2.3.2. Економічні реформи перехідного періоду


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Наближення тотальної кризи економічної системи соціалізму фахів-ці визначили ще заздалегідь. Тому спроби відхилити негативну тенден-цію розвитку, змінити методи управління економікою при збереженні основ соціалістичної системи були задіяні ще в 60-х роках. В СРСР було проголошено ідею «ринкового соціалізму», яка мала втілитися в еконо-мічну реформу 1965 р. Очолив реформаторський процес голова ради міністрів О. М. Косигін. Реформа передбачала надання підприємствам більшої свободи дій у плануванні номенклатури виробництва, розпоря-дженні фондом заробітної плати, самостійності у виборі партнерів щодо кооперації і реалізації продукції у виході на зовнішні ринки. Фактично це була модель, подібна до югославської, яка вже існувала реально. Якби реформи здійснилися б, криза соціалістичної системи відтягнулася, а в разі заглиблення реформ радянська економіка безболісно еволюціювала б у ринкову. Але цього не сталося через різку протидію консервативних політичних кіл, що взяли гору в керівництві Компартії й уряду СРСР. Реформа була згорнута вже наприкінці 60-х років.

1          Народне господарство України у 1992 році. Статистичний щорічник. – К.: Тех-

ніка, 1993. – С. 8.

2          Народное хозяйство СССР в 1990 г. Статистический ежегодник. – М.: Финансы

и статистика, 1991. – С. 682 – 683.

 

У соціалістичних країнах Центральної Європи реформаторські спроби виявилися більш вдалими, хоча й вони були далеко не ра-дикальними. Так, в Угорщині підприємства отримали право само-стійно реалізовувати свою продукцію; в межах фонду заробітної плати могли визначати кількість зайнятих, а при вивільнені якоїсь кількості робітників решта одержували підвищену заробітну. Була здійснена реформа цін, внаслідок якої ціни внутрішнього ринку ув’язувалися зі світовими. Цінова реформа здійснилася також у Че-хословаччині, при цьому підвищувалися ціни на ресурси і знижу-валися на споживчі товари. В Польщі у 80-х роках була розширена зона, в якій діяли ринкові (а не директивні) ціни, приватна власність допускалася не тільки в сільському господарстві, а й у промисловос-ті. Система централізованого планування поступово замінювалася системою урядових замовлень підприємствам. Було легалізовано ринок іноземної валюти1.

Отже, в європейських соціалістичних кранах здійснилися ре-форми, які були розроблені як аналог радянської економічної ре-форми в 1965 р. (на жаль, не здійсненої). Це багато в чому пояснює той факт, що в цій групі країн перехід до ринкової економіки в 90-х роках відбувався значно швидше й ефективніше, ніж у колишніх республіках СРСР.

По-справжньому глибоке реформування економіки на ринко-вих засадах першим розпочав Китай. Китайський уряд під керівни-цтвом Ден Сяопіна проголосив у 1978 р. початок тривалої і послі-довної реформи економіки. Взірцем для неї спочатку була реформа народного господарства СРСР 1965 р. Проте згодом керівництво Китаю пішло на сміливіші й радикальніші перетворення. Реформу-вання почалося із сільського господарства, де було дозволено мати присадибні ділянки (після тотального усуспільнення в комунах це був справді рішучий крок). Легалізовано було також дрібний при-ватний бізнес в промисловості й сфері послуг. Це дало відчутний поштовх збільшенню обсягів виробництва й зростанню заробітної плати, а отже, й розширенню внутрішнього ринку.

Специфічною рисою економічних реформ у Китаї є те, що рин-кова економіка будується під керівництвом Комуністичної партії, із збереженням основних соціальних і адміністративних структур, з пануванням комуністичної ідеології як в урядових колах, так і се-1 Докладніше про цей період реформування див.: Мировая экономика / Под ред. И.П. Николаевой. – М.: ЮНИТИ, 2000. – С. 498 – 503.

 

Світова економіка

ред широких мас населення. Це зумовило поступовість здійснення реформ, без кардинального руйнування діючої соціальної системи. Такий шлях реформування є еволюційним.

Спочатку ринкове регулювання розглядалося китайським уря-дом як допоміжне до планової економіки. Наприкінці 70-х років реформа виявилася в допущенні договірних цін, розвитку індиві-дуального сектора, уведенні сімейного підряду, а також у створен-ні спільних підприємств ( з державним і приватним капіталом) під жорстким урядовим контролем.

У 80-х роках було проголошено курс на побудову системи соціа-лістичного товарного господарства; при цьому планове господарство також зберігалося, але сфера його застосування дещо звужувалася. На цьому етапі відбувалася реформа ціноутворення. Скорочувала-ся номенклатура товарів з централізовано встановленими цінами і розширювався контингент товарів (в основному споживчого харак-теру) з ринково регульованими цінами. Поступово лібералізація цін поширювалася.

На початок 90-х років основним напрямком економічного ре-формування Китаю проголошується створення «соціалістичної ринкової економіки». Головною суттю цієї політики є панування суспільної власності при одночасному розвитку багатоукладності в економіці1. Активно утворювалися змішані акціонерні товариства, в яких держава мала контрольний пакет акцій. Не підлягають акці-онуванню підприємства оборонних галузей, новітніх технологій та ще деякі, що підпадають під дію державної монополії. В інші галузі допускається також й іноземний капітал. У країні відкриваються фі-лії іноземних банків (їх вже понад сто).

Економічні реформи в Китаї дали вражаючі наслідки. З країни, населення якої балансувало на грані голоду, Китай швидко просува-ється до групи розвинутих країн. У 80-х і першій половині 90-х ро-ків пересічні темпи зростання його ВНП становили 11–12% , валової промислової продукції – 12, сільськогосподарської продукції – 7,5%, експорту – від 8 до 32%. Зараз Китай посідає вже друге місце в світі за обсягом ВВП (розраховано за методом ПКС).

На відміну від Китаю, в країнах Центральної Європи та СНД (за винятком Білорусі) реформування економіки здійснювалося за шоковим варіантом, тобто був взятий напрям на економічні пере-1 Докладніше про це див.: В.К. Ломакин. Мировая экономика. – М.: Финансы, 1999. – С. 620 – 625. 

творення в найкоротші строки, з докорінним перетворенням соціа-лістичних економічних структур.

Розглянемо особливості реформ в країнах ЦСЄ.

Радикальні економічні реформи в країнах ЦСЄ розпочалися в 1989 – 1991 рр.

Основними напрямами економічних перетворень стали:

•          макроекономічна стабільність та контроль ситуації в економіці;

•          реформа цін та впровадження ринкових механізмів;

•          розвиток приватного сектора, приватизація, реформування ви-робничої структури;

•          перегляд ролі держави в економіці.

Спочатку ці перетворення призвели до хаосу в економіці, але че-

рез кілька років ситуація стабілізується і названі програми дали свої

позитивні результати.

Програма розвитку приватного сектора, приватизації та рефор-ми виробничої структури означала здійснення структурної перебу-дови економіки країн Центральної Європи, зміну відносин власнос-ті, запровадження процедури банкрутства, ліквідацію монополій, галузеву та виробничу реформу.

Програма перегляду ролі держави в економіці передбачала, що держава від диктату періоду існування командно-адміністративної системи перейшла до опосередкованого регулювання, яке здійсню-ється в усьому цивілізованому світі. З цією метою була запроваджено реформу законодавства. Нині до компетенції держави належать по-даткове і бюджетне регулювання економіки, кредитно-грошова полі-тика. Внесені також відповідні корективи в соціальні програми.

Мета економічних перетворень у країнах Центральної Європи зводилась до того, щоб на першому її етапі проводилася макроеко-номічна стабілізація, тобто зупинення падіння виробництва, вирі-шення проблеми зовнішнього і внутрішнього боргу. У подальшому здійснювалася реформа цін і торгівлі, впроваджувалася конверто-ваність національної валюти, ціни приводились у відповідність до витрат виробництва і рівнів світових цін. І лише потім проводилася реформа податкової і соціальної сфер, підприємці отримували по-даткові стимули, а населення захищалося від загрози безробіття.

Проте наслідки реформи виявилися дещо гіршими, ніж передба-чались на початку. Так, падіння виробництва в перші роки реформ виявилося надто істотним, вільне ціноутворення спричинило зна-чне зростання цін при одночасному зниженні доходів населення,

Світова економіка

виникало масове безробіття, зруйнувалися всі попередні зв’язки в рамках РЕВ, а відтак довелось в найкоротші строки адаптуватись до нових умов господарювання.

Заради справедливості слід відзначити, що спочатку реформи передбачалися тривалими, поступовими, еволюційними, які прово-дяться через змішану економіку і за підтримки Заходу. Фактично ж реформи виявилися більш динамічними, майже повсюдно було об-рано шлях входження в ринок за допомогою «шокової терапії».

Найвідчутнішим негативним наслідком здійснюваних реформи Центральної і Східної Європи виявився обман суспільних очіку-вань: швидкого і суттєво підвищення рівня життя не сталося.

Етап «шокової терапії» завершився в основному в середині 90-х років, після чого ряд країн Центральної Європи стабілізувалися й розпочався динамічний розвиток. Польща досягла дореформеного рівня виробництва в 1996 р., інші країни цієї групи – наприкінці 90-х років. У 2000 р. річний приріст ВВП становив: у Польщі 5,0%, Чехії – 2,6, Угорщині – 5,6%. Країни Центральної Європи стають привабливими для інвесторів. В 1999 р. до Польщі надійшло прямих іноземних інвестицій на 7500 млн дол., до Чехії – на 5108 млн дол., до Угорщини – на 1 944 млн. дол.1 В Україну в тому ж році надійшло ПІІ на 2811 млн дол.

У країнах СНД реформи здійснювалися складніших умовах; перехід на ринкові методи господарювання зіткнувся із серьозними труднощами й завершився пізніше (докладніше див. у розділі 4).

Відносно глибшими й рішучишіми економічні перетворення се-ред країн СНД сталися в Росії, Грузії, Вірменії, Казахстані й Кирги-зії, які обрали «шоковий» варіант. Реформи в Білорусі йдуть повіль-ніше, «еволюційним» шляхом, з меншими соціальними втратами.