§ 2. Режими та облік робочого часу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Під режимом робочого часу слід розуміти порядок розподілу робочого часу й відпочинку протягом певного календарного періоду по годинах доби, днях тижнів тощо, що забезпечує належний ритм трудового процесу і забезпечення вільного часу працівників. Режим робочого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися і централізованим законодав-ством. Основними цілями використання певних режимів робочого часу є: досягнення оптимального чергування робочого й неробочого часу, що забезпечує належну організацію праці, краще використан-ня засобів виробництва й охорону здоров’я працівників, створення їм можливості для участі в різних сферах соціального життя.

Елементами режиму робочого часу виступають:

-          часу початку та закінчення роботи;

-          тривалість перерв для відпочинку і харчування;

тривалість і порядок чергування змін.Тема 5. Робочий час і час відпочинку

Режим робочого часу є складовим елементом внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, а тому кожен працівник зобов'язаний його дотримуватися.

Розрізняють режим робочого часу, який встановлюється для працівників і режим роботи підприємства. Вони можуть співпадати або ж не співпадати. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників. Режим роботи може бути одним для всього під-приємства, установи, організації і різним для окремих підрозділів. Це залежить від характеру виробництва, тривалості робочого часу, категорії працюючих, конкретних умов діяльності виробництва, ро-боти громадського транспорту тощо.

Централізоване трудове законодавство визначає порядок запро-вадження на підприємстві режиму робочого часу, його найбільш важливі елементи, а також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого з його видів. Звичайно режим робочого часу на підприєм-стві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішньо-го трудового розпорядку, графіках змінності. Режим робочого часу може бути предметом індивідуально-договірного регулювання та визначатися сторонами при укладенні трудового договору.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на загальні та спеціальні.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалос-ті робочого часу, при якому досягається її виконання, відбувається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів ро-бочого часу належать: п'ятиденний робочий тиждень, шестиденний робочий тиждень та сумований облік робочого часу.

При режимі з денним обліком робочого часу встановлена за-коном тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Причому норма робочого дня при п'ятиденному чи шестиденному робочому тижні складає однакову кількість годин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізується в межах кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів. При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпорядком (гра-фіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня.

Найбільш поширеним є п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається прави-лами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженТрудове право України

ням з профспілковим представником підприємства, установи, орга-нізації.. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на одну годину напередодні вихідного дня.

Стаття 52 КЗпП передбачає випадки встановлення на підпри-ємстві шестиденного робочого тижня. На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, вста-новлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин і відпо-відно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюєть-ся роботодавцем спільно з виборним органом первинної профспіл-кової організації з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за погодженням з місцевою радою.

Відповідно до чинного законодавства передбачено поденний (звичайний), щотижневий і підсумований види обліку робочого часу. Облік робочого часу означає фіксацію відпрацьованого часу і явки на роботу у встановлений час. За загальним правилом облік робочого часу ведеться в табелях. На даному етапі розвитку техно-логій облік робочого часу за загальним правилом ведеться за допо-могою контрольно-пропускних пристроїв, перепусток, контрольних годинників та інших приладів.

При поденному обліку робочий час підраховується протягом кожного робочого дня відповідно до табеля прибуття на роботу і за-лишення роботи працівником. Поденний облік полягає у тому, що встановлена законом тривалість щоденної роботи реалізується за розпорядженням або графіком роботи без відхилень у кожний робо-чий день. Поденний облік застосовується при однаковій тривалості робочого часу.

Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалізуєть-ся в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тиж-ня. В такому разі переробка годин вважається надурочною роботою.

На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих ви-робництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт, деТема 5. Робочий час і час відпочинку

за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації запровадження підсумовано-го обліку робочого часу за умови, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. 61 КЗпП). Зокрема, підсумований облік робочого часу може використовуватись для працівників залізничного транспорту, водіїв автомобілів, працівників експлуатаційних підприємств мініс-терства зв'язку тощо.

Сутність підсумованого обліку робочого часу полягає в тому, що передбачена законодавством норма робочого часу повинна бути до-тримана не щоденно чи щотижнево, а за більш тривалий час — облі-ковий період (місяць, квартал, сезон, рік). Для працівників поїзних бригад пасажирських поїздів залізничного транспорту робочий час ураховується потужно. Тур – це тривалість часу з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної по-їздки.

Щоденна чи щотижнева тривалість робочого часу може відхи-лятись (збільшуватись або зменшуватись) від встановлених зако-ном норм робочого дня чи робочого тижня. Узгодження тривалості робочого часу працівника балансується, як правило, в межах облі-кового періоду.

Для здійснення підсумованого обліку вибирається найбільш оптимальний період (місячний, квартальний, річний), протягом якого здійснюється сумування робочого часу з умовою, що в розра-хунку на тиждень норма на кожного працюючого не повинна пере-вищувати 40 годин. При підсумованому обліку робочого часу нор-ма робочого часу за обліковий період визначається за календарем з розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи відповідного скороченого дня) з урахуванням скорочення робочого часу напередодні вихідних днів до 5 годин і напередодні святкових і неробочих днів — на 1 годину. Розрахована таким чином норма робочого часу має бути реалізована шляхом виходу на роботу за графіком.

У підсумованому обліку робочого часу розрізняють роботу в одну чи декілька змін. Робота за змінами є різновидом підсумова-ного обліку робочого часу та вводиться, як правило, коли тривалість виробничого процесу перевищує допустиму для працівника нормуТрудове право України

тривалості щоденної роботи. Робоча зміна – це тривалість праці працівників протягом доби, передбачена в порядку локального ре-гулювання графіками роботи відповідно до норми робочого часу об-лікового періоду.

Традиційно, в багатозмінному режимі функціонує безперерв-не виробництво, де технологічні процеси не можуть перериватись (наприклад, металургійна промисловість, залізничний транспорт та ін.). Змінна робота може запроваджуватись на підприємстві для забезпечення належного та ефективного використання засобів ви-робництва.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномір-но в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу повинен здійснюватись регулярно, через визначену кількість робочих днів. Стаття 58 КЗпП встановлює, що перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має від-буватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графі-ком змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні, вклю-чаючи і час перерви на обід та відпочинок. Мінімальна тривалість щоденного відпочинку між змінами не повинна бути меншою 12 го-дин. Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. Графіки змінності, які використовуються на прак-тиці, передбачають прямий порядок чергування працівників: після першої зміни працівник переходить в другу, а потім — в третю.

Спеціальні режими робочого часу застосовуються лише як ви-няток щодо певного кола осіб. Законодавче закріплення спеціаль-них режимів робочого часу зумовлене особливими умовами та ха-рактером праці, специфікою займаної посади, соціальною функцією особи тощо.

До спеціальних режимів робочого часу відносять ненормований робочий день; перервний робочий час; гнучкий графік роботи; вах-товий метод організації роботи.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреб ця категорія працівників виконує роботу понад нормальний робо-чий час (ця робота не є надурочною). Міра праці в такому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаження).Тема 5. Робочий час і час відпочинку

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, ор-ганізаціях незалежно від форми власності може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: осіб, праця яких не під-дається обліку в часі; осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господар-ство); осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд. На праців-ників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу й правила внутрішнього розпорядку.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад праців-ників з ненормованим робочим днем. Але у законодавстві не вста-новлена тривалість переробіток, які допускаються для виконання трудових обов’язків, не обмежена й кількість випадків таких пере-робіток понад нормальний робочий день. Усе залежить від харак-теру та обсягу виконуваної роботи. Але такі переробітки не можуть носить систематичний характер. Якщо працівникові з ненормова-ним робочим днем, що має відповідну кваліфікацію, досвід, знання, доводиться систематично працювати понад нормальний робочий день, то потрібно порушувати питання або про введення додаткових одиниць штатного розпису, або переглянути, скоротити коло трудо-вих обов’язків і впорядкувати режим роботи.

Конкретний перелік посад працівників з ненормованим робо-чим днем встановлюється в колективному договорі чи будь-якому іншому локальному акті, який затверджується роботодавцем за по-годженням з виборним органом первинної профспілкової організа-ції (профспілковим представником). Коло обов'язків працівників з ненормованим робочим часом має уточнюватись при укладенні трудового договору, в правилах внутрішнього трудового розпоряд-ку, в посадових інструкціях та інших локальних актах так, щоб була можливість виконувати ці обов'язки в межах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований ро-бочий день може застосовуватись.

Залучення працівників з ненормованим робочим днем до робо-ти понад норму робочого часу допускається лише у виняткових виТрудове право України

падках (у разі виробничої потреби). На осіб, які працюють в режимі ненормованого робочого часу, поширюються правила, що визна-чають час початку та закінчення роботи, перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного ви-конання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова відпустка за ненормований ро-бочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Працівник із ненормованим робочим днем не вправі відмовити-ся від цієї роботи. Відмова без поважних причин вийти за межі нор-мального робочого дня для виконання своїх трудових обов’язків є порушенням трудової дисципліни, що може спричинити накладен-ня дисциплінарного стягнення.

Особливим видом режиму робочого часу є перервний робочий час. Відповідно до ст. 60 КЗпП України на роботах з особливими умовами і характером праці в порядку та у випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої максимальної тривалості робочого дня.

За загальним правилом норма щоденного робочого часу розпо-діляється таким чином, щоб вона була відпрацьована працівником протягом робочого дня при одній перерві тривалістю не більше двох годин. Як виняток з цього правила, в порядку та у випадках, перед-бачених законодавством на роботах з особливими умовами та харак-тером праці, робочий день розподіляється на частини таким чином, що тривалість перерви для відпочинку та харчування може бути по-над дві години або ж таких перерв може бути дві і більше. Перерв-ний режим робочого часу може встановлюватися для працівників, зайнятих у сфері обслуговування населення, в сільському господар-стві, для водіїв тролейбусів і трамваїв, що працюють на регулярних міських пасажирських лініях, а також для водіїв автобусів на всіх лініях тощо.

За згодою між власником або уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом для окремих категорій працівників, наТема 5. Робочий час і час відпочинку

приклад для жінок, що мають дітей, може застосовуватись гнучкий графік роботи, суть якого полягає у тому, що працівникам дозволя-ють приходити на роботу і залишати роботу в зручний для них час, тобто самостійно регулювати час початку, закінчення та загальну тривалість робочого дня, за умови повного відпрацювання встанов-леної законом сумарної кількості робочих годин протягом обліково-го періоду — робочого дня, робочого тижня і т. д. Елементами гнучкого графіка роботи є:

-          змінний (гнучкий) робочий час — початок та закінчення робочо-го часу;

-          фіксований час — час обов'язкової присутності на роботі;

-          час перерви для відпочинку та харчування;

-          норма облікового періоду.

Режим з гнучким графіком роботи може застосовуватися на під-

приємствах з п'ятиденним чи шестиденним робочим тижнем. Він

може встановлюватись на підприємстві за погодженням між робо-

тодавцем та працівником як при укладенні трудового договору, так

і в процесі трудових правовідносин.

Максимально допустима тривалість зміни при вказаному ре-жимі — 10 годин, а час перебування працівника на робочому місці, включаючи перерву для відпочинку — 12 годин.

Наступним видом спеціального режиму робочого часу є вахто-вий метод організації роботи. Вахтовий метод організації роботи за-проваджується для проведення робіт на тих виробничих об'єктах, які знаходяться на значному віддаленні від місця знаходження під-приємства або місця постійного проживання працівника.

Умовами введення вахтового методу організації роботи на під-приємстві є попередня згода виборного органу первинної профспіл-кової організації (профспілкового представника) та працівника.

Направлення на вахту не є службовим відрядженням. Місцем роботи при вахтовому методі вважаються об’єкти (ділянки), на яких здійснюється безпосередня трудова діяльність. Часом вахтами вважаються періоди виконання робіт і міжзмінного відпочинку на об’єкті (ділянці).

Для здійснення контролю за виконанням норми робочого часу при вахтовому методі використовується підсумований облік робо-чого часу. Тривалість облікового періоду при вахтовому методі ор-ганізації робіт може становити один місяць, квартал, рік. В обліко-Трудове право України

вий період зараховуються час роботи на вахті, час проїзду до місця виконання робіт і час відпочинку, який припадає на цей період.

За загальним правилом тривалість однієї вахти не повинна пере-вищувати одного місяця; в окремих випадках, з дозволу міністерства і профспілки — два місяці. Норма щоденної роботи при вахтовому методі організації пращ не може перевищувати 12 годин.

У зв'язку з подовженою тривалістю щоденної роботи, а відтак не використання працівниками права на щотижневий відпочинок, при вахтовому методі роботи накопичуються невикористані періоди часу відпочинку. Вони підсумовуються та надаються працівникам у формі додаткових вільних від роботи днів протягом облікового пе-ріоду.

До робіт на умовах вахтового методу забороняється залучати осіб віком до 18 років; вагітних жінок; жінок, які мають дітей до З років; жінок, які мають медичні протипоказання до такого виду ро-біт.