3.2. Україна — Європейський Союз


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Намір вступити до Європейського Союзу в України з’явився після її виходу з Радянського Союзу. Очевидно, така вже історична доля України — їй аж ніяк не вдається уникнути Сою-зу — чи то Радянського, чи то Європейського.

Про бажання України бути у Європейському Союзі вперше було офіційно проголошено у 1996 р.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Єв-ропейським Союзом була укладена 16 червня 1994 p. у м. Лісабо-ні. Набрала вона чинності 1 березня 1998 р.

Основні цілі Угоди:

♦          розвиток тісних політичних відносин шляхом постійного ді-алогу з політичних питань;

♦          сприяння торгівлі та інвестиціям і гармонійним економіч-ним стосункам;

♦          створення основи для взаємовигідного економічного, соціа-льного, фінансового, науково-технічного та культурного співро-бітництва;

♦          підтримка України у її зусиллях щодо зміцнення демократії та завершення переходу до ринкової економіки.

3 1 січня 1993 р. Україна користується перевагами Генералі-зованої схеми преференцій. Схема є переліком тарифів для про-мислових і сільськогосподарських товарів, які є навіть нижчими за тарифи, що надаються за статусом країни найбільшого спри-яння.

Слід зазначити, що Україна стала першою з країн СНД, яка уклала Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС. Угода ви-значила 28 сфер, у яких Україна і ЄС мають намір розвивати співробітництво. Наводимо перелік цих сфер:

♦          промисловість;

♦          захист та заохочення інвестицій;

♦          державні закупівлі;

♦          стандарти та оцінка відповідностей (сертифікація);

♦          гірничодобувна та сировинна промисловість;

♦          наука і техніка;

♦          освіта і навчання;

♦          сільське господарство;

♦          енергетика;

♦          цивільна ядерна галузь;

♦          охорона довкілля;

♦          транспорт;

♦          космічна промисловість;

♦          поштова служба та телекомунікації;

♦          фінансові послуги;

♦          боротьба з «відмиванням» грошей, одержаних злочинним шляхом;

♦          валютна політика;

♦          регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональ-ному рівні;

♦          соціальна сфера (охорона здоров’я та безпека, працевлаш-тування, соціальний захист);

♦          туризм;

♦          мале та середнє підприємництво;

♦          інформація та зв’язок;

♦          захист прав споживачів;

♦          митнасправа;

♦          статистика;

♦          економіка;

♦          боротьба з наркотичним бізнесом;

♦          культура.

Стратегія ЄС щодо України була сформульована Європейсь-кою Комісією у квітні 1994 р. Рада Міністрів ЄС 31 жовтня 1994 р. прийняла спеціальну резолюцію про ставлення до Украї-ни. 28 листопада 1994 р. держави — члени ЄС заявили про свою Спільну позицію щодо України. Європейський Союз висловився за незалежність, територіальну цілісність та суверенітет України, ії економічну стабілізацію та ринкові реформи, інтеграцію Украї-ни у світовий економічний порядок.

Для моніторингу економічного і торговельного співробітниц-тва України і ЄС у березні 1995 р. було створено Спільний комі-тет. Згодом його замінила Рада з співробітництва.

1 лютого 1996 р. набрала чинності Тимчасова угода про торгі-влю та питання, що стосуються торгівлі.

У травні 1996 р. Європейський Союз оприлюднив Деклара-цію щодо України. Декларація визнавала Україну як державу з перехідною економікою. Цей крок допомагав Україні вирішува-ти проблеми у зв’язку зі вступом до COT і давав шанси для отримання фінансової допомоги і кредитів від європейських структур.

Рада Міністрів ЄС 6 грудня 1996 р. ухвалила План дій ЄС що-до України.

Зусилля України у сфері політичних та економічних перетво-рень були схвалені у Спільній заяві, яку США та Європейський Союз оприлюднили у Вашингтоні 5 грудня 1997 р.

30 червня 1999 р. Україна та ЄС підписали кредитну угоду та меморандум про взаєморозуміння, які спрямовувалися на розв’я-зання проблем України у зв’язку з мікрофінансовою допомогою та платіжним балансом.

У жовтні 2000 р. Рада ЄС прийняла постанову про вилучення України з переліку країн неринкової економіки та поширення на неї у рамках антидемпінгових розслідувань порядку визначення

 «нормальної вартості» згідно з правилами, що застосовуються до країн ринкової економіки.

Тепер поглянемо на заходи України.

Через чотири роки після укладення Лісабонської угоди Прези-дент України своїм Указом від 11 червня 1998 р. № 615/98 затве-рдив «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу». У цьому документі членство України у Європейському Союзі за-значено як довгострокова стратегічна мета.

14 вересня 2000 р. Президент України Указом № 1072/2000 затвердив «Програму інтеграції України до Європейського Сою-зу». Рекомендуємо читачеві звернутися до навчального посібника 1.1. Дахна «Міжнародне економічне право». У п’ятому розділі книги є рубрика «Європейський Союз», яка містить повний перелік нормативно-правових актів України, пов’язаних із вступом до ЄС.

У грудні 2000 р. між Україною та ЄС була укладена «Угода про торгівлю текстильною продукцією на 2001—2004 роки». Во-на не передбачає кількісних обмежень.

Україна зацікавлена в розширенні дії щодо неї Загальної сис-теми преференцій ЄС і скорочення застосування до неї різнома-нітних обмежувальних процедур — ліцензування, квотування, антидемпінгових розслідувань.

Європейський Союз у 2004 р. став безпосереднім сусідом України. Україна— це ще не частина ЄС, але вона є частиною Європи.

Дискусію про ширшу Європу розпочала Велика Британія у квітні 2002 р. Пострадянський простір (за винятком країн Балтії) диференціюється на Росію та три західні нові незалежні держави (Україна, Білорусь, Молдова).

Політика «особливого су’ідства» була започаткована в Люк-сембурзі у квітні 2002 p. у звязку з наближенням кордонів ЄС до Західних Нових Незалежних Держав.

У посланні Президента України Верховній Раді України від 21 квітня 2003 р. зазначається, що євроінтеграція є стратегічною метою державної політики України.

Європейська комісія (тобто уряд ЄС) вважає, що Україна:

•          своїм Законом «Про державне регулювання імпорту сільсь-когосподарської продукції» від 17 липня 1997 р. порушила ст. 14 Угоди про співробітництво, оскільки закон передбачає можли-вість встановлення квоти на імпорт в Україну продукції тварин-ництва;

•          стимулюючи вітчизняне виробництво автомобілів, поруши-ла ст. 10.1 та 15.49 Угоди про співробітництво.

Євросоюз також незадоволений тим, що Україна надає торго-вельні преференції країнам СНД та обмежує експорт чорного і кольорового металобрухту з України.

Важливою віхою для країни на шляху її вступу до Європейсь-кого Союзу вважається надання їй статусу асоційованого члена. Цей статус не розглядається як автоматична запорука прискоре-ного прийняття країни до ЄС. У зв'язку з цим варто згадати про Туреччину. Такий статус вона має ще з 1964 року.

Керівництво України неодноразово заявляло про зацікавле-ність в одержанні статусу асоційованого члена ЄС. Станеться це, очевидно, не скоро. Україні не слід сподіватися на швидкий вступ до ЄС. Прийняття нових членів відбувається повільно. Зо-крема, Іспанія і Португалія проводили переговори про вступ до ЄС впродовж семи років. Польща, Чехія, Словенія та Угорщина розпочали їх у 1993 p., а завершили — у 2003 р.

Основними формами співробітництва України і Європейсько-го Союзу нині є технічна допомога, торгівля та інвестиційна дія-льність. Технічна допомога в рамках програми TACIS надається Україні переважно в таких сферах, як ядерна безпека, захист до-вкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток при-ватного сектору економіки.

В експорті України до ЄС переважають товари з низьким сту-пенем обробки. Імпорт з ЄС представлений промисловими това-рами, машинами, транспортним обладнанням.

Частка України в зовнішньоторговельному обороті незнач-на — вона становить менше ніж 0,5 % загальної торгівлі ЄС. 06-сяги прямих інвестицій з країн ЄС в економіку України мізерні.

Лібералізація виробничо-комерційної діяльності в цілому та експортно-імпортних операцій зокрема вважається запорукою успішного просування України для вступу до ЄС.

У сфері співробітництва України і ЄС нерідко виникають гос-трі проблеми. Для прикладу назвемо кілька з них.

Провідні країни—члени ЄС відмовилися від українського вантажного літака АН-70, незважаючи на очевидні його пере-ваги над європейським аналогом як за ціною, так і технічним рівнем.

На думку фахівців, шлях України до ЄС охопить три етапи:

1.         Створення передумов для розвитку співробітництва та інте-грації.

2.         Прискорення адаптації та початок входження до економіч-них структур Євросоюзу.

3.         Комплексна інтеграція в економічну систему ЄС.

Перші два етапи потребуватимуть для своєї реалізації 4— 5 років кожен, а третій — одне чи два десятиліття. Основними завданнями першого етапу мають бути:

•          належне здійснення внутрішніх економічних реформ з ме-тою створення ринкового середовища, адаптованого до умов вза-ємовигідного співробітництва з Європейським Союзом та його державами-членами;

•          адаптація законодавства України до вимог Світової органі-зації торгівлі та початок його пристосування до вимог гармонізо-ваного й уніфікованого законодавства ЄС;

•          визначення пріоритетних галузей (секторів) економіки України, які мають порівняні переваги уже з точки зору світової і європейської економіки;

•          створення здатних до великомасштабної міжнародної коо-перації великих фірм, фінансово-промислових груп;

•          вибіркове підключення до тих проектів співробітництва та інтеграції у рамках ЄС, де Україна здатна дотримуватися вимог міжнародних договорів і стандартів;

•          апробація конкретних механізмів входження України до економічних структур Євросоюзу;

•          розвиток договірних відносин з ЄС, зокрема одержання ві-льнішого доступу до Загальної системи преференцій європейсь-ких співтовариств (1971 p.);

•          використання фінансової допомоги ЄС для розв’язання про-блем платіжного балансу, критичного імпорту, стабілізації гро-шової системи, приборкання інфляції тощо;

•          зміцнення інституційних основ ринкової економіки та при-скорення її прогресивних структурних зрушень.

На другому етапі потрібно буде:

•          прискорити вихід на ринок ЄС та закріпитися на ньому тим виробникам вітчизняних товарів і послуг, які належать передусім до галузей української економіки експортної спеціалізації;

•          суттєво розширити і поглибити процес вибіркового вхо-дження України в економічні структури Євросоюзу;

•          диверсифікувати форми економічного і науково-технічного співробітництва з партнерами з країн ЄС;

•          укласти угоду між Україною та Євросоюзом про створення зони вільної торгівлі;

•          досягти адаптації законодавства України із законодавством ЄС у таких сферах:

 

—        мито;

—        компанії;

—        банки;

—        бухоблік;

—        податки;

—        інтелектуальна власність;

—        охорона праці;

—        фінансові послуги;

—        правила економічної конкуренції;

—        державні закупівлі;

—        охорона здоров'я та життя людей;

—        охорона тварин і рослин;

—        довкілля;

—        захист прав споживачів;

—        непрямі податки;

—        технічні правила і стандарти;

—        нормативне регулювання ядерної енергетики;

—        транспорт;

—        поступово створювати передумови для вільного пересуван-ня капіталів і робочої сили між Україною і ЄС;

—        підвищити ступінь координації зовнішньоекономічної по-літики.

На третьому етапі потрібно досягти інтеграції економіки України в цілому в економічні структури Євросоюзу.

Щоб стати учасницею Європейського Союзу, країна-претен-дент має відповідати так званим Копенгагенським критеріям, тобто:

•          бути демократичною країною;

•          мати ринкову економіку;

•          бути конкурентоспроможною.

Шанси вступу України до ЄС незначні. Вона належить до тре-тьої групи країн—кандидатів. Окрім України, до неї належать Сербія, Хорватія, Македонія, Албанія і Росія. Зазначимо відвер-то — ці країни вважаються європейськими аутсайдерами. Обсяг ВВП у розрахунку на душу населення в Україні становив на по-чатку XXI ст. 13 % від рівня середнього душового доходу у краї-нах ЄС. Якщо брати цей показник, то Папуа — Нова Гвінея має кращі шанси на членство в ЄС.

Потрібно зважати й на те, що вступ до ЄС пов'язаний не лише з економічними вигодами, а й з втратами. Про це свідчить зокре-ма процес вступу до ЄС у минулому соціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Західноєвропейські країни— члени ЄС зобов'язували новачків зменшити експорт їх сіль-ськогосподарської продукції до країн—ветеранів ЄС, повністю

відмовитися від субсидування сільського господарства, виконати тотальну приватизацію суб'єктів господарювання, згорнути важ-ку промисловість. Водночас окремі країни—ветерани ЄС (Німеч-чина, Франція, Австрія) надають підтримку своїм неконкуренто-спроможним підприємствам, субсидують сільське господарство тощо. Звісно, що рекомендувати сусіду відмовитися від протек-ціонізму набагато простіше, ніж зробити це самому.

Питання про шлях, яким піде економічна інтеграція Украї-ни — до Європи чи СНД, — на початку XXI ст. було актуальним, але не мало однозначної відповіді.