2.3.5. Економіка Китайської Народної Республіки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Китай є найбільшою країною світу за численністю населення і третьою за розмірами території. В останню чверть минулого сто-ліття Китай показав надзвичайно високі темпи розвитку й стрімко наблизився до найпотужніших в економічному відношенні країн. Зростає його геополітична вагомість. Є підстави вважати, що вже в найближчі десятиліття Китай перетвориться на один з визначних феноменів у розвитку світової економіки.

За розмірами ВВП, розрахованими за поточним курсом, Китай посідає четверте місце в світі (4222 млрд дол. у 2008 р.); в розрахун-ку ж за паритетом купівельної спроможності валют (ПКС) він уже вийшов на друге місце, після США (7,8 трлн дол. у 2008 р.), на 3 трлн обігнавши Японію. За цією методикою розрахунку частка Китаю в світовому валовому продукті становила в 2008 р. 11% (США – 20, Японія – 6%). За обсягом промислового виробництва Китай також посідає друге місце в світі після США, його частка становить 11,5%, а за обсягом сільськогосподарської продукції він випереджає всі країни світу – 24% (Індія – 11, США – 7%)2.

Китай займає перше місце в світі за видобутком вугілля, вироб-ництвом чорних металів, цементу, велосипедів, зерна (в тому числі рису), бавовни, м’яса, мінеральних добрив, бавовняних тканин, одя-гу, взуття, за поголів’ям свиней, виловом риби. Друге місце він по-сідає за виробництвом електроенергії, хімічних волокон, вовняних тканин. Третє – за виробництвом шовкових тканин, сої, вантажоо-боротом залізничного транспорту. Китай також знаходиться серед лідерів за виробництвом металорізальних верстатів, устаткування

1          www.cia.gov.

2          МЭ и МО. – 2001. – №9. – С. 94–95, 105.

 

для гірничошахтної та металургійної промисловості, локомотивів та вагонів, цукру, чаю.

Водночас у Китаї поки що дуже низькі економічні показники в розрахунку на душу населення. Розмір ВВП на душу населення ста-новить усього лише 6,1 дол. Виробіток ВВП на одного зайнятого (за ПКС) – 10,2 тис. дол. (США – 83,3 тис., Японія – 57,4, Росія – 19,5 тис.), що є свідченням низької продуктивності праці.

За межею бідності проживає 8% населення Китаю, або 167 млн. чол. Понад половину населення має душовий доход не більше 2 дол. на день.

Інтерес до Китаю з боку бізнесменів провідних країн активізу-ється великою потенційною ємністю китайського ринку; за оцінкою фахівців, у середині 90-х років минулого століття вона становила 300 млрд доларів1. Китай вже тепер притягує значну кількість пря-мих зарубіжних інвестицій. Обсяг іноземних інвестицій у Китаї в 2007 р. становив близько 70 млрд дол., а всього в китайську економі-ку вкладено понад 758,9 млрд дол. ПІІ2.

Китай є сильною країною у військовому відношенні, має ядер-ну зброю, володіє потужним військово-промисловим комплексом. При цьому він не приєднався до жодного військового блоку, здій-снює цілком самостійну зовнішню і внутрішню політику. Політич-ний авторитет Китаю досить високий і дедалі зростає. З 60-х років Компартія й уряд Китаю намагаються сформувати й зміцнити об-раз держави як лідера «третього світу», тобто країн, що розвива-ються. Проте ясно, що Китай не належить до цієї групи країн ні в соціально-економічному відношенні (це країна з перехідною еконо-мікою), ні в політичному (бо це країна з комуністичним режимом). Втім, за класифікацією деяких міжнародних організацій Китай від-носять саме до цієї групи: критерієм тут виступає низький показник ВВП на душу населення.

Авторитет Китаю серед країн, що розвиваються, в 60 – 80-х ро-ках ґрунтувався саме на його самостійності як потужної держави й умисному дистанціюванню від двох «наддержав» світу. Поширенню політичного впливу Китаю на регіон Південно-Східної Азії сприяє також значна кількість етнічних китайців, що мешкають тут, так званих «хуацяо».

1          Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В.П. Колесова и

М.Н. Осьмовой. – С. 336

2          Газ. „Зеркало недели”. – 2006. – №49.

Світова економіка

Уряд Китайської Народної Республіки офіційно вважає Тай-вань своєю територію; формально це визнано майже всіма держава-ми (в тому числі США) і міжнародним організаціями. Фактично ж Тайвань є самостійною державою зі своїм урядом і особливостями соціально-економічного устрою.

Особливий статус у складі Китаю має Сянган (Гонконг). До 1997 р. він був британською колонією, після чого був офіційно пе-реданий до китайської юрисдикції. Сянгану надано високий ступінь самоуправління: право здійснювати адміністративне управління, законодавчу й судову діяльність, самостійну імміграційну й подат-кову політику. До 2047 р. Сянгану гарантується незмінність його соціально-економічного устрою. Це має важливе значення, оскільки економіка Сянгану розвивається на чисто капіталістичних засадах, на відміну від соціалістичної економіки Китаю. Збереження особли-вого статусу Сянгану вигідне китайському уряду через надзвичайно глибоку зануреність цього невеличкого анклаву у світовий ринок.

Китай належить до країн з багатогалузевою економікою. Про-відна роль належить промисловості, частка якої у ВВП становить 49,2%; частка сільського господарства – 10,6, послуг – 40,2%.

У промисловості Китаю поєднуються традиційні «старі» галузі (текстильна, вугільна, металургійна) з новими (нафтопереробною, хімічною, авіаційною, космічною, електронним машинобудуван-ням). У важкій промисловості працює понад 60% усіх промислових робітників, тут виробляється половина промислової продукції1.

Основою енергетики є кам’яне вугілля, запасами якого Китай за-безпечує себе повністю. За видобутком вугілля Китай займає перше місце в світі; 80% вугілля видобувається шахтним способом. Пере-важна частина вугілля споживається промисловістю, особливо лег-кою і харчовою промисловістю. Це означає, що в основному вугілля спалюється в заводських печах, а не на електростанціях. Панування вугілля в паливно-енергетичному комплексі спричинює сильне за-бруднення довкілля. Останнім часом зростає видобуток нафти.

За виробництвом електроенергії Китай вийшов на друге місце в світі (в 2007 р. було вироблено 3256 млрд кВт-год. електроенергії). Теплови-ми електростанціями виробляється 80% електроенергії, ГЕС – 19, атом-ними – 1%. Незважаючи на високі абсолютні обсяги виробництва елек-троенергії, її все ще не вистачає для потреб народного господарства.

1 Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В.В. Воль-ского. – М., – 2001. – С. 510. 

Чорна металургія Китаю забезпечена всіма видами власної си-ровини. За виробництвом чорних металів Китай посідає перше місце в світі. Проте виробляються переважно рядові сорти металу; високоякісна сталь, прокат, легуючі метали імпортуються в значній кількості. Технічний рівень металургійних заводів Китаю поки що невисокий.

Кольорова металургія розвивається високими темпами, проте країні не вистачає алюмінію, міді, свинцю й цинку, вони імпорту-ються. На експорт йде понад половину виробленого олова, ртуті, сурми й вольфраму.

Машинобудування характеризується великою кількістю під-приємств, серед яких значна частина – дуже дрібні, напівкустарні заводи. В цілому Китай забезпечує себе основною продукцією ма-шинобудування. Проте щодо верстатобудування, електротехніки, приладобудування, авіабудування, то рівень їхньої якості недостат-ній. Багато типів такої техніки імпортуються. Це стосується також і деяких видів устаткування. Останнім часом швидко зростає вироб-ництво електронної техніки – як виробничої, так і побутової. За ви-робництвом радіоприймачів і телевізорів Китай посідає перше міс-це в світі. Випускається велика кількість електронно-обчислюваних машин, калькуляторів. Китай належить до провідних країн за вироб-ництвом пральних машин і холодильників. У Китаї нараховується 820 млн. користувачів телефонним зв’язком, у тому числі 547 млн мають мобільні телефони; Інтернетом користується 253 млн чол1.

У хімічній промисловості відзначається виробництво мінераль-них добрив, за яким Китаю належить перше місце в світі; переважає виготовлення азотних добрив (близько 80%). Продукція органічної хімії (полімери тощо) не покриває потреб промисловості Китаю. Проте виробництво деяких видів цієї продукції має вже значні об-сяги: за виробництвом пластмас і синтетичних смол Китай посідає четверте місце в світі. Китай є також одним з найбільших світових виробників фармацевтичної продукції.

Легка промисловість орієнтується як на широкий внутрішній ри-нок, так і на зовнішній. Вона добре забезпечена власною сировиною і дешевою робочою силою. У текстильній промисловості пануючу по-зицію має бавовняна промисловість. Китай виробляє бавовняних тка-нин більше, ніж разом узяті Індія, США та Японія – країни, що також відзначаються розвитком цієї галузі. За випуском шовкових тканин у

1 www.cia.gov

Світова економіка

цілому (з натуральної та синтетичної сировини) Китай посідає третє місце в світі, але за виготовленням натурального шовку – перше. Ки-тай є світовим експортером дешевого й зручного одягу й взуття.

У харчовій промисловості Китаю провідні ролі відіграють ри-соочисна й борошномельна промисловість; за обсягом виробництва вони є найбільшими в світі. Китай вийшов на перше місце за вироб-ництвом м’яса, обігнавши США. Він випередив Японію за виловом риби й також посів перше місце в світі.

Значна увага приділяється залученню здобутків науково-технічного прогресу в економіку, зокрема в промисловість. Витрати на НДДКР у 2006 р. дорівнювали 136 млрд дол., або 1,3% від ВВП.

Сільське господарство Китаю за обсягом виробництва про-дукції не має рівних у світі. Провідною галуззю залишається зем-леробство, на яке припадає більше половини всього виробництва в сільському господарстві. В землеробстві переважає вирощування зернових: на рис припадає 35% вартості продукції, на пшеницю – 19, кукурудзу – 20% (станом на 2000 рік)1. Китай посідає перше місце в світі за виробництвом рису і пшениці, друге – за виробництвом кукурудзи (після США).

Китай виробляє більше всіх у світі бавовни. Він є одним з най-більших виробників сої (третє місце) й арахісу. Із цукрових культур вирощуються буряки і тростина. За виробництвом тютюну Китай по-сідає перше місце в світі, за виробництвом чаю – друге (після Індії).

Китай набагато обігнав інші країни за поголів’ям свиней і увій-шов до лідируючої групи за поголів’ям великої рогатої худоби, овець і кіз. Проте продуктивність скотарства поки що невисока.

За роки реформи сільське господарство увійшло в багатогалузеву структуру економіки села, куди входять промисловість, торгівля, тран-спорт, послуги та ін. Частка несільськогосподарських галузей у 1995 р. досягла 80%. Наразі так звана “сільська промисловість” Китаю є не лише одним з основних постачальників споживчих товарів, а й енерго-носіїв, деталей та вузлів для обробної промисловості, хімічних добрив і отрутохімікатів для сільського господарства. Їхня частка становить по-над 50% у виробах з шовку і трикотажу, 95 – цегли, черепиці та дрібних сільгоспзнарядь, 35 – шкіряного взуття, 40 – цементу і вугілля.

Наявним є загострення суперечностей між зміненою структу-рою суспільного попиту на сільгосппродукти та існуючою виробни-1 ADB Publication – Key Indicators of Developing Asia and Pacific Countries Peo¬ple’s Republic of China, 2001. – P. 123. 

чою структурною сільського господарства. Іншими словами, намі-тилася тенденція до скорочення споживання низькосортових видів зерна і розширення попиту на високоякісне зерно рису і пшениці, а також продукцію тваринництва. Відтак стає злободенною потребою проблема вдосконалення виробничої структури сільського госпо-дарства відповідно до реального ринкового попиту.

Зростаючу роль в умовах реформування економіки Китаю віді-грає сфера послуг, зокрема торговельних. За рахунок приватних і кооперативних організацій у повсякденному житті громадян Китаю обсяг відповідних послуг зростає, з’являються нові торговельні по-слуги, ринки. Так, за 1973 – 1997 рр. обсяг роздрібного товарообігу зріс більше ніж у 9 разів1.

Економічна реформа неминуче торкнулась і сфери фінансів, оскільки вона як складова дореформеної економіки Китаю відстава-ла від чинників міжнародних стандартів у зв’язку з нерозвинутістю фінансово-кредитних механізмів.

В умовах економічної реформи ситуація поступово змінювалася на краще в частині нарощування обсягів кредитно-грошових опе-рацій, наповнення їх якісно новими інструментами і механізмами, операціями і послугами, які не застосовувалися раніше.

Внаслідок цього протягом 90-х років в економіці Китаю помітне місце зайняв фондовий ринок з двома основними біржами в Шанхаї і Шеньчжені. Функціонують трастові інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, з’явилися державні спеціалізовані банки, які реформуються в ко-мерційні. Розвиваються нові види кредитно-грошових операцій, зокрема ринок короткострокового і міжфілійного кредитування, трастові опера-ції, використання в розрахунках кредитних карток, операції з цінними паперами. Ринок цінних паперів втратив своє периферійне значення і перетворився в центр економічних процесів у народному господарстві.

Фінансовий стан Китаю виявився достатньо міцним. Саме цим ба-гато в чому можна пояснити те, що фінансова криза в Азії, яка болюче вдарила по економіці багатьох країн Південно-Східної Азії, безпосе-редньо не торкнулася економіки Китаю. Справа в тому, що високе по-зитивне сальдо платіжного балансу Китаю (40 млрд у 1997 р.) і великі золотовалютні резерви (140 млрд дол. у Китаї і близько 100 млрд дол. у Сянгані) не дали змоги втягнути китайську економіку у вир фінансо-вої кризи. До того ж певна закритість китайського фондового ринку від

1 Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – С. 344.

Світова економіка

зовнішніх ринків капіталу, наявність сильного державного контролю над фінансами сприяли його малосприйнятності до спекулятивних комбінацій на валютному і фондовому ринках азіатських країн1.

Динаміка економічного розвитку Китаю в цілому відзначається позитивними макроекономічними показниками. Проте вони не завжди відбувають якісний стан економіки. Так, навіть у роки економічної роз-рухи часів «великого стрибка» промисловість показувала «плюс» у ди-наміці за рахунок зростання неякісної продукції (металу, машин), що була практично непридатна до використання. Але й за цих умов китай-ська статистика зафіксувала зниження темпів зростання в 60-ті роки, що відповідало наслідкам авантюрної політики Мао Цзедуна.

Таблиця 2.25

Темпи зростання ВВП Китаю, %2

 

Пересічно       2006    2007    2008

1971 1980       1981 1985       1986 1990       1991 1995       1996 2000       2001 2005      

           

           

 

8,3       13,2     9,2       15,1     9,8       8,8       11,6     13,0     9,8

Як бачимо з табл. 2.25, найвищих темпів приросту в економіці Китаю було досягнуто в першій половині 90-х років. У другій по-ловині цього десятиліття темпи уповільнилися, що було, зокрема, наслідком політики стримання економічного зростання, щоб запо-бігти «перегріву економіки».

Світова криза 2008–2009 рр. практично не зачепила економі-ки Китаю, її темпи залишалися досить високими. Значна кількість експортних товарів повернула на внутрішній ринок, ємність якого постійно розширюється. На цьому позначилася також вдала регуля-торна політика уряду.