ПЕРЕДМОВА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Не існує нічого, що не долалося би працею.

Джордано Бруно

Сьогодні трудове право визнається однією з головних галузей права в системі права кожної розвинутої країни. І це зрозуміло, оскільки саме в сфері застосування праці, де створюються матері-альні й духовні блага, знаходиться площина переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих, приватних. Від методів правового регулю-вання праці багато в чому залежить суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами суспільних відносин. Це сфера, в якій задіяно найбільшу кількість членів суспільства, а тому вона заслуговує на особливо пильну увагу з боку держави.

Людина і суспільство можуть споживати лише те, що створено працею. Що вища організація праці, то кращою є її виробнича по-тужність. Праця в сучасному суспільстві є категорією загальносоці-альною, економічною, і, певна річ, юридичною. Матеріальну основу будь-якого суспільства складає трудова діяльність людини, яка вод-ночас розвиває і удосконалює саму людину. Усі великі відкриття, науково-технічний поступ – це результат великої праці багатьох по-колінь людей.

Праця визначає багатство суспільства і обумовлює його розви-ток. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, що реалізує її фізичні та розумові здібності задля отримання матеріальних і ду-ховних благ, що називаються продуктом праці. Ведучи мову про правове регулювання праці, маємо на увазі регулювання відносин у сфері праці, тобто поведінки їх учасників у цих відносинах, а не праці як діяльнісного процесу.

Трудове право регулює відносини праці в системі суспільної організації праці, тобто фактично будь-якої праці, охопленої вироб-ництвом благ. Усяка спільна праця вимагає належної організації і управління, і заснована на певній формі власності і господарюван-ня. Однак потрібно мати на увазі: організація праці має два боки: технічний та соціальний.

Технічна організація праці – це, в першу чергу, зв’язок людини в процесі праці із засобами праці, технікою, матеріалами, машинами і механізмами, технологічним процесом у цілому, і по-друге, це віТрудове право України

дображення відношення людини до природи, ступінь впливу на неї при використанні її ресурсів в процесі трудової діяльності. Технічна організація праці правом не регламентується, однак має безпосеред-ній вплив на її соціальну сторону.

Суспільна організація праці – це існуючий в даному суспільстві і конкретній державі зв’язок між людьми та їх колективами в про-цесі спільної праці, що включає їх відносини власності щодо засобів виробництва і продуктів праці. Це історично обумовлені зв’язки, і саме вони в сучасних умовах є предметом правового регулювання, тобто предметом галузі трудового права. Суспільна організація пра-ці – завжди історично обумовлена її організація в кожному суспіль-стві та організованому ним суспільному виробництві. А суспільним виробництвом є спільне виробництво благ для суспільства і кожної окремої особи, що визнається державою і визначається сферою її права.

Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей наці-онального права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, котра реалізує закріплене в Основно-му Законі право на працю, доводиться стикатися з нормами трудо-вого права.

Трудове право – галузь національного права, що відіграє першо-рядну роль у регулюванні трудових відносин працівників з робото-давцями незалежно від їх організаційно-правових форм. Воно регу-лює за активної участі його суб’єктів трудові відносини працівників з роботодавцями та інші, дотичні до них відносини, що безпосеред-ньо пов’язані з ними, і встановлює права та обов’язки у сфері праці суб’єктів трудового права та відповідальність за їх порушення.