4.11.4.     Шовківництво


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Кілька тисяч років тому китайці винайшли спосіб ви-готовлення шовку з кокона шовковичного шовкопряда. Спроба вивезення з Китаю гусениці або її кокона каралася смертю. Сек-рет виробництва шовку потрапив до Японії приблизно у III ст. У VI ст. імператор Візантії Юстиніан надіслав двох перських мона-хів до Китаю з метою, так би мовити, «промислового шпигунст-ва». Вони привезли з Китаю кокони шовкопряда у бамбуковій палиці. Відтоді навколо столиці Візантії Константинополя (ни-нішнього Стамбула) почало розвиватися шовківництво. Поступо-во ця галузь поширилася в Швденно-Західну Європу.

Кормом для гусені шовкопряда є листя шовковичного дерева (шовковиці). Розведення шовкопряда поєднується 3 шовківницт-вом. 3 кожного кокона шовкопряда одержують 400—1100 м нит-ки, яку використовують для виготовлення натурального шовку. Вирощують шовкопряда в країнах з теплим кліматом і достатні-ми кормовими ресурсами для цього.

Нині шовковичного шовкопряда розводять у Китаї, Японії, Ін-дії, Іспанії, Італії, центральноазіатських державах тощо.