Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
4.1. Суть і напрями економічної політики держави : Світова економіка. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

4.1. Суть і напрями економічної політики держави


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Уряд кожної країни здійснює політику, спрямовану на регу-лювання економічного розвитку. Основна мета економічної полі-тики – сприяння позитивним зрушенням у національній економі-ці, підвищенню добробуту населення, зміцненню позицій країни в міжнародних економічних відносинах. На різних етапах розвитку економіки країни перед урядом постають різні цілі, тому економічні політика не буває раз і назавжди визначеною. Проте її основні па-раметри можуть бути досить усталеними навколо певних принци-пів, які формують економічні моделі розвитку. Визначення власної моделі економічного розвитку – важлива й необхідна справа уряду й політичних сил країни. При її вирішенні необхідно враховувати сучасний стан економіки країни, її ресурсний потенціал (трудові й природні ресурси, науково-технічну базу), особливості соціально-політичних відносин, ступінь участі країни в міжнародному поділі праці, її геополітичне положення – тобто можливості країни. Вихо-дячи з цього, слід визначити мету, якої має досягти держава в сво-єму соціально-економічному розвитку. Коли мета сформульована більшістю населення (це визначається, зокрема, підтримкою певних політичних сил на виборах), а нерідко й зафіксована в конституції, уряд країни розробляє й здійснює заходи щодо її досягнення.

Економічна політика держави складається з макроекономічної і мікроекономічної політик. Макроекономічна політика спрямова-на на досягнення внутрішнього й зовнішнього балансу економіки. Об’єктами її регулювання є валютні курси, бюджет, платіжний ба-ланс, національний доход, ціни тощо. Головними елементами мікро-

Світова економіка

економічного регулювання є товари, послуги, капітал, робоча сила, технології, окремі підприємства.

Економічна політика може мати короткостроковий (1–2 роки) і довгостроковий термін реалізації. Короткострокова політика зви-чайно називається поточною, довгострокова – стратегією еконо-мічного розвитку. Стратегія економічного розвитку (економічна стратегія) країни являє собою економічну політику уряду, розрахо-вану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку. Економічна стратегія – це довго-строкові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри уряду стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, подат-ків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.

Розроблення економічної стратегії починається з визначення головної цілі розвитку. Це найбільш складний і відповідальний еле-мент стратегії. Ціль (мета) повинна відповідати таким вимогам:

1.         Вона має бути об’єктивно реальною, тобто такою, що може бути досягнутою взагалі. Інакше мета являтиме собою ілюзію, утопію. Прикладом можуть бути уявлення соціалістів-утопістів про ідеаль-не суспільство. Значна кількість сучасних філософів, економістів, політологів вважає утопією побудову комуністичного суспільства.

2.         Здійснення визначеної мети реально можливе саме в цій країні, тобто мета повинна відповідати об’єктивним можливостям да-ної країни. Наприклад, якщо невелика країна, що розвивається, з низьким рівнем виробництва й вкрай обмеженими ресурсами ставить собі за мету перетворення на найпотужнішу державу в світі, то реальність досягнення цієї мети маловірогідна.

3.         Визначені строки досягнення мети повинні бути реальними. Якщо цілі стратегії не досягнуто в задекларований строк, то це підриває привабливість стратегічної ідеї в людських масах. Так, у 1961 р. в Програмі КПРС було проголошено, що комунізм буде в цілому побудовано в СРСР вже у 80-х роках минулого століття. Нере-альність цього плану була очевидною для фахівців, але маси в це вірили; через двадцять років велике розчарування охопило зна-чну частину населення країни. До того ж неправильно визначені строки досягнення мети, їх штучне прискорення ведуть до нераці-онального використання ресурсів, зниження ефективності еконо-міки в цілому. У Китаї, в пору «великого стрибка» було переведено нанівець значну частину матеріальних і людських ресурсів заради перемоги комуністичного устрою в найшвидші строки.

 

4.         Цілі і строки стратегії повинні реально співвідноситись із наяв-ними в країні матеріальними, людськими і фінансовими ресур-сами, а також з можливим залученням кредитів, інвестицій та фінансової допомоги з інших країн та міжнародних організацій.

5.         Ціль не визначається «раз і назавжди», вона не повинна стати догмою. Із суттєвою зміною внутрішніх і зовнішніх обставин змінюється і головна ціль, а відповідно і вся стратегія економіч-ного розвитку країни.

6.         Зміст мети повинен бути чітко, лаконічно сформованим і охо-плювати найважливіші сфери соціально-економічного життя країни. Мета визначає, що являтиме собою економіка країни по завершенні строку стратегії. Визначаються найважливіші пара-метри: характер економічних відносин, структура економіки, макроекономічні показники, рівень життя населення. У страте-гічній програмі можуть визначатися й проміжні цілі, наприклад, вступ країни до важливих міжнародних спільнот і організацій (наприклад, щодо України – то це ЄС). Пріоритетною ціллю економічної стратегії демократичної держави є людина, підне-сення її добробуту, створення гідних умов для всебічного розви-тку особистості. Стратегічна мета визначається як подолання несприятливого

(або недостатньо сприятливого) сьогоднішнього стану економіки країни й досягнення більш високих параметрів її розвитку. Найчас-тіше стратегії розробляються тоді, коли економіка країни перебуває в складному, а то й кризовому становищі.

Після визначення головної мети наступним етапом розроблен-ня стратегії є визначення методів її досягнення. Сукупність заходів, які застосовує уряд для досягнення стратегічної мети, є стратегіч-ною політикою.

Стратегічна політика починається з визначення необхідних фі-нансових, виробничих і людських ресурсів, які необхідні для реа-лізації поставлених цілей. Далі розробляється механізм реалізації стратегічної мети, тобто виявляються заходи уряду щодо регулю-вання економіки в основних її сферах, створюються необхідні інсти-тути, фонди, залучаються (в разі необхідності) іноземні й міжнарод-ні кошти для вирішення тих чи інших стратегічних завдань.

У процесі реалізації стратегії уряд вирішує низку задач. Серед основних завдань на макрорівні є забезпечення повної зайнятості, стабільності цін, економічного зростання, рівноваги платіжного ба-

Світова економіка

лансу; на мікрорівні – ефективне використання ресурсів. Оскільки одночасне вирішення цих та інших завдань рідко буває можливим, то виокремлюються пріоритетні цілі на кожному етапі здійснення стратегії.

Пріоритетні цілі звичайно групують за трьома напрямами: еко-номічні, соціальні й екологічні.

Реалізація стратегічних цілей досягається звичайно за допомо-гою таких заходів, як контроль за рівнем цін та доходів; підтримка пріоритетних галузей і компаній; антимонопольна політика; регіо-нальна політика; регулювання валютного курсу; податкова політика та ін.

Реалізація стратегії економічного розвитку передбачає фор-мування відповідної законодавчої бази, що забезпечувала б упро-вадження необхідних заходів щодо реформування економіки й здійснення стратегічної політики. Необхідною умовою ефективної дії механізму реалізації стратегії є зміцнення кредитно-фінансової системи держави, оскільки рішучі економічні перетворення потре-бують значних бюджетних витрат та капіталовкладень з боку фірм, приватних банків тощо.

Здійснення кожної стратегії призначається на довгі строки, але не назавжди. По досягненню стратегічної мети дія даної стратегії закінчується й розробляється нова стратегія відповідно з новими умовами, що складаються в державі, і цілями, яких прагне досяг-ти суспільство. За строком дії економічні стратегії поділяються на середньострокові (до 10 років) і довгострокові (понад 10 років). Найчастіше середньострокові стратегії розробляються на 5 років; типовим прикладом таких стратегій є п`ятирічні плани розвитку народного господарства СРСР, п`ятирічні плани існують у Китаї та в деяких інших державах. Довгострокові стратегії звичайно розро-бляються на 10, 15, 20 років. На більш тривалий строк стратегії, як правило, не розраховуються, бо дуже важко, практично неможливо, передбачити ситуацію в країні і навколо неї на декілька десятиліть уперед в умовах світу, який швидко змінюється.

Середньострокові стратегії звичайно спрямовані на швидке й ефективне подолання кризових явищ, суттєве прискорення темпів розвитку економіки, технічну й структурну її перебудову. Вони ха-рактеризуються більш детальною розробкою параметрів розвитку і заходів по їх досягненню. Післявоєнні стратегії європейських країн і Японії були саме середньостроковими.

 

Часто довгострокові й середньострокові стратегії поєднуються. В такому разі середньострокова стратегія розглядається як проміж-ний етап здійснення довгострокової стратегії.

Важливим напрямом, складовою частиною національних стра-тегій є зовнішньоекономічна політика, яка безпосередньо залучає країну до глобального простору міжнародних економічних відно-син. Але й внутрішня економічна політика держави формує, хоч і опосередковано, міжнародний аспект національної стратегії (на-приклад, впливаючи на темпи економічного зростання, галузеву структуру народного господарства, рівень цін на товари та послуги, ємність внутрішнього ринку тощо).

Крім національних стратегій, реалізуються також стратегії на ма-крорегіональному й глобальному рівнях. Стратегії економічного роз-витку з високим ступенем обґрунтування й деталізацією за напряма-ми розробляються Європейським Союзом; дещо менш деталізовані стратегії діють у інших регіональних інтеграційних формуваннях.

Стратегії є, таким чином, важливою формою економічної політи-ки уряду. Надалі, при характеристиці економічних політик держав, мова йтиме переважно саме про стратегії економічного розвитку. Але й поточна політика має важливе значення, особливо в критич-них ситуаціях, як, наприклад, світова фінансова криза 2008–2009 років. Тоді увага зосереджується на короткострокових, але ефектив-них заходах по подоланню негативних явищ.

Економічна політика структурно дуже розгалужена, обіймає значну кількість сфер. Узагальнено можна визначити такі пріори-тетні сфери: торгівля, виробництво (промисловість, сільське госпо-дарство, транспорт і зв’язок тощо), валютно-кредитна система, со-ціальна сфера, зовнішньоекономічні зв’язки.

Розглянемо докладніше економічні політики груп держав і між-народних інтеграційних угруповань.