3. Суб’єкти права власності на землю


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 

Загрузка...

Земельна правосуб’єктність – це здатність бути учасником суспіль-них відносин, які пов’язані з використанням землі. Суб’єктами права власності на землю є особи, які можуть бути учасниками цивільних і зе-мельних правовідносин, оскільки земельним правовідносинам властивий комплексний зміст (земля є об’єктом відчуження, надбання, об'єктом то-варного обігу та ринкових відносин).

Відповідно до положень Конституції України суб’єктом права влас-ності на землю є український народ, що здійснює це право через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Поняття суб’єкта власності як учасника відповідних відносин тісно пов’язане з поняттями правоздатності і дієздатності

Суб’єктами права державної власності на землю як об’єкта господа-рювання виступають держава в цілому (державна власність), територі-альні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (комунальна власність).

До їхньої комунальної спільної власності належить і земля, що перебуває в управлінні районних і обласних рад.

Отже, суб’єктами права власності на землі господарського призна-чення є: громадяни України; юридичні особи, у тому числі створені як об’єднання громадян України; держава в особі органів державної влади; територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах в особі органів місцевого самоврядування.

Суб’єктами управління землями, що належать до спільної власності територіальних громад населених пунктів, є районні та обласні ради.

Громадяни України можуть бути суб’єктами права власності на землю за наявності у них цивільної правоздатності. Правоздатність виникає з моменту народження громадянина і втрачається зі смертю. Земельна пра-воздатність означає здатність мати права і брати на себе обов’язки щодо землі. Дієздатність громадянина в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення ним вісімнадцятирічного віку. Непо-внолітні віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років можуть укладати угоди, в тому числі про землю, за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. При успадкуванні земельних ділянок неповнолітніми згідно зі ст. 8 ЗК України допускається надання цих ділянок в оренду для сільськогосподарського використання під контролем місцевих рад на строк до досягнення спадкоємцем повноліття. Отже, земельна дієздат-ність — це здатність своїми діями набувати суб’єктивних прав і виконува-ти юридичні обов’язки щодо конкретної земельної ділянки.

Спеціальним суб’єктом права власності та земельних відносин є юри-дичні особи, якими відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України є ор-ганізації, що створені та зареєстровані у встановленому законом поряд-ку. Юридичні особи наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю та можуть бути позивачами та відповідачами у суді.

Юридичні особи та громадяни визнаються суб’єктами права приват-ної власності на землю. В свою чергу, юридичні особи визнаються такими у випадку, якщо вони засновані громадянами та недержавними юридич-ними особами, діяльність яких регулюється нормами приватного права.

Від імені держави правомочності суб’єкта права державної власнос-ті на землі господарського та іншого призначення здійснюють органи державної влади: Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержав-ної власності.

До повноважень Верховної Ради України як органу державної влади належить: прийняття законів, у тому числі щодо регулювання земельних відносин і затвердження загальнодержавних програм економічного роз-

витку та охорони довкілля, в яких передбачаються заходи щодо викорис-тання та охорони державних земель.

Згідно зі ст. 92 Конституції України засади використання природних ресурсів, правовий режим власності, а, отже, і державної власності на землю, визначаються виключно законами України.

Окремими повноваженнями щодо розпоряджання і управління дер-жавною власністю, у тому числі землею, наділено органи державної ви-конавчої влади. Так, за ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах охорони природи, об’єктом якої є і земля; розробляє і виконує загальнодержавні програми економічного розвитку; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм влас-ності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі згідно зі ст. 118 Конституції України здійснюють місцеві державні адмі-ністрації, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

У частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтр-ольні цим радам, зокрема з питань розпоряджання землею комунальної власності.

Земельне законодавство також встановлює вимоги щодо суб’єктів права власності на землю. Однією з таких вимог є купівля земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення сільського господарства лише громадянами України, які мають сільськогосподар-ську освіту або досвід роботи в сільському господарстві, та юридичними особами України, установчими документами яких передбачено ведення сільського господарства. Крім того, у земельному законодавстві є вказів-ки щодо правового статусу інших суб’єктів земельних відносин, якими є іноземні фізичні і юридичні особи, іноземні держави, організації.