Розділ 6. ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ КОРПОРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 6.1. Інституціональна теорія та корпоративний сектор економіки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 

Загрузка...

Проблеми інституціональної економіки в останні роки все активніше досліджуються вченими-економістами. Неокласич-на теорія, що була довгий час серцевиною економічної науки виявилась недосконалою. Причинами такого стану, на думку В. Марцинкевича, є:

•          по-перше, надмірна математична заформалізованість, що вихолостила предмет економічної теорії, залишивши їй тільки аналіз поведінки умовних суб‘єктів;

•          по-друге, застосування схематичних, часто позбавле-них живого економічного змісту методів, які здебільшого ма-ють бути віднесені або до абстрактних побудов, або до таких досліджень, де умови зіставляються з технічними й ор-ганізаційними завданнями [1, с. 36-37]

Разом з ринковими перетвореннями в останнє деся-тиріччя зростає інтерес до інституціональної теорії взагалі та до її неоінституціонального напрямку в особливості. Зокрема, це пов‘язано зі спробами подолати обмеженість ряду переду-мов що характерні для економіки (аксіоми повної раціональ-ності, абсолютної інформованості, досконалої конкуренції, встановлення рівноваги лише завдяки ціновому механізму то-що) та розглянути сучасні економічні (і не тільки економічні) процеси комплексно та багатосторонньо, зокрема – з не-обхідністю дослідження нових явищ епохи НТР, коли застосу-вання традиційних методів аналізу не дає бажаного результа-ту [2, с. 54].

Праця Р. Коуза “Природа фірми” (1937р.) започаткувала становлення неоінституціональної теорії і дала змогу висуну-

ти на перший план замість аналізу технологічних та фізичних обмежень, традиційного для ортодоксальної школи, дослідження особливостей інституціонального середовища й трансакційних витрат [3, с. 4].

Сучасний інституціоналізм виник не на порожньому місці. У неоінституціоналістів були попередники – представ-ники “старого”, традиційного інституціоналізму (Т.Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчел, Е. Шумахер), які також намагались налагодити зв‘язки між економічною теорією та правом, соціологією, політологією тощо [2].

Неоінституціональний напрям в економічній теорії, що виник у 60-х роках, засновниками якого є Р. Коуз, Д. Норт, Дж. Б‘юкенен [4, с.73] полягає у формуванні набору фунда-ментальних правил, регулювання ринкових відносин.

Серед представників неоінституціоналізму слід відзначи-ти також О. Вільямсона, Г. Таллока, М. Олсона, У. Меклінга, С. Чена та ін. В той же час, науковці зазначають “що на сьо-годні не викристалізувалась єдина класифікація інсти-туціональних теорій, що передбачає цілу гаму різних її складо-вих: постіндустріального суспільства, конвергенції, суспільно-го вибору, прав власності, трансакційних витрат, соціального ринкового господарства та ін.” [4, с. 73].

Інституціональне середовище суспільства характери-зується як:

•          фундаментальні політичні, соціальні, юридичні прави-ла, в рамках яких здійснюються процеси виробництва та обміну (конституційне, виборне, майнове, контракт-не права);

•          правила що регулюють стосунки у публічній сфері (те-орія суспільного вибору);

•          правила що регулюють стосунки в приватному секторі (теорія прав власності);

•          правила поведінки економічних агентів на контрактній основі (теорія корпорацій, теорія регулювання структур):

•          негласні правила поведінки економічних агентів (зви-чаї, традиції, моральні установи, релігійні заповіти). Підвищення інтересу до інституціональної теорії та її неоінституціонального напрямку відкриває широкі можливості застосування інституціонального підходу до різних невиріше-них економічних проблем, вдосконалення управлінських за-вдань, до яких належить побудова української моделі корпора-тивного управління та її вдосконалення [5, с. 86].

Базовою категорією інституціональної економічної теорії і фундаментальною одиницею інституціональної структури є інститут. Засновник інституціоналізму Т. Веблен характери-зував інститути “як комплекс звичайних способів мислення і загальноприйнятої поведінки, це узагальнення офіційних та неформальних правил гри, способів ведення справ і уп-равління трансакціями”. Д. Норт характеризував інститути “як створювані людьми рамки поведінки, що структурують політичні, економічні та соціальні взаємодії” [6, с. 74].

Необхідної умовою функціонування корпоративного сек-тору в інституціональному середовищі є проектування інсти-тутів, що створюються свідомо і на основі виявлення реальної в них потреби. Таке проектування є однією з функцій держави як регулятора корпоративних відносин, що формує інсти-туційні передумови економічного зростання, створюючи про-гресивну структуру власності, розвинену банківську систему, фондовий ринок, привабливий інвестиційний клімат тощо. Більш глибоке розуміння процесів формування інсти-туціонального середовища потребує висвітлення його ключо-вого елементу – української інституціональної матриці та по-вторного визначення її ролі в інституціональній розбудові Ук-раїни [5, с. 86].

Згідно з Д. Нортом, який вперше запровадив поняття інституціональної матриці, під нею розуміють комплекс взаємопов‘язаних правил і неформальних обмежень, су-купність яких визначає економічну діяльність, а також спе-цифіку економічних і політичних інститутів кожного окремо-го суспільства та визначає напрямок їх подальшого розвитку [6]. Слід зазначити, що суспільство кожної держави має лише йому властиву сформовану інституціональну матрицю.

Інституціональна матриця – сукупність базових еко-номічних, політичних та ідеологічних інститутів [7].

У свою чергу базові інститути виступають історично стійкими основами, що забезпечують відтворення соціальної структури у різних типах товариств. Базові інститути форму-ються на основі історичного досвіду в результаті пристосуван-ня населення держави до зовнішніх умов і в процесі розвитку втілюються в більш розвинені інституціональні форми.

Більшість науковців виділяють два типи інституціональ-них матриць: матриця “Х” і “Y”, що розрізняються за складом базових інститутів, які їх формують. Так в економічній сфері матрицю “Х” представляють інститути неринкової економіки а матрицю “Y” – інститути ринку і обміну. Інститути інсти-туціональної матриці, відмінної від домінуючої в певній країні, називаються комплементарними.

Визначення інституціональної матриці України є важли-вим і першочерговим завданням, оскільки саме історична ха-рактеристика базового набору інститутів є основою для функціонування господарюючих суб‘єктів, які формують кор-поративні відносини.

Застосування засад інституціональної теорії в корпора-тивному управлінні виражається у виділенні та створенні та-ких інститутів, які виступають основними рушійними силами побудови української моделі корпоративного управління. Зо-крема, інституціональним підходом користуються при вив-ченні процесу та результатів приватизації, розвитку малого та середнього підприємництва, формуванні акціонерних това-риств закритого та відкритого типу тощо. Такий підхід дозво-ляє досліджувати фактичний матеріал великого обсягу, роз-глядати особливості нових організаційних структур що вини-кають в процесі зміни форми власності, аналізувати мотиви та поведінку різних професійних та соціальних груп на мікрорівні. Але, як зазначає Несторенко А. [8, с. 152], “він спи-рається в основному на емпіричні дослідження і слабо пов‘яза-ний з власне інституційною теорією”. Інституційна теорія представлена в її сучасній версії – неоінституціоналізмі являє собою доктрину, що дозволяє пояснити сучасний стан і пер-спективи української економіки з позиції взаємодії основних економічних мотивів підприємців, правового регулювання та організаційних форм бізнесу. Інституціоналізм має амери-канські коріння, але спеціалісти з інституційної теорії є і в Росії і в Україні.

Інституціоналізм тісно пов‘язаний з економічною практи-кою. Розвиток різноманітних секторів економіки доводить не-обхідність досліджень інституційної трансформації кожного з них. Проблеми корпоративного сектору є цікавими з позицій теорії трансакційних витрат, теорії угод, теорії прав власності та деяких інших. Самі ж інституціональні перетворення, які відбуваються під час формування корпоративного сектору Ук-раїни, зумовили необхідність введення в дію інститутів прямо-го та опосередковано впливу на корпоративного управління. Ефективність економіки кожної країни залежить від адекват-ного поєднання і функціонування усіх її складових елементів, найбільш важливими з яких є інституціональне середовище і модель корпоративного управління певної країни [5, с. 86].

Динаміка інституційної структури корпоративного секто-ру відповідає закономірностям та тенденціям що виявлені те-орією економічних інститутів. Зокрема, зміна власне цих еко-номічних інститутів, а саме правил та норм взаємодії госпо-дарських одиниць, організаційних структур в рамках яких закріплені певні форми взаємодії відбувається в напрямку мінімізації загальних витрат що визначаються як сума власне виробничих та трансакційних витрат, які пов‘язані забезпе-ченням системи інститутів. Джерелом інституційних змін та-кож є мінливі відносні ціни та і реакція споживачів в зв‘язку з цим.

Стан корпоративного сектору в України вимагає ще раз звернути увагу на місце держави в сучасній ринковій еко-номіці. Досвід країн переконує, що в усьому світі сьогодні пе-реважає тенденція найбільшої уваги держави до створення стабільного, сприятливого та конкурентного правового та еко-номічного середовища. Наголоси в цій політиці державного

регулювання розставляються в залежності від існуючого еко-номічного стану в країні. Стосовно України, то пріоритетного значення набуває захист прав власності, тобто враховується положення інституційної теорії, що активи працюють ефек-тивніше, коли повністю визначені та захищені права власності і все сильнішим є тиск конкурентного середовища. Так все ж й до цього часу реальність українського корпоративного уп-равління показує недосконалість нормативно-правового сере-довища та його вплив на поведінку підприємств. Захист прав власності можуть здійснювати приватні компанії, але якщо держава бере на себе таку функцію, то це має позитивний зовнішній ефект для всіх учасників економічних відносин.

Одним з принципів корпоративного управління є захист прав акціонерів. Реалії сьогодення підтверджують майже деся-тирічний конфлікт пов‘язаний з недотриманням цих прав. На практиці це означало створення великої кількості нових фірм зареєстрованих зазвичай за кордоном. З порушенням прав акціонерів стикаються майже всі акціонерні товариства в Ук-раїні. Саме в захисті прав акціонерів і проявляється в першу чергу регулююча роль держави, яка має діяти в таких напря-мах:

•          по-перше, здійснювати розвиток нормативно-правової бази, що є основою діяльності акціонерних товариств;

•          по-друге, держава має вдосконалювати інститут своїх представників, що управляють державними пакетами акцій;

•          по-третє, необхідно формувати юридичні та еко-номічні механізми корпоративного управління з тим щоб за-безпечити реальний зв‘язок між капіталом та прибутком.

Враховуючи сьогоднішній стан корпоративного сектору, слід погодитись з думкою спеціалістів [4, 8], що після привати-зації і реприватизацій компанії врешті решт мають належати тому, хто зможе вкласти гроші в їхній розвиток та найбільш ефективно використовувати власність. Така ситуація можли-ва, по Р. Коузу, за умови чіткої специфікації прав власності та мінімальних трансакційних витрат ведення справ. На прак-тиці це означає, що уряд для підвищення ефективності корпо-СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

ративного сектору має докласти зусиль для створення еко-номічних у вигляді фондового ринку, фінансових (рейтингові та оціночні агентства, міжнародні стандарти звітності) та пра-вових (суди, нотаріат) механізмів вільної купівлі-продажу прав власності [8, с. 156].

В сучасній економічній думці фахівці з інституціональної теорії окремо виділяють інститут конкуренції, як механізм що потребує захисту та підтримки держави. На відміну від більшості інших інститутів конкуренція не може виникнути спонтанно, тому що кожний учасник ринку прагне позбутися конкурентів. Але конкуренція це типове суспільне благо для споживачів продукції. Звідси – кожний сектор економіки має формувати і підтримувати конкурентне середовище, підвищу-вати ступінь прозорості всіх операцій в рамках сектору.

На протязі всього періоду реформ в країнах колишнього СРСР конкуренція не входила в число економічних пріори-тетів уряду, а Антимонопольний комітет зосереджував увагу зовсім не на тих питанням, що були вкрай необхідні. Через це має місце недосконала структура внутрішнього ринку, за якої частина економіки руйнується через іноземну конкуренцію, а у іншій її частині конкуренція зовсім відсутня.

Головним принципом сучасного антимонополістичного регулювання має стати політика ведення боротьби не з моно-полією, а з монополістичною поведінкою, яка на практиці яв-ляє собою надмірне підвищення цін, дискримінацію спожи-вачів, зниження якості продукції, встановлення штучних бар‘єрів на шляху конкурентів [8, с. 157].

Конкурентоспроможність організацій визначається про-порцією між епізодичними і безперервними змінами. Епізо-дичні зміни мають рідкісний, уривчастий, навмисний харак-тер, розглядаються як наслідок відхилення організацій від ста-ну рівноваги, неузгодженості її діяльності з оточуючим сере-довищем або вторгнення цього середовища у її роботу. Безпе-рервні зміни мають кумулятивний характер і пов‘язані з безпе-рервними адаптаціями одночасно багатьох елементів, які ство-рюють нагромадження і масштабність змін [13, с. 41].

Характерною ознакою сьогодення, провідною тенденцією світового розвитку, головним вектором що націлений на май-бутнє століття, є інтернаціоналізація економічних відносин країн незалежно від їх політичної орієнтації, національних та територіальних відмінностей. Процес інтернаціоналізації еко-номіки отримав назву глобалізація. Процеси глобалізації впливають на всі сфери людського життя завдяки цьому про-цесу виникла транснаціоналізація. “Вона виступає як об‘єктивний процес, обумовлений міжнародним одиничним поділом праці і породжує транснаціональні форми кооперації. Деякі вчені вважають, що транс націоналізація – це якісно но-вий етап інтернаціоналізації господарського життя, який ха-рактеризується різким зростанням роли зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіта-лу. Інші трактують транснаціоналізацію як більш вузьку кате-горію – як лише одну, хоча й найважливішу, форму загально-го процесу інтернаціоналізації господарського життя” [14, с.7].

Транснаціоналізація веде до досить високого рівня взаємозалежності між країнами. Виступаючи центрами коор-динації і двигунами світового виробництва і обміну, транс-національні корпорації (ТНК) формують всередині своїх ком-плексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав. Сучасні ТНК перетворись на міжгалу-зеві внутрішньо диверсифіковані комплекси з інтернаціональ-ним масштабом операцій. Інтернаціоналізація веде до поси-лення взаємозв‘язків усіх складових частин світового госпо-дарства, що реалізується в глобалізації економічного розвит-ку. ТНК виступають основною рушійною силою цього проце-су [див. 14, с. 8].

Складність і багатогранність феномена ТНК, динамічність і модифікації багатьох сторін їх діяльності обумовили різні те-оретичні підходи до аналізу суті ТНК та їх еволюції. Серед них технологічна концепція Дж. Гелбрейта, теорія монополістич-них перевага С. Хаймера, Ч. Кіндлебергера, Е. Чемберлена, те-орія ЖЦП Р. Вернона, теорія негативного росту Дж. Бхагваті, Х. Джоксона, К. Аледжандро, парадигма ”летячих гусей” К. Акамацу і його ж теорія наздоганяючого циклу, теорія оліго-полістичного захисту Ніккербоккера, теорія Хекшера-Оліна, парадокс Леонтьєва, теорія порівняльної вартості робочої си-ли П. Самуельсона, теорія інтернаціоналізації П. Бакклі, М. Кассона, еклектична теорія Дж. Даннінга, теорії шляхів інвес-тиційного розвитку націй Дж. Даннінга, Нарулли, теорія кон-курентних перевага націй Майкла Портера.

З концепціями та теоріями розвитку корпорацій пов‘язана еволюція корпоративного управління. Сутність цих концепцій важливо вивчати для виявлення їхнього впливу на загальний менеджмент організацій.