4.13.3. Залізничний транспорт


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Використання рейкового транспорту, який приводився в дію мускульною силою людини або тварини, відоме людству ще з XVI ст. Залізничний транспорт виник у першій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком великої промисловості, зокрема кам'яновугільної і металургійної.

Піонером парового залізничного транспорту вважається анг-лійський винахідник Дж. Стефенсон (1781—1848). Він почав бу-дувати паровози з 1814 p. і створив перші придатні на практиці моделі.  Побудував першу залізницю загального користування

Дарлінгтон — Стоктон (відкрита у 1825 p.). Свою відому модель паровоза «Ракета» Дж. Стефенсон створив у 1829 р. Ця модель стала прототипом парових локомотивів. Паровоз «Ракета» тягнув вагон з 36 пасажирами і рухався з небаченою до того швидкіс-тю — 38 км/год.

Інший англійський винахідник Р. Тревітік створив безрейко-вий паровий візок (1801—1803 pp.), а в 1803 p. — паровоз для за-лізничної колії (випробуваний у 1804 p.).

Російські винахідники — кріпаки заводчиків Демидових бать-ко (1774—1842) і син (1803—1849) Є. і М. Черепанови — побу-дували перший у Росії паровоз (1833—1834) і залізницю протяж-ністю 3,5 км.

У 1830 р. в Англії запрацювала залізниця між Ліверпулем і Манчестером. На будівництві залізниць у Великій Британії в 1847 р. працювало 250 тис. землекопів. За станом на 1851 р. залі-зниці існували у 18 країнах світу, в тому числі у 1851 р. була вве-дена в експлуатацію двоколійна залізниця протяжністю 650 км між Петербургом і Москвою, яка була тоді найдовшою в світі. Протяжність залізниць у Росії в 1861 р. становила 1500 верст, в Англії — у 10 разів більше.

У 1850—1900 pp. протяжність залізниць збільшилася: в Німе-ччині у 9 разів, у Франції — в 13, а в Росії — більш як у 100 ра-зів. У 1869 р. була побудована перша трансконтинентальна лінія між Нью-Йорком і Сан-Франциско. Лінія Москва— Смолен-ськ — Мінськ — Брест — Варшава була збудована в 1871—1872 pp., залізниця Рига — Орел — у 1868—1871 pp.

У СПІА в 1850—1860 pp. було побудовано 34 тис. км заліз-ниць.

Дешевий залізничний транспорт сприяв усуненню регіональ-них відмінностей у Європі. Цей вид транспорту, зокрема, стиму-лював розвиток курортного бізнесу у Швейцарії та Середземно-мор’ї.

Нині в країнах Заходу протяжність залізничної мережі змен-шується. Це зумовлено конкуренцією автомобільного транспор-ту, який здатний виконувати перевезення за принципом «від две-рей — до дверей». Водночас у багатьох країнах протяжність залізничної мережі збільшується. Це, як правило, відбувається у великих за площею країнах, які освоюють свої території, багаті на природні ресурси, зокрема, у Китаї, Росії, Індії, Канаді. Китай щороку будує 1 тис. км залізниць.

У світі налічується понад 1,2 млн км залізниць загального ко-ристування, з них 200 тис. км електрифіковані.

Найдовша мережа залізниць у США (200 тис. км), на другому місці — Канада (90 тис. км), не набагато відстає Росія (87 тис. км). Значна протяжність залізничної мережі також в Індії (63 тис. км), Китаї (53 тис. км), ФРН (45 тис. км), Аргентині (40 тис. км), Австралії (36 тис. км), Франції (34 тис. км), Бразилії (31 тис. км).

Протяжність залізничної мережі не дає повного уявлення про розвиток цього виду транспорту через неоднакові території країн. Тому для характеристики мережі застосовують такий показник, як щільність (протяжність мережі ділять на площу території краї-ни). За цим показником лідирує Німеччина, у якій на 1000 кв. км території припадає 125 погонних кілометрів залізниць. Висока щільність залізничної мережі також у Польщі (80), Японії (75), Ве-ликій Британії (70), Італії (65), Франції (60). В інших країнах світу, в тому числі в економічно розвинутих, щільність дещо менша.

Залізниці як колишнього СРСР, так і нинішньої Росії викорис-товуються дуже інтенсивно. Наприклад, на частку СРСР припа-дало лише 12 % залізничної мережі світу, але частка вантажообо-роту становила понад 50 %. Залізничний транспорт СРСР забезпечував і левову частку пасажироперевезень.

Виробництво паровозів США припинили в 50-х роках XX ст., Європа — у 60-х роках. У 90-х роках поширилась інформація, що Китай залишився єдиною країною в світі, яка виготовляла неве-лику кількість паровозів.

Перший електровоз було продемонстровано у Берліні в 1879 р. Спочатку електричний потяг використовувався на місь-кому та приміському транспорті, потім — у метро, а згодом — на магістральних залізницях. Одна з перших електрифікованих залі-зниць з'явилася в Італії у 1902 р.

У Росії 43 % залізниць електрифіковані. У деяких країнах сві-ту цей показник вищий. Наприклад, у Швейцарії електрифіковані практично всі залізниці. Інші країни мають такі показники: Ні-дерланди — 70 %, Швеція — 65 %, Італія — 53 %, Австрія — 50 %, Польща — 46 %, Іспанія — 46 %. У США лише 1 % заліз-ниць електрифіковані. Залізничний транспорт кінця XX ст. за технічним рівнем значно перевищує рівень XIX ст.

У 1964 р. в Японії почали функціонувати швидкісні поїзди («ши-нксансен» — куля-поїзд), які розвивають швидкість 210 км/год. Зго-дом швидкісні залізниці були споруджені у Франції, а наприкінці XX ст. — у Німеччині. У світі з'явилися комутаторні поїзди (commuter trains), швидкотранзитні легкорейкові системи (light railway rapid-transit systems), потяги, що приводяться в рух стис-неним повітрям, тощо.