3.3. Україна — Співдружність Незалежних Держав


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Угодапро створення СНД булаукладена 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі (офіційно — у Мінську) керівниками Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук). 21 груд-ня 1991 р. до Угоди приєдналися ще 8 країн—суб'єктів колиш-нього СРСР. Керівники 11 країн підписали того дня у тодішній столиці Казахстану:

•          Алма-Атинську декларацію;

•          Протокол до Угоди про створення Співдружності Незалеж-них Держав, підписаної 8 грудня 1991 року у м. Мінську Респуб-лікою Білорусь, Російською Федерацією (РРФСР), Україною.

Окрім зазначених керівників Білорусі, Росії та України під ал-ма-атинськими документами свої підписи поставили А. Муталібов (Азербайджан), Н. Назарбаєв (Казахстан), I. Карімов (Узбекис-тан), Л. Тер-Петросян (Вірменія), А. Акаєв (Киргизстан), Р. Набі-єв (Таджикистан), М. Снєгур (Молдова), С. Ніязов (Туркменістан).

Додаткову інформацію про СНД читач може знайти у статті «Співдружність Незалежних Держав», яка міститься у п'ятому розділі книжки автора «Міжнародне економічне право».

24 вересня 1993 р. в Москві керівники Азербайджану, Вірме-нії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану та Узбекистану уклали «Договір про створення Економічного союзу СНД». Він має таку структуру:

Преамбула

Глава I. Цілі та принципи Економічного союзу. Глава II. Торговельно-економічні відносини. Глава III. Шдприємництво та інвестиції.

Глава IV. Грошово-кредитні, фінансові та валютні відносини.

Глава V. Соціальна політика.

Глава VI. Правове регулювання економічних відносин.

Глава VII. Інститути (органи) Економічного союзу.

Глава VIII. Заключні положення.

У ст. 2 було проголошено цілі Економічного союзу:

•          формування умов стабільного розвитку економік Договірних сторін в інтересах підвищення життєвого рівня їх населення;

•          поетапне створення загального економічного простору на базі ринкових відносин, створення рівних можливостей і гарантій для всіх господарюючих суб’єктів;

•          спільне здійснення економічних проектів, що становлять за-гальний інтерес;

•          вирішення спільними зусиллями екологічних проблем, а та-кож ліквідація наслідків стихійних лих та катастроф.

У ст. 3 зазначалося, що Економічний союз передбачає:

♦          вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

♦          узгоджену грошово-кредитну, бюджетну, податкову, ціно-ву, зовнішньоекономічну, митну і валютну політику;

♦          гармонізоване господарське законодавство Договірних Сторін;

♦          наявність загальної статистичної бази.

Стаття 4 передбачала, що Економічний союз створюватиметь-ся шляхом поетапного поглиблення інтеграції, координації дій у здійсненні економічних реформ через:

•          міждержавну (багатосторонню) асоціацію вільної торгівлі;

•          митний союз;

•          спільний ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

•          валютний союз.

У Договорі було сформульовано найважливіші заходи країн— учасниць Економічного союзу для кожної із зазначених форм ін-теграції.

Для асоціації вільної торгівлі Сторони передбачали:

♦          послідовне зниження і скасування мит, податків та зборів, a також кількісних та інших рівнозначних їм за своїми наслідками обмежень;

♦          гармонізацію митного законодавства, механізмів тарифного і нетарифного регулювання;

♦          спрощення митних процедур;

♦          уніфікацію форм митної документації та ведення митної статистики;

•          поетапне зближення тарифів на перевезення вантажів і па-

сажирів, транзитних тарифів за дотримання принципу свободи

транзиту;

•          недопущення несанкціонованого реекспорту до третіх країн.

Найголовнішими заходами становлення митного союзу Сто-

рони вважали:

•          повне скасування тарифного і нетарифного регулювання пе-реміщення товарів, робіт та послуг;

•          запровадження загального митного тарифу щодо держав — неучасниць Договору;

•          координацію зовнішньоторговельної політики.

Для спільного ринку Сторони передбачали:

•          створення правових, економічних та організаційних засад для вільного пересування капіталів і робочої сили;

•          добросовісну конкуренцію та механізм антимонопольного регулювання;

•          узгоджену політику у сфері транспорту і комунікацій, спрямовану на здійснення ефективних перевезень вантажів і па-сажирів;

•          забезпечення рівних умов для взаємного інвестування капі-талів у розвиток економік і створення ефективного механізму за-хисту прав та інтересів інвесторів.

Сторони зобов'язувалися застосовувати вільні (договірні) ціни та не вдаватися до цінової дискримінації. У Договорі зафіксова-но, що країни-учасниці не здійснюватимуть без взаємного узго-дження односторонніх дій неекономічного характеру з метою обмеження доступу на свої ринки.

Договір також проголошував:

•          надання національного правового режиму для діяльності суб'єктам господарювання, що є резидентами держав-учасниць;

•          сприяння розвитку прямих економічних зв'язків між суб'єк-тами господарювання Сторін;

•          сприяння створенню спільних підприємств, транснаціональ-них виробничих об'єднань, мережі комерційних і фінансово-кредитних закладів та організацій;

•          координацію інвестиційних політик;

•          узгодження політики у сфері грошово-кредитних, валютних та фінансових відносин.

Щодо асоціації вільної торгівлі сторони вважали за потріб-не використовувати мультивалютну систему. її розуміли як національні валютні системи та систему, що базується на ва-люті Росії.

Платіжний союз мав будуватися на принципах:

•          взаємного визнання національних валют та здійснення їх взаємних котирувань;

•          здійснення платежів у національних валютах з використан-ням багатостороннього клірингу;

•          узгодженого взаємного кредитування дефіцитів платіжних балансів;

•          взаємної конвертованості національних валют за поточними операціями.

Заявлялося про трансформацію платіжного союзу у валютний, який передбачав:

♦          застосування плаваючих курсів валют;

♦          узгодження меж їх взаємних коливань;

♦          запровадження банківського механізму підтримання курсів валют;

♦          досягнення повної конвертованості національних валют.

У Договорі згадується і про створення «рубльової зони нового типу», але немає навіть найзагальніших її обрисів. Містить Дого-вір і згадку про гармонізацію податкових систем. Брали Сторони і зобов’язання про безвізовий режим пересування їх громадян. He забули країни-учасниці і про узгодження їх політик у сфері тру-дових відносин. Сторони взяли на себе зобов’язання визнавати документи про освіту і кваліфікацію працівників.

Договір не містить конкретно сформульованих положень про органи Економічного союзу. Передбачалося надання статусу асо-ційованого члена тим де’жавам, які виявляли готовність взяти на себе лише частину зобовязань.

Договір не передбачав застережень з боку держав, які хотіли б бути його стороною. Договір укладався на 10 років. Перед’ача-лося, що він автоматично продовжуватиметься на наступні пяти-річні періоди, якщо жодна зі Сторін не заявить про припинення своєї участі в ньому.

Історія засвідчила, що наміри, проголошені в Договорі від 24 вересня 1993 p., принесли замало результатів. Серед дослідни-ків СНД поширена думка про те, що сотні угод і договорів, укла-дених главами держав і урядів СНД, не працюють, власне Спів-дружність створювалася лише для цивілізованого «розлучення» колишніх суб’єктів СРСР, а процес інтеграції держав Співдруж-ності загальмувався, навіть не розпочавшись.

9 вересня 1994 року було укладено «Угоду про створення Міждержавного економічного комітету Економічного союзу».

Підписана Україною 21.10.1994 p. у м. Москві.

Чинності для України не набула, оскільки Україна не викона-ла відповідні внутрішньодержавні процедури.

Додаток № 1 до Угоди — «Положення про Міждержавний економічний комітет Економічного союзу». Реєстраційний код 38498/2007. (Офіційний вісник України, 2007, № 4 містить тексти «Угоди» і «Додатка» — українською мовою).

Зазначимо ще один міждержавний документ у рамках СНД — «Угоду про технічні бар’єри в зоні вільної торгівлі». Дата підпи-сання: 2006, 2000 р. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 р. №783. Дата набуття чинності: 29.06.2006. Офіційний текст публікувався в 2006 році в журналі «Офіційний вісник України». Спершу це трапилося у № 22, а по-тім — № 37. Спочатку реєстраційний номер був 36508/2006, a згодом — 37338/2006.

У лютому 2003 р. в Москві відбулася зустріч президентів Ро-сії, України, Білорусі та Казахстану. На переговорах було розгля-нуто важливі питання розширення економічної інтеграції на те-ренах колишнього СРСР. Обговорювалися пропозиції глави української держави, висунуті на зустрічах у верхах, що відбули-ся раніше у Кишиневі та Києві. Як відомо, українська сторона на-стійливо порушувала питання про створення зони вільної торгів-лі між країнами СНД. Україна вважає, що зона вільної торгівлі має справді бути вільною від різноманітних торговельних обме-жень.

За результатами зазначеної московської зустрічі було прийня-то рішення про підготовку до вересня 2003 р. угоди про форму-вання єдиного економічного простору. Для опрацювання питання було створено робочу групу. Штаб групи знаходився в Києві. Очолював її представник Казахстану.

Підписаний чотирма президентами у Москві, документ про створення єдиного економічного простору вважається першою домовленістю, що стосується головних економічних проблем. На думку міністра економічного розвитку Російської Федерації Г. Грефа, московський документ за своїм рівнем переважає рані-ше досягнуті домовленості про митний союз та Євроазійський економічний союз.

19 вересня 2003 p. у Лівадійському палаці в Ялті відбулося за-сідання Ради глав держав СНД. На зустріч прибули президенти країн СНД, за винятком президента Туркменістану. Азербайджан представляв прем’єр-міністр Ільхам Алієв (згодом він став пре-зидентом). Після проведення засідання Ради глав держав СНД відбулася церемонія підписання міждержавних документів.

Ha засіданні Ради глав урядів СНД, яке відбулося 18 вересня 2003 p., було розроблено проект заяви і «План реалізації найваж-ливіших заходів, спрямованих на розвиток і підвищення ефекти-вності взаємодії держав — учасниць СНД в економічній сфері в 2003—2010 роках» для підписання їх главами держав Співдруж-ності. Цими документами глави урядів рекомендували президен-там механізм створення справжньої зони вільної торгівлі у межах 12 країн СНД.

Згідно з Планом, протягом 2003—2004 pp. необхідно було за-вершити нормативно-правове оформлення створення зони віль-ної торгівлі. У першому півріччі 2004 р. планувалося узгодити на двосторонній основі графік скасування тарифних вилучень з ре-жиму вільної торгівлі. Протягом 2003—2004 років планувалося розширити коло учасників угод, ’о становлять базовий комплекс вільної торгівлі. Нетарифні барєри у взаємній торгівлі країн СНД планувалося скасувати впродовж 2003—2005 pp. Очікуєть-ся, що до 2007 р. буде розроблено механізм регулювання проце-сів скасування тарифних вилучень і мінімізації нетарифних об-межень.

План передбачає поетапне розроблення до 2010 р. програм щодо сегментів загального аграрного ринку.

Очікується, що протягом 2003—2009 pp. активно створюва-тимуться і розвиватимуться міждержавні фінансово-промислові групи та транснаціональні компанії у паливно-енергетичному, металургійному, машинобудівному і агропромисловому компле-ксах. Планується, що до 2010 р. економіки держав СНД будуть інтегровані у міжнародний митний простір на основі правил Кі-отської конвенції 1973 р. (у редакції 1999 p.).

Виступаючи на пленарному засіданні глав держав СНД, Пре-зидент України заявив, що Співдружність Незалежних Держав у нинішньому її стані можна хіба що з великим наближенням роз-глядати як інтегроване й ефективне економічне співтовариство держав через катастрофічне падіння частки взаємообороту у міжнародній торгівлі СНД, що сталося протягом існування СНД. Завершення процесу створення повномасштабної зони вільної торгівлі, який тривав майже дев’ять років, є найголовнішим за-вданням на шляху подальшого розвитку співробітництва дер-жав — учасниць СНД в економічній сфері.

19 вересня 2003 p., після проведення засідання Ради глав дер-жав СНД, президенти Білорусі, Казахстану, Російської Федерації та України підписали «Угоду про формування Єдиного економі-чного простору», ухвалили «Концепцію  формування Єдиного

економічного простору» (тексти Угоди та Концепції опублікова-но зокрема в «Офіційному віснику України», 2004 p., № 26). Так званій «Групі високого рівня» було доручено доопрацювати і внести президентам до 1 грудня 2003 р. для підписання Комплекс основних заходів щодо формування Єдиного економічного прос-тору. Зазначимо, що цей Комплекс підписали в грудні 2003 р. президенти України і Росії під час зустрічі у Керчі. Президенти Білорусі і Казахстану уповноважили на це від себе російського президента. Зустріч у Керчі відбулася не спеціально для підпи-сання зазначеного документа, а була зумовлена проблемою до-вкола острівця Тузла, який став всесвітньо відомим і до якого від кубанського берега росіяни споруджували греблю.

«Група високого рівня» наділялася президентами такими пов-новаженнями:

•          координація роботи з реалізації «Комплексу основних захо-дів щодо формування Єдиного економічного простору»;

•          здійснення аналізу економічної політики держав — учас-ниць ЄЕП з метою виявлення і усунення бар’єрів, які перешко-джають вільному руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

•          забезпечення взаємного інформування держав — учасниць ЄЕП про зміни у національному законодавстві;

•          створення робочих груп з представників органів державного управління держав-учасниць для проведення переговорів і підго-товки проектів міжнародних договорів та інших документів ЄЕП.

До виконання зазначеної роботи можна залучати фахівців, якщо в тому буде потреба.

Про результати роботи «Група високого рівня» регулярно до-повідає президентам.

У своїй заяві президенти зазначали, що співробітництво «чет-вірки» розвивається в загальному руслі різноманітних інтегра-ційних процесів в СНД і має відкритий характер.

Президент України 10 лютого 2006 р. підписав Указ № 123/ 2006 «Про представництво України у групі високого рівня з фор-мування Єдиного економічного простору». Реєстраційний код 35194/2006. (Офіційний вісник України, 2006, № 9).

Далі стисло зупинимося на основних положеннях «Угоди про формування ЄЕП».

Під Єдиним економічним простором Сторони розуміють еко-номічний простір, що об’єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, які базуються на єдиних принципах і забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили, і провадиться єдина зовнішньоторгове-

льна й узгоджена тією мірою і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримання мак-роекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна і ва-лютно-фінансова політика.

Стаття 2 «Угоди про формування ЄЕП» містить перелік за-вдань, які необхідно вирішити:

•          формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінго-вих, компенсаційних і спеціальних захисних заходів на базі про-ведення єдиної політики в галузі тарифного і нетарифного регу-лювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;

•          уніфікація принципів розроблення і застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм;

•          гармонізація мікроекономічної політики;

•          створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили;

•          гармонізація законодавства Сторін тією мірою, в якій це не-обхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торговельну і кон-курентну політику;

•          формування єдиних принципів регулювання діяльності при-родних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістраль-них телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти, га-зу та інших сферах), єдиної конкурентної політики і забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на по-слуги суб'єктів природних монополій.

У створенні органів ЄЕП поєднуються міждержавні елементи з принципом передачі частини повноважень Сторін єдиному регу-люючому органу (ЄРО). Значення цього органу збільшуватиметься.

Рада глав держав (РГД) координує і керує формуванням і фу-нкціонуванням ЄЕП. Кожна держава у РГД має один голос. Рі-шення РГД приймаються консенсусом. Рішення єдиного регу-люючого органу ЄЕП є обов'язковими для виконання всіма Сторонами. У ЄРО рішення приймаються зваженим голосуван-ням. Кількість голосів кожної із Сторін визначається з урахуван-ням її економічного потенціалу, а розподіл голосів встановлю-ється на основі угоди Сторін. РГД може переглянути рішення ЄРО за пропозицією будь-якої Сторони.

Єдиний економічний простір формується поетапно. Врахову-ються можливості різнорівневої і різношвидкісної інтеграції. Жодна із Сторін не має права перешкоджати іншим Сторонам прискорено просуватися до вищого ступеня інтеграції.

Різнорівнева і різношвидкісна інтеграція означає: кожна Сто-рона самостійно визначає напрямки інтеграції та окремі інтегра-ційні заходи, у яких вона бере участь, та її обсяг.

Правова основа забезпечення формування і функціонування ЄЕП — міжнародні договори та рішення органів ЄЕП. Спори ви-рішуються шляхом переговорів і консультацій. Угода відкрита для приєднання інших держав, які поділяють її цілі та принципи. До Угоди можуть вноситися зміни та доповнення, які оформлю-ються протоколами. Угода укладена на невизначений термін. Пе-редбачена можливість виходу з Угоди. Депозитарій Угоди — Ре-спубліка Казахстан. Верховна Рада України ратифікувала Угоду Законом України від 20 квітня 2004 p. № 1683-IV.

Ставлення до СНД українського суспільства — неоднозначне. Більшість, мабуть, дотримується наведених далі міркувань.

Інтеграційна політика України стосовно країн СНД має орієн-туватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. На мікроекономічному рівні інтеграційні процеси враховуватимуть спеціалізацію та кооперацію підприємців і ор-ганізацій України й держав СНД. Україні доцільно брати активну участь у діяльності міждержавних координаційних структур. Найактуальнішими є проблеми створення режиму вільного руху товарів та формування міждержавного розрахункового механіз-му, побудованого на засадах клірингової чи платіжної системи.

Україні недоцільно втрачати те, що ще не втрачено на ринках СНД, хоч би з огляду на те, що вона поки що не в змозі завоюва-ти позиції на інших ринках через їх насиченість, низьку конку-рентоспроможність вітчизняних товарів тощо.

Виступаючи у квітні 2004 р. із щорічним посланням до парла-менту і народу, президент Білорусі О. Лукашенко піддав критиці СНД і Єдиний економічний простір. Президент Білорусі вважає, що на тлі Євросоюзу, який динамічно розширюється і розвива-ється, СНД виглядить абсолютно млявою і безвільною. О. Лука-шенко зазначив, що СНД ще дихає, але не діє, а створення Єди-ного економічного простору не виходить із стадії бюрократично-го опрацювання. Президент був також незадоволений позицією Росії щодо постачання її газу в Білорусь.

ш