§ 7. Трудові відносини з іноземним елементом


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Світова трудова міграція, міжнародний поділ праці, тимчасові відрядження за кордон, обмін професійним досвідом між країнами, зовнішньоекономічна діяльність привели до необхідності правового врегулювання трудових відносин з «іноземним елементом». Остан-ній у цивільних відносинах виявляється у:

1) їх суб’єктивному складі (наприклад, громадянин України пра-цює за трудовим контрактом за кордоном);Тема 11. Трудові відносини і міжнародне право

2)         об’єкті (скажімо, працівник авіакомпанії укладає з цією компа-

нією договір про роботу за кордоном);

3)         доконаному юридичному факті (приміром, праця за кордоном

як юридичний факт може бути оцінена з позицій законодавства

різних держав, зокрема, під час визначення, встановлення і при-

значення пільг, обчислення трудового стажу тощо).

Джерелами регулювання трудових відносин з «іноземним еле-

ментом» може бути національне законодавство, міжнародні конвен-

ції та міждержавні договори, ділові звичаї, судова практика тощо.

Національне законодавство. Трудові кодекси є основним дже-релом правового регулювання трудових відносин у багатьох дер-жавах і системах права. Вони мають як матеріально-правові нор-ми, спрямовані на регулювання означених відносин (Кодекс праці Французької Республіки), так і колізійні (Трудовий кодекс Болга-рії). У трудових кодексах може міститися пряма вказівка щодо по-ширення їх положень на трудові відносини з «іноземним елемен-том» (Кодекс праці Польщі, Трудовий кодекс Угорщини). Цивільні кодекси низки держав також можуть містити норми трудового пра-ва; у трудовому законодавстві можуть міститися аналогічні вказів-ки щодо поширення на режим трудових відносин відповідних норм цивільного права (Бельгія, Італія, Франція, ФРН та ін.). У деяких країнах відсутність колізійних норм трудового права цілком і по-вністю компенсується поширенням судовою практикою на трудові відносини (стосовно трудових договорів і контрактів) норм про ци-вільні договори.

Міжнародне право. Побудовані із застосуванням матеріально-правового або колізійного методу, міжнародно-правові акти спеці-алізованих міжнародних правових інституцій (ООН, МОП, Рада Європи) часто встановлюють трудові стандарти, за якими мають будуватися трудові відносини між роботодавцями і робітниками у країнах, які беруть на себе добровільні зобов’язання неухильно до-тримуватися цих стандартів. Особливістю міжнародних договорів, які регулюють трудові відносини з «іноземним елементом», є те, що вони не завжди спрямовані на уніфікацію внутрішнього законо-давства, адже останнє може бути сприятливіших для працівників, а відтак не потребує суттєвих і, тим паче, комплексних структурних змін. Це передбачено і у ст. 19 Статуту МОП, де чітко сказано, що прийняття конвенції не впливає на певний закон, звичай, угоду, до-говір, що забезпечує більш сприятливі умови порівняно із нормамиТрудове право України

запропонованої конвенції. Через таку специфіку актів міжнародно-го права у сфері міжнародних трудових відносин національне зако-нодавство окремих держав, попри принцип пріоритету норм міжна-родного права щодо національного права держав, часто превалює у сфері правового регулювання трудових відносин.

Колізійні норми. У системі колізійних норм, які використову-ються для регулювання трудових відносин з «іноземним елемен-том», переважаючими є ті, що призначені саме для цих відносин; закон держави місця роботи (lex loci laboris); закон держави, з якої відряджено працівника (lex loci delegationis) та ін.. Але поскільки трудові відносини у деяких країнах регламентуються ще й норма-ми цивільного права, то застосовуються спеціальні колізійні норми, притаманні для режиму регулювання цивільно-правових угод, зо-крема, принцип автономії волі особи. Ці колізійні норми можуть прямо вказувати на право, яке підлягає застосування до конкретних трудових відносин, або встановлювати пряму заборону до вибору чи застосування того чи іншого права до цих відносин.

В якості основних переважно використовуються відсилання до закону місця укладення трудового договору, місця безпосередньо-го виконання роботи за ним тощо. Для регулювання окремих видів трудових відносин, таких як виконання робіт у відрядження чи од-ночасно на території кількох держава, а відтак, і декількох право-вих систем, застосовують спеціальні колізійні норми, наприклад, відсилання до закону держави, в яку було направлено працівника у відрядження, на території якої востаннє виконувалася певна робота тощо. Для регламентації трудових відносин на транспорті, скажімо, на морському судні, типовим є відсилання до закону прапора; на по-вітряному – місця реєстрації такого судна; на автомобільного – до особистого закону перевізника (закону його постійного місцезнахо-дження).

Взагалі, принцип автономії волі особи є характерним для біль-шості країн континентального права. Він означає, що сторони, укла-даючи трудовий контракт чи колективний трудовий договір, мо-жуть самостійно і на власний розсуд обрати правопорядок, якому будуть підпорядковані трудові відносини між ними. Це характерно і для права України. Більшість європейських країн, в тому числі і Україна, не встановлюють застережень щодо обрання конкретного правопорядку для регулювання умов трудового договору. У них до-зволяється обирати чи змінювати обране законодавство і правовийТема 11. Трудові відносини і міжнародне право

порядок у будь-який час до чи після укладення контракту та підпо-рядковувати різні умови договору законодавству різних правових систем.

Водночас, скажімо, Закон Республіки Польща «Про міжнародне приватне право» вказує, що обраний сторонами закон повинен мати зв’язок із врегульованим зобов’язанням; за законодавством Порту-галії вибір права обумовлюється «важливим» інтересом сторін. Звід законів конфліктного права Сполучених Штатів передбачає, що об-раний закон чи правопорядок повинен мати тісний зв’язок з угодою чи особистими законами її сторін. Судова практика Сполученого Королівства схиляється до «обґрунтованого інтересу» як критерію вибору законодавства для врегулювання тих чи інших трудових правовідносин.

Широке застосування принципу автономії волі у трудових пра-вовідносинах обумовило появу і нормативне закріплення в більшос-ті європейських країн правила, згідно якого свобода вибору законо-давства для регулювання трудових відносин не повинна позбавляти працівника захисту, що надається йому імперативними нормами за-кону того права держави, що було б застосоване за відсутності аль-тернативного вибору.

Праця іноземців та осіб без громадянства в Україні

Відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців» іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно прожи-вають в Україні, користуються в Україні національним режимом трудової діяльності і правом на працевлаштування, гарантованим законодавством України. Натомість іноземці, які тимчасово пере-бувають на території України, можуть працювати: а) за контрактом, укладеним відповідно до одержаного дозволу; б) за контрактом, укладеним між суб’єктами господарської (зовнішньоекономічної) діяльності. Також іноземці можуть перебувати в Україні у відря-дженнях, працювати у підприємствах з іноземним капіталом (іно-земними інвестиціями), спільних підприємствах (СП). Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які знаходяться в Україні тимчасово і прибули до України у приватних справах.

Окрім того, іноземці та особи без громадянства не можуть за-ймати виборні та інші посади в органах державної влади і місцевого самоврядування, займатися трудовою діяльністю та перебувати у трудових правовідносинах з іншими підприємствами, установамиТрудове право України

та організаціями, зайняття посад або трудова (службова) діяльність в яких пов’язується з приналежністю до громадянства України.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на пенсію та інші соціальні виплати нарівні з громадянами України, на умовах, перед-бачених законодавством або міждержавними договорами України. Відповідно до Закону України «Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року з дохо-ду (заробітку) цих іноземців та осіб без громадянства, незалежно від того, постійно чи тимчасово вони проживають та/або працю-ють в Україні, нараховується і сплачується у дохід держави збір на обов’язкове державне соціальне (пенсійне) страхування на загаль-них підставах.

Відповідно до положень трудового законодавства України тру-дові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України. 1. Праця за контрактом відповідно до отриманого дозволу. Поря-док отримання дозволу на працевлаштування в Україні регулю-ється Порядком оформлення іноземцям та особам без грома-дянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року. За нормами зазначеного Порядку іноземцеві може бути надано дозвіл на працевлаштування в Україні, якщо: 1) він має намір за-йматися на території України трудовою діяльністю; 2) в Україні чи конкретному регіоні України має місце дефіцит працівників, спроможних виконувати даний вид роботи, або є достатні підстави вважати доцільним використання праці іноземних фахівців у даній галузі науки, виробництва, господарства чи сфери послуг; 3) він направлений закордонним працедавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт чи послуг на основі контрактів, укладених між українськими та іноземними суб’єктами господарської (зовнішньо-економічної) діяльності. Спеціального дозволу на працевлаштуван-ня не потребують іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також інші особи-нерезиденти у випадках, передбачених законами і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких для України надана Верховною Радою Укра-їни.Тема 11. Трудові відносини і міжнародне право

Водночас, працедавці – суб’єкти господарської діяльності Укра-їни та іноземні суб’єкти господарської діяльності, що діють на тери-торії України, можуть використовувати працю іноземних громадян за наявності у них відповідного дозволу на використання такої пра-ці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Такий дозвіл оформляється і видається Державною службою зайня-тості Міністерства праці й соціальної політики України та її терито-ріальними підрозділами. Такий дозвіл не може бути надано, зокрема якщо: 1) умови праці, передбачені трудовим контрактом для грома-дян інших держав, гірші за аналогічні умови для громадян України; 2) у документах для видачі дозволу містяться завідомо неправдиві відомості або такі, що суперечать нормам законодавства України та відповідних міжнародних договорів; 3) іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до зако-нодавства України пов’язана виключно з належністю до громадян-ства України тощо.

2.         Праця іноземців за контрактом між суб’єктами господарської діяльності України та іноземними суб’єктами господарської ді-яльності, робота на спільних підприємствах. За таким контрак-том в Україну можуть направлятися іноземці з метою реалізації експортного будівництва та експортних послуг. Для роботи на спільних підприємствах за контрактом можуть направляти-ся іноземці відповідно до статутних документів таких підпри-ємств.

Здійснення іноземцями представницьких функцій. Іноземці мо-жуть працювати в Україні як службовців чи інші працівники від імені іноземного суб’єкта господарської діяльності, а відтак бути співробітниками постійних представництв та інших відокрем-лених підрозділів цих суб’єктів на території України. Викону-ючи свої функції, вони зобов’язані діяти згідно з чинним зако-нодавством України. Натомість трудовий статус співробітників дипломатичних представництв, консульських установ, торго-вельних та інших місій іноземних держав, представництв між-народних урядових організацій в Україні визначається законо-давством держави їх постійного місцеперебування та держави, що направила їх на роботу в Україну. Дипломатичний персонал цих органів знаходиться, натомість, в юрисдикції держави, яка направила їх в Україну для представництв своїх інтересів, відтак їх статус визначається нормами міжнародного права.Трудове право України

Питання для самоконтролю

1.         Охарактеризуйте історію становлення міжнародного трудового права. Діяльністю яких організацій було започатковано точку відліку його розвитку в сучасних умовах?

2.         Назвіть та опишіть джерела міжнародного трудового права. Які з них найважливіші для міжнародно-правового регулювання трудових відносин?

3.         Яка роль міжнародних інституцій у забезпеченні міжнародно-правового регулювання праці?

На яких міжнародних стандартах базується правове регулюван-ня праці й трудових відносин? Які акти міжнародного права за-клали фундамент для стандартизації у цій сфері?