§ 7. Місце трудового права в системі права України


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Трудове право займає чільне місце у системах права більшос-ті зарубіжних країн, незважаючи на досить відмінні підходи до по-будови структури права та різний ступінь розвитку і забезпечення суспільних трудових відносин у кожній з них.

Найбільший зв'язок трудове право має з конституційним, адмі-ністративним, цивільним та господарським правом.

З конституційним правом трудове право пов'язане тим, що Конституція України визначає основні трудові права і обов'язки громадян, які знаходять подальший розвиток в нормах трудового права і сприймаються як принципи. Зокрема Конституція Укра-їни закріплює право кожного громадянина на підприємницьку ді-яльність; право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею; право на справедливу і задовільну винагороду; право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці; право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника і безробіття.

Ці основні конституційні права є нормативними передумовами, на основі яких розвиваються приписи трудового права. НайбільшТрудове право України

важливим є конституційний принцип, відповідно до якого тільки праця є основою суспільного і матеріального становища громадян України. Саме тому для удосконалення права на працю повинна бути удосконалена система працевлаштування громадян. Не випадково одним з перших законів України став саме Закон «Про зайнятість населення», прийнятий Верховною Радою ще 1 березня 1991 року. Відносини з працевлаштування передують трудовим відносинам і не є обов'язковими, бо громадянин, який шукає роботу, може звер-нутися до власника або уповноваженого ним органу з проханням прийняти його на роботу, або останній може запросити працівника на роботу без звернення за сприянням до органів з працевлаштуван-ня. Цікаво, що саме з відносин із працевлаштування розпочинається зв'язок трудового права з адміністративним правом, оскільки ро-бота служб зайнятості за своєю природою має управлінський харак-тер, а отже, підпадає під сферу дії адміністративного права. Відтак і відносини, що виникають між громадянами та цими органами з при-воду працевлаштування, є адміністративними.

Зв'язок трудового права з адміністративним проявляється та-кож у підготовці кадрів. Уся система підготовки робочих кадрів та спеціалістів, за винятком підготовки робітників і перепідготовки спеціалістів безпосередньо на виробництві, коли може укладатись учнівський договір як різновид трудового договору, є предметом регулювання адміністративного права. Підготовка, перепідготов-ка, підвищення кваліфікації кадрів завжди має на меті підготовку висококваліфікованих працівників. Під час навчання особи, які навчаються, перебувають із закладами, в яких вони навчаються, в адміністративно-правових відносинах, на які ще у період навчання впливають норми трудового права. Крім того, на учнів під час ви-робничого навчання та практики поширюються норми трудового права, зокрема норми з техніки безпеки і виробничої санітарії. Із за-кінченням підготовки чи перепідготовки працівник розпочинає без-посереднє виконання обов'язків по набутій професії, внаслідок чого відносини по навчанню перетворюються у відносини по виконанню праці.

В процесі праці люди вступають у відносини між собою, в тому числі й відносини підлеглості. Так створюються відносини під-леглості, за якими робітник підкоряється керівнику виробничої одиниці або підприємства в цілому. Але підкорення працівників власнику або уповноваженому ним органу не означає, що відносиТема 1. Трудове право: загальні положення

ни підлеглості є адміністративними. Адміністративні відносини ви-никають внаслідок одностороннього волевиявлення органу влади та управління. Це волевиявлення є обов'язковим для іншої сторони і носить характер адміністративного акту. Обов'язковим суб'єктом адміністративних відносин виступає орган влади або установа, на-ділена владними повноваженнями. Суб'єкти трудових відносин, в тому числі й ті, що належать державі, владними повноваженнями відносно своїх працівників не наділені. Застосування праці грома-дян здійснюється на підставі принципу свободи трудового догово-ру, за яким працівник бере на себе обов'язок підкорятись правилам внутрішнього трудового розпорядку. Таким чином, якщо відносини виникають внаслідок акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних відносинах по праці, то ці відносини підпа-дають під сферу дії адміністративного права. Якщо ж відносини ви-никають із трудового договору, то ці відносини між сторонами регу-люються трудовим правом.

Організація внутрішнього трудового розпорядку і керівництво трудовим процесом обумовлює створення організаційних відносин між власником підприємства, установи, організації або уповноваже-ним ним органом і працівниками. Своєрідність цих відносин полягає в тому, що вони на відміну від владних адміністративних відносин розвиваються в рамках внутрішнього трудового розпорядку, сто-суються саме процесу праці, в зв'язку з чим обидві сторони трудо-вого договору підкоряються цьому розпорядку апріорі. Тому якщо норми трудового права безпосередньо пов'язані з характеристикою правового становища тієї чи іншої сторони як учасника трудового процесу, то нормативні акти адміністративного права регулюють ті елементи цих відносин, що пов'язані з необхідністю здійснення ре-жиму владних повноважень з нагляду за здійсненням цього проце-су. Різниця лише в тому, що у першому випадку підпорядкованість суб'єктів виникає в результаті добровільно взятих на себе сторона-ми зобов'язань за трудовим договором, а в другому – вона випливає з відповідних нормативно-правових актів.

Трудові відносини державних службовців, як про це вже тут зга-дувалося, теж підлягають регулюванню нормами трудового права. Та-кий висновок випливає безпосередньо із закону про державну службу. Прийом на роботу (службу), переведення, звільнення, робочий час, час відпочинку, питання дисципліни праці і дисциплінарної відповідаль-ності державних службовців мають свою специфіку і відповідно потреТрудове право України

бують встановлення спеціальних правил їх регулювання, однак за їх правовою природою це – трудові правовідносини. Державні службовці є такими самими носіями суб'єктивних трудових прав і обов'язків, як і будь-які інші працівники, що уклали трудовий договір. І тільки від-носини державних службовців щодо їхньої виконавчо-розпорядчої діяльності від імені державних органів у відносинах управлінського характеру з громадянами, юридичними особами, державними органа-ми тощо регулює адміністративне право. Те саме стосується і осіб, що перебувають на службі в органах місцевого самоврядування.

До предмета адміністративного права можна віднести також від-носини з приводу зайнятості, які виникають між органами зайня-тості та роботодавцями і здебільшого пов'язані із забезпеченням на-лежної дисципліни в системі державної політики зайнятості. Що ж до відносин між громадянами та органами працевлаштування і гро-мадянами та роботодавцями з приводу працевлаштування, то це, як уже відомо, відносини, що становлять предмет трудового права.

Трудове право тісно пов'язане і з цивільним правом. Цей зв'язок склався історично, оскільки спочатку відносини по найму робочої сили регулювались виключно нормами цивільного права. Поступо-во трудовий договір виокремлюється з цивільно-правових договорів найму послуг у самостійний вид договору, який регулюється відо-кремленими нормами права, що створили нову галузь права – тру-дове. Трудове право дійсно увібрало в себе деякі важливі принципи цивільного права, що має своїм предметом регулювання майнові та особисті немайнові відносини. Трудове право займається безпосе-редньо і виключно діяльністю працівників при самій праці, органі-зацією процесу праці, питаннями регулювання трудових відносин, які вирішуються з метою здійснення саме процесу живої праці.

При трудових відносинах працівник включається до складу тру-дового колективу підприємства, установи, організації, при влашту-ванні на роботу внаслідок закону (ст.21 КЗпП) бере на себе обов'язок додержуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, що ді-ють на даному підприємстві, в установі, організації, зобов'язується виконувати певну трудову функцію в загальній колективній праці працівників даного підприємства, певну роботу, що відноситься до обумовленої професії, спеціальності або посади. Саме праця, а не її наслідки, є предметом трудового договору. За цим же договором працівник зобов'язаний за певні проміжки часу виконувати попере-дньо встановлену норму виробітку для цієї категорії працівників.Тема 1. Трудове право: загальні положення

Якщо у відносинах по застосуванню праці між власником і гро-мадянином зазначені вище ознаки відсутні, працівник виконує ро-боту на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не під-коряється, оплачується не жива праця, а результат цієї праці, то ці відносини мають регулюватися не трудовим, а цивільним правом.

Чимало подібних рис трудове право має з цивільним правом. Пе-редусім це торкається предметів правового регулювання. Виявляється, що суспільні відносини, які складають предмети цих галузей, дуже по-дібні між собою. Так, до трудових відносин тісно дотикаються регла-ментовані цивільним правом відносини, об'єктом регулювання яких є виконання певних трудових завдань чи надання послуг. Такими є, на-приклад, підряд, доручення, консультування. Підставою виникнення цих відносин, як і трудових, є договір між сторонами. Виконання робіт і у першому, і в другому випадках передбачає їх оплатність.

Вчені, які досліджували проблему відмінності трудового права від цивільного, констатували, що «основним змістом трудових від-носин є сам процес праці, жива праця, тоді як об'єктом майнових (цивільних) відносин є уречевлена праця». Вже зараз неважко помі-тити, що у такому порівнянні чомусь «зміст» одних відносин проти-ставляється «об'єктові» інших. Що ж до «самого процесу праці», або так званої «живої праці», то, як уже зазначалося, трудове право має до неї досить віддалену причетність. Отже, намагаючись розмежува-ти поняття «трудові відносини» і «майнові відносини», досягаємо швидше протилежного. Складається враження, що трудові відноси-ни чимось нагадують різновид майнових відносин.

Простежимо цю залежність детальніше. Наприклад, працює під-приємець, який головною метою своєї діяльності ставить отримання прибутку. Прибуток якраз і буде тією «уречевленою працею», що, як уже зазначалося, є об'єктом майнових правовідносин. Бажаного при-бутку підприємець може досягти або за рахунок того, що до належних йому засобів виробництва додасть свою власну «живу працю», або ж використає для цього «живу працю» інших осіб, найнявши їх на робо-ту. Іншими словами, «живу працю» можна придбати так само, як і засо-би виробництва для досягнення основної мети. Виходить, що і засоби виробництва, і робочу силу можна набути на підставі відповідних угод, які в основі своїй мають цивільно-правовий характер і відрізняються лише за своєю юридичною формою. Підприємця-наймача у цьому при-кладі майже не цікавить «процес живої праці», головний його інтерес – майновий результат. Інша річ, то юридичне оформлення найму робочоїТрудове право України

сили зобов'язує підприємця забезпечити належний процес праці. Але це вже наслідок взятих ним на себе додаткових зобов'язань, що виника-ють з укладенням трудового чи колективного договорів.

Подібні сумніви можна висловити і з приводу оплатності праці. Вважається, що за виконання роботи згідно з цивільно-правовим до-говором, слід оплачувати результат цієї роботи, а за трудовим догово-ром – оплаті підлягає сама праця. І знову ж таки все це досить умовно, тому що в обох випадках видатки на оплату праці (роботи) списують-ся за статтею «витрати виробництва» із відповідними відрахування-ми до соціальних фондів та сплатою податків. А з погляду працівника (виконавця робіт) немає значення, як будуть названі отримані ним кошти – заробітною платою чи винагородою за виконану роботу. Для нього також важливий лише майновий результат – факт оплати його праці. Це дає підстави вважати, що і мета наймача, і мета найманого працівника по суті однакові – отримання прибутку кожним із них, хоч досягають вони цього різними способами. Категорія ж «прибуток», як відомо, притаманна більше цивільному праву, аніж трудовому.

Отже, трудові відносини найманої праці є фактично різновидом цивільно-правових відносин. Вони виникають на підставі договору (трудового) і мають майновий характер. Тому трудове право досить тісно пов'язане з цивільним правом. Але оскільки трудове право – це не лише власне трудові відносини, а й тісно пов'язані з ними відносини, воно вже за цією предметною ознакою відрізняється від цивільного.

Зв'язок господарського права з трудовим проявляється у ринко-вих відносинах. Ринок товарів, капіталу та трудових ресурсів вимагає як головного учасника господаря-власника, який самостійно, без пого-дження своїх дій з будь-ким міг би приймати необхідні для господар-ської діяльності рішення. Сьогодні громадянин одночасно може бути і власником, і працівником. Як власник він залежно від вартості свого внеску одержуватиме дивіденди в розмірах, що визначатимуться ре-зультатом певного господарсько-фінансового заходу. Як працівник він відповідно до законодавства про працю одержуватиме за свою роботу заробітну плату. Саме в особистому прибутку, в порядку виділення ко-штів в особистий прибуток із загального прибутку підприємства чи ор-ганізації проявляється зв'язок між господарським і трудовим правом.

Таким чином, трудове право пов'язане зі значною кількістю га-лузей права, що є свідченням того, що ця галузь права є самостійною і однією з основних в законодавстві і національній правовій системі України. Розвиток предмета трудового права відбувається в напрямТема 1. Трудове право: загальні положення

ку розширення питань, що потребують регулювання саме нормами трудового права, а також сфери застосування цих норм до більш ши-рокого кола суб'єктів і створення нових інститутів трудового права.

Єдність системи права у тому і полягає, що різні за своїм змістом її складові елементи (галузі) забезпечують повноту правового регу-лювання всього розмаїття суспільних відносин.

Відтак, трудове право – самостійна галузь у системі права Укра-їни, яка має власне місце в структурі цієї системи, і це місце обумов-лене об’єктивним характером суспільних відносин, які складають предмет його правового регулювання.