1.4.1. Натуральні духмяні речовини рослинного походження. Смоли та бальзами


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 

Загрузка...

До них належать ефірні олії, смоли, бальзами та суха рослин-на сировина.

Ефірні олії — це легколеткі маслянисті рідини, які видобува-ють із рослинної сировини. На початок XXI ст. вже було відомо понад три тисячі духмяних речовин, вивчено половину з них, a промислове значення мають поки що тільки понад 200 ефіроолій-них рослин. Ефірні олії, як правило, розміщені в якійсь одній або двох частинах рослини (квітках, коріннях, корі, плодах, листі). Вміст ефірної олії невеликий 0,05-1,3 %, але є винятки: у корі-андрі — до 2,2 %, у фенхелю — до 6 %, анісі — 4 %. Із квітів от-римують олію троянди, жасминову ефірну олію; із квіткових бру-ньок — ефірну олію гвоздики; із плодів — анісову та кмину; із кірки плодів — лимонну, помаранчеву та бергамотову; із листя — м’ятну геранієву; із деревини — сандалову; із коріння — ірисову

Вміст олії в рослинах значною мірою залежить від кліматичних умов їх вирощування, біологічної стиглості, пори року (для коріння), часу збирання, метеорологічних умов, умов та часу зберігання та інших зовнішніх факторів. Невеликий вміст ефірної олії потребує перероблення великої кількості сировини для її видобування.

Усю ефіроолійну сировину можна поділити на:

•          трав’янисту — головним чином у листях, менше у гілках та стовбурі: м’ята, герань, базилік, евкаліпт, лавр та ін.;

•          зернову — спілі плоди з насінням родини зонтичних: корі-андр, аніс, кмин, фенхель;

•          квіткову — троянда, лаванда, шавлія, жасмин;

•          плодову — лимон, бергамот, помаранч;

•          кореневу — аїр, ірис;

•          інші види ефіроолійної сировини — дубовий мох (лишайник).

У багатьох рослинах ефірні олії знаходяться у вільному стані,

тому з них легко видаляються різними способами. У тих випад-ках, коли ефірні олії знаходяться у зв’язаному стані, наприклад у вигляді глюкозидів, для їх видалення потрібне додаткове розщеп-лення (гідроліз, ферментація).

Ефірні олії за кімнатної температуріи(16-18 °С) найчастіше яв-ляють собою рухомі прозорі рідини без кольору або кольорові (жовті, зелені, коричневі, червоні). Деякі ефірні олії, наприклад трояндова, анісова, фенхельна, при незначному зниженні тем-ператури застигають. Ефірні олії леткі. Леткість ефірних олій ста-новить 3–5 генрі (мг/м2 за 1 с).

Більшість із них легша за воду, але трапляються і важчі (гірчич-на, гвоздична, мигдальна та олія евгенального базиліку).

Як правило, ефірні олії погано або зовсім не розчиняються у воді. Вони переганяються з водяною парою і добре розчиняють-ся в органічних розчинниках: петролейному і діетиловому ефі-рах, в етиловому спирті, бензолі, ацетоні та хлороформі, а також у рослинних і тваринних жирах. Цими властивостями користу-ються при вилученні олії з рослинної сировини та при її очищенні. Їх можна ідентифікувати за коефіцієнтом рефракції, який знахо-диться в межах 1,46–1,56 n20.

Ефірними ці сполуки названі через їх летючість.

Хімічний склад ефірних олій дуже різноманітний. Він являє со-бою суміш із ста та більше окремих сполук — ефірів, альдегідів, кетонів та ін. Наприклад, на початок нового тисячоліття із ефір-ної олії троянди вченим удалося виділити 226 сполук та встано-вити, що 184 із них у сумі складають трохи більше ніж 1 %. Се-ред них ідентифіковано 16 спиртів, 14 кислот, 15 альдегідів, прості та складні ефіри, вуглеводні та інші складніші сполуки. У складі ефірних олій жасмину теж понад 100 компонентів, а в лаванди, помаранча та лимона — понад 300.

Але в кожному з них є декілька речовин, які визначають його запах. У геранієвої ефірної олії — це гераніол С10Н17ОН, у м’ятної — ментол С10Н19ОН, у лимонної — терпен лимонен С10Н16, у трояндо-вої — гераніол, цитронелол С9Н19ОН, оцтовогераніоловий ефір.

Найчастіше ефірні олії мають пекучий смак. Тривале вдихан-ня деяких ефірних олій шкідливо відбивається на здоров’ї люди-ни (лавровишнева олія, олія гіркого мигдалю, кориці, багрянці), тому при роботі з ними слід застосовувати відповідні засоби захисту, хоча деякі ефірні олії (лимонна, м’ятна, евкаліптова, шавлії та багато інших) застосовують у медицині для інгаляції при захворюваннях дихальних шляхів. У парфумерних і косметичних засобах їх концентрація досягає 15 % маси.

Ефірні олії — горючі рідини. Температура спалаху найбільш розповсюджених ефірних олій знаходиться в межах 53–92 °С,

Технологія парфумерно-косметичних продуктів

тому їх відносять до третього класу вогненебезпечних рідин (від 45 °С до 100 °С). Температура їх кипіння — 150–250 °С. Ефірні олії при температурі, близькій 100 °С, переносяться з водяною парою. При випаровуванні ефірні олії не залишають жирних плям, що дуже важливо при використанні парфумів на їх основі.

Ефірні олії добре розчиняють різні смоли, воски, парафіни, жири, гуму, тому при роботі з ними не можна використовувати таких речовин. Під дією світла і вологи в ефірних оліях відбува-ються процеси окислення і осмолення, що супроводжується зни-женням якості зміною кольору та запаху. Тому їх слід зберігати в добре закритій тарі, в сухому прохолодному захищеному від сонячних променів приміщенні. Для уникнення окислення тару заповнюють ефірною олією на 93–97 % від її об’єму.

Ефіроолійну сировину переробляють частіше у свіжому виг-ляді, в сухому переробляють трави, коріння та іншу сировину, яка не втрачає ефірної олії (а інколи навіть трохи накопичує) при сушінні.

Вихід олії значною мірою залежить від умов і строків збиран-ня врожаю (біологічна стиглість рослин, метеорологічні умови, час збирання).

Біологічна стиглість необхідна для найбільшого виходу ефірної олії під час перероблення сировини. Тому збирати врожай потрібно починати після повного дозрівання рослинної сировини.

Метеорологічні умови — це погодні умови. Під час дощу, роси врожай не збирають. Після дощу рослинам дають мож-ливість просохнути і тільки потім збирають. Наприклад, пелюст-ки троянди та інші квіти необхідно збирати рано вранці; збір у більш пізній час призводить до зменшення виходу олії, тому що за високих денних температур ефірна олія випаровується з поверхні квітів.

Зрізану сировину (квіти, трави), яку переробляють у свіжому вигляді, необхідно терміново доставляти на завод. Її не можна зберігати у вологому вигляді, оскільки це може призвести до самозігрівання, що також зменшить вихід олії і погіршить її якість.

Щоб зменшити втрати ефірної олії при транспортуванні квітко-вої (і деякою мірою трав’яної) сировини, її переробляють у свіжо-му вигляді. Тому ефіроолійні заводи будують поблизу плантацій, на яких вирощують сировину. Зернову, свіжозібрану квіткову та квітково-трав’яну сировину перевозять у чистих, сухих, без стороннього запаху і не зараже-них шкідниками транспортних засобах відповідно до встановле-них правил перевезень. Під час транспортування сировину на-кривають брезентом або тканиною, щоб захистити від пилу, диму, дощу та інших атмосферних явищ і сонячних променів.

Квіткову сировину перевозять у фанерних ящиках, корзинах. Якість ефіроолійної сировини, яка надходить на переробку чи зберігання, повинна бути високою. Відхилення від установлених норм за окремими показниками може призвести не тільки до по-гіршення якості сировини, а навіть до повної її непридатності.

За діючими нині ГОСТами, ДСТУ, ОСТами, ТУ чи базисними розрахунковими значеннями якість ефіроолійної сировини оці-нюється за такими показниками: зовнішній вигляд, запах, смак, вологість, засміченість, ефіроолійна суміш певної рослини, ефі-роолійні домішки інших рослин. За необхідності можуть бути встановлені і додаткові показники, наприклад, вміст ефірної олії в сировині. Відходи ефіроолійного виробництва містять багато цінних біологічно активних і лікувальних речовин, вітамінів тощо. Ці компоненти теж потрібно використовувати. З відходів, які містять ще досить багато вуглеводнів, деяку кількість білків, інших речовин, виробляють корми для худоби (шрот, силос, кормове вітамінне борошно). З них також видаляють різні речовини, які використовують у косметиці, медицині, виробництві синтетичних пахучих речовин і т.ін.

Глибоке вивчення складу відходів з точки зору вмісту в них корисних компонентів, розробка методів їх видобування, роз-ширення об’ємів виробництва продуктів вже освоєними техно-логіями — актуальні питання сьогодення, вирішення яких дасть можливість розширити асортимент парфумерно-косметичних ви-робів, підвищити рентабельність ефіроолійного виробництва, а в деяких випадках завантажити підприємство в міжсезонний період.

Уся сировина зберігається в спеціальних закритих складах або на розвантажувальних площадках під тентом. Для сировини бу-дують спеціальні настили. Шар сировини на настилах має бути не товщим ніж 20–50 см. Зберігати під тентом квіткову і деяку трав’яну сировину можна не більше трьох годин.

Технологія парфумерно-косметичних продуктів

При зберіганні троянди протягом 15–18 годин втрати ефірної олії становлять 25 %, а шавлії — навіть 30–40 % маси.

Із складів сировина транспортується у відповідні цехи транс-портерами.

Зернова ефіроолійна сировина

Основна зернова сировина для отримання ефірної олії в Украї-ні — це коріандр, аніс, фенхель (кріп).

Коріандр (кіндза). Становить майже приблизно 70 % від за-гальної сировини для виробництва ефірних олій; майже 90 % ко-ріандру вирощується в Україні та Росії. В Україні він культивуєть-ся в Донецько-Придніпровському регіоні та в Криму.

Вихід ефірної олії 1,1–1,35 % від вихідної сировини. В корі-андрі міститься до 20 компонентів, головним з яких є ліналоол (65–70 %).

Для отримання олії використовують плоди і насіння. Ефірні олії містяться в спеціальних каналах. Вихідна сировина добре збері-гається, її можна перевозити на великі відстані.

До складу плодів коріандру, крім ефірної олії, входить 11–27 % жирної олії, до 17 % білків (пектини), до 13 % пентозинів, до 20 % цукрів. Тому після видалення ефірної олії із сировини видобува-ють жирну олію, а з білків виготовляють корми.

Жирна олія містить майже 53 % петрозелинової кислоти (6-октадеценової), 32 % олеїнової, 7 % лінолевої і 8 % насичених жирних кислот.

Для перероблення коріандрової сировини використовують метод перегонки з водяною парою.

Велике значення для отримання максимального виходу ефір-ної олії має заготівля вихідної сировини. Зерно збирають спеці-альними жатками у визначену частину доби і висушують прямо на полі. Вміст вологи в ньому повинен бути не більше ніж 10–12 % для запобігання його самозігріванню. При такій вологості сирови-на може довго зберігатися, а вихід ефірної олії найбільший.

Сировина, яка надходить на завод, проходить спеціальну, ча-сто дво- або трикратне очищення від сміття в сепараторах. Очи-щену сировину подрібнюють на вальцьових станках. Цю опера-цію необхідно проводити так, щоб втрати олії були мінімальними. Коріандрова олія використовується в парфумерно-косметичній, фармацевтичній промисловості, в кондитерській, лікеро-горілчаній, хлібобулочній галузях харчової промисловості, в медицині та кул-інарії. Ця олія — основне джерело одержання ліналоолу, також широко використовується для синтезу інших духмяних речовин.

Аніс. Рівень виробництва анісової олії незначний. У Росії його культивують у Воронезький області, а в Україні — в Криму.

Аніс перед переробкою очищають від домішок на сепарато-рах і подрібнюють на вальцьових верстатах.

Цей вид сировини переробляють на ефірну олію переважно методом перегонки з водяною парою. Вихід анісової ефірної олії із плодів анісу становить у середньому 2–2,5 %. Її використову-ють після додаткового очищення — ректифікації.

Насіння анісу, крім ефірної олії, містить білок (17 %), вуглево-ди — крохмаль (близько 20), жирну олію (20), клітковину (19), золу (8) та інші безазотисті екстрактивні речовини.

Головною складовою частиною ефірної олії є анетол, вміст якого повинен бути не менше ніж 80 %. Крім анетолу, анісова олія містить його ізомери (метилхавінол і аніскетон). Анісова олія за-стигає за температури 15–19 °С.

Розчинність у 90 % етиловому спирті (відношення об’єму олії до об’єму спирту при повному розчиненні) не менше ніж 1:3.

Анісова олія, крім парфумерно-косметичної промисловості, ви-користовується в кондитерській і лікеро-горілчаній галузях харчо-вої промисловості, в медицині та фармацевтичній промисловості.

Фенхель (аптечний кріп). Поширений в Україні, містить ефірної олії 2–5 %. До складу насіння, крім ефірної олії, входить жирна олія (близько 20 %), білкові речовини та вуглеводи. На-сіння фенхелю також переробляється комплексно, з отриманням ефірної олії, жирної олії та корму для тварин.

У ефірній олії головною складовою є анетол (60 %) і обепін; значно менше біцеклічного терпенового кетону — фенхону. Отри-мують ефірну олію перегонкою з водяною парою за тією самою схемою, що й коріандрову олію. Використовують її в лікеро-горіл-чаній промисловості, а також при виробництві синтетичних дух-мяних речовин для одержання обепіну.

Кмин. Культивується в Західній Україні, в Росії — на Кавказі та в Сибіру. Основними компонентами є карвон і лімонен, які становлять 97–98 % маси (у співвідношенні, приблизно, 1:1).

Технологія парфумерно-косметичних продуктів

Метод перероблення — перегонка з водяною парою.

Плоди кмину використовують у хлібопекарському виробництві.

Ефірна олія використовується в харчовій (переважно в ліке-ро-горілчаній галузі) і фармацевтичній промисловостях та в кос-метичному виробництві як джерело одержання карвону. Лімонен після відділення карвону використовують як віддушку для мила та косметичних мийних засобів.

Трав’яна ефіроолійна сировина

Для отримання ефірної олії використовують багато трав’яних культур, які в Україні вирощуються та переробляються. Це голов-ним чином м’ята, герань, кріп.

Джерелом ефірної олії є надземні частини: листя і стебла, в листі ефірної олії значно більше.

Труднощі перероблення трав’яної сировини полягають у тому, що свіжоскошена трава містить до 80 % вологи, яку необхідно висушити в полі в певних умовах, а саме — в тонкому шарі і в затінку, бажано без доступу сонячних променів.

Головний метод отримання ефірної олії з трав’яної сировини — перегонка з водяною парою.

М’ята. За рівнем світового виробництва м’ятної ефірної олії країни СНД займали друге місце в світі, при цьому частка Украї-ни становила 70 %. Для отримання ефірної олії використовують підв’ялені трави вологістю до 55 %. Вихід олії в перерахунку на сухе листя становить 1,9–2,3 %.

У м’ятній ефірній олії ідентифіковано 60 компонентів, основ-ним з них є ментол (60 %) — тверда речовина з температурою плавлення 42–44 °С та високою температурою кипіння (213 °С).

Залишок м’яти після відгонки ефірної олії містить білок (19 %), жири (1), білкові речовини (50), золу (10) і воду (7–8). Тому із відпрацьованої сировини отримують кормове борошно.

М’ятну ефірну олію використовують у косметиці при вироб-ництві засобів гігієни ротової порожнини, в медицині, лікеро-горілчаній і кондитерській галузях харчової промисловості.

Кріп. Кропову ефірну олію в значних кількостях отримують в Україні, але вихід олії з нього дуже низький: лише 0,3–0,63 %. Вихід олії та її якість великою мірою залежить від фази розвитку рослини та її зберігання. Термін зберігання з часу збирання вро-жаю повинен становити не більше ніж 3 год. В цьому й полягає складність його перероблення.

Ефірну олію з кропу використовують у медичній, фармацев-тичній, косметичній та харчовій галузях промисловості. Із ефір-ної олії виділяють карвон і лімонен, які використовують при син-тезі духмяних речовин.

Із відпрацьованої сировини отримують кормове борошно.

Гер ан ь. Це друга, після коріандру, культура в СНД. В Україні вона культивується в Криму. Головною складовою частиною ефірної олії герані є: цитронелол (50–55 %) і гераніол (1–4 %), незначна кількість терпенів і ментону. Вихід ефірної олії стано-вить 0,08–0,1 %.

Інші компоненти герані — білки і вуглеводи, тому відходи після добування ефірної олії використовують для отримання кормово-го борошна.

Як сировину для отримання геранієвої ефірної олії викорис-товують листя, квіти та стебла. Термін зберігання, як і в кропу, обмежений.

З геранієвої олії виділяють цитронелол — безколірну рідину із запахом троянди. Основними споживачами її є парфумерно-косметична промисловість. Крім того, вона використовується для приготування кондитерських есенцій та у виробництві тютюно-вих виробів, а також як віддушка при миловарінні.

Квіткова ефіроолійна сировина

Основною квітковою сировиною, яка використовується для добування ефірних олій, є троянда, жасмин, конвалія, лаванда, шавлія, бузок, гвоздика. Квітковою називають сировину, яка скла-дається з окремих квіток і пелюстків.

Сировина повинна бути чистою, без сторонніх домішок зеле-них частин тієї самої рослини. Збирають у певні часи доби, на-приклад, тільки вранці (для троянди). Сировину після збору збе-рігають у сухому місці не більше доби, найчастіше переробляють відразу після збору.

Лаванда. Переробляють без домішок зелених частин цієї рослини. В Україні лаванду культивують у Криму, росте вона в гірській місцевості. Важливою складовою частиною ефірної олії

Технологія парфумерно-косметичних продуктів

є ліналілацетат (до 60 %), ліналоол (10–20 %). Вихід ефірної олії — 0,7–1,6 % із сирої сировини, та 3 % із сухої.

Олію добувають з квітів як екстракцією, так і методом пере-гонки з водяною парою. Для переробки необхідно, щоб сирови-ну відразу передавали на завод після збирання, не пізніше як через три години.

Троянда. Найбільш поширена і цінна сировина. Виробницт-во трояндової олії сконцентровано в Криму. Існує близько 7000 сортів троянди.

Вихід ефірної олії з квіток троянди становить 0,06–0,10 % і за-лежить від якості сировини. Її квітки зрізують рано вранці, до ви-падання роси, і відразу переробляють.

Зберігання сировини протягом трьох годин призводить до втра-ти 8 % виходу ефірної олії. Склад ефірних олій троянди різного по-ходження, залежить від країни її виробництва і нараховує понад 120 компонентів. Важливими з них є гераніол, ліналоол, цитронелол.

Ефірну олію добувають методом екстракції, інколи — мето-дом перегонки з водяною парою.

Перероблення троянди ускладнюються тим, що перед екст-ракцією обов’язково проводять ферментацію. Це необхідна опе-рація, оскільки в квітках троянди велика кількість ефірної олії зна-ходиться у зв’язаному стані у вигляді глюкозидів. Під впливом ферментів відбуваєьбся їх гідроліз. Ферментацію проводять во-дою або розчином кухонної солі.

Шавлія. Культивується в Криму та Краснодарському краї. Вихід абсолюту при вологій сировині становить 0,03–0,3 % (кон-крету — 0,65–1 %). Основний компонент — ліналілацетат та ліна-лоол (див. лаванда).

Ефіроолійна сировина з коріння

Основні кореневі культури з яких отримують ефірні олії, — аїр та ірис. У коренях ефірна олія знаходиться у внутрішніх тканинах, тому подрібнення має велике значення. Це впливає і на швидкість відгонки ефірної олії з водяною парою.

Аїр — трав’яниста багаторічна рослина. Промисловою сиро-виною є кореневища. Кореневища розрізають на шматки дов-жиною до 20 мм і товщиною 10–20 мм і в такому вигляді вони надходять на завод. Перед видаленням олії ці шматки подрібнюються до стану дрібних крупинок. Подрібнену таким чином сировину завантажу-ють у перегонні апарати, і за допомогою пари з тиском 0,6– 0,7 МПа з неї відганяється ефірна олія. Дистиляційну воду направ-ляють на когобацію.

Вихід олії становить 2–3 % маси сухої речовини. Запах олії приємний, але точний її склад ще не відомий. Відомо, що він містить терпенові вуглеводні. Основна маса ефірної олії викори-стовується у виробництві синтетичних духмяних речовин для отримання апролу. Крім того, аїр використовується в парфумер-но-косметичній промисловості, харчовій — для ароматизації пива, лікерів, фруктової есенції.

Ірис. Культивується головним чином в Італії та південній час-тині Франції. Невеликі плантації є в Криму.

Для отримання олії використовують коріння і квіти. З квітів ефірну олію видаляють екстракцією.

Коріння рослин подрібнюють у вигляді соломки, яку надалі використовують для отримання ефірної олії відгонкою з водяною парою або екстракцією. Вихід ефірної олії з коренів становить 0,16–0,48 %, з квітів — 0,066 % маси.

Ірисова ефірна олія (конкрет) — тверда речовина жовтого ко-льору, оскільки містить 80–90 % міристинової кислоти.

В ефірній олії багато компонентів, носієм запаху фіалки є ізо-мери ірону – кетону.

З конкрету екстракцією етанолом виділяють міристинову (тет-радеценову) кислоту та ефірну олію.

Плодова ефіроолійна сировина

До цього виду сировини належать насамперед плоди цитру-сових: лимон і помаранч, мандарин і бергамот. У кожного з цих видів існує велика кількість підвидів, з яких отримують ефірні олії, які за своїми якісними характеристиками відрізняються одна від одної. Враховуючи велику кількість сировини (плодів цитрусових, що вирощуються у світі), ефірні олії, такі як лимонна, апельсино-ва, належать до найбільш поширених. Ці олії недорогі, мають приємний запах і тому широко використовуються не тільки в парфумерно-косметичному виробництві, а й у харчовій промис-ловості при виробництві безалкогольних і алкогольних напоїв,

Технологія парфумерно-косметичних продуктів

виробництві чаю, у кондитерській та інших галузях харчової про-мисловості. Серед ефірних олій, що використовуються в харчовій промисловості в значних обсягах, можна назвати і бергамотову олію. Цитрусові ефірні олії досить широко використовують також у фармацевтичній промисловості та медицині.

Власне ефірна олія в плодах цитрусових міститься головним чином у шкурці плодів цих рослин. Видобувають її переважно двома методами: перегонкою з водяною парою або механічним методом. При цьому отримують ефірні олії з досить відмінними одна від одної характеристиками.

Природні смоли та бальзами

Смоли і бальзами є фіксаторами рослинного походження. До них належать бензойна смола, стиракс та толуанський бальзам. Вони здатні заокруглювати запах і збільшувати тривалість запа-ху духів. Смоли видобувають з лишайника, ладанника, мускус-ного кореня (самбула) та тополевих бруньок. Значення смоли в парфумерно-косметичному виробництві:

—        смоли закріплюють (фіксують) запах духмяної речовини;

—        мають консервувальну дію, особливо в туалетному милі;

—        зменшують витрати духмяних речовин;

—        надають надушеному предмету своєрідного аромату як і дух-мяна речовина;

—        заокруглюють запах композиції.

Бензойна смола добувається з породи стираксових дерев,

які культивують спеціально для добування смоли в Індії по бере-гах Індійського океану, а також на острові Суматра. Бензойну смолу добувають, зачищаючи кору дерев, після чого з дерева витікає смола (сльоза), застигає і її збирають у спеціальний по-суд. Вона поділяється на сіамську і суматранську. Сіамська має запах ванілі, використовується в парфумерному виробництві як духмяна речовина та як консервант для запобігання псуванню тваринних жирів у косметиці. Суматранська використовується для мильних віддушок.

Лабданум — це камедь-смола, що утворюється з виділень листя ладанника, а також з рослини цистус-кретикус. Застосо-вується в парфумерному виробництві, оскільки має запах амбри. Використовується як основна складова частина для виробництва різних видів штучної амбри. Його абсолютне масло дуже цінне для поєднання шипру та амбрових композицій.

Стиракс — одержують з дерева тієї ж назви. Росте на півночі Сирії, південному заході Малої Азії. Кору подрібнюють і виварю-ють у морській воді, після чого смолу віджимають від води. Утво-рюється густа зелено-бура смоляниста маса, яка нагадує запах ванілі, з гострим пекучим смаком. Використовується в парфу-мерії як фіксатор.

Толуанський бальзам — одержують з надрізів у корі рос-лин, які ростуть у Колумбії, Бразилії та Венесуелі. Це густа жов-то-бура рідина, яка затвердіває в кристалічну червоно-буру масу. Розчиняється в спирті, хлороформі. При перегонці з водяною парою утворюється ефірна олія із запахом гіацинту.

Смола дубового моху — росте на деревах. Дубовий мох ви-користовують у вигляді настоянок, а смолу — як духмяну речо-вину і як фіксатор.

Гал ьбан ум — це камедь-смола, видалена з надрізу стовбура Ferula galbaniflua — трав’янистої рослини з Ірану. Після оброб-лення водяною парою або розчинниками гальбанум має запах зелені. Він чудово поєднується у французьких духах «Гі Ларош», «Фіджі» та інших.

Мирра — це ароматична смола, яка виділяється з чагарника Commiphora myrrha. Ефірна олія, вилучена із смоли, має аромат лісової хащі. В парфумерії використовується в поєднанні ароматів шипра і папороті.

Схожий запах має і опопанакс, резиноїд якого входить до композиції знаменитих духів «Shalimar» та «Герлен».

Смоли та бальзами мають не тільки своєрідний цінний запах. Вони підвищують стійкість запаху духів, регулюючи випаровуван-ня духмяних речовин, не даючи їм випаровуватися поодинці.