3.2. Регіонально-інтеграційні угруповання в Європі 3.2.1. Європейський Союз – ЄС


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Європейський Союз утворено згідно з Маастрихтською угодою, що була підписана 7 лютого 1992 року; дія угоди розпочалася з 1 січня 1993 р. Як уже було сказано, ЄС являє собою вищий ступінь еволюції західноєвро-пейської інтеграції, яка пройшла стадії Європейського об’єднання вугілля і сталі та Європейського економічного співтовариства («Спільного ринку»).

Започаткували Європейський Союз шість країн, а нині в його складі нараховується 27 країн-членів. Нагадаємо еволюцію форму-вання Європейського Союзу.

У травні 1950 р. тодішній міністр закордонних справ, а згодом прем’єр-міністр Франції Робер Шуман запропонував Франції, ФРН та будь-якій іншій європейській державі об’єднати ресурси у вугле-добувній та сталеливарній промисловості. Ця пропозиція одержала назву «Декларація Шумана». Через рік, у квітні 1951 р., Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди й Люксембург підписали в Па-рижі договір про заснування Європейського об’єднання вугілля й сталі.

«Декларація Шумана» виходила за межі суто економічного об’єднання. Головною метою було припинення тривалої ворожне-чі між європейськими країнами, об’єднання політичне, культурне, утворення єдиної європейської спільноти, яка б назавжди відверну-ла протистояння між націями континенту. В основу об’єднаної Єв-ропи покладалися принципи миру, демократії, рівноправного спів-робітництва між країнами.

Ініціатори європейської інтеграції розуміли, що об’єднання Єв-ропи – тривалий процес. І було визнано, що його слід починати з економічної сфери. Для успішності процесу інтеграції необхідно було сформувати правову базу, систему інститутів, частина з яких мала б наднаціональний характер.

У березні 1957 р. та сама «шістка» підписує в Римі Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства та Євро-пейського Співтовариства з атомної енергетики. В Договорі про цілі його заснування сторони зазначають:

«... Сповнені рішучості закласти основи для дедалі більш тісно-го союзу європейських народів, прийнявши рішення забезпечити економічний і соціальний прогрес своїх країн шляхом здійснення спільних дій, спрямованих на усунення бар’єрів, що розділяють Єв-

Світова економіка

ропу, підтверджуючи, що основною метою їх зусиль є невпинне по-ліпшення умов життя і праці своїх народів, визнаючи, що усунення існуючих перешкод потребує узгоджених дій, покликаних гаранту-вати сталий розвиток, збалансовану торгівлю і чесну конкуренцію, спонуковані прагненням зміцнити єдність економік своїх країн і забезпечити їх гармонійний розвиток шляхом зменшення різниці між різноманітними районами і подолання відсталості районів, що перебувають у менш сприятливих умовах, сповнені бажання спри-яти за допомогою проведення спільної торгової політики поступо-вому усуненню обмежень у міжнародному товарообміні, маючи на меті підтвердити солідарність, що зв’язує Європу та іноземні дер-жави, і бажаючи забезпечити їх процвітання відповідно до прин-ципів статуту Організації Об’єднаних Націй, сповнені рішучості зміцнити за допомогою такого об’єднання ресурсів мир та свободу та закликаючи інші народи Європи, що поділяють їх ідеали, приєд-натися до їх зусиль, вирішили створити Європейське Економічне Співтовариство...»1.

«Римські договори» набули чинності 1 січня 1958 р. Того самого року було засновано Європейську парламентську асамблею, пре-зидентом якої обрана Робера Шумана.

Економічна співпраця «шістки» починає поглиблюватися. У 1960 р. було утворено Європейський соціальний фонд, завданням якого передбачалося сприяти працевлаштуванню та професійній мобільності працівників між країнами-членами. В 1962 р. започат-ковано проведення єдиної сільськогосподарської політики як важ-ливого елемента інтеграції. Утворено Європейський фонд організа-ції і гарантування сільського господарства (ФЕОГА).

Тривалий час «шістка» була, по суті, замкненим угрупованням і не поповнювалася новими членами. Більше того, президент Франції Шарль де Голль заявив, що його країна категорично проти вступу Великої Британії до ЕЄС. Причина полягала в тому, що Франція боялася появи у Співтоваристві ще одного потужного конкурента, до того ж тісно пов’язаного політично з США. Але, з іншого боку, ЕЄС звертає увагу на ринки країн, що розвиваються, особливо на африканські країни, які в минулому були здебільшого колоніями Франції, Бельгії, Німеччини. З них сімнадцятьом країнам було за-фіксовано асоційоване членство спеціальною конвенцією в місті Яунде (Камерун).

1 http:// oldeurope21.kiev.ua/ukranian/program 

Інтеграційний процес набуває подальшого поглиблення. В 1965 р. було об’єднано виконавчі структури ЕОВС, ЄЕС та Євратома. В 1968 р. було укладено договір про митний союз; таким чином, еконо-мічна інтеграція піднялася на новий, вищий щабель.

Нарешті, через 20 років після об’єднання «шістки», вона починає розширюватися за рахунок нових членів. У 1972 р. підписують дого-вір про вступ до Європейського Співтовариства Велика Британія, Ір-ландія, Данія та Норвегія. Втім, Норвегія так і не стала членом Спів-товариства через негативний результат референдуму населення щодо цього питання. Інші три країни стали членами ЄЕС у 1973 р.

В порядку поглиблення інтеграції в 1972 р. було прийнято рі-шення про створення європейського фонду валютного співробітни-цтва, а також визначено нові сфери діяльності співтовариства: про-ведення спільної регіональної, соціальної, енергетичної політики та політики щодо охорони довкілля. Спрогнозовано, що економічний та валютний союз буде утворений у 1980 р.; проте, це був занадто оптимістичний прогноз. У 1974 р. створюється Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР).

Продовжується розширення складу Європейського Співтовари-ства. У 1981 р. до нього приєдналася Греція, у 1986 р. – Іспанія й Пор-тугалія, у 1994 р. – Австрія, Швеція й Фінляндія. Напередодні прого-лошення Європейського Союзу ЄЕС нараховувало 15 членів. У 2004 р. воно поповнилося ще десятьма членами, а після вступу Болгарії та Румунії в 2007 р. Союз складається з 27 країн (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

ВВП держав – членів ЄС (за ПКС), 2008 р.1

 

Країна ВВП

 

            абс., млрд дол.          % до ЄС         на душу населення, тис. дол.

Німеччина      2 863   18,7     34,8

Велика Британія        2 281   14,9     37,4

Франція          2 097   13,7     32,7

Італія   1 801   11,7     31,0

Іспанія            1 378   9,0       34,1

Нідерланди    688      4,5       41,3

Польща           685      4,5       17,8

Бельгія            399      2,6       38,3

Швеція           358      2,3       39,6

Греція 351      2,3       32,8

www.cia.gov

Світова економіка

Продовження табл. 3.1

Австрія           325      2,1       39,6

Румунія           278      1,8       12,5

Чехія   274      1,8       26,8

Португалія      245      1,6       22,0

Данія   214      1,4       38,9

Угорщина      204      1,3       20,5

Фінляндія       201      1,3       38,4

Ірландія          199      1,3       47,8

Словаччина   123      0,8       22,6

Болгарія          96        0,6       13,2

Литва 66        0,4       18,4

Словенія        62        0,4       30,8

Латвія 42        0,3       18,5

Люксембург   41        0,3       85,1

Естонія           29        0,2       21,9

Кіпр    23        0,2       29,2

Мальта           10        0,1       24,2

ЄС      15 333 100,0   33,8

Після утворення митного союзу і спільного ринку настала черга підготовки до валютного союзу, шлях до якого виявився досить до-вгим. У 1978 р. в Брюсселі було прийнято рішення про впроваджен-ня валютної системи, в основі якої була б єдина грошова одиниця – екю. З 1979 р. європейська валютна система вступила в дію. З 1 січня 1999 р. було введено нова валюту – євро, яка замінила собою екю.

Важливою подією інтеграційного процесу стало підписання в 1985 р. у м. Шенген (Люксембург) угоди, яка відома як Шенген-ська угода, про скасування прикордонного контролю між Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембургом та Нідерландами. Згодом Шенгенську угоду підписали й інші члени Співтовариства.

У Шенгенській угоді зазначалося, що для громадян країн ЄЕС формальності на спільних кордонах значно спрощуються. Здійсню-ється лише візуальний контроль за приватними транспортними засобами, які перетинають кордони на малій швидкості, але не зу-пиняючись. Передбачалося спрощення порядку переміщення для громадян, які проживають у районах, розташованих поблизу спіль-них кордонів. Угода визначила необхідність координації митних служб і поліції з метою боротьби із злочинністю. Водночас контроль за пересуванням громадян переносився на зовнішні кордони, й цей контроль ставав більш пильним і суворим. Окремо було оговорено

 

про необхідність запобігання нелегальній міграції з країн, що не є членами ЄЕС.

У 1986 р. підписано Єдиний європейський акт, що доповнював і уточнював Римський договір. Нарешті, в 1991 р. в Маастрихті (Ні-дерланди) було прийнято проект договору про утворення Європей-ського Союзу. Договір підписано в 1992 р., а чинності він набув у листопаді 1993 р.

Маастрихтською угодою підтверджується спадкоємність осно-вних принципів і здобутків Європейського товариства і водночас визначається, що з її прийняттям розпочинається нова стадія в про-цесі європейської інтеграції1. Союз засновується на базі Європей-ського Співтовариства, доповненого сферами політики і новими формулами співробітництва.

Головною метою Європейського Союзу проголошується спри-яння інтегруванню Європи в єдине економічне й політичне ціле для подальшого економічного й соціального прогресу її народів. Зі зміс-ту головної мети випливають такі основні цілі:

•          досягнення високого рівня економічного розвитку й зайнятості;

•          утворення єдиного простору без внутрішніх кордонів;

•          створення економічного й валютного союзу;

•          здійснення спільної зовнішньої політики;

•          здійснення в майбутньому спільної оборонної політики;

•          захист прав та інтересів народів Союзу шляхом запровадження

спільного громадянства.

У 1997 р. було підписано Амстердамський договір, який уточ-нив і розширив положення Маастрихтського договору. В ньому під-тверджено цілі Європейського Союзу, а крім того, доповнено розділ щодо здійснення спільної зовнішньої політики й політики безпеки. Амстердамський договір містить також окремий розділ про дотри-мання державами – членами ЄС принципів демократії, прав лю-дини й пріоритету законності, утворення «зони свободи, безпеки й справедливості» в інтересах громадян. Наголошена необхідність боротьби з тероризмом, расизмом, контрабандою, злочинністю.

Відповідно до Маастрихтського й Амстердамського договорів цілі Європейського Союзу визначаються таким чином: 1.   Сприяння здійсненню збалансованої й довгострокової соціаль-ної й економічної політики, зокрема, шляхом утворення просто-ру без внутрішніх кордонів, шляхом економічного й соціального

1 Європейський Союз. Консолідовані договори. – С. 13.

Світова економіка

вирівнювання, створення економічного й валютного союзу, за-провадження єдиної валюти. Зазначимо, що цей пункт практич-но вже виконано.

2.         Затвердження Європейського співтовариства на міжнародній арені, зокрема, шляхом здійснення спільної зовнішньої політи-ки й політики в галузі суспільної безпеки, що передбачає в разі необхідності створення системи спільної оборони.

3.         Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасників шляхом запровадження громадянства Союзу.

4.         Розвиток тісного співробітництва в галузі судової практики й внутрішніх справ.

5.         Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства й ви-значення заходів для подальшого підвищення ефективності його функціонування.

Діяльність ЄС ґрунтується на загальних принципах міжнарод-ного співробітництва:

•          вірність принципам свободи, демократії та поваги людських прав;

•          визначення верховенства права;

•          поважання національної ідентифікації держав-членів. До компетенції Європейського Союзу належать такі функції:

•          скасування митних податків і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів між державами-учасницями;

•          спільна торговельна політика;

•          спільна аграрна політика;

•          спільна транспортна політика;

•          зближення національних законодавств держав-учасниць з ме-тою нормального функціонування спільного ринка;

•          політика в соціальній сфері;

•          політика захисту довкілля;

•          підвищення конкурентоспроможності промисловості Європей-ського Союзу;

•          сприяння дослідженням і технологічному розвитку;

•          сприяння досягненню високого рівня охорони здоров’я;

•          сприяння розвиткові освіти, професійного навчання й культури;

•          політика співробітництва у сприянні всебічного розвитку держав-членів;

•          заходи в галузі енергетики;

•          асоціація з іноземними країнами для розширення торгівлі й спільного сприяння економічного й соціального розвитку.

 

Тривале існування європейського інтеграційного співтовари-ства, яке нині має форму Європейського Союзу, показало ефектив-ність його політики практично в усіх сферах. Особливо вражаючи-ми є соціально-економічні наслідки інтеграції. Європейський Союз перетворився на потужний світовий центр економічного й політич-ного тяжіння, на впливову силу в міжнародних відносинах. Цим пояснюється прагнення цілої низки держав, у тому числі України, стати повноправним членом інтегрованої Європи.