§ 6. Правовий статус організацій роботодавців у трудових правовідносинах


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Становлення соціального партнерства в Україні, розвиток колективно-договірного регулювання, вирішення колективних трудових спорів пов'язані з появою нових суб'єктів трудового пра-ва – організацій роботодавців та їх об'єднань. Наймані працівники через профспілки та їх об'єднання і роботодавці через свої представ-ницькі органи, які трактуються Міжнародною Організацією Праці як «профспілки підприємців», виступають активними учасниками соціального партнерства на різних рівнях. Організації роботодавців та їхні об'єднання поряд з профспілками працівників є суб'єктами колективних відносин. Вони представляють та захищають інтереси роботодавців на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях. Вирішуючи широкий спектр соціально-економічних питань, організації роботодавців та їх об'єднання є суб'єктами не лише тру-дових, а й господарських, фінансових та багатьох інших правовід-носин.

Отже, участю у системі соціального партнерства з метою пред-ставництва і захисту прав та інтересів роботодавців і визначається становище організацій роботодавців та їхніх об'єднань як колектив-них суб'єктів трудового права.

Об'єднання роботодавців створюються на засадах добровільнос-ті та рівноправності окремими підприємствами внаслідок здійснен-ня роботодавцями одного з найважливіших колективних трудових прав – права на свободу асоціації, реалізації якого МОП приділяє особливу увагу. Слідом за створенням цієї організації 1920 року була створена перша в світі організація роботодавців – Міжнародна організація роботодавців. Саме ці дві впливові організації і визнаТема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

чають сьогодні політику соціального партнерства. Декларація МОП «Про основні принципи та права у сфері праці», яка була прийнята на 86-й Міжнародній конференції праці у липні 1998 р., зобов'язує 180 країн-членів Організації поважати принципи, притаманні семи основним стандартам праці, сприяючи їх загальному використан-ню. Зокрема, Декларація встановлює обов'язки країн-членів МОП «поважати, сприяти та усвідомлювати» право працівників та ро-ботодавців на свободу об'єднань та ефективне право на колективні переговори, право на ліквідацію всіх форм примусової праці, право на скасування дитячої праці й ліквідації дискримінації щодо зайня-тості та роботи.

У Декларації підкреслюється, що всі країни-члени повинні по-важати сім головних принципів незалежно від того, чи були рати-фіковані відповідні конвенції. Йдеться про наступні сім Конвенцій: Конвенція № 87 про свободу асоціації та захист права на організа-цію, 1948; Конвенція № 98 про застосування принципів права на ор-ганізацію та на ведення колективних переговорів, 1949; Конвенція № 29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930; Конвенція № 105 про скасування примусової праці, 1957; Конвенція № 100 про рівне винагородження чоловіків і жінок на працю рівної цінності, 1951; Конвенція № 111 про дискримінацію у галузі праці та занять, 1958; Конвенція № 138 про мінімальний вік для прийняття на роботу, 1973. Таким чином, право на свободу асоціації належить до осно-вних принципів і прав у сфері праці.

Згідно положень ст. 2 Конвенції МОП № 87 про свободу асоціа-ції та захист права на організацію (1948 р.) працівники і підприємці мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлеглості статутам цих останніх. З Конвенції МОП № 87 випливає, що до організацій працівників та підприємців засто-совуються однакові принципи і норми. Йдеться про право виро-бляти свої статути й адміністративні регламенти, вільно обирати своїх представників, організовувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій (ст. 3); організації працівників і підприємців не підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку (ст. 4); організації працівників і підпри-ємців мають право створювати федерації та конфедерації, а також право приєднуватися до них, а кожна така організація, федерація чи конфедерація має право вступати до міжнародних організацій праТрудове право України

цівників і підприємців (ст. 5); ці організації можуть набувати прав юридичної особи (ст. 7) та ін. МОП визнає необхідність повного до-тримання автономії організацій підприємців і працівників.

Конвенція №87 про свободу асоціації та захист права на організа-цію 1948 р. забороняє усяке втручання державних органів влади, здат-не обмежити ці права або перешкодити їхньому законному здійсненню (ч. 2 ст. 3), а Конвенція № 98 про право на організацію і на ведення колективних переговорів 1949 р. передбачає, що організації працівни-ків і підприємців мають належний захист проти будь-яких актів втру-чання з боку одні одних чи з боку їхніх агентів або членів у створення й діяльність організацій та керування ними (ч. 1 ст. 2); дії, що мають за мету сприяти заснуванню організацій працівників під пануванням під-приємців чи організацій підприємців або підтримувати організації пра-цівників шляхом фінансування чи іншим шляхом з метою поставити такі організації під контроль підприємців чи організацій підприємців, розглядаються як втручання у зміст їхньої діяльності.

МОП дуже високо оцінює роль організацій підприємців і пра-цівників. Так, у Преамбулі Конвенції №150 про регулювання питань праці: роль, функція і організація, 1978 р. зазначається, що організа-ції підприємців і працівників відіграють головну роль у здійсненні цілей економічного, соціального і культурного прогресу.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами організації підприємців відіграють активну роль у суспільному житті, співп-рацюють з державними органами, профспілками працівників, їхня діяльність спрямована на узгодження державних і корпоративних інтересів, представництво і захист соціально-економічних прав та інтересів роботодавців. В деяких країнах існують організації під-приємців двох типів: одні діють лише в економічній сфері, а інші – у соціально-трудовій (наприклад, ФРН, Швейцарія та ін.). У Сполу-ченому Королівстві, Франції, Італії, Бельгії організації підприємців виконують економічні й соціально-трудові функції.

В Україні правову базу діяльності організацій роботодавців складає Закон України «Про організації роботодавців» від 24 трав-ня 2001 року. Стаття 1 цього Закону визначає організацію робо-тодавців як громадську неприбуткову організацію, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів, а об’єднання орга-нізацій роботодавців як неприбуткову організацію роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності таТема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про організації роботодавців», робото-давці мають право на свободу об'єднання в організації роботодавців для здійснення і захисту своїх прав та задоволення соціальних, економічних та інших законних інтересів на основі вільного волевиявлення без будь-якого попереднього дозволу, вступу до таких організацій на умовах і в порядку, визначених їх статутами, участі в організаціях роботодавців, а також вільного виходу з них на умовах і в порядку, визначених законо-давством та їх статутами, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Для виконання своїх статутних завдань організації роботодавців мають право на добро-вільних засадах створювати або вступати до об'єднань організацій робо-тодавців і вільно виходити з них. Положення цієї статті повністю відпо-відають положенням Конвенцій МОП, згаданих вище.

Основною метою створення і діяльності організацій роботодавців та їх об’єднань закон визначає представництво і захист законних інтер-есів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнер-ства. До кола їх основних завдань чинне законодавство відносить:

1)         співробітництво з органами державної влади і місцевого самовря-дування, профспілками, їх об'єднаннями та іншими організація-ми найманих працівників, забезпечення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців у відносинах з ними;

2)         участь у проведенні колективних переговорів та укладанні гене-ральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконан-ня своїх зобов'язань за укладеними угодами;

3)         координація діяльності роботодавців у виконанні зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими угодами, контроль за їх виконанням іншими сторонами соціального партнерства;

4)         сприяння вирішенню колективних трудових спорів, запобіган-ню страйкам як крайньому засобу вирішення цих конфліктів;

5)         збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання ма-совому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;

 

6)         вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань та досвіду;

забезпечення скоординованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальнихТрудове право України

програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва про-дукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегу-лювання та поліпшення умов праці тощо.

Заснувати організації роботодавців можуть не менш як десять роботодавців або два і більше роботодавці певної галузі для засну-вання галузевої організації.

Чинний закон зобов’язує організації роботодавців та їх об'єднання брати участь у веденні колективних переговорів з розроблення та укладення угод на відповідному рівні. Окрім того, вони беруть участь у формуванні та проведенні державної політики зайнятос-ті населення, на паритетних засадах приймають участь в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Організації роботодавців та їх об'єднання також зобов'язані: 1) сприяти ефективному розвитку вітчизняного ринку праці шляхом його збалансування; 2) попереджувати зловживання монопольним становищем на ринку та виникнення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності; 3) брати участь у переговорах, кон-сультаціях з укладання колективних договорів (угод), вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

При цьому вони визнають профспілки повноважними пред-ставниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, сприяють їх діяльності. Вони вза-ємодіють з ними на принципах соціального партнерства. Вони не втручаються у їх діяльність, не перешкоджають у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об'єднуватися у профспілки, їх об'єднання та інші організації найманих працівників.

Питання для самоконтролю

1.         Що таке трудові правовідносини? Які їх види Ви знаєте?

2.         Назвіть основні умови виникнення трудових правовідносин. Розкрийте їх зміст.

3.         На яких засадничих принципах базується правове регулювання трудових відносин?

4.         Схарактеризуйте основних учасників з кола суб’єктів трудових правовідносин? В чому, на Вашу думку, полягає основна відмін-ність у їх трудовій правосуб’єктності?

Дайте визначення і опишіть форми участі професійних спілок, інших організацій найманих працівників та організацій робото-давців і їх об’єднань у трудових відносинах.ТЕМА 3. КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ І УГОДИ

Усяка угода між правдою і кривдою завжди робиться на шкоду справедливості.

Жан Масільон.