5.2. Загальнии огляд країн Америки 5.2.1. Фізико-географічні та історико-політичні особливості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Америка — частина світу, утворена двома материками. Цей континент колись ще назвали Новим Світом, на відміну від уже обжитого європейцями Старого Світу.

Згідно з історичними даними люди прибули до Америки з Азії ще 30 тис. років тому, оскільки там, де нині Берінгова протока, колись був суходіл. Ним і скористалися вихідці з Азії, щоб пере-селитися до Америки.

За 8 тис. років до н. е. вони вже розселилися по всій Америці. Можливо, у VIII—IX ст. н. е. в Америці побували вікінги, але відкриття Америки приписують X. Колумбу, який у 1492 р. під час своєї першої трансатлантичної подорожі дістався Вест-Індії, a в 1498 р. — під час третьої— Американського континенту. У 1501 р. італійський мореплавець Америго Веспуччі, шукаючи бі-ля берегів Америки шляху на Схід, дійшов висновку, що Амери-ка не є частиною Азії (у що вірив X. Колумб). Відкриту частину світу в 1507 р. назвав Америкою німецький географ М. Вальд-земюллер у звіті про подорож А. Веспуччі. У 1538 р. цю назву повторив фламандський географ і картограф Герардус Меркатор (справжні ім'я та прізвище — Герхард Кремер). У світі лише од-ній людині судилося зафіксувати своє ім'я у назві цілої частини світу.

Ця частина світу складається з двох континентів — Швнічної Америки і Швденної Америки. До Швнічної Америки належать Центральна Америка і Вест-Індія. Разом з островами площа Пів-нічної Америки становить понад 24 млн кв. км, а кількість насе-лення — понад 450 млн чол.

Клімат Швнічної Америки змінюється від арктичного на Крайній Півночі до тропічного в Центральній Америці і Вест-Індії, у прибережних районах — морський, у внутрішніх — кон-тинентальний.

Середні температури січня змінюються від —36°С на півночі Канадського Арктичного архіпелагу до +20°С на півдні Флориди і Мексиканського нагір'я, а липня — від +4°С на півночі зазначе-ного архіпелагу до +32 С на південному заході СПІА.

Найбільша кількість опадів спостерігається на тихоокеансь-кому узбережжі Аляски і Канади та північному заході СПІА (що-річно до 3000 мм), у південно-східних районах— 1000—1500 мм, на центральних рівнинах — від 600 до 1200 мм, у міжгірських доли-нах субтропічних і тропічних районів Кордільєр— 100—200 мм. Стійкий сніговий покрив формується взимку на північ від 40— 44° північної широти.

Грунтово-рослинний покрив представлений серією зон від ар-ктичних пустель до тропічних вічнозелених лісів. Загалом ліси різних типів охоплюють третину площі материка: типова тайга, високостовбурні хвойні ліси, мішані, широколисті і вічнозелені.

Степи і напівпустелі переважають у внутрішніх регіонах ма-терика. У внутрішніх районах Кордільєр подекуди розвинуті пус-телі.

Гірська система Кордільєри розташована на заході Північно-американського материка (найвища точка — гора Мак-Кінлі — має 6193 м), на сході континенту— неосяжні рівнини, плато та середньовисотні гори. На північному сході материка — Лаврен-тійська височина, на півночі — низовина Маккензі. Внутрішні райони зайняті Великими (високими) та Центральними (низьки-ми) рівнинами. Вздовж південно-східного узбережжя розташува-лися Приатлантична та Примексиканська низовини.

На Північноамериканському континенті є поклади корисних копалин світового значення:

•          залізна руда, нікель, кобальт, золото, уран (Лаврентійська височина);

•          кам’яне вугілля, нафта, горючі гази, калійні солі (Канада);

•          нафта і газ (Примексиканська низовина, північна частина Канадського Арктичного архіпелагу);

•          азбест (Швнічні Аппалачі);

•          кольорові і рідкісноземельні метали (Кордільєри).

Природа Північної Америки зазнала значного впливу людсь-

кої діяльності.

Центральною Америкою вважається південна частина матери-ка Швнічна Америка, розташована в тропічних широтах між Ти-хим і Атлантичним океанами, на стику з Швденною Америкою, між ’ападиною Бальсас біля південного краю Мексиканського нагіря до Дар’єнського перешийка. Інколи південною межею Центральної Америки вважають перешийки Теуантепек і Панам-ський.

У Центральній Америці переважають середньовисотні гори та вулканічні хребти. Існують діючі вулкани, найвищий — Тахуму-лько— досягає 4217 м. Це регіон з високою сейсмічністю. Зем-летрус у Сальвадорі в січні 2001 р. забрав тисячу людських жит-тів. Клімат тропічний, щорічна кількість опадів 3000—5000 мм. Вологі тропічні ліси розташовані на північному сході, широколи-сті ліси та чагарникова рослинність — на південному заході та півночі.

Південна частина Північноамериканського континенту була колонізована іспанцями ще в XVI ст. Східне узбережжя материка відкрили британці і французи в XVII ст. Згодом Семилітня війна (1756—1763) між Францією та Англією була спричинена загост-ренням боротьби за колонії. Англійці перемогли. У 1775—1783 pp.

англійські колонії зі зброєю в руках вибороли свою незалежність від метрополії і утворили державу США.

До речі, нинішній переклад українською мовою офіційної на-зви країни — Сполучені Штати Америки (United States of America) — невдалий. При перекладі першого слова не враховано корінь слова union (союз). Слово state перекладено як «штат», хоч англійською мовою це означає «держава». Правильнішим був би переклад «Об'єднані Держави Америки».

У XVI ст. почалась колонізація Канади французами. Після по-разки Франції у Семилітній війні Канада стала колонією Англії. Після тривалої боротьби в 1867 р. країна стала домініоном Вели-кої Британії.

Упродовж XIX ст. освоювалася західна частина материка, здобула незалежність Мексика, на державу світового значення почали перетворюватися СПІА. Економічний і політичний вплив їх поширився на весь континент. У 1823 р. президент СПІА Дж. Монро сформулював доктрину: «Америка — для американ-ців!», що фактично означало: «Америка — для СПІА!»

Південна Америка сполучена Панамським перешийком з Пів-нічною Америкою. Латинська Америка— загальна назва країн, розташованих у південній частині Північної Америки на південь від р. Ріо-Гранде-дель-Норте (включаючи Вест-Індію) і в Півден-ній Америці. Загальна площа становить близько 21 млн км2.

На час відкриття європейцями Латинської Америки кількість місцевого індіанського населення становила щонайменше 15 млн чол. Найгустіше були заселені Центральна Америка та Центральні Анди. Найменш заселеними були Чако, Патагонія, ліси Бразилії. Найвідомішими індіанськими цивілізаціями є майя, ацтеки та інки.

Майя розташовувались на півострові Юкатан, у Швденній Мексиці, Гватемалі та частині Гондурасу. Кількість майя стано-вила 4 млн чол. Витоки цивілізації майя простежуються за 1000 років до н. е. Розквіт її припадає на IV—VIII ст., занепад — на IX ст., відродження — на X ст. Цивілізацію підкорили іспанці в XVI ст. Про багату культуру майя свідчать залишки кам'яних храмів, збудованих на пірамідах і прикрашених скульптурами. У майя високого розвитку досягла поезія. Була створена система іє-рогліфічної писемності і розроблена математична система, на ос-нові якої складено досить точний календар. Цивілізація відома високорозвинутими містами-державами, які очолювали аристок-ратія і духовенство.

Ацтеки (інша назва — науа) прибули з півночі до центральної долини Мексики після розпаду там у XII ст. цивілізації тольтеків.

Голод і посуха спричинилися до її загибелі. Ацтеки, зазнавши впливу цивілізацій ольмеків і тольтеків, на початку XV ст. стали домінуючим етносом у зазначеному регіоні, а ще за століття кон-тролювали всю центральну та південну частину сучасної Мекси-ки, створивши імперію кількістю 12 млн чол.

Ацтеки створили жорстке військово-політичне об’єднання. Вони вважали, що для підтримання руху Сонця потрібно щоден-но живити його лю’ською кров’ю і розглядали жертвопринесен-ня священним обовязком. Своєму головному богу Уїцилопочтлі вони приносили в жертву полонених воїнів, щороку убиваючи так понад 20 тис. чол.

Іспанські завойовники на чолі з X. Кортесом застали багату кастову цивілізацію з центром у місті Теночтитлан. Високого рі-вня розвитку досягли освіта і мистецтво, було створено сонячний календар, збудовані величні піраміди, храми, палаци. Ацтеки Ma-nn піктографічну (з елементами ієрогліфіки) писемність. Невели-ка армія конкістадорів у 1519 р. захопила столицю ацтеків і ски-нула імператора Монтесуму II (пізніше його вбили свої ж індіанці). У 1521 р. X. Кортес повністю знищив Теночтитлан і за-снував місто Мехіко як столицю колонії, яка мала назву Нова Іс-панія. Нетривалий час X. Кортес був її правителем.

Цивілізація інків існувала протягом XIII—XVI ст. Найбільшу площу вона займала в XV ст., простягаючись на 3200 км від Ек-вадору до Швнічного Чилі. Цивілізації н’ були відомі колесо та писемність, але вона створила великі камяні будинки й розвину-ту систему доріг. Естафетні посланці могли за один день подола-ти відстань 240 км. Інки вміло вели терасове сільське господарст-во за допомогою іригаційних споруд, ви.обували мінерали, ви-готовляли тканину, речі з металу й посуд. Абсолютистська мона-рхія інків спиралася на ритуальну релігію. Імперію інків о’езкро-вила громадянська війна 1525—1532 pp., що виникла у звязку з престолонаслідуванням. У 1533 р. іспанці на чолі з Ф. Пісарро розгромили імперію інків, але спорадичні повстання інків проти іспанців тривали аж до XIX ст.

На найнижчому рівні розвитку перебували індіанці тупі в лі-сах Бразилії. За колоніальних часів кількість індіанського насе-лення різко зменшилося внаслідок занесених європейцями хво-роб, а також примусової праці. Найвища частка індіанського населення в Болівії, Еквадорі, Перу та Гватемалі. Американські індіанці говорять 1700 мовами.

Південну Америку колонізували переважно іспанці, починаю-чи з XVI ст. Британці, нідерландці та португальці брали участь у

колонізації південно-східної частини материка. Переважна час-тина континенту належала до заморської іспанської імперії і здо-була не.алежність від Іспанії під час визвольної війни 20-х років XIX ст. Лідерами визвольного руху були С. Болівар та X. Сан-Мартін.

Бразилія відійшла до Португалії згідно з Тордесільяським до-говором 1494 р. На 1800 р. колонія стала заможнішою, ніж Пор-тугалія. Португальський імператорський двір втік від Наполеона до Бразилії, яка стала центром португальської імперії. Коли імпе-ратор Джон VI повернувся до Лісабона в 1821 p., то залишив у Бразилії свого сина Педро як регента. Наступного року син під-няв проти батька заколот (практичнр безкровний) і став імпера-тором Бразилії під іменем Педро I. Його син Педро II зрікся пре-столу в 1889 р., і Бразилія існує як федеративна республіка з 1891р.

Отже, абсолютна більшість латиноамериканських країн вибо-роли свою незалежність завдяки тому, що війни Наполеона зне-силили імперську владу метрополій. Донедавна історія Латинсь-кої Америки — це історія політичної нестабільності, військових переворотів, громадянських воєн, соціальних революцій і повіль-ного суспільно-економічного розвитку.

Площа Південної Америки з островами [архіпелаг Вогняна Земля, Чилійський, Фолклендські (Мальвінські) острови, Галапа-гос та ін.] становить 18,28 млн км2.

У рельєфі вирізняється потужний гірський пояс Анд (найвища гора — Аконкагуа, 6960 м) на півночі й заході та платформений рівнинно-плоскогірний схід.

Уся північна рівнинна частина Південної Америки до півден-ного тропіка має середньомісячну температуру 20—28°С. Влітку (в січні) вона знижується на півдні до 10°С, взимку на Бразильсь-кому плоскогір’ї температура досягає 12°С, у Пампі— 6°С, на плато у Патагонії — 1°С і нижче.

Найбільша річна кількість опадів спостерігається на навітря-них схилах Анд у Колумбії і Швденному Чилі — 5—10 тис. мм. У вологих лісах Амазонії дощів випадає 2—3 тис. мм. У районах на захід від Пампи, у Патагонії, Південних і Центральних Андах випадає лише 150—200 мм.

Природні ресурси Швденної Америки багаті й різноманітні. Існують обширні райони з родючими ґрунтами (наприклад, Пам-па Лаплатської низовини). Більшість річок належить до басейну Атлантичного океану, найбільші з них — Амазонка, Оріноко, Парана і Парагвай. Річки плоскогір’їв порожисті, як і в Андах

багаті на гідроенергію, мають чималі резерви прісних вод, вико-ристовуються для внутрішнього судноплавства. У Південній Америці є великі масиви екваторіальних і тропічних лісів.

Багаті й надра континенту. Тут зосереджена п’ята частина світових запасів нафти, четверта — кольорових металів, майже третина — руд чорних м(талів. У Швденній Америці є також значні родовища ніобію (Бразилія), берилію (Бразилія), літію (Болівія, Чилі), фосфатів (Перу, Бразилія), сірки (Мексика, Чи-лі), а також урану, хрому, вольфраму, графіту, ртуті, азбесту, бору та ін.

Усі країни регіону, за винятком Болівії та Парагваю, мають вихід до моря або є острівними державами. За цією ознакою країни Латинської Америки вигідно відрізняються від азіатських та африканських держав.

У межах Латинської Америки розташовуються 46 країн і те-риторій, серед них понад три десятки — суверенні держави. Усі вони республіки — федеративні (наприклад, Бразилія) або уніта-рні (приміром, Чилі).

У Північній Америці збереглися володіння США, Великої Британії, Франції (Віргінські острови, Гваделупа, Мартініка). Найбільший у світі острів — Гренландія належить Данії і є само-врядною територією. За устроєм вирізняються держави унітарні (наприклад, Коста-Ріка) і федеративні (приміром, Мексика). Куба є соціалістичною країною, всі інші — капіталістичні.

Початок XXI століття продемонстрував уразливість США до атак міжнародних терористів, стабілізацію політичного станови-ща у країнах Центральної Америки та прихід до влади просоціа-лістично налаштованих урядів у Швденній Америці.