Warning: session_start() [function.session-start]: open(/var/www/nelvin/data/mod-tmp/sess_dd86e2f5187bd015bdbd62580fef4847, O_RDWR) failed: Permission denied (13) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
4.2. Економічна політика розвинутих країн 4.2.1. Моделі економічного розвитку : Світова економіка. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

4.2. Економічна політика розвинутих країн 4.2.1. Моделі економічного розвитку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Економічна політика, насамперед, стратегії економічного розви-тку країни, значною мірою ґрунтується на моделі економічного роз-витку, притаманній певній країні. Незважаючи на тісну спільність соціально-економічного устрою розвинутих країн, що стала наслід-ком спільних історико-економічних умов розвитку, в економіці цих

Світова економіка

країн можна виокремити декілька моделей, які є типовими. Спіль-ним у моделях розвинутих держав є те, що механізмом їхньої дії є розвинута економіка ринкового типу; відрізняються вони деякими рисами економічних відносин, що ґрунтуються на національних традиціях або виходять з конкретної соціально-політичної ситуації всередині країни.

Кожна модель розвитку не є чимось усталеним на тривалий час. Залежно від домінуючих тенденцій світового чи національного економічного розвитку моделі зближуються за своїм змістом; з цих же причин якась країна може змінити звичну модель розвитку на іншу. Відносно групи розвинутих країн визначаються такі моделі: ліберальна, корпоративістська та соціально-ринкова1. В окремі пері-оди розвитку застосовувалася політика регулювання економіки, що одержала назву дирижизму.

Ліберальна модель розвитку притаманна США, Канаді, мен-шою мірою – Великій Британії та Ірландії. Вона характеризується мінімальним втручанням урядових структур у механізм взаємодії підприємців і робітників. Роль профспілок дуже послаблена по-рівняно з іншими країнами. Підприємці укладають контракти з на-йманцями, виходячи з конкретної ситуації на ринку праці й часто не узгоджують свої дії з профспілками. Підприємець може звільнити робітника без згоди профспілкової організації. Це надає гнучкість поведінки в ситуаціях, коли економічна кон'юнктура потребує опе-ративного скорочення персоналу. Стосунки між підприємцем та робітником будуються насамперед, на професійних якостях робіт-ника: кваліфікації, освіті, сумлінній праці. Це, втім, не означає, що профспілки в цих країнах взагалі не відіграють ніякої ролі. У США, наприклад, діє профспілкове об'єднання “Американська федерація праці – Конгрес виробничих профспілок (АФП – КВП)”, яка нара-ховує понад 13 млн членів (16% загальної чисельності робітників). Проте воно вирішує соціальні проблеми й захищає трудівників, так би мовити, на вищих рівнях соціально-економічної структури краї-ни: впливає на прийняття Конгресом законодавства з питань праці, на регулювання імміграційного руху і т. ін. Профспілки США свої дії тісно ув'язують з урядовими інститутами та об'єднаннями під-приємців. Уряд регулює соціально-економічні процеси переважно на макрорівні, законодавчо впливає на рівень цін у країні, банків-ську облікову ставку, зайнятість тощо.

1 Див. також: Ломакин В.К. Мировая экономика. – М.: Финансы, 1999. – С.352–356. 

У цілому ліберальна модель виявила свою ефективність. Висо-кий рівень доходів і заробітної плати (вищий, ніж у більшості інших країн) мирить американських робітників із деякими обмеженнями своїх прав у трудових стосунках з підприємцями. Законодавство США надає власникам фірм свободу дій у досить широких межах, і це стимулює їх підприємницьку ініціативу. Приватний сектор у США й Канаді є основою економіки, державні підприємства мають незначну частку.

Корпоративістська модель передбачає активну роль держави в регулюванні соціально-економічних відносин й високий рівень со-ціального партнерства між робітниками й роботодавцями. Ця мо-дель має два різновиди: демократичний корпоративізм та ієрархіч-ний корпоративізм.

Модель демократичного корпоративізму найбільш пошире-на в скандинавських країнах, особливо в Швеції. Ідея соціального партнерства є основою цієї моделі. Сильні профспілки здійснюють великий вплив на трудове законодавство й трудові стосунки. Завдя-ки ним встановлено високий рівень мінімальної заробітної плати, якого підприємці мусять неухильно дотримуватися. Наймання й звільнення працівника здійснюється тільки за узгодженням з проф-спілкою. Держава витрачає великі кошти на пенсійне забезпечення, на освіту й професійну підготовку робітників, на охорону здоров'я. Соціальні витрати в країнах цієї групи досить великі; у Швеції, на-приклад, вони становлять до 29% доходів трудового населення. В скандинавських країнах рівень бідності – найнижчий у групі розви-нутих країн.

Позитивною стороною демократичного корпоративізму, або шведської моделі, є високий рівень захищеності працівників і ма-лозабезпечених та економічно неактивних верств населення (пен-сіонерів, дітей, інвалідів, студентів). У той же час значні кошти на соціальні потреби лягають досить відчутним тягарем на підприєм-ців, бо підвищуються податкові ставки, відрахування до пенсійного фонду. Підприємці обмежені у своїх діях в разі економічного спаду, погіршення кон'юнктури; вони не можуть лише за своїм бажанням скоротити штат робітників, навіть якщо ситуація цього вимагає: по-трібна згода профспілки, яка неохоче дає на це згоду. Проте в ціло-му угода між підприємцями й працівниками досягається на основі консенсусу шляхом взаємних поступок; соціальні конфлікти вини-кають рідко.

Світова економіка

Демократичний корпоративізм забезпечує міцну соціальну ста-більність у країні, але дещо гальмує темпи економічного зростання; так, частка Швеції у світовій економіці поступово знижується. Все ж таки завдяки високому рівневі соціальної забезпеченості модель демократичного корпоративізму є взірцем для багатьох інших країн, особливо країн з транзитивною економікою.

Ієрархічний корпоративізм притаманний Японії, тому він одер-жав ще назву японської моделі. Її характерною особливістю є ак-тивне втручання уряду в економічне регулювання при незначній частці державної власності в економіці. Держава розробляє і втілює в життя програми економічного розвитку, регулює інвестиційну ді-яльність у країні, фінансові ринки, здійснює активну соціальну по-літику, стимулює ділову активність, зокрема методами податкової політики.

Іншою характерною рисою японської моделі є система довічно-го найму працівників. Якщо робітник чи службовець сумлінно пра-цює, фірма триматиме його на роботі аж до виходу на пенсію; навіть у скрутних для фірми ситуаціях підприємець намагається зберегти контингент кадрових робітників, переводячи їх, наприклад, на непо-вний робочий тиждень. Трудові відносини мають патерналістський характер: робітник відданий своїй фірмі й особливо її власнику (ке-рівнику); керівник, у свою чергу, турбується про свого робітника, входячи навіть у справи його особистого життя. Фірма функціонує за принципом жорсткої субординації. Підлеглий підпорядкований тільки своєму безпосередньому начальнику, він не може «через голову» начальника звернутися до того, хто стоїть щаблем вище в ієрархічній структурі керівництва фірми. Саме тому ця модель на-зивається ієрархічним корпоративізмом.

Третьою характерною рисою цієї моделі є постійне піклування про безперервне підвищення кваліфікації робітника. Існують відпо-відні для цього інституції, «гуртки самоосвіти». На це витрачають-ся значні кошти від держав і фірм, але така форма організації праці сприяє підвищенню її продуктивності.

Соціально-ринкова модель розвитку найбільш характерна для Німеччини. Важливою її рисою є підтримка малозабезпечених верств населення й взагалі тих, хто має потребу в соціальній під-тримці. Це дрібні фермери й фірми, молодь, люди похилого віку, безробітні, іммігранти. Держава в цій справі відіграє найактивнішу роль, відволікаючи бюджетні й позабюджетні кошти на соціальні

витрати. В цілому така політика знаходить підтримку підприємців і взагалі заможного населення. Проте останнім часом володарі ве-ликих фірм висловлюють невдоволення високим рівнем податків, що є неминучою платою за великі соціальні виплати. Підприємцям стає невігидним розширювати виробництво в економічному про-сторі Німеччини. Вони також намагаються скорочувати контингент робочої сили, зекономлюючи на відрахуваннях у соціальні фонди. Це сприяє тому, що в Німеччині рівень безробіття дещо вищий, ніж у більшості інших держав Європейського Союзу: так, у 2007 р. він становив 9,1%, тоді як у Великій Британії – 5,4, Нідерландах – 4,5, Бельгії – 7,6, Австрії – 4,3%. Уряд Німеччини, стурбований такою ситуацією, розглядає можливості коригування традиційної моделі у бік зниження рівня соціальних витрат.

Модель «дирижизму» була притаманна Франції й Італії в пе-ріод між двома світовими війнами й у перші повоєнні роки. Суть дирижизму полягає в досить активному втручання держави в еко-номічні процеси. Це виражається насамперед у створенні потужно-го державного сектора в національній економіці. Так, у Франції в державній власності після Другої світової війни опинилася значна частина промисловості інфраструктури, енергетика, підприємства авіаційної й автомобільної промисловості. Навіть у 80-х роках ми-нулого століття під контроль держави перейшли великі банки й промислові групи. В Італії в 30-х роках виникла велика напівдер-жавна організація – Інститут реконструкції індустрії (ІРІ). Після війни виникла ще низка великих державних об’єднань, серед яких, наприклад, Національне нафтогазове об’єднання (ЕНІ).

Дирижизм, крім існування державного сектора, включає такий вид економічного регулювання, як індикативне планування. Дер-жавними органами складаються прогнози щодо майбутнього розви-тку національної економіки в цілому й окремих галузей і надаються пропозиції щодо використання виробничих потужностей і перероз-поділу інвестицій.

Інші розвинуті країни тяжіють до якоїсь з означених моделей, хоч основні риси кожної моделі проступають тут не так виразно. З останньої чверті XX ст. все більш популярною стає ліберальна модель економічного розвитку. Водночас серед низки науковців існує думка, що ліберальна модель уже відживає свій час. Уповільнення темпів економічного розвитку провідних країн і піднесення розвитку нових індустріальних країн начебто підтверджує такий висновок. Світова

Світова економіка

економічна криза 2008–2009 рр. виявилася ще одним аргументом, що ставить під сумнів ефективність ліберальної моделі. Натомість набу-ває поширення концепція сталого розвитку економіки країни.

Існує декілька визначень поняття сталого розвитку. Найбільш повним і точним вважається таке: сталий розвиток – це теорія, що передбачає регулювання умов життя на основі чотирьох принципів:

•          задоволення основних потреб усіх людей, що живуть нині;

•          рівні стандарти цього задоволення для усього населення планети;

•          обережне, зберігаюче використання природних ресурсів;

•          збереження можливостей для майбутніх поколінь реалізовувати основні потреби1. За визначенням Г. Дейлі, «сталий розвиток – це розвиток без

зростання масштабу економіки понад якийсь розмір, що перебуває в межах підтримуючої спроможності довкілля»2. Стабільна еконо-міка означає якісний розвиток, а не кількісне зростання. Отже, як роблять висновок вчені, сталий розвиток – це розвиток без зростан-ня, тобто без виходу ресурсопотоку за межі можливостей довкілля. Його метою є достатнє, а не максимальне багатство на душу населен-ня. Розвиток повинен ґрунтуватися не на кількісному нарощуванні переробленої сировини, випуску маси товарів, а на удосконаленні технологій і гармонізації соціальних потреб. Перехід на принципи сталого розвитку має відбуватися в рамках раціонального поєднан-ня ринкової системи і державного регулювання економічних відно-син, удосконаленої координації дій усіх інститутів держави3.



Warning: Unknown: open(/var/www/nelvin/data/mod-tmp/sess_dd86e2f5187bd015bdbd62580fef4847, O_RDWR) failed: Permission denied (13) in Unknown on line 0

Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/var/www/nelvin/data/mod-tmp) in Unknown on line 0