§ 2. Поняття, умови виникнення і загальна характеристика колективних договорів та угод. Сторони в колективних договорах


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Одним з напрямів соціально-партнерських відносин є укладен-ня колективних договорів і колективних угод. В Україні правове регулювання колективних договорів і угод започатковане Законами України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року, «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфлік-тів)» від 3 березня 1998 року, Главою ІІ «Колективний договір» КЗпП.

Інтереси роботодавця та найманого працівника часто не збіга-ються, і, природно, можливе їх зіткнення на будь-якій стадії трудо-вих правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення роз-біжностей, конфліктів. Для захисту трудових інтересів працюючих і роботодавців були створенні громадські організації - об’єднання громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професій-ної діяльності - професійні спілки. Колективні договори утвори-лися в результаті переговорів та угод між професійною спілкою як представником працюючих з одного боку, та наймачем – з іншого. Колективні договори і угоди фактично є юридичними актами узго-дження інтересів сторін, їх співробітництва щодо забезпечення правТрудове право України

і гарантій найманих працівників, досягнення злагоди в суспільстві. Вони містять зобов'язальні положення, що є обов'язковими для ро-ботодавців та їх об'єднань, представників найманих працівників та їх об'єднань, органів державної виконавчої влади. Умови колектив-них договорів і угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, які перебувають у сфері дії сторін, що їх підписали.

Колективно-договірне регулювання трудових відносин в Укра-їні представлене на державному, галузевому, регіональному та ви-робничому рівнях і здійснюється у формі колективних угод і колек-тивних договорів.

Угода – це правовий акт, що укладається між соціальними парт-нерами і містить їхні зобов’язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та соціальні гарантії для працівників.

Відповідно колективні угоди з огляду на їх суб'єктний склад, сферу дії, зміст та співвідношення між ними поділяються на: гене-ральну (що укладається на державному рівні), галузеву (на галузе-вому рівні), регіональну (на адміністративно-територіальному рів-ні).

Стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» ви-значає сторони генеральної, галузевої та регіональної угод. Сторо-нами генеральної угоди є:

•          професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних пе-

реговорів і укладення генеральної угоди;

•          власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для

ведення колективних переговорів і укладення генеральної уго-

ди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих праців-

ників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання

власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об’єднання профспілок або інших представницьких організацій працюючих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії. Галузевий рівень є найменш розвинутим у більшості центрально- й східноєвропейських країн. Причина по-лягає в тому, що виникає багато труднощів в організації асоціацій роботодавців за галузевою ознакою.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органа-ми державної влади або регіональними об’єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об’єднаннями профспіТема 3. Колективні договори і угоди

лок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами. В даному пункті статі існують певні суперечності щодо визначення сторін угоди на регіональному рівні. Ними є місцеві органи державної влади або регіональні об'єднання підприємців, якщо вони мають від-повідні повноваження, і об'єднання профспілок чи інші уповноваже-ні трудовим колективом органи. У цьому випадку законодавець виво-дить державні органи з об'єднань підприємців і визнає їх самостійною стороною угоди, вказуючи, що остання укладається або з підприєм-цями, або з органами державної влади. Тобто формально регіональна угода укладається також на двосторонній основі, але фактично наяв-ні три суб'єкти правовідносин, які наділені правом укладення угоди. Така позиція не сприяє визначенню територіальної сфери дії угод, встановленню їх сторін та й компетенції останніх.

Законодавство України містить положення, згідно з якими уго-ди на державному, галузевому, регіональному рівнях укладаються на двосторонній основі. Проте практика їх укладення, що сформу-валася в Україні, засвідчила одночасне представництво органами державної виконавчої влади інтересів і роботодавця, і держави. Ви-знання Кабінету Міністрів України та міністерств України сторо-нами генеральних, галузевих угод має своє об'єктивне пояснення. По-перше, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо управління майном, яке є у загальнодержавній власності, ви-рішення питань про створення державних підприємств, установ і організацій, надає їм в оперативне управління чи повне господар-ське відання державне майно, здійснює контроль за ефективністю використання та збереження цього майна, тобто є уповноваженим органом власника. По-друге, у практиці зарубіжних країн поширене укладення колективних договорів (угод) як на двосторонній основі, так і тристоронній, коли третьою стороною поряд з об'єднаннями власників та професійних спілок виступають державні органи, оскільки питання, що вирішуються на колективно-договірному рів-ні, стосуються інтересів суспільства загалом та держави.

Колективні договори, як і колективні угоди укладаються на основі чинного законодавства прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників або уповно-важених ними органів.

Міжнародне визнання система колективних договорів та угод отримала після прийняття Міжнародною Організацією Праці КонТрудове право України

венцій № 98 «Про застосування принципів права на організацію й ведення колективних переговорів» (1948 р.), № 154 «Про сприяння колективним переговорам» (1981 р.) та Рекомендації № 91 «Про ко-лективні договори» (1951р.).

Згідно з Конвенцією МОП № 98 «Про застосування принципів права на організацію й ведення колективних переговорів», колек-тивний договір – це будь-яка письмова угода про умови праці та найму, яка укладається, з одного боку, підприємцем, групою підпри-ємців або однією чи декількома організаціями підприємців і, з ін-шого боку, однією чи декількома представницькими організаціями працюючих або, при відсутності таких організацій, представниками самих працюючих, які належним чином обрані й уповноважені від-повідно до законодавства країни.

Колективний договір за трудовим правом розглядається у де-кількох аспектах, що мають самостійне теоретичне і практичне зна-чення. Колективний договір традиційно вважається одним із осно-вних інститутів галузі трудового права, що охоплює досить значну кількість правових норм різного рівня — як централізованого, так і локального, з допомогою яких забезпечується регулювання віднос-но самостійної групи трудових відносин.

Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних до-говорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців. На основі цього Закону у новій редакції викладено Главу II Кодексу за-конів про працю України.

Отже, колективний договір – це нормативно-правовий дого-вір, що укладається з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів на підприємствах, уста-новах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, що є юридичними особами й використовують найману працю.

Колективний договір укладається на основі чинного законодав-ства між власником або уповноваженим ним органом з однієї сто-рони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповнова-женими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками працюючих, обраними і уповноваженими трудовим колективом з метою узгодження інтер-есів найманих працівників і роботодавця.Тема 3. Колективні договори і угоди

КЗпП визначає сторонами колективного договору власника або уповноваженого ним органа (особу), і первинну профспілкову організацію, а також, у разі відсутності профспілкової організації – представників, вільно обраних на загальних зборах найманих пра-цівників або уповноважених ними органів.

Сторони встановлюють зміст колективного договору шляхом:

а)         конкретизації правових норм, встановлених державою. Напри-

клад, у колективному договорі конкретизується тривалість що-

річної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими

умовами праці;

б)         встановлення умов праці, якщо таке згідно із законодавством

віднесено до компетенції суб'єктів договірного регулювання.

Сторони колективного договору встановлюють особливості

оплати праці працівників конкретного підприємства, установи,

організації;

в)         підвищення рівня пільг і гарантій, встановлених законодавством.

Наприклад, за кошти роботодавця для працівників, зайнятих на

роботах з важкими та шкідливими умовами праці, можуть до-

датково встановлюватися пільги і компенсації, не передбачені

чинним законодавством;

г)         заповнення прогалин у трудовому праві. Колективний дого-

вір містить значну частину нормативних положень, а тому він

є обов'язковим до виконання суб'єктами трудових та тісно

пов'язаних з ними відносин.

Однією із сторін колективного договору є власник або уповно-важеним ним орган, особа. Право особи виступати при укладенні колективного договору у ролі власника чи уповноваженого ним органу повинно бути визначено статутом підприємства, установи, організації. Як свідчить практика, даною особою виступає керівник підприємства. На державних підприємствах договір укладається між директором, ректором, генеральним директором, головою прав-ління, з однієї сторони, та виборним органом первинної профспіл-кової організації від імені найманих працівників, з другої сторони. У сфері комунальної власності право органу, який уповноважений ви-ступати стороною при укладенні колективного договору, належить також керівникові підприємства, установи, організації, якщо тільки орган, уповноважений управляти комунальним майном, не взяв ці функції на себе. Цивільно-правовий власник недержавного підпри-ємства має право, якщо він вважає за необхідне, за умови наявностіТрудове право України

відповідного запису у статуті підприємства, безпосередньо висту-пати стороною колективних переговорів і колективного договору. Організаційно таку функцію зручніше всього виконувати власнику приватного підприємства. Це можливо й за умови, коли власників – декілька осіб.

Другою стороною колективного договору виступає профспілко-ва організація підприємства, установи, організації, яка діє від імені трудового колективу.

Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об’єднаний пред-ставницький орган для укладення колективного договору. Кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов’язань за колективним договором та відповідаль-ності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об’єднаному представницькому органі, по-збавляється права представляти інтереси працівників при підписан-ні колективного договору.

У випадку, якщо профспілкові й інші представницькі організа-ції не дійшли згоди й не створили об’єднаний орган, або не досягну-ли згоди в роботі об’єднаного органа, загальні збори (конференція) трудового колективу вирішують, кому надати переважне право на ведення переговорів і укладення колективного договору. Для більш об’єктивного розв’язання питання законом передбачається мож-ливість розробки конкурентних проектів колективних договорів і винесення їх на обговорення. Загальні збори трудового колективу приймають найбільш прийнятний проект колективного договору і доручають профспілці або іншому уповноваженому трудовим ко-лективом органу, якому надали проект, на його основі провести пе-реговори й укласти колективний договір.

У разі відсутності на підприємстві, в установі, організації проф-спілки, другою стороною в колективному договорі виступають пред-ставники трудового колективу, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників, або уповноважені ними органи.

Колективний договір має слугувати гарантом прав роботодавця і працівника протягом дії їх співробітництва. На багатьох підприєм-ствах до колективного договору включаються норми, які погіршу-ють становище працівників, що суперечить чинному законодавству.Тема 3. Колективні договори і угоди

Згідно зі статтею 16 КЗпП «Недійсність умов колективного догово-ру» умови колективного договору, що погіршують порівняно з чин-ним законодавством і угодами становище працівників, є недійсни-ми. В укладенні та дотриманні колективного договору мають бути зацікавлені обидві сторони, щоб бути захищеними від погіршення умов праці з боку роботодавців та невиконання своїх обов’язків з боку працівників.

Положення колективного договору поширюються на всіх пра-цівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов’язковими як для власника й уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації. Положення колективного договору також по-ширюється й на тимчасових працівників, і на тих, хто працює за тру-довим контрактом, а також на тих, хто влаштувався на роботу після прийняття колективного договору. Винятком є особи, що уклали з підприємством договір підряду, чи інші цивільно-правові угоди.