4.4. Стратегія знань організації


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 

Загрузка...

Важливим елементом системи менеджменту знань є стра-тегія знань. Якщо до тактичних процесів відносять пошук та збір даних, створення нової вартості, отримання доходу, на-вчання в ході виробничого процесу, розповсюдження. До стратегічних – оцінку інтелектуального капіталу, створення та підтримка майбутнього інтелектуального капіталу, відмову від активів.

Основне завдання стратегічних процесів – узгодження стратегії знаннями із загальною стратегією фірми. Крім того, не тільки загально організаційна стратегія, а також і стратегія бізнес-одиниць, функціональні стратегії неможливо розробити та реалізувати без знань про середовище організації. Тому стра-тегія управління знаннями є основним забезпечуючим елемен-том стратегії організації та стратегічного менеджменту в цілому.

У літературі на сьогоднішній час не сформовано чітко виз-наченого підходу до визначення, сутності, видів та процесу формування стратегії управління знаннями. Пропонуємо стратегію управління знаннями визначити як набір дій та на-прямків діяльності організації, що спрямовані на генерацію, підтримку та розміщення стратегічного потенціалу знань з ме-тою успішного функціонування організації.

Звідси – головною метою реалізації стратегії управління знаннями організації має бути формування та розвиток по-тенціалу знань, що виражається в певній сукупності методів та прийомів, які застосовують на практиці менеджери для ре-алізації загальної стратегії та досягнення довгострокових цілей фірми.

Потенціал знань організації визначається можливістю ви-користання формалізованих та неформалізованих знань для генерації нових знань та створенням інтелектуальних активів організації в майбутньому. Аналіз такого потенціалу ор-ганізації необхідно співставляти із результатами загального стратегічного аналізу для з’ясування тих можливостей, які бу-ли недооцінені або випущені, а також з’ясування потреби в но-вих або удосконалення вже наявних знань.

Таким чином, можна говорити, що існує певний зв’язок між загальною організаційною стратегією та стратегією уп-равління знаннями. Тому для успішної розробки та реалізації загальної стратегії розвитку організація повинна визначитись щодо виду необхідної стратегії управління знаннями.

У науковій літературі виділяють певні види стратегії уп-равління знаннями. Так, найбільш розповсюдженими є на-ступні:

•          стратегія знань як бізнес-стратегія, що передбачає фор-мування та використання “найкращих знань”, як осно-ви створення споживчої цінності;

•          стратегія управління інтелектуальним капіталом, що спрямована на створення, підтримку та розвиток інте-лектуальних активів – патентів, технологій тощо;

•          стратегія формування знань, що передбачає поглиблен-ня накопичених та генерування принципово нових знань;

•          стратегія обміну знаннями, що зосереджується на сис-тематичному обміні знань (отриманні, структуруванні, зберігання, використання та своєчасного розподілу між робітниками та їх групами [33, с.5].

В свою чергу, М.Хансен [див. 5, с.282]. виділяє дві стра-тегії управління знаннями:

1.         Стратегія систематизації – знання ретельно система-

тизують та зберігають у базах даних організації, до яких має

доступ кожний член організації. Знання є формалізованими та

систематизовані за допомогою підходу “людина-документ”.

Знання отримують від людини, яка їх розробила, роблять не-

залежними від цієї людини та повторно використовують у

різних цілях. Працівники знаходять необхідні знання не звер-

таючись до людини, яка їх розробила. Тобто, ця стратегія запо-

чатковується на інформаційних технологіях в управлінні база-

ми даних та Інтрамережі.

2.         Стратегія персоналізації – знання поєднані із людиною,

яка їх розробила, та розповсюджуються при безпосередньому

спілкуванні між людьми (підхід “людина-людина”). Таким чи- ном, розповсюджуються неформалізовані знання, обмін відбу-вається завдяки мережі соціальних взаємовідносин та заохочен-ня особистого спілкування між працюючими та групами. При цьому використовуються неформальні консультації, семінари, індивідуальні заняття. Вид стратегії залежить від виду та задач організації та її організаційної культури. Якщо на фірмі перева-жають проблеми, що повторюються, то можна використовувати стратегію систематизації, для легкого знаходження вирішення схожих проблем. Якщо проблеми вимагають творчого чи аналітичного підходу, то необхідними є джерела індивідуаль-них знань. На практиці, в організаціях, що активно використо-вують знання, застосовуються одночасно дві стратегії, причому друга використовується для підтримки першої.

Обираючи варіант стратегії управління знаннями не-обхідно враховувати значну кількість факторів. До найваж-ливіших з них можна віднести:

•          стратегічні цілі та задачі організації і розвиток нових напрямів бізнесу; покращення конкурентної позиції; залучення нових клієнтів; захист позицій на ринку;

•          сфера діяльності організації;

•          стадія життєвого циклу галузі та стадія життєвого цик-лу організації;

•          рівень нестабільності середовища діяльності ор-ганізації; рівень змін, що вимагає середовище; інтен-сивність конкуренції; технологічні можливості; спо-живчі переваги; тиск різних груп середовища;

•          організаційна культура, структура, комунікації.

Згідно однієї ключової гіпотези стратегічного менеджмен-ту – гіпотези про відповідність [34, с.412] – для досягнення успіху, рівень агресивності стратегії фірми повинен відповіда-ти рівню нестабільності середовища. Виходячи з цього, можна стверджувати, що вид стратегії управління знаннями буде виз-начатися двома основними чинниками: рівнем нестабільності зовнішнього середовища та рівнем конкурентоспроможності організації (табл. 4.2). Залежності від цього можна виділити такі види стратегій управління знаннями:

Таблиця 4.2 Взаємозв'язок виду стратегії управління знаннями із зовнішнім середовищем та

конкурентоспроможністю організації

Рівень не-стабільнос-ті середо-вища

 

високий         Стратегія попов-нення, накопичен-ня; Стратегія ада-птації      Стратегія розвит-ку; Стратегія ак-тивного генеру-вання знань           Стратегія актив-ного генерування знань  

середній         Стратегія адапта-ції; розвитку між організаційних знань            Стратегія розвит-ку між організа-ційних знань  Стратегія розви-

тку між органі-

заційних

знань;стратегія

генерування

знань 

низький          Стратегія попов-нення, накопичен-нязнань        Стратегія адапта-ції та трансфор-мування знань            Адаптації та трансформуван-ня знань, страте-гія розвитку між організаційних знань           

низькии

середніи

високии

Рівень

конкурентоспромож-ності організації

о

to

 •         стратегія адаптації та трансформування знань;

•          стратегія активного генерування знань;

•          стратегія поповнення та накопичення знань;

•          стратегія розвитку між організаційних знань. Процес розробки стратегії управління знаннями включає

чотири етапи:

1)         визначення цілей та задач щодо розвитку потенціалу знань, які витікають із загальноорганізаційної стратегії;

2)         стратегічний аналіз потенціалу знань;

3)         вибір варіанту стратегії управління знаннями;

4)         процес реалізації стратегії управління знаннями.

Зокрема, особливістю другого етапу є здійснення діагнос-тики потенціалу знань організації, що включає аналіз наявних формалізованих та неформалізованих знань працівників ор-ганізації, груп працівників, організації в цілому. Також на етапі діагностики визначаються наявні знання в зовнішньому середовищі, що є необхідним для подальшого розвитку фірми.

Результатом таких дій буде визначення галузей (сфер) діяльності організації в яких управління знаннями є край не-обхідним. Крім того, визначається потреба в інформації, ступінь обізнаності персоналу про наявність інформації, мож-ливість доступу до інформації та сприяння в її пошуку, мето-ди пошуку інформації (за принципами “виштовхування” або “витягування”.

Залежно від розглянутих вище факторів обирається стра-тегія управління знаннями необхідного рівня активності.