1.1.3.       Основні поняття міжнародної торгівлі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Світовий ринок є сферою стійких товарно-грошових відносин між країнами, породжених міжнародним розподілом праці. Найпростіша модель світового ринку (модель ча’ткової рі-вноваги) відображує основні функціональні взаємозвязки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією на світовому ринку, кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою відбувається міжнародна торгівля. Сві-товий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є су-купністю зовнішньої торгівлі країн світу. Світове господарство як сукупність національних економік країн світу виявляється че-рез міжнародний рух факторів виробництва. Міжнародній еко-

номіці притаманні розвинута сфера міжнародного обміну това-рами та факторами виробництва, виникнення міжнародних форм виробничої діяльності, набуття відносної самостійності міжнарод-ною фінансовою системою, створення механізмів міжнародного ре-гулювання економіки, поглиблення відкритості економік країн сві-ту. Міжнародна економіка як наука є частиною економічної теорії. Для світового ринку властиві такі ознаки:

•          товарне виробництво, що вийшло поза національні рамки;

•          переміщення товарів зумовлено не лише внутрішніми, а й зовнішніми попитом та пропозицією;

•          оптимізація використання факторів виробництва;

•          забезпечення конкурентоспроможності товарів та їх виробників.

Товар у міжнародній економіці є об'єктом міжнародного обо-

роту. Попит і пропозиція на товар діють як у національних ме-жах, так і на міжнародному рівні, формуючи сукупний попит і сукупну пропозицію. Товари можуть бути спроможними до між-народної торгівлі і неспроможними до неї. На перші з них ціни встановлюються взаємодією попиту і пропозиції як всередині країни, так і за кордоном. Ціна других товарів встановлюється попитом і пропозицією на національному рівні.

Сучасна міжнародна економіка формується і розвивається за-лежно від рівня забезпеченості країн факторами виробництва.

Поняття «світовий ринок» вважається вужчим за значенням, ніж поняття «світове господарство». Якщо на світовому ринку відбувається лише міжнародна торгівля, то в світовому господар-стві — окрім міжнародної торгівлі — ще й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо.

Поняття «міжнародні економічні зв'язки» ширіпе, ніж поняття «міжнародна торгівля», оскільки, зокрема, охоплює:

♦          товарну торгівлю;

♦          інвестиції;

♦          міграцію робочої сили;

♦          науково-технічне співробітництво;

♦          міжнародний туризм.

Виходячи із зазначеного переліку зовнішньоекономічних опе-рацій, який не є вичерпним, міжнародна торгівля є складовою міжнародних економічних зв'язків.

Зовнішня торгівля регулюється за допомогою тарифних (мито, еквівалентні миту збори) і нетарифних (квоти, ембарго, фітосані-тарні правила, стандарти тощо) методів. Основні функції мита:

•          фіскальна (поповнення державного бюджету або спеціаль-

них фондів);

•          захисна (захист вітчизняних виробників, товарів і послуг);

•          балансувальна (уникнення небажаного експорту). Митні тарифи класифікуються так:

 

♦          за напрямом руху товарів (експортний, імпортний, тран-зитний);

♦          за способом встановлення (адвалорний, специфічний, ком-бінований, альтернативний);

♦          за країною походження товару (максимальний, мінімаль-ний, преференційний);

♦          за правовим джерелом походження (автономний, конвен-ційний);

♦          за напрямом дії (сезонний, дискримінаційний, зворотний, компенсаційний, антидемпінговий).

Державне регулювання міжнародної торгівлі може бути одно-стороннім, двостороннім та багатостороннім.

Митний тариф є переліком ставок мит, що застосовуються до товарів, які переміщуються через державний кордон. Номінальну ставку мита зазначають у митному тарифі. Дійсна ставка тарифу відображує рівень стягнення мита з кінцевих імпортованих това-рів і враховує мито, стягнене з імпортованих проміжних товарів. Тарифною ескалацією називають підвищення стягнення мита, враховуючи ступінь обробки зазначених товарів.

До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі на-лежать ембарго, квоти (глобальні, індивідуальні), ліцензування, державні субсидії, державна закупівля товарів і послуг, валютне регулювання, сертифікація тощо.

Нетарифні методи вимірюють:

•          часткою тарифних позицій, на які поширюються нетарифні обмеження;

•          часткою вартості експорту чи імпорту, охоплену нетариф-ними обмеженнями;

•          співвідношенням цін світового ринку і внутрішніх цін на това-ри, що зазнають експортних або імпортних нетарифних обмежень.

Вартість нетарифних бар'єрів розраховують як еквівалент ад-валорного мита.

Керівництво країн нерідко віддає перевагу нетарифним мето-дам регулювання міжнародної торгівлі. За своєю природою вони не є додатковим податковим тягарем для населення і є зручніши-ми для досягнення бажаного результату порівняно з тарифними методами. Нетарифні обмеження поки що практично не регулю-ються міжнародними угодами, отже керівництво країн має широ-ке поле для дій на власний розсуд.

Квота є найпоширенішою формою кількісних обмежень. Си-нонімом квоти вважається контингент, щоправда останнє поняття частіше вживається для позначення квот, що мають сезонний ха-рактер. Вирізняють квоти експортні, імпортні, глобальні, індиві-дуальні.

Ліцензування — метод регулювання зовнішньоекономічної діяльності за допомогою надання державними органами дозволів на експорт чи імпорт товарів. У ліцензіях зазначаються обсяги й терміни. Відомі такі види ліцензій: разові, генеральні, глобальні, автоматичні.

Добровільне обмеження експорту — це зобов’язання, яке бере на себе країна-партнер щодо дотримання її суб'єктами певного кількісного обмеження експорту з неї.

Добровільне обмеження експорту розглядається як складова явища, що має назву «обмежувальна ділова практика».

Добровільне обмеження експорту застосовується переважно в групі економічно розвинутих країн.

Методами прихованого протекціонізму є технічні бар’єри, внутрішні податки і збори, державна закупівля тощо.

До фінансових методів торговельної політики належать суб-сидії (прямі, опосередковані, внутрішні, експортні), експортні кредити, демпінг (спорадичний, навмисний, постійний, зворот-ний, взаємний).

Для регулювання міжнародної торгівлі найчастіше використо-вуються такі режими: режим нації найбільшого сприяння, націо-нальний режим, преференційні режими, а також режими митних союзів, зон вільної торгівлі, спільних ринків.

Виробники і споживачі здійснюють міжнародну торгівлю безпосередньо або через посередників (товарні біржі, торги, ау-кціони).

Основними показниками міжнародної торгівлі є експорт, ім-порт, торговельне сальдо, торговельний оборот, платіжний ба-ланс, торговельний баланс.

Експорт — це вивезення з країни товарів, капіталу, цінних па-перів, послуг тощо для реалізації на зовнішньому ринку. Виве-зення з країни товарів, які раніше були ввезені до неї, без їхньої переробки називається реекспортом. Імпорт — це ввезення до країни товарів з-за кордону для реалізації на внутрішньому рин-ку. Отже, міжнародна торгівля складається з двох зустрічних по-токів товарів і послуг. Торговельне сальдо означає вартісну різ-ницю між обсягами імпорту та експорту, а торговельний обо-рот — суму вартісних обсягів експорту та імпорту.

Платіжний баланс країни відображає співвідношення валют-них надходжень з-за кордону та її закордонних платежів за пев-ний період часу.

Поняття «платіжний баланс» країни ширіпе, ніж поняття «тор-говельний баланс».

В «Oxford Paperback Encyclopedia» (1998 p., p. 119) зазна-чається, що платіжний баланс є записом операцій, які відбу-лися протягом певного часу між резидентами якоїсь країни і всім іншим світом. Баланс складається з поточного рахунка (current account), рахунка капіталу (capital account) і балансо-вої статті (balancing item), призначеної для коригування облі-кових помилок.

Поточний рахунок відображає грошові надходження і відпли-ви у сфері торгівлі товарами та послугами. Рахунок капіталу фік-сує вхідні та вихідні потоки капіталу і фінансових активів, у тому числі на міжурядовому рівні.

Основними принципами побудови міжнародного платіжного балансу країни є подвійний запис і рівність його дебету і креди-ту. 3 точки зору бухгалтерії, платіжному балансу завжди прита-манна рівновага (саме тому він і називається балансом), але надходження та платежі не завжди рівновеликі. Активне сальдо одержують тоді, коли надходження перевищують платежі, па-сивне — навпаки.

Позитивний (активний) і негативний (пасивний) платіжний баланс викликає відповідно збільшення або зменшення офіцій-них резервів іноземної валюти. Негативний платіжний баланс може призвести до знецінення і девальвації валюти країни.

Активний платіжний баланс країни означає, що сума плате-жів, що надійшли, перевищує виконані нею платежі. Пасивний платіжний баланс спостерігається за діаметрально протилежної ситуації.

Термін «торговельний баланс» можна застосовувати до торгі-влі лише товарами і до сумарної торгівлі товарами та послугами. Якщо надходження якоїсь країни не дорівнюють її виплатам, то спостерігається gap (з англ. — ущелина) у зовнішній торгівлі цієї країни.

Активне сальдо торговельного балансу багато країн світу ви-користовують для створення своєї «другої» економіки за кордо-ном. Пасивний торговельний баланс вважається ознакою слабко-сті зовнішньоекономічних позицій країни. Платіжний баланс регулюється адміністративними, фінансовими, кредитними, ва-лютними важелями.

Торговельний баланс є співвідношенням вартості експорту і вартості імпорту країни за певний проміжок часу. Як правило, це один рік (календарний або фінансовий, якщо вони не збігаються). Активним є торговельний баланс у разі переважання експорту над імпортом. Якщо імпорт переважає над експортом, маємо па-сивний торговельний баланс. Коли ж вартість експорту дорівнює вартості імпорту, то такий баланс називають нетто-балансом.

Якщо за певний обсяг експортованих товарів за кордоном можна придбати більшу, ніж на внутрішньому ринку, кількість потрібних товарів, то такий експорт вигідний. За кордоном не завжди купують лише ті товари, яких бракує на національному ринку. Часто купу-ють товари, виробництво яких у своїй країні коштує дорожче.

Основні взаємозв'язки між секторами — реальним, бюджет-ним, грошовим і зовнішнім — визначаються за допомогою сис-теми національних рахунків. Система є сукупністю міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності. Основні макро-економічні показники фіксуються на поточних, накопичувальних та балансових рахунках. На рахунках зовнішнього сектора відо-бражуються всі угоди між резидентами та нерезидентами. У ра-хунках кожного із секторів існує міжнародний елемент. У зовні-шньому секторі він відображується у рахунку платіжного балан-су. Кожна операція банківської системи із закордонними актива-ми відображується у платіжному балансі країни — у рахунку ру-ху капіталу або у загальному балансі.

Стандартна модель міжнародної торгівлі є моделлю загальної рівноваги у міжнародній торгівлі. Ця модель поєднує попит і пропозицію на товари всередині країни з попитом і пропозицією на них за кордоном. Вона оперує поняттям «взаємний попит», що означає таку кількість імпортованого товару, яка потрібна певній країні для того, щоб спонукати її експортувати відповідні обсяги інших товарів. Вона відображує умови попиту і пропозиції, роз-міри виробництва і споживання, відносні переваги країн, їх рі-вень спеціалізації, фізичний обсяг торгівлі, умови торгівлі, ви-граш від торгівлі та його розподіл. Міжнародна (загальна) рівновага досягається тоді, коли одночасно зрівноважуються по-пит і пропозиція на товар у внутрішній і міжнародній торгівлі.

Світовий товарний ринок — це та сфера, де зустрічаються по-пит і пропозиція на експортовані та імпортовані країнами товари. Обсяг експорту можна розглядати як обсяг надлишкової пропо-зиції відповідного товару, а обсяг імпорту — як обсяг надлишко-вого попиту на товар. Надлишковий — мається на увазі такий, що є більший ніж попит і пропозиція національного ринку.

Надлишкову пропозицію чи надлишковий попит можна ви-явити шляхом порівняння внутрішніх рівноважних цін на одна-кові товари у різних країнах. У міжнародній торгівлі використо-вується ціна, яка знаходиться між мінімальною і максимальною внутрішніми цінами рівноваги, що склалася у країнах. Зміна сві-тової ціни призводить до зміни кількості імпортованих та експо-ртованих товарів на світовому ринку. У свою чергу, кількість експортованих та імпортованих товарів викликає зміну світової ціни.

Внутрішній попит і пропозиція та попит і пропозиція на світо-вому ринку визначають обсяги імпорту і експорту та рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.

Ефективність міжнародних торговельних операцій оцінюють, використовуючи поняття «світові ціни». Якщо у певній країні ці-на видобутої нафти становить 40 дол. за барель, то це не означає, що всі бажаючі купуватимуть нафту саме в цій країні. Багатьом покупцям така ціна видасться занадто високою, вони шукатимуть і знайдуть дешевшу нафту, яка не поступатиметься якістю.

На світовому ринку попит і пропозиція постійно взаємодіють, у результаті цього формуються ціни, які називаються світовими. Певною мірою на них впливають географічні чинники. Напри-клад, вартість зерен кофе визначатиметься затратами на його ви-рощування у різних географічних регіонах.

Співвідношення експортних та імпортних цін певної країни, яке відображується співвідношенням цін на певний товар або спів-відношенням індексу експортних та індексу імпортних цін, має на-зву умов торгівлі. Якщо співвідношення збільшується, TO відпові-дна країна стає заможнішою, а якщо зменшується біднішою.

Одна з причин розвитку міжнародної торгівлі — нерівномірний розподіл виробничих ресурсів між країнами світу. Торгівля є засо-бом вирівнювання результатів такого розподілу. Зрозуміло, що ус-пішність експорту залежить не лише від наявних ресурсів, а й від використаних можливостей економічного навколишнього середо-вища, зокрема від здатності конкурувати на зарубіжних ринках.

У давні часи торгівля була переважно бартерною. Економісти розглядають бартер як форму зустрічної торгівлі. На бартер при-падає близько 30 % обсягу міжнародної торгівлі. Він залишається досить поширеним явищем не лише у країнах СНД. Його засто-совують, зокрема, Іран та Нігерія, обмінюючи свої нафту та газ на товари обробної промисловості. Значним недоліком бартеру вважається надмірна затрата часу на фазу обміну. Гроші є зруч-нішим засобом платежу.

Обсяг міжнародної торгівлі у 1980 р. становив 2 трлн дол., а в середині 90-х років — 4 трлн дол. Найбільшою торговельною країною світу є США. У 1995 р. обсяг їх зовнішньоторговельного обороту становив 1,3 млрд дол. Частка Європейського Союзу у світовій торгівлі дорівнює 40—50 %. Японія і Східна Азія забез-печують понад чверть світової торгівлі.

Наприкінці II тисячоліття найбільшими світовими торговель-ними потоками вважалися такі:

•          мікроелектронний (спрямовувався з Японії, Швденної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру до СПІА; у свою чергу, дещо менший із СПІА — до країн, що розвиваються; значний обсяг припадає на торгівлю у межах Європейського Союзу та Європей-ської зони вільної торгівлі);

•          автомобільний (найбільший — у межах ЄС; світовим вироб-ником стала Японія; американські компанії «Дженерал моторз» і «Форд» залишаються найбільшими світовими виробниками);

•          сталевий (Західна Європа і далі лідирує за виробництвом і торгівлею; світовим постачальником стала Японія);

•          текстильно-одежний (здебільшого з країн, що розвивають-ся, — країн Східної Азії, Індії, Китаю, країн Близького Сходу, Центральної та Швденної Америки; провідними експортерами є Німеччина та Італія);

•          продовольчий (СПІА і Канада — основні експортери; вели-кими експортерами у групі країн, що розвиваються, є Індія, Єги-пет та Аргентина);

•          сировинний (переважно з країн, що розвиваються, до Японії та Західної Європи; світовим експортером залишаються СПІА).

У недалекому минулому наша планета була поділена на три сві-ти. «Перший світ» — Західна Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія і Японія. Дехто до нього зараховував також Півден-но-Африканську Республіку та Ізраїль. «Другий світ» асоціювався з Радянським Союзом і країнами Східної Європи. До «третього світу» належали всі інші держави Латинської Америки, Африки, Серед-нього Сходу та Азії. Іноді найбідніші держави цього світу виокрем-лювали в «четвертий світ». У світовому господарстві та міжнарод-ній торгівлі усі ці «світи» відіграють неоднакову роль.