4.6. План рахунків бухгалтерського обліку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

Для обліку господарської діяльності промислових, торговельних, сіль-ськогосподарських, будівельних та інших підприємств різних галузей проми-словості застосовується велика кількість різних рахунків. Це викликає необ-хідність їх стандартизації, уніфікації в масштабах країни, що досягається за допомогою прийняття єдиного Плану рахунків бухгалтерського обліку.

План рахункіе - це економічно обґрунтоеаний систематизоеаний перелік рахункіе, необхідних для поточного обліку господарської діяльно-сті підприємств, організацій.План рахунків затверджується централізовано Міністерством фінансів України. На його основі будується вся система кодування даних бухгалтер-ського обліку і кореспонденції рахунків, оформляються бухгалтерські прово-дки по відтворенню даних про господарські факти.

У плані рахунків наведені найменування синтетичних рахунків та суб-рахунків. Кожному рахунку присвоюється відповідний код за десятковою си-стемою, який має таку структуру:

ґ XX X

 код субрахунка: 1-9 код синтетичного рахунка: 10-99

Використання кодів значно прискорює і скорочує облікову роботу, a також є необхідною умовою для автоматизованого опрацювання інформації.

Кожна цифра в коді рахунка визначає відповідну складову частину (клас, рахунок, субрахунок) плану рахунків. Тобто перша цифра номера (ко-ду) субрахунка означає номер класу, друга - номер синтетичного рахунка, третя - номер субрахунка.

Нап2иклад:

Код Юірахунка «Сировина іматеріали» означає: 2-клас «Запаси»

0          - номер синтетичного рахунка «Виробничі запаси»

1          - номер субрахунка «Сировина іматеріали»

Бухгалтерські рахунки третього порядку (аналітичні) вводяться підпри-ємством, виходячи з його потреб, зі збереженням кодів рахунків єдиного Пла-ну рахунків. Тобто четверта цифра коду рахунка показує номер аналітичного рахунка.

Чинний на сьогодні План рахунків містить перелік рахунків, згрупо-вані за однорідністю економічного змісту в дев'ять класів. В окремий клас виділені забалансові рахунки. При цьому рахунки розміщені у певній послі-довності: класи рахунків для обліку господарських засобів і процесів (акти-вів); класи рахунків для обліку джерел утворення господарських засобів (пасиви); класи рахунків для обліку доходів і витрат; позабалансові рахунки (Додаток 5).

Структура рахунків наведена на рис. 31.

 

                                                           Горизонтальна структура:   

                        код синтетичного рахунка назва синтетичного рахунка код субрахунка назва субрахунка

Вертикальна структура:       

                                   ґ          Клас 1. Необоротні активи Клас 2. Запаси

Клас 3. Кошти, розрахунки та інші активи Клас 4. Власний капітал та забезпечення зобов'я-зань

Клас 5. Довгострокові зобов'язання Клас 6. Поточні зобов'язання Клас 7. Доходи і результати діяльності Клас 8. Витрати за елементами Клас 9. Витрати діяльності   

            Балансові рахунки    <         

           

           

 

                                  

           

           

 

            Позабалансові рахунки        1          \          

           

 

                                                          

 

           

           

           

           

Рис. 31. Структура плану рахунків

Отже, кожний клас рахунків має конкретне призначення і тісно пов'яза-ний з інформаційними потребами зовнішніх і внутрішніх користувачів. Стру-ктура Плану рахунків погоджена зі структурою Балансу (форма № 1) і Звіту про фінансові результати (форма № 2), які встановлені відповідними націо-нальними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Залишки рахунків класу 1-3 відображаються в активі балансу, а залиш-ки рахунків класу 4-6 - у розділах пасиву балансу. Форма № 2 «Звіт про фі-нансові результати» складається на основі даних з рахунків 7, 8 і 9-го класів. Наочно цей зв'язок представлений у такий спосіб (табл. 13).Таблщя 13

Взаємозв’язок Плану рахунків форм фінансової звітності

 

План рахунків            Види рахунків           Форма фінансовоїзвітності

 

           

            Баланс (форма № 1)

Клас 1. Необоротні активи Клас 2. Запаси

Клас 3. Кошти, розрахунки та інші активи            Активні          Актив

I.          Необоротні активи

II.        Оборотні активи

III.       Витрати майбутніх періодів

Клас 4. Власний капітал та забезпечення зобов’язань Клас 5. Довгострокові зо-бов’язання

Клас 6. Поточні зо-

бов’язання     Пасивні          Пасив

I.          Власний капітал

II.        Забезпечення майбутніх витрат і

платежів

III.       Довгострокові зобов’язання

IV.       Поточні зобов’язання

V.        Доходи майбутніх періодів

                        Звіт про фінансові результати (форма № 2)

Клас 7. Доходи і результати діяльності      Пасивного типу        Доходи і результати діяльності

Клас 8. Витрати за елемента-

ми

Клас 9. Витрати діяльності  Активного типу        Елементи операційних витрат Витрати діяльності

У Примітках до фінансової звітності відображається інформація заба-лансових рахунків ( 0 клас).

Рахунки активів, зобов’язань і власного капіталу (рахунки 1-6 класу) є постійними, тобто ведуться з періоду в період та можуть мати кінцеве сальдо. Рахунки доходів і витрат (7-9 класу) є тимчасовими і закриваються наприкі-нці звітного місяця, тобто кінцеве сальдо по них має дорівнювати нулю.

Рахунки 0-7 класу є обов’язковими для всіх підприємств. Рахунки 9-го класу ведуться всіма підприємствами, крім суб’єктів малого підприємництва, а також інших організацій, діяльність яких спрямована на ведення комерцій-ної діяльності, з відкриттям за власним рішенням рахунків 8-го класу.

Малі підприємства й інші організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, можуть вести бухгалтерський облік витрат з використанням тільки рахунків 8-го класу або в порядку, наведеному в попе-редньому абзаці.Малі підприємства, які ведуть облік за спрощеною системою, можуть використовувати План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зо-бов’язань і господарських операцій суб’єктів малого підприємництва (Дода-ток 6).

Тимчасові рахунки закриваються наприкінці кожного звітного місяця на рахунок 79 «Фінансові результати», сальдо по якому переноситься на ра-хунок 44 «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)».

Аналітичні рахунки в Національному Плані рахунків не приводяться. Кількість синтетичних рахунків і субрахунків обмежується Планом рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності, а кількість і на-йменування аналітичних рахунків підприємства встановлюють самостійно. Шдприємство відкриває їх відповідно до власної потреби і відображає їх у Робочому плані рахунків, що складається для внутрішнього (управлінського) обліку на основі єдиного Плану рахунків.

Вкпючаючи рахунки до Робочого плану рахунків, бухгалтер керується практичними потребами підприємства. Так, невеликій фірмі достатньо мати декі-лька десятків рахунків, а великому підприємству необхідні тисячі. Тому кожний господарський суб’єкг, виходячи зі своїх потреб, розробляє власний Робочий план рахунків, який відображає специфіку галузі, вид діяльності, визначає зміст аналітичного обліку і характеристику форми обліку, яказастосовується.

Робочий план рахунків бухгалтерського обліку містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог своєчасності і повноти обліку та звітності. У ньому може бути ви-користано стільки рахунків і субрахунків, скільки необхідно для відображен-ня господарської діяльності.

Розроблений підприємством робочий план рахунків повинен відповіда-ти таким вимогам:

>          гнучкість;

>          відповідність міжнародним принципам і стандартам обліку;>   повне задоволення потреби як зовнішніх, так і внутрішніх користу-вачів;

>          зручність у користуванні;

>          сприяння здійсненню контролю за фінансовою, інвестиційною та операційною діяльністю підприємства: шляхом створення дієвої си-стеми контролю.

Гнучкість плану рахунків проявляється в можливості організації бухга-лтерського обліку на підприємствах різних форм власності та різних за роз-мірами.

 

Спочатку кожен бухгалтер на своєму підприємстві на свій розсуд формував план рахунків.

Першу спробу розробити єдиний план рахунків на основі їх класифікації здійснили голландці. Однак засновником плану рахун-ків у сучасному його розумінні був Е. Дегранж. У1775 році він за-пропонував единий план рахунків, який містив п 'ять синтетичних рахунків: Товари, Каса, Рахунки до отримання, Рахунки до оплати, ЦЕ ЦІКАВО... Прибуток..

План із п'яти рахунків міг задовольнити лише невеликі підприємства, тому бельгійський авторА. Годефруа в 1894 р. виклав ідеї, які представляли план рахунків для великих підприемств -промислових або торговельних. Він звів всі рахунки в шість великих груп; 1) позаоборотні активи; 2) витрати; 3) запаси (матеріали, готова продукція, товари); 4) розрахунки; 5) рахунки власника (капітали, резерви, прибутки та збитки тощо); 6) грошові кошти (каса, рахунки в банку і цінні папери). СамеА. Годефруа поклав початок традщії побудови плану рахунків, заснованого нароз-криттірозділів бухгалтерського балансу.

Перші плани, спрямовані на гармонізацію обліку з'яешися у Франціг та Швейцарїі їхроз-робниками були, зокрема, Е. Леоте та А. Гільбо. Особливістю іх плану рахунків було me, що він йшов від осіб, зайнятиху господарських процесах. Учені бачили чотири серіїрахунків: A - власни-ка, який вніс капітал; В - цінностей, що приводились e рух власником (визнавалась тільки оцінка за собівартістю); С - третіх осіб стосовно підприємства власника і О -результатів. Такий план рахунків не залишив помітного сліду в теорії обліку і тим більше не мав значних наслідків у прак-тичнійроботі бухгалтерів.

Найповнішим був план, розроблений швейцарцем I. Шером, заснований на ідеї балансового групування. I. Шер використовував і позабалансові рахунки, причому він називав їх «вставними». Застосування «вставних» рахунків, на його думку, це не господарська, а юридична вимога до бух-галтерїі Далі, розвиваючи юридичне трактування балансу, aemop до активу відносив лише ті гос-подарські блага, право власності на які перейшло до господарюючого суб'єкта. Таким чином, за-мість трактування розміщених в активі цінностей як володіння вводиться їх трактування як власності. Вважаеться, що саме з того часу почали свідомо вшористовувати «вставні» позаба-лансові рахунки.

Всі плани рахунків, які пропонувалися до 20-х pp. XX cm., розвивали структуру бухгалтер-ської звітності, ігноруючи процес обігу капіталу, недостатньо розкривали механізм здійснення еитрат і утворення доходів.

У1927 році Е. Шмаленбах зробив спробу ліквідувати ці недоліки. Він пов 'язував обіг капі-талу і план рахунків, в основу якого, у свою чергу, були покладені ідеї виробничого обліку.1942-1946 pp. ідег щодо створення плану рахунків, відображені в працях Е.Шмаленбаха, знайшли підтримку майже на всій території континентальної Європи.

Національний шан рахунків Франції був розроблений у 1947 році. 1971 року Міністерство економіки та фінансів Франціг прийняло рішення переглянути цей план. Проект нового загально-національного плану рахунків Франціг був опублікований 15 червня 1979 р. та впроваджений у практшу в період з 1982 no 1984 р.

План рахунків Нідерландів (1944 р.) був точною копією німецького, але він був обов'язковим лише для підприємств поліграфічної і легкої промисловості. Крім того, німецький план рахунків 1937 р. послужив основою для шанів рахунків Швеції (1942 p.), Польщі (1942 p.), Угорщини (1943 р.) і Греції (1944 p.). Цікаво відзначити, що в Бельгії 1944 р. був введений план, орієнтований на балансовий принцип I. Шера, а не на принцип обігу капіталу Е. Шмаленбаха.

У подальшому було створено більше 100 національних планів рахунків: Монако - 1946 р., Туніс - 1968р., Мадагаскар - 1969р., Сенегал - 1972р., Алжир - 1974р., Бельгія - 1976р. тощо.

Близько 30 держав, які входили до англо-амершанської системи обліку, не сформували єдиних національних планів рахунків (Канада, США, Великобританія, Японія та ін.). Так, амери-канська енцшлопедія облікових систем наводить 73 галузевих планирахунків.

Протягом 1960-1980 pp. були також створені три регіональні плани рахунків: планрахун-ків ЄС, план рахунків Організаціг афршанської єдності, план рахунків Латиноамершанських держав.

Перший типовий шанрахунків в СРСР буврозробленийу 1925р, аз 1932р. почався період створення галузевих планів рахунків. У жовтні 1940 р. був затверджений уніфікований план раху-нків поточного обліку основної діяльності промислових підприємств, який застосовували без сут-тєвихзміндо 1955 р.

Ужовтні 1949 р. вийшов лист Міністерства фінансів СРСР про журнально-ордерну фор-му рахівнщтва, до якого був рекомендований План рахунків (71 рахунок).

До 1961 р. організаціг і підприємства вшористовували шість планів рахунків: з основної діяльності, торгівлі і громадського харчування, будівництва, промисловості, постачання, видав-ництва і бюджетних організацій. 3 1 січня 1961 р. вони перейшли на новий, єдиний план рахунків бухгалтерського обліку 3 1 січня 2000 р. в Україні введено новий Планрахунків [52, с. 134-136].

Нині у світовій практщі найвідомішими є три основні напрямки у побудові планів: матри-чний, лінійний, ієрархічний.

При матричній побудові плану рахунків всі рахунки поділяються на класи та групи, в яких виділяються підкласи, групи рахунків та самірахунки.

Лінійна побудова плану передбачає послідовний виклад номенклатури синтетичних рахун-ків, зведениху групи (як, напршлад, план рахунків американської фірми). У такому плані не засто-совуються субрахунки, що спрощує вибір кореспонденціїрахунків, полегшує організацію аналітич-ного обліку.

У багатьох країнах англо-амершанської системи обліку (Канада, СІЛА, Велшобританія, Естонія, Японія тощо) відсутній єдиний план рахунків. Адміністрація компаній та їх бухгалтер-ський персонал самі формують найбільш прийнятний для себе план. Такий підхід робить бухгал-терів більш незалежними у виборі методологічних рішень, ускладнює зіставлення даних та пере-хід спеціалістів з однієї компанії в іншу. Незважаючи на це, сформовані в компаніях плани рахунків відображають вимоги бухгалтерських стандартів, прийнятих як національними, так і міжнародними професійними організаціями. Так, у США план рахунків є сукупністю усіх рахунків фірми з відповідними номерами. Кожна фірма, виходячи зі своїх потреб, розробляє власний план рахунків. Кожний рахунок мае ідентифікаційний номер. Перша цифра номера рахунка означае від-несення рахунка до одного з основних розділів фінансового звіту Рахунок, номер якого починаєть-ся з цифри 1, використовується для обліку активів, з цифри 2 - для обліку nacueie. Напршлад, ра-хунки активів можуть мати нумерацію від 100 до 199, рахунки nacueie - 200-299, рахунки еласного капіталу і еилучень - 300-399. рахунки доходів - 400-499, рахунки витрат -500-599. Як правило, рахунки розташовуються в такому порядку: активи, пасиви, власний капітал, вилучення еласника, доходи і витрати» [22].

У деяких країнах (Іспанія, Німеччина, Португалія, Франція, Молдова, Росія, Україна, Гві-нея-Бісау тощо) існують єдині загальнонаціональні плани рахунків, які застосовуються всіма під-приємствами.