2.3. Метод бухгалтерського обліку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

Кожна наука в своєму застосуванні використовує певний методологіч-ний апарат. Елементом методології3 є метод.

Метод - це спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети, виконання певної операції [79, с. 479].

Основною функцією методу є внутрішня організація і регулювання процесу теоретичного пізнання або практичного перетворення того чи іншого об'єкта.

Метод, в тій або іншій формі, зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дій.

Таким чином, важливим поняттям, за допомогою якого можуть бути розкриті предмет, зміст і структура бухгалтерського обліку, є його метод.

Метод бухгалтерського обліку - це сукупність способіе і прийоміе, за допомогою яких відображається предмет бухгалтерського обліку.

! Методологія - вчення про методи, за допомогою яких людина пізнає об'єкт дослідження або предмет нау-ки [62, с. 140].Ці прийоми і способи називаються елементами методу бухгалтерсь-кого обліку.

Елементи методу бухгалтерського обліку це документація, інеен-таризація, оцінка, калькулюеання, система рахункіе, подеійний запис, ба-ланс, зеітність.

Практичне використання кожного з цих елементів обумовлене відпові-дними положеннями, інструкціями, вказівками, розробленими і затвердже-ними державними органами.

 

Вперше елементи методу бухгалтерського обліку були сформульовані вче-ним, математиком і філософом Г. Лейбніцом (1646-1716) е такій послідовності: встаноелення даеності фактіе господарського життя і праешьності документа-льного оформлення; запис факту е бухгалтерські регістри; еиконання облікоеих операцій [53, с. 171].

Документація - це процес суцільного і безперервного відображення господарських операцій у документах.

Відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських опе-рацій є первинні документи, оскільки саме в них зафіксовані факти здійс-нення господарських операцій.

Організація роботи з документами є важливою складовою процесів управління і прийняття управлінських рішень, що суттєво впливає на опера-тивність та якість управління. Процес прийняття управлінського рішення включає в себе отримання інформації, ії опрацювання, аналіз, підготовку та прийняття рішення і залежить від документального забезпечення управління. При цьому необхідним є зворотній зв'язок. Тому на всіх підприємствах вста-новлюється такий порядок: приймання, реєстрація кореспонденції, яка над-ходить, відправлення вихідних документів, контроль за виконанням та збері-ганням опрацьованих документів, листування з окремими підприємствами та особами.У бухгалтерському обліку документ це беззаперечний письмовий доказ господарського факту або письмове розпорядження на право його здійснення.

Під процесом документування розуміється сукупність технічних і ме-тодичних прийомів для створення документа.

Документування є першою стадією бухгалтерського обліку, яка скла-дається з реєстрації та фіксації інформації про факти, операції, процеси з її опрацювання та узагальнення.

Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, їх pyx у встановлені графіком документообігу терміни, достовірність наведених у до-кументах даних, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Працівники, які ведуть бухгалтерський облік, зобов'язані перевіряти первинні документи за формою і змістом, а саме: наявність у документі обо-в'язкових реквізитів; відповідність відображеної в документі господарської операції чинному законодавству, а також логічну узгодженість окремих пока-зників господарської операції.

Інформація, яка міститься у прийнятих до обліку первинних докумен-тах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синте-тичного та аналітичного обліку шляхом їх подвійного запису на взаємо-пов'язанихрахунках.

Первинні документи складаються на бланках типових форм, затвер-джених Державним комітетом статистики України, а також на бланках спеці-алізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами.

Документи, пов'язані з оформленням грошових операцій (грошові чеки, векселі тощо), складають на спеціальних бланках, які виготовляють таким чином, щоб у них неможливо було внести жодних змін чи виправлень (на-приклад, друкують бланки таких документів на папері з водяними знаками тощо). їх називають бланками суеорого обліку і за зберіганням та викорис-танням їх встановлюється контроль. Якщо при складанні документа на тако-му бланку допущено помилку, тобто бланк був зіпсований, то він погашаєть-ся перекреслюванням або надрізуванням і зберігається для наступної переві-рки. Замість зіпсованого виписують новий документ.

За принципом повного висвітлення первинними бухгалтерськими до-кументами оформляються усі без винятку операції, які підлягають обліку. Первинні документи мають бути складені в момент здійснення операції, a якщо це неможливо - безпосередньо після її завершення.

Від якості оформлення документів значною мірою залежить повнота і достовірність показників обліку і звітності. Тому до документів висуваються такі вимоги: своєчасність складання, достовірність показників, правильність оформлення.

Правильно оформлений документ повинен містити всі показники, необхідна для забезпечення повної інформації про виконану операцію. Показники, що міс-тяться в документі і харакгеризують операцію, називаються його реквізитами4.

Реквізит - це сукупність формальних елементів у складі документа, відсутність яких позбавляє його юридичної сили [46, с. 339].

Залежно від частоти використання реквізитів в різних документах виді-ляють загальні (основні) та індивідуальні реквізити.

Окремі реквізити є обов'язковими для кожного документа, незалежно від його виду.

Обов'язкові реквізити є загальними (основними) для характеристики будь-якої операції. Вони визначають зміст операцій і надають документу до-казової сили. Такими реквізитами є:

>          назва документа (форми);

>          дата і місце складання;

>          назва підприємства, від імені якого складений документ;

>          зміст та обсяг господарської операції;

>          посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

>          особисті пїдписи та їх розшифровка.

Термін «реквізит» походить від лат. requisitum, що означає «потрібне, необхідне».

Так, в документах з обліку праці і заробітної плати це такі реквізити, як професія працівника, його розряд, вид роботи, норми виробітку, розцін-ки тощо. Якщо документ не має хоча б одного із обов'язкових реквізитів, то він не може бути підставою для відображення операції в бухгалтерсько-му обліку.

До індивідуальних реквізитів відносяться відомості, які визначаються характером операції, що відображається в документах. Наприклад, в товарно-транспортних документах, крім загальних реквізитів, містяться дані про час від'їзду і прибуття машини, навантаження і розвантаження, суму оплати за транспортні послуги. Документ може бути підписаний особисто, із застосу-ванням факсиміле, штампу, символу або іншого механічного чи електронного способу засвідчення.

При використанні обчислювальної техніки реквізити документів можуть бути зафіксовані у вигляді відповідних кодів. Документи, складе-ні за допомогою засобів обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях, використовуються в бухгалтерському обліку за умови надання їм юридичної сили. Такі документи мають бути записані на матеріальних носіях, виготовлених, розмічених і закодованих відповідно до вимог встановлених стандартів і затвердженої системи кодифікації. На вимогу контролюючих або судово-слідчих органів та своїх контрагентів підпри-ємство зобов'язане зробити копії таких документів на паперовому носії інформації.

Для оформлення різноманітних господарських операцій, які здійсню-ються на підприємствах, використовують різні за формою і змістом докумен-ти. Правильному складанню і використанню документів в обліку допомагає їх класифікація. Документи класифікують за різними ознаками.

За призначенням документи поділяють на розпорядчі, виправдні (ви-конавчі), бухгалтерського оформлення і комбіновані.

Розглянута класифікація документів узагальнена за схемою, наведеної нарис. 15.

                                                          

                        Класифікація документів                 

                       

           

           

                                                          

            »          /           ЗА ПРИЗНАЧЕНИЯМ          Л

 

            ^І         Розпорядчі

Виконавчі (еипраедуеальні)

Бухгалтерського оформлення          ^Р

                                  

—        ґ          ЗА МІСЦЕМ СКЛАДАННЯ           \

 

            \           Внутрішні       J

                                  

-          ґ          ЗА ПОРЯДКОМ СКЛАДАННЯ     \

 

            V         (способом відображення операцій)

Первинні Зведені      )

                                  

—        ґ          ЗА СПОСОБОМ ОХОПЛЕНИЯ ОПЕРАЦІЙ       \

 

            \           Разоеі  J

                                  

            ґ          ЗА СПОСОБОМ (ТЕХНІКОЮ) СКЛАДАНИЯ   \

—*      ^          Такі, що заповнюються вручну Такі, що заповнюються обчислювальною технікою   )

                                  

            <          ЗА КІЛЬКІСТЮ ПОЗИЦІЙ (ОБ’ЄКТІВ, ЩО ВЩОБРАЖАЮТЬСЯ)    \

            V         Однопозщійні Багатопозщійні         )

Рис. 15. Класифікація первинних бухгалтерських документів [45, с. 36]

Розпорядчими називають документи, які містять розпорядження (на-каз, завдання) на здійснення господарської операції. До них належать чеки на одержання грошових коштів у банку, платіжні доручення банку на перераху-вання коштів, довіреності на отримання матеріальних цінностей та ін. Проте розпорядчі документи не підтверджують факту здійснення операції, а тому не є підставою для відображення їх в обліку.

Випраедними (еиконаечими) називають документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції (тобто містять дані про ії виконання),а тому є обґрунтуванням для облікових записів. До них належать виписки ба-нку з поточного або іншого рахунків підприємства, акти, квитанції, авансові звіти та ін. Для виконавців (банків, матеріально відповідальних осіб тощо) вони є виправданням у використанні коштів або матеріальних цінностей. Роз-глянемо загальноприйняту класифікацію.

Документи бухгалтерського оформлення складаються самими пра-цівниками бухгалтерії на підставі відповідних виправдних документів або даних поточного обліку для технічної підготовки облікових записів. До таких документів належать меморіальні ордери, бухгалтерські довідки, розрахунки (наприклад, відомості щодо нарахування амортизації основних засобів, роз-поділу загальновиробничих витрат, звітні калькуляції та ін.). Документи бух-галтерського оформлення самостійного значення не мають, вони не відобра-жають безпосередньо господарської операції; їхнє призначення полягає в технічній підготовці облікових записів.

У практиці обліку на підприємствах документи розпорядчі, виправдні і бухгалтерського оформлення застосовуються рідко окремо. Найчастіше за-стосовують документи, які поєднують у собі ознаки всіх трьох видів доку-ментів.

Документи, які за своїм призначенням виконують функції двох і навіть трьох документів (розпорядчих, виконавчих і бухгалтерського оформлення), називаються комбіноеаними. До них належать прибуткові і видаткові касові ордери, лімітно-забірні карти, наряди на виконання робіт та ін. Так, видатко-вий касовий ордер, переданий для виконання касиру, є розпорядчим докуме-нтом; після того як касир видасть гроші, а одержувач розпишеться на ордері в їх отриманні, цей документ є виправдним; нарешті, після зазначення на цьо-му ордері кореспондуючих рахунків він виконує функції документа бухгал-терського оформлення.

Використання комбінованих документів сприяє повноті і наочності об-лікованих операцій, спрошує і поліпшує ії використання у процесі опрацю-вання, зменшує саму їх кількість.За порядком складання документи поділяються на переинні і зеедені. Переинні документи складають в момент здійснення господарської операції (прибуткові і видаткові касові ордери, накладні на здачу продукції на склад, акти на приймання робіт та ін.). Зеедені документи складаються на підставі однорідних первинних документів шляхом групування і узагальнення їхніх показників (звіти касира, авансові звіти, відомості розподілу заробітної плати та ін.). Такі документи мають велике значення для систематизації і скорочен-ня обсягу облікових записів.

За способом охоплення операції документи поділяють на разоеі і на-копичуеальні.

Разоеі документи використовують для оформлення однієї або кіль-кох операцій, які записуються до документа одночасно. Відразу після складання разові документи можуть бути підставою для бухгалтерських записів. До разових належать більшість первинних документів (чеки, касо-ві ордери, вимоги, накладні, акти тощо), а також значна кількість зведених (звіти касира, виписка банку з рахунка підприємства та ін.). Відмітною їх особливістю є одноразове використання для початкової реєстрації госпо-дарських операцій.

Накопичуеальні документи використовуються для оформлення одно-рідних господарських операцій, які систематично повторюються і накопичу-ються в міру їх здійснення протягом певного періоду - тижня, декади, місяця (лімітно-забірні карти, відомості випуску готової продукції з виробництва, багатоденні наряди та ін.). На відміну від разових, накопичувальні документи використовуються для облікових записів тільки після того, як у них записано останню операцію і підведено підсумок всіх записів. Далі наводиться ліміт-но-забірна карта (накопичувальний документ).

Використання накопичувальних документів має велике значення для скорочення облікових записів і є одним із важливих засобів раціоналізації обліку. Проте їх використання можливе тільки тоді, коли не вимагається що-денне відображення господарських операцій в обліку.За місцем складання документи поділяють на енутрішні (складають-ся на самому підприємстві) і зоенішні (надходять від інших підприємств і ор-ганізацій).

За способом складання виділяють документи, що складаються еруч-ну, і документи, що складаються за допомогою обчислюеальної техніки.

Всі документи надаються до бухгалтерії у терміни, встановлені кері-вником підприємства. Документи, які надходять до бухгалтерії, ретельно перевіряються перед рознесенням їх даних на рахунки бухгалтерського об-ліку.

Підприємство самостійно затверджує правила документообігу і техно-логію опрацювання облікової інформації.

Документообіг - це рух документів через усі стадії опрацюеання, з моменту еиписки до здачі на зберігання е архіе.

Основні стадії документообігу:

>          випискадокументів;

>          перевірка документів та їх прийом (при перевірці документів визна-чають законність операцій, правильність заповнення документів);

>          опрацювання (у процесі опрацювання документів на них проставля-ється ціна і сума - здійснюється таксування; потім документи гру-пують);

>          відображення операцій, оформлених документами на рахунках (на підставі документів складають бухгалтерські проводки);

>          здача документів в архів.

Обов'язковими етапами бухгалтерського документообігу є перевірка й опрацюеання.

Необхідність перевірки обумовлена тим, що в основному первинні до-кументи складаються оперативними працівниками без участі бухгалтера. То-му при надходженні до бухгалтерії документи піддаються таким видам пере-вірки:

>          на законність операцій, оформлених документами;>      «формальна» перевірка має на меті встановити повноту заповнення реквізитів і наявність у них відповідних підписів;

>          «арифметична» перевірка полягає в перевірці правильності арифме-тичних дій, які здійснюються при заповненні документа.

Перевірені і прийняті бухгалтерією документи піддаються обліковому опрацюванню, що складається з трьох етапів: розцінки, групуеання і конти-ровки.

Розцінка документів (або таксування) - це грошова розцінка зазначених у документах матеріальних цінностей і трудових показників.

Протаксовані документи групуються, збираються в однорідні за зміс-том пачки. Групування первинних документів звичайно завершується скла-данням зведених документів, що полегшує подальше опрацювання отрима-них даних.

Розрізняють два види відомостей, в яких здійснюється групування до-кументів: накопичувальні, котрі служать для нагромадження даних, що міс-тяться в цих документах, і групувальні, призначені для систематизації зве-день про операції, які відображаються в обліку.

Після одержання часткових і загальних підсумкових сум документи на-правляються на контировку (тобто розмітку).

Контироека - це зазначення кореспонденціїміжрахунками за даною операцією, тобто складання бухгалтерської проводки.

Контировка документів первинного обліку здійснюється із застосу-ванням, щонайменше, коду класу і коду синтетичного рахунка. Інформація, що розміщується у прийнятих до обліку первинних документах, далі сис-тематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетич-ного й аналітичного обліку шляхом подвійного запису на взаємозалежних рахунках.

Шсля контировки документів оформлені ними операції відображаються на синтетичних і аналітичних рахунках, а документи здаються до бухгалтер-ського архіву.Своєчасне оформлення первинних документів, передача їх у встанов-леному порядку і терміни для відображення в бухгалтерському обліку здійс-нюється відповідно до затвердженого на даному підприємстві графіка доку-ментообігу.

Графік документообігу - це затверджений порядок опрацювання інформації, зазначеної в первинних документах. Він регламентує терміни складання, надання та опрацювання первинних документів; визначає перелік документів, час їх проходження та опрацювання, посадових осіб, відповіда-льних за складання документів; порядок передачі документів за інстанціями для опрацювання; термін надходження документів до бухгалтерії від комір-ників, майстрів та інших осіб; термін опрацювання і проходження документів всередині облікового відділу і завершення всіх робіт за звітний період до складання бухгалтерського балансу та звітності (додаток 2).

Графік документообігу розробляє головний бухгалтер, затверджується і вводиться в дію наказом керівника організації для того, щоб бути безумовно обов'язковим не тільки для облікових, але й для інших працівників, пов'яза-них з веденням обліку.

Заключним етапом документообігу є формування справ облікової слу-жби для організації поточного і довготривалого зберігання по кожному їх ви-ду. Документи повинні зберігатися в приміщенні, яке зачиняється, в спеціа-льно передбачених для цього шафах або сейфах, що виключають можливість їх втрати або псування.

Перед передачею до архіву первинні документи, які стосуються певно-го облікового регістру, комплектуються в хронологічному порядку і супро-воджуються довідкою для архіву, де зазначається:

>          найменування облікового регістру, до якого відносяться ці первинні документи;

>          період, до якого відносяться скомплектовані документи;

>          перелік скомплектованих первинних документів;

>          дата комплектації і передачі документів в архів;s» підпис відповідальної особи.

3 моменту заведення і до передачі в архів підприємства справи зберіга-ються за місцем їх формування. У зв'язку з цим необхідно відрізняти поточ-ний та постійний архів облікових документів.

Поточний архів створюється в бухгалтерії для зберігання документів за поточний рік чи місяць, за допомогою яких складається і подається за вста-новленими адресами бухгалтерська звітність та до яких працівники бухгалте-рії часто звертаються.

Згідно з правилами архівної роботи, документи минулого року зберіга-ються в бухгалтерії протягом всього наступного року, після чого здаються до постійного архіву підприємства.

Постійний архів організовують у спеціально обладнаному приміщенні зі стелажами для розміщення на них папок з документами. Входити до архіву мають право тільки головний бухгалтер і завідувач архіву (архіваріус). Обо-в'язки архіваріуса можуть бути покладені на будь-кого з працівників централь-ної бухгалтерії, призначеного наказом керівника. В постійному архіві зберіга-ються документи, що передаються з поточних архівів, бухгалтерські регістри, річна і квартальна звітність.

Тривалість зберігання документів у постійному архіві різна:

■          наряди на виконання робіт та журнали-ордери з розроблюваними таблицями - три роки;

■          розрахунково-платіжні відомості та особові рахунки до рахунка розрахунків з робітниками та службовцями - 75 років;

■          бухгалтерські звіти і баланси - постійно, протягом всього часу існу-вання підприємства.

Ці терміни встановлені «Переліком типових документів, що створю-ються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, ін-ших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів», затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 р.Після закінчення терміну зберігання документи, що не підлягають пе-редачі до національного архівного фонду, підлягають знищенню, про що складається відповідний акт.

Інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в облікових регістрах синтетичного й аналітичного обліку.

Облікові регістри - це носії спеціального формату (папероеі, ма-шинні) у еигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбіноеаного нагро-мадження, групуеання та узагальнення інформації з переинних докумен-тів, що прийняті до обліку.

Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки пер-винних документів за формою і змістом. Перенесення інформації з первин-них документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру ії над-ходження до місця опрацювання (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій, розрахунків тощо.

Інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому ви-гляді до бухгалтерських звітів.

Залежно від форми, змісту, способу відображення і накопичення інфо-рмації облікові регістри можна класифікувати за такими ознаками:

>          зовнішній вигляд;

>          ступінь узагальнення;

>          характер записів;

>          спосіб побудови.

За зовнішнім еиглядом виділяють такі облікові регістри: > бухгалтерські книги - переплетені аркуші паперу спеціального гра-флення, сторінки яких мають бути пронумеровані і зброшуровані (наприклад, касова книга, Головна книга), на останній сторінці вказується кількість про-нумерованих сторінок, ставляться підписи керівника підприємства, головного бухгалтера і печатка. Вони відкриваються, як правило, на один рік і викорис-товуються для облікового відображення господарських операцій як за синте-тичними, так і аналітичними рахунками.

>          картки - таблиці спеціальної форми, виготовлені з твердого паперу,

які не скріплюються між собою і зберігаються в спеціальних шухлядах-

картотеках (картки складського обліку матеріалів). При відкритті їх реєстру-

ють у спеціальному реєстрі, при цьому картці присвоюється номер, який від-

повідає номеру ії реєстрації в реєстрі.

Картки широко використовують для аналітичного обліку товарно-матеріальних цінностей, розрахунків витрат на виробництво, а також на тих ділянках облікової роботи, де необхідно вести значну кількість аналітичних рахунків.

>          вільні листки мають формат А4, A3 і зберігаються в папках або

швидкозшивачах (платіжні відомості на виплату зарплати тощо).

За ступенем узагальнення:

>          синтетичні, де записи здійснюються в узагальненому вигляді тільки у вартісному вираженні;

>          аналітичні, у яких записи здійснюються детально з пояснювальним текстом, із зазначенням натуральних і трудових вимірників;

>          комбіновані, які поєднують ознаки аналітичних і синтетичних регістрів.

За характером записіе:

>          хронологічні - реєстри, в яких господарські операції записуються у календарній послідовності (касова книга, журнал реєстрації рахунків поста-чальників).

>          систематичні - реєстри, призначені для групування у відповідному порядку на рахунках бухгалтерського обліку однорідних за економічним змі-стом господарських операцій (Головна книга).

>          комбіновані - призначені для одночасного хронологічного і систе-матичного записів (журнали).За способом побудови:

>          односторонні, де графи для дебетових і кредитових записів розмі-щені на правому боці регістру, а графи для фіксації дати, номера бу-хгалтерської проводки, змісту операції знаходяться зліва і є загаль-ними як для дебетових, так і для кредитових записів;

>          двосторонні, такі, що складаються з двох однакових частин, ліва з яких призначена для дебетових записів, а права - для креди-тових;

>          багатографні, що є регістрами, в яких одна з граф (найчастіше дебе-това) розділена на декілька, використовуються для обліку по рахун-ках, суми яких згруповані за певними ознаками;

>          шахові, записи в яких виконуються на перетині стовпця і рядка таб-лиці, що відповідає дебетовому і кредитовому обороту на відповід-них рахунках бухгалтерського обліку.

Однією з основних вимог до бухгалтерського обліку є достовірність Mo¬re показників. Проте в процесі зберігання і відпускання товарно-мате-ріальних цінностей між фактичною наявністю і даними бухгалтерського об-ліку можуть виникнути розбіжності, які не піддаються щоденному обліку (зокрема, в результаті пересортиці, несправності ваговимірних приладів, по-милкових записів, втрати документів, зловживань матеріально відповідаль-них осіб та ін.). У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність у такому способі, який би забезпечив можливість взяти на облік можливі розходження між даними обліку і фактичною наявністю господарських засобів. Це досяга-ється за допомогою інвентаризації.

Інвентаризація - це спосіб уточнення даних бухгалтерського обліку і приведення їх у відповідність з фактичною наявністю господарських коштів і зобов'язань.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову зві-тність» від 16 липня 1999 p., підприємства для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності зобов'язані проводитиінвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документа-льно підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються влас-ником підприємства, крім випадків, коли це є обов'язковим відповідно до за-конодавства (рис. 16).

Обов'язкове проведення інвентаризації

при передачі майна державного підприємства, установи в оренду, приватиза-ції майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства на ак-ціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством

перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, інвентаризація якого проводилася раніше - 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, спо-руд та інших нерухомих об'єктів основних засобів може проводитись один раз на три роки, а бібліотечних фондів - один раз на п'ять років

при зміні матеріально відповідальних осіб (на день приймання-передачі справ)

при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей, а та-кож за рішенням судово-слідчих органів

у разі пожежі або стихійного лиха

у разі ліквідації підприємства

Рис. 16. Випадки обов'язкового проведення інвентаризації

Інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку шляхом їх зіставлення з фактичною наявністю майна.

Основними завданнями інвентаризації є:

> виявлення фактичної наявності основних засобів, матеріальних цін-ностей, бланків суворої звітності, грошових коштів у касах, на ре-єстраційних, бюджетних, валютних та поточних рахунках;s» виявлення невикористовуваних матеріальних цінностей;

>          дотримання умов зберігання матеріальних цінностей і грошових коштів, а також правил утримання та експлуатації матеріальних цінностей;

>          перевірка реальної вартосгі обчислюваних на балансі матеріальних цінно-стей, сум дебіторської та кредиторської заборгованосгі, в тому числі такої, термін позовної давності щодо якої минув, та інпшх статей балансу;

>          перевірка дотримання діючих положень про матеріальну відпові-дальність.

Інвентаризації класифікують за:

>          характером проведення;

>          обсягом охоплення об'єктів;

>          охопленням матеріально відповідальних осіб;

>          способом проведення;

>          способом обстеження елементів об'єкта.

За характером проведення інвентаризації поділяються на запланоеа-ні, необхідні та контрольні.

Заплановані інеентаризації проводяться відповідно до плану прове-дення ревізії.

Необхідні інеентаризації проводяться за ініціативою ревізора в проце-сі проведення ревізії виробничої та фінансово-господарської діяльності під-приємств за сигналами про зловживання матеріально відповідальних осіб та за приписом судово-слідчих органів.

Контрольні інеентаризації проводяться після прийняття рішення за результатами попередньо проведеної інвентаризації з метою перевірки вико-нання заходів за результатами минулих інвентаризацій, дотримання умов зберігання майна, повноти його оприбуткування, усунення недоліків у веден-ні складського обліку, а також при перевірці компетентності прийнятих на матеріально відповідальну посаду працівників, роботу молодих, недосвідче-них працівників та робітників, у яких раніше були виявлені недостачі.За обсягом охоплення об’єктів інвентаризації поділяються на поені і часткоеі.

Поена інеентаризація охоплює всі види активів, як такі, що належать підприємству, так і прийняті на відповідальне зберігання, в переробку тощо.

Часткоеі інеентаризації охоплюють окремі види активів підприємст-ва: основні засоби, сировину, матеріали, грошові кошти в касі тощо. Вони є ефективним і оперативним засобом контролю за рухом майна.

За охопленням матеріально відповідальних осіб інвентаризації поді-ляються на індиеідуальні і наскріті.

Індиеідуальна інеентаризація - це перевірка певного виду майна у од-нієї матеріально відповідальної особи.

Наскріта інеентаризація охоплює перевіркою конкретні види майна у всіх матеріально відповідальних осіб підприємства.

За способом проведення інвентаризації поділяються на суцільні та не-суцільні.

Суцільна інеентаризація передбачає перевірку всіх без винятку цінно-стей, що знаходяться під звітом тієї чи іншої матеріально відповідальної осо-би (бригади) або розрахунків по конкретному балансовому рахунку.

Несуцільна інеентаризація охоплює лише деякі цінності у певної ма-теріально відповідальної особи. Об'єкти несуцільної інвентаризації визначає ревізор. Це, як правило, дефіцитні та цінні види (групи) товарів, а також ті товарно-матеріальні цінності, по яких є понаднормові залишки або довгий час не було їх руху.

За способом обстеження елементів об'єкта інвентаризації поділяють-ся на інеентаризації осноеного масиеу елементіе об'єкта, монографічні та еибіркоеі. Такий поділ дозволяє визначити характер перевірки.

Монографічним способом інвентаризуються найбільш дефіцитні види виробничих запасів, що користуються підвищеним попитом, а також тих, що тривалий час зберігаються на складах.

Дослідження основного масиеу - це перевірка в процесі інвентаризації переважної частини (більше 50 %) елементів об'єкту інвентаризації.При еибіркоеій інеентаризації перевірці підлягає визначений ревізо-ром певний перелік елементів об'єкта. Для проведення інвентаризації ство-рюються комісії на основі наказу керівника підприємства. До складу інвента-ризаційної комісії входить головний бухгалтер організації чи підприємства або інший представник бухгалтерії на правах заступника голови інвентариза-ційної комісії.

Дані про наявність тих чи інших цінностей із зазначенням назви, при-таманних ознак, включаючи номенклатурний номер, одиниці виміру і кілько-сті фактично виявлених натуральних одиниць, записуються до інвентариза-ційного опису. Кожна сторінка опису підписується всіма членами комісії та матеріально відповідальними особами. Наприкінці кожної сторінки цифрами і словами записується загальна сума натуральних одиниць, відображених на даній сторінці. На останній сторінці інвентаризаційного опису матеріально відповідальні особи підтверджують, що всі матеріальні цінності обчислені й відображені в інвентаризаційному описі правильно і повністю, жодних про-пусків і не включених до опису предметів немає. Інвентаризаційні описи складаються в необхідній кількості примірників, один з яких вручається ма-теріально відповідальним особам.

Важливою процедурою в документуванні результатів інвентаризації є співставлення фактичних залишків матеріальних цінностей з даними рахун-ків бухгалтерського обліку. Цю процедуру виконує бухгалтерія.

В порівняльних відомостях відображаються підсумкові результати, які є розбіжностями між даними бухгалтерського обліку і даними інвентариза-ційних описів. Правильність виявлених розбіжностей залежить від якості тих показників (за даними обліку і описів), які необхідно порівняти.

До початку здійснення з порівняння цієї інформації в порівняльних ві-домостях (до визначення результатів інвентаризації) працівники бухгалтерії повинні провести ретельну перевірку вихідних даних. В облікових даних за-лишки мають бути виведені по всіх поданих прибутково-видаткових докуме-нтах на дату інвентаризації.Після складання порівняльних відомостей їх підписують всі члени ін-вентаризаційної комісії, працівники бухгалтерії, що вносили до них облікові дані. На порівняльній відомості матеріально відповідальна особа робить та-кий запис: «3 виведеними результатами інвентаризації згоден».

Відмова матеріально відповідальної особи, в якої була виявлена недо-стача, підписати результати інвентаризації, оформлюється спеціальним при-писом за підписом усіх членів інвентаризаційної комісії та осіб, що були при цьому присутні.

За результатами проведеної інвентаризації видається наказ керівника підприємства, у відповідності з яким приймається рішення щодо виявлених розбіжностей. Облікові дані уточнюються згідно з фактичними або ж, якщо матеріально відповідальна особа не погоджується з недостачею, надані нею докази обов'язково аналізуються. В такому випадку необхідно провести по-вторну інвентаризацію. Крім того, перевіряються своєчасність та ефектив-ність відшкодування матеріально відповідальними особами коштів по недо-стачах цінностей, виявлених за минулі періоди.

 

Історія виникнення інвентаризації.

Існуютьрізні точки зору вчених щодо періоду появи інве-нтаризації. Пропонуємо розглянути точку зору к.е.н., доцента Т. Малькової.

Малькова Т.Н. Древняя бухгалтерия: какой она бшла?

«...Письмовий інвентар даеся людстеу нелегко. Спочатку (6-7

тис. років тому) це були еідриені, розрізнені записи наяеності

ЦЕ ЦІКАВО... предметіе. Поступоео е документах з 'яеляється порядок - сто-

вщі тарядки, печатки, дати та наеіть конеерти. A от підписи

виникли набагато пізніше, тільки е XVI столітті. Даеній інеен-

тар-onuc фіксує спочатку майно no прищипу «есе підряд». Але з пееного часу предмети

вже стали групуватися, і цей підхід не буе еипадкоеою ешадкою, а еідображенням реаль-

ної необхідності. Одне з єгипетсьшх могильних зображень (1400 рік до н.е.) подає таку

картину: склади переповнені запасами, причому однакоеі чи подібні предмети розміщу-

ються е окремих приміщеннях.

В даеніх записах тварини групуються за видами і віковими категоріями: земля - за способом опрацюеання, якості, ерожайності, еідпоеідальними особами за обробіток зем-лі; продукти - за видами і сортами. I е більш пізні часи принцип об'єднання е інеентарях однорідшх об'єктіе зберігається і едосконалюється. Інеентар багатсте Парфенона (422 рік до н.е.) групує предмети з описом no рахунку і еазі. Зазначена і ціль його складашя -у зе'язку з передачею засобіе. Принцип класифікаціїміг бути незвичним для сучасноїлю'ди-ш. Наприклад, е Греції та Римі будіеля як інвентаршй об'єкт могла розділятися - деері, дах, еорота ерахоеуеалися окремо. Або така «класифікація»: інвентар, який дає члено-роздільні звуки (раби); дає нечленороздільні звуки (скотина); німий (інструменти). A от інвентарних номеріе для об'єктіе доегострокоеого користування не було» [54, с. 68].

«Можна припустити, що інвентаризації проводилися часто, такяк інвентар буере-гістром поточного обліку Але поряд з ними проводшися контрольні перевірш» [54, с. 68]. В цілому пояеа інеентаріе еідноситься до дуже даенього періоду писемної історії обліку: Єги-пет і Ваеілон - 4 тис. рокіе до н.е., Греція (Кріт) - 3-4 тис. рокіе до н.е. Інеентар буе усним засобом контролю, обліковим регістром, документом інеентаризації. Наеіть зеітність і та була побудоеана за формуляром опису. Такий єдино можливий засіб обліку на доегий час еи-значие облік езагалі есіх засобіе - так зеанш патрімональний облік}» [54, с. 69].

3 метою відображення об'єктів бухгалтерського обліку у вартісному вираженні використовуються такі спеціальні методи бухгалтерського обліку, як оцінка та калькулювання.

Оцінка - це вираження у вартісному вигляді майна підприємства, дже-рел його придбання і зобов'язань.

Для отримання узагальнюючих показників в єдиному грошовому вимі-рнику всі об'єкти бухгалтерського обліку, що отримали первинну кількісну характеристику в натуральних показниках, перераховуються за діючими ці-нами у вартісні показники. Витрати праці та інші об'єкти обліку, які отрима-ли первинну кількісну характеристику в трудовому вимірнику, перерахову-ються в грошовий за нормами і ставками оплати праці.

Правильна, достовірна оцінка господарських засобів має велике зна-чення для об'єктивної характеристики ресурсів підприємства, чіткого визна-чення фінансових результатів діяльності. Від цього залежить адекватність і надійність даних, що надаються бухгалтерським обліком.

—■

 

ЦЕ ЦІКАВО...

В історії бухгалтерського обліку немає іншого такого складного й суперечливого питання, як проблема оцінки. Спочатку еоно еирішуеалося стихійно, за бажанням заціка-влених осіб, а згодом були зроблені спроби встановити певні праеша, методики та процедури оцінки. Але е необхідності її здійснення сумнівів не виникало ніколи.

Предметом паірімонального обліку є облік майна та результатів його використання.

Перші згадки про оцінку, за свідченням проф. Н. Малюги, з'явилися в системі облі-кових регістрів давньоримської бухгалтерії. В облікоеій практщі середньоеічної Італії теж було еідоме таке поняття, як «оцінка». У «Трактаті про рахунки і записи», що є ча-стиною фундаментальної праці Луки Пачолі «Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції і еідношення» (1494 p.), також знаходимо рекомендації щодо оцінки. Отже, оцінка еідома ще за стародаеніх часіе і еже modi була об'єктом дискусій [26, с. 341].

Стандарти бухгалтерського обліку передбачають такі види оцінки ак-тивів і зобов'язань підприємства:

>          первісну вартість (визначена П(с)БО 7);

>          переоцінену первісну вартість (визначена П(с)БО 7);

>          справедливу вартість (визначена П(с)БО 19);

>          чисту реалізаційну вартість (визначена П(с)БО 9).

5^        Слід відзначити, що бухгалтерсьшй облік охоплює ті елементи господар-

^^        ської діяльності, які піддаються грошоеій оцінці. Тому оцінці еідеодиться особ-

Л_       лиее місце е бухгалтерському обліку. Ми надалі постійно матимемо спраеу з оці-

ОР       нкою - без неї бухгалтерський облік неможливий.

Вартісне вимірювання інформації не може обмежитися тільки однією оці-нкою. Існують численні об'єкти бухгалтерського обліку, вартісна оцінка яких передбачає підрахунок витрат в ході господарського процесу. Наприклад, ви-трати на првдбання матеріалів складаються з вартості цих матеріалів за діючи-ми цінами і транспортно-заготовчих витрат за постачання. Для повної оцінки таких витрат необхідно провести розрахунки, які називаються калькуляцією.

Калькулювання - це спосіб визначення у вартісному вираженні ви-трат підприємства на виготовлення або придбання окремого об’єкта (готової продукції, робіт, послуг тощо), тобто його собівартості.

Калькуляційні розрахунки фактичної собівартості продукції (робіт, по-слуг) повинні оформлятися калькуляціями.

Калькуляція - це форма внутрішнього документа, в який проводиться калькулювання і подаються його результати.

                        Директивні - складаються для обґрунтування і удо-сконалення нормативів ви-

тпят пиппбнитттпя

 

                       

 

                       

 

                        Звітні - скпадаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на вироб-

 

                       

 

                       

 

                        Технологічні - складають-ся з окремих деталей, вузли і хараістеризують рівень

танпппгі? ня т'тггтпиригткі'

 

                       

 

                       

 

                        Виробничі - складаються за всіма статтями витрат на виробництво

 

                       

 

                       

 

                        Повні - відображають ви-трати на виробництво та реалізацію продукції

 

                       

 

ПлановІ - складають-Ія на підставі виробни- I ■их норм і дозволяють I Іизначити допустимий I

обсягвшратнавироб-

НШТТВПТТППТОКТТІЇ

Нормативні засто-совуються з метою вста-Іновлення допустимих I витрат на виробництво продукції на основі об-

TTlVHTORRTTHX нопм

Кошторисні - скла-даються при отриманні замовлення на новий вид продукції

 

Масові - застосовуються у масовому виробництві для розрахунку середньої собівартості одного виробу за певний період

Індивідуальні - застосовуються в індивідуальних ви-ообництвах

Проміжні - складаються на окремі етапи робіт по об'єктах з тшвалим циклом виообництва

 

 

Загальні - відображають собівартість певного виду ігоодукшї в цілому по підпшємству

Параметричні - відображають собівартість продукції в розрахунісу на одиницю певного параметру (напри-клад, однієї години експлуатації машини)

За центрами витрат - відображають собівартість поодукції певного підаозділу підпоиємства

Рис. 11. Класифікація видів калькуляцій

«...Зародження калькулювання не можна пов'язати з

конкретною датою чи особою. Його пояеа та подальше удо-

сконалення історично зумовлене розвитком виробничих сил су-

спільства та зростанням інформаційних потреб користувачів.

Хоча термін «калькуляція» почали широко застосовувати лише

е кінці XIXcm., перші згадки про примітивні способи калькулю-ЦЕ ЩКАВО... еатя можш зшйти ще в Стародатьому сеШ Термін <<каль_

куляція» має латинське походження («calcul» - камінець) і до-сліено перекладається як «рахуеання камінцями».

...У Стародавньому світі і до епохи Середньовіччя облік вівся за простою систе-мою - «надходження-еитрачання». Кроком до удосконалення обліку е Стародаеньому сеі-ті стала поява нормування, використання якого в практичній діяльності сучасних підпри-ємств і досі залишається актуальним».

            Відомості про калькулюеання у Стародаеньому сеіті

Країна \Відомості про калькулюеання

Стародаеній Єги-пет           Документи, що еідносяться до 2500-2400 pp. do н.е., підтеерджу-ють застосування кошторисів, які контролювалися шляхом реєст-рації фактіе господарського життя. Об'єктами нормуеанняу Ста-родаеньому Єгипті були земля, зерно та інші сільськогосподарські продукти, податки, витрати на утримання робітникіе, Норми та фактичне еиконання норм еизначається у спеціальшх «еідомос-тях».

Месопотамія XVIII Збереглися дані про організацію обліку в прядильних майстернях. cm. do н.е. Віеся лише натуральшй облік еоени, готоеих тканин, продуктіе е оплату праці. Грошова оцінш не застосовувалася

ДаеняГреція   Встановлювалися норми eumpam, е т.ч. накладних. Великого прак-тичного значення набувають кошториси eumpam. Цікавим є me, що раби розглядалися е якості «знаряддя, що говорить» наріені з мате-ріалами та засобами праці, а нормуеанню тдлягали витрати на їх утримання.

Давній Рим    З'яеляються зародки форм калькуляції. На піраміді Хеопса еирізбле-на вартість продуктів, виданих будівельникам. На стіні Парфенона зеіт про еартість будіеництеа храму. За часіе Юлія Цезаря еелася особлиеа книга «імперських рахункіе», куди записувалися кошторис-ні асигнування на майбутні eumpamu no окремих статтях, а потім і фактичне виконання кошторису

Таким чином, основними факторами необхідності застосування примітшшх спо-собіе калькулюеання за стародаеніх часіе можна ееажати необхідність контролю та зниження eumpam.

В епоху рашього середньоеіччя, натуральне господарстео, яке на той час перева-жало, не потребувало жодних стціалтих облікових процедур.

Водночас значний розвиток торгіелі сприяе удосконаленню комерційної, а не еиро-бничої бухгалтерії. На той час калькулювання не здійснюеалося. Ціни на товари естаное-лювалися на осноеі середньої норми прибутку радами купціе, які вели торгіелю на пееному ринку.

...3 переходом до подеійної бухгалтерії виникає необхідність обліку eumpam капі-талу наздійснення операцій підприємстеа або окремого підприємця, але, як ееажає проф. В. Палій, «ні кущям е їх торгоеих операціях того часу, ні банкам калькулюеання було не-потрібне. Вони не виробляли продукти і не знали собіеартості. її обчислення жодним чи-ном не еплиеало наупраеління торговими або банківськими справами». Поглиблення спеці-алізаціїреміснщтва стеоршо умови 'для виникнення перших мануфактур на зламі XIV-XV cm., які стали основною формою виробнщтва у Західній Європі. В цей час набуває поши-рення калькулюеання, з’яеляються публікації, присвячені проблемам обчислення собіеар-тості.

Пояеу калькулюеання можна пое’язати з необхідністю оцінки готоеої тареалізо-ваної продущії та визначешя фінансоеих результатіе. 3 часом методологія калькулюеан-ня ускладнюеалася, оскільки фунщії і осноене його призначення змінилося з оціночних до контрольно-аналітичних, з’яешася необхідність використання результатіе калькулюеан-ня е упраелінні.

Отже, лише е кінціXIXст. з’яешося усеідомлення необхідності калькулюеання еа-ртості результатіе виробнщтва та розробки його методики, що й стало осноеним на-прямом дослідження науковців XX та XXI cm.».

Бойко С.В. Передумоеи виникнення та напрями розвитку калькулювання [26, с. 213-222].

Залежно від технології й організації виробництва використовують різні методи калькулювання собівартості.

Метод калькулюеання - це сукупність прийоміе розподілу еитрат підприємстеа за калькуляційними статтями та еіднесення їх до об'єкта калькулюеання.

Методи калькулювання класифікуються:

>          за періодичністю: позамовний, попередільний (попроцесний);

>          за повнотою включення витрат: повної собівартості, обмеженої собівартості.

Позамоений метод використовується, якщо виготовляється складна продукція з тривалим циклом виробництва. Об’єктом обліку витрат та об'єк-том калькуляції є окреме виробниче замовлення. Для обліку витрат бухгалте-рія відкриває для кожного окремого замовлення картку, в якій по мірі прохо-дження замовлення через виробничий процес накопичується інформація, отримана з первинних документів про всі витрати, пов'язані з його виконан-ням. Собівартість продукції визначається розподілом витрат за замовленням між кількістю виробленої в рамках угоди продукцією.

Попередільний (попроцесний) метод калькулювання використовується в тих виробництвах, технологічні процеси яких складаються з кількох відо-соблених стадій обробки. У цьому випадку витрати групуються за переділами і розподіляються між продукцією, що вийшла з переділу. Цей метод застосо-вується на підприємствах, які спеціалізуються на виробництві великих обся-гів ідентичних товарів при незмінній технології з подібними матеріальними характеристиками та виробничими витратами.

Калькулювання поеної собіеартості передбачає включення до собіва-ртості продукції всіх виробничих витрат на ії виготовлення (виробничих, ад-міністративних, збутових, операційних витрат). Непрямі витрати розподіля-ються за конкретними об'єктами витрат пропорційно певній базі розподілу.

Калькулювання неповних витрат передбачає визначення неповної со-бівартості продукції, до якої включають лише змінні виробничі витрати. В цьому випадку не включаються, а розглядаються як витрати періоду не тіль-ки операційні витрати (адміністративні, збутові тощо), а й постійні виробничі витрати.

Для оперативного управління господарською діяльністю підприємства необхідно мати дані про рух окремих видів засобів і джерел їх формування, хід окремих господарських процесів та їх результати. Через це виникає по-треба групування об'єктів бухгалтерського обліку за певними якісно однорі-дними ознаками, відображення їх у певній системі. Таке групування здійсню-ється за допомогою рахунків бухгалтерського обліку.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування, поточного відображення і контролю активів, капіталу й зобов'язань та їх змін у резуль-таті господарських операцій. Записи на рахунках здійснюються тільки на підставі документів.

 

«Джерелами виникнення бухгалтерських рахунків були: інве-нтаризація (матеріальний облік) та контокорент (облік розрахун-ків).

УДаеній Індіїрахунками-регістрами слугували глиняні глечи-ки, вякі кидали камінчики - сеоєрідні переинні документи.

УГреції е епоху еллінізму е облікових регістрах виділяли ма-ЦЕ ЦІКАВО... теріальні, особоеі, фінансоеірахунки. Записи на них здійснюеалися вхронологічному порядку, сальдо виводилося після запису кожного факту господарського життя. Матеріальні цінності на рахунках вїдображали е натуральних одинщях, розра-хунки та касу - е грошових.

УХУІІ cm. в Італіїрахунки містши дві колонки: кількість і суму (вартість). Іта-лійські ечені розглядали бухгалтерський облік як систему ведення рахункіе з метою ефек-тивного упраеління і контролю підпорядкованих осіб. Рахунки, на їх думку, еідображали праеоеі відносини між власником і матеріально відповідальними особами. Результати діяльності вони фіксували нарахунку власних засобіе - нарахунку Капітал.

...Французькі ечені виводили подвійний запис не з балансу, а зрахункіе, які викорис-товуються 'для реєстрації, групуеання і класифікації циклів господарських операцій з ме-тою отримання інформації, необхідної будь-якій науці, що використовує облікові дані.

У XIX cm. виникає вчення економологія - наука про відкриття і еедення рахунків (Л.І. Гомберг).

Американські бухгалтери розглядали рахунок як «спостережне гніздо» за господа-рюючими суб'єктами. Рахунки класифікують осіб, які беруть участь е господарському процесі і дозволяють сортувати факти господарського життя. Науку про логіку рахун-кіе вони назшали контологією [63, с. 132-133]».

Господарські операції відображаються на бухгалтерських рахунках способом подвійного запису.

Подеійний запис - це спосіб подеійного відображення господарської операції, за допомогою якого обидеа яеища показуються у езаємозе 'язку на деохрахунках е однакоеих сумах: на дебеті одного рахунка і кредиті іншого.

Такий запис зумовлений характером господарських операцій, які при-зводять до взаємопов'язаних одночасних і рівновеликих змін двох об'єктів бухгалтерського обліку. Подвійний запис сум господарських операцій відо-бражає взаємозв'язок між рахунками й пов'язує облік кожної господарської операції зі зміною засобів господарства та джерел їх використання, тобто встановлюється внутрішній зв'язок між рахунками бухгалтерського обліку.

 

ЦЕ ЦІКАВО...

країни, зокрема, Даеня

Історичний екскурс...

«...Система бухгалтерського обліку заснована на подвій-ному записі, який виник декілька сторіч тому, але не втратив сеого значення е сучасшх умоеах. Неоднозначність у еизначенні терміну «подвійний запис», неможливість знайти документаль-не першоджерело призеели до того, що були запропоноеані й до сьогоднішнього дня висуваються різні еерсії щодо трактування місця і причин виникнення подеійного запису.

... Місцем виникнення подешного запису ееажалися різні Греція, Давній Рим, Японія, Італія та інші середньоеічні країни».Проф. Н. Малюга проаналізувала та навела гіпотези істориків та вчених щодо місця ви-шкнення подешного запису. «Доказом есіх гіпотез виступали письмові документи та об-лікоеі регістри середньоеічних компаній. Однак кожен аргумент одночасно знаходив як підтвердження, так і спростування» [26, с. 183-184].

«Так, зокрема, високий ріеень розвитку Давнього Риму, на думку істориків, послу-жив підставою для поширення на держаені та домашні підприємства цензової бухгалте-рЦуякій використовувались особоеі (розрахункові) та майнові рахунки, хоча 'для еизна-чення цензи застосуеання подеійного запису не було обое ’язкоеим.

К. Клінге ееажае, що подвійний запис буе відомий маврам ще е XI cm. і що секрет подешної бухгалтерії буе куплешй у них венеціанськими кущями. Такої ж точки зору до-тримувався і німецький географ А. Гумбольт. Американець Дж. Кольт ееажае, що по-двійний запис виник у Ганзі е XII cm., про що свідчать записи е облікових книгах того часу У 1978 р. Д. Вільямс писав, що подвійний запис буе еиеедений з арабських математичних рівнянь.

Отже, більшість істориків, які досліджуеали історичний аспект розвитку обліку, були переконані е тому, що подвійний запис буе поширений саме е італійсьшх містах. Цьому сприяло me, що протягом XV-XVI cm. такі італійські міста, як Генуя, Флорещія, Мілан, Венеція і Сщилія, були не тільки торговими, але й фінансовими центрами Єеропи, де зосереджені торгоеельні компанії й банки» [26, с. 186-187] .

Досліджуючи цю проблему, проф. Н. Малюга пише: «… Деякі автори ееажають, що подеійний запис є результатом пошуку наукоеої бухгалтерської думки, що еін виник не спонтанно, а має свого законного автора», проте інші «…вчені вказують на me, що вина-хідником подеійної бухгалтерії буе колектив аеторіе і шукати персонально її винахідника «було б втратою часу», оскільки виникла вона спонтанно, невимушено, вона була продук-том колективної теорчості.

3 еищееикладеного можна зробити еисноеок, що подеійний запис виник ірозеиеаеся задоего до того, як еін уперше знайшов літературне оформлення е італійського аетора Луки Пачолі е 1494р.» [26, с. 198-200].

Обов'язковою умовою функціонування будь-якого підприємства є ре-гулярне і своєчасне надання звітності. Класифікацію звітності відповідно до видів обліку подано на рис. 18.

Бухгалтерська зеітність - це система взаємозалежних і езаємообу-моелених показникіе, що відображають фінансоео-господарську діяль-ність підприємстеа за пеений період.

Фінансоеа зеітність - це бухгалтерська зеітність, що містить ін-формацію про фінансоеий стан, результати діяльності і рух грошоеих коштіе підприємстеа за зеітний період.

Фінансова звітність підприємства формується на базі:

■          балансу;

■          звіту про фінансові результати;ЗВІТНІСТЬ

ОПЕРАТИВНА

 

Дає можливість оперативно слідкувати зароботою підприємства

СТАТИСТИЧНА

Охоплює тривалий період і включає широке коло показниківроботи підприємства

БУХГАЛТЕРСЬКА

 

Відображаєрезультати роботи підприємства за певний період і ґрунтується на методі подвійного запису, даних аналітичного і синтетичного обліку

1—►

ПОДАТКОВА

Відображає об'єкти оподаткування і суми розрахунків за податками

Рис. 18. Класифікація звітності відповідно до видів обліку [45, с. 43]

■          звіту про рух грошових коштів;

■          звіту про власний капітал;

■          приміток до фінансових звітів (додаток 3).

Для суб’єктів малого підприємництва встановлюється скорочена за по-казниками фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові резуль-тати.

Баланс - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відобра-жаєна пеену дату його актиеи, зобое'язання і еласний капітал.

Бухгалтерський баланс є основою бухгалтерської звітності про резуль-тати господарської та фінансової діяльності підприємства за певний період, основним джерелом інформації про майновий і фінансовий стани суб’єктів господарювання, а також інформаційною базою для зовнішніх та внутрішніх користувачів. Він характеризується повнотою охоплення сукупності всіх гос-подарських процесів підприємства, економічно обґрунтованим групуванням господарських процесів, відображенням зв’язків між господарськими явища-ми з дотриманням типової кореспонденції рахунків.Всі показники балансу підприємства є моментними і характеризують його фінансовий стан за активами і зобов'язаннями на певний момент часу, як правило, останнього дня місяця, кварталу, року.

Звіт про фінансові результати призначений для надання інформації про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звіт-ний період.

Звіт про власний капітал надає інформацію про зміни у складі влас-ного капіталу протягом звітного періоду.

Звіт про рух грошових коштів надає інформацію про надходження і вибуття грошових коштів внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду.

Примітки до фінансових звітів. У них розкривається облікова політи-ка підприємства; інформація, не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов'язковою за відповідними положеннями (стандартами); інформація, що містить додатковий аналіз статей звітності.

Основними елементами фінансових звітів є:

■          активи;

■          зобов'язання;

■          власний капітал;

■          доходи, витрати, прибутки і збитки;

■          рух грошових коштів.

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відпо-відними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

5^        Слід відзначити, що вже в 1835 р. бельгієць П. Увра поставив питання про

необхідність єдиних форм звітності, перш за все балансіе, та уніфікованих планів frjf) рахунків [68, с. 100].Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність здійснюється поквартально наростаючим підсумком з по-чатку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати.

Дані фінансових звітів використовуються широким колом користувачів для прийняття рішень та задоволення різноманітних потреб у фінансовій ін-формації.

Інформація фінансових звітів взаємопов'язана і відображає різні аспек-ти одних і тих самих операцій. Жодний зі звітів не може надати всієї необ-хідної інформації. Тому його слід розглядати в комплексі.

Таким чином, ми розглянули окремо кожний елемент методу бухгал-терського обліку. Слід пам'ятати, що між елементами системи бухгалтерсь-кого обліку існує взаємозалежність і взаємний вплив. Всі вісім елементів ме-тоду застосовуються не ізольовано, а як складові єдиного цілого, у певній послідовності, що дозволяє досліджувати багатогранну сутність предмета бу-хгалтерського обліку.

Так, документування застосовується для отримання даних про госпо-дарські операції. На основі задокументованих даних про рух майна, виник-нення, зміни і припинення зобов'язань підприємства здійснюється подальше відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку.

Дані, відображені в документах, обов'язково знаходять своє вираження в узагальненому грошовому вимірнику. Для цього використовується оцінка, яка дає можливість перевести трудові і натуральні показники в грошові.

Після правової ідентифікації виду зобов'язання і майнових прав дані про об'єкти бухгалтерського обліку, зафіксовані в документах, підлягають економічному групуванню. 3 цією метою використовуються рахунки і по-двійний запис. Одержані на рахунках показники пов'язані за допомогою по-двійного запису. Реальність даних, розміщених на рахунках, перевіряється і уточнюється в процесі інвентаризації. На підставі цих даних підраховуються витрати, що відносяться до того або іншого об’єкта, тобто розраховується їх собівартість - складається калькуляція.Складові методу бухгалтерського обліку мають не тільки самостійне функціональне навантаження, а й виступають в суворій єдності і сукупності, забезпечують отримання систематизованої облікової інформації, яка дозволяє з’ясувати причинний зв’язок між фактами господарського життя. Тим самим досягається повне, безперервне і об’єктивне їх відображення в системі бух-галтерського обліку [53, с. 181].

 

У визначенні методів бухгалтерського обліку намітшися деа підходи - аддитивний та процедурний.

Адитивний - загальноприйнятий, грунтується на тому, що більшість економістіе приймають дефініцію (визначення) Memo-die бухгалтерського обліку, які були дані авторами підручників з теорії бухгалтерського обліку ще у 20-х роках. Веажалося, що ЦЕ ЦІКАВО... методом бухгалтерського обліку є система способіе (прийомів), за допомогою яких еідображались господарські операції.

Дискусії велися лише з приводу того, скільки способів вхо-дить е систему. Майже есі економісти поділяли точку зору, що таких способіе (прийо-міе, елементіе) у бухгалтерському обліку еісім: документація; 2) інвентаризація; 3) каль-куляція; 4) оцінка; 5)рахунки; б) подвійний запис; 7) баланс; 8) зеітність.

Деякі з економістіе вилучали з цього набору окремі елементи - документацію, оці-нку, калькуляцію, інвентаризсщію.

Процедурний підхід ґрунтується на використанні таких наукових прийомів, як спо-стереження, еимірюеання, класифікація та узагальнення шляхом аналізу і синтезу, індук-ціїтадедущії.

Процедурний метод обліку пое'язується з такими дослідниками, як О. Руданський та О. Галаган. Перший пропонував таке визначення методу: система процедур - реєст-рація, систематизація, координація та оцінка; другий - спостережешя, класифікація, індущія, дедущія, синтез і аналіз. Ці пропозщії були розроблені у 20-х роках, але не знай-шли еизнання, тому аддитивний метод буе єдиним, який еикладаеся у навчальшх закла-дах. Лише останнім часом процедуршй метод зноеу заеойоеує позщії і знаходить послі-доеникіе. Прихильниками процедурного методу є К. Нарібаєе, В. Палій та ін.

Процедурний метод обліку має деякі переваги е умоеах використання обчислюваль-ної техніки, еизначаючи послідоеність еиконання процедур при зборі та опрацюеанні ін-формації.

К. Нарібаєе еиділяє такі процедури, як спостережешя, еимірюеання, класифікація, систематизація і узагальнешя, аналіз і синтез, індущія і дедущія.

В. Палій таВ. Соколов розрізняють спостереження, реєстрацію, вимірювання, кла-сифікацію, узагальнення та передачу інформації. Взагалі процедуршй метод аж ніяк не означає еідміни аддитивного, еін може інтегруватись з ним, вказуючи на послідоеність процедур та на me, за допомогою яких інструментіе можна їх виконати [62, с. 142].

М. Пушкар пропонує таке визначення методіе бухгалтерського обліку: «...Бухгалтерський облік еиечає свій предмет за допомогою ташхметодіе:

>          систематичне та хронологічне спостереження (документи та інвентаризація);

>          еимірюеання економічних процесів і господарських засобіе (оцінка і калькуляція);

>          реєстрація та класифікація даних обліку з метою їх систематизації (рахунки, подеій-нийзапистарегістри);

>          узагальнення інформації та забезпечення нею потреб апарату управління (баланс, зві-тність, інформація для упраеління).Із наведеного визначення випливає, що єряд методів, які в сукупності дають мож-лиеість формувати масив облікових даних, їх опрацювання, трансформацію е облікову ін-формацію про стан використання ресурсіе, господарські процеси, формуеання собіеарто-сті, фінансовірезультати.

Інформація формується за допомогою таких інструментіе, як документація, інве-нтаризація, оцінка, калькуляція, рахунки, подешний запис, баланс, звітність.

Інструментарій бухгалтерського обліку дозеоляє забезпечити технологію обліко-вого процесу - трансформацію даних про окремі господарські факти е різноманітну ін-формацію дляупраеління.

Уточнення змісту методології обліку дає можливість поглибити вивчення пред-мета та методу у навчальшх закладах» [62, с. 142-143].