1.5.2. Науково-технічні досягнення і недоліки СРСР


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Далі будуть згадуватися:

—        Лара Бейкер — співробітниця Каліфорнійського універси-тету;

—        Д. Ворона — директор відділу наукової і технічної інфор-мації міністерства оборони США в Адміністрації Р. Рейгана;

—        М. Голдмен — співробітник Російського дослідницького центру при Гарвардському університеті;

—        М. Дертоузос — директор лабораторії при Массачусеттсь-кому інституті технологій;

—        Ч. Лехт — президент компанії з виробництва електронно-обчислювальної техніки;

—        Е. Менсфілд — відомий теоретик економіки науково-технічного прогресу;

—        Ф. Моес — сенатор США;

—        Уільям Перрі — помічник міністра оборони з науки і техні-ки в Адміністра’ії президента Джіммі Картера;

—        Жерард Пєлвидавець журналу «Scientific American»;

—        А. Саттон — вчений США у сфері міжнародної передачі технологій, зокрема від США до СРСР;

—        В. Фоулер — вчений Каліфорнійського політехнічного ін-ституту, лауреат Нобелівської премії з фізики 1983 року.

Л. Бейкер зазначав, що Радянський Союз завжди докладав чи-малих зусиль для підтримки теоретичних досліджень і створив теоретичні напрацювання практично у кожній галузі техніки. Дещо менше підтримки надавалося в СРСР прикладним дослі-дженням. Вчені США здавна захоплювалися силою своїх радян-ських колег у науках «дошки з крейдою», тобто тих галузей, яким передусім, потрібний інтелектуальний потенціал. Ці галузі як правило, не вимагають значних інвестицій.

В. Фоулер зазначав, що у сфері вищої теоретичної математики радянські вчені мали перевагу над вченими США, a у більшості галузей основної математики знаходилися на одному рівні з аме-риканцями.

За часів Л. I. Брежнєва (1964—1982 pp.) радянські вчені зумі-ли одержати значні результати і у «важких науках» (тобто капі-

таломістких) — таких як металургія, ядерний синтез, сейсмологія геологія, астрономія, енергетика тощо.

У жовтні 1984 року журнал «U. S. News and World Report» ви-знавав, що рівень розвитку радянської ядерної технології відпо-відає американському, а у сфері брідерних реакторів СРСР випе-реджає СПІА.

Свідченням успіхів радянських вчених було придбання аме-риканцями ліцензії на їх винаходи. Це означало, що фахівці СРСР зуміли створити те, що не зуміли створити американські вчені та інженери. Ж. П'єл зазначав, що багато американських вчених з жадібністю читали радянські наукові журнали.

Успіхи Радянського Союзу у багатьох галузях техніки визна-вав і Е. Менсфілд.

У. Перрі заявляв, що за рівнем розвитку основних напрямів техніки СПІА продовжували випереджати СРСР, але американ-ське лідерство зникало. Американські фахівці зазначали, що СПІА зберігали першість у таких сферах як радарні сенсори, оп-тика, матеріали, мікроелектроніка, робототехніка, навігація, те-лекомунікації, а Радянських Союз лідирував у деяких галузях звичайних озброєнь, — наприклад, системах нічного бачення та техніці поля бою. Радянські підводні човни з корпусом, зміцне-ним титаном, могли опускатися на більшу глибину, порівнюючи з американськими. Експерти СПІА вважали, що СРСР мав такі ж досягнення як і СПІА або ж, навіть, лідирував у сфері лазерів та інших пучків фокусованої енергії, які могли знищувати супутни-ки і ракети противника СРСР мав першість у хімічній зброї, впливі на природу, біологічних ефектах мікрохвиль та інших електромагнітних полів.

У процесі науково-технічного співробітництва неминуче по-стає питання про те, яка із сторін має більше користі від нього.

Ж. П'єл вважав, що період розрядки міжнародної напружено-сті був одним з найплодотворніших для розвитку науки в СПІА. Американські вчені мали змогу точно оцінити те, наскільки про-сунулися на тих чи інших напрямах їх радянські колеги.

М. Дертоузос зазначав, що коли СІІІА зачинять на замок свої фундаментальні дослідження, то цим спричинять для себе більше шкоди, ніж відтоки знань до СРСР. Схилявся до думки що вільна комунікація між наукою, технологією і організаціями, що воло-діють нею — це саме те, що надає силу американським науко-вцям.

Журнал «U. S. News and World Report» стверджував, що розі-рвання контрактів між радянськими і американськими вченими

може порушити потік знань, який є вигідним для обох сторін. Лара Бейкер заявляла, що у сфері теоретичних і експерименталь-них досліджень Радянський Союз і США доповнюють один ін-шого.

Ф. Моес вважав, що в деяких галузях знань Радянський Союз випередив Сполучені Штати, а в інших — США випередили СРСР. Співробітничаючи сторони мали можливості використати сильні сторони кожного партнера і рухатися вперед ще швидше.

Сенатор Рот вважав, що Радянський Союз вдався до масова-ної, добре фінансованої і координованої програми одержання та-кого обсягу американської технології, яку можна украсти, купити через посередників або отримати іншим чином. Зазначав, що СРСР вдається до цього оскільки не здатний створювати цю тех-нологію самостійно, тому вимушений її копіювати і використо-вувати. Застерігав, що це відбувається не з метою створення ко-мфортабельного життя для радянських людей, а для удоско-налення численних систем озброєнь та підтримання загальної во-єнної готовності.

Сенатори Нан, Джексон і Коген також вказували на внесок американської технології у покращення радянського озброєння. Радянські студенти, які тоді їхали на навчання до США, мали на меті вивчення новітніх американських технологій, а не філології та літератури.

Копіювання Радянським Союзом техніки США американсь-кими фахівцями оцінювалося по-різному. Дехто вважав, що на копіюванні СРСР економить час і вона сприяє подоланню від-ставання та виходу СРСР у лідери. Інші ж вбачали у копіюван-ні втрату здатності до самостійного створення відповідних технологій. Той, хто копіює, постійно відстає від лідера. Вису-валися пропозиція постійно підкидати Радянському Союзу та-ку принаду.

Ч. Лехт заявляв, що технічне відставання США від СРСР є міфом. Зацікавленість в одержані американської технології пояс-нювалася бажанням знати як функціонує техніка найвірогіднішо-го противника Радянського Союзу.

А. Саттон вбачав головну проблему радянської економіки у її статичній (тобто застійній) природі. Були відсутніми чинники, що зумовлюють справжній технічний прогрес. Функція імпортної технології полягала у заміщенні стимулюючого елементу техніч-ного прогресу, яким є конкуренція.

Журнал «U. S. News and World Report» зазначав, що Радянсь-кому Союзу легше і простіше купувати передову західну техніку,

ніж здійснити докорінні економічні реформи, які б відкрили ши-рокий простір для технічного прогресу.

Поміж американських політиків і економістів було чимало та-ких, хто стверджував — технічний прогрес до Росії завжди при-бував із Заходу. Нагадували, що свого часу Петро I надав потуж-ного імпульсу економічному розвитку Росії, спираючись на імпорт технології з Європи. Висновок з таких поглядів — техніч-ний прогрес СРСР можливий лише за умови опори на західну технологію.

А. Грінберг стверджував, що багато радянських вчених просто не налаштовані ризикувати при проведенні наукових досліджень. Для наукових працівників усталеною практикою було написання робіт, у яких наука змішувалася з марксистською ідеологією.

На думку М. Голдмена радянські вчені та інженери були спроможні на вражаючу роботу в своїх лабораторіях і на діяль-ність у військовій і космічних галузях, але така робота рідко мала вихід на товари споживчого попиту.

Дехто з американських політичних діячів вважав, що Радянсь-кий Союз, зруйнується, якщо йому буде відмовлено у наданні пе-редової західної технології. Журнал «Newsweek» вказував на ма-рність такої надії і цитував листа, з яким 1565 року король Польський Сигізмунд звернувся до англійської королеви Єлиза-вети I, прохаючи її перешкодити торгівлі англійських купців з Росією: «Ми ще раз повторюємо вашій Величності, що цар мос-ковський, ворог всіх свобод, збільшує щоденно свої сили завдяки перевагам торгівлі й відносин з цивілізованими націями Європи. Наша єдина надія полягає у нашій зверхності у мистецтвах і нау-ках, але невдовзі він буде знати стільки ж». Журнал дотримував-ся думки, що через чотири століття у ситуації змінилися лише імена.

Поміж американських вчених були і такі, які погордливо ста-вилися до досягнень радянської науки. Інші як вчені США засте-рігали про небезпеку такого спрощеного підходу, бо радянські вчені за вказівкою своїх можновладців часто не оприлюднювали свої найостанніші технічні досягнення. Існувала небезпека, що американські вчені будуть виконувати роль зайця у грі з радянсь-кою черепахою.

Сплило лише кілька років після закінчення Другої світової війни і керівній еліті економічно розвинених країн, передусім, США, стало зрозуміло, що технологія ватра свічок ще більше, ніж Париж меси. 1951 року Конгрес США ухвалив так званий «Battle Act». Він передбачав здійснення США та іншими капіта-

лістичними країнами контролю над експортом і реекспортом до країн так званого «китайсько-радянського блоку» зброї, боєпри-пасів та інших стратегічних матеріалів і товарів. Основним спо-собом співробітництва капіталістичних країн на цьому напрямі стала діяльність багатосторонньої консультативної групи та ї по-стійного робочого органу — Координаційного комітету — КО-КОМ (англ. — СОСОМ). Впродовж трьох наступних десятків ро-ків було лише кілька випадків, коли країни—члени КОКОМ експортували соціалістичним країнам товари всупереч рішенням КОКОМ. Списки переглядалися, вони поповнювалися і скорочу-валися.

Наприкінці 1960-х років президент США Р. Ніксон проголо-сив перехід від ери протистояння до ери переговорів у взаєминах з Радянським Союзом «Кодексом розрядки» вважається заключ-ний акт Наради з безпеки і співробітництва у Європі, який 1975 року у Гельсінкі підписали глави 35 держав.

Невдовзі після 1975 року розпочався наступ на розрядку. їх назвали «вулицею з одностороннім рухом», яка була вигідна ли-ше соціалістичним країнам, бо дала можливість Радянському Союзу зміцнити свій воєнний потенціал. Спираючись на розряд-ку, що відкрила доступ до західної технології, зріс радянських воєнний авантюризм. До контрольного етапу КОКОМ було включено газоперекачувальні турбіни, великі плавучі сухі доки, деякі металургійні процеси, космічні кораблі, ракети, деякі мате-ріали для виготовлення двигунів, деякі удосконалені компози-ційні матеріали, засоби комунікації, електронно-обчислювальні машини, забезпечення до них.

Впливові сили, передусім у США, виступали проти будівниц-тва Радянським Союзом 56-дюймового газопроводу високого ти-ску Уренгой — Помари — Ужгород — Західна Європа. Вважали, що газопровід щорічно забезпечуватиме Радянський Союз 6— 8 мільярдами доларів, які використовуватимуться для придбання західної технології та зміцнення могутності СРСР.

У травні 1982 року у Вашингтоні відбулися слухання підкомі-тетом Комітету Сенату США в урядових справах питання про контроль над експортом технологій до Радянського Союзу. Сена-тор Дженсон критикував недоліки у діяльності системи експорт-ного контролю. На його думку Адміністрація президента Р. Рей-гана бракувало політичної волі для того, щоб зробити контроль дієвішим і жорсткішим.

Про заходи щодо посилення експортного контролю на слу-ханням доповідали високо посадовці різних відомств США.

Основні проблеми — багато точок відправки продукції на експорт, замало фахівців для виконання функцій контро-лю, надзвичайно великий обсяг експортних декларацій, скла-дених з метою одержання дозволу на експорт, застарілість списків.

Ч. Лехт та ряд інших фахівців зазначали, що контролювати витік технологій потрібно не на кордонах, а у точках їх створен-ня. Контролювати все — практично неможливо. Контролювати слід технології «критичних сфер», тобто здійснювати вибірковий контроль.

У липні 1985 року у США набрав чинності закон, що передба-чав внесення доповнень і поправок до закону про контроль над експортом 1979 року.

Повноваження президента США щодо вжиття заходів у сфері експортного контролю розширювалися. Передбачалися заходи зміцнення КОКОМ. Посилювалися покарання за несанкціоновані поставки Радянському Союзу та іншим соціалістичним країнам науково-технічних досягнень.

Насамкінець, стисло про особисті погляди автора цих рядків, який багато років працював у фундаментальній та прикладній науці.

Все суспільство жило в умовах командно-адміністративної, тобто казарменного соціалізму. Ця система вміє і здатна швидко робити непотрібне, нелогічне, а то й злочинне. На розвиток воєн-ної технології у неї вистачало ресурсів для забезпечення військо-вого протистояння зі США. На розвиток технологій у цивільних галузях ресурсів вже не вистачало. He дивлячись на недоскона-лість конкуренції, нічого кращого людство ще не придумало. Ні-чим іншим не вдається одночасно на всіх напрямках досягти тих результатів, що їх можна одержати за умов конкуренції, яка діє скрізь у суспільстві. Конкуренція у США забезпечила технічний прогрес на всіх напрямах. Система імперативного планування і соціалізм у цілому забезпечили співрозмірність технічного рівня лише у військовій сфері.

Викладені вище думки і спостереження не втратили і нині своєї актуальності хоч Радянський Союз і зник. Технічний про-грес не може плівкою однакової товщини окутувати земну кулю. Десь його досягнень завжди буде більше, а десь — менше. Вини-катимуть легальні і нелегальні рухи від надлишку до дефіциту. Завжди виникатиме питання, що краще — копіювати чужу тех-нологію чи створювати свою? Які галузі науки і техніки розвива-ти, а які — ні? Жити за рахунок чужої науки чи покладатися на

свою? Часто при розв’язанні цих та інших питань у нагоді може стати позитивний чи негативний досвід колишнього СРСР. Цей досвід не завадить знати.

ш