РОЗДІЛ 5. ПРОБЛЕМИ, ПРИНЦИПИ Й НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Ключові поняття

Міжнародна конкурентоспроможність. Структурна політика. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макро-взаємодія на міжрегіональному рівні. Стратегічні пріоритети. План дій «Україна – Європейський Союз». Європейська політика сусідства. Інтеграційні вектори України.

З моменту здобуття незалежності Україна увійшла у світове то-вариство як суверенна держава і перед нею постала мета розробити й здійснити самостійну стратегію економічного розвитку. Стратегія повинна прокласти шлях до перетворення України на економічно розвинуту країну постіндустріального типу, здатну забезпечити свою оборонну міць і високий рівень життя населення. З того часу минуло майже два десятиліття; умови розвитку України (як вну-трішні, так і зовнішні) змінювалися, відповідно змінювалася стра-тегічна політика, механізм її здійснення. Проте головна стратегічна мета залишилася незмінною.

Україна в європейському вимірі має досить потужний еконо-мічний потенціал. За розміром території (604 тис. км ) вона посідає друге місце в Європі (після Росії), за чисельністю населення (46 млн чол.) – шосте. Частка України у світовому ВВП становить 0,5% (360 млрд дол. у 2008 р.). В Європі за цим показником Україна замикає першу десятку країн.

Економічний потенціал України ґрунтується значною мірою на природних ресурсах, трудових ресурсах, науково-технічній базі.

На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Ка-нада), Україна не забезпечена повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні в більш вигідному положенні, ніж деякі економічно роз-винуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, що здавна сприяли перетво-ренню України на великий регіон сільськогосподарського виробни-цтва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальними чорноземними

Світова економіка

ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, пере-важно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин; деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам’яне вугілля.

Значний рекреаційний потенціал країни – це узбережжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль, як-от нафта, газ, біль-шість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя зна-чно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває в ста-ні певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Маючи 46 млн чол. населення, Україна використовує значні тру-дові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці 56% населення, у суспільному виробництві за-йнято 19 млн працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; частка фахівців з вищою та се-редньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі наукові центри, як Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона, Український фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських вчених та інженерів у ракето- та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем ци-клу гуманітарних наук. Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловому комплексі. Ви-сокий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції, що користується попитом на світових ринках.

Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі в міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регі-ону – Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Біло-русі та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов’язана із Середземномор’ям, Близьким Сходом та країнами Індійського оке-ану. Через Україну проходять важливі транзитні магістралі (заліз-

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

ниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв’язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшилися перспективи для економічної співпраці Укра-їни з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, а й США, Японією, Канадою. З’явилася можливість проводити активні-шу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, у Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай, каву, нату-ральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які в цих країнах та регіонах розширюється.

Незважаючи на сприятливі природно-ресурсні, демографічні й ге-ополітичні передумови, економічний потенціал України використову-ється далеко не повністю. При ефективному його використанні Укра-їна може стати на один рівень з найрозвинутішими країнами Європи. Для цього необхідна докорінна структура й технологічна перебудова економіки й відповідна врівноважена економічна політика уряду.

Кожний етап розвитку держави потребує постановки адекватних стратегічних цілей, їхньої конкретизації відповідно окремих сфер і галузей економіки. Ця теза поділяється багатьма українськими еко-номістами. «…Якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими її інституціональними передумовами вважались лібералізація, приватизація та корпоратизація, макроекономічна стабілізація», – зазначає Д.Г. Лук’яненко, - «то на сьогодні домінує ідея здатності держави забезпечити середовище, що стимулює вну-трішню і міжнародну конкурентоспроможність національних під-приємств та об’єднань. Таким чином, вирішального значення для економічного розвитку України набуває макро- і мікрозбалансована структурна політика та її інституціональне забезпечення»1.

Така політика конкретизується в заходи, до яких належать:

•          системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням ре-альної міжнародної конкурентоспроможності;

•          ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутріш-ньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

1 Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д. е. н., проф. Д.Г. Лук’яненка. – К. – 2001. – С. 533.

Світова економіка

•          спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсонної залежнос-ті від окремих зарубіжних ринків міжнародна диверсифікація;

•          становлення власних транснаціональних економічних структур із глобальним менеджментом;

•          забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійови-ми механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури та фінансових криз1. Завершення 90-х років стало й часом припинення тривалої кризи в

економіці України. Початок нового десятиліття ставить нові завдання, потребує уточнення й доповнення тих цілей, які визначалися раніше. В 2001 р. були розроблені «Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки»2. Метою страте-гії на наступне десятиліття проголошувалося забезпечення підґрунтя України як високорозвинутої, соціальної за своєю сутністю, демокра-тичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний про-стір як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішу-вати найскладніші завдання свого розвитку. Якщо на попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління, то тепер ставилася нова мета – формування сильної держави, активізація її регулюючої функції і водночас здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку.

Відповідно до головної мети розвитку «Концептуальні засади» визначали стратегічні пріоритети України. Цими пріоритетами є:

1.         Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Передбачалося, що до кінця 2007 р. Україна може претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. – створити реальні внутрішні переду-мови для вступу України в ЄС.

2.         Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього не-обхідно реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП України у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС.

3.         Утвердження інноваційної моделі розвитку. Базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки.

1          Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д.

е. н., проф. Д.Г. Лук’яненка. – К. – 2001. – С. 535.

2          www.arr.com.ua

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

4. Соціальна переорієнтація економічної політики. Головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, обмеження за-грозливої диференціації доходів населення, подолання бідності, утвердження сучасних європейських стандартів життя. Згідно з «Концептуальними засадами» соціально-економічні перетворення в Україні мали здійснитися у два етапи.

Перший етап – 2002–2004 роки. Його основна мета – зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, створення спри-ятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів, істотне роз-ширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі надій-ної стабілізації та сталого зростання.

Другий етап – 2005–2011 роки. Передбачалася комплексна модернізація підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства.

Перший етап, запланований «Концептуальними засадами», вже завершився і йому можна дати оцінку. Певних цілей досягнуто. Зо-крема, економіка стабілізувалася, темпи зростання ВВП навіть пе-ревищили планові. Проте в цілому соціально-економічний розвиток України в цей час не виправдав очікувань. Спостерігалася низька активність іноземного інвестування в економіку, диференціація до-ходів населення поглибилася, зросла корумпованість, монополіза-ція економіки олігархічними структурами.

У «Концептуальних засадах» конкретизувалися напрями ре-формування й шляхи його здійснення. Зокрема, серед пріоритетних були визначені такі сфери: інституційні перетворення; стратегія макроекономічної політики; стратегія розвитку внутрішнього рин-ку та реального сектора економіки; інвестиційна та структурно-інноваційна політика; соціальна політика; зовнішньоекономічна стратегія; активна державна регіональна політика; економічна та екологічна безпека.

Аналіз виконання завдань Концепції на першому етапі ви-явив, що вона потребує коригування з огляду на реалії соціально-економічного розвитку України та її зовнішньополітичного оточен-ня. Тому було прийнято новий документ – «Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004–2015 роки). Шляхом євро-пейської інтеграції»1.

1 htpp:// old.europexxi.kiev.ua./ukrainian

Світова економіка

В «Стратегії» визначається, що основою стратегічного курсу України є утвердження України як високотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття на-шою державою повноправного членства в Європейському Союзі.

Проте і цей документ недостатньо враховує можливості викорис-тання економічного потенціалу України й прискорення процесу рефор-мування економіки країни з метою її вступу до СОТ і Європейського Союзу. Перед урядом нашої держави постає завдання надати більш дієвого поштовху економічному розвитку й забезпечення необхідного динамізму рухові до євроінтеграції. Певні досягнення в цьому напрямі вже є. Після гальмування динаміки ВВП у 2005 р. (2,7% приросту) роз-виток економіки країни прискорився в 2006 і 2007 роках (відповідно 7,1 і 6,9%). Приріст промислового виробництва в цей період становив понад 6% щороку. Пожвавився приріст ПІІ. Проте зростала інфляція, яка перевищувала 11%. Рівня 1990 р. за обсягом ВВП не досягнуто. Дуже повільно йде технологічна перебудова економіки.

Економічна політика українського уряду повинна бути спрямо-вана на розкриття й ефективне використання значного ресурсного, виробничого й інтелектуального потенціалу нашої країни. За ви-значенням експертів Національного інституту стратегічних дослі-джень, основними напрямами такої політики мають стати1:

•          реформування соціальної політики та формування дієвого рин-ку праці;

•          реформування житлово-комунального господарства;

•          створення   конкурентного   середовища,   сприятливого   для соціально-економічного розвитку;

•          орієнтація фінансової та інвестиційної політики на завдання структурної модернізації національної економіки;

•          підвищення енергоефективності української економіки;

•          розширення та реструктуризація зовнішньоторговельних відносин;

•          поєднання макроекономічної стабільності та динамічного розвитку.

На думку українських науковців, фахівців з проблем міжнарод-

них економічних стратегій (зокрема, Ю.В. Макогона), інтеграція

України в глобальний простір має будуватися на максимальному

використання інформаційних, інтелектуальних ресурсів і наявного

науково-технічного потенціалу2.

1          www.nisd.gov.ua

2          Международные стратегии экономического развития: Учеб. пособие / Под ред.

Ю.В. Макогона. – К.: Знання, 2007. – С. 431.

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

Важливою складовою стратегії розвитку України є зовнішньоеко-номічна політика. Україна є учасницею організацій глобального типу (ООН та її економічні структури), макрорегіонального (СНД, ОЧЕС, ГУАМ), мезорегіонального (єврорегіони). Ще знаходячись у складі СРСР, Україна стала однією із засновниць ООН у 1945 р. на правах самостійного члена. Декілька разів вона обиралася непостійним чле-ном Ради Безпеки ООН. Вона бере активну участь у роботі головно-го економічного органу ООН – Економічній і соціальній раді (ЕКО-СОР), а також в ЮНІДО, ЮНКТАД та інших органах, пов’язаних з економікою. Після здобуття незалежності Україна вступила до МВФ і Всесвітнього банку (1992). Міжнародний валютний фонд серед між-народних організацій є найбільшим кредитором України; на другому місці – Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), та тре-тьому – Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР).

Кредити МФВ йдуть на підтримку платіжного балансу й на по-гашення внутрішнього боргу України. Кредити МВФ почали надхо-дити в Україну в той час, коли її економіка знаходилася в критично-му стані. Завдяки ним удалося приборкати гіперінфляцію та ввести в обіг нову грошову одиницю – гривню. Стабілізація курсу гривні після 2000 р. відбувалася також не без допомоги МВФ.

Члени МВФ умовно поділяються на країни-донори (це роз-винуті країни) та країни – споживачі допомоги, до яких належить Україна. Хоча квота України в МВФ становить лише 0,6%, її член-ство в цій організації для нас дуже важливе, причому не тільки через можливість безпосередньо одержати від неї кредити. Фонд справляє вплив на ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку, і від його позиції багато в чому залежить політика комерційних банків та інших кредитних закладів. Неврівноваженість української економі-ки сприймається як істотний ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти України пом’якшують цей ри-зик, що створює так званий «демонстраційний ефект».

Кошти, що надходять від Всесвітнього банку, спрямовані на ре-алізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку укра-їнських підприємств, страхування імпорту тощо. У структурі позик Всесвітнього банку значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної галузі, на впрова-дження ринкових відносин в агропромисловому комплексі.

Кошти, що надходять від Всесвітнього банку, на відміну від ко-штів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямо-

Світова економіка

вані також на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо. По-зики Всесвітнього банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту більш сприятливі. За класифікацією Всесвітнього банку, Україна належить до ІІІ-ї кате-горії країн (рівень доходів нижче від середнього світового), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Пріоритетним напрямом співробітництва України із Всесвітнім банком є залучення коштів на інвестиційні проекти.

Позики ЄБРР безпосередньо йдуть на розвиток виробництва, причому значна їх частина прямується на підтримку приватних ма-лих і середніх підприємств. До співробітництва з ЄБРР підключа-ються найсолідніші комерційні банки України. В галузевому розрізі ЄБРР інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також вкладає кошти у фінансову сферу.

У 2008 р. Україна стала членом Світової організації торгів-лі (СОТ). Шлях до цієї організації для нашої країни був довгим і непростим через жорсткі умови, які Україна поступово виконува-ла. Україна подала заяву про вступ до СОТ ще в 1993 р., а з 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів уряду України з країнами-членами СОТ про позитивну рекомендацію нашій країні щодо вступу до цієї організації. Отже, з подачі заяви й до вступу ми-нуло 15 років.

Набуття статусу члена СОТ надає Україні перспективи більш глибокого залучення до міжнародного поділу праці, прискорює динаміку її зовнішньоторговельної діяльності. Будуть знижені або ліквідовані обмеження на імпорт українських товарів країна-ми – членами СОТ; зникнуть мури для нашого експорту на зразок антидемпінгових розслідувань; знизяться ціни на імпортні товари широкого вжитку. З іншого боку, український ринок стане більш відкритим для іноземних товарів, які будуть конкурувати з вітчиз-няним виробництвом, а це може стати загрозою для деяких галузей. Пільговий період, який надається Україні як країні-новачку необ-хідно використати максимально ефективно для адаптації до нових умов.

Стратегічним напрямом зовнішньоекономічної політики Укра-їни відносно глобальних економічних організацій є однозначна ак-тивізація участі нашої держави в їхньому функціонуванні. Що ж до

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

макрорегіональних організацій, то тут формування української стра-тегічної лінії відбувається непросто. Вже говорилося, що першим регіональним угрупованням, до якого увійшла Україна (й стала од-ним з його співзасновників), була Співдружність Незалежних Дер-жав. В перші роки незалежності стратегічними партнерами України визначалися Росія, США, Польща, Німеччина. Згодом стратегічний вектор України все більш почав повертатися у бік Європейсько-го Союзу. На сьогодні вже однозначно визнано: стратегічною ме-тою України є вступ до ЄС. Цей імператив був зафіксований ще в «Концептуальних засадах» як основне геополітичне завдання нашої держави. Після приходу до влади нового уряду в 2005 р. підтримка зусиль України щодо участі у європейській інтеграції значно акти-візувалася.

У 1998 р. набула чинності після ратифікації Верховною Радою

Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Євро-пейським Союзом1, яка була підписана ще в 1994 р. Ця угода регу-лює політичні, економічні та культурні відносини між Україною та ЄС. Одним з головних завдань угоди було передбачено сприяння торгівлі та залученню інвестицій, а також розвиток гармонійних економічних відносин між Україною та ЄС.

Економічно-торговельні положення Угоди спираються на прин-ципи режиму найбільшого сприяння і національного режиму. Окре-мі розділи присвячено питанням торгівлі сталеливарними вироба-ми, умовами заснування та функціонування компаній, наближенню законодавства і захисту прав інтелектуальної власності, а також ви-значенню інструментів захисту торгівлі2.

У розділі Угоди про економічне співробітництво наголошується, що його метою є сприяння процесу економічних реформ та відро-дження і сталого розвитку України. Стверджується, що таке співро-бітництво сприятиме зміцненню й розвитку економічних зв’язків на благо обох сторін. Зосереджується увага, зокрема, на промисловій кооперації, заохоченні та захисті інвестицій, державних поставках, зближенні політики стандартизації в гірничовидобувній та сиро-винній галузях, науці та техніці, освіті, АПК, енергетиці, цивільній ядерній галузі, галузі охорони довкілля, транспорті, космосі, теле-комунікація, фінансових послугах, «відмиванню грошей», валютній політиці, регіональному розвитку та в інших галузях.

1          htpp:// old.europexxi.kiev.ua./ukrainian

2          www.delukr.ec.europa.en.

Світова економіка

У 2008 р. дія Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами завершилася. Вона надала певного імпульсу в розвитку економічних відносин між Україною та ЄС. Проте нові реалії у сві-товій економіці, поглиблення регіональних інтеграційних процесів потребують розширення й удосконалення взаємовідносин між на-шою країною та Європейським Союзом. Ця обставина робить ак-туальним прийняття нових документів, що сприяли б наближенню України до вступу в ЄС.

У 1998 та 2000 рр. Указами Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС. У грудні 1999 р. Євро-пейська Рада схвалила Спільну стратегію ЄС щодо України. Спільна стратегія ЄС передбачає підтримку процесу демократичних та еко-номічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті. У вересні 2000 р. відбувся Паризький саміт «Україна – ЄС», який засвідчив європейську перспективу України, стратегічний курс на інтеграцію України до ЄС. У 2001 р. було прийнято «План дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні». В 2002 р. у Копенга-гені відбувся черговий саміт «Україна – ЄС», на якому було визна-но прогрес України у виконанні вимог та стандартів ОБСЄ і Ради Європи, у запровадженні економічних реформ, позитивні зрушення в українській економіці. Було підкреслено необхідність розвивати й надалі стратегічне партнерство між Україною та ЄС.

У зв’язку з розширенням у 2004 р. складу ЄС Україна стала безпосередньо контактувати з ним кордонами, що надало нового аспекту у взаємозв’язках нашої країни з Європейським Союзом. Врахування цієї ситуації знайшло вираження в документі «Євро-пейська політика сусідства», який прийнято в рамках Угоди «План дій Україна – Європейський Союз». Цей план розрахований на три роки. Він передбачає інтенсифікацію політичних, безпекових, еко-номічних та культурних відносин між сторонами. Згідно з Планом, інтеграція України в Європейський Союз в оглядовому періоді буде здійснена у формі Зони вільної торгівлі ЄС – Україна після вступу України до СОТ. Відзначається, що Європейський Союз визнає єв-ропейські прагнення України та вітає її європейський вибір.

Європейська політика суспільства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва:

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

•          підвищується рівень інтеграції, включно участі України у вну-трішньому ринку ЄС;

•          розширюється політичне співробітництво;

•          збільшується фінансова підтримка України з боку ЄС; через Єв-ропейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка про-ектам, що потребують інвестиції в інфраструктуру;

•          будуть розширені можливості для участі України в певних програ-мах ЄС, що сприятиме розвитку культурних, освітніх, технічних, на-укових зв’язків, а також співробітництву у сфері охорони довкілля;

•          буде надана підтримка в адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;

•          поглибляться торговельні та економічні відносини, особливо

після вступу України до СОТ.

План дій Україна – Європейський Союз визначає пріоритети ді-яльності. Серед них виокремлюються такі1:

•          зміцнення демократичних основ в Україні, забезпечення свобо-ди засобів масової інформації та свободи слова;

•          посилення співробітництва з питань спільної сусідської та регі-ональної безпеки;

•          вступ України до СОТ;

•          поліпшення інвестиційного клімату в Україні шляхом запрова-дження недискримінаційних, прозорих і передбачуваних умов ведення бізнесу, спрощення адміністративних процедур та бо-ротьби з корупцією;

•          зміцнення податкової реформи в Україні;

•          спрощення візового режиму між Україною та ЄС;

•          поступове наближення законодавства, норм та стандартів Укра-їни до законодавства, норм та стандартів Європейського Союзу;

•          усунення дискримінаційного ставлення до працівників-мігрантів.

План дій конкретизує заходи щодо співробітництва між Украї-

ною та ЄС за окремими напрямами та галузями. Особливе значення

приділяється взаємозв’язкам в економічній сфері.

Умовою інтеграції України до ЄС визначається насамперед по-дальший прогрес у створенні повністю функціонуючої ринкової економіки, включаючи ціноутворення, контроль за державною до-помогою, законодавче середовище, яке забезпечує чесну конкурен-цію між суб’єктами господарювання.

htpp:// old.europexxi.kiev.ua./ukrainian

Світова економіка

У галузі макроекономічної політики відзначається необхідність посилити незалежність Національного банку України, а також зміц-нити стабільність фіскальної системи, в тому числі шляхом прове-дення податкової реформи та реалізації заходів у пенсійній системі. Наголошується на необхідності зменшення участі держави у ціно-утворенні з метою запобігання погіршення умов торгівлі та функці-онування економіки.

Вважається за необхідне поліпшити умови для іноземних ін-весторів; зокрема рекомендується скасувати існуючі обмеження, закріплені Земельним кодексом України, на володіння земельними ділянками несільськогосподарського призначення українськими юридичними особами із часткою іноземного капіталу, включаючи ті, в яких іноземний капітал становить 100%.

У соціальній сфері наголос робиться на зменшення бідності та збільшення зайнятості. Необхідно посилити соціальну інтеграцію, включаючи стабільну систему освіти, охорони здоров'я, інших со-ціальних послуг.

Важливою метою українського уряду повинна стати розробка державної стратегії сталого розвитку.

Значна увага у Плані дій приділяється торгівлі й реформі рин-кових відносин. Згідно з Планом, поступово будуть скасовані усі експортні та імпортні обмеження. Буде здійснено поступове скасу-вання експортного мита на брухт чорних металів відповідно до дво-сторонньої угоди між Україною та ЄС. Необхідно здійснити митну реформу з метою спрощення проходження товарів через митницю й усунення бюрократичних перепон. Поступово буде усунено кількіс-ні обмеження імпорту, його ліцензування.

План дій передбачає створення сприятливих умов для руху ка-піталу. При заснуванні компаній необхідно забезпечити повне до-тримання режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Дискримінаційні заходи, що впливають на діяльність компаній ЄС та України, мають бути скасовані. Дочірні компанії або філії ЄС, а також України мають діяти в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, в яких діють національні компанії. Поступово скасовуються обме-ження щодо заснування компаній.

План дій декларує необхідність забезпечення вільного руху ка-піталу, пов’язаного з прямими та іншими інвестиціями, гарантуван-ня захисту іноземних інвестицій, а також ліквідації або репатріації капіталовкладень або прибутку з них.

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

У сфері транспорту вважається за необхідне розробка й впровадження національної транспортної стратегії, яка включала б розвиток національ-ної транспортної інфраструктури. Передбачається продовження участі у спільному розвитку транс’європейських коридорів, а також у програмі ТРАСЕКА. Буде розвиватися співробітництво у сфері супутникової на-вігації. Учасники Плану дій візьмуть активну участь у сприянні розвитку Дунаю з метою повного використання його потенціалу як однієї з голо-вних складових європейського внутрішнього водного транспорту.

У галузі енергетики передбачається затвердження спільної енер-гетичної політики України та ЄС. Розглядається можливість участі України в Європейській енергетичній програмі. Вважається за до-цільне диверсифікувати постачання нафти й газу в Україну; в цьому відношенні приділяється увага нафтопроводу Одеса – Броди – Поль-ща. Важливе значення має впровадження реструктуризації україн-ських вугільних шахт, безпеці їх експлуатації.

План дій передбачає також заходи щодо охорони навколишнього середовища. Зокрема, йдеться про впровадження положення Кіот-ського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а також про активізацію участі України у робочій групі Дунай – Чорне море.

Особливого значення надається співробітництву у сфері науки, технологій та освіти. Передусім вважається за необхідне зміцнити людський, матеріальний та інституціональний потенціал України з ме-тою поліпшення можливостей фізичних та юридичних осіб, задіяних у науково-технічній та інноваційних сферах. Передбачається обмін науковим персоналом у рамках спільних проектів та сприяння участі українських науковців у міжнародних конференціях та форумах.

Реформування освіти в Україні буде здійснюватися в напрямі наближення до європейських стандартів у рамках Болонського про-цесу. Будуть розширені молодіжні обміни та співробітництво у сфе-рі неформальної освіти молоді, посилиться міжкультурний діалог через програму «Молодь» (YOUTH).

У Плані дій звертається увага на розширення контактів та спів-робітництва на транскордонному та регіональному рівнях з сусід-німи новими державами – членами ЄС. Вважається за необхідне забезпечити підтримку регіонів у підготовці та впровадженні «Про-грами сусідства» за участю України.

Основна ідея Європейської політики сусідства полягає в тому, що такі держави, як Україна, які поки ще не мають найближчої пер-спективи членства в ЄС, але мають спільний з ЄС кордон, стануть

Світова економіка

частиною простору процвітання, з яким ЄС тісно співпрацює. Укра-їні та іншим сусіднім країнам буде запропоновано перспективу по-ступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС паралельно з подальшою торговельною лібералізацією1. В грудні 2005 р. Європейський Союз визнав ринковий статус української економіки.

Серед програм, спрямованих на економічну взаємодію Євро-пейського Союзу з Україною, особливо слід відзначити програму TACIS (Technical Assistance to the Commonwealth of Independent States) – Технічна допомога Співдружності Незалежних Держав. Програма TACIS була заснована у 1991 році для надання допомоги незалежним державам, що утворилися після розпаду СРСР.

На початковому етапі пріоритетами програми TACIS було на-дання країнам СНД європейських ноу-хау, що були спрямовані на інституційну перебудову країн у зв’язку з їх переходом до ринкової економіки. В наступних етапах програма розширювалася й диверси-фікувалася в галузевому відношенні.

Україна є одним з найбільших отримувачів допомоги в рамках TACIS. Починаючи з 2000 р., програма TACIS для України сконцентрована на ін-ституційній, адміністративній і правовій реформі з наголошенням на зміц-нення норм права, підтримку приватного сектора й подолання соціальних наслідків перехідного періоду. Проекти TACIS розвиваються у контексті Угоди про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС.

Розвиток приватного сектора є одним з ключових завдань програ-ми. Реалізація його полягає в допомозі підприємствам у реструктури-зації, забезпеченні довгострокового фінансування приватних підпри-ємств, зокрема через підтримку банківського й фінансового сектора.

Серед окремих об’єктів, які були споруджені або реконструйо-вані TACIS, слід відзначити пункт перетину кордону в місті Чоп, міст в Ягодині, реконструкцію низки енергетичних об’єктів з метою реалізації програми енергозберігання. Європейська Комісія взяла на себе обов’язок в рамках TACIS частково компенсувати втрати електроенергії в Україні через закриття Чорнобильської АЕС.

Важливим напрямом в реалізації програми TACIS є модерніза-ція інформаційної системи приватизованих підприємств. Починаю-чи з 2000 р., експерти TACIS допомагали впроваджувати сучасні ін-формаційні системи на цілій низці українських фірм; зокрема, серед них «Київмедпрепарат», «Оболонь», «Бліцінформ», «Одесакабель», «Возко», «Запоріжтрансформатор».

1 www.delukr.ec.europa.en. 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

Усього на економічні реформи в Україні TACIS виділила гранти на 32 проекти. Серед них також проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні та ін.

Вступ до Європейського Союзу, є на сьогодні головною метою, визначальним вектором стратегічної політики України. Дата вступу нашої країни до ЄС поки що не визначена; Україна у відносинах з цією організацією має статус «сусідства». Звісно, що такий статус не зовсім відповідає устремлінням України на шляху інтеграції в євро-пейське співтовариство; українська громадськість сподівалася на здо-буття статусу асоційованого члена Європейського Союзу. Очевидно, що нашій країні належить ще пройти певний період подальшого ре-формування економіки, підвищення її макроекономічних показників, щоб увійти до європейської спільноти на рівних. У вересні 2008 р. на саміті «Україна – ЄС» вже було досягнуто принципової домовленості про надання Україні статусу асоційованого члена в 2009 р.

Ще Угодою про партнерство та співробітництво було передбаче-но можливість створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. В 2005-2006 рр. ця перспектива розглядалася сторонами в практичній площині. Було визначено, що для майбутньої угоди слід обрати варіант поглибленої угоди про вільну торгівлю. Така угода може бути підписа-на після вступу України до СОТ. Тепер, коли Україна є членом СОТ, перешкод для створення зони вільної торгівлі немає (табл. 5.1).

За оцінками експертів1, формування зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом матиме для нашої країни не-абиякі позитивні наслідки, хоч виникнуть і деякі проблеми. Пози-тивний вплив позначиться у таких сферах:

•          поліпшення доступу до ринків ЄС стимулюватиме нарощення виробництва української економіки і ВВП України зростатиме;

•          уповільниться зростання індексу споживчих цін через посилен-ня конкуренції з боку іноземних товарів;

•          курс гривні стане гнучкішим, утворяться умови до режиму віль-но конвертованої гривні;

•          зниження торговельних бар’єрів стимулюватиме збільшення руху товарів між країнами в обох напрямах.

Проблеми: ризик збанкрутування неконкурентоспроможних вітчизняних фірм з відповідним скороченням робочих місць; лікві-дація імпортних тарифів зменшить доходи до бюджету; розробка й

1 Оцінка наслідків угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС. Міжнарод-ний центр перспективних досліджень. – К., – 2007. – С. 54.

 

Світова економіка

впровадження нових стандартів і правил походження товарів потре-бують підвищення державних витрат.

Таблиця 5.1

Торгівля України з країнами ЄС у 2008 р., млн дол.1

 

Країна Експорт України       Імпорт України         Товарообіг     Сальдо

Австрія           593      1031    1624    -438

Бельгія            364      725      1089    -361

Кіпр    -          -          -          -

Чехія   670      1376    2046    -706

Німеччина      1837    7165    9002    -5328

Данія   195      339      534      -144

Естонія           173      177      350      -4

Іспанія            870      660      1 530   +210

Фінляндія       59        686      745      -627

Франція          513      1682    2195    -1169

Велика Британія        640      1375    2015    -735

Греція 339      171      510      +168

Угорщина      1367    1286    2653    +81

Ірландія          28        126      154      -98

Італія   2911    2432    5343    +479

Литва 432      723      1 155   -291

Люксембург   7          22        29        -15

Латвія 280      113      393      +167

Мальта           53        2          55        +51

Нідерланди    1117    1283    2400    -166

Польща           2338    4280    6618    -1942

Португалія      63        61        124      +3

Швеція           105      696      801      -591

Словенія        27        231      258      -204

Словаччина   910      742      1652    +168

Румунія           670      1 171   1841    -501

Болгарія          1105    239      1344    +866

1 www.ukrstat.gov.ua

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

Україна реально є учасницею таких регіональних об’єднань як СНД, ОЧЕС, ГУАМ. Проблеми, пов’язані з членством нашої краї-ни в Співдружності Незалежних Держав, розглядалися в попере-дньому розділі. Слід додати, що економічний простір СНД зберігає для України важливе значення. Незважаючи на те, що частка СНД в зовнішній торгівлі нашої країни останнім часом зменшується, вона залишається ще досить високою. З Росією Україна має найбільший товарообіг. Значна кількість товарів, якими ми торгуємо з партнера-ми із СНД, підпадає під преференційний режим, в тому числі наш імпорт енергоносіїв. Збереглося чимало виробничих зв’язків між підприємствами України і колишніх радянських республік. Біль-шість країн надає безвізовий режим, що полегшує вільне перемі-щення робочої сили.

Таблиця 5.2

Зовнішня торгівля товарами України з країнами СНД, 2008 р., млн дол.1

 

Країна Експорт України       Імпорт України         Сальдо

Азербайджан 910      75        +835

Білорусь         2105    2809    -704

Вірменія         263      25        +238

Грузія  655      191      +464

Казахстан       1832    3118    -1 286

Киргизстан    83        9          +74

Молдова        1171    169      +1693

Росія   15735  19414  -3679

Таджикистан 77        5          +72

Туркменістан 376      5631    -5255

Узбекистан    595      2 118   - 1523

СНД    23802  33564  -9762

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регу-люється Постановою Кабінету Міністрів України про «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробни-чою кооперацією підприємств і галузей держав – учасниць СНД». Це положення регулює поставки продукції (сировини, матеріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції.

www.ukrstat.gov.ua

Світова економіка

Між підприємствами укладаються договори, на підставі яких здій-снюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками (табл. 5.2).

У межах СНД найважливіше значення мають наші стосунки з Росією. Вона визнана, поряд з ЄС і США, нашим стратегічним партнером. В «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки» зазначається, що наші економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з єв-роінтеграційним курсом нашої держави. Зауважується, що ці стра-тегічні стосунки мають ґрунтуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Відповідно до національ-них інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетни-ми напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері «Концептуальні засади» відзначають:

•          співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енерге-тичної системи, спільне використання нафтопереробних та ін-ших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

•          науково-технічне та інноваційне співробітництво;

•          розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

•          інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв’язків, формування спільних промислово-фінансових груп (ПФГ);

•          розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

•          взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

•          спільний розвиток регіонів, що становлять інтерес для обох кра-їн; взаємовигідне використання спільних зон господарської ді-яльності та розвиток контактних територій;

•          співробітництво в протидії тінізації економіки та нелегальній міграції.

Росія є головним постачальником енергоносіїв в Україну, на-

самперед нафти й газу. Нинішній український уряд відшукує аль-

тернативні джерела забезпечення країни енергетичними ресурсами,

щоб зменшити залежність від Росії, яка є майже монополістом на

українському енергетичному ринку.

Проте в найближчому часі роль Росії як головного поставника енергоносіїв в Україну залишиться. Росія також є потенційно вели-ким ринком для українських товарів та послуг (зокрема, транспорт-них послуг). Через ці обставини економічні зв’язки між нашими країнами ослаблювати було б недоречно.

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

Що ж до СНД, то очевидно, що ця організація потребує серйоз-ного реформування. Ті цілі, що ставилися в момент її заснування в 1991 р., не в усьому відповідають сьогоднішнім реаліям. Ще біль-шою мірою це відноситься до механізму функціонування організа-ції. Головна мета реформування – перетворення СНД з переважно політичної організації, якою вона є сьогодні, на організацію, актив-но працюючу в напрямі поглиблення економічної інтеграції між країнами-членами. В такому разі участь України в СНД була б до-цільною і ефективною.

У такому самому контексті слід розглядати й участь України в Єдиному економічному просторі (ЄЕП). Потенційно наша країна може отримати економічні вигоди завдяки режиму вільної торгівлі, що передбачає ця організація. Важливо тільки, щоб угоди, які під-писуються в рамках ЄЕП, не суперечили цілям вступу України до ЄС.

Іншим макрорегіональним об’єднанням, до якого входить Укра-їна, є Організація Чорноморського економічного співтовариства (ОЧЕС). Це співтовариство було засноване в 1992 р. Воно склада-ється з 12 держав: Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Сербії, Туреччини та України. Серед цілей ОЧЕС – багатостороннє співробітництво чорноморських дер-жав у різних галузях економіки, насамперед чергу, у промисловос-ті, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, розвитку туризму, телекомунікацій. Однією із сфер співробітництва визначено еколо-гію Чорного моря. Механізм інтеграції в межах ОЧЕС передбачає безподаткову торгівлю, вільний рух капіталів та послуг, створення вільних економічних зон, обмін економічною інформацією.

Чорноморське економічне співробітництво перебуває поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Зовнішня торгівля країн-учасниць орієнтована переважно на регіони, що знаходяться поза ОЧЕС. Так, у Росії товарообіг з регіонами ОЧЕС становить 15–16% від загального (з цієї частки дві третини припадає на Укра-їну); для України цей показник дорівнює 11–12% (88% за рахунок Росії); для Туреччини – 7, Греції – 3 в імпорті й 9% у експорті. Тіль-ки для Болгарії та Молдови цей показник вищий (відповідно 32 і 80%).

Незважаючи на це, учасники ОЧЕС вбачають реальні перспек-тиви для плідного співробітництва. Найперспективніші напрями інтеграції: об’єднання електромереж в єдиній системі «Чорномор-

Світова економіка

ського кільця»; утворення регіональних транспортних коридорів; прокладення ліній оптиковолоконного зв’язку; програми з охорони Чорного моря.

Багато надій покладається на Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), який розпочав діяльність у 1999 р. Його функ-ції – кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримка фінансових систем країн-членів. Квоти окремих країн в уставному капіталі ЧБТР складають: Росія, Греція й Туреччина – по 16,5%; Україна, Болгарія й Румунія – по 13,5; Азербайджан, Албанія, Ві-рменія, Грузія й Молдова – по 2%1.

У рамках ОЧЕС утворені Міжнародний центр чорноморських досліджень, Науковий центр ОЧЕС.

Однією з найважливіших цілей ОЧЕС є утворення зони віль-ної торгівлі на території країн-учасниць. Прагнення до цього є в усіх країн. Проте ця справа ускладнюється тим, що деякі з членів (Греція, Болгарія, Румунія) входять до ЄС і мають там особливий торговельний режим. Решта ж країн має інший режим торгівлі. До того ж деякі члени ОЧЕС поки що навіть не увійшли до Світової організації торгівлі, а без цього утворення зони вільної торгівлі в ре-гіоні неможливе.

Серед важливих економічних завдань ОЧЕС є створення ви-сокоефективної єдиної транспортної мережі в Чорномор’ї. Крім дев’яти транспортних коридорів, які проходять територією країн-учасниць, передбачаються також інші проекти. Серед них відкриття Волго-Донського каналу для міжнародних перевезень; активізація вантажопотоків на Іллічівськ; активізація транспортної лінії Поті – Констанца та ін. Важливе значення приділяється транспортуван-ню енергоносіїв із Закавказзя й Казахстану на захід. У 1992 р. був утворений Каспійський трубопровідний консорціум для вивезення казахстанської нафти. Багато надій покладається на будівництво на-фтопроводів, які надали б можливість експортувати азербайджан-ську нафту. Серед варіантів – трубопроводи Баку – Новоросійськ, Баку – Джейхан (Туреччина). Для України найвигіднішим варі-антом був би трубопровід Баку – Супса, який подавав би нафту до порту Южний і далі по трубопроводу Одеса – Броди.

У рамках ОЧЕС сформовані і діють 17 робочих груп, в тому числі з торгівлі й економічного розвитку, надзвичайних ситуацій, боротьби з організованою злочинністю, статистики, транспорту,

1 Герчикова И.Н. Международные экономические организации. – С. 261. 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

зв’язку, енергетики, науки й технологій, екології, сільського госпо-дарства, туризму, освіти банківської справи й фінансів, культури.

У вирішенні проблем транспортування нафти й газу із Середньої Азії й Закавказзя через територію України багато сподівань поклада-ється на Організацію за демократію й економічний розвиток – ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Раніше до цього об’єднання належав і Узбекистан, але він припинив співробітництво з країнами-учасницями. Україна в цій організації є державою з найбільшим еконо-мічним потенціалом. ГУАМ розглядається певною мірою як альтерна-тива СНД, в якій домінуючу роль відіграє Росія.

Згідно зі Статутом, основними цілями ГУАМ є: затвердження демократичних цінностей, забезпечення верховенства права й по-важання прав людини; забезпечення стійкого розвитку; зміцнення міжнародної й регіональної безпеки й стабільності; поглиблення єв-ропейської інтеграції для створення спільного простору безпеки, а також розширення економічного й гуманітарного співробітництва; розвиток соціально-економічного, транспортного, енергетичного, науково-технічного й гуманітарного потенціалу; активізація полі-тичної взаємодії й практичного співробітництва у сферах, що явля-ють взаємний інтерес.1

Одним з головних завдань ГУАМ є будівництво потужного транспортного коридору «Схід – Захід», своєрідне відродження «Великого шовкового шляху». Але тут встають певні перешкоди. Транспортування нафти через Босфор у Середземне море практич-но заборонено Туреччиною. Великі надії, покладаються на трубо-провід Баку – Супса (грузинський порт). Цей проект, до речі, був би найдешевшим серед усіх варіантів. Проте перевагу надано напрямку Баку – Джейхан (найдорожчий варіант). Через цей турецький порт піде переважна частина азербайджанської нафти й значна частина казахстанської – усього 60 млн т на рік; через Новоросійськ пройде 30 млн. т, через Супсу – лише 10 млн т.

Втім не тільки нафтою живе економічна співдружність ГУАМ. Перспективи для розширення економічних відносин між країнами регіону не обмежуються транспортуванням енергоносіїв, вони зна-чно ширші. Дружні стосунки, які стали особливо тісними сьогодні, між Україною й Грузією дають підстави для сподівання на новий імпульс у розвитку ГУАМ. До того ж ця організація відкрита й для інших країн, які поділяли б її цілі й принципи.

1 www.guam.org.ua

Світова економіка

Однією з характерних рис сучасних світових інтеграційних про-цесів є зростання конкуренції між регіонами світу, з чим пов’язаний розвиток нових форм включення країни в світовий економічний простір: єврорегіони, вільні або спеціальні економічні зони, морські економічні райони міжнародного співробітництва, спеціальний ре-жим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розви-тку, міжнародні транспортні коридори, промислові кластери.

Найпоширенішою формою реалізації інтеграційних прагнень окремих регіонів є утворення і функціонування єврорегіонів. Єв-рорегіон – це форма транскордонного співробітництва між терито-ріальними громадами або місцевими органами влади прикордон-них регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон. Це співробітництво спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення ними узгоджених заходів у різних сферах життєдіяль-ності відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, які на-селяють його територію по різні сторони державного кордону.

Україна бере участь у створенні єврорегіонів із середини 90-х років. Таких єврорегіонів, що включають окремі адміністративно-територіальні одиниці нашої країни, вже шість: «Карпатський» (1993), «Буг» (1995), «Нижній Дунай» (1998), «Верхній Прут» (2000), «Дніпро» (2003), «Слобожанщина» (2003) Ведеться робота по створенню єврорегіонів «Донбас» та «Ярославна».

Участь України в єврорегіонах сприяє розширенню взаємови-гідного торговельно-економічного співробітництва, дає змогу при-кордонним адміністративним одиницям самостійно виходити на європейські структури для отримання технічної та фінансової до-помоги для реалізації проектів транскордонного співробітництва, сприяє міжнародній інтеграції нашої держави.

З урахуванням пріоритетної мети України (зближення стосун-ків з ЄС та подальший вступ до економічного союзу), конче важ-ливим елементом економічної інтеграції є подальша конвергенція її регіональної політики з метою чіткої ідентифікації місця та ролі вітчизняних регіонів у європейській мегаконтинентальній моделі «Європа регіонів», яка передбачає: •   адміністративно-територіальну реформу, що дасть можливість

виділити рівні NUTS-2 та NUTS-3 і тим самим визначити то-тожність їх європейській регіональні ієрархії;

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

•          імплементацію європейських механізмів та інструментів регі-онального розвитку (інвестиційний грант, субсидії, пов’язані з використанням робочої сили, субсидіювання відсоткових ста-вок);

•          розвиток євро регіонального співробітництва;

•          активне використання переваг, які надає Україні статус сусід-ства з Євросоюзом, виходячи з основних напрямів співробітни-цтва, що випливають з концепції «Ширша Європа – сусідство» (2003 р.);

•          створення належних умов для інноваційного розвитку регіонів;

•          співробітництво України та ЄС у межах сьомої рамкової угоди1.

У цьому контексті важливим є розвиток міжрегіонального спів-

робітництва. В умовах нової геополітичної ситуації влада має запро-

понувати регіонам нову місію в державі. Після вступу 1 січня 2007

р. до Європейського Союзу Болгарії та Румунії створюються нові

можливості для розвитку АРК, Одеської, Миколаївської та Херсон-

ської областей. Безпосереднє сусідство з країнами ЄС (суходолом

чи через море) відкриває зазначеним областям не лише доступ до

ринків та фондів ЄС, а й дає можливість перебрати на себе роль

«південного вектора» інтеграції України до Євросоюзу. У зв’язку з

цим варто розглянути можливості для створення на території одно-

го (або декількох) цих регіонів зони з європейським економічним

правовим режимом, що не лише сприятиме підготовці до вступу в

Європейський Союз, а й уможливить завчасне виявлення проблем-

них аспектів, пов’язаних з адаптацією вітчизняного законодавства

до законодавства ЄС.

Наразі зміна інституційних форм транскордонної співпраці здійснюється в руслі появи виважених концептуальних стратегій та концепцій розвитку прикордонних регіонів, які з’явилися в процесі адаптації вітчизняних механізмів до практики регіональної політи-ки ЄС. ЄС запропоновано чотири Програми сусідства, в яких бере участь Україна, а також такі інституційні форми співробітництва, як «Інтеррегіо», «Ніредьгазька ініціатива», «Концепція спільного розвитку прикордонних територій України і Угорщини» і особли-во «Стратегія транскордонного співробітництва «Карпати 2004– 2011»». Завдяки цим програмам створюються можливість синхроні-зації регіональних пріоритетів розвитку із загальнонаціональними та загальноєвропейськими. Вже ці програми реалізуються в прикор-1 www.niss.gov.ua/book/dopovid07

Світова економіка

донні і є важливими кроками практичного втілення принципів та механізмів транскордонної політики ЄС.

Процес транскордонного співробітництва перебуває лише на по-чатковому етапі, але вже можна спостерігати реальні успіхи і уроки практичної співпраці прикордонних регіонів, особливо в Закарпат-ський області, яка в 2004 р. фактично отримала статус «зовнішнього регіону ЄС» і є базовим регіоном України, в якому виконуються три з названих Програм сусідства ЄС.

Новою формою і одночасно новим інструментом транскордон-ного співробітництва в 2005–2006 рр. стало білатеральне співро-бітництво України з країнами-сусідами – членами ЄС. Зокрема йдеться про допомогу Словаччини, уряд якої запропонував про-граму, спрямовану на надання підтримки розвитку співпраці з тими країнами і регіонами, які визнані пріоритетами зовнішньої політики Словаччини поза межами ЄС. Чільне місце серед цих країн відво-диться Україні. Про це свідчить План допомоги Словаччини Украї-ні при виконання цілей Плану дій «Україна – ЄС», прийнятий уря-дом Словацької Республіки в жовтні 2005 р.

Нині транскордонне співробітництво є не лише способом розвитку контактів між прилеглими територіями сусідніх країн, а й формою та засобом пожвавлення загальноєвропейських інтеграційних тенденцій. Саме тому політика щодо поглиблення транскордонного співробітни-цтва та набуття ним нової якості передбачає два напрями дій:

1)         використання можливостей реальної інтенсифікації процесу інтеграції з ЄС на мезорівні ієрархії управління за допомогою транскордонного і транснаціонального міжнародного співробіт-ництва;

2)         усунення передумов негативних суспільно-політичних та соціально-економічних явищ, які виникають під час транскор-донного співробітництва чи за умов його відсутності між при-кордонними регіонами.

Відповідно до Європейської політики сусідства (ENP), почи-наючи з 2007 р. Європейська Комісія змінює підходи до надання технічної допомоги. Замість програми TASIS допомога сусіднім країнам, зокрема Україні, надаватиметься в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства (ENPI). Запропоновано також такі заходи: розробка Стратегії з прикордонного співробітництва на 2007–2013 рр.; прийняття Регламенту для ENPI та правил впрова-дження; розроблення нових спільних програм сусідства.

 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

Транскордонне співробітництво спрямовуватиметься на досяг-нення цілей сприяння економічному та соціальному розвитку, ви-рішення спільних проблем, формування ефективних та безпечних кордонів, сприяння співробітництву між людьми («людина до лю-дини»). Україна братиме участь у таких програмах: Польща – Бі-лорусь – Україна; Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна; Румунія – Молдова – Україна; Чорне море (включаючи басейн Азовського моря). Відповідно до такого бачення європейських пер-спектив, доцільно формувати державну політику розвитку тран-скордонного співробітництва1.

До нових форм включення в світовий економічний простір на-лежать також вільні економічні зони й транспортні коридори.

На територій України вперше було застосовано спеціальний ре-жим інвестиційної діяльності із застосуванням пільгового оподат-кування для суб’єктів Північнокримської експериментальної еконо-мічної зони «Сиваш».

У цілому в 1999–2004 рр. створено 11 спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) і в дев’яти регіонах впроваджено спеціаль-ний режим інвестиційної діяльності (території пріоритетного роз-витку – ТПР).

На півдні України було утворено: спеціальні (вільні) економічні зони «Порто-франко», «Порт Крим», експериментальна економічна зона «Сиваш»; спеціальний режим інвестиційної діяль ності в Авто-номній республіці Крим; єврорегіон «Нижній Дунай». Півднем Укра-їни проходять міжнародні транспортні коридори № 9 (Критський) Гельсінкі – Москва – Одеса – Кишинів – Бухарест – Александро-поліс; №7 – Дунайський; відбувається становлення транспортних коридорів Гданськ – Одеса та Європа – Кавказ – Азія.

У східному регіоні України утворено спеціальні економічні зони «Донецьк» і «Азов» (у м. Маріуполі). Спеціальний режим інвести-цій – у Донецькій та Луганській областях, а також у містах Харкові та Шостці. Крім того, у м. Харкові засновано техно логічний парк «Інститут монокристалів».

У північному регіоні України утворено СЕЗ «Славутич», за-проваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на тери-торіях пріоритетного розвитку в Чернігівській та Житомирській областях; у Києві засновано технологічні парки «Напівпровідни-кові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» та

1 www.niss.gov.ua/book/dopovid07

Світова економіка

«Інститут електрозварювання ім. Є.О. Пагона». Тут проходять між-народні транспортні коридори №3 (Критський) Берлін – Дрезден – Вроцлав – Львів – Київ, а також вищезазначений № 9 (Критський) залізничним транспортом – державний кордон з Білоруссю – Черні-гів – Київ – Жмеринка – Роздільна – Кучурган – державний кордон з Молдовою.

У західному регіоні України: СЕЗ «Закарпат тя», «Яворів», «Ін-терпорт Ковель», курортно-рекреаційна СЕЗ «Курортополіс Трус-кавець»; встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Закарпатській, Львівській та Волинській областях; тут проходять міжнародні транспортні коридо-ри: № 3 та № 5 (Критський) Трієст – Любляна – Братислава – Ужго-род – Львів. Тут функціонують «Карпатський єврорегіон», єврорегі-они «Буг» та «Верхній Прут».

За час функціонування ВЕЗ і ТПР було залучено інвестицій на суму 2,1 млрд дол. (зокрема в 2004 р. – 660,5 млн дол.), з них 599 млн дол. – іноземних; реалізовано продукції на 45,4 млрд грн (в 2004 р. – 20,2 млрд грн), зокрема на експорт – 15,8 млрд грн.

Після початку функціонування зон зі спеціальним режимом ді-яльності до 1 січня 2005 р. було затверджено 768 інвестиційних проек-тів, зокрема на територіях пріоритетного розвитку – 556, у СЕЗ – 212. загальна кошторисна вартість усіх затверджених проектів становить 6,67 млрд дол. До бюджетів усіх рівнів у грудні 2004 р. за рахунок реа-лізації інвестиційних проектів було перераховано 266,5 млн грн1.

Вирішення питань з функціонуванням ВЕЗ та ТПР на території України, розвиток міжрегіонального та транскордонного співробіт-ництва, чітке визначення інтеграційних пріоритетів сприятимуть:

•          залученню іноземних інвестицій для прискореного соціально-економічного розвитку окремих регіонів;

•          залученню передових технологій, ноу-хау;

•          створенню нових робочих місць;

•          розвитку взаємовигідного товарообміну;

•          створенню наукових впроваджу вальних центрів;

•          вдосконаленню системи підготовки кадрів;

•          взаємному обміну фахівцями з різних галузей знань;

•          вирішенню екологічних проблем. Економічна інтеграція на макрорегіональному рівні – веління

часу; вона випливає із закономірностей процесу глобалізації й по-1 www.ukrbusiness.com.ua 

Розділ 5. Проблеми формування міжнародної економічної політики України

ширюється, включаючи нові країни. Тому Україна не повинна зали-шатися поза процесом регіональної інтеграції, вона має брати участь в інтеграційних об’єднаннях різного типу, якщо це відповідає її ін-тересам.

Позитивні зрушення, яких Україна набула на початку нового сто-ліття, перервано економічною кризою 2008–2009 рр. Вже в 2008 р. приріст ВВП становив лише 2,1% (в попередньому році – майже 8%). В першій половині 2009 р. стався практично обвал економіки. Обсяг промислового виробництва скоротився на 31%, інвестицій в основний капітал у першому кварталі року впали на 40%, експорт товарів та по-слуг за той самий період зменшився на 37, а імпорт на 46%. Реальна заробітна плата працівників за півроку зменшилася на 10%; індекс спо-живчих цін зріс на 9%. Рівень безробіття (за методикою МОП) стано-вив в Україні в першому кварталі 2009 р. 10%, або понад 2 млн чол.1

Таке становище значною мірою зумовлено світовою фінансовою кризою. Але, безумовно, глибина падіння економіки могла б бути меншою, якщо б завчасно були створені передумови для нейтралі-зації негативних процесів. У цій ситуації перед урядовцями постає розробка нової стратегії – стратегії виходу з кризи. Зовнішньоеко-номічні важелі такої стратегічної політики мають бути не тільки збе-режені, а й посилені. Очевидною стає зміцнення співпраці України з міжнародними організаціями. Отримання нашою країною кредиту від МВФ, допомога Європейського Союзу в модернізації газотран-спортної системи є обнадійливими кроками у вирішенні проблеми виходу з кризи.