§ 1. Поняття, види і сутність трудових правовідносин


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Поняття «правовідносини» є одним з базових понять правни-чої науки як юридичного зв’язку суб’єктів права. Цей юридичний зв’язок закріплюється у трудових правовідносинах через норми тру-дового права, положення колективних і трудових договорів і контр-актів, норми соціально-партнерських угод тощо.

Теорія права пов’язує правовідносини з дією норми права і ви-значає їх як урегульовані нормами права суспільні відносини. Ви-ходячи з цього, правовідносини в сфері трудового права – це урегульовані трудовим законодавством трудові і похідні від них, безпосередньо пов’язані з ними, відносини у сфері праці.

Виникнення трудових відносин пов'язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва і використанням цих засобів для ство-рення матеріальних і духовних благ та надання послуг. Таке поєднання робочої сили із засобами виробництва визначає характер праці і спосіб залучення працівників до сфери праці. Виробничі відносини поєднан-ня робочої сили із засобами виробництва, безпосереднього створення матеріальних благ і їх розподілу включають суспільні відносини як вольову форму відносин між працівником і власником та його підпри-ємством, що складаються в зв'язку з реалізацією права на працю.

Однак, трудові відносини не слід ототожнювати з відносинами, що пов'язані з працею. Існують відносини, в яких праця є їх пер-винною основою або елементом, що сприяє досягненню головної мети – майнового чи особистого немайнового соціально значущого результату. Між суб'єктами можуть виникати відносини, предме-том яких є виконання певної роботи. Але це не завжди створює сус-пільні трудові відносини, і регулюватись вони мають не трудовим, а цивільним правом.

Таким чином, виконання певної роботи є настільки загальною ознакою більшості відносин у суспільстві, що вона не дає можлиТрудове право України

вості визнати ті чи інші відносини власне трудовими. Лише ті від-носини, що пов'язані з працею і мають її своїм змістом, визначають порядок і умови застосування праці, спрямовані на організацію са-мого процесу праці в певній суспільній формі і в своїй сукупності створюють цей процес, є суспільно трудовими. Праця становить не тільки первинну основу, а й саме існування цих відносин.

Зміст суспільних відносин, що виникають із найманої праці при застосуванні громадянами своєї здатності до праці, визначають самі учасники цих відносин. Але цей зміст регулюється і спрямовується правовими нормами, що надають відносинам правову форму. Самі учасники відносин власними вольовими діями не можуть надати відносинам між собою юридичної форми, якщо відсутня відповідна правова норма, спрямована на регулювання цих чи подібних до них відносин.

В науці трудового права визначення поняття власне трудових відносин, або як їх інакше називають, індивідуально-трудових від-носин, здійснюється, виходячи із визначення трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП України. Тобто це правовідносини, що виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією уго-дою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а влас-ник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпе-чувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сто-рін.

Справедливо буде відзначити, що саме поняття «правовідно-сини в сфері трудового права» – це наукова абстракція, позаяк на практиці ми стикаємося з правовідносинами, кожен вид яких має власний склад суб’єктів, конкретний зміст, свої підстави для виник-нення і припинення. Тому, аби розкрити кожен вид правовідносин в сфері праці, необхідно зрозуміти ці їх елементи. Необхідно при цьо-му мати на увазі, що норми трудового права регулюють лише фак-тичні суспільні відносини в сфері праці, встановлюючи конкретні юридичні права та обов’язки їх учасників.

Суб’єкти (учасники) правовідносин в сфері трудового права часто не співпадають. Так, робітник є суб’єктом не тільки трудових правовідносин, але й усіх інших, дотичних до них, в яких він береТема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

участь безпосередньо, або через трудовий колектив, до якого нале-жить, чи профспілку, членом якої є. Працедавець та/або його адмі-ністрація є безпосереднім суб’єктом не лише трудових правовідно-син з робітниками, але також і всіх інших, суміжних з трудовими, а в соціально-партнерських відносинах бере участь через представни-ків роботодавців.

Об’єктом правовідносин в сфері трудового права виступають матеріальний інтерес у праці, результати трудової діяльності і різ-номанітні соціально-економічні блага, що задовольняють працівни-ка і роботодавця, а також охорона цього інтересу, прав та благ.

Головний, визначальний вид правовідносин в сфері трудового права – це трудові правовідносини. Їм можуть передувати право-відносини із забезпечення зайнятості, працевлаштування; їх можуть супроводжувати правовідносини з нагляду і контролю за охороною праці і дотриманням трудового законодавства, правовідносини в сфері управління працею тощо. Вони можуть виникати одночасно з основним правовідношенням в сфері праці – трудовим правовідно-шенням, або існувати самостійно. Тож якщо враховувати, що пред-мет трудового права становлять, крім власне трудових, ще й інші са-мостійні суспільні відносини, то є всі підстави говорити про трудові правовідносини як сукупність самостійних правовідносин. Тобто увесь комплекс суспільних відносин (а не лише власне трудові), які становлять предмет трудового права як самостійної галузі, можна назвати трудовими правовідносинами.

Якщо так розуміти поняття трудових правовідносин, то визна-чальним стає коло суспільних відносин, які в сукупності своїй явля-ють собою предмет окремої галузі, і саме завдяки тому, що ця галузь становить єдину систему правових норм, можна говорити про єдину систему трудових правовідносин.

Отже, трудові правовідносини – це врегульовані нормами тру-дового права суспільні відносини, що виникають у результаті укла-дення трудового договору (власне трудові), а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах, навчання й пе-рекваліфікації за місцем роботи та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

Тож як бачимо, трудові правовідносини – складне явище. Вони охоплюють цілий ряд окремих правовідносин, які у кожному кон-Трудове право України

кретному, випадку можуть мати самостійне значення і розглядатися як окремі правовідносини.

Власне трудові правовідносини за своїм складом теж є непро-стими, їхніми елементами називають правовідносини робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони пра-ці. Всі ці елементи так чи інакше випливають із визначення поняття трудових правовідносин на підставі ст. 21 КЗпП. Зокрема, правовід-носини робочого часу виникають після укладення трудового дого-вору на підставі правової норми, яка визначає нормальну тривалість робочого часу протягом тижня. Угодою сторін може бути обумовле-но застосування неповного робочого тижня і та ін..

Правовідносини трудової дисципліни як елемент власне трудо-вих правовідносин виникають із відповідних норм трудового зако-нодавства та з узятих на себе працівником зобов'язань за трудовим договором щодо дотримання правил внутрішнього трудового роз-порядку. Без цього елементу, як і без інших, власне трудові право-відносини існувати не можуть.

Власне трудові правовідносини завжди посідали центральне місце в структурі трудових правовідносин, навіть і тоді, коли їх на-магалися поставити в один ряд з колективно-трудовими відноси-нами. Сьогодні, коли держава все рідше стає стороною трудового договору і як безпосередній учасник трудових відносин, і як робо-тодавець, роль та значення власне трудових правовідносин дедалі зростає. Адже саме вони зумовлюють появу всіх інших видів відно-син у сфері праці. Але найважливішим є те, що власне трудові пра-вовідносини набули в реаліях сучасного життя головної своєї риси, – вони стали правовідносинами найманої праці, у яких працівник реалізує свою робочу силу як товар.

Другу групу трудових правовідносин становлять колективно-трудові правовідносини (соціального партнерства та встановлен-ня умов праці на підприємствах), їх ще називають організаційно-управлінськими правовідносинами між трудовим колективом (чи виборним органом первинної профспілкової організації (проф-спілковим представником) і роботодавцем. Ці правовідносини, які існують задля функціонування і обслуговування власне трудових правовідносин, відрізняються суб'єктним складом та підставами виникнення. Вони ж у такому значенні виходять за межі конкретно-го підприємства і можуть існувати навіть у масштабах усієї країни. Йдеться насамперед про правовідносини соціального партнерства,Тема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

які виникають на національному рівні в результаті проведення пе-реговорів, погодження взаємних інтересів та укладення генераль-них угод.

Соціальне партнерство забезпечують правові норми, що регулю-ють статус і права профспілок, організацій та об'єднань роботодав-ців, їх співробітництво на підприємствах та за його межами. Одним з головних правових актів, крім КЗпП України, є Закон України «Про колективні договори і угоди», який визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, а також Закон України «Про організації роботодавців», який визначає правові, організаційні, соціальні, економічні та інші рамки діяльності ор-ганізацій роботодавців та їх об’єднань щодо їх участі у соціально-му партнерстві, реалізації державної політики зайнятості, процесі розв’язання трудових спорів (конфліктів).

Правовідносини працевлаштування традиційно входили у сис-тему трудових правовідносин. Вони виникають у результаті пошуку роботи громадянином і становлять єдність трьох взаємопов'язаних, але відносно самостійних правовідносин: а) між органом працевла-штування і громадянином, який звернувся із заявою про влаштуван-ня на роботу; б) між органом працевлаштування і організацією, яка потребує кадрів; в) між громадянином і організацією, до якої його направлено на роботу органом працевлаштування. Закон України «Про зайнятість населення» увів правовідносини працевлаштуван-ня до складу правовідносин зайнятості, чим надав їм ознак публічно-правового характеру. Однак попри всю свою адміністративно-правову забарвленість правовідносини зайнятості більшою мірою є предметом трудового права і права соціального забезпечення, поза-як крім працевлаштування, правовідносини зайнятості охоплюють і відносини, що виникають з приводу надання безробітним соціаль-ної допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги їхнім сім'ям, якщо вони перебувають на утриманні безробітного.

Ще одну групу правовідносин з чітко вираженим публічно-правовим характером, складають відносини, що виникають з при-воду нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства. Вони постають у результаті виконання уповноваженими держав-ними і профспілковими органами спеціальних функцій з нагляду і контролю за охороною праці на підприємствах, в установах, органіТрудове право України

заціях та дотриманням трудового законодавства усіма учасниками власне трудових відносин. Наявність зазначених правовідносин у структурі трудових є юридичною гарантією існування всіх інших правовідносин і передусім власне трудових.

Окрему групу в структурі трудових правовідносин становлять правовідносини виробничого навчання. Вони виступають як відно-сини, що тісно пов'язані з трудовими, формуючи предмет трудового права. Особливістю цих правовідносин є те, що вони здебільшого існують водночас із власне трудовими правовідносинами, не зупи-няючи і не перериваючи останніх. Характерною особливістю право-відносин навчання і перекваліфікації на виробництві є те, що їхній суб'єктний склад аналогічний суб’єктному складу власне трудових правовідносин. При направленні працівника на навчання до іншої організації з'являється новий учасник – адміністрація навчального закладу. Але і тут виникає специфіка, оскільки навчання працівни-ка відбувається після укладення договору про проведення навчан-ня між роботодавцем, у якого працює працівник, та адміністрацією навчального закладу, де він навчатиметься. Тому на час навчання відбувається своєрідне делегування роботодавцем частини повно-важень адміністрації навчального закладу, до якого працівник цього роботодавця направлений на навчання, підвищення чи перекваліфі-кацію.

Ще одним видом трудових відносин є правовідносини, що виникають з приводу розгляду трудових спорів. Іноді їх назива-ють процесуально-трудовими або процедурно-трудовими право-відносинами. Щоправда, на відміну від цивільно-процесуальних, господарсько-процесуальних чи будь-яких інших відносин юридич-ного процесу, процедура вирішення трудового спору (конфлікту) уповноваженим органом досудового розгляду (комісією з трудових спорів) не має таких чітко означених стадій, які б мали характер означених правом процедур. Якщо ж на етапі досудового розгляду спір не вирішується, або ж сторони вирішили оминути цю стадію взагалі й одразу звернутися до суду, відносини з розгляду трудо-вих спорів втрачають свій процедурно-трудовий характер і стають цивільно-процесуальними. Окрім того, якщо йдеться не про індиві-дуальні, а про колективні трудові спори, то зважаючи на створений Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) режим їх розгляду і вирішення, відносини, що виникають з цього приводу, взагалі навряд чи можна віднести доТема 2. Трудові правовідносини та їх учасники

категорії процесуально- чи процедурно-трудових, і більш доцільно віднести до відносин соціального партнерства.

Таким чином, у відповідності з видами суспільних відносин, що охоплюються предметом правового регулювання трудового права, до категорії правовідносин у сфері трудового права можна віднести:

1)         правовідносини з працевлаштування і сприяння зайнятості;

2)         правовідносини працівника з роботодавцем;

3)         правовідносини працівника і трудового колективу з роботодав-цем, його адміністрацією щодо створення умов праці та управ-ління працею;

4)         правовідносини профспілкого органу чи уповноваженого пред-ставника з роботодавцем, його адміністрацією щодо захисту тру-дових прав працівників;

5)         соціально-партнерські відносини із колективних переговорів і укладення колективного договору на національному, галузево-му і територіальному (регіональному, локальному) рівнях;

6)         правовідносини виробничого навчання, підвищення кваліфіка-ції та перекваліфікації;

7)         правовідносини з нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства, охороною праці та здоров’я на виробництві;

8)         правовідносини з відповідальності сторін трудового договору за шкоду, спричинену правам та інтересам одна одної;

9)         правовідносини з розгляду і вирішення індивідуальних і колек-тивних трудових спорів (конфліктів) включно зі страйковими відносинами.