1.3.2. Міграція населення у минулому і нині


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 

Загрузка...

Люди завжди подорожують — добровільно або приму-сово. Наприклад, 9—10 млн рабів були завезені свого часу євро-пейцями до малонаселеної Америки насильно. Через работоргів-лю населення Африки протягом 1650—1850 pp. зменшилося на 22 %. Добровільна міжконтинентальна міграція європейського населення розпочалася в 20-х роках XIX ст. і була найбільшою в роки Першої світової війни. Тоді на Американський континент щорічно прибувало 1,5 млн європейців, які втікали від лихоліть війни. Спочатку основний потік мігрантів йшов з густонаселених північно-західних регіонів Європи. Пізніше пальму першості пе-рехопили її східні та південні регіони.

Після Другої світової війни мігрували переважно вихідці з країн, що розвиваються. Вони прямували до розвинутих країн світу.

Нині не спостерігається усталеної інтенсивної міжконтинен-тальної міграції. У Західній Європі найрозвинутіші індустріальні

країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-мігранти з Іспанії, Італії та Швнічної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.

Мігранти з Швденної Європи, Північної Африки, Мексики малокваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робо-ча сила.

Найпоширенішим типом внутрішньої міграції є міграція з села до міста.

Більшість населення, що мігрує, керується економічними чин-никами, наприклад, пошуками краще оплачуваної роботи. Серед мігрантів є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. За станом на початок XXI ст. найбільше біженців було з Афганістану (5 млн чол.), Па-лестини (2 млн чол.), Ефіопії (1 млн чол.), Мозамбіку (0,9 млн чол.), Анголи (0,4 млн чол.), Камбоджі (0,3 млн чол.). З'явилися екологічні біженці, які втікають через забруднення районів свого проживання.

До проблем міграції західні фахівці застосовують підхід, який можна описати словами «від себе» і «до себе». Фактори групи «від себе» — це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фак-тори групи «до себе» — наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.

На початку 90-х років XX ст. кількість тимчасових емігрантів, які проживали за межами своїх країн, становила 25 млн чол.

Безробіття — глобальна проблема, воно є практично завжди і всюди. Наприклад, у США рівень безробіття становив 3,4 % у 1971р., 9 % — під час депресії 1974—1975 pp. і 5,7 % — у 1997 р. Особливо незахищені через безробіття у США жінки, чо-рношкіре населення і молодь. 16 % молоді віком до 24 років були у США безробітними у 1997 р. Фактично рівень безробіття ще вищий, оскільки статистика не враховує тих, хто втратив надію знайти роботу і більше її не шукає.

Ще гостріша проблема безробіття у країнах, що розвива-ються. Офіційно безробіття охоплює десяту частину робочої сили. Реально ж безробіття поширюється на четверту частину міської робочої сили. 750 млн чол. — частково безробітні або повністю безробітні в аграрному секторі економіки цієї групи країн.

Зазначений вище «Статистичний щорічник України» містить велику таблицю про безробіття та його динаміку у кількох десят-ках країн світу.