4.9. Загальні тенденції розвитку сільського господарства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Неолітична революція, тобто перехід від збиральниць-кого до відтворювального сільського господарства, відбулася десь за 9 тис. років до н. е. Центрами зернового господарства бу-ли Близький Схід, Далекий Схід, Центральна Америка. У Перу та Індонезії основними культурами були коренеплоди. Щонаймен-ше за 8 тис. років до н. е. на Близькому Сході людина окультури-ла ячмінь і пшеницю. Іригація була відома у Вавилоні, Єгипті, долині Інду, Китаї за 3 тис. років до н. е.

Століттями технічна база сільського господарства світу залиша-лася незмінною: віл тягнув coxy, насіння висівалося вручну, врожай збирався серпом, збіжжя молотилося простими механічними знаря-ддями, зерно від полови очищалося провіюванням на вітрі.

Використання добрив у сільському господарстві дало Китаю можливість утримувати лідерство за продуктивністю у IV— XIX ст. Сільськогосподарська революція в Європі відбулася у XVIII ст. Були запроваджені норфолцька система сівозміни, се-лекція, ротерхамський плуг та інші знаряддя праці. У XIX ст. з'явилися мінеральні та синтетичні добрива, парові машини, роз-вивалися науково-дослідні заклади. У XX ст. двигун внутрішньо-го згоряння замінив паровий, з'явилися агрохімікати, новий на-прям у біологічній науці — генна інженерія тощо.

Протягом 60—90-х років у групі промислово розвинутих країн частка зайнятих у сільському господарстві знизилася з 13 до 7 %, a в країнах, що розвиваються, — з 65 до 57 %. Частка економічно активного населення, що працює у сільському господарстві, ста-новила: Азія та Африка — 60 %, Південна Америка і Океанія — близько 19 %, Європа та Швнічна Америка — 9—10 %.

Основними виробниками продуктів харчування залишаються економічно розвинуті країни. Вони є також основними експорте-рами цих продуктів. Більшість країн, що розвиваються, не здатні прогодувати себе самостійно.