§ 1. Поняття оплати праці, її структура


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

З'ясування поняття оплати праці, її сутності, джерел та функцій завжди перебувало у центрі уваги як економістів, так і правників, адже вона є економічною і юридичною категоріями одночасно. Зага-лом оплата праці може бути визначена як винагорода, що виплачуєть-ся працівнику за використання його праці. Однак економістів більше цікавить матеріальний зміст оплати праці. Для юристів важливим є розкриття у цій категорії конкретних прав і обов'язків учасників пра-вовідносин, тобто виявлення правової форми оплати праці. Проте по-няття оплати праці як економічної і правової категорії характеризу-ють різні сторони одного і того ж складного суспільного явища.

З позицій роботодавця оплата праці є платою за робочу силу і складає одну із основних статей витрат у собівартості товарів та по-слуг, що надаються.

Для працівника оплата праці — це основна частина його особис-того доходу, засіб відтворення робочої сили і поліпшення рівня бла-гополуччя самого працівника та його сім'ї. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отриманих за встановлений період часу (переважно за мі-сяць). Реальна заробітна плата — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату, або як її ще назива-ють «купівельна спроможність» номінальної заробітної плати. Ре-альна заробітна плата залежить від розміру номінальної заробітної плати і цін на товари та послуги, що надаються.

З позицій економічної теорії, оплата праці – це економічна кате-горія, що відображає відносини між роботодавцем і найманим пра-цівником з приводу розподілу новоствореної вартості.

На відміну від економічної категорії правове поняття оплати праці є складовою частиною змісту трудових правовідносин. ОплаТема 6. Правове регулювання оплати праці

та праці є однією з найважливіших категорій в системі умов праці. Відповідно до Конституції України (ст.43) кожний працюючий має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правове визначення оплати праці подається у ст. 1 Конвенції МОП № 95 «Про охорону заробітної плати». Тут вона визначається як будь-яка винагорода чи будь-який заробіток, що обчислюються в грошах, встановлена угодою або національним законодавством, і яку в силу письмового або усного договору про найм роботодавець виплачує працівнику за працю, яка виконана або має бути виконана, чи за надані послуги, або такі, що мають бути надані.

За вітчизняним законодавством (ст. 1 Закону України «Про оплату праці») заробітна плата — це винагорода, обчислена, як пра-вило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу. Ст.94 КЗпП додає важливе доповнення до цього визначення, згідно з яким зарплата «максимальним розміром не обмежується».

Відзначимо, що і в правничій літературі і у законодавстві Укра-їни при визначенні грошової винагороди працівникам застосовують терміни «оплата праці» і «заробітна плата».

Традиційно щодо оплати праці найманих працівників застосо-вується термін «заробітна плата», яким підкреслюється те, що гро-шова винагорода виплачується за витрачену працю, за роботу, яка виконана. Крім того, тут підкреслюється також результативність праці. Оплата праці залежить не тільки від результатів праці кон-кретного працівника, а й від результатів праці та прибутковості всього підприємства.

Термін «оплата праці» є більш ширшим, його цільове призна-чення спрямоване на організацію оплати праці, регламентацію її окремих елементів і всієї системи правових засобів у цій сфері, тоді як термін «заробітна плата» спрямований на права працівника в трудових відносинах, на отримання грошової винагороди.

Для заробітної плати як правової категорії характерними є пев-ні ознаки. Передусім вона є винагородою за виконання працівни-ком трудових обов'язків. Стаття 21 КЗпП України серед основних елементів змісту трудового договору містить обов'язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Розмір її залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якос-тей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.Трудове право України

Заробітна плата — це така винагорода, розмір якої визначається за наперед встановленими нормами і розцінками. У трудовому до-говорі зазначається умова про систему заробітної плати працівника. Колективний договір або положення про оплату праці містять схе-ми посадових окладів і тарифні ставки для працівників. При цьому також встановлюються норми праці, які зобов'язаний виконувати працівник для того, щоб мати право на отримання заробітної плати у встановленому розмірі.

І нарешті, заробітна плата — це винагорода, що має гарантова-ний характер. Гарантованість оплати праці випливає безпосередньо з Конституції України, яка у ст. 43 встановлює право кожного на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Це покладає на роботодавця обов'язок провести виплату відповідної суми заробіт-ної плати, якщо працівником виконані необхідні умови. Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися у строки, встановлені у ко-лективному договорі. Розмір її не може бути нижчим за визначений законом мінімальний розмір оплати праці.

Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Осно-вною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента. Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова. Однак в умовах економічного спаду при відсутності готівкових грошей на багатьох підприємствах з праців-никами розраховуються виробленою продукцією. За нормальних умов господарювання натурально-речова оплата праці не застосо-вується. «Конвенцією Міжнародної організації праці № 95 про охо-рону заробітної плати» (1949 p.), ратифікованою ще Союзом РСР, передбачається, що заробітна плата виплачується у грошовому ви-раженні. Часткова виплата заробітної плати натурою допускається у тих галузях, де така виплата є звичною чи бажаною з огляду на характер галузі чи професії. При цьому необхідно забезпечити, щоб товари, які видаються, могли бути використані для особистих по-треб працівника та його сім'ї, а вартість товарів не була заниженою. За всіх умов не допускається виплата заробітної плати спиртними напоями з високим вмістом алкоголю та наркотичними засобами.

Слід зазначити, що, як правило, заробітна плата повинна ви-плачуватися в грошовій формі; виплата заробітної плати у формі боргових зобов’язань або розписок або в будь-якій іншій формі за-бороняється.Тема 6. Правове регулювання оплати праці

Стаття 23 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата працівників у межах України виплачується у грошо-вих знаках, що мають законний обіг на її території. За Конституцією України, як відомо, грошовою одиницею нашої держави є гривня, а тому заробітна плата повинна виплачуватись у гривнях. Виплата за-робітної плати іншими грошовими знаками, які не мають законного обігу на території України, заборонена. Однак Законом визначено, що виплата заробітної плати натурою може бути передбачена колек-тивним договором за цінами не нижче собівартості в тих галузях або за тими професіями, де така виплата, що еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому вираженні, є звичайною або бажаною для працівників. А постановою Кабінету Міністрів України «Про пере-лік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою» від 3 квітня 1993 р. № 244 визначено товари і послуги, якими забо-роняється виплата заробітної плати в натуральній формі. До такої групи товарів, наприклад, належать: продукція хімічної промисло-вості; нафта й нафтопродукти; благородні метали і коштовні камін-ня; усі види алкогольних напоїв та ін.

Структура заробітної плати визначена в ст.2 Закону України «Про оплату праці» і складається з трьох частин: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, об-слуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється згідно з відрядними розцінками для працівників, тарифними ставками або посадових окладів для службовців. До основної заробітної плати належать також суми процентних або комісійних нарахувань, отри-маних від реалізації продукції, у випадках, коли вони є основним видом оплати праці, а також суми авторського гонорару працівни-кам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення, а також оплата, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на відповідному під-приємстві, особам, які перебувають у трудових відносинах.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені законодавством, колективним чи трудовим договором норми праці, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Сюди належать передбачені чинним законодавством доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів: за високу ква-ліфікаційну майстерність; за класність; за керівництво бригадами;Трудове право України

персональні надбавки; за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань; за знання іноземної мови; за суміщення професій (посад); за розширення зон обслуговування або збільшен-ня обсягу виконуваних робіт; за роботу у важких, шкідливих, осо-бливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному, неперервному режимі виробництва, у нічний час та ін. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання ви-робничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення про-дуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати встановлюються у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премій за спеці-альними системами і положеннями. Це компенсаційні та інші гро-шові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного за-конодавства або які виплачуються понад встановлені норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; суми оплати виму-шених відпусток з ініціативи роботодавця з частковим збереженням заробітної плати; винагорода за підсумками роботи за рік; виплати працівникам, які брали участь у страйках; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і со-ціальних пільг; оплата за навчання в навчальних закладах дітей пра-цівників підприємства; вартість путівок для лікування і відпочинку; інші компенсаційні виплати.

Гарантійні та компенсаційні виплати не є заробітною платою, оскільки мають інше цільове призначення. Однак будучи включе-ними в єдиний організаційний та обліковий механізм, входять скла-довим елементом до системи організації оплати праці.

Поділ заробітної плати на три частини, як це визначено Законом України «Про оплату праці», суперечить до певної міри природі за-робітної плати. Якщо розглядати її як винагороду за виконання пра-цівником трудової функції, то до зарплати не повинні включатись одноразові та компенсаційні виплати.

Необхідно відрізняти заробітну плату від винагороди, перед-баченої цивільно-правовими договорами: підряду, доручення та ін. Заробітна плата становить собою оплату витрат живої праці у про-цесі суспільного виробництва, а винагорода за цивільно-правовими договорами – це оплата кінцевих результатів праці.Тема 6. Правове регулювання оплати праці