Додаток 5


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

ЗАКОН УКРАЇНИ Про iнформацiю

Iз змiнами i доповненнями, внесеними Законoм України вiд 6 квiтня 2000 року N 1642-III

Цей Закон закрiплює право громадян України на iнформацiю, закладає правовi основи iнформацiйної дiяльностi.

Грунтуючись на Декларацiї про державний суверенiтет України та Актi проголошення її незалежностi, Закон стверджує iнфор-мацiйний суверенiтет України i визначає правовi форми мiжнарод-ного спiвробiтництва в галузi iнформацiї.

Роздiл I ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення iнформацiї

Пiд iнформацiєю цей Закон розумiє документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подiї та явища, що вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природному середовищi.

Стаття 2. Мета i завдання Закону

Закон встановлює загальнi правовi основи одержання, викорис-тання, поширення та зберiгання iнформацiї, закрiплює право особи на iнформацiю в усiх сферах суспiльного i державного життя Ук-раїни, а також систему iнформацiї, її джерела, визначає статус учас-никiв iнформацiйних вiдносин, регулює доступ до iнформацiї та за-безпечує її охорону, захищає особу та суспiльство вiд неправдивої iнформацiї.

Стаття 3. Сфера дiї Закону

Дiя цього Закону поширюється на iнформацiйнi вiдносини, якi виникають у всiх сферах життя i дiяльностi суспiльства i держави при одержаннi, використаннi, поширеннi та зберiганнi iнформацiї.

Стаття 4. Законодавство про iнформацiю

Законодавство України про iнформацiю складають Конституцiя України, цей Закон, законодавчi акти про окремi галузi, види, форми i засоби iнформацiї, мiжнароднi договори та угоди, ратифiкованi Ук-раїною, та принципи i норми мiжнародного права.

Стаття 5. Основнi принципи iнформацiйних вiдносин Основними принципами iнформацiйних вiдносин є:

—        гарантованiсть права на iнформацiю;

—        вiдкритiсть, доступнiсть iнформацiї та свобода її обмiну;

—        об’єктивнiсть, вiрогiднiсть iнформацiї;

—        повнота i точнiсть iнформацiї;

—        законнiсть одержання, використання, поширення та зберiгання iнформацiї.

Стаття 6. Державна iнформацiйна полiтика

Державна iнформацiйна полiтика — це сукупнiсть основних на-прямiв i способiв дiяльностi держави по одержанню, використанню, поширенню та зберiганню iнформацiї.

Головними напрямами i способами державної iнформацiйної полiтики є:

—        забезпечення доступу громадян до iнформацiї;

—        створення нацiональних систем i мереж iнформацiї;

—        змiцнення матерiально-технiчних, фiнансових, ор-ганiзацiйних, правових i наукових основ iнформацiйної дiяльностi

—        забезпечення ефективного використання iнформацiї;

—        сприяння постiйному оновленню, збагаченню та зберiганню нацiональних iнформацiйних ресурсiв;

—        створення загальної системи охорони iнформацiї;

—        сприяння мiжнародному спiвробiтництву в галузi iнфор-мацiї i гарантування iнформацiйного суверенiтету України.

Державну iнформацiйну полiтику розробляють i здiйснюють органи державної влади загальної компетенцiї, а також вiдповiднi органи спецiальної компетенцiї.

Стаття 7. Суб’єкти iнформацiйних вiдносин

Суб’єктами iнформацiйних вiдносин є:

•          громадяни України;

•          юридичнi особи;

•          держава.

Суб’єктами iнформацiйних вiдносин вiдповiдно до цього Зако-ну можуть бути також iншi держави, їх громадяни та юридичнi осо-би, мiжнароднi органiзацiї та особи без громадянства.

Стаття 8. Об’єкти iнформацiйних вiдносин Об’єктами iнформацiйних вiдносин є документована або публiчно оголошувана iнформацiя про подiї та явища в галузi

ДОДАТКИ

полiтики, економiки, культури, охорони здоров’я, а також у соцiальнiй, екологiчнiй, мiжнароднiй та iнших сферах.

(стаття 8 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.04.2000 р. N 1642-III)

Стаття 9. Право на iнформацiю

Всi громадяни України, юридичнi особи i державнi органи ма-ють право на iнформацiю, що передбачає можливiсть вiльного одер-жання, використання, поширення та зберiгання вiдомостей, не-обхiдних їм для реалiзацiї ними своїх прав, свобод i законних iнте-ресiв, здiйснення завдань i функцiй.

Реалiзацiя права на iнформацiю громадянами, юридичними осо-бами i державою не повинна порушувати громадськi, полiтичнi, еко-номiчнi, соцiальнi, духовнi, екологiчнi та iншi права, свободи i за-коннi iнтереси iнших громадян, права та iнтереси юридичних осiб.

Кожному громадянину забезпечується вiльний доступ до iнфор-мацiї, яка стосується його особисто, крiм випадкiв, передбачених за-конами України.

Стаття 10. Гарантiї права на iнформацiю

Право на iнформацiю забезпечується:

•          обов’язком органiв державної влади, а також органiв мiсце-вого i регiонального самоврядування iнформувати про свою дiяльнiсть та прийнятi рiшення;

•          створенням у державних органах спецiальних iнфор-мацiйних служб або систем, що забезпечували б у встановленому по-рядку доступ до iнформацiї;

•          вiльним доступом суб’єктiв iнформацiйних вiдносин до ста-тистичних даних, архiвних, бiблiотечних i музейних фондiв; обме-ження цього доступу зумовлюються лише специфiкою цiнностей та особливими умовами їх схоронностi, що визначаються законодавст-вом;

•          створенням механiзму здiйснення права на iнформацiю;

•          здiйсненням державного контролю за додержанням законо-давства про iнформацiю;

•          встановленням вiдповiдальностi за порушення законодавст-ва про iнформацiю.

Стаття 11. Мова iнформацiї

Мова iнформацiї визначається Законом “Про мови в Українi”, iншими законодавчими актами України в цiй галузi, мiжнародними договорами та угодами, ратифiкованими Україною.

Роздiл II. IНФОРМАЦIЙНА ДIЯЛЬНIСТЬ

Стаття 12.Визначення iнформацiйної дiяльностi

Iнформацiйна дiяльнiсть — це сукупнiсть дiй, спрямованих на задоволення iнформацiйних потреб громадян, юридичних осiб i дер-жави.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та ор-гани мiсцевого i регiонального самоврядування створюють iнфор-мацiйнi служби, системи, мережi, бази i банки даних.

Порядок їх створення, структура, права та обов’язки визнача-ються Кабiнетом Мiнiстрiв України або iншими органами державної влади, а також органами мiсцевого i регiонального самоврядування.

Стаття 13. Основнi напрями iнформацiйної дiяльностi

Основними напрямами iнформацiйної дiяльностi є: полiтичний, економiчний, соцiальний, духовний, екологiчний, науково-технiчний, мiжнародний тощо.

Держава зобов’язана постiйно дбати про своєчасне створення, належне функцiонування i розвиток iнформацiйних систем, мереж, банкiв i баз даних у всiх напрямах iнформацiйної дiяльностi.

Держава гарантує свободу iнформацiйної дiяльностi в цих на-прямах всiм громадянам та юридичним особам в межах їх прав i сво-бод, функцiй i повноважень.

Стаття 14. Основнi види iнформацiйної дiяльностi

Основними видами iнформацiйної дiяльностi є одержання, ви-користання, поширення та зберiгання iнформацiї.

Одержання iнформацiї — це набуття, придбання, накопичення вiдповiдно до чинного законодавства України документованої або публiчно оголошуваної iнформацiї громадянами, юридичними осо-бами або державою.

Використання iнформацiї — це задоволення iнформацiйних по-треб громадян, юридичних осiб i держави.

Поширення iнформацiї — це розповсюдження, обнародування, реалiзацiя у встановленому законом порядку документованої або публiчно оголошуваної iнформацiї.

Зберiгання iнформацiї — це забезпечення належного стану iнформацiї та її матерiальних носiїв.

Одержання, використання, поширення та зберiгання докумен-тованої або публiчно оголошуваної iнформацiї здiйснюється у по-ДОДАТКИ

рядку, передбаченому цим Законом та iншими законодавчими акта-ми в галузi iнформацiї.

Стаття 15. Професiйна освiта в галузi iнформацiйної дiяльностi

В Українi створюються умови для здобуття професiйної освiти в галузi iнформацiйної дiяльностi через систему її навчальних за-кладiв.

Порядок створення навчальних закладiв iнформацiйного напря-му (журналiстики, статистики, бiблiотечної та архiвної справи, на-уково-iнформацiйної дiяльностi, iнформатики, обчислювальної технiки тощо) та принципи їх дiяльностi визначаються Законом Ук-раїни “Про освiту” та iншими законодавчими актами.

Стаття 16. Органiзацiя наукових дослiджень в галузi iнфор-мацiйної дiяльностi

Для забезпечення успiшного функцiонування i розвитку нацiональних систем iнформацiї в Українi здiйснюються пошуковi фундаментальнi та прикладнi науковi дослiдження в галузi iнфор-мацiйної дiяльностi.

З цiєю метою створюються науковi установи, науково-вироб-ничi пiдроздiли, об’єднання, асоцiацiї, центри нових iнформацiйних технологiй та iншi формування, в тому числi за участю зарубiжних партнерiв.

Фiнансування пошукових i фундаментальних наукових дослiджень, наукових програм, проектiв державного значення у на-уково-дослiдних установах i навчальних закладах здiйснюється за рахунок бюджетних асигнувань, власних коштiв та коштiв замов-никiв.

Фiнансування прикладних дослiджень, розробок здiйснюється, як правило, на договiрнiй або контрактовiй основi, а їх результати можуть бути об’єктом товарних вiдносин.

Роздiл III. ГАЛУЗI, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА IНФОРМАЦIЇ ТА РЕЖИМ

ДОСТУПУ ДО НЕЇ Стаття 17. Галузi iнформацiї

Галузi iнформацiї — це сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про вiдносно самостiйнi сфери життя i дiяльностi суспiльства та держави.

Основними галузями iнформацiї є: полiтична, економiчна, ду-ховна, науково-технiчна, соцiальна, екологiчна, мiжнародна.

Стаття 18. Види iнформацiї Основними видами iнформацiї є:

•          статистична iнформацiя;

•          масова iнформацiя;

•          iнформацiя про дiяльнiсть державних органiв влади та ор-ганiв мiсцевого i регiонального самоврядування;

•          правова iнформацiя;

•          iнформацiя про особу;

•          iнформацiя довiдково-енциклопедичного характеру;

•          соцiологiчна iнформацiя.

Стаття 19. Статистична iнформацiя

Статистична iнформацiя — це офiцiйна документована держав-на iнформацiя, що дає кiлькiсну характеристику подiй та явищ, якi вiдбуваються в економiчнiй, соцiальнiй, культурнiй та iнших сферах життя України.

Державна статистична iнформацiя пiдлягає систематичному вiдкритому публiкуванню. Забезпечується вiдкритий доступ грома-дян, наукових закладiв та iнших заiнтересованих органiзацiй до нео-публiкованих статистичних даних, якi не пiдпадають пiд дiю обме-жень, встановлених цим Законом.

Система статистичної iнформацiї, її джерела i режим визнача-ються Законом України “Про державну статистику” та iншими пра-вовими актами в цiй галузi.

Стаття 20. Масова iнформацiя та її засоби

Масова iнформацiя — це публiчно поширювана друкована та аудiовiзуальна iнформацiя.

Друкованими засобами масової iнформацiї є перiодичнi друко-ванi видання (преса) — газети, журнали, бюлетенi тощо i разовi ви-дання з визначеним тиражем.

Аудiовiзуальними засобами масової iнформацiї є: радiомовлен-ня, телебачення, кiно, звукозапис, вiдеозапис тощо.

Порядок створення (заснування) та органiзацiї дiяльностi окре-мих засобiв масової iнформацiї визначаються законодавчими актами про цi засоби.

Стаття 21. Iнформацiя державних органiв та органiв мiсцевого i регiонального самоврядування

Iнформацiя державних органiв та органiв мiсцевого i регiональ-ного самоврядування — це офiцiйна документована iнформацiя, яка створюється в процесi поточної дiяльностi законодавчої, виконавчої

ДОДАТКИ

та судової влади, органiв мiсцевого i регiонального самоврядування.

Основними джерелами цiєї iнформацiї є: законодавчi акти Ук-раїни, iншi акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, пiдзаконнi нормативнi акти, ненорма-тивнi акти державних органiв, акти органiв мiсцевого i регiонально-го самоврядування.

Iнформацiя державних органiв та органiв мiсцевого i регiональ-ного самоврядування доводиться до вiдома заiнтересованих осiб шляхом:

—        опублiкування її в офiцiйних друкованих виданнях або по-ширення iнформацiйними службами вiдповiдних державних органiв i органiзацiй;

—        опублiкування її в друкованих засобах масової iнформацiї або публiчного оголошення через аудiо- та аудiовiзуальнi засоби ма-сової iнформацiї;

—        безпосереднього доведення її до заiнтересованих осiб (усно, письмово чи iншими способами);

—        надання можливостi ознайомлення з архiвними матерiала-ми;

—        оголошення її пiд час публiчних виступiв посадових осiб.

Джерела i порядок одержання, використання, поширення та

зберiгання офiцiйної iнформацiї державних органiв та органiв мiсце-вого i регiонального самоврядування визначаються законодавчими актами про цi органи.

Законодавчi та iншi нормативнi акти, що стосуються прав, сво-бод i законних iнтересiв громадян, не доведенi до публiчного вiдома, не мають юридичної сили.

Стаття 22. Правова iнформацiя

Правова iнформацiя — це сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про право, його систему, джерела, реалiзацiю, юридичнi факти, правовiдносини, правопорядок, право-порушення i боротьбу з ними та їх профiлактику тощо.

Джерелами правової iнформацiї є Конституцiя України, iншi за-конодавчi i пiдзаконнi нормативнi правовi акти, мiжнароднi догово-ри та угоди, норми i принципи мiжнародного права, а також ненор-мативнi правовi акти, повiдомлення засобiв масової iнформацiї, публiчнi виступи, iншi джерела iнформацiї з правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та iнших норма-тивних актiв всiм громадянам держава забезпечує видання цих актiв

масовими тиражами у найкоротшi строки пiсля набрання ними чин-ностi.

Стаття 23. Iнформацiя про особу

Iнформацiя про особу — це сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є: нацiональнiсть, освiта, сiмейний стан, релiгiйнiсть, стан здоров’я, а також адреса, дата i мiсце народження.

Джерелами документованої iнформацiї про особу є виданi на її iм’я документи, пiдписанi нею документи, а також вiдомостi про осо-бу, зiбранi державними органами влади та органами мiсцевого i регiонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання вiдомостей про особу без її поперед-ньої згоди, за винятком випадкiв, передбачених законом.

Кожна особа має право на ознайомлення з iнформацiєю, зiбра-ною про неї.

Iнформацiя про особу охороняється Законом.

Стаття 24. Iнформацiя довiдково-енциклопедичного характеру

Iнформацiя довiдково-енциклопедичного характеру — це систе-матизованi, документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про суспiльне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цiєї iнформацiї є: енциклопедiї, словни-ки, довiдники, рекламнi повiдомлення та оголошення, путiвники, картографiчнi матерiали тощо, а також довiдки, що даються уповно-важеними на те державними органами та органами мiсцевого i регiонального самоврядування, об’єднаннями громадян, ор-ганiзацiями, їх працiвниками та автоматизованими iнформацiйними системами.

Система цiєї iнформацiї, доступ до неї регулюються бiблiотеч-ним, архiвним та iншим галузевим законодавством.

Стаття 25. Соцiологiчна iнформацiя

Соцiологiчна iнформацiя — це документованi або публiчно ого-лошенi вiдомостi про ставлення окремих громадян i соцiальних груп до суспiльних подiй та явищ, процесiв, фактiв.

Основними джерелами соцiологiчної iнформацiї є документо-ванi або публiчно оголошенi вiдомостi, в яких вiдображено результа-ти соцiологiчних опитувань, спостережень та iнших соцiологiчних дослiджень.

ДОДАТКИ

Соцiологiчнi дослiдження здiйснюються державними органами, об’єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

Стаття 26. Джерела iнформацiї

Джерелами iнформацiї є передбаченi або встановленi Законом носiї iнформацiї: документи та iншi носiї iнформацiї, якi являють со-бою матерiальнi об’єкти, що зберiгають iнформацiю, а також повiдо-млення засобiв масової iнформацiї, публiчнi виступи.

Стаття 27. Документ в iнформацiйних вiдносинах

Документ — це передбачена законом матерiальна форма одер-жання, зберiгання, використання i поширення iнформацiї шляхом фiксацiї її на паперi, магнiтнiй, кiно -, вiдео -, фотоплiвцi або на iншо-му носiєвi.

Первинний документ — це документ, що мiстить в собi вихiдну iнформацiю.

Вторинний документ — це документ, що являє собою результат аналiтико-синтетичної та iншої переробки одного або кiлькох доку-ментiв.

Стаття 28. Режим доступу до iнформацiї

Режим доступу до iнформацiї — це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення i зберiгання iнформацiї.

За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту iнфор-мацiю та iнформацiю з обмеженим доступом.

Держава здiйснює контроль за режимом доступу до iнформацiї.

Завдання контролю за режимом доступу до iнформацiї полягає у забезпеченнi додержання вимог законодавства про iнформацiю всiма державними органами, пiдприємствами, установами та ор-ганiзацiями, недопущеннi необгрунтованого вiднесення вiдомостей до категорiї iнформацiї з обмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням встановленого режиму здiйснюється спецiальними органами, якi визначають Верховна Ра-да України i Кабiнет Мiнiстрiв України.

У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати вiд урядових установ, мiнiстерств, вiдомств звiти, якi мiстять вiдомостi про їх дiяльнiсть по забезпеченню iнформацiєю заiнтересованих осiб (кiлькiсть випадкiв вiдмови у наданнi доступу до iнформацiї iз зазна-ченням мотивiв таких вiдмов; кiлькiсть та обгрунтування застосу-вання режиму обмеженого доступу до окремих видiв iнформацiї:

кiлькiсть скарг на неправомiрнi дiї посадових осiб, якi вiдмовили у доступi до iнформацiї, та вжитi щодо них заходи тощо). Стаття 29. Доступ до вiдкритої iнформацiї Доступ до вiдкритої iнформацiї забезпечується шляхом:

—        систематичної публiкацiї її в офiцiйних друкованих видан-нях (бюлетенях, збiрниках);

—        поширення її засобами масової комунiкацiї;

—        безпосереднього її надання заiнтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Порядок i умови надання громадянам, державним органам, юри-дичним особам i представникам громадськостi вiдомостей за запита-ми встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання iнформацiї здiйснюється на договiрнiй основi.

Обмеження права на одержання вiдкритої iнформацiї заборо-няється законом.

Переважним правом на одержання iнформацiї користуються громадяни, яким ця iнформацiя необхiдна для виконання своїх про-фесiйних обов’язкiв.

Стаття 30. Iнформацiя з обмеженим доступом

Iнформацiя з обмеженим доступом за своїм правовим режимом подiляється на конфiденцiальну i таємну.

Конфiденцiальна iнформацiя — це вiдомостi, якi знаходяться у володiннi, користуваннi або розпорядженнi окремих фiзичних чи юридичних осiб i поширюються за їх бажанням вiдповiдно до перед-бачених ними умов.

Громадяни, юридичнi особи, якi володiють iнформацiєю про-фесiйного, дiлового, виробничого, банкiвського, комерцiйного та iншого характеру, одержаною на власнi кошти, або такою, яка є пред-метом їх професiйного, дiлового, виробничого, банкiвського, ко-мерцiйного та iншого iнтересу i не порушує передбаченої законом таємницi, самостiйно визначають режим доступу до неї, включаючи належнiсть її до категорiї конфiденцiальної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить iнформацiя комерцiйного та банкiвського характеру, а також iнформацiя, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України (з питань статистики, екологiї, банкiвських операцiй, податкiв то-що), та iнформацiя, приховування якої являє загрозу життю i здо-ров’ю людей.

ДОДАТКИ

До таємної iнформацiї належить iнформацiя, що мiстить вiдо-мостi, якi становлять державну та iншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особi, суспiльству i дер-жавi.

Вiднесення iнформацiї до категорiї таємних вiдомостей, якi ста-новлять державну таємницю, i доступ до неї громадян здiйснюється вiдповiдно до закону про цю iнформацiю.

Порядок обiгу таємної iнформацiї та її захисту визначається вiдповiдними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.

Порядок i термiни обнародування таємної iнформацiї визнача-ються вiдповiдним законом.

Стаття 31. Доступ громадян до iнформацiї про них

Громадяни мають право:

•          знати у перiод збирання iнформацiї, якi вiдомостi про них i з якою метою збираються, як, ким i з якою метою вони використову-ються;

•          доступу до iнформацiї про них, заперечувати її правильнiсть, повноту, доречнiсть тощо.

Державнi органи та органiзацiї, органи мiсцевого i регiонально-го самоврядування, iнформацiйнi системи яких вмiщують iнфор-мацiю про громадян, зобов’язанi надавати її безперешкодно i безко-штовно на вимогу осiб, яких вона стосується, крiм випадкiв, передба-чених законом, а також вживати заходiв щодо запобiгання не-санкцiонованому доступу до неї. У разi порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян вiд завданої їм шкоди використанням та-кої iнформацiї.

Забороняється доступ стороннiх осiб до вiдомостей про iншу особу, зiбраних вiдповiдно до чинного законодавства державними органами, органiзацiями i посадовими особами.

Зберiгання iнформацiї про громадян не повинно тривати довше, нiж це необхiдно для законно встановленої мети.

Всi органiзацiї, якi збирають iнформацiю про громадян, повиннi до початку роботи з нею здiйснити у встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України порядку державну реєстрацiю вiдповiдних баз да-них.

Необхiдна кiлькiсть даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою i може викори-стовуватися лише для законно встановленої мети.

Вiдмова в доступi до такої iнформацiї, або приховування її, або незаконнi збирання, використання, зберiгання чи поширення мо-жуть бути оскарженi до суду.

Стаття 32. Iнформацiйний запит щодо доступу до офiцiйних до-кументiв i запит щодо надання письмової або усної iнформацiї

Пiд iнформацiйним запитом (надалi — запитом) щодо доступу до офiцiйних документiв у цьому Законi розумiється звернення з ви-могою про надання можливостi ознайомлення з офiцiйними доку-ментами. Запит може бути iндивiдуальним або колективним. Вiн по-дається у письмовiй формi.

Громадянин має право звернутися до державних органiв i вима-гати надання будь-якого офiцiйного документу, незалежно вiд того, стосується цей документ його особисто чи нi, крiм випадкiв обме-ження доступу, передбачених цим Законом.

Пiд запитом щодо надання письмової або усної iнформацiї у цьому Законi розумiється звернення з вимогою надати письмову або усну iнформацiю про дiяльнiсть органiв законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осiб з окремих питань.

Громадяни України, державнi органи, органiзацiї i об’єднання громадян (надалi — запитувачi) подають запит вiдповiдному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.

У запитi повинно бути зазначено прiзвище, iм’я та по батьковi запитувача, документ, письмова або усна iнформацiя, що його цiка-вить, та адреса, за якою вiн бажає одержати вiдповiдь.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадовi особи зобов’язанi надавати iнформацiю, що стосується їх дiяльностi, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публiчнi виступи своїх посадових осiб.

Стаття 33. Термiн розгляду запиту щодо доступу до офiцiйних документiв

Термiн вивчення запиту на предмет можливостi його задоволен-ня не повинен перевищувати десяти календарних днiв.

Протягом вказаного термiну державна установа письмово дово-дить до вiдома запитувача, що його запит буде задоволено або що за-питуваний документ не пiдлягає наданню для ознайомлення.

Задоволення запиту здiйснюється протягом мiсяця, якщо iнше не передбачено законом.

Аналогiчний термiн розгляду встановлюється i щодо запиту про надання письмової iнформацiї.

ДОДАТКИ

Стаття 34. Вiдмова та вiдстрочка задоволення запиту щодо до-ступу до офiцiйних документiв

Вiдмова в задоволеннi запиту доводиться до вiдома запитувача у письмовiй формi з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рiшення.

У вiдмовi має бути зазначено:

1)         посадову особу державної установи, яка вiдмовляє у задово-леннi запиту;

2)         дату вiдмови;

3)         мотивовану пiдставу вiдмови.

Вiдстрочка задоволення запиту допускається в разi, якщо запи-туваний документ не може бути надано для ознайомлення у мiсяч-ний термiн. Повiдомлення про вiдстрочку доводиться до вiдома за-питувача у письмовiй формi з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рiшення.

У повiдомленнi про вiдстрочку має бути зазначено:

1)         посадову особу державної установи, яка вiдмовляє у задово-леннi запиту у визначений мiсячний термiн;

2)         дату надсилання або видачi повiдомлення про вiдстрочку;

3)         причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений цим Законом термiн;

4)         термiн, у який буде задоволено запит.

Вiдмова та вiдстрочка задоволення запиту щодо надання пись-мової iнформацiї здiйснюються в аналогiчному порядку.

Стаття 35. Оскарження вiдмови i вiдстрочки задоволення запи-ту щодо доступу до офiцiйних документiв

Вiдмову або вiдстрочку задоволення запиту може бути оскарже-но.

У разi вiдмови в наданнi документа для ознайомлення або вiдстрочки задоволення запиту запитувач має право оскаржити вiдмову або вiдстрочку до органу вищого рiвня.

Якщо на скаргу, подану до органу вищого рiвня, дається нега-тивна вiдповiдь, запитувач має право оскаржити цю вiдмову до суду.

У разi, коли запитувач звернувся до суду, обов’язок доводити за-коннiсть вiдмови чи вiдстрочки задоволення запиту покладається на вiдповiдача — державну установу.

Суд має право для забезпечення повноти та об’єктивностi роз-гляду справи запитати офiцiйнi документи, у можливостi ознайом-лення з якими було вiдмовлено, i, вивчивши їх, прийняти рiшення

про обгрунтованiсть (або необгрунтованiсть) дiй посадових осiб дер-жавної установи.

Якщо вiдмову або вiдстрочку визнано необгрунтованою, суд зо-бов’язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офiцiйним документом i постановляє окрему ухвалу щодо посадо-вих осiб, якi вiдмовили заявнику.

Необгрунтована вiдмова у наданнi змоги для ознайомлення з офiцiйними документами або порушення визначеного термiну її на-дання без поважних причин тягнуть за собою дисциплiнарну або iншу вiдповiдальнiсть посадових осiб державних установ у порядку, встановленому законами України.

Офiцiйнi документи, наданi на запити органами законодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть публiкуватися.

Запитувачi мають право робити виписки з наданих їм для ознай-омлення офiцiйних документiв, фотографувати їх, записувати текст на магнiтну плiвку тощо. Власник документiв має право за вiдповiдну плату виготовляти за бажанням запитувача копiї запиту-ваних документiв.

Не пiдлягає оплатi робота по пошуку офiцiйних документiв.

Оскарження вiдмови i вiдстрочки задоволення запиту щодо на-дання письмової iнформацiї здiйснюється в аналогiчному порядку.

Стаття 36. Порядок вiдшкодування витрат, пов’язаних iз задо-воленням запитiв щодо доступу до офiцiйних документiв i надання письмової iнформацiї

Запитувачi повиннi повнiстю або частково вiдшкодувати витра-ти, пов’язанi з виконанням запитiв щодо доступу до офiцiйних доку-ментiв та наданням письмової iнформацiї.

Порядок оплати копiй запитуваних документiв встановлюється державними установами.

Кабiнет Мiнiстрiв України або iншi державнi установи визнача-ють порядок i розмiр оплати робiт по збиранню, пошуку, пiдготовцi, створенню i наданню запитуваної письмової iнформацiї, який не пови-нен перевищувати реальних витрат, пов’язаних з виконанням запитiв.

Стаття 37. Документи та iнформацiя, що не пiдлягають наданню для ознайомлення за запитами

Не пiдлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за iнформацiйними запитами офiцiйнi документи, якi мiстять у собi:

• iнформацiю, визнану у встановленому порядку державною таємницею;

ДОДАТКИ

•          iнформацiю про оперативну i слiдчу роботу органiв прокура-тури, МВС, СБУ, роботу органiв дiзнання та суду у тих випадках, ко-ли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслiду-ванню чи дiзнанню, порушити право людини на справедливий та об’єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров’ю будь-якої особи;

•          iнформацiю, що стосується особистого життя громадян;

•          документи, що становлять внутрiвiдомчу службову корес-понденцiю (доповiднi записки, переписка мiж пiдроздiлами та iнше), якщо вони пов’язанi з розробкою напряму дiяльностi установи, про-цесом прийняття рiшень i передують їх прийняттю;

•          iнформацiю, що не пiдлягає розголошенню згiдно з iншими законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої зверну-то запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо вiн мiстить iнформацiю, яка не пiдлягає розголошенню на пiдставi нор-мативного акта iншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирiшувати питання щодо її розсе-кречення;

•          iнформацiю фiнансових установ, пiдготовлену для кон-трольно-фiнансових вiдомств.

Стаття 38. Право власностi на iнформацiю

Право власностi на iнформацiю — це врегульованi законом суспiльнi вiдносини щодо володiння, користування i розпорядження iнформацiєю.

Iнформацiя є об’єктом права власностi громадян, органiзацiй (юридичних осiб) i держави. Iнформацiя може бути об’єктом права власностi як у повному обсязi, так i об’єктом лише володiння, кори-стування чи розпорядження.

Власник iнформацiї щодо об’єктiв своєї власностi має право здiйснювати будь-якi законнi дiї.

Пiдставами виникнення права власностi на iнформацiю є:

•          створення iнформацiї своїми силами i за свiй рахунок;

•          договiр на створення iнформацiї;

•          договiр, що мiстить умови переходу права власностi на iнформацiю до iншої особи.

Iнформацiя, створена кiлькома громадянами або юридичними особами, є колективною власнiстю її творцiв. Порядок i правила ко-ристування такою власнiстю визначаються договором, укладеним мiж спiввласниками.

Iнформацiя, створена органiзацiями (юридичними особами) або придбана ними iншим законним способом, є власнiстю цих ор-ганiзацiй.

Iнформацiя, створена на кошти державного бюджету, є держав-ною власнiстю. Iнформацiю, створену на правах iндивiдуальної влас-ностi, може бути вiднесено до державної власностi у випадках пере-дачi її на зберiгання у вiдповiднi банки даних, фонди або архiви на договiрнiй основi.

Власник iнформацiї має право призначати особу, яка здiйснює володiння, використання i розпорядження iнформацiєю, i визначати правила обробки iнформацiї та доступ до неї, а також встановлювати iншi умови щодо iнформацiї.

Стаття 39. Iнформацiя як товар

Iнформацiйна продукцiя та iнформацiйнi послуги громадян i юридичних осiб, якi займаються iнформацiйною дiяльнiстю, можуть бути об’єктами товарних вiдносин, що регулюються чинним цивiльним та iншим законодавством.

Цiни i цiноутворення на iнформацiйну продукцiю та iнфор-мацiйнi послуги встановлюються договорами, за винятком випадкiв, передбачених Законом.

Стаття 40. Iнформацiйна продукцiя

Iнформацiйна продукцiя — це матерiалiзований результат iнформацiйної дiяльностi, призначений для задоволення iнфор-мацiйних потреб громадян, державних органiв, пiдприємств, установ i органiзацiй.

Стаття 41. Iнформацiйна послуга

Iнформацiйна послуга — це здiйснення у визначенiй законом формi iнформацiйної дiяльностi по доведенню iнформацiйної про-дукцiї до споживачiв з метою задоволення їх iнформацiйних потреб.

Роздiл IV УЧАСНИКИ IНФОРМАЦIЙНИХ ВIДНОСИН, ЇХ ПРАВА ТА

ОБОВ’ЯЗКИ Стаття 42. Учасники iнформацiйних вiдносин

Учасниками iнформацiйних вiдносин є громадяни, юридичнi особи або держава, якi набувають передбачених законом прав i обов’язкiв у процесi iнформацiйної дiяльностi.

Основними учасниками цих вiдносин є: автори, споживачi, по-ширювачi, зберiгачi (охоронцi) iнформацiї.

ДОДАТКИ

Стаття 43.Права учасникiв iнформацiйних вiдносин Учасники iнформацiйних вiдносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберiгати iнформацiю в будь-якiй формi з використанням будь-яких засобiв, крiм випадкiв, передбачених законом.

Кожний учасник iнформацiйних вiдносин для забезпечення йо-го прав, свобод i законних iнтересiв має право на одержання iнфор-мацiї про:

•          дiяльнiсть органiв державної влади;

•          дiяльнiсть народних депутатiв;

•          дiяльнiсть органiв мiсцевого i регiонального самоврядування та мiсцевої адмiнiстрацiї;

•          те, що стосується його особисто.

Роздiл VI. ФIНАНСУВАННЯ ТА МАТЕРIАЛЬНО-ТЕХНIЧНА БАЗА ТЕЛЕРАДIООРГАНIЗАЦIЙ Стаття 44. Фiнансування телерадiоорганiзацiй Джерелами фiнансування телерадiоорганiзацiй є бюджетнi асиг-нування, абонентна плата, а також кошти, отриманi вiд:

•          виробництва i трансляцiї реклами, видання газет, журналiв,

iнформацiйних бюлетенiв, книг, вiдеогазет, створення телерадiопро-

грам на замовлення;

Абзац третiй частини першої статтi 44 виключено. (згiдно iз Законом України вiд 14.02.97 р. N 70/97-ВР)

•          дiяльностi комерцiйних каналiв, а також кабельного, довiдкового (телетексту) та iнших видiв телерадiомовлення;

•          виробництва, продажу i прокату касет iз записами вiдео- та аудiопродукцiї;

•          прокату телефiльмiв, платних спектаклiв, концертiв, ор-ганiзованих безпосередньо телерадiоорганiзацiєю;

•          зовнiшньоекономiчної дiяльностi телерадiоорганiзацiї та iнших видiв дiяльностi, передбачених статутом;

•          внескiв засновникiв, спонсорiв, державних органiв, бла-годiйних та iнших громадських фондiв, а також окремих громадян.

Iноземнi iнвестицiї, як джерело фiнансування телерадiоор-ганiзацiй, допускаються в порядку, встановленому чинним законо-давством України з обмеженням, встановленим статтею 13 цього За-кону.

Фiнансування системи Суспiльного телебачення i радiомовлен-ня здiйснюється вiдповiдно до Закону України “Про систему Суспiльного телебачення i радiомовлення України.

(статтю 44 доповнено частиною третьою згiдно iз Законом Ук-раїни вiд 22.10.97 р. N 595/97-ВР)

Стаття 45.Матерiально-технiчна база телерадiоорганiзацiї

Матерiально-технiчна база телерадiоорганiзацiї, що забезпечує виробництво телерадiопередач та програм i доведення їх до спожи-вачiв, може включати до свого складу пiдприємства та органiзацiї (телецентри, телерадiоцентри, технiчнi центри телебачення i радiомовлення, радiобудинки тощо), а також технiчнi засоби розпов-сюдження телерадiопрограм (передавачi, супутниковi, кабельнi, радiорелейнi мережi зв’язку та iншi засоби).

Технiчнi засоби телебачення i радiомовлення, створенi (прид-банi, побудованi) за рахунок державних капiталовкладень, не мо-жуть бути наданi в користування недержавним телерадiоор-ганiзацiям без згоди Нацiональної ради.

Плани, програми i схеми розвитку громадського, вiдомчого та iнших видiв телебачення i радiомовлення повиннi бути узгодженi те-лерадiоорганiзацiєю з програмою розвитку державного телебачення i радiомовлення на вiдповiдних територiях.

Пiд час проектування, будiвництва i реконструкцiї об’єктiв (бу-динкiв, споруд), призначених для проведення громадських заходiв (культурно-масових, спортивних, видовищних тощо), мають бути передбаченi необхiднi технiчнi вимоги щодо забезпечення теле-радiотрансляцiй iз цих примiщень (освiтлення, площа для розмiщен-ня телекамер та iншого устаткування i роботи персоналу, засоби зв’язку тощо).

Витрати телерадiоорганiзацiй на капiтальне будiвництво об’єктiв, призначених для здiйснення телерадiомовлення, включа-ються у собiвартiсть їх продукцiї.

(стаття 45 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.95 р. N 198/95-ВР)

Роздiл VII. ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ТЕЛЕБАЧЕННЯ I РАДIОМОВЛЕННЯ Стаття 46. Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про те-лебачення i радiомовлення

ДОДАТКИ

Порушеннями законодавства України про телебачення i радiомовлення є:

•          порушення, передбаченi статтею 47 Закону України “Про iнформацiю”;

•          порушення вимог, встановлених частиною другою статтi 2, статтею 8, частиною четвертою статтi 20 цього Закону;

•          порушення антимонопольних обмежень, встановлених цим Законом;

•          порушення обмежень, встановлених для iноземних iнвес-торiв;

•          мовлення без лiцензiї;

•          одержання лiцензiї на використання каналiв мовлення шля-хом обману;

•          здiйснення мовлення з порушенням умов, якi вказуються в лiцензiї;

•          порушення порядку та строкiв видачi лiцензiї;

•          порушення iнтересiв та законних прав телерадiоорганiзацiй, що отримали лiцензiю;

•          надання в користування технiчних засобiв мовлення теле-радiоорганiзацiям, якi не мають лiцензiї;

•          повна або часткова передача каналу мовлення в користуван-ня iншiй юридичнiй або фiзичнiй особi;

•          порушення вимог щодо обов’язкового повiдомлення вихiдних даних;

•          створення мереж кабельного (проводового) мовлення без дозволу мiсцевих органiв державної виконавчої влади;

•          незабезпечення телерадiоорганiзацiєю кабельного мовлення трансляцiї своїм абонентам програм державного мовлення;

•          порушення авторських прав власникiв телерадiопередач та програм;

•          порушення вимог щодо рекламної дiяльностi, встановлених чинним законодавством;

(абзац сiмнадцятий частини 1 статтi 46 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.02.97 р. N 70/97-ВР)

•          порушення умов спонсорської дiяльностi;

•          порушення прав творчих працiвникiв телерадiоорганiзацiї;

•          порушення законних прав телеглядачiв та радiослухачiв;

•          створення перешкод у законнiй дiяльностi Нацiональної ра-ди;

• порушення вимог, встановлених статтями 15 i 22 Закону Ук-раїни “Про кiнематографiю”.

(частину першу статтi 46 доповнено абзацом двадцять другим згiдно iз Законом України вiд 16.07.99 р. N 998-XIV)

Особи, виннi в цих порушеннях, несуть цивiльно-правову, адмiнiстративну i кримiнальну вiдповiдальнiсть згiдно з чинним за-конодавством України.

Стаття 47. Вiдшкодування моральної шкоди

Моральна (немайнова) шкода, заподiяна громадяниновi в ре-зультатi розповсюдження телерадiоорганiзацiєю даних, що не вiдповiдають дiйсностi, принижують честь i гiднiсть громадянина або завдають йому iншої немайнової шкоди, компенсується за рiшенням суду цiєю телерадiоорганiзацiєю, а також винними посадо-вими особами i громадянами. Розмiр вiдшкодування моральної (не-майнової) шкоди в грошовому виразi визначається судом.

Стаття 48. Звiльнення вiд вiдповiдальностi за розповсюдження даних, що не вiдповiдають дiйсностi

Телерадiоорганiзацiя та телерадiопрацiвники не несуть вiдповiдальностi за розповсюдження по телебаченню i радiо даних, що не вiдповiдають дiйсностi, у випадках:

а)         якщо цi данi мiстились в офiцiйних повiдомленнях;

б)         якщо їх одержано вiд iнформацiйних агентств або прес-служб

державних органiв та органiв об’єднань громадян;

в)         якщо вони є дослiвним цитуванням виступiв народних депу-

татiв, а також офiцiйних виступiв посадових осiб державних органiв;

г)         якщо вони мiстилися в авторських виступах, якi передаються

в ефiр без попереднього запису.

Роздiл VIII. МIЖНАРОДНЕ СПIВРОБIТНИЦТВО В ГАЛУЗI ТЕЛЕБАЧЕН-НЯ I РАДIОМОВЛЕННЯ Стаття 49. Мiжнародне спiвробiтництво телерадiоорганiзацiй Спiвробiтництво телерадiоорганiзацiй iз зарубiжними партнера-ми здiйснюється на пiдставi ратифiкованих Україною мiжнародних договорiв або прямих договорiв.

Якщо мiжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено iншi норми, нiж тi, що мiстяться в цьому Законi, то за-стосовуються норми мiжнародного договору.

Стаття 50. Дiяльнiсть представникiв зарубiжних телерадiоор-ДОДАТКИ

ганiзацiй на територiї України

Акредитацiя зарубiжних кореспондентiв телебачення i радiо проводиться Мiнiстерством закордонних справ України.

Правовий стан i професiйна дiяльнiсть представникiв за-рубiжних телерадiоорганiзацiй, акредитованих в Українi, регулю-ються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Представники зарубiжних телерадiоорганiзацiй, не акредито-ванi в Українi у встановленому порядку, здiйснюють свою дiяльнiсть як спiвробiтники iноземних юридичних осiб.

Роздiл IX. ПРИКIНЦЕВI ПОЛОЖЕННЯ

1.         На час загальної або часткової мобiлiзацiї та/чи воєнного ста-

ну в Українi або в окремих її мiсцевостях встановлюється особливий

режим роботи телебачення i радiомовлення, за якого розповсюджен-

ня в ефiрi теле- i радiопередач (програм) здiйснюється лише теле-

радiоорганiзацiями спецiально уповноваженого центрального орга-

ну виконавчої влади з питань телебачення i радiомовлення з викори-

станням лише каналiв пiдприємств, що вiднесенi до сфери уп-

равлiння Державного комiтету зв’язку України i спецiально уповно-

важеного центрального органу виконавчої влади з питань телебачен-

ня i радiомовлення.

Органам виконавчої влади, уповноваженим у справах цивiльної оборони, захисту населення i надзвичайних ситуацiй, надається пра-во використовувати без перешкод державнi телерадiоорганiзацiї i технiчнi засоби мовлення для передачi iнформацiї, пов’язаної з захи-стом населення.

2.         Дiя статей 6, 22, 23, 26 i 38 Закону України “Про телебачення

i радiомовлення” пiд час загальної або часткової мобiлiзацiї та/чи

воєнного стану тимчасово припиняється.

Порядок мовлення телерадiоорганiзацiй пiд час загальної або часткової мобiлiзацiї та/чи воєнного стану визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Закон доповнено новим роздiлом IX згiдно iз Законом України вiд 20.10.98 р. N 193-XIV)