Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
§ 1. Державне управління у сфері праці : Трудове право України : Бібліотека для студентів

§ 1. Державне управління у сфері праці


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

магниевый скраб beletage

Держава з моменту виникнення цього політичного інституту ви-конувала, виконує і без сумніву виконуватиме й надалі певні госпо-дарські функції. Важливіша з них – розробка і встановлення пев-них параметрів, своєрідних «рамкових правил гри» і забезпечення гарантій виконання законних договірних зобов’язань між господа-рюючими суб’єктами і суб’єктами товарного ринку, де одним з най-важливіших, без сумніву, є ринок праці (ринок робочої сили).

Сфера праці вимагає постійної уваги з боку владних органів і структур. Згідно ст. 3 Конституції України забезпечення прав і сво-бод громадян є головним обов’язком держави. А відповідно до ст. 43 Основного Закону, держава створює умови для повного здій-снення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та передпідготовки ка-дрів відповідно до суспільних потреб.

Загальновизнана в світі зростаюча роль саме людського фак-тора у розвитку економіки визначає і обумовлює роль державного управління в сфері праці й зайнятості населення. Цілями державно-го регулювання трудових відносин є сприяння працевлаштуванню безробітних та їх матеріальна підтримка, працевлаштуванню осіб, що здобули спеціальну чи вищу професійну освіту, підвищення їх кваліфікації, зростання трудового потенціалу країни та узгодження рішень в сфері розвитку економіки з основними заходами з регулю-вання ринку праці і використання найманої робочої сили.

Працю доцільно розглядати як основу створення матеріальної бази процвітання соціально-економічного суспільства. Адже всебічТрудове право України

ний розвиток виробництва матеріальних та інтелектуальних про-дуктів на основі максимального використання людського капіталу працездатної частини населення є ключовою метою і стратегічним базисом стабільного економічного зростання. Тому створення умов для ефективної праці, що приносить дохід і прибуток, має бути за-садничою основою соціально-економічної політики держави та управлінської діяльності її органів.

Однак проблематика праці має бути предметом практичних рішень не лише на рівні органів публічної влади, а й на рівні під-приємств та організацій приватного сектору, професійних спілок та індивідуальних господарюючих суб’єктів, адже попри існуючі між ними функціональні відмінності і роль у суспільній життєдіяльнос-ті, об’єднавчим стрижнем для них усіх є те, що всі вони зайняті тим чи іншим видом інтелектуальної трудової діяльності.

Правовою основою державного управління у сфері праці й за-йнятості є Конституція України і закони. Чинне національне за-конодавство про працю закріплює і конкретизує систему трудових прав і свобод громадян, встановлює державні гарантії їх дотримання і захисту, регулює відносини працівників і роботодавців, що вини-кають у зв’язку з укладенням і здійсненням трудових і колективних договорів і угод.

В умовах сучасного економічного поступу, а також в силу сво-єї неабиякої соціальної важливості трудові відносини потребують кваліфікованого і компетентного державного регулювання і забез-печення соціального партнерства з боку держави на принципах рів-ноправності сторін, взаємної зацікавленості і відповідальності за ви-конання прийнятих рішень.

При формуванні та регулюванні соціально-трудових відносин суттєву роль відіграють заходи інституційного впливу, спрямовані на соціальний розвиток, соціальний захист працюючих, широке за-стосування принципів вже згаданого соціального партнерства шля-хом розробки і прийняття відповідних законодавчих актів. При цьо-му основним завданням регулювання соціально-трудових відносин є узгодження інтересів їх суб’єктів, передусім власних засобів ви-робництва і робочої сили, позаяк у випадку неспівпадіння інтересів чи порушення зобов’язань сторін виникають трудові та, як наслідок, соціально-трудові конфлікти, справа розв’язання яких потребує своїх спеціалізованих механізмів.Тема 10. Державне управління, нагляд і контроль у сфері праці

Проблеми праці невід’ємні від проблем зайнятості. Цей соціально-правовий зв’язок знаходить свій вияв у тому, що зайня-тість є формою реалізації сукупності здатності людей до трудової діяльності. З цього випливає, що зайнятість як соціально-правова категорія характеризує різні форми участі працездатної частини на-селення у суспільно корисній діяльності з подальних одержанням відповідних (бажаних чи можливих) соціальних або соціально зна-чущих результатів. Тож державна політика в сфері сприяння зайня-тості населення і процесів на ринку праці визначається саме Зако-ном України «Про зайнятість населення».

Відповідно до ст. 1 цього Закону, зайнятість – це діяльність грома-дян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Зайнятість населення, що проживає на території України, за-безпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не за-боронені законодавством, у тому числі й не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. При цьому добровільна незайнятість громадян не є підставою для при-тягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Стаття 3 Закону «Про зайнятість населення» визначає основні принципи державної політики України у сферах праці й зайнятос-ті. Так, державна політика України у цій царині базується на таких принципах:

1)         забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та націо-нальної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлен-ня до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуван-ням особистих інтересів і суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розви-тку підприємництва;Трудове право України

3)         координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіо-нальних програм зайнятості;

4)         співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підпри-ємців, власників підприємств, установ, організацій або уповно-важених ними органів у взаємодії з органами державного управ-ління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

5)         міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні. Регулювання зайнятості держава здійснює через:

а) заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раці-ональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільнос-ті працівників, створення нових технологій, заохочення підпри-ємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збере-женню і розвитку системи робочих місць;

6)         забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприят-

ливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про

зайнятість населення і працю;

в)         проведення аналітичних та наукових досліджень структури еко-

номіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робо-

чої сили;

г)         регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залу-

чення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі

квотування і ліцензування;

ґ) сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному вироб-ництві;

д)         організацію професійної орієнтації.

Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики

зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців.

Для реалізації ж самої політики зайнятості в Україні діє Дер-жавна служба зайнятості, яка під керівництвом МіністерстваТема 10. Державне управління, нагляд і контроль у сфері праці

праці та соціальної політики України, через Державний, регіональні, районні, міськрайонні, міські і районні у містах центри зайнятості, а також центри організації професійного навчання незайнятого на-селення і центри професійної орієнтації населення, а також інспек-ції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, що здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, неза-лежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями, забезпечують виконання завдань, пов’язаних із за-безпеченням організації праці й зайнятості громадян. Державна служба зайнятості, зокрема:

1)         аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, ін-формує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

2)         консультує громадян, власників підприємств, установ і органі-зацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

3)         веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

4)         подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і влас-никам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

5)         організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до ін-ших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготов-ку працівників;

6)         надає послуги по працевлаштуванню та профорієнтації пра-цівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнято-му населенню;

7)         реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допо-могу, в т. ч. і грошову. При цьому Державна служба зайнятості має право:

а) одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані по наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштуванняТрудове право України

інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про перед-бачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

б)         розробляти і вносити на розгляд органів виконавчої влади і міс-

цевого самоврядування пропозиції про встановлення для під-

приємств, установ, організацій, незалежно від форм власності,

квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального за-

хисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці,

та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

в)         направляти для працевлаштування на підприємства, в установи

і організації всіх форм власності при наявності там вільних робо-

чих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби

зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і профпідготовки;

г)         направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані

громадські роботи;

ґ) укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуван-ні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, а та-кож подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

д)         оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлашту-

вання яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а

також установлювати їм на період навчання матеріальної допо-

моги у розмірах, передбачених законодавством;

е)         в установленому законодавством порядку подавати громадянам

допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю,

припиняти і відкладати їх виплати;

є) вносити пропозиції до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або по-вною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією від-строчкою тощо.

Контроль за додержанням законодавства України про зайня-тість населення здійснюється місцевими державними адміністраці-ями, виконавчими органами відповідних рад, відповідними держав-ними органами, інспекціями служби зайнятості та профспілковими об'єднаннями.Тема 10. Державне управління, нагляд і контроль у сфері праці