4.4.2. Економічна політика Росії


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Реформи в Росії було започатковано за моделлю «шокової тера-пії». Найважливішими складовими економічної політики в першій половині 90-х років стали: лібералізація цін, лібералізація зовніш-ньої торгівлі, приватизація. Реформи розроблялися під керівни-цтвом Єгора Гайдара, який є прихильником монетаристської теорії регулювання економіки. Було взято курс на роздержавлення майна й згортання державного втручання в економіку, що одержало назву дерегуляції.

Вважалося, що лібералізація цінової політики («відпуск цін») у короткі строки оздоровить економіку. Справа в тому, що в неринко-вій економіці, яка існувала за радянських часів, ціни встановлюва-лися адміністративним порядком і в цілому не відповідали реальній вартості товару. Відсутність узгодження попиту й пропозиції при-зводила до того, що одні товари не користувалися попитом («зато-варення»), інші опинилися в дефіциті. Це спричинило накопичення великих матеріальних і фінансових втрат, гальмувало економіку. Прибічники лібералізації цін розраховували, що з їх відпуском одні товари подорожчають, інші – подешевшають; таким чином, як спо-дівалися, буде встановлено структурну рівновагу в економіці. Але дійсність не виправдала цих сподівань. Економіка Росії не була го-това для такої «санації». За відсутності державного регулювання ціни практично на всі товари й послуги збільшилися багаторазово.

Дослідники простежують декілька етапів еволюції економічної політики уряду Росії в процесі реформування1.

Перший етап тривав з 1992 по 1995 р. Основними цілями еконо-мічної політики на цей час ставилися:

•          лібералізація економіки (цін, господарських зв’язків, зовніш-ньоекономічних відносин);

•          макроекономічна стабілізація, зниження інфляції;

•          приватизація.

У 1992 р. була здійснена грошова реформа; знецінені грошові ку-

пюри були замінені новими, курс яких був фіксованим відносно сві-

тових валют, рубль вільно конвертувався на валютних ринках. Була

створена банківська система на основі акціонерних комерційних

банків на чолі з Центральним банком Російської Федерації. Сфор-

мувався фондовий ринок у країні. Поступово зростало надходжен-

1 Див.: Николаев М., Махотаева М. Эволюция государственной политики России

// МЭ и МО. – 2003. – №5. – С. 65–69.

Світова економіка

ня іноземних інвестицій в Росію, особливо з 1995 р. Проте водночас спостерігався відплив капіталу з Росії за кордон, що перевищувало надходження ПІІ. У структурі платіжного балансу Росії протягом 90-х років рахунок операцій з капіталом мав від’ємне сальдо.

Перша половина 90-х років характеризувалася глибоким еконо-мічним спадом у Росії. Однією з головних його причин була хибна політика «невтручання» держави в економічні процеси. Уже в се-редині 90-х років недоліки такої політики стали очевидними. Втім, перший етап реформування здійснив деякі цілі, поставлені розробіт-никами стратегії розвитку. Було завершено лібералізацію цін; було здійснено масову приватизацію, внаслідок чого 70% ВВП виробля-лося в недержавному секторі; було приборкано інфляцію. Головним позитивним наслідком середини 90-х років стало відновлення сис-теми державного регулювання економіки; це означало кінець полі-тики «дерегулювання» й початок нового етапу реформування.

Другий етап реформ відбувався з 1996 до 1998 р. Його цілі були визначені програмою «Структурна перебудова й економічне зрос-тання в 1997-2000 роках». Принципово важливим пунктом цієї про-грами є положення про підсилення ролі держави в економіці. На цьому етапі ліберальні теорії розвитку поступаються неокейнсіан-ству. Нова політика принесла позитивні наслідки. Падіння еконо-міки припинилося, і в 1997 р. уперше з початку реформування ВВП показав приріст. Проте в 1998 р. відбулася криза, що значною мірою була спровокована зовнішніми чинниками; вона відкинула росій-ську економіку знову назад на деякий час.

Третій етап розпочався з восени 1998 р. й завершився напри-кінці 1999 р. Завдання цього періоду були сформовані постановою Держдуми «Про основні напрямки соціально-економічного розви-тку Російської Федерації». Провідна теза цього документа – необ-хідність підсилення регулюючої ролі держави в економіці.

Серед основних цілей економічної політики на цьому етапі за-значалося: відновлення й розвиток виробництва, збереження й активізація науково-технічного потенціалу; удосконалення ціно-утворення в природних, у тому числі сировинних монополіях, оздо-ровлення системи державних фінансів і нормалізація грошового обігу; концентрація ресурсів для пріоритетних галузей економіки; підсилення ролі державного замовлення й закупівлі продовольства для державних потреб; підвищення ефективності соціальної політи-ки; захист прав власника й забезпечення інших правових умов ефек-

тивного функціонування ринкової економіки; захист національних інтересів у зовнішньоекономічній і зовнішньополітичній сферах.

Цей період характеризується визнанням «дирижизму» як пріо-ритету в економічній політиці держави. Функції держави формулю-ються таким чином: коригування негативних проявів ринку; прогно-зування розвитку ринкових процесів; цілеспрямоване й планомірне формування умов і стимулів розвитку стратегічно важливих для держави й суспільства сфер; забезпечення надійного захисту грома-дян від надмірних соціальних витрат реформ.

Політика цього етапу виявилася виправданою. З 1999 р. в еко-номіці Росії розпочався підйом, який триває й на початку нового де-сятиліття. І тільки світова криза 2008–2009 рр. перервала цю спри-ятливу тенденцію.

Деякі зміни в економічній політиці уряду прийшлися на четвер-тий етап, який розпочався в 2000 р. Оскільки ринковий механізм в цілому вже запрацював, уряд зосереджує свої зусилля переважно на макроекономічному регулюванні. В «Плані дій уряду Російської Федерації в галузі соціальної політики й модернізації економіки на 2000–2001 роки» зазначалося, що зусилля уряду будуть сконцен-тровані на забезпеченні рівних умов конкуренції, захисті прав влас-ності, скасуванні надмірних адміністративних перешкод для під-приємницької та інвестиційної діяльності, підвищення фінансової прозорості підприємств і організацій.

У 2001 р. було запроваджено митну реформу. Скоротилася кіль-кість товарних позицій, що підлягали митному оподаткуванню в імпорті в розмірі до 5%; зросла кількість позицій, оподаткованих ви-сокою ставкою (понад 20%). Встановлено оподаткування експорту деяких важливих товарів, насамперед, нафти й газу, що суттєво по-повнює державний бюджет Росії; таким чином, посилилися протек-ціоністські тенденції в зовнішньоекономічній політиці.

Надалі стратегія уряду була сформульована в «Програмі соціально-економічного розвитку Російської Федерації на серед-ньострокову перспективу (2002–2004 роки)». Вона передбачала мо-дернізацію економіки при певному скороченні втручання держави в господарську діяльність й подальшу лібералізацію ринків.

Основним напрямом модернізації економіки було визначено створення сприятливого інвестиційного й підприємницького кліма-ту. З цією метою було запропоновано такі заходи: захист прав влас-ності й поліпшення корпоративного управління; розвиток інституту

Світова економіка

банкрутства й захист прав кредиторів; вирівнювання умов конку-ренції й дійова антимонопольна політика; дебюрократизація еконо-міки; підвищення ефективності управління державною власністю; розвиток фінансової інфраструктури1.

З приходом до влади В. Путіна упорядковується бюджет, скоро-чується від’ємне сальдо платіжного балансу Росії. Країна поступово зменшує зовнішній борг, припиняє брати позики Міжнародного ва-лютного фонду. Ці заходи приносять певні ефекти. Темпи зростан-ня економіки з початком нового десятиліття стабільні.

З 2004 р. російський уряд здійснює політику централізації управління країною. Це виражається в призначенні губернаторів президентом (до того вони обиралися), в більш ретельному догляді і за діяльністю олігархічних структур (справа ЮКОСа) та ін. Є під-стави вважати, що після короткого періоду лібералізації (четвертий етап) уряд знову повертається до підвалин теорії Кейнса.

Формуючи економічну політику, президент В. Путін обґрунту-вав тезу про необхідність подвоєння ВВП за 10 років. На перший план висунуто структурне оновлення економіки; першочерговим завданням ставиться розробка концепції прискореного зростання. В дискусіях про методи такої концепції домінують дві моделі – дири-жистська й інституційна.

Останнім часом уряд надає перевагу інституційній моделі. Згідно з нею здійснюються реформи природних монополій, пенсійна рефор-ма, реформується бюджетне законодавство тощо. Уряд відмовився від визначення явних галузевих пріоритетів. Ця відмова пов’язана з особливостями сучасного етапу технологічного розвитку, коли прак-тично дуже важко апріорно визначити перспективні сектори й відпо-відно в адміністративному порядку надавати їм фінансові ресурси. Водночас важливим завданням ставиться диверсифікація виробни-цтва й експорту, прискорений розвиток секторів «нової економіки»2.

У 2005 р. президент Росії В.В Путін оголосив ідею визначення пріоритетних національних проектів на найближчу перспективу. Найактуальнішими серед них було визнано:

•          охорону здоров’я;

•          освіту;

•          доступне житло;

•          розвиток АПК.

1          МЭ и МО. – 2003. – №5. – С. 69.

2          Див.: Вопросы экономики. – 2004. – №3. – С. 15–16.

 

Таким чином, наголос робиться на вирішення насамперед со-ціальних проблем, що створює необхідні умови для розвитку люд-ського капіталу. В Росії формується економічна модель, що ґрунту-ється на знаннях, інтелектуальному потенціалі1.

У 2007 р. прийнято «Концепцію довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації», розраховану до 2020 р. Концепція ґрунтується на трьох фундаментальних факторах.

Перший фактор – посилення глобальної конкуренції, яка б охоплю-вала ринки не тільки товарів, а й капіталів, технологій, робочої сили. Слід подолати залежність Росії від паливно-енергетичної складової в структурі виробництва й експорту, диверсифікувати економіку.

Другий фактор – зростання ролі людського капіталу в соціально-економічному розвитку. Необхідно різко підвищити продуктивність праці.

Третій фактор – нарощення потужностей для випуску товарів, що характеризуються високим технологічним рівнем.

Концепція визначає стратегічною метою перетворення Росії на одного з глобальних лідерів світової економіки, вихід її на рівень соціально-економічного розвитку високо індустріальних держав. Прогнозується, що до 2020 р. Росія має увійти в п’ятірку провідних країн світу за економічною потужністю2.

Новий президент Росії Д. Медвєдєв в основі продовжує страте-гічну політику В. Путіна.

Криза, що розпочалася з 2008 р., боляче вдарила по економіці Росії. Різке падіння цін на енергоносії на світових ринках висвітило незбалансованість економічного розвитку країни. Суттєво впало ви-робництво в більшості галузей, особливо в промисловості. В таких умовах уряд вимушений відмовитися від низки амбіційних проектів. Проте, як наголошують російські президент і прем’єр-міністр, соці-альні витрати мають бути збереженими в запланованих обсягах.