Розділ 4. КОНЦЕПЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ЗНАНЬ 4.1. Необхідність застосування менеджменту знань


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 

Загрузка...

Серед основних концепцій менеджменту, які підтримують сучасні тенденції розвитку бізнесу, центральне місце займає концепція менеджменту знань. Це обумовлено набуттям еко-номіками провідних країн світу нових характерних рис, які притаманні економіці знань.

На початку ХХІ ст. у розвинутих країнах світу характер-ною рисою економічного розвитку стає перевага в потенціалі країни знань як основного ресурсу для забезпечення конку-рентних позицій. Успіх або поразка організації залежить від її здатності формувати та використовувати інтелектуальні акти-ви. Згідно твердження відомого фахівця в галузі економіки знань Л.Едвінссона [1] в майбутньому успіху досягатимуть ті компанії, які будуть спроможні трансформуватися з індустріальних організацій у такі, що здійснюють інтелекту-альне підприємництво. Саме інтелектуальне підприємництво фокусується на навчанні та знаннях як на ресурсі вартості, формуванні та спільному використанні знань, створенні нових комбінацій знань, капіталізації потенціалу знань.

Успіх діяльності організації в умовах сучасної економіки все більше залежить від вміння накопичувати та використову-вати унікальні знання. Конкурентні переваги організації в умовах економіки знань полягають насамперед в унікальних компетенція, які базуються на унікальних знаннях. Так фірма, що знає, як вести справи в певній країні, на певному ринку має переваги перед конкурентами, які не володіють цими знання-ми. До того ж, для того, щоб володіючи інформацією та знан-нями на її основі, фірма могла отримати конкурентні переваги, необхідно вчасно передати їх необхідним співробітникам.

Організація отримує конкурентні переваги від накопичен-ня та генерації знань з причини, що завдяки внутрішньому

обміну професійними напрацюваннями, ноу-хау ведення бізнесу, її співробітники можуть приймати нестандартні рішення. Так, за результатами дослідження компанії KPMG, яке було проведено у 2000 році серед великої кількості ор-ганізацій Європи та США, 81% підприємств впровадили або розглядають як необхідну для впровадження програму уп-равління знаннями [2]. Про значення діяльності процесів створення нових знань, формування інтелектуального капіта-лу організації, свідчить оцінка на ринку вище балансової вар-тості тих компаній, які здійснюють великі інвестиції у форму-вання знань.

Оцінка власного капіталу підприємства на фондовому ринку часто значно відрізняється від його балансової вартості. Так, співвідношення між ринковою та балансовою оцінками власного капіталу молодих компаній, що зареєстровані на Франкфуртській біржі, в середньому складає 14,4. Цей показ-ник ще більше для компаній-лідерів нових ринків, що швидко зростають. Наприклад, для компанії Quiagen, що є лідером на ринку біотехнологій, цей показник складає 46,6; для компанії Articon – лідера на ринку безпеки інформаційної технології – відповідно – 66,6; для лідера серед підприємств Інтернет-за-безпечення – фірми GFT Technologies – 32,9 [3]. Починаючи з 1992 року, у США більше як 200 млр. дол. щорічно інвес-тується у нематеріальні активи, а основна частка інвестицій припадає на дослідження, розвиток, освіту, підвищення кваліфікації, програмне забезпечення, Internet.

Подальше зростання значення нематеріальних активів у сучасній економіці ставить перед підприємством нові завдан-ня, серед яких – формування та ефективне використання сис-теми управління знаннями організації (менеджменту знань).

Терміни “менеджмент знань” (knowledge management), “управління знаннями” сьогодні широко використовується в науковій літературі та в практичній діяльності організацій. Згідно проведених досліджень компанії Bain (Бостон), яка протягом останнього десятиріччя відслідковує досвід впрова-дження у практику найвідоміших інструментів управління (management Tools), 708 компаній різних частин світу назвали управління знаннями в якості найбільш придатних для засто-сування управлінських механізмів [4].

Концепція менеджменту знань започаткована наприкінці минулого століття, але її застосування в практиці діяльності провідних компаній розвинутих країн свідчить про достатньо вагомі результати в плані ефективності діяльності та здатності адекватно реагувати на зміни бізнес-середовища і разом з тим бути ініціаторами таких змін. Слід зазначити, що практичною передумовою формування нового напряму менеджменту ор-ганізації стали значні технологічні новації – розвиток інфор-маційних технологій, впровадження комп’ютерних мереж, створення баз даних, поява Інтернет – та Інтранет-технологій. Теоретичним підґрунтям виокремлення управління знаннями як одного із нових напрямів менеджменту став розвиток ре-сурсної теорії на початку 90-х років минулого століття, згідно якої фундаментальними джерелами конкурентних переваг ор-ганізації є внутрішні ресурси, спеціальні характеристики та компетенції. У дослідженнях школи ресурсів значний акцент приділяється саме нематеріальним активам фірми: знанням, ключовим компетенціям, навчанню, корпоративній культурі, іміджу організації, бренду.

Незважаючи на те, що концепція менеджменту знань по-чала розвиватися відносно недавно, в іноземній та вітчизняній науковій літературі існують певні напрацювання щодо теоре-тичних аспектів системи менеджменту знань та практичного застосування її в діяльності іноземних корпоративних струк-тур. Теоретичні та практичні аспекти управління знаннями су-часної організації в контексті формування економіки знань знайшли своє відображення та розвиток у працях таких відо-мих зарубіжних вчених як Т.Стюарт, Л.Едвінсон, Р.Холл, І.Нонаки, Х.Такеучі, Т.Девенпорт, К.О”Делл, Дж.Грейсон, Дж.Пфеффер, Р.Сьютон, К.Норт, Г.Пробст, У.Буковіч, Р.Уілльямс, Дж.Стоунхаус тощо. Значної уваги питанням уп-равління знаннями організації приділяють вітчизняні вчені та представники наукових шкіл СНД: Н.Шпак, Р.З.Вечорковскі,

Т.Гаврилова, Д.Кудрявцев, Я.Ю.Радченко, А.Мартіч, Б.З. Мільнер, А.Криштафович тощо. Не зважаючи на певні відмінності у підходах до визначення категорій та складових системи управління знаннями, визнається, що вона започатко-вується на розумінні знань як важливого активу кожної ор-ганізації.

Теорія управління знаннями тісно пов’язана з теорією інтелектуального капіталу а також з теорією організаційного навчання та організації, що навчається (рис 4.1).

 

Рис. 4.1. Взаємозв’язок теорії управління знаннями з сучасними теоріями

організації

Теорія організаційної поведінки розглядає питання, при-свячені тому, як здійснюється навчання в організації, в тому числі і питання колективного навчання. В свою чергу, ор-ганізаційне навчання займається питаннями розвитку нових знань або компетенцій, які могли б впливати на поведінку ор-ганізації у бізнес-середовищі. У центрі уваги організаційного навчання знаходиться та-кож розвиток організаційних здібностей. Таким чином, ор-ганізаційне навчання можна характеризувати як складний процес, що складається з придбання знань, їх розповсюдження та спільного використання. Організаційне навчання робить внесок у розвиток можливостей фірми на основі її спе-цифічних ресурсів. В центрі уваги організаційного навчання, на думку А.Петтигрю та Р.Уіпп, повинен знаходитись розви-ток “організаційних можливостей” [5, с. 451] Організаційні ре-сурси створює індивідуальне та командне навчання, що тісно пов’язане із процесами управління знаннями. Знання в про-цесі навчання співробітники можуть набувати безпосередньо на власному досвіді, або з досвіду інших співробітників, або з організаційної пам’яті. Залежно від рівня звичності та рутин-ності задач, що необхідно вирішити в процесі навчання, ор-ганізація застосовує одноконтурне або двоконтурне навчання (петлі навчання).

В організації, що навчається, значна увага приділяється питанням розвитку та спільного використання знань, які не-обхідні для досягнення стратегічних цілей. П.Сенге [6], який першим застосував термін “організація, що здатна навчати-ся”, вважав, що в такій організації співробітники безперервно розширюють свої можливості, що допомагає досягати не-обхідних результатів. В такій організації з’являються нові спо-соби мислення, а співробітники безперервно навчаються тому, як здійснювати спільне навчання.

Таким чином, в основі ідеї організації, що навчається, за-кладено положення про те, що якщо організація хоче вижити, навчання повинне бути суттєвою складовою її політики; на-вчання на всіх рівнях – робочому, політичному та стратегічно-му – повинне бути усвідомленим, безперервним та інтегрова-ним, а управлінський апарат повинен створювати такий клімат, в якому весь персонал мав змогу безперервно навчати-ся. Організація, що навчається, має навички в сфері створен-ня, придбання та передачі знань, вона модифікує свою по-ведінку на підставі нових знань та розумінь. Така організація

забезпечує придбання знань з досвіду, розробляє безперервні програми удосконалення, а також швидко та ефективно роз-повсюджує знання в межах організації за допомогою програм професійного навчання. Саме сформувати процеси навчання організації, надати їй нових якісних характеристик може сис-тема управління знаннями.

Знання та процеси їх створення лежать в основі ще однієї сучасної теорії – теорії інтелектуального капіталу. Існує дум-ка, що інтелектуальний капітал складається із запасу та руху корисних для організації знань. Взагалі складовими інтелекту-ального капіталу є (рис. 4.2):

1.         Людський капітал – знання, вміння та навички співробітників організації.

2.         Соціальний капітал – запаси та переміщення знань, що виникають завдяки мережі взаємовідносин всередині та поза організацією.

3.         Організаційний капітал – інституціолізоване знання, яким володіє організація та який зберігається в базах даних, інструкціях, – ті знання, якими володіє організація (за М.Юнд-том), або структурний капітал за Л. Едвінсоном [див. 1].

 

            Інтелектуальний капітал організації          

                                  

1                      1          Ь                    

Людський капітал                 Соціальний капітал              Організаційний

(структурний)

капітал

Рис. 4.2. Складові інтелектуального капіталу організації

Організаційний (структурний капітал) капітал фірми втілюється у матеріалізованих знаннях, у тій інтелектуальній власності, яка представлена (або може бути представлена на ринку) та має ринкову вартість – торгові марки, патенти, про- грамне забезпечення, ліцензії. На думку Л.Едвінсона, складо-вою частиною структурного капіталу організації є споживчий капітал, який характеризується відношеннями підприємства із споживачами його продукції та послуг та постачальниками підприємства. Такий підхід є справедливим, оскільки репу-тація організації та оцінка його продукції і послуг споживача-ми, а також взаємовигідні, стабільні відносини із постачальни-ками є важливими елементами в системі формування конку-рентних переваг.

Така трьохскладова концепція інтелектуального капіталу вказує на те, що в організації існує процес створення знань: знання генерують, зберігають та використовують окремі люди, ці знання розширюються шляхом взаємодії між людьми і в ре-зультаті створюється інституціональне знання, яким володіє організація. Ефективність створення та використання інтелек-туального капіталу організації залежить від успішного вико-ристання знань співробітників, які необхідно розвивати, за-своювати та якими необхідно обмінюватися, щоб сформувати організаційний капітал. Людський капітал є за суттю власністю окремих співробітників організації, і базується пе-реважно на неформалізованих знаннях. Його не можна відо-кремити від тих співробітників, кому він належить, а його успішне використання залежить від успішності здійснення менеджменту знань. В результаті процесу управління знання-ми формується соціальна та організаційна складова інтелекту-ального капіталу. Організаційний капітал належить фірмі та в свою чергу може розвиватися в процесі навчання організації на основі менеджменту знань. Таким чином, управління знан-нями, це концепція, що швидко розвивається на межах стику таких концепцій менеджменту як управління розвитком ор-ганізації, управління змінами, бренд-менеджмент, стра-тегічний менеджмент, інформаційні технології, реінжиніринг, інтелектуальний капітал.

В літературі представлені різні погляди на сутність та складові управління знаннями сучасної організації:

1)         виокремлення управління знаннями в якості окремої

функціональної складової системи менеджменту організації.

Так, наприклад, Мільнер Б.З. виділяє управління знаннями в

окрему функцію та вид управлінської діяльності, який охоп-

лює практику надання додаткової цінності наявній інформації

шляхом виявлення, відбору, синтезу, узагальнення зберігання

та розповсюдження знань; надання знанням споживчого ха-

рактеру, створення інтерактивного оточення навчання [7];

2)         управління знаннями можна розглядати як новий на-

прям в менеджменті та як напрям в інформатиці для підтрим-

ки процесів утворення, розповсюдження, обробки та викорис-

тання знань всередині підприємства. До того ж, управління

знаннями – це сукупність процесів, які управляють створен-

ням, розповсюдженням, обробкою та використанням інфор-

мації всередині підприємства [9]. В даному визначенні акцен-

товано увагу на внутрішнє середовище;

3)         менеджмент знань включає об’єднання технічних та організаційних ініціатив з метою управління структуровани-ми та неструктурованим знанням для підвищення ефектив-ності організації шляхом покращення членами організації ба-гатократного використання знань [10]. Згідно моделі М. Дженнекса та Олфмана (рис. 4.3) поєднання в сучасній ор-ганізації менеджменту знань (отримання та видобування знань) організаційної пам’яті (запас, відновлення та пошук баз пам’яті), організаційного навчання (результат використання знань, процес. який застосовує організація для кращого вико-нання критично важливої для створення її продукції діяль-ності) та виконання зв’язуючих процесів сприяє підвищенню ефективності організації [11];

4)         управління знаннями як процес створення, передачі та використання знань. Так, наприклад, Скарбороу Х. та інші [12], розглядають управління знаннями в якості процесу, об’єктом якого є знання, що здійснюється з метою збільшення знань як специфічного ресурсу організації в процесі ор-ганізаційного навчання. Дж.Стоунхаус [13] розглядає менедж-мент знань у вигляді процесу, що включає:

Цоступ та використання пам 'яті,що впливає на діяльність організації

Використання знань

Менеджмент

Моніторинг ефективності ma

регулюеання вимог do

знань, визначення необхіднш знань

Оцінка результатів використання пам 'яті для здійснення діяльності

Системний

план

намірів

організації

Інженер (менеджер)

ON

 

Одержування та видобування знань

Цоведення, використання інформації та знань до систем ОП

Стеорення, відновлен ня тарозшук баз пам 'яті

Рис. 4.3. Модель Дженнекса та Олфмана (МЗ/ОП/ОН модель) [11].

1)         генерування знань – індивідуальним або ор-ганізаційним навчанням;

2)         формалізацію знань – розробку принципів, правил та процедур;

3)         збереження знань – визначення певного типу носіїв для збереження, які допускають розподіл знань;

4)         дифузію знань – розподіл знань в межах організації та в обмеженому варіанті поза нею;

5)         координацію та контроль знань – забезпечення того, що організаційне знання є точним та постійним.

Схожої думки щодо визначення менеджменту знань (Wissenmanagement) дотримується К.Норт [14], який включає в це поняття такі складові, як забезпечення знаннями; застосу-вання знань; передача знань; засвоєння знань.

Управління знаннями можна визначити також як розроб-ку та впровадження процесів накопичення, кодифікації, пред-ставлення у доступній формі та використання наявних відкри-тих знань, а також утворення нових; розробку та впроваджен-ня процесів пошуку, кодифікації та використання прихованих знань.

В якості об’єкту процесу управління знаннями окремі дослідники розглядають інформаційні ресурси або запаси знань (спеціальні знання та знання, що зберігаються у комп’ютерних системах.) Так за визначенням Деніела Е. О’Лірі менеджмент знань (КМ – knowledge management) яв-ляє собою “..встановлений в корпорації порядок роботи з інформаційними ресурсами для полегшення доступу до знань та повторного їх використання за допомогою сучасних інфор-маційних технологій. Основна мета КМ – зробити знання до-ступними та такими, які можна використовувати повторно на рівні всієї корпорації” [16]. Д.Тан визначає управління знан-нями як “процес систематичного та активного управління за-пасами знань в організації та їх розвиток” [17]. На усвідомле-ному процесі створенні, структуруванні та використанні бази знань організації роблять акцент у визначенні управління знаннями К. Джанетто та Е. Уіллер [18]. Ще один підхід до визначення менеджменту знань полягає у визначенні інтелектуального капіталу як об’єкту управління. Інтелектуальний капітал представляє основну цінність ор-ганізації та вирішальний фактор у конкурентній боротьбі. Звідси – менеджмент знань як управління інтелектуальним капіталом. В якості основних задач досягнення встановлених цілей організації за рахунок зростання інтелектуального капіталу та підвищення ефективності його використання, створення передумов для появи інновацій, використання бен-чмаркінгу у всіх сферах діяльності, навчання та мотивація співробітників, підвищення ефективності процесів проекту-вання, закупок та маркетингу [19].

Інтелектуальний капітал організації формується в резуль-таті процесу управління знаннями, хоча і включає знання в різних формах. В якості основної задачі необхідно розглядати створення інтелектуальних активів організації на основі інте-лектуального капіталу – тих видів інтелектуальних ресурсів, які організація змогла описати та занести у відповідний реєстр (програмне забезпечення, звіти та огляди, патенти, торгові марки, авторські права, бізнес-процеси, методології), та на які організація має право власності.