3.3. Управління ресурсним потенціалом як фактор успіху функціонування організації


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 

Загрузка...

В умовах ринку, нестабільного зовнішнього економічного середовища, невизначеності та ризику виникає проблема адаптації підприємств до зовнішніх змін. При цьому проблему успішного функціонування в умовах динамічного зовнішньо-го оточення під силу вирішити тільки тим підприємствам, які мають чіткі орієнтири на майбутнє і націлені на пошук та ре-алізацію ключових конкурентних переваг. За таких умов кож-ному підприємству необхідна відповідна стратегія розвитку, яка стала б основою прийняття ефективних управлінських рішень. До того ж для формування успішної ринкової стра-тегії, оцінки перспектив і напряму розвитку виробничого підприємства необхідна всебічна оцінка як середовища, в яко-му працює підприємство, так і самого підприємства, його по-тенціалу, конкурентоспроможності, рівня організації уп-равління та виробництва тощо. Актуальність дослідження по-тенціалу підприємства обумовлена перш за все його роллю в нарощенні масштабів суспільного виробництва, підвищенні якості продукції та прискоренні науково-технічного прогресу, що розглядається як головний напрям економічної стратегії, основний важіль інтенсифікації та підвищення ефективності. Проблема оптимальної взаємодії системи стратегічного управління підприємством в умовах динамічних змін зовнішнього середовища і системи внутрішніх потенційних можливостей підприємства залишається недостатньо дослідженою. Слід зазначити, що в економічній літературі існує досить широке коло тлумачень потенціалу підприємства – від вузького його розуміння як річного обсягу виробництва продукції до таких загальний категорій, як соціально-еко-номічна система. Так, у вітчизняній науковій думці еко-номічний потенціал підприємства тривалий час ототожнював-ся з масштабами діяльності, розміром підприємства, його ви-робничою потужністю (максимально можливим обсягом ви-робництва продукції за одиницю часу) [21]. У 70-80-ті роки минулого століття отримало поширення поняття “виробничий потенціал” [22]. Концепція виробничого потенціалу ґрун-тується головним чином на ресурсному підході. Під виробни-чим потенціалом традиційно розуміють сукупність ресурсів підприємства, які в процесі виробництва приймають форму факторів виробництва.

Більша частина дослідників теорії потенціалів виділяють наявність ресурсної складової і потенційних можливостей їх використання основними елементами даного поняття [23–28].

Рівень наявного у підприємства потенціалу визначається обсягом та якістю накопичених ресурсів наступних видів:

1)         технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особли-вості, обладнання, матеріали і т. ін.);

2)         технологічні ресурси (технології та їхня динамічність, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки і т. ін.);

3)         кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхня здатність адаптуватися до зміни цілей підприємства, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал і т. ін.);

4)         просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, комунікації, можливість розширення і т. ін.);

5)         інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інфор-маційно бази, програмне забезпечення і т. ін.);

6)         ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проход-ження керуючих впливів і т. ін.);

7)         фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кре-дитних ліній і т. ін.) [див.23].

Наведене вище групування не позбавлене певних не-доліків, тому що в сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається ще й діловою репутацією підприємства, наявністю в нього позитивного іміджу, що пра-вомірно розглядати як невід’ємну складову системи ресурсів [25].

Окремим блоком можна розглядати і сукупність ресурсів, необхідних для здійснення процесу управління на підпри-СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

ємстві – ресурси системи управління, складовими яких, у свою чергу, можуть бути ресурси організаційної структури си-стеми управління, управлінський персонал, інформаційні ре-сурси, управлінська техніка, управлінські технології. Кожний із зазначених видів ресурсів становить сукупність можливос-тей досягнення цілей підприємства. Це означає, що підприємство тією чи іншою мірою здатне задовольняти по-треби та запити потенційних покупців.

Аналіз економічної літератури показав, що коло визна-чень економічного потенціалу підприємства дуже широке – від надзвичайно вузького його розуміння як річного обсягу виробництва продукції до таких загальних категорій, як соціально-економічна система.

Узагальнюючи вище викладене, слід зазначити, що понят-тя “економічний потенціал” стосовно окремого підприємства характеризує не стільки виробничі можливості, скільки інтег-ральну спроможність підприємства максимально задовольня-ти потреби споживачів і враховувати інтереси держави і суспільства при оптимальному використанні наявних ресурсів і можливостей.

Оскільки підприємство розглядається як відкрита еко-номічна система, із гносеологічної точки зору категорію “еко-номічний потенціал підприємства” можна розглядати як то-тожну категорії “потенціал підприємства”. Оскільки наявність ресурсів сама по собі не є гарантом досягнень цілей підприємства, то не менш важливою складовою потенціалу виступає здатність підприємства мобілізувати ресурси у ході здійснення комплексу дій. Сукупність таких здатностей в еко-номічній літературі прийнято називати компетенціями.

Звідси, потенціал підприємства можна визначити як мож-ливості системи ресурсів і компетенцій підприємства створю-вати результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації бізнесів-процесів.

З огляду на зміст наведеного визначення, а також на те, що компетенції та ресурси, зумовлюючи внутрішні можливості підприємства, повинні забезпечити його конкурентні переваги

в ринковому середовищі, що визначає можливості попиту, мо-дель потенціалу підприємства може мати таке графічне зобра-ження (рис.3.1) [25].

Потенціал підприємства

Ринковий (зовнішній)          ії          и

ff

іі іі іі

I

Ринкові можливості Т          !!         и

|| || || || || || ||

Компетенції   _          || ||

(здатності, навички, досвід)

Внутрішній

Внутрішні ресурси (технічні, технологічні, кадри, фінанси, інформація та ін.)

|| || || || || || || || || || || || 1І ч ІІ

Рис. 3.1. Модель потенціалу підприємства

Запропонована модель потенціалу підприємства, крім на-явних ресурсів і компетенцій підприємства, включає ринкові можливості, або ринковий потенціал підприємства, який є йо-го зовнішньою характеристикою. Ринковий потенціал підприємства відображає його здатність забезпечувати стійке положення на ринку, вміння використовувати можливості зовнішнього оточення. Величина ринкового потенціалу істот-но залежить від факторів зовнішнього середовища: місткості ринку, міри його насичення, потреб споживачів, вимог посе-редників, можливостей конкурентів, а також від маркетинго-вих зусиль – цінової політики, методів стимулювання збуту, каналів просування товарів і т. ін. Потенціал підприємства представляє собою складну, ди-намічну, ієрархічну, стохастичну (за характером взаємо-зв’язків) систему. Ґрунтуючись на системному підході, можна виділити структурні елементи потенціалу підприємства, які розподілені за рівнями системи. Кожний структурний елемент системи може розглядатися і як самостійна система, і як підси-стема в межах іншої системи вищого порядку. Слід відмітити також, що головна роль серед складових потенціалу підприємства належить кадровому потенціалу. Саме кадри відіграють провідну роль у виробничому процесі, так як від них залежить, наскільки ефективно використовуються на підприємстві засоби виробництва й наскільки успішно працює підприємство в цілому.

Важливим є формування й посилення організаційного по-тенціалу компанії як складової частини ресурсів управління, що забезпечують вплив на фактори виробництва. При цьому, результативність процесу формування організаційного по-тенціалу досягається:

•          проектуванням структури компанії й формуванням компанії як цілеспрямованої виробничо-господарської, соціотехнічної системи;

•          організацією діяльності компанії відповідно до вста-новлених цілей діяльності, у тому числі створенням корпора-тивних норм;

•          організацією управління діяльністю компанії, у тому числі плануванням та інформаційним забезпеченням діяль-ності;

•          реструктуризацією компанії й реорганізацією її діяль-ності та управління діяльністю відповідно до змін потреб суспільства, цілей компанії й стану зовнішнього середовища;

•          розвитком мотивації раціоналізації організаційних структур і систем управління.

Більшість організаційних механізмів на низовому (підприємство) і середньому (компанія) рівнях організації ви-робництва й управління ними є комплексними. Для цих рівнів управління характерними є наступні організаційні механізми:

1.         Структурні механізми дають можливість визначити

склад і характеристики факторів виробництва й виробничого

процесу, необхідних для виготовлення потрібної продукції,

шляхом: формування системи цілей компанії (підприємства) і

визначення пріоритетів у їхньому досягненні; формування

адекватної цим цілям структури діяльності (диверсифіко-

ваність або спеціалізація наукової й виробничо-господарської

діяльності, бізнес на ринку цінних паперів, лізингова

діяльність і т.д.) або її реструктуризації; формування структу-

ри організації або її реструктуризації (науково-виробничі, ви-

робничі й маркетингові структури); структуризації й (або) ре-

структуризації ринків (стратегічні зони господарювання ком-

панії на товарних ринках, франчайзингові структури компанії

й т.д.).

2.         Організація управління покликана мобілізувати можли-

вості впливу всієї системи механізмів управління різної при-

роди на всі сторони діяльності компанії (підприємства). На

практиці мають місце: організація стратегічного управління,

для якого в силу нестабільності зовнішнього середовища ком-

панії характерні специфічні моделі програмного управління;

організація оперативного й поточного управління, якому вла-

стиве поєднання цільового й функціонального управління; ме-

ханізм акціонерної демократії, рівень якої залежить від сфор-

мованої в компанії моделі акціонерної власності. Такий ме-

ханізм є субмоделлю в моделях стратегічного й оперативного

управління.

3.         Механізм корпоративного планування, що є однією з ос-

новних функцій управління. З позицій організації стра-

тегічного управління доцільно виділити: стратегічне плану-

вання, оперативне планування, формування стратегічних про

грам і розробку бізнес-планів. Факторами поділу стратегічно-

го й оперативного планування є важливість і невідкладність

вирішення завдань, а також можливість досягнення оптималь-

них рішень, прийнятих в умовах нестабільності зовнішнього

середовища. Важливі завдання, що потребують для ухвалення

рішення і його реалізації тривалого періоду часу й довгостро- кові наслідки, що мають для компанії, належать до стра-тегічного планування. Завдання, вирішення яких необхідно для нормального функціонування виробництва в дійсному й найближчому майбутньому, належать оперативному плану-ванню. По мірі реалізації рішень стратегічні завдання можуть переходити зі стратегічного плану в оперативний. Деякі закор-донні аналітики розглядають стратегічне планування як са-мостійну модель управління нарівні, наприклад, з моделлю цільового управління [17]. Однак стратегічне планування не в змозі забезпечити реалізацію плану без виконання інших функцій стратегічного управління.

4.         Організаційно-технічні й організаційно-адміністративні механізми включають: стандартизацію продукції й організації виробництва, що здійснюються в інтересах створення єдиної організаційно-технічної основи спеціалізації й кооперування виробництва, забезпечення його ритмічності, досягнення висо-ких якісних показників, ефективності використання виробни-чих ресурсів, розширення можливостей і прискорення впровад-ження у виробництво нової техніки й технології, поліпшення умов і безпеки праці; сертифікацію відповідності продукції або послуги певному стандарту чи технічній умові, здійснювану в інтересах сумлінної конкуренції й захисту споживача; ліцензу-вання діяльності компанії, здійснюване державою за окремими видами діяльності з метою забезпечення й захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави.

Інформаційні механізми дають можливість використову-вати інформацію як специфічні ресурси, що впливають на на-уково-технічний розвиток і потік факторів виробництва. До інформаційних механізмів належать: механізм економічної інформації глобального, народногосподарського й галузевого характеру, що дозволяє формувати ефективну систему стра-тегій; механізм науково-технічної інформації, що забезпечує повноцінне використання досягнень світового науково-технічного прогресу; механізм дифузії нововведень, основою якого є інформація про радикальність нововведення й можли-вості його адаптації до конкретних умов; механізм маркетин-гової інформації, що дозволяє направити функції НДДКР і ви-робництва на досягнення успіху на ринках; рефлексивна взаємодія сторін-суперників. Цей механізм захищає компанію від помилкових рішень і дій, що мають місце під впливом су-перників.

Невід’ємною складовою управління ресурсним по-тенціалом підприємства є його оцінка. Наукові праці з пробле-матики визначення потенціалу окремих підприємств чи соціально-економічних систем різних рівнів [див.28] можна розподілити на чотири загальні групи (залежно від їхнього ба-зового критерію) – ресурсні (витратні), відносні (порів-няльні), цільові (результатні) та суб’єктивно -об’єктивізовані (експертні). При цьому, доведено, що найоб’єктивнішим та найадекватнішим критерієм оцінки потенціалу підприємств є їх ринкова вартість. Таким чином, базисом для оціночної мето-дології слід вважати сукупність принципів, що базуються на міжнародних стандартах оцінки [23, 28].

Класифікацію методів оцінки можна провести відповідно до різних ознак залежно від типів зв’язків ресурсів, процесів та отриманих результатів. Якщо оцінка проводиться з позицій ефективності витрат на створення об’єкта чи упорядкування земельного масиву, то очевидно, що вартість об’єкта оцінюється постфактум. Коли враховується тільки теперішня ситуація, яка склалася на ринку (у певному регіоні), то можна говорити про поточну оцінку вартості об’єктів. У тому разі, ко-ли визначають майбутню корисність від господарського вико-ристання об’єкта, тобто обчислюють розмір чистого потоку капіталу, що буде отриманий інвестором-власником від ек-сплуатації земельної ділянки, будівлі чи споруди, очевидно, що можлива вартість об’єкта розраховується аналітиком апріорно. Відповідно до цього з усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три тра-диційні підходи: витратний (майновий), порівняльний (рин-ковий) та результатний (доходний).

Загальну класифікацію можливих методів вартісної оцінки земельно-майнового комплексу підприємства та окре-СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

мих його компонентів, що можуть бути використані для оцінки відповідних можливостей підприємства, наведено на рис. 3.2. Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність враху-вання можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:

•          витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання;

•          порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод;

Витратні методи

Порівняльні методи

Результатні методи

 

Простий балансовий метод

Метод галузевих співвідношень

Метод капіталізації доходу

 

Метод регулювання балансу

Метод ліквідаційної вартості

Метод чистих активів

Метод заміщення

Метод статистичних коригувань

Експертні методи порівняння

Метод

мультиплікаторів

порівняння

Метод

дисконтування

грошових потоків

Метод залишкового доходу

Метод

нагромадження

активів

Вартість підприємства та втіленого в ньому потенціалу

Рис. 3.2. Загальна класифікація методів оцінки підприємства та його

потенціалу [28]

• результатний (доходний) – оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Слід зазначити, що кожен з указаних підходів ре-алізується з допомогою специфічних методик, які залежать від об’єкта оцінки. Застосування того чи іншого підходу залежить від специфіки бізнесу та цілей його оцінки. Так, наприклад, якщо оцінюється виробниче підприємство зі значними акти-вами, необхідна ретельна оцінка з застосуванням майнового та ринкового підходів (щодо активів) одночасно з оцінкою май-бутніх доходів. Якщо мова йде про оцінку торгового підприємства з метою виділення частки одного з засновників, переважає поєднання дохідного та ринкового підходів.

Під час обґрунтування вибору необхідних методів для проведення процесу оцінки бізнесу необхідно враховувати пе-реваги та недоліки, які містить у собі кожний підхід і метод (табл. 3.6). Для отримання найбільш точної картини оцінки на попередніх етапах оцінюється вартість підприємства із засто-суванням всіх доцільних підходів і методів з наступним підсумковим узгодженням отриманих результатів.

В умовах ринку, який характеризується нестабільністю попиту та пропозиції, мінливістю цін на товари і ресурси, змінами в конкурентному середовищі і низкою інших макро- і мікроекономічних факторів, достовірне визначення можливо-стей підприємства, так ще й на досить тривалу перспективу – надзвичайно складне завдання, якщо не неможливе, тим більше, коли в прийнятті рішень бере участь такий непередба-чений фактор, як людина.

Загалом, оцінка потенціалу підприємства – це пошук су-купності характеристик, показників і властивостей, що дозво-ляють у достатній мірі описати підприємство й оцінити його можливості по забезпеченню задовольняння відповідної суспільної потреби в товарах (послугах) на перспективу і мож-ливості досягнення поставлених цілей.

На сучасному етапі розвитку відбувається зміна еко-номічної парадигми. Раніше визначальним економічним еле-СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Таблиця 3.6

Переваги та недоліки підходів до оцінки вартості бізнесу

Підхід  Переваги        Недоліки

1. Результатний (доходний)            -          враховує майбутні очі-

кування;

-          враховує ринковий ас-

пект (через ставку дискон-

ту);

-          враховує економічне

застарівання. -          трудомісткість прогно-

зування;

-          результати мають імо-

вірнісний характер.

2. Порівняльний (ринковий)           -          цілком ринковий метод;

-          відображає реальне

співвідношення попиту та

пропозиції, практику

угод.    -          заснований на мину-

лому без урахування

майбутніх очікувань;

-          вимагає великого чис-

ла виправлень;

-          труднощі зі збиранням

необхідної інформації.

3. Витратний (майновий)    -          ґрунтується на реально

існуючих активах;

-          єдино можливий для

деяких видів підприємств.   -          не враховує вартість

деяких нематеріальних

активів;

-          не враховує майбутні

очікування;

-          не враховує ефектив-

ність використання акти-

вів.

ментом потенціалу виступала матеріальна база, виробничий апарат. У нових економічних умовах здатності до якісних і структурних зрушень визначається, у першу чергу, кадровим потенціалом і тими видами економічної і соціальної діяль-ності, які забезпечують його розвиток, удосконалення й ефек-тивне використання. Кожний з перелічених елементів являє собою сукупність можливостей, але саме внаслідок взаємодії всіх складових системи досягається ефект синергії і виробни-ча система отримує нові властивості і можливості, яких не має кожний окремий елемент.

Таким чином, потенціал виробничого підприємства відоб-ражає реальну здатність підприємства створювати й реалізо-вувати максимальні обсяги матеріальних благ з урахуванням конкретних ресурсних обмежень, збалансованості трудових та матеріальних ресурсів, потреб споживачів, а також з урахуван-ням особливостей соціально-економічних відносин і взаємодії між людьми, підприємствами, державними установами, задіяними у господарському процесі.