§ 4. Правосуб'єктність учасників трудових правовідносин


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Характерною ознакою трудових правовідносин є наявність досить широкого кола суб'єктів, які можуть бути їх учасниками. Комплексний характер структури трудових правовідносин фак-тично й породжує їх численний суб'єктний склад. Що не вид тру-дових правовідносин – то нові суб'єкти. Але найхарактерніше те, що майже в усіх видах трудових правовідносин незмінними учас-никами є працівник і роботодавець. Така універсальність їх участі у трудових правовідносинах зумовлена насамперед тим, що самі тру-дові правовідносини виникають та існують передусім у результаті реалізації особою-працівником свого права на працю, а власником-підприємцем (роботодавцем) – свого права найму робочої сили для досягнення власної виробничої мети.

Одним з двох ключових учасників трудових правовідносин є працівники. Статусу працівників особи набувають за фактом укладення трудового договору. Тому очевидно, що до юридичного оформлення трудових відносин, а також після їх припинення, особа залишається особою або громадянином.

Як уже зазначалося, трудове право регулює працю найманих працівників. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок вирі-шення колективних трудових спорів (конфліктів)» найманий пра-цівник – це фізична особа, яка працює за трудовим договором наТрудове право України

підприємстві, в установі й організації, в їх об'єднаннях або у фізич-них осіб, які використовують найману працю.

Як сторона трудового правовідношення працівник володіє тру-довою правосуб'єктністю. Необхідно сказати, що фактична здатність до праці та здатність до праці як категорія юридична, тобто трудова правосуб'єктність, поняття не тотожні. Фактична здатність до праці виникає набагато раніше трудової правосуб'єктності, про наявність якої можна говорити тоді, коли у громадянина виникає здатність до систематичної, врегульованої нормами права праці.

На відміну від цивільного права трудова правоздатність і дієз-датність виникають одночасно. Трудова правосуб'єктність (право-здатність і дієздатність) працівників виникає за загальним правилом з 16 років. За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років в порядку, передбаченому ст. 188 КЗпП України. Крім вікового критерію, трудову правосуб'єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб'єктами трудового права особи, визнані судом недієздатними.

Слід врахувати, що в окремих випадках законодавство про пра-цю встановлює граничний вік для виконання деяких видів роботи. Наприклад, ст. 23 Закону України «Про державну службу» встанов-лений граничний вік перебування на державній службі – 60 років для чоловіків і 55 років для жінок (ці обмеження не поширюються на осіб, які обрані на виборні посади).

Разом з тим здатність виконувати певну роботу може бути в дея-ких випадках обмежена не тільки віком, але й станом здоров'я, стат-тю. Так, у ст. 9 Основ законодавства України про охорону здоров'я, прийнятих Верховною Радою України 19 листопада 1992 р., встанов-лені обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їхнього здоров'я. У ч. 1 передбачено, що на підставах і в порядку, передбачених за-конами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або по-стійно непридатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій. У ст. 190 КЗпП міститься норма про заборону залучення осіб, молодших 18 років, до важких робіт і робіт зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також підземних робіт. Фактична здатність виконувати певну роботу або займатися певною трудовою діяльністю може обТема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

межуватися судом. Зокрема, в разі скоєння громадянином певного злочину суд може позбавити його права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Однак це може бути лише часткове і тимчасове обмеження трудової правосуб'єктності. Повне позбавлен-ня трудової правосуб'єктності не допускається. Крім того, власник підприємства вправі запроваджувати обмеження щодо зайняття по-сад, пов'язаних із безпосередньою підпорядкованістю або підконтр-ольністю, для близьких родичів чи свояків (ст. 25-1 КЗпП).

Певні обмеження передбачено законодавством про працю, які спрямовані на охорону здоров'я працівника на виробництві. Згідно з ч. 5 ст. 24 КЗпП забороняється укладення трудового договору з гро-мадянином, якому запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. Для певних категорій працівників власник зобов'язаний створити пільговий режим праці. Зокрема, особливий характер має трудова правосуб'єктність інвалідів. Згідно із КЗпП у випадках, пе-редбачених законодавством, на власника покладається обов'язок створити пільгові умови праці таким працівникам, встановити ско-рочений або неповний робочий час, організувати навчання, переква-ліфікацію та працевлаштування тощо.

Оскільки в Конституції України не закріплений обов'язок пра-цювати і право на отримання гарантованої роботи, а Конституцією і Законом України «Про зайнятість населення» передбачено, що примушення до праці в будь-якій формі не допускається, за винят-ком випадків, передбачених законодавством України, то трудова правосуб'єктність працездатного громадянина може бути ним і не реалізована. У подальшому це може відбитися певним чином на рів-ні його пенсійного забезпечення: такий громадянин не матиме права на трудову пенсію, яка формується в рамках загальнообов'язкового пенсійного страхування. Однак будь-яка непрацездатна особа має право на соціальну допомогу, розмір якої, звичайно, нижчий, ніж розмір трудової пенсії.

Обсяг трудової правосуб'єктності складають трудові права та обов'язки працівника. Найважливіші трудові права працівника на-звані в ст. 43-46 Конституції України, ст. 23, 24 Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про економічні, соціаль-ні й культурні права 1966 р. і деяких інших міжнародно-правових актах. Основні трудові права працівників закріплені також в ст. 2 КЗпП: право на працю, на відпочинок, на здорові й безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки і на вирішення колективТрудове право України

них трудових спорів (конфліктів) у встановленому законом поряд-ку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати пра-цездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законо-давством.

Держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян не-залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, ре-лігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Згідно із ст. 139 КЗпП працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватися трудової і техно-логічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Чинне законодавство про працю забороняє необґрунтовану від-мову в прийнятті на роботу, надає громадянам право його оскар-ження в судовому порядку, передбачає можливість переведення працівника на іншу роботу тільки за згодою працівника, обмежує звільнення працівника з ініціативи власника або уповноважено-го ним органу, передбачає необхідність отримання власником по-передньої згоди профспілкового органу, крім деяких випадків. Право займатися трудовою діяльністю згідно із Законом Украї-ни «Про правовий статус іноземців» мають також іноземці. Згідно з положеннями цього Закону іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачене чинним законодавством і міжнародними договорами України. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займа-тися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встанов-лених для громадян України.

Другим, але не менш важливим суб’єктом трудови правовідно-син, є роботодавець. На відміну від працівника, він є більш універ-сальним суб'єктом трудового права, оскільки бере участь не тількиТема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

у власне трудових відносинах (індивідуальних), а й у колективно-трудових та інших правовідносинах, що тісно пов'язані з трудовими. Це насамперед правовідносини з органами працевлаштування, з ор-ганами, що виконують нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, з органами, які розглядають індивідуальні та колек-тивні трудові спори, та ін..

В нормах чинного законодавства визначення терміну «ро-ботодавець» міститься в Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. Згідно ст. 10 Основ роботодавцем вважається:

а)         власник підприємства, установи, організації або уповноважений

ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та гос-

подарювання або фізичні особи, які використовують найману

працю;

б)         власники розташованих в Україні іноземних підприємств, уста-

нов та організацій (у тому числі міжнародних), філій та пред-

ставництв, які використовують працю найманих працівників,

якщо інше не передбачене міжнародними договорами України,

згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та га-

рантії діяльності» роботодавець визначається як власник підпри-

ємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду

діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи

фізична особа, які відповідно до законодавства використовують на-

йману працю.

Таким чином, усіх роботодавців, які мають трудову правосуб'єктність, можна поділити на окремі групи: роботодавці – фізичні особи; роботодавці — юридичні особи і відокремлені підроз-діли юридичних осіб; роботодавці – державні органи. Така класи-фікація з точки зору правового становища роботодавців є певною мірою умовною, оскільки залишає за своїми межами деякі інші види суб'єктів трудових правовідносин. Але вона дозволяє найбільш по-вно схарактеризувати роботодавчу правосуб'єктність названих груп роботодавців.

Найчисельнішу групу роботодавців становлять, звичайно, юри-дичні особи. Найширше з-поміж юридичних осіб роботодавців представлені юридичні особи – підприємці, які з метою здійснення підприємницької діяльності згідно із законодавством мають право укладати з громадянами договори про використання праці останніх.Трудове право України

Сама форма підприємницької діяльності суттєвого впливу на рівень трудової правосуб'єктності підприємців не має.

Серед юридичних осіб – роботодавців значне місце посідають також непідприємницькі (неприбуткові) юридичні особи. Якщо найм працівників роботодавцями-підприємцями здійснюють для більш повної реалізації основної мети підприємництва – досягнен-ня прибутку, то залучення працівників юридичними особами непід-приємницького спрямування передбачає здійснення з їх допомогою тих основних завдань і функцій, заради яких утворюються і діють відповідні юридичні особи – організації, установи, заклади тощо. Це стосується, в першу чергу, об’єднань громадян (політичні партії і громадські організації), а також релігійні організації і благодійні фонди. Всі вони так само мають право бути роботодавцями, вико-ристовуючи працю громадян, якщо це їм необхідно для виконання статутних завдань.

Самостійну групу роботодавців відповідно до чинного законо-давства складають фізичні особи. Усіх фізичних осіб як роботодав-ців можна умовно поділити на дві групи. Першу складають ті фізич-ні особи, які можуть реалізувати своє право найму на роботу, однак використовуючи працю інших осіб, вони не ставлять собі за мету одержання доходів. Це здебільшого громадяни (власники), які вико-ристовують найманих працівників для роботи в домашньому госпо-дарстві, для догляду за малолітніми дітьми, важкохворими членами сім'ї, а також для роботи особистими водіями, помічниками тощо.

До другої групи належать фізичні особи – роботодавці, вид за-нять яких потребує використання найманої праці. Здебільшого суспільно корисна діяльність таких роботодавців пов'язана з одер-жанням ними доходу. Їх право найму робочої сили додатково пе-редбачено відповідними нормативними актами. Законодавством України передбачено, що громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, мають право при здійсненні підприємницької діяльності укладати з громадя-нами договори про використання їхньої праці. Жодних обмежень щодо роботодавчих властивостей підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, не перебачено, за винят-ком хіба що права на укладання між ними та найманими працівни-ками колективного договору.

Роботодавчі властивості громадян виникають із досягнен-ням ними повноліття. Тобто трудова правосуб'єктність громадянТема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

роботодавців за віком її настання не збігається з трудовою правосуб'єктністю громадян-працівників. І хоча суб'єктом права власності громадяни можуть бути навіть до досягнення повноліт-тя, використовувати працю інших осіб як роботодавці вони можуть лише після досягнення ними 18-річного віку.

Трудова правосуб'єктність юридичних осіб за загальним прави-лом виникає з моменту їх державної реєстрації. Саме факт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності чи легалізації, на-приклад, громадського об'єднання у встановленому законом поряд-ку, коли вони набувають статусу юридичної особи, є тим моментом, з якого виникає як загальна цивільна, так і трудова правосуб'єктність роботодавців – юридичних осіб.

Отже, роботодавцями за трудовим правом визнаються юридич-ні особи та їх відокремлені підрозділи, а також фізичні особи, які використовують найману працю на основі укладення трудового до-говору у формі будь-якого з його різновидів.