Додаток 8


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про вищу освіту

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 20, ст.134 )

(Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 380-IV () від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86

N 1004-IV () від 19.06.2003, ВВР, 2004, N 2, ст.9

N 1158-IV () від 11.09.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.67

N 1344-IV () від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250)

(Щодо визнання неконституційними окремих положень див.

Рішення Конституційного Суду

N 14-рп/2004 () від 07.07.2004)

(Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 2229-IV () від 14.12.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.103

N 2505-IV () від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267

N 3074-IV () від 04.11.2005, ВВР, 2006, N 5-6, ст.72)

Цей Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян Ук-раїни. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші заса-ди функціонування системи вищої освіти, створює умови для само-реалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

вища освіта — рівень освіти, який здобувається особою у вищо-му навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грун-тується на повній загальній середній освіті й завершується здобут-тям певної кваліфікації за підсумками державної атестації;

зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світогляд-них і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі на-вчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва;

зміст навчання — структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації;

державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади — становлення відповідності рівня якості отриманої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти по закінченню навчання за напрямом, спеціальністю;

нормативний термін навчання — термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і встановлений стандартом вищої освіти;

стандарт вищої освіти — сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання;

освітній рівень вищої освіти — характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню;

освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти — характеристи-ка вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності;

рівень професійної діяльності — характеристика професійної діяльності за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов’язків (робіт), які виконує фахівець;

професійна підготовка — здобуття кваліфікації за відповідним напрямом підготовки або спеціальністю;

вищий навчальний заклад — освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, ре-алізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та норматив-них вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науко-во-технічну діяльність;

ДОДАТКИ

вищий навчальний заклад державної форми власності — вищий навчальний заклад, заснований державою, що фінансується з дер-жавного бюджету і підпорядковується відповідному центральному органу виконавчої влади;

вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автоном-ної Республіки Крим, — вищий навчальний заклад, заснований орга-нами влади Автономної Республіки Крим, що фінансується з бюдже-ту Автономної Республіки Крим і підпорядкований органам влади Автономної Республіки Крим;

вищий навчальний заклад комунальної форми власності–ви-щий навчальний заклад, заснований місцевими органами влади, що фінансується з місцевого бюджету і підпорядкований місцевим орга-нам влади;

вищий навчальний заклад приватної форми власності — вищий навчальний заклад, заснований на приватній власності і підпорядко-ваний власнику (власникам);

освітня діяльність — діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа;

ліцензування — процедура визнання спроможності вищого на-вчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо ка-дрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпе-чення;

ліцензований напрям — напрям, за яким вищий навчальний за-клад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

ліцензована спеціальність — спеціальність відповідного освітньо — кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний за-клад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

акредитація — процедура надання вищому навчальному закла-ду певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стан-дартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового,на-уково-методичного та матеріально-технічного забезпечення;

рівень акредитації — рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану із здо-буттям вищої освіти та кваліфікації;

акредитований напрям — напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

акредитована спеціальність — спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов’яза-ну із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

акредитований вищий навчальний заклад — вищий навчальний заклад, що визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є акредитованими;

якість вищої освіти — сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задо-вольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства;

якість освітньої діяльності — сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або(та) суспільства.

Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту

Законодавство України про вищу освіту базується на Консти-туції України () і складається з законів України “Про освіту” (), “Про наукову і науково-технічну діяльність” (), цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.

Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’яз-ковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Стаття 3. Державна політика у галузі вищої освіти

1.         Державна політика у галузі вищої освіти визначається Вер-ховною Радою України.

2.         Державна політика у галузі вищої освіти грунтується на прин-ципах:

доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним гро-мадянином України;

незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

ДОДАТКИ

інтеграції системи вищої освіти України у світову систему ви-щої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій ук-раїнської вищої школи;

наступності процесу здобуття вищої освіти;

державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних на-прямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та про-фесійної підготовки фахівців.

3. Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпе-чується шляхом:

збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;

підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їх

можливостей для отримання вищої освіти;

створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;

надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних за-кладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;

надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавст-вом;

належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на ос-нові спеціальних освітніх технологій.

Стаття 4. Право громадян на вищу освіту

1.         Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу

освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

2.         Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні

на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, крім

права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюд-жету України, місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжна-родними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верхов-ною Радою України.

Стаття 5. Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах визна-чається відповідно до Конституції України () та закону України про мови.

Розділ II СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ. ДОКУМЕНТИ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ Стаття 6. Структура вищої освіти

1.         До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-

кваліфікаційні рівні:

1)         освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта;

2)         освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

2.         У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами і

спеціальностями фахівців всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних

рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програ-

мами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня ово-

лодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для май-

бутньої професійної діяльності.

Стаття 7. Освітні рівні вищої освіти

1.         Неповна вища освіта-освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна-чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2.         Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна-чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

ДОДАТКИ

3.         Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визна-чають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

4.         Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний доку-мент про вищу освіту державного зразка.

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверд-жується спеціально уповноваженим центральним органом виконав-чої влади у галузі освіти і науки.

Стаття 8. Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти

1.         Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень ви-

щої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здо-

була неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для

здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяль-

ності, що передбачені для первинних посад у певному виді еко-

номічної діяльності.

Особам, які завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації. (Частину першу статті 8 доповнено абзацом другим згідно із Зако-ном N 1158-IV () від 11.09.2003)

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одно-часно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки мо-лодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

2.         Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти осо-

би, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову ви-

щу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо уза-

гальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань

та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що перед-

бачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня мо-лодшого спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програ-мою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого-четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за однією із спеціаль-ностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

3.         Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здо-була повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді еко-номічної діяльності.

4.         Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти осо-би, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для вико-нання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного ха-рактеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програ-мою підготовки магістра припинили подальше навчання, мають пра-во за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за такою ж або спорідненою спеціальністю у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

5.         Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів

спеціаліста та магістра медичного та ветеринарно-медичного спря-

мувань може здійснюватися на основі повної загальної середньої

освіти.

Стаття 9. Документи про вищу освіту

1. Встановлюються такі види документів, які засвідчують здо-буття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями:

диплом молодшого спеціаліста;

диплом бакалавра;

диплом спеціаліста;

диплом магістра.

ДОДАТКИ

Зразки документів про вищу освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Вищий навчальний заклад, вище професійне училище, центр професійно-технічної освіти мають право видавати документ про ви-щу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності). (Абзац сьомий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1158-IV () від 11.09.2003)

Для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, доку-менти про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України. (Установити, що у 2004 році положення і норми, передбачені абзацом восьмим частини першої статті 9 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV () від 27.11.2003)

2. Особи, відраховані із вищого навчального закладу до завер-шення навчання за освітньо-професійними програмами, отримують академічні довідки встановленого спеціально уповноваженим цент-ральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки зразка.

Стаття 10. Післядипломна освіта

1. Післядипломна освіта — спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та на-ступності освіти і включає:

перепідготовку — отримання іншої спеціальності на основі здо-бутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

спеціалізацію — набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

розширення профілю (підвищення кваліфікації) — набуття осо-бою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;

стажування — набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла держав-ну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.

Зразки документів про післядипломну освіту затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

2. Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними за-кладами післядипломної освіти або структурними підрозділами ви-щих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, в тому числі на підставі укладених договорів.

Розділ III СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 11. Система стандартів вищої освіти

1. Систему стандартів вищої освіти складають державний стан-дарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти ви-щої освіти вищих навчальних закладів.

Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

2.         Державний стандарт вищої освіти містить складові:

перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційни-

ми рівнями;

перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

3.         Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:

освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих на-

вчальних закладів;

освітньо-професійні програми підготовки; засоби діагностики якості вищої освіти.

4.         Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять

складові:

перелік спеціалізацій за спеціальностями;

варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик ви-пускників вищих навчальних закладів;

ДОДАТКИ

варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;

навчальні плани;

програми навчальних дисциплін.

5. Порядок розроблення стандартів вищої освіти та внесення змін до них, а також здійснення контролю за їх дотриманням визна-чається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Державний стандарт вищої освіти

1.         Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційни-ми рівнями містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах.

2.         Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, містить перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають непо-вторювані узагальнені об’єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності.

 

3.         Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а та-кож вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знан-ня української мови.

4.         Вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

5.         Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-

кваліфікаційними рівнями, вимоги до освітніх та освітньо-

кваліфікаційних рівнів вищої освіти затверджуються Кабінетом

Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого цент-

рального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, погодже-

ним із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої

влади у галузі праці та соціальної політики.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого цент-рального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Стаття 13. Галузеві стандарти вищої освіти

1.         Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого

навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної

підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки

держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих

якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності

й умінь для їх реалізації.

Освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за по-годженням із спеціально уповноваженим центральним органом ви-конавчої влади у галузі праці та соціальної політики.

2.         Освітньо-професійна програма підготовки визначає норма-

тивний термін та нормативну частину змісту навчання за певним на-

прямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного

рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й про-

фесійної підготовки фахівця.

Освітньо-професійні програми підготовки затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною про-грамою підготовки встановлюється відповідно до визначеного рівня професійної діяльності.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною про-грамою підготовки молодшого спеціаліста для осіб, які мають повну загальну середню освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень кваліфікованого робітника за спорідненою професією, зменшується на один рік.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною про-грамою підготовки бакалавра для осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до на-пряму підготовки бакалавра спеціальністю, може зменшуватися до двох років.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною про-грамою підготовки магістра для осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за відповідною спеціальністю, не може перевищувати одного року.

Нормативний термін навчання фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста та магістра медичного та ветериДОДАТКИ

нарно-медичного спрямувань визначається відповідним централь-ним органом виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, за погодженням із спеціально уповноваже-ним центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Якщо вищий навчальний заклад має відповідні угоди з навчаль-ними закладами іноземних держав, що передбачають взаємовизнан-ня документів про вищу освіту за умови інших термінів навчання, такі терміни можуть бути встановлені відповідним центральним ор-ганом виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, за погодженням із

спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

3. Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандар-тизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей.

Засоби діагностики якості вищої освіти використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стан-дартів вищої освіти і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Стаття 14. Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів

1.         Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціально-стями, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у за-собах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності.

2.         Варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних про-грам підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти забезпе-чують підготовку фахівців за спеціалізаціями за спеціальностями з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці.

Зміст варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характерис-тик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготовки, засобів діагностики якості вищої освіти, на-вчальних планів, програм навчальних дисциплін визначається ви-щим навчальним закладом у межах структури та форми, встановле-них спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

3.         Навчальні плани визначають графік навчального процесу, пе-

релік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми

навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми прове-

дення підсумкового контролю.

4.         Програми навчальних дисциплін визначають їх інфор-

маційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік реко-

мендованих підручників, інших методичних та дидактичних ма-

теріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики

успішності навчання.

5.         Навчальні плани та програми навчальних дисциплін розроб-

ляються вищим навчальним закладом відповідно до освітньо-про-

фесійних програм підготовки і затверджуються керівником вищого

навчального закладу.

Стаття 15. Науково-методичне забезпечення вищої освіти Науково-методичне забезпечення вищої освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, науково-методичними установами та вищими навчальними заклада-ми. Науково-методичне забезпечення вищої освіти включає підго-товку навчальної і наукової літератури та забезпечення нею вищих навчальних закладів. Підготовка та забезпечення вищих навчальних закладів навчально-методичною документацією повинна відповіда-ти змісту навчання, визначеному стандартами вищої освіти.

Розділ IV УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 16. Система вищої освіти

Систему вищої освіти складають:

вищі навчальні заклади всіх форм власності;

інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;

органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти.

Стаття 17. Управління у галузі вищої освіти

Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

здійснює державну політику у галузі вищої освіти;

організує розроблення та здійснення відповідних загальнодер-жавних та інших програм;

ДОДАТКИ

у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з пи-тань вищої освіти;

забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється:

спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;

іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;

Вищою атестаційною комісією України;

органами влади Автономної Республіки Крим;

органами місцевого самоврядування;

власниками вищих навчальних закладів;

органами громадського самоврядування.

Стаття 18. Повноваження спеціально уповноваженого цент-рального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших цен-тральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядку-ванні вищі навчальні заклади

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки:

здійснює аналітично-прогностичну діяльність у галузі вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробни-чої та невиробничої сфер, ринку праці на стан вищої освіти, формує напрями взаємодії з іншими ланками освіти, стратегічні напрями розвитку вищої освіти відповідно до науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;

бере участь у формуванні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

розробляє програми розвитку вищої освіти, стандарти вищої освіти;

визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забез-печення вищих навчальних закладів;

здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотри-манням вимог стандартів вищої освіти, державне інспектування; здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до йо-го компетенції;

здійснює ліцензування та акредитацію вищих навчальних за-кладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати;

здійснює встановлення відповідності документів про вищу освіту та вчені звання;

формує і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою;

сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних за-кладів;

затверджує умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів;

затверджує статути підпорядкованих йому вищих навчальних закладів та вищих навчальних закладів приватної форми власності;

погоджує статути вищих навчальних закладів державної форми власності, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади, вищих навчальних закладів, що перебувають у власності Ав-тономної Республіки Крим, та вищих навчальних закладів кому-нальної форми власності;

організовує вибори, затверджує та звільняє з посад керівників підпорядкованих йому вищих навчальних закладів;

погоджує затвердження на посаду керівників вищих навчальних закладів комунальної і приватної форм власності;

організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педа-гогічних та вчених звань;

разом з іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами ісцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади комунальної форми влас-ності, забезпечує реалізацію державної олітики у галузі вищої освіти і здійснює контроль за втіленням державної політики у галузі вищої освіти, дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування; здійснює інші повноваження, передбачені законом. 2. Інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, спільно із спеціально упов-новаженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки:

ДОДАТКИ

беруть участь у здійсненні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

беруть участь у здійсненні ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів;

сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

здійснюють контрольні функції за дотриманням вимог щодо якості вищої освіти;

організовують вибори, затверджують та звільняють з посади керівників вищих навчальних закладів;

затверджують за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки стату-ти підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

здійснюють інші повноваження, передбачені законом. Акти спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, прийняті у межах його повноважень, є обов’яз-ковими для інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органів влади Ав-тономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів неза-лежно від форм власності.

Стаття 19. Повноваження Вищої атестаційної комісії України

1. Вища атестаційна комісія України забезпечує виконання дер-жавних вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Вища атестаційна комісія України:

формує мережу спеціалізованих вчених рад та контролює їх діяльність;

формує нормативні та методичні засади діяльності спеціалізова-них вчених рад;

розробляє і затверджує вимоги до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника та встановлює критерії атестації наукових кадрів ви-щої кваліфікації;

забезпечує єдність вимог до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають науковий ступінь кандидата або доктора наук і вчене звання старшого наукового співробітника;

формує мережу експертних рад;

проводить експертизу дисертацій для здобуття наукових сту-пенів та атестаційних справ для присвоєння вченого звання старшо-го наукового співробітника;

затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присуд-ження наукових ступенів і рішення вчених (наукових, науково-технічних, технічних) рад про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, а також скасовує їх у разі невиконання дер-жавних вимог при атестації наукових і науково- дагогічних кадрів вищої кваліфікації;

вирішує в установленому порядку питання переатестації науко-вих і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, позбавлення наукових ступенів і вченого звання старшого наукового співробітни-ка, оформлення й видачі дипломів і атестатів, а також розглядає апе-ляції;

присвоює вчене звання старшого наукового співробітника;

здійснює співробітництво з державними органами інших країн з питань, що належать до компетенції Вищої атестаційної комісії Ук-раїни;

вирішує в установленому порядку питання взаємовизнання до-кументів про присудження наукових ступенів та присвоєння вчено-го звання старшого наукового співробітника;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

2. Акти Вищої атестаційної комісії України, прийняті в межах її повноважень, є обов’язковими для міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, установ, в системі яких створено спеціалізовані вчені ради по присудженню наукових ступенів канди-дата і доктора наук та діють вчені (наукові, науково-технічні, технічні) ради, що приймають рішення про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

Стаття 20. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні

заклади, в межах своєї компетенції:

забезпечують виконання державних програм у галузі вищої освіти;

вивчають потребу у фахівцях на місцях і вносять спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики, економіки, освіти і науки та іншим цен-ДОДАТКИ

тральним органам виконавчої влади, які мають у своєму підпорядку-ванні вищі навчальні заклади, пропозиції щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців;

подають до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки пропозиції щодо формуван-ня мережі вищих навчальних закладів;

затверджують за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки стату-ти підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів, їх соціальному захисту;

залучають у порядку, передбаченому законом, підприємства, ус-танови, організації (за їх згодою) до вирішення проблем розвитку вищої освіти.

Стаття 21. Повноваження власника (власників) вищого на-вчального закладу

1.         Повноваження власника (власників) щодо управління вищим

навчальним закладом визначаються в межах законів статутом вищо-

го навчального закладу. Власник (власники) вищого навчального за-

кладу:

розробляє статут вищого навчального закладу;

організовує ліцензування вищого навчального закладу;

призначає керівника вищого навчального закладу на умовах контракту відповідно до цього Закону;

здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю ви-щого навчального закладу;

здійснює контроль за дотриманням умов, передбачених рішен-ням про заснування вищого навчального закладу;

приймає рішення про реорганізацію або ліквідацію вищого на-вчального закладу;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

2.         Власник (власники) здійснює (здійснюють) права, передба-

чені частиною першою цієї статті, щодо управління вищим навчаль-

ним закладом безпосередньо або через уповноважений ним орган

(особу).

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (осо-ба) може делегувати свої повноваження керівникові або вищому ко-легіальному органу громадського самоврядування вищого навчаль-ного закладу.

Розділ V ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ Стаття 22. Мета і головні завдання діяльності вищого навчаль-ного закладу

1.         Основною метою діяльності вищого навчального закладу є за-

безпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти,

підготовка фахівців для потреб України.

2.         Головними завданнями вищого навчального закладу є:

здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпе-

чує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних

рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

здійснення наукової і науково-технічної (для вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації), творчої, мистець-кої, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих вищих навчальних закладах третьо-го та четвертого рівнів акредитації;

вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і спри-яння працевлаштуванню випускників;

забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, ви-ховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України ( );

підвищення освітньо-культурного рівня громадян.

Стаття 23. Правовий статус вищого навчального закладу

1.         Вищий навчальний заклад є юридичною особою, має відокрем-лене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих не-майнових прав і мати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

2.         Вищий навчальний заклад згідно із законом може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що здійсню-ють свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-ви-робничої діяльності вищого навчального закладу.

3.         Акредитовані вищі навчальні заклади у встановленому поряд-ку можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, які є добровільними об’єднаннями. Всі учасники ком-плексу зберігають статус юридичних осіб.

4.         У вищих навчальних закладах державної і комунальної форм

власності кількість студентів, прийнятих на перший курс на навчан-

ДОДАТКИ

ня за державним замовленням, повинна становити не менше ніж 51 відсоток від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на перший курс.

Стаття 24. Рівні акредитації вищих навчальних закладів

Встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних за-кладів:

вищий навчальний заклад першого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

вищий навчальний заклад другого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

вищий навчальний заклад третього рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за на-прямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностя-ми освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окреми-ми спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації — ви-щий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціаль-ностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Стаття 25. Типи вищих навчальних закладів

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фун-даментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науко-во-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кад-рового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, техно-логічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культу-рологічні тощо) університети;

2)         академія — вищий навчальний заклад четвертого рівня акре-дитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, вироб-ництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3)         інститут — вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методич-ну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадро-вого та матеріально-технічного забезпечення;

4)         консерваторія (музична академія) — вищий навчальний за-клад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва — музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, про-водить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

5)         коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акреди-тації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третьо-го або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структур-ним підрозділом вищого навчального закладу третього або четверто-го рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-на-уково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6)         технікум (училище) — вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального за-кладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечен-ня.

ДОДАТКИ

Стаття 26. Національний вищий навчальний заклад

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня ак-редитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного.

Національному вищому навчальному закладу за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження:

укладати державні контракти з виконавцями державного замов-лення для потреб вищого навчального закладу;

приймати рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів вищого навчального закладу;

вносити пропозиції щодо передачі об’єктів вищого навчального закладу до сфери управління інших органів, уповноважених управ-ляти державним майном, у комунальну власність та передачі об’єктів комунальної власності у державну власність і віднесення їх до майна вищого навчального закладу;

виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить вищо-му навчальному закладу;

встановлювати і присвоювати вчені звання доцента чи професо-ра вищого навчального закладу;

визначати та встановлювати власні форми морального та ма-теріального заохочення працівників вищого навчального закладу.

У своїй діяльності національний вищий навчальний заклад ке-рується цим Законом.

Стаття 27. Створення, реорганізація та ліквідація вищого на-вчального закладу

1. Створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації державної форми власності здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Створення, реорганізація та ліквідація вищих навчальних за-кладів першого і другого рівнів акредитації державної форми влас-ності здійснюється спеціально уповноваженим центральним орга-ном виконавчої влади у галузі освіти і науки та іншими центральни-ми органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади. Створення, реорганізація та ліквідація ви-щих навчальних закладів, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, здійснюється органами влади Автономної Рес-публіки Крим.

Створення, реорганізація та ліквідація вищих навчальних за-кладів комунальної форми власності здійснюється органами місце-вого самоврядування.

Створення, реорганізація та ліквідація вищих навчальних за-кладів приватної форми власності здійснюється їх власником (влас-никами).

2.         Вищі навчальні заклади четвертого рівня акредитації

відповідно до законодавства іноземних держав та за згодою

спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у

галузі освіти і науки можуть створювати за кордоном свої структурні

підрозділи.

Вищі навчальні заклади іноземних держав можуть з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки створювати свої структурні підрозділи на тери-торії України.

Створення в Україні вищих навчальних закладів за участю іно-земних фізичних та юридичних осіб здійснюється відповідно до міжнародних угод, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3.         Мережа вищих навчальних закладів державної і комунальної

форм власності визначається Кабінетом Міністрів України

відповідно до соціально-економічних та культурно-освітніх потреб у

них.

4.         Вищий навчальний заклад діє на підставі власного статуту.

Статут вищого навчального закладу має містити:

повну назву, юридичну адресу, дату прийняття рішення про

створення;

права та обов’язки власника (власників);

обсяг цивільної правоздатності вищого навчального закладу;

обсяг основних засобів (розмір статутного фонду), наданих власником (власниками);

порядок утворення, діяльності та повноваження органів уп-равління вищим навчальним закладом, права та обов’язки керівника;

порядок обрання представників до органів громадського само-врядування;

джерела надходження та порядок використання коштів та іншо-го майна вищого навчального закладу;

порядок звітності, контролю за здійсненням фінансово-госпо-дарської діяльності;

ДОДАТКИ

концепцію освітньої діяльності;

порядок внесення змін до статуту вищого навчального закладу; порядок реорганізації та ліквідації вищого навчального закладу. Стаття 28. Ліцензування освітньої діяльності, акредитація на-прямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів

1.         Освітня діяльність на території України здійснюється вищи-

ми навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у по-

рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У ліцензіях на освітню діяльність зазначаються назва напряму, спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготов-ки, термін дії ліцензії, а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юри-дичні адреси.

Ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю спеціально уповноваженим центральним органом ви-конавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення ліцензійної експертизи.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла-ди у галузі освіти і науки на підставі заяви вищого навчального за-кладу про проведення ліцензійної експертизи у двомісячний термін приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі.

Обов’язковою умовою видачі ліцензії вищим навчальним закла-дам є наявність у них необхідної матеріально-технічної, науково-ме-тодичної та інформаційної бази, бібліотеки, науково-педагогічних кадрів за нормативами, що встановлюються спеціально уповноваже-ним центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Вищому навчальному закладу, що успішно пройшов ліцензійну експертизу, видається ліцензія на освітню діяльність, як правило, на термін завершення циклу підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю, але не менше ніж на три роки. Продовження терміну дії ліцензії здійснюється у порядку, встановленому для її одержання. З дня прийняття рішення про ліквідацію вищого навчального закла-ду видана ліцензія втрачає чинність.

Вищі навчальні заклади, що мають ліцензії, вносяться спеціаль-но уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

2.         За результатами акредитації напрямів, спеціальностей та ви-

щих навчальних закладів видаються сертифікати у порядку, вста-

новленому Кабінетом Міністрів України.

У сертифікаті про акредитацію напряму або спеціальності (або у додатку до нього) зазначаються назва напряму або спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії сертифіката, а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адре-си.

У сертифікаті про акредитацію вищого навчального закладу (або в додатку до нього) зазначаються назва вищого навчального за-кладу, рівень акредитації та термін дії сертифіката, а також юридич-на адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їх юридичні адреси.

Акредитація напряму, спеціальності та вищого навчального за-кладу здійснюється спеціально уповноваженим центральним орга-ном виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення ак-редитаційної експертизи.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла-ди у галузі освіти і науки на підставі заяви вищого навчального за-кладу про проведення акредитаційної експертизи приймає рішення про видачу сертифіката про акредитацію напряму, спеціальності та вищого навчального закладу чи про відмову у його видачі.

Вищі навчальні заклади, що успішно пройшли акредитаційну експертизу, отримують сертифікат про акредитацію напряму, спеціальності або вищого навчального закладу, термін дії якого не може перевищувати 10 років. Продовження терміну дії сертифіката здійснюється у порядку, встановленому для його одержання. З дня прийняття рішення про ліквідацію вищого навчального закладу ви-даний сертифікат втрачає чинність.

3.         Форми ліцензій на освітню діяльність та сертифікатів про ак-редитацію напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів, порядок їх оформлення, переоформлення, видачі, зберігання та обліку затверджуються спеціально уповноваженим центральним ор-ганом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

4.         Ліцензії на освітню діяльність та сертифікати про акреди-тацію напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів мо-жуть бути анульовані відповідно до закону.

Рішення спеціально уповноваженого центрального органу вико-навчої влади у галузі освіти і науки з питань ліцензування та акреди-тації можуть бути оскаржені до суду.

ДОДАТКИ

Стаття 29. Принципи управління вищим навчальним закладом

1.         Управління вищим навчальним закладом здійснюється на ос-

нові принципів:

автономії та самоврядування;

розмежування прав, повноважень та відповідальності власника (власників), органів управління вищою освітою, керівництва вищо-го навчального закладу та його структурних підрозділів;

поєднання колегіальних та єдиноначальних засад;

незалежності від політичних партій, громадських та релігійних організацій.

2.         Автономія та самоврядування вищого навчального закладу

реалізуються відповідно до законодавства і передбачають право:

самостійно визначати форми навчання, форми та види ор-ганізації навчального процесу;

приймати на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників;

надавати додаткові освітні послуги;

самостійно розробляти та запроваджувати власні програми на-укової і науково-виробничої діяльності;

створювати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук-раїни, інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, філії, навчальні, методичні, наукові, науково-дослідні центри та лабора-торії, конструкторські та конструкторсько-технологічні бюро, тери-торіально відокремлені та інші структурні підрозділи;

здійснювати видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу;

на підставі відповідних угод провадити спільну діяльність з іншими вищими навчальними закладами, підприємствами, устано-вами та організаціями;

брати участь у роботі міжнародних організацій;

запроваджувати власну символіку та атрибутику;

звертатися з ініціативою до органів управління вищою освітою про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, а також брати участь у роботі над проектами щодо їх удосконалення;

користуватися земельними ділянками в порядку, встановлено-му Земельним кодексом України.

Стаття 30. Структурні підрозділи вищого навчального закладу

1. Структурні підрозділи вищого навчального закладу створю-ються відповідно до законодавства. Структурні підрозділи можуть мати окремі права юридичної особи.

2.         Структурними підрозділами вищого навчального закладу тре-

тього і четвертого рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститу-

ти, філії, бібліотека тощо.

Кафедра — базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить на-вчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафед-ра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науко-вий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого на-вчального закладу строком на п’ять років (для національного вищо-го навчального закладу — строком на сім років). Із завідуючим кафе-дрою укладається контракт.

Факультет — основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та чет-вертого рівнів акредитації, що об’єднує відповідні кафедри і лабора-торії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого на-вчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Рішення про створення факультету поза місцем розташування вищого навчального закладу державної форми власності прий-мається спеціально уповноваженим центральним органом виконав-чої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами ви-конавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади.

3.         Структурними підрозділами вищого навчального закладу

першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні (цик-

лові) комісії.

Відділення — структурний підрозділ, що об’єднує навчальні гру-пи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-вироб-ничі та інші підрозділи. Відділення створюється рішенням керівни-ДОДАТКИ

ка вищого навчального закладу, якщо на ньому навчається не менше ніж 150 студентів.

Предметна (циклова) комісія — структурний навчально-мето-дичний підрозділ, що проводить виховну, навчальну та методичну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Предметна (циклова) комісія створюється рішенням керівника ви-щого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж три педагогічних працівники.

4.         Філія — відокремлений структурний підрозділ, що ство-

рюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку

праці та наближення місця навчання студентів до їх місця прожи-

вання.

Філію очолює директор, який призначається у порядку, вста-новленому статутом вищого навчального закладу.

5.         Структурними підрозділами вищого навчального закладу чет-

вертого рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові,

науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво

інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкур-

сом строком на п’ять років.

Можуть створюватися:

навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об’єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, на-вчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, ек-спериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ ме-дичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи;

навчально-наукові центри (комплекси, інститути), що об’єдну-ють споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку фахівців з певних спеціальностей (напрямів підготовки) та проводять наукові дослідження з певного напряму;

науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об’єднують споріднені наукові лабораторії, центри, інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи.

6.         Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі

бібліотеку, яку очолює директор (завідуючий).

Директор бібліотеки вищого навчального закладу третього і чет-вертого рівнів акредитації обирається Вченою радою вищого на-вчального закладу строком на п’ять років (для національного вищо-го навчального закладу — строком на сім років).

7. Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі підго-товчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підви-щення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабіне-ти, комп’ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не забо-ронена законодавством.

Стаття 31. Забезпечення державою діяльності вищих навчаль-них закладів

Держава в особі відповідних органів державної влади забезпечує діяльність вищих навчальних закладів шляхом:

визначення перспектив та напрямів розвитку вищої освіти;

створення нормативно-правової бази їх діяльності;

затвердження державного та галузевих стандартів вищої освіти;

здійснення ліцензування освітньої діяльності та акредитації на-прямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

надання законами особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, а також педагогічним, науково-педагогічним та іншим ка-тегоріям працівників акредитованого вищого навчального закладу, гарантій;

встановлення для педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів посадових окладів, а також додаткових доплат, диференційованих відповідно до їх наукових ступенів, вчених і педагогічних звань, кваліфікаційних категорій та стажу роботи;

визначення обсягів фінансування вищих навчальних закладів з Державного бюджету України, встановлення нормативів матеріаль-но-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчаль-них закладів однакових для вищих навчальних закладів одного ста-тусу (в тому числі статусу національного), рівня акредитації та типу;

охорони здоров’я працівників та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах.

Розділ VI УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ Стаття 32. Керівник вищого навчального закладу

ДОДАТКИ

1.         Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального за-кладу здійснює його керівник — ректор (президент), начальник, ди-ректор тощо.

2.         Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень:

вирішує питання діяльності вищого навчального закладу, за-тверджує його структуру і штатний розпис;

видає накази і розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого навчального за-кладу;

представляє вищий навчальний заклад у державних та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом уп-равління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний за-клад;

є розпорядником майна і коштів;

виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, відкриває банківські рахунки;

приймає на роботу та звільняє з роботи працівників;

забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку;

визначає функціональні обов’язки працівників;

формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у ви-щому навчальному закладі;

контролює виконання навчальних планів і програм;

контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни;

забезпечує дотримання службової та державної таємниці;

здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров’я, організовує побутове обслуговування учас-ників навчально-виховного процесу та інших працівників вищого навчального закладу;

разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищо-го навчального закладу правила внутрішнього розпорядку та колек-тивний договір і після затвердження підписує його.

Керівник вищого навчального закладу відповідає за проваджен-ня освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результа-ти фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна.

Для вирішення основних питань діяльності відповідно до стату-ту керівник вищого навчального закладу створює робочі та дорадчі органи, а також визначає їх повноваження.

Керівник вищого навчального закладу щорічно звітує перед власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самовряду-вання вищого навчального закладу.

Керівник вищого навчального закладу відповідно до статуту мо-же делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.

3. При виході на пенсію з посади керівника вищого навчального закладу керівник, який пропрацював на цій посаді не менше двох термінів підряд, може бути призначений на посаду почесного ректора (президента), начальника, директора тощо вищого навчального закла-ду із виплатою грошового утримання за рахунок навчального закладу в розмірі заробітної плати, яку він отримував перед виходом на пенсію.

Призначення почесного ректора (президента), начальника, ди-ректора тощо вищого навчального закладу здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Умови призначення та виплати грошового утримання визначаються у статуті вищого на-вчального закладу.

Стаття 33. Керівник факультету, відділення

1.         Керівництво факультетом здійснює декан. Декан факультету

може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам.

Декан видає розпорядження, що стосуються діяльності факуль-тету. Розпорядження декана є обов’язковими для виконання всіма працівниками факультету і можуть бути скасовані керівником ви-щого навчального закладу. Керівник вищого навчального закладу відміняє розпорядження декана, які суперечать закону, статутові ви-щого навчального закладу чи завдають шкоди інтересам вищого на-вчального закладу.

2.         Керівництво відділенням здійснює завідуючий. Завідуючий

відділенням призначається на посаду керівником вищого навчально-

го закладу з числа педагогічних працівників, які мають повну вищу

освіту і досвід навчально-методичної роботи.

Завідуючий відділенням забезпечує організацію навчально-ви-ховного процесу, виконання навчальних планів і програм, здійснює

ДОДАТКИ

контроль за якістю викладання навчальних предметів, навчально-методичною діяльністю викладачів.

Стаття 34. Вчені ради

1. Вчена рада вищого навчального закладу є колегіальним орга-ном вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акре-дитації і утворюється строком до п’яти років (для національного ви-щого навчального закладу — строком до семи років).

До компетенції Вченої ради вищого навчального закладу нале-жать:

подання до вищого колегіального органу громадського самовря-дування проекту статуту, а також змін і доповнень до нього;

ухвалення фінансових плану і звіту вищого навчального закла-ду;

подання пропозицій керівнику вищого навчального закладу що-до призначення та звільнення з посади директора бібліотеки, а також призначення та звільнення з посади проректорів (заступників керівника), директорів інститутів та головного бухгалтера;

обрання на посаду таємним голосуванням завідуючих кафедра-ми і професорів;

ухвалення навчальних програм та навчальних планів;

ухвалення рішень з питань організації навчально-виховного процесу;

ухвалення основних напрямів наукових досліджень;

оцінка науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів;

приймає рішення щодо кандидатур для присвоєння вчених звань доцента, професора, старшого наукового співробітника.

Вчена рада вищого навчального закладу розглядає й інші питан-ня діяльності вищого навчального закладу відповідно до статуту ви-щого навчального закладу.

Вчену раду вищого навчального закладу очолює її голова — керівник вищого навчального закладу. До складу Вченої ради вищо-го навчального закладу входять за посадами заступники керівника вищого навчального закладу, декани, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу, а також ви-борні представники, які представляють науково-педагогічних працівників і обираються з числа завідуючих кафедрами, профе-сорів, докторів наук; виборні представники, які представляють інших працівників вищого навчального закладу і які працюють у

ньому на постійній основі, відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків за-гальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу.

Виборні представники обираються вищим колегіальним орга-ном громадського самоврядування вищого навчального закладу за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

Рішення Вченої ради вищого навчального закладу вводяться в дію рішеннями керівника вищого навчального закладу.

2.         Вчена рада факультету є колегіальним органом факультету

вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акреди-

тації.

Вчену раду факультету очолює її голова — декан факультету. До складу вченої ради факультету входять за посадами заступники де-кана, завідуючі кафедрами, керівники органів самоврядування фа-культету, а також виборні представники, які представляють науко-во-педагогічних працівників і обираються з числа професорів, док-торів наук, виборні представники, які представляють інших працівників факультету і які працюють у ньому на постійній основі, відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закла-ду. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її скла-ду мають становити науково-педагогічні працівники факультету.

Виборні представники обираються органом громадського само-врядування факультету за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

До компетенції вченої ради факультету належать:

визначення загальних напрямів наукової діяльності факультету;

обрання на посаду таємним голосуванням асистентів, викла-дачів, старших викладачів, доцентів, декана;

ухвалення навчальних програм та навчальних планів;

вирішення питань організації навчально-виховного процесу на факультеті;

ухвалення фінансових плану і звіту факультету.

Рішення вченої ради факультету вводяться в дію рішеннями де-кана факультету. Рішення вченої ради факультету може бути скасо-вано Вченою радою вищого навчального закладу.

3.         У вищому навчальному закладі третього або четвертого рівня

акредитації можуть бути створені вчені ради інших структурних

підрозділів. Їх повноваження визначаються керівником вищого на-

вчального закладу.

ДОДАТКИ

Стаття 35. Наглядова рада

1.         У національному вищому навчальному закладі в обов’язково-

му порядку створюється Наглядова рада.

Наглядова рада розглядає шляхи перспективного розвитку ви-щого навчального закладу, надає допомогу його керівництву в ре-алізації державної політики у галузі вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за діяльністю керівництва вищого навчально-го закладу, забезпечує ефективну взаємодію вищого навчального за-кладу з органами державного управління, науковою громадськістю, суспільно-політичними та комерційними організаціями в інтересах розвитку вищої освіти.

2.         Склад Наглядової ради національного вищого навчального

закладу затверджується центральним органом виконавчої влади, у

підпорядкуванні якого він перебуває. Положення про Наглядову ра-

ду національного вищого навчального закладу затверджує голова

Наглядової ради за погодженням із спеціально уповноваженим цен-

тральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

(Абзац перший частини другої статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3074-IV () від 04.11.2005)

Термін повноваження Наглядової ради становить не менше ніж три роки, але не більше ніж п’ять років.

3.         Наглядова рада може бути створена також у вищому навчаль-

ному закладі третього або четвертого рівня акредитації за погоджен-

ням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої

влади у галузі освіти і науки або іншим центральним органом вико-

навчої влади, у підпорядкуванні якого знаходиться вищий навчаль-

ний заклад.

Стаття 36. Робочі та дорадчі органи

1.         Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчаль-

ного закладу третього або четвертого рівня акредитації створюються

робочі органи:

ректорат;

деканати;

приймальна комісія.

Положення про робочі органи затверджуються наказом керівни-ка вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого на-вчального закладу.

2.         Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчаль-

ного закладу першого або другого рівня акредитації створюються ро-

бочі органи:

адміністративна рада;

приймальна комісія.

Дорадчим органом вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації є Педагогічна рада.

Педагогічну раду очолює керівник вищого навчального закладу. До складу Педагогічної ради входять заступники директора, завіду-ючі відділеннями, завідуючий бібліотекою, голови предметних (цик-лових) комісій, педагогічні працівники, головний бухгалтер.

Положення про робочі та дорадчі органи затверджуються нака-зом керівника вищого навчального закладу відповідно до статуту ви-щого навчального закладу.

Стаття 37. Органи громадського самоврядування у вищих на-вчальних закладах

1. Вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акреди-тації є загальні збори (конференція) трудового колективу.

Порядок скликання вищого колегіального органу громадського самоврядування та його роботи визначається статутом вищого на-вчального закладу.

У вищому колегіальному органі громадського самоврядування повинні бути представлені всі групи працівників вищого навчально-го закладу. Не менше ніж 75 відсотків загальної чисельності деле-гатів (членів) виборного органу повинні становити педагогічні або науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування скли-кається не рідше ніж один раз на рік.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування:

за поданням Вченої ради вищого навчального закладу приймає статут вищого навчального закладу, а також вносить зміни до нього;

обирає претендента на посаду керівника вищого навчального за-кладу шляхом таємного голосування і подає свої пропозиції власни-ку (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі);

щорічно заслуховує звіт керівника вищого навчального закладу та оцінює його діяльність;

обирає комісію з трудових спорів відповідно до Кодексу законів про працю України;

за мотивованим поданням Наглядової ради або Вченої ради ви-щого навчального закладу розглядає питання про дострокове припи-нення повноважень керівника вищого навчального закладу;

ДОДАТКИ

затверджує правила внутрішнього розпорядку вищого навчаль-ного закладу;

затверджує положення про органи студентського самоврядуван-ня;

розглядає інші питання діяльності вищого навчального закладу.

Органом громадського самоврядування факультету у вищому навчальному закладі третього або четвертого рівня акредитації є збо-ри (конференція) трудового колективу факультету.

Порядок скликання органу громадського самоврядування фа-культету та його роботи визначається статутом вищого навчального закладу.

В органі громадського самоврядування факультету повинні бу-ти представлені всі групи працівників факультету. Не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити педагогічні або науково-педагогічні працівники факультету.

Орган громадського самоврядування факультету скликається не рідше ніж один раз на рік.

Орган громадського самоврядування факультету:

дає оцінку діяльності керівника факультету;

затверджує річний звіт про діяльність факультету;

вносить пропозиції керівнику вищого навчального закладу про відкликання з посади керівника факультету;

обирає виборних представників до вченої ради факультету;

обирає кандидатури до вищого колегіального органу громадсь-кого самоврядування вищого навчального закладу;

обирає кандидатури до Вченої ради вищого навчального закладу.

2. Вищим колегіальним органом громадського самоврядування

вищого навчального закладу першого або другого рівня акреди-тації є загальні збори (конференція) трудового колективу.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування скли-кається не рідше ніж один раз на рік.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування:

приймає статут вищого навчального закладу, а також вносить зміни до нього;

обирає претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу;

вносить подання власнику (власникам) про дострокове звільнення керівника вищого навчального закладу;

щорічно заслуховує звіт керівника вищого навчального закладу та оцінює його діяльність;

обирає виборних представників до складу конкурсної комісії під час обрання керівника вищого навчального закладу;

обирає комісію із трудових спорів відповідно до Кодексу законів про працю України;

затверджує правила внутрішнього розпорядку вищого навчаль-ного закладу;

затверджує положення про органи студентського самоврядуван-ня;

розглядає інші питання діяльності вищого навчального закладу.

Стаття 38. Студентське самоврядування

1.         У вищих навчальних закладах створюються органи студентсь-

кого самоврядування. Органи студентського самоврядування сприя-

ють гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у

нього навичок майбутнього організатора, керівника. Органи сту-

дентського самоврядування вирішують питання, що належать до їх

компетенції.

Рішення органів студентського самоврядування мають дорад-чий характер.

2.         У своїй діяльності органи студентського самоврядування ке-руються законодавством, рішеннями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та відповідного центрального органу виконавчої влади, в підпорядку-ванні якого знаходиться вищий навчальний заклад, статутом вищо-го навчального закладу.

3.         Основними завданнями органів студентського самоврядуван-ня є:

забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема сто-совно організації навчального процесу;

забезпечення виконання студентами своїх обов’язків;

сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;

сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпо-чинку студентів;

сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами;

організація співробітництва зі студентами інших вищих на-вчальних закладів і молодіжними організаціями;

сприяння працевлаштуванню випускників;

участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

ДОДАТКИ

4.         Студентське самоврядування здійснюється на рівні сту-дентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального за-кладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищо-го навчального закладу студентське самоврядування може здійсню-ватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, струк-турних підрозділів вищого навчального закладу.

5.         Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів вищого навчального закладу, які:

ухвалюють Положення про студентське самоврядування;

обирають виконавчі органи студентського самоврядування та заслуховують їх звіти;

визначають структуру, повноваження та порядок обрання вико-навчих органів студентського самоврядування.

6.         Органи студентського самоврядування можуть мати різно-

манітні форми (сенат, парламент, старостат, студентська навчальна

(наукова) частина, студентські деканати, ради тощо).

Стаття 39. Обрання, затвердження та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу

1. Кандидат на посаду керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації повинен бути громадяни-ном України, вільно володіти українською мовою, мати вчене зван-ня професора, науковий ступінь доктора або кандидата наук і стаж науково-педагогічної діяльності не менше ніж десять років.

(Положення абзацу другого частини першої статті 39 втратило чинність, як таке, що визнане неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2004 () від 07.07.2004)

Граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчаль-ного закладу не може перевищувати шістдесят п’ять років.

Конкурс на заміщення посади керівника вищого навчального за-кладу третього або четвертого рівня акредитації оголошується влас-ником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (осо-бою) кожні п’ять років (посади керівника національного вищого на-вчального закладу — кожні сім років). Власник (власники) або упов-новажений ним (ними) орган (особа) приймає пропозиції щодо пре-тендентів на посаду керівника вищого навчального закладу і вносить кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до вищого колегіального органу громадського самоврядування ви-щого навчального закладу для голосування.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування оби-рає і рекомендує власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) кандидатури претендентів на посаду керівни-ка вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акре-дитації, які набрали не менше ніж 30 відсотків голосів від статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу під час голосування. Кожен член вибор-ного органу може голосувати лише за одну кандидатуру. Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов’яза-ний (зобов’язана) призначити одну з рекомендованих кандидатур строком до п’яти років (для національного вищого навчального за-кладу — строком до семи років) на умовах контракту.

У разі, якщо жоден з претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації не набрав у першому турі потрібної кількості голосів (30 відсотків від статутного складу вищого колегіального органу громадського само-врядування вищого навчального закладу), проводиться другий тур виборів. До голосування у другому турі допускається не більше двох кандидатів з числа тих, хто набрав у першому турі найбільшу кількість голосів. Якщо у другому турі виборів жоден з кандидатів на посаду керівника не набрав 30 відсотків голосів від статутного скла-ду вищого колегіального органу громадського самоврядування, кон-курс оголошується повторно.

Якщо в результаті повторного конкурсу жоден з кандидатів не на-брав 30 відсотків голосів від статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування, власник (власники) або упов-новажений ним (ними) орган (особа) до проведення нових виборів призначає на умовах контракту виконуючого обов’язки керівника ви-щого навчального закладу на строк не більше ніж два роки.

Якщо вищим колегіальним органом громадського самовряду-вання вищого навчального закладу подана власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) на затвердження од-на кандидатура, яка набрала більше 30 відсотків голосів виборців, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) може не призначити рекомендовану кандидатуру, у зв’язку з чим він подає вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу мотивоване заперечення (в тому числі у разі порушення визначеної цим Законом процедури проведення конкурсу).

ДОДАТКИ

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування ви-щого навчального закладу розглядає заперечення власника (влас-ників) або уповноваженого ним (ними) органу (особи) і виносить своє рішення.

У іншому випадку відбувається повторне висунення кандидатур на посаду керівника вищого навчального закладу. Якщо вищий ко-легіальний орган громадського самоврядування при повторному го-лосуванні підтверджує двома третинами голосів від свого статутно-го складу своє рішення щодо рекомендованої власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) кандидатури керівника вищого навчального закладу, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов’язаний (зобов’яза-на) призначити цю кандидатуру на посаду керівника вищого на-вчального закладу.

Керівник вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації може бути звільнений з посади власником (влас-никами) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) на підставах, визначених трудовим законодавством, а також за пору-шення статуту вищого навчального закладу та умов контракту.

Керівник вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації може бути звільнений з посади у зв’язку із прий-няттям рішення про його відкликання органом, який його обрав на посаду.

Клопотання про відкликання керівника може бути внесено до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу не менше як половиною статутного складу Вче-ної ради вищого навчального закладу. Рішення про відкликання керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації приймається двома третинами голосів за присут-ності не менше як двох третин статутного складу вищого колегіаль-ного органу громадського самоврядування вищого навчального за-кладу.

2. Кандидат на посаду керівника вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мовою, мати вищу освіту, відповідну підготовку та стаж педагогічної роботи у вищих навчаль-них закладах відповідного профілю не менше ніж п’ять років.

Конкурс на заміщення посади керівника вищого навчального за-кладу першого або другого рівня акредитації оголошується власни-ком (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (осо-бою) кожні п’ять років. Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) приймає пропозиції щодо претендентів на по-саду керівника, які відповідають вимогам цього Закону, і вносить кандидатури претендентів до вищого органу громадського самовря-дування для голосування.

Вищий орган громадського самоврядування вищого навчально-го закладу першого або другого рівня акредитації за результатами го-лосування може рекомендувати власнику (власникам) або уповно-важеному ним (ними) органу (особі) на посаду керівника вищого на-вчального закладу першого або другого рівня акредитації кандидату-ри претендентів, які набрали більше однієї третини голосів під час голосування, або двох претендентів, які набрали найбільшу кількість голосів під час голосування. Кожен член виборного органу може го-лосувати лише за одну кандидатуру. Власник (власники) або упов-новажений ним (ними) орган (особа) зобов’язаний (зобов’язана) призначити на умовах контракту одну з рекомендованих кандида-тур.

Керівник вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації може бути звільнений з посади власником (влас-никами) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) на підставах, визначених трудовим законодавством, а також за пору-шення статуту вищого навчального закладу та умов контракту.

3. Власник (власники) новоутвореного вищого навчального за-кладу або уповноважений ним (ними) орган (особа) призначає на умовах контракту виконуючого обов’язки керівника вищого на-вчального закладу на термін до проведення виборів керівника вищо-го навчального закладу, але не більше ніж на два роки.

Стаття 40. Обрання на посаду та звільнення з посади керівника факультету

1. Вчена рада факультету обирає і рекомендує керівнику вищо-го навчального закладу кандидатуру на посаду керівника факульте-ту з числа науково-педагогічних працівників факультету, які мають вчене звання доцента, професора і науковий ступінь.

Граничний вік кандидата на посаду керівника факультету не мо-же перевищувати шістдесят років.

Керівник вищого навчального закладу призначає керівника фа-культету строком на п’ять років (для національного вищого навчаль-ного закладу — строком на сім років). Керівник факультету виконує

ДОДАТКИ

свої повноваження на постійній основі. Інші питання щодо порядку обрання керівника факультету визначаються статутом вищого на-вчального закладу.

У вищих навчальних закладах мистецького профілю можуть встановлюватися додаткові вимоги щодо кандидатів на посаду керівника факультету.

Заступники керівника факультету призначаються керівником вищого навчального закладу за пропозицією вченої ради факультету.

2.         Керівник факультету може бути звільнений з посади на

підставах, визначених трудовим законодавством, а також за пору-

шення статуту вищого навчального закладу та умов контракту.

Керівник факультету може бути звільнений з посади керівни-ком вищого навчального закладу на підставі рішення Вченої ради вищого навчального закладу.

3.         Керівник факультету може бути звільнений з посади керівни-ком вищого навчального закладу на підставі подання органу гро-мадського самоврядування факультету. Пропозиція про звільнення керівника факультету вноситься до органу громадського самовряду-вання факультету не менш як половиною статутного складу вченої ради факультету. Пропозиція про звільнення керівника факультету приймається не менше ніж двома третинами голосів статутного складу органу громадського самоврядування факультету.

4.         Керівник вищого навчального закладу, в якому створено но-вий факультет, призначає на умовах контракту виконуючого обов’язки керівника цього факультету на термін до проведення ви-борів керівника факультету, але не більше ніж на один рік.

Розділ VII ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ Стаття 41. Навчально-виховний процес Навчально-виховний процес забезпечує можливість: здобуття особою знань, умінь і навичок у гуманітарній, соціальній, науково-природничій і технічній сферах;

інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізич-ного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та ви-хованої особистості.

Стаття 42. Форми навчання у вищих навчальних закладах Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:

денна (очна);

вечірня;

заочна, дистанційна;

екстернатна.

Форми навчання можуть бути поєднані. Терміни навчання за відповідними формами визначаються можливостями виконання освітньо-професійних програм підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Екстернатна форма навчання — особлива форма навчання, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним пла-ном.

Стаття 43. Форми організації навчального процесу

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах:

навчальні заняття;

самостійна робота;

практична підготовка;

контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних за-кладах є:

лекція;

лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

консультація.

Вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види навчальних занять.

Стаття 44. Умови прийому на навчання до вищого навчального закладу

1.         Прийом осіб на навчання до вищих навчальних закладів здійснюється на конкурсній основі відповідно до їх здібностей неза-лежно від форми власності навчального закладу та джерел його фінансування.

2.         Умови конкурсу мають забезпечувати дотримання прав гро-мадян у галузі освіти.

3.         Поза конкурсом, а також за цільовими направленнями до ви-щих навчальних закладів державної та комунальної форм власності особи зараховуються у випадках і у порядку, передбачених законо-давчими актами.

ДОДАТКИ

4. Прийом на навчання до вищого навчального закладу для підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів прово-диться відповідно до умов прийому на навчання до вищих навчаль-них закладів.

Правила прийому на навчання до вищого навчального закладу затверджуються його керівником за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Стаття 45. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах

1.         Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть-

бути відраховані з вищого навчального закладу:

за власним бажанням;

за невиконання навчального плану;

за порушення умов контракту;

в інших випадках, передбачених законами.

2.         Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть переривати навчання у зв’язку із обставинами, які унеможливлюють виконання навчального плану (за станом здоров’я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, навчанням чи стажуванням в освітніх і наукових установах інозем-них держав тощо). Особам, які перервали навчання у вищих на-вчальних закладах, надається академічна відпустка.

3.         Поновлення на навчання осіб, які відраховані з вищих на-вчальних закладів, здійснюється під час канікул.

4.         Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть бути переведені з:

одного вищого навчального закладу до іншого вищого навчаль-ного закладу;

одного напряму підготовки на інший напрям підготовки в межах однієї галузі знань;

однієї спеціальності на іншу спеціальність в межах одного на-пряму підготовки.

Порядок переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, визначається спеціально уповноваженим центральним ор-ганом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Розділ VIII УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 46. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є:

педагогічні і науково-педагогічні працівники;

особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;

працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабора-торіями, методисти та інші).

Стаття 47. Педагогічні і науково-педагогічні працівники

Педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Науково-педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Наукова та науково-технічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації регулюється Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність” ().

Стаття 48. Основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників

1.         Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників мо-жуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

2.         Основними посадами педагогічних працівників вищих на-вчальних закладів першого і другого рівнів акредитації є:

викладач; старший викладач; голова предметної (циклової) комісії; завідуючий відділенням; заступник директора; директор.

Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є: асистент; викладач;

ДОДАТКИ

старший викладач;

директор бібліотеки;

науковий працівник бібліотеки;

доцент;

професор;

завідуючий кафедрою;

декан;

проректор;

ректор.

3.         На посади науково-педагогічних працівників обираються за

конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені

звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторан-

тури.

Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педа-гогічних працівників.

4.         Педагогічні працівники призначаються на посаду керівником

вищого навчального закладу. Педагогічні працівники кожні п’ять

років проходять атестацію. За результатами атестації визначається

відповідність працівників займаній посаді, присвоюються категорії,

педагогічні звання.

Позитивне рішення атестаційної комісії може бути підставою для підвищення за посадою, а негативне — підставою для звільнення педагогічного працівника з посади у порядку, встановленому зако-нодавством.

Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педа-гогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабіне-том Міністрів України.

Стаття 49. Робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівників

1. Робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України.

Час виконання навчальних, методичних, наукових, ор-ганізаційних та інших трудових обов’язків у поточному навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час.

Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік.

Максимальне навчальне навантаження педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.

2.         Види навчальних занять, що входять до навчального наванта-ження педагогічного та науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлюються вищим навчальним за-кладом в індивідуальному плані працівника.

3.         Залучення педагогічних та науково-педагогічних працівників до роботи, не обумовленої трудовим договором, може здійснюватися лише за його згодою або у випадках, передбачених законом.

4.         Відволікання педагогічних та науково-педагогічних

працівників від виконання професійних обов’язків не допускається,

за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 50. Права педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до за-кону мають право на:

захист професійної честі та гідності;

вільний вибір методів та засобів навчання в межах затвердже-них навчальних планів;

проведення наукової роботи у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації;

індивідуальну педагогічну діяльність;

участь у громадському самоврядуванні;

участь у об’єднаннях громадян;

забезпечення житлом;

отримання пільгових кредитів для індивідуального і коопера-тивного житлового будівництва;

одержання службового житла;

одержання державних стипендій.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші пра-ва, передбачені законами та статутом вищого навчального закладу.

Стаття 51. Обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані:

постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну май-стерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників);

забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідної спеціальності;

ДОДАТКИ

додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, привива-ти їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотиз-му і поваги до Конституції України ();

додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпо-рядку вищого навчального закладу.

Стаття 52. Підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники підвищують кваліфікацію та проходять стажування у відповідних наукових і освітньо-наукових установах як в Україні, так і за її межами.

Вищий навчальний заклад забезпечує підвищення кваліфікації та стажування педагогічних та науково-педагогічних працівників не рідше ніж один раз на п’ять років із збереженням середньої за-робітної плати.

Стаття 53. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах

Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є сту-денти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад’юнкти) та докторанти.

Студент (слухач) — особа, яка в установленому порядку зарахо-вана до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Курсант — особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу і навчається з метою здо-буття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Екстерн — особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу, має відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень і навчається за екстернатною формою на-вчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Асистент-стажист — особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, на-вчається в асистентурі-стажуванні вищих навчальних закладів мис-тецького профілю з метою удосконалення творчої майстерності.

Інтерн — особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста медичного або фармацевтичного спрямування, навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських посад.

Клінічний ординатор — особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських посад, навчається з метою поглиблення про-фесійних знань, підвищення рівнів умінь та навичок лікаря-спеціаліста.

Здобувач — особа, яка прикріплена до аспірантури або докто-рантури вищого навчального закладу або наукової установи і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук без на-вчання в аспірантурі, або особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук без перебування в докторантурі.

Аспірант (ад’юнкт) — особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, на-вчається в аспірантурі (ад’юнктурі) вищого навчального закладу або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторант — особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Стаття 54. Права осіб, які навчаються у вищих навчальних за-кладах

1. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:

вибір форми навчання;

безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

трудову діяльність у позанавчальний час;

додаткову оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням за основ-ним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передба-чені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального за-кладу;

участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських робо-тах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлен-ня своїх робіт для публікацій;

участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення на-вчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;

ДОДАТКИ

надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;

участь у об’єднаннях громадян;

обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, перед-бачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;

участь у формуванні індивідуального навчального плану;

моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;

захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічно-го насильства;

безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, на-укових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу;

канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календар-них тижнів.

2. Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за ден-ною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, вста-новлених Кабінетом Міністрів України.

Студенти вищих навчальних закладів мають право на отриман-ня стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до за-конодавства.

Стаття 55. Обов’язки осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зо-бов’язані:

додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпо-рядку вищого навчального закладу;

виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

Стаття 56. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів

Випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи.

Випускник вищого навчального закладу, який навчався за дер-жавним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з ви-щою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаш-товується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, ук-ладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кош-ти третьої особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди.

Стаття 57. Гарантії педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників вищих навчальних закладів

1.         Педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям

працівників вищих навчальних закладів відповідно:

створюються належні умови праці, підвищення кваліфікації, по-буту, відпочинку та медичного обслуговування;

виплачуються у разі втрати роботи компенсації відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” ();

забезпечується зарахування до науково-педагогічного стажу робіт за сумісництвом у разі виконання навчальних обов’язків не менше ніж 180 годин на рік;

надаються гарантії та встановлюються заохочення, передбачені статтями 57 і 58 Закону України “Про освіту” ().

2.         Вищий навчальний заклад відповідно до статуту визначає

форму і систему доплат, надбавок, премій та інші умови матеріаль-

ного стимулювання педагогічним, науково-педагогічним та іншим

категоріям працівників вищих навчальних закладів.

Розділ IX ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Стаття 58. Аспірантура (ад’юнктура), асистентура-стажування та докторантура

1.         Основними формами підготовки наукових і науково-педа-гогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура (ад’юнктура) і докторантура.

2.         Аспірантура (ад’юнктура) і докторантура створюють умови для безперервної освіти, підвищення науково-педагогічної і наукової кваліфікації громадян і здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук.

3.         Асистентура-стажування відкривається при вищих навчаль-них закладах мистецького профілю і є основною формою підготовки науково-педагогічних, творчих і виконавських кадрів зі спеціальнос-тей мистецьких напрямів.

ДОДАТКИ

4.         Підготовка кандидатів і докторів наук здійснюється вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації, на-уково-дослідними установами та їх відокремленими підрозділами.

5.         Порядок підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 59. Наукові ступені і вчені звання

1.         Науковими ступенями є:

кандидат наук;

доктор наук.

Наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради на

підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються Ви-щою атестаційною комісією України.

2.         Вченими званнями є:

старший науковий співробітник;

доцент;

професор.

Вчене звання старшого наукового співробітника на основі

рішення Вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює Вища атестаційна комісія України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вчене звання доцента або професора на основі рішення Вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або ус-танови, присвоює спеціально уповноважений центральний орган ви-конавчої влади у галузі освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зразки документів про присудження наукових ступенів і при-своєння вчених звань затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3.         Присудження наукового ступеня або присвоєння вченого

звання особі є визнанням рівня її наукової кваліфікації.

Стаття 60. Спеціалізовані вчені ради

1. Спеціалізовані вчені ради є основною ланкою в системі атес-тації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Спеціалізовані вчені ради утворюються за рішенням Вищої ате-стаційної комісії України у вищих навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації, у інших установах, які проводять на-укові, науково-технічні дослідження, а також мають високий рівень

кадрового та матеріально-технічного забезпечення для підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

2.         До складу спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій

включаються вчені, які мають науковий ступінь доктора наук.

До складу спеціалізованих вчених рад для захисту кандидатсь-ких дисертацій також можуть бути включені вчені, які мають науко-вий ступінь кандидата наук.

3.         Порядок створення і діяльності спеціалізованих вчених рад

визначається Вищою атестаційною комісією України.

Розділ X НАУКОВА І НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Стаття 61. Мета і завдання наукової і науково-технічної діяль-ності у вищих навчальних закладах

1.         Наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах є невід’ємною складовою освітньої діяльності і здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти.

2.         Наукова і науково-технічна діяльність вищих навчальних за-кладів забезпечується через:

органічну єдність змісту освіти і програм наукової діяльності;

спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і роз-робок на створення і впровадження нових конкурентоздатних техніки, технологій та матеріалів;

створення стандартів вищої освіти, підручників та навчальних посібників з урахуванням досягнень науки і техніки;

розвиток різних форм наукової співпраці (в тому числі міжна-родної) з установами і організаціями, що не входять до системи ви-щої освіти, для розв’язання складних наукових проблем, впровад-ження результатів наукових досліджень і розробок;

безпосередню участь учасників навчально-виховного процесу в науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах, що прова-дяться у вищому навчальному закладі;

планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень у межах основного робочого часу;

залучення до навчально-виховного процесу провідних учених і науковців, працівників вищих навчальних закладів та інших науко-вих установ і організацій;

ДОДАТКИ

організацію наукових, науково-практичних, науково-методич-них семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу.

Стаття 62. Організація і управління науковою і науково-технічною діяльністю

1.         Наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах провадиться і фінансується відповідно до цього Закону, за-конів України “Про освіту” () та “Про наукову і науково-технічну діяльність” ().

2.         Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки:

розробляє згідно з законодавством пропозиції щодо обсягів бю-джетного фінансування наукової та науково-технічної діяльності ви-щих навчальних закладів, інших підприємств, установ і організацій, що діють у системі вищої освіти, а також обсягів капітального будівництва зазначених підприємств, установ і організацій;

здійснює управління у галузі наукової і науково-технічної діяльності, зокрема через державне замовлення, а також організує і забезпечує проведення наукової роботи як невід’ємної складової освітнього процесу у вищих навчальних закладах.

3.         Наукові дослідження, що проводяться за рахунок коштів дер-

жавного бюджету, фінансуються спеціально уповноваженим цент-

ральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки та (або)

центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпо-

рядкуванні вищі навчальні заклади, незалежно від фінансування

освітньої діяльності. В першочерговому порядку фінансуються фун-

даментальні та пошукові дослідження, а також науково-дослідні ро-

боти, що виконуються в рамках пріоритетних напрямів розвитку на-

уки і техніки.

До виконання наукових і науково-технічних робіт у вищому на-вчальному закладі можуть залучатися наукові, педагогічні і науково-педагогічні працівники, інші працівники вищих навчальних за-кладів, особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, а та-кож фахівці інших організацій.

4.         Наукова і науково-технічна діяльність у вищому навчальному

закладі може також здійснюватися на підставі договору.

5.         Вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акре-

дитації, що провадить наукову діяльність, проходить державну атес-

тацію відповідно до статті 11 Закону України “Про наукову і науко-во-технічну діяльність” ().

Розділ XI ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ В СИСТЕМІ

ВИЩОЇ ОСВІТИ Стаття 63. Правовий режим майна вищих навчальних закладів

1.         За вищим навчальним закладом з метою забезпечення діяль-ності, передбаченої його статутом, і відповідно до закону та його ор-ганізаційно-правової форми власником (власниками) закріплюють-ся на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше не-обхідне майно.

2.         Майно, що закріплене за вищим навчальним закладом держав-ної або комунальної форми власності, а також доходи від використан-ня цього майна належать вищому навчальному закладу на правах опе-ративного управління. Майно, що знаходиться у державній і кому-нальній власності і передане в оперативне управління вищим навчаль-ним закладам державної і комунальної форм власності, не підлягає ви-лученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, ор-ганізаціям, крім випадків, передбачених законодавством.

Майно вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності, що забезпечує їх статутну діяльність, не може бути предметом застави.

Держава в особі відповідних органів державної влади встанов-лює пільги в оподаткуванні, сплаті платежів, митних зборів для ви-щих навчальних закладів.

3.         Вищий навчальний заклад державної та комунальної форм

власності самостійно розпоряджається доходами та іншими надход-

женнями, одержаними від надання дозволених законодавством

платних послуг. Таке розпорядження включає в себе право відкрива-

ти поточні та депозитні рахунки в банках, збереження коштів на де-

позитних рахунках банків, право придбання майна та його викорис-

тання на підставі договорів тощо.

4.         Повноваження власника (власників) щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти реалізуються відповідно до законів.

5.         Вищий навчальний заклад у межах, визначених законами, та відповідно до статуту має право:

ДОДАТКИ

отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, об-ладнання, транспортні засоби тощо) від органів державної влади, підприємств, установ, організацій (в тому числі благодійних) та фізичних осіб;

провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за її межами;

створювати власні або використовувати за договором інші ма-теріально-технічні бази для проведення навчально-виробничої прак-тики осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, а також для власної господарської діяльності;

розвивати власну соціально-побутову базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних та культурних закладів;

здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, капіталь-ний і поточний ремонти основних фондів на умовах підряду або гос-подарським способом;

спрямовувати кошти на будівництво або благоустрій соціально-побутових об’єктів, а також на соціальну підтримку педагогічних, на-уково-педагогічних та інших категорій працівників вищих навчаль-них закладів та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах;

відкривати рахунки у національній та іноземній валюті у банках відповідно до законодавства про банківську діяльність;

користуватися банківськими кредитами.

Стаття 64. Фінансування вищих навчальних закладів

1. Фінансування вищих навчальних закладів державної форми власності здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, при-значених для фінансування спеціально уповноваженого центрально-го органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших централь-них органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад можуть фінансувати вищі навчальні заклади державної форми власності відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів. ( Абзац перший частини першої статті 64 із змінами, внесе-ними згідно із Законом N 2229-IV () від 14.12.2004)

Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також підготовку наукових і науково-педагогічних працівників через аспірантуру і докторантуру визначаються у законі про державний бюджет. (Абзац другий частини першої статті 64 в ре-дакції Закону N 2229-IV () від 14.12.2004)

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла-ди у галузі освіти і науки та інші центральні органи виконавчої вла-ди беруть участь у встановленні нормативів матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів (штатна чисельність співробітників, співвідношення кількості сту-дентів і викладачів, навчальне навантаження викладачів, розміри зе-мельних ділянок, фінансування наукових досліджень, утримання на-вчальних аудиторій і лабораторій, бібліотек та фондів наукової і на-вчальної літератури, фінансування капітального будівництва, ре-монту і утримання будівель і спортивно-оздоровчих споруд, прид-бання технічних засобів навчання та методичного забезпечення на-вчального процесу тощо), диференційованих залежно від статусу, рівня акредитації, типу вищого навчального закладу, напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, та на-укових напрямів підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Фінансування за рахунок видатків Державного бюджету Ук-раїни підготовки фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціаль-ностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих на-вчальних закладах державної форми власності здійснюється в обся-гах, необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста студентів у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації та ста вісімдесяти студентів у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації.

2.         Фінансування вищих навчальних закладів, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та вищих навчальних за-кладів комунальної форми власності здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів.

3.         Фінансування вищих навчальних закладів приватної форми власності здійснюється їх власниками.

4.         Для фінансування вищих навчальних закладів можуть залу-чатися додаткові джерела фінансування, не заборонені законодавст-вом.

Залучені кошти спрямовуються на здійснення статутної діяль-ності вищого навчального закладу у порядку і на умовах, визначених законодавством та його статутом.

5.         Вищі навчальні заклади державної форми власності, вищі на-

вчальні заклади, що перебувають у власності Автономної Рес-

публіки Крим, та вищі навчальні заклади комунальної форми влас-

ДОДАТКИ

ності використовують кошти відповідних бюджетів, а також додат-кових джерел фінансування, не заборонених законодавством, на оп-лату праці та матеріальне стимулювання своїх працівників.

6.         Розмір плати за весь строк навчання або за надання додатко-

вих освітніх послуг встановлюється вищим навчальним закладом у

грошовій одиниці України — гривні, з урахуванням офіційно визна-

ченого рівня інфляції за попередній календарний рік.

Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між ви-щим навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юри-дичною особою, що оплачуватиме навчання або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку на-вчання. Типовий договір затверджується спеціально уповноваже-ним центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг публікується у загальнодержавних друкованих засо-бах масової інформації та інформаційних збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Плата за навчання або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк навчання або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками — помісячно, по семестрах, щорічно.

Особи, які успішно навчаються у вищих навчальних закладах державної або комунальної форми власності за денною (очною) фор-мою навчання за кошти державного або місцевого бюджету, забезпе-чуються стипендіями у розмірі не менше ніж два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Порядок призначення і виплати сти-пендій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Педагогічним та науково-педагогічним працівникам вищих на-вчальних закладів встановлюються доплати за науковий ступінь кан-дидата наук або доктора наук у розмірах відповідно 15 та 20 відсотків посадового окладу, якщо наявність наукового ступеня не передбачена кваліфікаційними вимогами за посадою, яку обіймає працівник.

7.         Законом встановлюються джерела, обсяги та види надход-

жень, які не є об’єктом оподаткування для вищих навчальних за-

кладів всіх форм власності, а також встановлюються пільги щодо

сплати податків і зборів для вищих навчальних закладів та осіб, які

надають їм благодійну допомогу.

8. Показники державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою формуються за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі економіки на підставі узгодженого подання спеціально упов-новаженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки (іншого центрального органу виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади) та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики.

Показники державного замовлення на підготовку наукових і на-уково-педагогічних кадрів формуються за науковими напрямами спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі економіки за поданням спеціально уповноваженого цент-рального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших цен-тральних органів виконавчої влади, які здійснюють підготовку на-укових та науково-педагогічних кадрів.

Стаття 65. Платні послуги у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності

Вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може на-давати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі ви-щої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності за умови за-безпечення провадження освітньої діяльності.

Перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов’яза-них з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми влас-ності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Вищий навчальний заклад не може надавати платні послуги у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності на заміну або в рамках освітньої діяльності, що фінансується за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Розділ XII МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Стаття 66. Державна політика у галузі міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти

Держава сприяє міжнародному співробітництву у галузі вищої освіти і здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення взаємовигідно-го міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти в рамках дво-сторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів і угод.

ДОДАТКИ

Держава створює умови для міжнародного співробітництва ви-щих навчальних закладів усіх форм власності, наукових, проектних, виробничих, клінічних, медико-профілактичних, культурно-освітніх організацій та установ, які забезпечують функціонування та розви-ток системи вищої освіти, органів управління вищою освітою, шля-хом бюджетного фінансування, надання пільг по сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів), пов’язаних із закупівлею та ввезен-ням на митну територію України навчального, наукового та вироб-ничого обладнання, приладдя та матеріалів, для здійснення освітньої, наукової та науково-технічної діяльності.

Стаття 67. Основні напрями міжнародного співробітництва у га-лузі вищої освіти

1.         Вищі навчальні заклади мають право здійснювати міжнарод-не співробітництво, укладати договори про співробітництво, вста-новлювати прямі зв’язки з вищими навчальними закладами інозем-них держав, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до законодавства.

2.         Головними напрямами міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів є:

участь у програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну студентами, аспірантами, педагогічними, на-уково-педагогічними та науковими працівниками;

проведення спільних наукових досліджень;

організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та інших заходів;

участь у міжнародних освітніх та наукових програмах;

спільна видавнича діяльність;

надання послуг, пов’язаних із здобуттям вищої та післядиплом-ної освіти, іноземним громадянам в Україні;

відрядження за кордон науково-педагогічних кадрів для викла-дацької та наукової роботи відповідно до міжнародних договорів Ук-раїни, а також прямих договорів вищих навчальних закладів з іно-земними партнерами.

Стаття 68. Зовнішньоекономічна діяльність у галузі вищої освіти

1.         Зовнішньоекономічна діяльність вищого навчального закладу здійснюється відповідно до законодавства шляхом укладення дого-ворів з іноземними юридичними та фізичними особами.

2.         Основними видами зовнішньоекономічної діяльності вищого навчального закладу є:

організація фахової підготовки і стажування студентів;

провадження освітньої діяльності, пов’язаної з навчанням іно-земних студентів, а також підготовка наукових кадрів для іноземних держав;

проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за замовленням іноземних юридичних та фізичних осіб;

створення спільних з іноземними партнерами підприємств, центрів, лабораторій, технопарків тощо.

3. Валютні та матеріальні надходження від зовнішньоеко-номічної діяльності вищого навчального закладу використовуються для забезпечення виконання статутних завдань.

Розділ XIII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИЩУ ОСВІТУ Стаття 69. Відповідальність за порушення законодавства про вищу освіту

1.         Особи, винні у порушенні законодавства про вищу освіту, не-суть відповідальність відповідно до закону.

2.         Шкода, заподіяна учасниками навчально-виховного процесу вищому навчальному закладу, а також шкода, заподіяна вищим на-вчальним закладом учасникам навчально-виховного процесу, відшкодовуються відповідно до законодавства.

3.         Невиконання вищим навчальним закладом головних завдань діяльності, вимог стандартів вищої освіти є підставою для позбав-лення його ліцензій.

Розділ XIV ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Положення частини четвертої статті 23 набирають чинності з дня прийняття рішення про набір студентів 2009 року. (Абзац дру-гий пункту 1 розділу XIV із змінами, внесеними згідно із Законами N 1004-IV () від 19.06.2003, N 2505-IV () від 25.03.2005)

Положення абзаців першого і другого частини першої та абзацу першого частини другої статті 39, абзаців першого та другого части-ни першої статті 40 цього Закону щодо вимог до кандидатур на поса-ди керівника вищого навчального закладу та керівника факультету поширюються на осіб, які будуть обиратися на зазначені посади з дня набрання чинності цим Законом.

ДОДАТКИ

Положення абзацу четвертого частини першої статті 64 набира-ють чинності з 1 січня 2005 року.

Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

2.         Кабінету Міністрів України:

у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропо-зиції щодо приведення законів у відповідність із цим Законом;

у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти, а також забезпечити приве-дення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;

у проектах законів про Державний бюджет України на 2003 рік та наступні роки передбачати поступове збільшення бюджетних асигнувань для реалізації положень абзацу четвертого частини пер-шої статті 64 цього Закону.

3.         У Законі України “Про ліцензування певних видів госпо-

дарської діяльності” () (Відомості Верховної Ради України, 2000 р.,

N 36, ст. 299; 2001 р., N 11, ст. 45, N 49, ст. 259; 2002 р., N 1, ст. 1):

частину другу статті 2 після слів “ядерної енергії” доповнити словами “ліцензування у сфері освіти”; пункт 40 статті 9 виключити.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 17 січня 2002 року N 2984-III