4.1.2. Європеиська енергетична хартія


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Ідею Європейської енергетичної хартії запропонував прем'єр-міністр Нідерландів Р. Люберс на зустрічі у верхах Єв-ропейського економічного співтовариства, що відбулася в червні

1990    р. Хартію її автори вважають другою за значенням подією у післявоєнній історії дипломатії після створення ООН. 17 травня

1991    р. у Гаазі хартію підписали 50 країн, а також ЄЕС. Документ стосується держав, розміщених на різних континентах, тому на-зва «європейська» досить умовна, «світова» точніше б відобра-жала коло її учасників.

Основні засади Європейської енергетичної хартії:

•          повага державного суверенітету над природними ресурсами;

•          розвиток вільного й ефективного енергетичного ринку;

•          усунення бар'єрів у торгівлі енергоресурсами;

•          відсутність дискримінації між учасниками Хартії;

•          поліпшення стану охорони навколишнього середовища;

•          створення умов, що сприяють інвестиціям підприємств і приватних осіб в енергетичний сектор економіки.

Європейська енергетична хартія — це не документ прямої дії. Після її підписання країни-учасниці провели міжнародні перего-

вори про підписання Базисної угоди (згодом вона дістала назву «Договір хартії»), яка мала стати основою широкомасштабного і різностороннього співробітництва у сфері енергетики. Цей дого-вір було підписано в Лісабоні у грудні 1994 р. Україна є учасни-цею договору.

Хартія є політичним документом, який проголосив певні принципи. Згідно ж з договором, країни-учасниці взяли на себе конкретні зобов’язання.

Договір охоплює енергоресурси, стосується також оподатку-вання і доступу до капіталів та технологій. Країни-учасниці зо-бов’язалися не створювати перешкод для використання інозем-ними компаніями на ключових позиціях персоналу за їхнім вибором (незалежно від національності і громадянства). Договір поширюється на весь процес використання ядерного палива (тоб-то враховує принцип нерозповсюдження ядерної зброї).

Транзитні країни взяли на себе зобов’язання забезпечити сво-боду транзиту і не допускати дискримінації з огляду на країну походження енергоресурсів та власності на них. Країни не чини-тимуть штучних перешкод для спорудження нових транзитних потужностей відповідно до законодавства транзитної країни. Країни транзиту мають подбати про безпеку та ефективність ене-ргосистеми.

Згідно з договором, наприклад, Україна повинна безперешко-дно пропускати своєю територією до Західної Європи закуплений нею в Росії газ, навіть якщо її громадяни замерзатимуть у своїх домівках. Свобода транзиту означає, що певна країна має пропу-скати через свою територію потік енергоресурсів з ворожої дер-жави, який спрямовується до третьої країни.

He можна не згадати інвестицій, без яких енергії не буває. То-му «Договір хартії» (складається з 50 статей) ще можна назвати «договором про інвестиції». Промислово розвинений Захід хоче мати довготривалий надійний механізм одержання енергії зі Схо-ду. Захід готовий вкласти в енергетику великі гроші, але, зрозу-міло, не хоче кидати їх на вітер, і таке бажання цілком зрозуміле.

Після підписання договору залишилося багато неузгоджених питань. Тому країни-учасниці провели переговори щодо укла-дення протоколів для узгодження діяльності у кожному секторі енергетики. Прогнозувалося, що розробка протоколів потребува-тиме щонайменше трьох років. Хартія є основою для договору, a він, у свою чергу, — основою для протоколів.

«Договір хартії» можна назвати також «договором про конку-ренцію», оскільки він передбачає її поширення на цю раніше ви-

сокомонополізовану галузь колишніх соціалістичних і деяких ка-піталістичних країн.

Можна сподіватися, що договір і додаткові протоколи до нього спростять проблему транзиту та відповідатимуть інтересам дер-жав, які мають енергоресурси, держав, які транспортують ресурси через свою територію, а також держав, які ці ресурси споживають.