§ 2. Правове регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Питання законодавчого регулювання оплати праці, прав праців-ників на оплату праці, їх захист визначаються Конституцією України, міжнародно-правовими актами, КЗпП, Законами України «Про опла-ту праці», «Про колективні договори й угоди» та іншими законами.

Особливістю правового регулювання оплати праці є те, що воно здій-снюється широкою системою нормативно-правових актів, прийнятих органами різних рівнів, за участю трудових колективів і профспілкових організацій (колективні договори, угоди з соціально-економічних питань, положення про оплату праці й преміювання, прийняті на підприємствах).

Законом України «Про оплату праці» передбачено два види ре-гулювання заробітної плати: державне та договірне.

Організація заробітної плати будується на принципах поєднан-ня правового регулювання, що здійснюється державними органами в централізованому порядку з галузевим, регіональним і локальним регулюванням безпосередньо на підприємствах.

Основним напрямом вдосконалення системи оплати праці є удосконалення механізмів державного і колективно-договірного ре-гулювання та досягнення оптимального співвідношення між цими двома видами регулювання.

В умовах ринкової економіки пріоритетного значення надається договірному регулюванню заробітної плати. У багатьох зарубіжних країнах пряме централізоване встановлення заробітної плати засто-совується лише для чиновників державного апарату і частково для працівників бюджетних галузей. Решта складає переважно сферу договірного регулювання.

Держава через механізм централізованого регулювання забезпе-чує єдині правові засади оплати праці основної частини найманих працівників за такими напрямами:

-          встановлення мінімальної заробітної плати;

-          визначення її структури;

-          впровадження певних форм оплати робочої сили;

-          індексація заробітної плати і здійснення заходів з метою запо-бігання її зростання. Закон України «Про оплату праці» визначає сферу державного

регулювання заробітної плати найманих працівників в Україні. На державному рівні відбувається встановлення:Трудове право України

-          розміру мінімальної заробітної плати;

-          інших державних норм і гарантій оплати праці;

-          умов і розмірів заробітної плати керівників підприємств, засно-ваних на державній, комунальній власності;

-          умов і розмірів заробітної плати працівників підприємств, уста-нов і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

-          регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

-          оподаткування доходів працівників. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією,

обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Стаття 3 Закону України «Про оплату праці» визначає її як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може про-водитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну нор-му праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідли-вих умовах праці, на роботах з особливими природними географіч-ними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналі-заторські пропозиції, матеріальна допомога.

Мінімальна заробітна плата характеризується такими ознака-ми:

а)         вона передбачається лише для тих працівників, які виконали

встановлену норму праці або робочого часу;

б)         вона є державною соціальною гарантією забезпечення мінімаль-

ного прожиткового рівня;

в)         нижче встановленого мінімального розміру заробітна плата не

може проводитись при умові виконання норми праці. Відповід-

но до ч. З ст. З Закону України «Про оплату праці» у разі, коли

працівникові, який виконав норму праці, нарахована заробітна

плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної за-

робітної плати, підприємство проводить доплату до її рівня;

г)         до неї не включаються премії, доплати і надбавки, а також мате-

ріальні допомоги, перелік яких встановлений законом;

ґ) вона є еквівалентом простої, некваліфікованої праці. Тобто пра-цівник, який виконує кваліфіковану роботу, завжди буде отриТема 6. Правове регулювання оплати праці

мувати заробітну плату більшу ніж встановлений державою роз-мір мінімальної заробітної плати.

При визначенні розміру мінімальної заробітної плати врахову-ються:

-          вартісна величина мінімального споживчого бюджету;

-          загальний рівень середньої заробітної плати;

-          продуктивність праці, рівень зайнятості та інші економічні умови. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижчою за вартіс-ну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу, що представляє собою набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забез-печує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. А межа малозабезпеченості — це така величина се-редньодушового доходу, який забезпечує непрацездатному грома-дянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, вста-новленому законодавством.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верхо-вною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими зако-нами України та нормативно-правовими актами є чинними виключ-но після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

При затвердженні мінімальної заробітної плати держава пере-слідує мету гарантувати працівникові мінімальний рівень, який не може бути пониженим ні особисто роботодавцем, ні угодою сторін, якщо працівник повністю відпрацював норму праці і виконав свої трудові обов'язки. Закон передбачає, що у разі, коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижча законодавчо встановленого розміру мінімальної заро-бітної плати, підприємство проводить доплату до її рівня. Цим са-мим забезпечується гарантований рівень заробітної плати у розмірі не нижче мінімальної.

Розмір мінімальної заробітної плати береться до уваги також при формуванні тарифної сітки. Законодавством передбачено, що тарифна ставка робітника першого розряду встановлюється у розмі-рі, не нижчому ніж визначений генеральною (галузевою) угодою. А оскільки цими угодами не можна встановлювати нижчі умови опла-ти праці, ніж це передбачено чинним законодавством, то зрозуміло,Трудове право України

що тарифна ставка робітника першого розряду з урахуванням до-плат, передбачених законодавством, не може бути нижчою за розмір мінімальної заробітної плати.

На державному рівні забезпечується також регулювання заро-бітної плати при відхиленні від тарифних умов. Такими умовами вважається виконання робіт, які не відповідають нормальним ви-могам, встановленим законодавством про працю, колективним чи трудовим договором.

Як компенсацію за роботу при відхиленні від нормальних умов праці законодавство передбачає відповідні доплати понад тарифну ставку або посадовий оклад. Такі доплати є своєрідними гарантіями оплати праці, оскільки вони дозволяють диференціювати заробітну плату залежно від умов праці. Для працівників, які працюють на роботах з важкими, шкідливими та особливо шкідливими умовами праці у будівництві, встановлюється підвищена оплата праці.

До сфери державного регулювання віднесено також встанов-лення норм оплат праці: у надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, що мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника. Зокрема, у останньому випадку місячна заробітна плата працівника не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки (окладу).

Держава гарантує працівникам молодшим 18 років при скоро-ченій тривалості робочого часу виплату заробітної плати у такому ж розмірі, як дорослим працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних за-кладів, які працюють у вільний від навчання час, проводиться про-порційно відпрацьованому часу.

Закон України «Про оплату праці» до сфери державного регу-лювання відносить також встановлення гарантій для працівників: при оплаті щорічних відпусток, часу, протягом якого працівник ви-конував державні обов'язки; при нарахуваннях особам, які направ-ляються на підвищення кваліфікації і на обстеження до медичного закладу; при переведенні працівника за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; при тимчасових переведеннях на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або наТема 6. Правове регулювання оплати праці

вчання іншим спеціальностям; для донорів; а також у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, направленні у службові відрядження та при роботі у польових умовах.

Державне регулювання заробітної плати охоплює також вста-новлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності. Заробітна пла-та працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Державному регулюванню підлягає також заробітна плата пра-цівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, суду та прокуратури, митної та податкової служб. До сфери держав-ного регулювання віднесено також встановлення умов і розмірів оплати праці працівників, установ, організацій, що отримують з бю-джету дотації. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцін-ки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочу-вальних, компенсаційних і гарантійних виплат працівників зазна-чених підприємств і організацій встановлюються у колективному договорі з дотриманням умов, розмірів і норм, передбачених зако-нодавством.

Держава також регулює порядок обчислення середньої заробіт-ної плати для різноманітних виплат, зокрема для оплати відпусток, для нарахування гарантійних і компенсаційних виплат тощо. Ви-ключення становлять обчислення середньої заробітної плати для призначення пенсій, а також при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати відпусток або виплати компенсації за невикористану відпустку проводить-ся виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи. У тих випадках, коли працівник пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьо-ваний час. У всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два останні календарні місяці роботи. Якщо протягом цих двох місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється за попередні два місяці. ТойТрудове право України

період, впродовж якого за ним згідно з чинним законодавством не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розра-хункового періоду.

Договірне регулювання заробітної плати здійснюється на осно-ві системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому, регіональному та виробничому (колективний договір) рівнях.

Стаття 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що генеральною угодою встановлюються гарантії пра-ці, мінімальні соціальні гарантії оплати праці, які забезпечували б достатній рівень життя найманих працівників. Цією ж угодою ви-значаються тарифні ставки робітників 1-го розряду, а також умови росту фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідно-шень в оплаті праці.

У генеральних угодах сторони, як правило, передбачають пере-лік доплат і надбавок до тарифних ставок та посадових окладів, що мають міжгалузевий характер.

Галузеві угоди регулюють нормування праці, мінімальні гаран-тії заробітної плати, мінімальні розміри доплат і надбавок з ураху-ванням специфіки конкретної галузі, умови зростання фондів опла-ти праці, міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці тощо. При цьому галузева угода не може погіршувати умови оплати праці працівників порівняно з генеральною угодою.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального за-хисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівня-но з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Одним з найважливіших регуляторів відносин заробітної пла-ти є колективний договір. Саме в ньому конкретизуються правові норми більш високого рівня, встановлених колективними угодами і законодавством. Розширення кола відносин заробітної плати, які підлягають встановленню сторонами на виробничому рівні, є свід-ченням децентралізації правового регулювання заробітної плати. Правова модель договірного регулювання вимагає від суб’єктів трудових правовідносин більш глибоких знань не лише трудового законодавства, а й правової культури, яка передбачає уміння засто-совувати, конкретизувати централізовані норми на певному підпри-ємстві, знати всі можливі варіанти правового розв’язання конкрет-них питань оплати праці, встановлення додаткових соціальних пільг і гарантій у цій сфері.Тема 6. Правове регулювання оплати праці

Потрібно підкреслити, що багато норм в оплаті праці, сформу-льованих у законодавстві та генеральній, галузевих і регіональних угодах як загальні моделі, взагалі не можуть бути реалізовані без їх конкретизації в колективному договорі.

Колективний договір не може передбачати умови оплати праці, які б погіршували становище працівників порівняно з законодав-ством і угодами вищого рівня. Натомість відповідно до ст. 14 Закону України «Про оплату праці» у колективному договорі допускається зниження умови оплати праці, порівняно з генеральною, галузевою чи регіональною угодами, але не нижче ніж це передбачено законо-давством, на період подолання фінансових труднощів підприємства, і не більше ніж на шість місяців.

У тих випадках, коли колективний договір не укладено, роботода-вець зобов'язаний погодити питання заробітної плати з виборним ор-ганом первинної профспілкової організації (профспілковим представ-ником), що представляє інтереси більшості працівників, у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом.