7.3. Характерні риси функціонування ринку освітніх послуг у міжнародній сфері


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 

Загрузка...

Освітня послуга — система знань, інформації, вмінь, на-вичок, які використовуються з метою задоволення потреб лю-дини і суспільства.

Освітня послуга — це продукт, який в процесі ре-алізації трансформується в робочу силу, якість якої зале-жить не тільки від сукупності отримуваних услуг, а й від якості та кількості власної праці, витраченої в процесі споживання.

Освітня послуга — це продукт спільної праці викладачів та тих, хто навчається.

Освітні послуги можна класифікувати наступним чином:

1.         В залежності від освітніх програм, що використовують-

ся:

■          загальноосвітні;

■          професійні.

2.         В залежності від способу надання:

■          очні;

■          очно-заочні;

■          заочні;

■          дистанційні.

3. В залежності від тривалості надання:

■          довгострокові (школа ВУЗ);

■          середньострокові (курси підвищення кваліфікації, пе-репідготовка кадрів);

■          короткострокові (тренінги).

5. В залежності від методів навчання:

■          традиційні;

■          програми проблемного навчання;

■          програми, основані на аналізі ділових ситуацій.

Існує також спеціальна наука андрагогіка, тобто теорія і практика навчання дорослих, основою якої є врахування особ-ливостей дорослих учнів, контексту їх навчання.

Серед особливостей послуг освіти слід виділити наступні:

■          сезонність;

■          платність;

■          висока вартість;

■          відносна тривалість надання;

■          залежність результатів від умов майбутньої роботи та життя людини, яка навчається;

■          неможливість перепродажу;

■          віддаленість проявлення результату;

■          необхідність ліцензування;

■          конкурсний характер;

■          відносно молодий вік споживачів.

Ринок освітніх послуг — сфера обігу або система еко-номічних відносин з приводу купівлі-продажу освітніх по-слуг.

Для цього виду ринку обов’язкові три компоненти: поку-пець, продавець і товар. Кожен з них пов’язаний з категоріями попиту, пропозиції і ціни. За своєрідністю реалізованого това-ру цей ринок безпосередньо відноситься до ринку послуг, але тісно пов’язаний і взаємодіє з іншими видами ринку: робочої сили, інформації, товарів і т.д.

Глава 7. Світовий ринок освітніх послуг

Освітні послуги розглядаються як важливі і самобутні економічні блага, споживчі вартості, які створюються педа-гогічними працівниками. На їх виробництво витрачається жи-ва праця працівників освіти і матеріальних ресурсів, що по-ставляються з промисловості й інших галузей. Тому послуги мають також вартість. І в цій якості вони стають товаром і мо-жуть виступати об’єктом ринкових відносин.

Деякі економісти вважають, що розподіл освітніх послуг на “платні” і “безкоштовні”, з погляду економічної теорії, є не-коректним. Дійсно безкоштовними освітні послуги є лише для безпосередніх споживачів: учнів, студентів. А суспільству, підприємствам і навчальним закладам ті ж самі “безкоштовні” послуги коштують всіх необхідних витрат праці, що створює вартість, яка повинна оплачуватися на визначеному рівні в грошовій формі.

Справа представляється у вигляді одностороннього акта обміну діяльністю: викладачі передають знання і формують уміння, а учні або студенти споживають їх без всякого еквіва-лента, оскільки нічого не платять за послуги. Їхні взаємини не-мовби втрачають товарний характер. Ілюзія про нетоварний, невартісний характер послуг працівників освіти посилюється видимістю збігу в просторі і в часі актів виробництва і спожи-вання цих послуг. Насправді, ці процеси не збігаються. Адже споживання освітньої послуги не обмежується часом її одер-жання.

Безкоштовність надання послуг освіти громадянам висту-пає лише особливою формою економічних відносин між ви-робником і безпосереднім споживачем цих дуже важливих по-слуг. Її головна перевага полягає в створенні умов доступності освіти для всіх, незважаючи на рівень індивідуальних і сімей-них доходів. Забезпечити ці умови повинна держава. Вона ви-ступає як посередник між виробниками і споживачами освітніх послуг. Вона дає навчальним закладам замовлення на навчання визначеної частини населення; акумулює відповідну частку фінансових засобів шляхом стягування податків з підприємств і населення; направляє ці засоби в сферу освіти,

щоб відшкодувати її витрати на послуги, що безкоштовно по-ставляються. Тим самим досягається більш рівномірний роз-поділ цих послуг серед членів родин різних соціальних груп.

Міжнародний досвід підтверджує, що для галузі освіти з її обмеженими можливостями комерціалізації і прибуткового здійснення діяльності характерний специфічний і неод-норідний ринок освітніх послуг. Насамперед він містить у собі два взаємодіючих сектори: державний і недержавний, або при-ватний сектор. Причому, головним з них був і залишається дер-жавний ринок, оскільки приватні підприємці зазвичай не зацікавлені займатися створенням освітніх послуг. У США, на-приклад, на приватні школи припадає лише 11% учнів, а на при-ватні (некомерційні) вузи — 23% студентів. Таким чином, пере-важна частина освітніх послуг надається населенню державни-ми навчальними закладами. Саме вони задовольняють масовий попит споживачів у цьому безцінному інтелектуальному про-дукті. У зв’язку з тим, що цей продукт переважно надається спо-живачам-учням без грошової компенсації, тобто “безкоштовно” або за пільговими цінами, то виникає ілюзія відсутності в тако-му варіанті ринку послуг. Ця ілюзія підсилюється видимістю, начебто держава одночасно виступає “виробником” і “покуп-цем”, фінансуючи заклади освіти. Але бюджетні кошти форму-ються за рахунок податків населення, які і слугують платіжним засобом за ці послуги. Саме тому, такі послуги освіти, на відміну від тих, які поступають безпосередньо від бажаючих навчатися за певну плату, можна назвати “неявними товарами”.

Характерна риса сучасного розвитку державного сектора ринку освітніх послуг полягає в тому, що з’являється і з кож-ним роком збільшується частка платних освітніх послуг. Це, по-перше, плата за додаткові освітні послуги для частини учнів по предметах, не передбачених державним стандартом. По-друге, з’явилися гімназичні класи з оплатою додаткових предметів. По-третє, платне навчання студентів у середніх і вищих навчальних закладах понад конкурсного набору. Бага-то навчальних закладів пропонують сьогодні безкоштовно-платну освіту.

Глава 7. Світовий ринок освітніх послуг

Послуги освіти відносяться до товарів дорогих, що обумов-лено цілим рядом обставин. Вони виробляються високок-валіфікованою педагогічною працею з застосуванням сучасного учбово-лабораторного устаткування. В них досить висока част-ка постійних витрат, особливо оплата праці. Так, у розвинутих країнах ринкової економіки майже 70% загальної суми витрат у вищій освіті припадає на зарплату. Пояснюється це тим, що не-зважаючи на збільшення кількості устаткування, одним з голо-вних факторів розвитку освіти, як і раніше, залишаються розу-мові здібності викладачів, їхній інтелект. Високі ціни на освітні послуги значною мірою пов’язані з їх граничною корисністю, унікальністю. Деякі з них мають монопольну ціну.

Сьогодні варто розрізняти два види цін (тарифів) на освітні послуги. Одні тарифи встановлюються і регулюються державою для всіх освітніх закладів за їхні послуги в рамках державних освітніх програм і стандартів. На освітні ж послуги недержавних навчальних закладів, викладачів, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, додаткові освітні послу-ги державних закладів зазвичай застосовуються вільні (рин-кові) тарифи.

Ціна послуг, як і будь-яких інших товарів, являє собою грошовий вираз їхньої вартості. Вона може відхилятися в за-лежності від співвідношення попиту та пропозиції на ці послу-ги вниз і нагору від величини вартості, а також збігатися з нею.

Однак ціни на послуги освіти мають істотні особливості, обумовлені їх специфікою як різновиду суспільних благ і не-комерційного характеру більшості навчальних закладів. За пе-реважну частину цих послуг розраховуються не безпосередні споживачі — школярі, студенти, аспіранти, — а держава части-ною зібраних податків. Бюджетні кошти, що надходять на-вчальним закладам, у кращому випадку виявляються до-статніми лише для їх поточних витрат: на зарплату, стипендії, канцелярські й інші подібні витрати. У такому випадку ціна послуг виявляється не тільки нижче їхньої вартості, але і собівартості. Якщо товари матеріального вигляду, наприклад, взуття або овочі, легко виміряти кількісно (у штуках, кілогра-мах) і порівняно просто визначити витрати на одиницю про-дукції в грошовій формі, то це важко зробити по відношенню до освітніх і інших послуг. Корисний результат від освітньої послуги може проявитися лише через тривалий час, і практич-но його можна вимірити не безпосередньо, а за допомогою не-прямих показників. Тому держава, підприємства і окремі осо-би сплачують за навчання, а не за кожну окрему послугу. Ці послуги важко піддаються безпосередньому грошовому виміру. Ними не можна так само торгувати на ринку, як бага-тьма товарами матеріального змісту, їх не можна перепродати. Важливе значення на ринку освітніх послуг має їх просу-вання. В цій сфері доцільно використовувати наступні види реклами:

■          переконуюча — для установ освіти, які нещодавно вий-шли на ринок;

■          інформативна — виведення на ринок нової модифікації освітньої послуги:

 

-          створення нових програм та методик освіти;

-          зміна ціни.

■          нагадуюча — у період абітурієнтського міжсезоння (зи-

ма, рання весна);

■          підтримуюча — всередині освітньої установи.

Основними рекламними аргументами реклами освітніх

послуг слід вважати:

■          економічні (рівень заробітньої плати після закінчення ВУЗу, стипендія, знижки в оплаті);

■          соціальні (високе соціальне та професійне положення, престижність учбового заклкду, відомість науково-пе-дагогічних кадрів);

■          перспективи міжнародних інтелектуальних зв’язків (спілкування з іноземними викладачами та студентами, практика за кордоном, визнання диплома, працевлаш-тування);

■          організація освітнього процесу та його забезпечення (високий рівень проведення занять, індивідуальний підхід, рівень матеріального забезпечення).

Глава 7. Світовий ринок освітніх послуг

Найбільш ефективними будуть такі рекламні заходи як дні відкритих дверей, презентації, участь в освітніх виставках, ярмарках, святкування ювілеїв закладу, зустрічі випускників, конференції, симпозіуми і т.д.