§ 6. Джерела трудового права


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Характеризуючи нормативно-правові акти як джерела трудово-го права, потрібно наголосити на тих особливостях, що відрізняють їх з-поміж аналогічних джерел (форм) інших галузей права: 1) у трудовому праві, крім актів, виданих на державному (цен-тралізованому) рівні, широко застосовують локально-правові акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підТема 1. Трудове право: загальні положення

приємствах, в установах, організаціях. Такі акти забезпечують найефективнішу дію трудового законодавства щодо конкретних умов праці і виробництва;

2)         значне місце серед джерел трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці та соціальної політики Украї-ни. Правила, положення та інструкції цього відомства сприяють правильному і однозначному застосуванню трудового права;

3)         для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер. Ці акти самі по собі не забезпечують регулювання трудових відносин, але передбачають прийняття на їх основі локальних актів, які й виконують регулятивну функцію. Наприклад, є Типові прави-ла внутрішнього трудового розпорядку, проте безпосередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок регулюють не ці Типові правила, а прийняті на їх основі правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

4)         трудове право має значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб'єктних ознак і соціальних категорій пра-цівників. Усі ці особливості джерел трудового права стосуються

нормативно-правових актів, які становлять хоч і значну, але не єдину форму зовнішнього вираження норм трудового права. Та ж обставина, що, крім нормативно-правових актів, у сфері трудового права застосовуються й інші відомі системі права види зовнішніх форм (джерел) права, може вважатися ще однією з особливостей, яка відрізняє джерела трудового права від джерел багатьох інших галузей права (наприклад, генеральна, галузеві та регіональні уго-ди, що за формою і змістом відповідають поняттю «нормативно-правовий договір», що досить рідко застосовується у національному законодавстві).

Основними джерелами (формами) трудового права є нормативно-правові акти і нормативно-правові договори (колек-тивні договори і угоди). Однак, перш ніж характеризувати джерела трудового права, доцільно буде з’ясувати деякі термінологічні ас-пекти проблеми зовнішніх форм правового забезпечення трудових відносин. Йдеться про вживання термінів законодавство про працю і трудове законодавство. І в науці трудового права, і в юридичній практиці та й, зрештою, у правотворчій сфері ці два терміни вживаТрудове право України

ються як однозначні. У найрізноманітніших нормативних актах міс-тяться норми, що регулюють трудові відносини, однак називають їх в одних випадках «законодавство про працю», в інших – «трудове законодавство». Однак, якщо враховувати об'єктивні обставини, які ґрунтуються передусім на визначенні об'єкта правового регулюван-ня, то таким є не праця і навіть не сам процес праці, а трудові від-носини, що виникають у результаті укладення трудового договору чи іншого юридичного факту, який їх спричиняє. Більше того, сама праця як явище соціального порядку є досить неоднозначною і її можна виконувати навіть у таких формах, які не потребують право-вого регулювання. Отже, з огляду на це, термін «законодавство про працю» є не зовсім доречним. Проте навіть за цих обставин він має право на існування за умови розмежування із поняттям «трудове законодавство».

Трудові відносини як об'єкт правового регулювання досить різно-манітні і за підставами їх фактичного виникнення об'єктивно потре-бують різних підходів до їх правового забезпечення. Трудові відно-сини найманих працівників, в основі яких лежить трудовий договір, повинні знаходити своє юридичне оформлення через трудове законо-давство. Трудові відносини інших осіб (службово-трудові відносини військовослужбовців та прирівнених до них осіб, трудові відносини примусової праці – засуджених), які теж потребують правового ре-гулювання, регулюються спеціальним законодавством. Тому якщо взяти трудове законодавство і законодавство інших галузей права, з допомогою якого регулюють трудові відносини осіб, що не укладали трудового договору, то у такому складі його можна вживати у широ-кому значенні – законодавство про працю. Трудовому праву як само-стійній галузі має відповідати галузь законодавства – трудове зако-нодавство, яке за своїм змістом є вужчим від більш узагальнюючого поняття «законодавство про працю».

Отже, поняття «законодавство про працю» і «трудове законо-давство» – це різні за своїм змістовим наповненням категорії, і для характеристики джерел трудового права справедливим буде засто-совувати термін «трудове законодавство».

Суспільні відносини, що виникають при використанні праці, потребують правового регулювання, яке здійснюється прийняттям відповідних юридичних норм, що знаходять свій вираз у формі ак-тів органів влади і самоврядування, локальних актів конкретних підприємств, установ, організацій за погодженням з трудовими коТема 1. Трудове право: загальні положення

лективами або їх представницькими органами, актів застосування чинного законодавства тощо.

Основним джерелом трудового права безумовно є Конституція України. Саме вона встановлює основні принципи трудового права та гарантує кожному право на працю.

Найважливішим серед законодавчих актів як джерел трудового права є, звичайно, Кодекс законів про працю України. Він вважаєть-ся основним галузевим джерелом трудового права. КЗпП був при-йнятий ще 10 грудня 1971 р. і за майже 40 років свого існування він неодноразово зазнавав численних змін і доповнень Однак, попри це, на сьогодні КЗпП все ще не відповідає тим вимогам сучасних право-вих реалій, тому наразі триває робота над розробкою нового Трудо-вого кодексу України, про що вже йшлося раніше.

Хоч КЗпП і є основним джерелом трудового права, він не в змозі забезпечити повне регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. У багатьох випадках статті його мають відсильний або бланкетний характер, що зумовлено специфікою трудових відносин у певних галузях господарства та деякими іншими об’єктивними умовами, які вимагають конкретизації окремих положень Кодексу задля підвищення деталізації, і, як наслідок, ефективності право-вого регулювання суспільних відносин у сфері праці. Серед таких можна назвати Закони України «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про державну службу», «Про зайнятість населення» тощо.

Так, Закон України «Про державну службу» регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення пра-вових, орга нізаційних, економічних та соціальних умов реалізації грома дянами України права на державну службу. Закон визначає за гальні засади діяльності державної служби, правовий статус дер-жавних службовців та їх апарату, порядок проходження дер жавної служби, її припинення, матеріальне та соціально-побу тове забезпе-чення державних службовців, відповідальність за порушення зако-нодавства про державну службу.

Для реалізації державної політики зайнятості населення і за-безпечення громадянам України гарантій в цій галузі парламентом було прийнято Закон України «Про зай нятість населення», який сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайня-тості, гарантує їм право на зай нятість, передбачає компенсацію в разі втрати роботи.Трудове право України

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положен-ня щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудо вої діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприєм-ства або уповноваженим ним органом і працівником з питань без-пеки, гігієни праці та ви робничого середовища і встановлює єдиний порядок органі зації охорони праці в Україні.

Закон України «Про оплату праці» визначив економічні, право-ві та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприєм-ствами, установами, організаціями усіх форм власності та госпо-дарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечен ня відповідальності та стимулюючої функції заробітної плати.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечу-ється наданням днів щотижневого відпочинку, а та кож оплачуваної щорічної відпустки. Законом України «Про відпустки» встановлені державні га рантії права на відпустку, визначені умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення працездатності, зміцнення здоров'я, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Законом України «Про пенсійне забезпечення» всім непрацез-датним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечен-ня за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання тру-дових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспіль не корисна праця як джерело зростання до-бробуту народу і кож ної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів.

Законом України «Про колективні дого вори і угоди» визна-чено порядок врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним ор-ганом і трудовим колективом та проф спілкою чи іншим органом, уповноваженим трудовим колек тивом на представництво його ін-тересів. Законом вирішене питання узгодження інтересів працюю-чих з власниками або уповноваженими ними органами, фактично закріплено прин цип участі трудових колективів чи їх представниць-ких органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за додер жанням законодавства про працю.Тема 1. Трудове право: загальні положення

Закон України «Про основні засади соціального захисту вете-ранів праці та інших громадян похило го віку в Україні» визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших гро-мадян похилого віку, гарантує їм рівні з іншими громадянами мож-ливості в економічній, соці альній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя.

Загальні засади створення організаційних, соціально-еко-номічних, політико-правових умов соціального становлення та роз-витку молодих громадян України в інтересах особистості, суспіль-ства та держави, основні напрямки реалізації державної молодіжної політики в Україні, зокрема і щодо забезпечення працевлаштування молодих громадян, призначений регулювати Закон України «Про сприяння соціальному ста новленню та розвитку молоді в Україні».

Також досить велике регуляторне значення мають Укази Пре-зидента України і Постанови Кабінету Міністрів України, а також акти, інструкції і роз’яснення Міністерства праці та соціальної по-літики України, що забезпечують правильне тлумачення і застосу-вання чинного законодавства з усіх питань, що належать до сфери регулювання трудового права.

Джерелами трудового права є також акти соціального партнер-ства – колективні договори та угоди, що укладаються на державно-му, галузевому, регіональному рівнях, локальні нормативно-правові акти. З прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди» важливими джерелами трудового права стали генеральна, галузеві та регіональні угоди, які укладаються між профспілками (їх об'єднаннями), що представляють інтереси найманих працівни-ків, і власниками або їх представниками. Угодами на відповідному рівні (державному, регіональному, галузевому) регулюються осно-вні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин щодо зайнятості, гарантій оплати праці, розміру прожиткового мінімуму, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці тощо. Після їх підписання сторонами вони набувають право-вого характеру і є обов'язковими до виконання для всіх підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення ге-неральної угоди, наприклад, діють безпосередньо і поширюються на всіх суб'єктів незалежно від форми власності і господарювання, які перебувають у сфері дії сторін, що підписали угоду. її норми є обов'язковими для застосування також під час ведення колектив-них переговорів і укладення угод (договорів) на нижчих рівнях, іТрудове право України

водночас вони – мінімальні гарантії трудових прав найманих пра-цівників.

Важлива роль належить локальним нормативно-правовим ак-там (колективному договору, правилам внутрішнього трудового розпорядку, положенню про преміювання, положенню про порядок винагороди за підсумками роботи за рік тощо). Ці акти чинні тіль-ки в межах конкретного підприємства, установи, організації. Вони приймаються частіше за все на певний строк. Локальні нормативно-правові акти повинні пристосувати загальні норми до умов конкрет-ного виробництва, характеру і профілю підприємства з урахуванням їхнього економічного становища. Вони не повинні погіршувати ста-новище працівників порівняно із законами, а також іншими підза-конними нормативно-правовими актами. Чинним трудовим законо-давством врегульований порядок розробки й прийняття локальних нормативно-правових актів.

Звичайно, локальні нормативно-правові акти приймаються для розв'язання тих або інших питань регулювання суспільних відно-син в сфері праці, якщо в законодавстві не передбачено прямого ре-гулювання. Так приймаються локальні акти з питань робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, охорони праці та ін. Багато локаль-них актів приймаються власником або уповноваженим органом за погодженням з профспілковим органом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Переважно ло-кальні акти містяться в додатках до колективного договору (Поло-ження про преміювання, Положення про винагороду за підсумками роботи за рік, Список професій і посад, на яких може застосовувати-ся ненормований робочий час і тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день тощо).

Цікавим є питання про можливість визнання трудового догово-ру джерелом права. Так, зарубіжний трудовий договір є джерелом трудового права в тих країнах (наприклад, у Данії), де трудове за-конодавство відіграє відносно невелику роль, а більшість аспектів трудових відносин і умов праці встановлюються за угодою сторін в договорах про працю, в тому числі в індивідуальних трудових контр-актах. Щодо трудового права України, то індивідуальний трудовий договір не визнається його джерелом, оскільки його положення не є загальнообов'язковими і звернені до конкретних осіб (визначають саме їхні права й обов'язки).Тема 1. Трудове право: загальні положення

Важливе місце у системі джерел трудового права Украни також належить актам судової влади, зокрема рішенням Конституційно-го Суду України та керівним роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України. Так, велике значення для правильного застосуван-ня чинного законодавства мають постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», від 29 грудня 1992 р. №14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підпри-ємствам, установам, організаціям їх працівниками», від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду су-дами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику у справах про відшко-дування моральної (немайнової) шкоди» та ін..

Україна як дійсний член МОП ратифікувала основну частину конвенцій, ухвалених цією міжнародною організацією, тож в силу положень ст. 9 Конституції України вони також є невід’ємною скла-довою частиною системи джерел трудового права України.