Додаток 2


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про внесення змін до Закону України “Про туризм”

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: I. Внести зміни до Закону України “Про туризм” (324/95-ВР) (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 31, ст. 241; 2001 р., N 32, ст. 172), виклавши його в такій редакції:

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про туризм

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі ту-ризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) прав громадян на відпочинок, свободу пересу-вання, охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, за-доволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристич-них подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов’язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

туризм — тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживан-ня в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;

турист — особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачу-ваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце пере-бування в зазначений термін;

туристичний продукт — попередньо розроблений комплекс ту-ристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною,

ДОДАТКИ

до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщен-ням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);

супутні туристичні послуги та товари — послуги та товари, при-значені для задоволення потреб споживачів, надання та вироб-ництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

характерні туристичні послуги та товари — послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та вироб-ництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

просування туристичного продукту — комплекс заходів, спря-мованих на створення та підготовку до реалізації туристичного про-дукту чи туристичних послуг (організація рекламно-ознайомлю-вальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо);

місце продажу (реалізації) туристичних послуг — країна, в якій зареєстровано відповідний суб’єкт господарювання, що реалізує ту-ристичний продукт;

місце надання туристичних послуг — країна, на території якої безпосередньо надаються туристичні послуги.

Стаття 2. Законодавство України про туризм

Законодавство України про туризм складається з Конституції України ( 254к/96-ВР), цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, авто-номії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним (435-15) та Господарським кодексами України (436-15) з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжна-родного договору.

Стаття 3. Туристичні ресурси України

Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з викори-станням об’єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого само-врядування відповідно до програм розвитку туризму.

Класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об’єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.

Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливо-му режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.

Під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об’єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтег-рацію споруджуваних об’єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.

Стаття 4. Організаційні форми та види туризму

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать: в’їзний туризм — подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм — подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об’єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:

•          дитячий;

•          молодіжний;

•          сімейний;

•          для осіб похилого віку;

•          для інвалідів;

•          культурно-пізнавальний;

•          лікувально-оздоровчий;

•          спортивний;

•          релігійний;

•          екологічний (зелений);

•          сільський;

•          підводний;

ДОДАТКИ

•          гірський;

•          пригодницький;

•          мисливський;

•          автомобільний;

•          самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюють-ся законом.

Стаття 5. Учасники відносин, що виникають при здійсненні ту-ристичної діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристич-ної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристич-ний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасово-го розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посеред-ницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а та-кож громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадян-ства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб’єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі — суб’єкти туристичної діяльності), є:

•          туристичні оператори (далі — туроператори) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключ-ною діяльністю є організація та забезпечення створення туристично-го продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також по-середницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

•          туристичні агенти (далі — турагенти) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та ту-ристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на тура-гентську діяльність;

•          інші суб’єкти підприємницької діяльності, що надають по-слуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екс-курсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

•          гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу — фізичні осо-би, які проводять діяльність, пов’язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних по-садах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслу-говують об’єкти відвідування;

•          фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяль-ності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення тури-стичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Розділ II

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В

ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 6. Основні способи та цілі державного регулювання в

галузі туризму. Основні пріоритетні напрями державної політики в

галузі туризму

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності.

Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

•          визначення і реалізації основних напрямів державної політи-ки в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

•          визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ре-сурсів України, їх використання та охорони;

•          спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;

•          визначення основ безпеки туризму;

•          нормативного регулювання відносин у галузі туризму (тури-стичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);

•          ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;

ДОДАТКИ

•          встановлення системи статистичного обліку і звітності в га-лузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

•          організації і здійснення державного контролю за дотриман-ням законодавства в галузі туризму;

•          визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

•          участі в розробці та реалізації міжнародних програм з роз-витку туризму.

Державне регулювання в галузі туризму здійснюється іншими способами, визначеними законом.

Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:

•          забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлен-ня і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

•          безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб’єктів туристичної діяльності та їх об’єднань, прав та за-конних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

•          збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плану-ванні та забудові територій;

•          створення сприятливих умов для розвитку індустрії туриз-му, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Основними пріоритетними напрямами державної політики в га-лузі туризму є:

•          удосконалення правових засад регулювання відносин у га-лузі туризму;

•          забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

•          розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського, еко-логічного (зеленого) туризму;

•          розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

•          створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, при-кордонного та інших видів регулювання;

• забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвіду-вань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабез-печених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих кате-горій осіб.

Стаття 7. Органи, що здійснюють регулювання в галузі туризму

Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом вико-навчої влади в галузі туризму, Верховною Радою Автономної Рес-публіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого само-врядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

Стаття 8. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовря-дування в галузі туризму

1.         До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі

туризму належать:

визначення основних напрямів державної політики в галузі ту-ризму;

визначення правових засад регулювання відносин у галузі ту-ризму, їх удосконалення та адаптація із загальновизнаними нормами міжнародного права;

визначення в законі про Державний бюджет України обсягу фінансового забезпечення туристичної галузі.

Верховна Рада України відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) може брати до свого розгляду й інші питання, що сто-суються туризму.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх повноважень:

затверджують регіональні програми розвитку туризму, що фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів;

визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, об-ласних і районних бюджетів для фінансового забезпечення регіональних програм розвитку туризму;

контролюють фінансування регіональних програм розвитку ту-ризму за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

2.         Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до

Конституції (254к/96-ВР) та законів України здійснює інше норма-

тивне регулювання з питань туризму, історико-культурних за-

ДОДАТКИ

повідників, музеїв, інших закладів культури, вирішує питання щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму тощо.

3. Представницькі органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради відповідно до їх повноважень:

затверджують місцеві програми розвитку туризму;

визначають кошти місцевих бюджетів для фінансового забезпе-чення місцевих програм розвитку туризму;

доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих програм розвитку туризму за рахунок коштів місцевого бюджету;

вживають заходів для стимулювання суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг.

Стаття 9. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі туризму

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України:

здійснює державне управління та забезпечує реалізацію держав-ної політики в галузі туризму;

розробляє та затверджує програми розвитку туризму в Україні і фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства;

приймає нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі туристичної діяльності;

забезпечує раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження;

сприяє розвитку туристичної індустрії та створенню ефективної туристичної інфраструктури;

вживає заходів щодо забезпечення безпеки туристів, захисту їх прав, інтересів і власності;

організовує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної політики в галузі туристичної діяльності;

готує та подає на розгляд Верховної Ради України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки проектів і програм з розвитку туризму;

інформує Верховну Раду України про виконання програми роз-витку туризму в Україні;

визначає порядок організації рятувальних команд і порядок вжиття рятувальних заходів;

створює державну систему наукового забезпечення в галузі ту-ристичної діяльності;

здійснює міжнародне співробітництво в галузі туризму;

вирішує інші питання, віднесені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України до його повноважень.

Стаття 10. Повноваження центральних органів виконавчої влади в галузі туризму

1. Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму:

організує та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму, виконання цього Закону та інших нормативно-правових актів;

бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у галузі туризму, у межах своєї компетенції розробляє і затверджує нормативно-правові акти, узагальнює практику застосування зако-нодавства в галузі туризму, курортно-рекреаційної сфери, вносить пропозиції щодо його удосконалення;

забезпечує реалізацію програм розвитку туризму в Україні;

організує облік туристичних ресурсів України, забезпечує їх раціональне використання та охорону;

бере участь у розробці стандартів, діяльності з метрології та сер-тифікації, у проведенні робіт з підтвердження відповідності в зако-нодавчо регульованій сфері;

організує здійснення контролю за якістю наданих туристичних послуг;

реалізує державну інвестиційну політику в галузі туризму та ку-рортно-рекреаційній сфері;

бере участь у розробці програм облаштування транспортних магістралей об’єктами туристичної інфраструктури;

бере участь у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів, визначенні пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі туризму та проведенні науково-дослідних робіт у цій галузі;

проводить дослідження туристичного ринку, готує і поширює інформацію про Україну і її туристичні можливості на міжнародно-му туристичному ринку та всередині держави;

у межах своєї компетенції розробляє, укладає і виконує міжна-родні договори в галузі туристичної діяльності, представляє країну у міжнародних туристських організаціях і на міжнародних заходах щодо туризму;

вживає заходів щодо розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

сприяє координації діяльності органів виконавчої влади,

ДОДАТКИ

суб’єктів підприємницької діяльності, їх об’єднань, що здійснюють діяльність у галузі туризму;

надає суб’єктам туристичної діяльності методичну, консульта-тивну та іншу допомогу;

пропонує для спільного використання юридичними особами та громадянами-підприємцями, які надають туристичні послуги, знаки для товарів і послуг; поширює соціальну рекламу в галузі туризму;

для забезпечення реалізації своїх повноважень, узгодження та врахування інтересів суб’єктів туристичної діяльності утворює коор-динаційно-дорадчий орган.

2. Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх по-вноважень:

забезпечують реалізацію державної політики в галузі туризму;

здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі туризму;

беруть участь у створенні організаційно-правових та еко-номічних механізмів реалізації державної політики в галузі туризму.

Стаття 11. Повноваження Ради міністрів Автономної Рес-публіки

Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування в галузі туризму

1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень:

здійснюють виконавчі та організаційно-розпорядчі функції що-до організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

розробляють проекти регіональних програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

вживають заходів щодо виконання регіональних програм роз-витку туризму;

сприяють туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури;

розробляють і впроваджують заходи для захисту місцевих тури-стичних ресурсів;

видають дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

аналізують ринок туристичних послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, представляють центральному органу вико-навчої влади в галузі туризму необхідні відомості про розвиток ту-ризму в адміністративно-територіальних одиницях;

здійснюють соціальну рекламу туристичних ресурсів, утворю-ють відповідні інформаційні центри;

сприяють дитячому та молодіжному туризму;

беруть участь у підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації кадрів у галузі туристичної діяльності, що фінансують-ся за рахунок коштів місцевого бюджету;

надають суб’єктам туристичної діяльності методичну і консуль-тативну допомогу щодо організації їх діяльності;

залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, до розв’язання проблем розвитку ту-ризму в регіонах;

подають центральному органу виконавчої влади в галузі туриз-му пропозиції стосовно включення заходів з регіональних програм розвитку туризму до відповідних програм;

вносять у встановленому порядку до центрального органу вико-навчої влади в галузі туризму пропозиції про анулювання відповідної ліцензії;

здійснюють іншу діяльність у галузі туризму відповідно до зако-нодавства.

2. Виконавчі органи місцевого самоврядування в межах їх по-вноважень:

розробляють проекти місцевих програм розвитку туризму і по-дають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

вживають заходів щодо виконання місцевих програм розвитку туризму;

залучають на договірних засадах підприємства, установи і ор-ганізації, розташовані на відповідній території, до розв’язання про-блем розвитку місцевого туризму та підтримки туристичних ре-сурсів;

організують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення;

сприяють охороні і збереженню туристичних ресурсів;

залучають місцеве населення до туристичної діяльності, ство-рюючи нові робочі місця;

сприяють розвитку на відповідній території різних видів туриз-му.

Стаття 12. Програми розвитку туризму в Україні

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпе-чення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочи-

ДОДАТКИ

нок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами дер-жавної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх по-вноважень затверджуються державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму.

Програми розвитку туризму затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов’язаних правових, економічних та ор-ганізаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі.

Державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туриз-му повинні передбачати заходи щодо забезпечення безпеки в галузі туризму.

Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку туризму визначається законом.

Розділ III БЕЗПЕКА ТУРИЗМУ Стаття 13. Безпека в галузі туризму

Безпека в галузі туризму — сукупність факторів, що характери-зують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечен-ня прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходів, спря-мованих на:

забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;

забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю;

інформування суб’єктів туристичної діяльності про загрозу без-пеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;

надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзви-чайній ситуації;

забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безпереш-кодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв’язку;

заборонення використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;

охорону туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об’єкти культурної спадщини та довкілля;

забезпечення безпеки об’єктів туристичних відвідувань з ураху-ванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо.

З метою забезпечення безпеки туристів суб’єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов’язані:

інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов’язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);

створювати безпечні умови в місцях надання туристичних по-слуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогуля-нок, екскурсій тощо;

забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання тури-стичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо);

забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристич-ного супроводу, спеціальним спорядженням та інвентарем;

забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захис-ту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої медичної допомоги;

забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які пост-раждали під час подорожі, транспортування потерпілих;

оперативно інформувати органи місцевої влади та відповідаль-них осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, пода-вати відомості про зниклих осіб.

Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов’язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкілля та охорони культурної спадщини, а також вживати заходів щодо за-безпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані їм при цьому збитки.

Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у над-звичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними та приватними служ-бами, а також рятувальними командами, що утворюються відповідно до законодавства.

ДОДАТКИ

Організація рятувальних команд і порядок здійснення ряту-вальних заходів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів Ук-раїни.

Стаття 14. Захист інтересів українських туристів за межами України

Держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон.

У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає за-ходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами Ук-раїни, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового пе-ребування.

Стаття 15. Фінансове забезпечення відповідальності туропе-ратора та турагента

З метою забезпечення прав та законних інтересів громадян — споживачів туристичних послуг туроператор та турагент зобов’язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами.

Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його не-платоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов’язані з необхідністю покриття витрат турис-та з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) пе-ред туристом, в установленому порядку.

Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що мо-жуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його непла-тоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання йо-го банкрутом, та які пов’язані з необхідністю відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвер-дження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установлено-му порядку.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги ви-ключно з внутрішнього та в’їзного туризму, має становити суму,

еквівалентну не менше ніж 10000 євро. Мінімальний розмір фінан-сового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2000 євро.

Будь-які суми, надання яких гарантується фінансовим забезпе-ченням цивільної відповідальності туроператора, використовуються виключно для задоволення вимог, що висуваються на підставі та за наявності обставин, зазначених у цій статті.

Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (турагента) чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та доку-ментів, що підтверджують невиконання туроператором (тураген-том) договірних зобов’язань.

Стаття 16. Страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок

Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов’язковим і забезпечується суб’єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками. Туристи вправі самостійно укладати до-говори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов’язані за-вчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхово-го випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

інформація про умови обов’язкового страхування має бути до-ведена до відома туриста до укладення договору на туристичне об-слуговування.

Обов’язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі.

За вимогою туриста туроператор чи турагент забезпечують страхування інших ризиків, пов’язаних із здійсненням подорожі.

За бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про стра-хування для покриття витрат, пов’язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов’язаних з передчасним повер-ненням до місця постійного проживання при настанні нещасного ви-падку або хвороби.

Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров’ю туриста або його майну, проводиться у встановленому порядку.

ДОДАТКИ

Розділ IV ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Стаття 17. Ліцензування туристичної діяльності

З метою створення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природ-ного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяль-ності.

Суб’єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на турагентську діяльність.

Загальний розмір частки туроператора в статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 відсотків їх статутних фондів.

Суб’єкт господарювання не має права у своїй назві використову-вати слова “туроператор” і “турагент” без отримання ним ліцензії на здійснення відповідно туроператорської чи турагентської діяльності.

Не може бути видана ліцензія на туроператорську чи тура-гентську діяльність суб’єкту підприємницької діяльності із назвою, тотожною назві іншого суб’єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше і інформація про нього внесена до відповідного реєстру.

Стаття 18. Сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності

Державна система стандартизації у сфері туристичної діяль-ності спрямована на:

захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров’я громадян, охорони майна та довкілля;

класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об’єкти культурної спадщини та довкілля;

підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів;

забезпечення безпеки об’єктів туристичних відвідувань з ураху-ванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

взаємозамінність та сумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію;

створення нормативної бази функціонування систем стандарти-зації і сертифікації товарів, робіт, послуг.

Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяль-ності здійснюється з метою:

запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров’я людей, майна і довкілля;

сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;

забезпечення дотримання обов’язкових норм, правил, вимог що-до охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними стандар-тами, рекомендаціями, нормами і правилами, що стосуються вимог до об’єктів відвідування і туристичних послуг, взаємодії туропера-торів, використання обмежених туристичних ресурсів, якості і видів туристичних послуг.

Перелік туристичних послуг, що підлягають обов’язковій сер-тифікації стосовно безпеки для життя та здоров’я людей, захисту їх майна та охорони довкілля, порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Підтвердження відповідності туристичних послуг здійснюється в установленому порядку.

Стаття 19. Встановлення категорій об’єктів туристичної інфра-структури

З метою підвищення рівня туристичного обслуговування, спри-яння споживачам у свідомому виборі туристичних послуг, забезпе-чення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на рин-ку туристичних послуг, забезпечення захисту прав і законних інте-ресів, життя, здоров’я та майна громадян, підвищення рівня еко-логічної безпеки об’єктам туристичної інфраструктури присвоюють-ся категорії якості та рівня обслуговування.

Встановлення об’єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об’єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, за-кладам харчування, курортним закладам тощо) відповідної категорії здійснюється за заявою його власника.

Види категорій об’єктів туристичної інфраструктури, порядок їх встановлення та зміни визначаються Кабінетом Міністрів України.

ДОДАТКИ

Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (ту-роператор, турагент) за встановлену договором плату зобов’язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) ком-плексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До договору на туристичне обслуговування застосовуються за-гальні положення договору про надання послуг, якщо інше не перед-бачено законом та не суперечить суті зобов’язання.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера.

До укладення договору на туристичне обслуговування спожива-чу туристичного продукту має бути надана інформація про:

1)         основні вимоги пропонованих до оформлення

виїзних/в’їзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в’їзд/виїзд до

країни тимчасового перебування), у тому числі інформацію щодо

термінів їх оформлення;

2)         медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці;

3)         туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та іншу інформацію відповідно до зако-нодавства про захист прав споживачів;

4)         розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагента на випадок його неплатоспроможності чи неспроможності (банкрут-ства) та кредитну установу, яка надала таке забезпечення.

До початку надання туристичних послуг споживачу за його ви-могою повинна бути надана інформація:

•          про загальні умови типового (публічного) договору на на-дання туристичних послуг (за його наявності);

•          програма туристичного обслуговування;

•          характеристика транспортних засобів, що здійснюють пере-везення, у тому числі їх вид і категорія, терміни стикувань (сполу-чення) рейсів, а також інша обов’язкова інформація,

•          передбачена кодексами і правилами перевезень (якщо пере-везення входить до складу туристичного обслуговування);

•          характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, у тому числі їх місце розташування, класифікація за законодавством

країни (місця) тимчасового перебування, відомості про підтверд-ження відповідності послуг готелю встановленим вимогам,

•          відомості про правила тимчасового проживання, строки і по-рядок оплати готельного обслуговування, а також інша обов’язкова інформація, передбачена цим Законом, іншими нормативно-право-вими актами (якщо готельне обслуговування входить до складу по-слуг з туристичного обслуговування);

•          про звичаї місцевого населення, пам’ятки природи, історії, культури та інші об’єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища,

•          санітарну та епідеміологічну обстановку;

•          про правила в’їзду до країни (місця) тимчасового перебуван-ня та перебування там;

•          про види і способи забезпечення харчування під час турис-тичної поїздки;

•          про види та тематику екскурсійного обслуговування, поря-док зустрічей і проводів, супроводу туристів;

•          про дату і час початку та закінчення туристичного обслуго-вування, його тривалість;

•          відомості про мінімальну кількість туристів у групі, терміни інформування туриста про те, що туристична поїздка не відбудеться через недобір групи;

•          відомості про страхову організацію, що здійснює страхуван-ня ризиків, пов’язаних з наданням туристичного обслуговування, розмір страхових відшкодувань, порядок і умови їх виплати;

•          про ціну туристичного обслуговування і порядок здійснення оплати;

•          про місце перебування організації (організацій), уповнова-женої туроператором на прийняття претензій туристів, а також про адреси і телефони українських дипломатичних установ у країні тим-часового перебування або місцевих служб, до яких можна звернути-ся у разі виникнення труднощів під час туристичноїпоїздки.

Кожна із сторін договору може вимагати внесення змін або розірвання договору у зв’язку з істотними змінами обставин, з яких вони виходили при укладенні договору.

До істотних змін обставин належать:

1)         погіршення умов подорожі, зміна термінів подорожі;

2)         непередбачене збільшення транспортних тарифів;

3)         введення нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов’язкових платежів;

ДОДАТКИ

4)         різка зміна курсу національних валют;

5)         інші підстави, за домовленістю сторін. Турист вправі відмовитися від виконання договору до початку

подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично по-несених ними витрат за послуги, надані до цього повідомлення.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання до-говору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини турис-та.

Якість туристичних послуг повинна відповідати умовам догово-ру, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначають-ся законодавством про захист прав споживачів.

Зміна ціни туристичного продукту, погодженої сторонами, мож-лива лише у випадках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті, але не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної подорожі у випадку, якщо її тривалість становить більше ніж 10 днів, за 5 днів до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить від 2 до 10 днів, за 48 годин до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить один день. При цьому збільшення ціни тури-стичного продукту не може перевищувати 5 відсотків його первісної ціни. У разі перевищення ціни туристичного продукту більше ніж 5 відсотків первісної ціни турист має право відмовитися від виконан-ня договору, а туроператор (турагент) зобов’язаний повернути йому всі раніше сплачені кошти.

Туроператор (турагент) може в договорі з туристом обмежити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристич-ного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноособову відповідальність за шкоду, що ви-никла внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг, обу-мовлених договором.

Права й обов’язки, відповідальність сторін та інші умови догово-ру між туроператором і турагентом визначаються відповідно до за-гальних положень про агентський договір, якщо інше не передбаче-но договором між ними, а також цим Законом.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та майну туриста, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність туроператора.

Стаття 21. Договір на екскурсійне обслуговування

За договором на екскурсійне обслуговування одна сторона (суб’єкт, що здійснює туристичну діяльність) за встановлену догово-ром плату зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (ек-скурсанта) обслуговування, істотною частиною якого є послуги екс-курсовода (гіда-перекладача) загальною тривалістю не більше 24 го-дин, які не включають у себе послуги з розміщенням.

Договір на екскурсійне обслуговування укладається за правила-ми, визначеними цивільним законодавством, у тому числі шляхом видачі ваучера.

Загальні положення про договір на надання послуг застосову-ються до договору на екскурсійне обслуговування, якщо інше не пе-редбачено законом та не суперечить суті зобов’язання.

Особа, яка надає екскурсійні послуги, зобов’язана до укладення договору на екскурсійне обслуговування надати екскурсанту не-обхідну і достовірну інформацію щодо екскурсійного обслуговуван-ня, його видів і особливостей, кваліфікації екскурсовода, про поря-док і строки оплати екскурсійних послуг, а також надати екскурсан-ту на його прохання іншу інформацію з питань екскурсійного обслу-говування.

Відповідальність сторін за невиконання, неналежне виконання зобов’язань відповідно до договору на екскурсійне обслуговування, порядок припинення договору на екскурсійне обслуговування виз-начаються відповідно до цивільного законодавства та законодавства з питань захисту прав споживачів.

Стаття 22. Договір на готельне обслуговування

За договором на готельне обслуговування одна сторона (готель або інший суб’єкт, що надає послуги з розміщення) зобов’язується за дорученням іншої сторони (проживаючого) надати послуги по тим-часовому проживанню (ночівлі) у спеціально обладнаному жилому приміщенні (номері), виконати або організувати виконання інших визначених договором на готельне обслуговування послуг, пов’яза-них з тимчасовим проживанням, а проживаючий зобов’язується сплатити за ці послуги встановлену плату.

До послуг, пов’язаних з тимчасовим розміщенням, належать по-слуги з обслуговування жилого приміщення (номера), харчування (ресторанного обслуговування), із збереження майна і багажу прожи-ваючого, а також інші послуги, надані залежно від категорії готелю.

До відносин за договором на готельне обслуговування застосо-вуються норми цивільного законодавства, цей Закон, законодавство

ДОДАТКИ

з питань захисту прав споживачів та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них. Цей Закон застосовується при наданні готельного обслуговування в мотелях, будинках відпочинку, сана-торіях, пансіонатах, а також інших місцях, призначених для розміщення громадян.

Готель або інший суб’єкт, що надає послуги з розміщення, зо-бов’язаний до укладення договору надати необхідну і достовірну інформацію про послуги з готельного обслуговування, їх види і особ-ливості, про порядок і терміни оплати послуг готелю та надати прожи-ваючому на його прохання інші пов’язані із договором і відповідним готельним обслуговуванням відомості, а також іншу інформацію, пе-редбачену законодавством про захист прав споживачів.

Договір на готельне обслуговування укладається як шляхом ук-ладення письмового договору, так і шляхом прийняття готелем заяв-ки на бронювання за допомогою поштового, телефонного чи іншого зв’язку, що дозволяє достовірно встановити особу, від якої надхо-дить заявка. У разі прийняття заявки договір на готельне обслугову-вання вважається укладеним з моменту отримання підтвердження готелю про прийняття замовлення та вказівки можливого початку надання готельного обслуговування з визначеного часу.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи майну проживаючого, визначається відповідно до цивільного законодавст-ва, якщо договором на готельне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність готелю.

Права й обов’язки, відповідальність сторін та інші умови догово-ру між туроператором (турагентом) та готелем чи іншим суб’єктом, що надає послуги з розміщення, визначаються загальними положен-нями про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними та цим Законом.

Стаття 23. Ваучер

Ваучер — форма письмового договору на туристичне або на екс-курсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно до цього Закону.

У договорі на туристичне обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані:

найменування та місцезнаходження суб’єкта туристичної діяль-ності, номер ліцензії (дозволу) на відповідний вид діяльності, юри-дична адреса;

прізвище, ім’я (по батькові) туриста (при груповій поїздці прізвища, імена (по батькові) членів групи);

строки надання і види туристичних послуг, їх загальна вартість;

назва, адреса та номер телефону об’єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування;

розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб’єкта туристичної діяль-ності за договором агентування;

інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо;

дата видачі ваучера.

Ваучер є документом суворого обліку.

Порядок оформлення ваучера та його використання затверд-жується центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Стаття 24. Права та обов’язки суб’єктів туристичної діяльності

Суб’єкти туристичної діяльності мають право:

виробляти і реалізовувати туристичні послуги згідно із законо-давством;

вносити пропозиції щодо охорони туристичних ресурсів Ук-раїни, їх збереження та відновлення, порядку використання;

вносити пропозиції щодо вдосконалення освітніх програм з про-фесійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму;

на встановлення об’єктам туристичної інфраструктури (готе-лям, іншим об’єктам, призначеним для надання послуг з розміщен-ня, закладам харчування, курортним закладам тощо), власниками яких вони є, відповідної категорії;

на отримання в установленому порядку інформації, необхідної для здійснення їх діяльності, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

брати в установленому порядку участь у розробці програм роз-витку туризму та курортно-рекреаційної сфери;

визначати та оприлюднювати шляхом опублікування загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичнихпос-луг;

визначати мінімальну кількість туристів (екскурсантів) у групі;

на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місце-вого самоврядування, їх посадових і службових осіб чи заподіяних суб’єктами туристичної діяльності.

Суб’єкти туристичної діяльності зобов’язані:

проводити діяльність у галузі туризму, яка підлягає ліцензуван-ню, лише за наявності ліцензій;

ДОДАТКИ

надавати туристичні послуги, що підлягають обов’язковій сер-тифікації, після проведення такої сертифікації в установленому по-рядку;

залучати до надання туристичних послуг осіб, які відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимо-гам, а у випадках, визначених цим Законом, також мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про тури-стичні послуги, права, обов’язки та правила поведінки туристів (ек-скурсантів), умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режи-му, перетинання державного кордону та іншу інформацію, передба-чену цим Законом;

надавати туристичні послуги в обсягах та в терміни,обумовлені договором;

виконувати вимоги закону щодо забезпечення безпеки туристів, охорони туристичних ресурсів України та довкілля;

вести облікову та іншу визначену законодавством докумен-тацію, надавати в установленому порядку бухгалтерську та статис-тичну звітність;

відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані

туристам (екскурсантам), іншим особам та довкіллю.

Стаття 25. Права та обов’язки туристів і екскурсантів

Туристи і екскурсанти мають право на:

реалізацію закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задо-волення духовних потреб, захист і повагу людської гідності;

необхідну і достовірну інформацію про правила в’їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам’ятки природи, історії, культури та інші об’єкти тури-стичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан на-вколишнього середовища;

інформацію про наявність ліцензії у суб’єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, дозволів, сертифікатів, інших документів, наявність яких передбачена законодавством;

отримання обов’язкової інформації, що передує укладенню до-говору;

отримання туристичних послуг, передбачених договором;

особисту безпеку, захист життя, здоров’я, прав споживача, а та-кож майна;

одержання відповідної медичної допомоги;

відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невико-нання або неналежного виконання умов договору;

сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами;

реалізацію інших прав.

Туристи і екскурсанти зобов’язані:

не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги за-конів, які діють на території країни перебування;

виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила;

поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування;

зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об’єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування;

дотримуватися умов і правил, передбачених договором про

надання туристичних послуг;

надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для ре-алізації туристичного продукту;

дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки;

відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями.

Виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством Ук-раїни та законодавством країни тимчасового перебування.

Розділ V ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ТА НАУКОВЕ ЗА-БЕЗПЕЧЕННЯ ТУРИЗМУ. ОБ’ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА НЕПРИБУТКОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ Стаття 26. Професійна підготовка фахівців у галузі туризму

Професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів у галузі туризму здійснюються державними, ко-мунальними та приватними навчальними закладами в порядку, виз-наченому законодавством.

Підготовка окремих категорій фахівців туристичного супроводу (гідів-перекладачів, екскурсоводів, спортивних інструкторів, провідників тощо), які не потребують здобуття громадянами про-фесійно-технічної або вищої освіти із здобуттям кваліфікації за пев-

ДОДАТКИ

ним освітньо-кваліфікаційним рівнем, може здійснюватися у вста-новленому порядку юридичними чи фізичними особами.

Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці навчальних планів і програм навчання фахівців галузі туризму, їх професійній підготовці, перепідготовці та підви-щенні кваліфікації, затверджує перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу.

Стаття 27. Наукові дослідження розвитку туризму

Наукові дослідження розвитку туризму проводяться з метою:

наукового забезпечення державної політики в галузі туризму, прогнозування та визначення перспектив його розвитку;

встановлення методик класифікації та оцінки туристичних ре-сурсів, режиму їх охорони, збереження та відновлення, порядку ви-користання;

обліку гранично припустимих навантажень на об’єкти культур-ної спадщини та довкілля;

розробки пропозицій щодо проектів державних цільових, регіональних та місцевих програм розвитку туризму, а також щодо визначення ліцензійних умов та переліку посад фахівців туристично-го супроводу, кваліфікаційних вимог щодо них, удосконалення про-фесійної підготовки фахівців у сфері туристичної діяльності тощо.

Визначення пріоритетних напрямів, керівництво та коорди-нація наукових досліджень у галузі туризму належать до компе-тенції наукового центру розвитку туризму.

Положення про науковий центр розвитку туризму затверд-жується центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Стаття 28. Об’єднання суб’єктів туристичної діяльності та не-прибуткові організації в галузі туризму

Учасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, — юридичні особи та громадяни, які надають туристичні послуги, залежно від мети можуть утворювати об’єднання підприємств, що є юридичними особами чи без створення юридич-них осіб, або вступати в такі об’єднання в порядку, визначеному Гос-подарським кодексом України (436-15) та іншими законами.

З метою реалізації та захисту своїх прав і законних інтересів у галузі туризму суб’єкти туристичної діяльності можуть створювати неприбуткові організації у сфері туристичної діяльності в порядку, визначеному Цивільним кодексом України (435-15) або Законом України “Про об’єднання громадян” (2460-12) чи іншими законами.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства з метою реалізації та захисту прав і законних інтересів можуть об’єднуватися в громадські організації туристичної спрямованості.

Неприбуткові організації в галузі туризму можуть спрямовува-ти свою діяльність на:

формування і поширення інформації про туристичні ресурси України;

підготовку пропозицій щодо розвитку туризму, курортно-рекре-аційної сфери, охорони туристичних ресурсів України, їх збережен-ня та відновлення, порядку використання;

популяризацію туризму і сприяння його розвиткові;

розробку власних стандартів туристичного, готельного, екс-курсійного та іншого обслуговування, схвалення кодексів усталеної практики та правил професійної етики;

впровадження власних систем контролю якості здійснення

туристичної діяльності;

пропонування для спільного використання юридичними особа-ми та громадянами-підприємцями, що надають туристичні послуги, знаків для товарів і послуг;

вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в

галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки

працівників і фахівців у галузі туризму;

саморегулювання в галузі туризму;

реалізацію та захист спільних прав і інтересів учасників турис-тичної діяльності;

вирішення інших завдань, що не суперечать законодавству Ук-раїни.

Громадські організації туристичної спрямованості можуть відповідно до закону представляти інтереси громадян — споживачів туристичних послуг.

Розділ VI

КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

УКРАЇНИ ПРО ТУРИЗМ

Стаття 29. Органи, уповноважені на здійснення контролю за

діяльністю в галузі туризму

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи у випадках і в порядку, визначених зако-ном, здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства з

ДОДАТКИ

питань туристичної діяльності, проводять перевірки якості надава-них (наданих) туристичних послуг, додержання ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності та відповідно до закону накладають стягнення і вживають інших за-ходів за порушення законодавства в галузі туризму.

Стаття 30. Відповідальність за порушення законодавства в га-лузі туризму

Порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Порушеннями законодавства в галузі туризму є:

здійснення туристичної діяльності без отримання відповідного дозволу (ліцензії) або недодержання ліцензійних умов з надання ту-ристичних послуг;

залучення до надання туристичних послуг осіб, які не відповіда-ють встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним ви-могам та не мають відповідні дозволи на право здійснення туристич-ного супроводу у випадках, визначених цим Законом;

надання туристичних послуг, що підлягають обов’язковій сер-тифікації, без проведення такої сертифікації в установленому поряд-ку;

ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інфор-мації, що не відповідає дійсності;

порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму;

незаконне використання категорії об’єкта туристичної інфраст-руктури;

порушення умов договору між туристом і суб’єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг;

невиконання розпоряджень уповноважених органів та осіб про усунення порушень ліцензійних умов;

порушення правил щодо охорони чи використання об’єктів ту-ристичної інфраструктури, знищення або пошкодження об’єктів відвідування;

створення перешкод уповноваженій на те законом посадовій чи службовій особі у здійсненні контролю за туристичною діяльністю, у проведенні перевірки якості надаваних (наданих) туристичних по-слуг або додержанні ліцензійних умов, стандартів, норм і правил що-до здійснення туристичної діяльності;

незаконне втручання у здійснення туристичної діяльності;

розголошення відомостей, що становлять конфіденційну або іншу охоронювану законом інформацію.

Законами може передбачатися відповідальність і за інші пору-шення у сфері туристичної діяльності.

Стаття 31. Відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у галузі туристичної діяльності

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у галузі туристичної діяльності за пору-шення законодавства несуть відповідальність згідно із законом.

Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб можуть бу-ти оскаржені до суду в порядку, встановленому законом.

Шкода, заподіяна органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами фізичним чи юридичним особам під час виконання ними покладених на них обов’язків, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому зако-ном.

Стаття 32. Цивільно-правова та інші види відповідальності суб’єктів туристичної діяльності

За неналежне виконання своїх зобов’язань туроператор, турагент, інші суб’єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинно-го законодавства.

Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб’єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини. Спори майнового характеру між суб’єктами туристичної діяль-ності та споживачами туристичних послуг вирішуються у встановле-ному порядку з дотриманням вимог цього Закону.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, встановленому зако-ном, застосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення суб’єктом господарювання правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Стаття 33. Відшкодування шкоди, завданої порушенням зако-нодавства у галузі туристичної діяльності

Суб’єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов’язаний відшкодувати туристу збитки у повно-

ДОДАТКИ

му обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодуван-ня у меншому або більшому розмірі.

Заподіяна туристу моральна (немайнова) шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб’єктом туристичної діяль-ності в порядку, встановленому законом.

Суб’єктам туристичної діяльності, яким заподіяна шкода юри-дичними чи фізичними особами внаслідок порушення ними законо-давства в галузі туризму, збитки відшкодовуються відповідно до за-кону.

Стаття 34. Порядок розгляду спорів з питань надання турис-тичних послуг

Спори з питань надання туристичних послуг розглядаються у встановленому законом порядку третейськими судами та судами за-гальної юрисдикції.

Розділ VII

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 35. Міжнародні договори України в галузі туризму.

Участь України в міжнародних туристичних організаціях

Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України “Про міжнародні договори України” (3767-12).

Держава сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму на принципах і нормах, розробле-них Всесвітньою туристською організацією (ВТО).

Органом державної влади, що забезпечує представництво і ре-алізацію інтересів України в галузі туризму у відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними організаціями, є цент-ральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який у встановле-ному порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з пи-тань туризму.

Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних ор-ганізацій відповідно до міжнародно-правових зобов’язань України та статутних документів таких організацій.

Стаття 36. Представництва України в галузі туризму за межа-ми України

З метою розширення міжнародного співробітництва, утверд-ження України на світовому туристичному ринку та ефективного використання її туристичних ресурсів окремі повноваження з пред-ставництва інтересів України в галузі туризму за межами України покладаються на її торгові представництва.

За поданням центрального органу виконавчої влади в галузі ту-ризму Кабінет Міністрів України може відкривати за межами Ук-раїни туристичні представництва. Порядок створення, діяльності і ліквідації туристичних представництв визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України.

Стаття 37. Особливості здійснення діяльності в Україні іно-земними суб’єктами туристичної діяльності

Юридичні особи, створені за законодавством інших держав, іно-земці та особи без громадянства здійснюють туристичну діяльність на території України відповідно до міжнародних договорів України в порядку, визначеному законом.

іноземні юридичні та фізичні особи можуть здійснювати туро-ператорську та турагентську діяльність шляхом утворення підприємств за законодавством України та отримання в установле-ному порядку ліцензій на здійснення відповідної діяльності.

Туристичний супровід, що здійснюється на території України, може надаватися фахівцями туристичного супроводу, громадянами України та особами, які постійно проживають на території України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Посередницька діяльність на території України з укладення до-говорів на туристичне обслуговування з іноземними суб’єктами ту-ристичної діяльності не допускається. Така діяльність може здійснюватися лише через туроператорів, створених за законодавст-вом України.

Угоди, укладені з порушенням вимог цієї статті, є недійсними.

Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.         Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2.         До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3.         Фізичні і юридичні особи, які отримали ліцензії на ор-

ганізацію іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екс-

курсійну діяльність до дня офіційного опублікування цього Закону,

до 1 квітня 2004 року можуть безкоштовно на термін дії ліцензії ста-

рого зразка отримати ліцензію на провадження туроператорської чи

ДОДАТКИ

турагентської діяльності за умови виконання вимог цього Закону та Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (1775-14).

4.         Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання

чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України про-позиції щодо приведення законів України у відповідність із цим За-коном;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття норма-тивно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

5.         Пункт 50 статті 9 Закону України “Про ліцензування певних

видів господарської діяльності” (1775-14) (Відомості Верховної Ра-

ди України, 2000 р., N 36, ст. 299; 2001 р., N 22, ст. 105) викласти в

такій редакції:

“50) туроператорська та турагентська діяльність”.