4.2.4. Економічна політика Німеччини


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Внаслідок Другої світової війни економіка Німеччини опини-лася в руйнівному становищі. В 1946 р. промисловість становила лише 34% від довоєнного рівня. Державний борг за часи війни зріс у 14 разів, інфляція досягла 600%. Марка була знецінена, торговельні

1          МЭ и МО. – 2007. – №4.– С. 22.

2          Там само. – С. 19.

 

операції здійснювалися часто на основі натурообміну. Занедбаним виявилося сільське господарство. Життєвий рівень німців значно знизився, мільйони з них голодували, нараховувалася велика кіль-кість безробітних.

У таких складних умовах потрібна була принципово нова еко-номічна політика, яка поривала б з амбіціями тоталітаризму й мала націленість на соціальні пріоритети. Така політика була сформова-на у ФРН наприкінці 40 –початку 50-х років; її ефективність дове-дена успіхами німецької економіки протягом більше ніж півстоліт-тя. Кардинальні позитивні зрушення в економіці ФРН пов'язані з «Планом Маршалла» та економічними реформами міністра еконо-міки, а згодом канцлера Людвіга Ерхарда.

За «Планом Маршалла» США надали економічну допомогу ФРН і деяким іншим західноєвропейським країнам. Фінансова до-помога Західній Німеччині становила понад 3 млрд доларів – за тих часів велика сума. У ФРН надійшла велика кількість американсько-го продовольства й продукції легкої промисловості. Головне ж – ін-вестиції та кредити. Інвестиції прямували переважно в галузі важкої промисловості – енергетику, металургію, важке машинобудування, хімічну промисловість.

Американська фінансова допомога сприяла пожвавленню еко-номіки ФРН. Проте її повна відбудова, а потім небачений зліт, «економічне диво» пов'язані з політикою Л. Ерхарда. В основу цієї політики були покладені ідеї «фрайбурзької школи» (В. Ойкен, В. Репке), що пропагувала вільну ринкову економіку, та теорії «соці-альної ринкової економіки» (А. Мюллер-Армак, Л. Ерхард). Ці ідеї складали засади неоліберальної економічної політики. Таким чином, на відміну від США, Японії та більшості західноєвропейських дер-жав, у яких перші повоєнні десятиліття проходили під пануванням кейнсіанства, уряд ФРН впроваджував неоліберальний напрям.

Згідно з неоліберальною політикою роль держави має бути об-меженою регулюванням економіки на макрорівні, вона не повинна втручатися в оперативну діяльність суб'єктів народного господар-ства. Суть цієї політики виражалася гаслом: «Так мало держави, на-скільки це можливо, так багато держави, наскільки це потрібно»1.

Неоліберальна політика давала ефект понад десять років. Зрос-тав добробут населення, а за ним і купівельна спроможність гро-мадян, що сприяло розширенню внутрішнього ринку. Невисокий

1 Факти про Німеччину. – Societats-Verlad: Frankfurt-am-Main. – 1995. – С. 217.

Світова економіка

рівень податків стимулював виробників збільшувати інвестиції у виробництво. ФРН перетворилася на процвітаючу державу з ви-сокими темпами розвитку економіки й високою соціальною захи-щеністю населення. Наприкінці 50-х років за розміром ВВП вона посідала друге місце серед розвинутих держав.

Поступово виявилося, що ставка на “вільну гру” ринкових регуля-торів не може довго поєднуватися із зростаючими витратами держави на соціальні потреби. Завищені економічні й соціальні вимоги зумовили бурхливе зростання державних витрат, а безперервне зростання заробіт-ної плати призвело до зростання цін та інфляції. Л. Ерхард, який в 60-х роках був канцлером, попереджав про необхідність стримання зростан-ня соціальних витрат і обмеження споживання, але в умовах ейфорії, яка панувала тоді в суспільстві, його заклик сприймався легковажно.

Криза 1966–1967 рр. стала сигналом для необхідності формуван-ня нової стратегії й нової економічної політики. Якщо перша пово-єнна стратегія робила наголос на швидких темпах економічного роз-витку, то нова – на стабілізації економіки. На зміну неоліберальній політиці прийшла політика неокейнсіанства, яка означала посилення ролі держави на макроекономічному рівні регулювання. Цю політику впроваджували в життя соціал-демократи, що прийшли до влади.

В основі політики стабілізації фінансовими засобами полягала кейнсіанська концепція регулювання сукупного попиту, яку необ-хідно було інтегрувати в систему соціального ринкового господар-ства. В 70-х роках уряд соціал-демократів, який очолював Г. Шмідт, зайнявся регулюванням навіть інвестицій, що підривало підвалини ринкового господарства. Економічні заходи уряду складалися в сис-тему, яка отримала назву «глобального регулювання». Певний час ця система виявляла свою ефективність. З кінця 60-х й до середини 70-х років пересічні темпи зростання ВВП становили 5–7%. Скоро-тилося безробіття.

Проте в 1974–1975 рр. сталася нова економічна криза, яка ви-явилася більш серйозною, ніж попередня. Вона посилилася світо-вою енергетичною кризою. Різко підвищився рівень споживчих цін у країні – до 7% щороку, набирала темпів інфляція. ВВП скоротився на 5%, промислове виробництво – на 12, обсяг внутрішніх приват-них інвестицій – на 18,5%. Наростало масове безробіття. Вихід з цієї кризи відбувався дуже повільно, а в 1980–1982 рр. настала ще одна криза, яка супроводжувалася масовими збанкрутуванням й знижен-ням рівня життя населення.

 

У 1982 р. до влади прийшли християнські демократи на чолі з Г. Колем. Новий уряд знову повернувся до неоліберальної політики, взявши за основу ерхардівську модель, але не відмовляючись від по-зитивних здобутків досвіду «глобального регулювання». Головним в економічній політиці Г. Коля був поворот від стимулювання су-купного попиту до економіки пропозиції.

Одним з основних напрямів нової політики передбачалося стри-мання збільшення витрат. Державні витрати не повинні були випе-реджати за темпами зростання виробництва. Поступово зменшува-лася роль держави в перерозподілі ВВП.

Ще одним важливим напрямом економічної політики Г. Коля було стимулювання науково-технічного прогресу. Велика увага приділялася створенню сучасних засобів зв'язку та інформатики. Держава виділяла значні кошти на науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки. Високий технічний рівень виробництва зумовив і високу конкурентоспроможність німецьких товарів на світовому ринку. За експортом продукції машинобудування Німеч-чина в цей період випереджала усі країни світу.

Економічне зростання, яке розпочалося в 1982 р., тривало май-же десять років. У цей період відбувається докорінна перебудова технічної бази економіки. Фірми спрямовують до 50% виробничих інвестицій на модернізацію і раціоналізацію виробництва. Темпи приросту ВВП коливалися від 1,5% в 1987 р. до 5,7% в 1990 р. Ін-фляція трималася на рівні нижче 3%, але безробіття залишалося ще високим.

У 90-х роках і в перші роки наступного десятиліття динаміка економічного розвитку Німеччини характеризується вкрай низьки-ми темпами.

У 1993 р. спад економіки ФРН становив –1,3%, що було най-нижчим показником за всю післявоєнну історію країни. Того ж року кількість безробітних становила 2,2 млн чоловік, а в 1996 р. досягла 3,1 млн чол. У 1993 р. дефіцит держбюджетну становив 69 млрд ма-рок, а державний борг зріс до 1850 млрд марок.

У 1999 р. уряд Коля пішов у відставку, йому на зміну прийшла коаліція соціал-демократів і «зелених» на чолі з Г. Шрьодером. Не-зважаючи на принципові політичні розходження з християнськими демократами, уряд Шрьодера в цілому зберігав неоліберальний на-прям економічної політики. Водночас були деякі зміни в методах її здійснення.

Світова економіка

Стратегічною метою соціал-демократи вважали суттєве підне-сення життєвого рівня населення; головна їх увага зосереджена на соціальній сфері. Це стосується боротьби з безробіттям. У 1999 р. без-робіття сягнуло небезпечного рівня у 10,5%. На відміну минулим уря-дам, які допомагали безробітним збільшенням витрат на їх утримання (що не стимулювало їх в пошуках роботи), Шрьодер робив ставку на створення сприятливих умов для підприємців, для відкриття нових фірм, що веде до появи нових робочих місць. Соціал-демократи осо-бливо намагалися підтримати малий і середній бізнес.

Проте уряду соціал-демократів не вдалося здійснити стратегіч-ну мету; темпи зростання економіки були дуже низькі, а безробіття суттєво не зменшувалося.

У 2005 р. до влади в Німеччині повернулися християнські демо-крати на чолі з Ангелою Меркель; уряд сформовано коаліційний, до нього входять і представники соціал-демократів. Перед новим уря-дом постали проблеми, які вирішити в короткі строки дуже важко. Високі соціальні зобов’язання важким тягарем висять на державно-му бюджеті. Від’ємне сальдо бюджету в 2006 р. складало 67 млрд дол. Через урядовий сектор витрачається 31% ВВП на соціальні цілі. Близько 41% дорослого населення живе в основному на державні субсидії у вигляді пенсій, стипендій, допомоги по безробіттю, пенсій по інвалідності і т. ін. Наповнення бюджету здійснюється за рахунок жорсткого податкового тиску. При цьому 10% суб’єктів економічної допомоги сплачують понад 50% від своїх доходів, 20% сплачують близько 80%, а 40% тих, хто має доходи, не сплачує податків взагалі1. Така податкова система не стимулює економічну ініціативу. Однак уже в 2008 р. позитивне сальдо бюджету становило 39 млн дол.

Уряд А. Меркель першочерговим завданням вважає припинен-ня зростання бюджетного дефіциту. З цією метою передбачається скорочення бюджетного кредитування з 38 млрд євро в 2006 р. до 20 млрд євро в 2009 р. Відбудуться зміни в оподаткуванні; зокре-ма, зменшаться витрати роботодавців на соціальні виплати. До 2009 р. планувалося підвищити вік виходу на пенсію з 65 до 67 років (однаково для чоловіків і жінок); таким чином, трохи зменшаться зобов’язання по виплаті пенсій2.

Перші кроки нового уряду дали позитивні результати. У 2006 і 2007 ро-ках після тривалої стагнації темп приросту ВВП перевищив 2%. Інфляція в

1          www.project-syndicate.org

2          www.project-syndicate.org

2008 р. становила 2,8%. Але залишається високим рівень безробіття (7,9% у 2008 р.), зовнішній борг (4489 млрд дол.)1. Темпи зростання ВВП знизилися в 2008 р. до 1,3%, а в 2009 р. в економіці Німеччини розпочався спад.