1.2.2.       Глобалізація фінансів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Порівняно в недалекому історичному минулому в ком-паній світу виникали значні проблеми з переказуванням навіть не-великих сум грошей з однієї країни до іншої. Міжнародний валют-ний обмін супроводжували складні процедури, на дотримання яких витрачався значний час. Особливо жорстко контролювали валютні перекази країни з командно-адміністративною економікою.

Внаслідок революції у сфері телекомунікацій було створено єдиний глобальний ринок капіталу. Завдяки комп’ютеризації ни-ні майже миттєво можна укласти угоди щодо валюти та цінних паперів, які розміщуються в різних місцях планети. Світові фі-нанси працюють цілодобово, оскільки основні фінансові центри розташовані у різних часових поясах. Щоденний обсяг торгівлі іноземною валютою становив у 1995 р. 90 млрд дол. Це в 100 ра-зів перевищувало щоденний обсяг товарної торгівлі. На основних фондових біржах у 1995 р. було продано акцій на 8 трлн дол.

Банки, які прагнуть уникнути жорсткого урядового контролю, віддають перевагу країнам з ліберальними валютними порядками та офшорним зонам. Наприклад, у британській колонії острови Кайман (Карибське море) у 1995 р. банки тримали капітал на су-му 600 млрд дол. Це астрономічна сума для колонії, де кількість населення становила лише 25 тис. осіб.

Світовими центрами капіталу вважаються Токіо, Нью-Йорк, Лондон, нафтовидобувні держави Перської затоки.

Як у сполучених посудинах рівень рідин встановлюється на одному рівні, так само й капітал має схильність рівномірно роз-міщуватися на планеті. Але для цього існують певні перешко-ди — зокрема, урядовий контроль і втручання, особисті пріори-тети інвесторів, усталені банківські традиції тощо.

Глобалізація фінансової системи охоплює інтернаціоналізацію трьох складових:

•          внутрішніх валют;

•          банківської справи;

•          ринку капіталу.

Міжнародні ринки валют (пе’еважно у формі євровалюти) по-чали розвиватися в 1973 p. у звязку із запровадженням плаваю-чих обмінних курсів. Євровалюти були банківськими депозита-ми, на які не поширювалося внутрішнє банківське законодавство. Як правило, вони зберігалися у банках, що вважалися офшорни-ми з позиції країни, в якій ці валюти були законним засобом пла-тежу.

Міжнародні банки відомі людству вже кілька століть. Але в минулому їх було небагато, і міжнародна діяльність банків не була інтенсивною. Нинішній етап інтернаціоналізації банківсь-кої справи характеризується прониканням банків на зарубіжні території слідом за своїми внутрішньодержавними клієнтами. Водночас з обслуговуванням на нових територіях своїх старих клієнтів такі банки надають послуги і місцевим клієнтам, зок-рема урядам.

Інтернаціоналізація ринків капіталу охоплює операції фондо-вих бірж, ф'ючерсні угоди та «податкові гавані» (пільги, які уря-ди встановлюють на доходи, що мають іноземне джерело).