Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
2.3.1. Передумови формування системи перехідної економіки : Світова економіка. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

2.3.1. Передумови формування системи перехідної економіки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Перехідна економіка – поняття, що означає трансформацію цен-тралізованої неринкової моделі економічного розвитку з жорстки-ми командно-адміністративними методами управління у відкриту економіку, в якій ринковий механізм функціонування поєднується з гнучкими методами державного регулювання. Соціалістична мо-дель економіки почала втілюватися в життя з 1917 р. До Другої сві-тової війни спочатку Росія (з 1922 р. – СРСР), а потім Монголія (з 1921 р.) були єдиними країнами, що застосовували цю модель. Після

Світова економіка

Другої світової війни утворилися країни “народної демократії”, які згодом стали зватися соціалістичними країнами. В Європі – це Ні-мецька Демократична Республіка (НДР), Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія, Югославія. В Азії – Китай-ська Народна Республіка (КНР), Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), В’єтнам. У 1961 р. на соціалістичний шлях роз-витку стала Куба. Соціалістичну орієнтацію обрали в 60 – 70-х ро-ках близько двох десятків країн, що розвиваються, але там методи соціалістичного господарювання не встигли (й не змогли) пустити глибокого коріння.

Тотальна централізація керування економікою може дати ко-роткочасний ефект в найбільш напружених ситуаціях, пов’язаних з глибокою соціально-економічною кризою. Так, у 30-х роках в СРСР шляхом надзвичайного напруження сил, надмірного використання людських і природних ресурсів вдалося в короткі строки здійснити індустріалізацію. Таким же чином було досить швидко відновлено зруйноване під час Великої Вітчизняної війни господарство. Кон-центрація ресурсів у руках держави сприяла в повоєнні роки ство-ренню потужної бази важкої промисловості й розвитку науково-виробничого потенціалу країни. Пріоритетність Радянського Союзу в 50 – 60-х роках у галузі космонавтики й атомної енергетики є під-твердженням цього висновку.

Проте внутрішні протиріччя системи соціалістичної економіки перешкоджали перетворенню таких позитивних явищ на тривалу тенденцію. Ліквідація приватної власності, монополія держави на засоби виробництва, відсутність нормальної конкуренції не стиму-лювали зростання продуктивності праці. У 30 – 50-ті роки високі темпи зростання промисловості ґрунтувалися переважно на ентузі-азмі трудівників, які щиро вірили в реальність перемоги комунізму. Згодом ентузіазм почав згасати, а методів ефективного стимулю-вання праці система розробити не змогла. Тому, починаючи з другої половини 60-х років, темпи зростання економіки СРСР та інших со-ціалістичних країн уповільнюються, а їхня сукупна частка в світовій економіці зменшується. За рівнем продуктивності праці і за якістю продукції (за винятком вузької галузі аерокосмічного й військово-технічного виробництва) соціалістичні країни суттєво відставали від розвинутих країн.

Адміністративно-командна система управлінням економікою виявила свою негнучкість щодо здатності опанування надбанням

 

науково-технічного прогресу. Згідно з пануючою теорією про пріо-ритетність виробництва засобів виробництва основний наголос ро-бився на все більше нарощування потенціалу важкої індустрії. Це призводило не тільки до занепаду сфери послуг, а й викликало де-струкцію народного господарства в цілому. Незважаючи на досить великі вливання коштів у НДДКР, соціалістичні країни все помітні-ше відставали від західних країн у розвитку наукоємного виробни-цтва. Жодна із соціалістичних країн не перейшла до постіндустрі-альної стадії розвитку.

Слід зауважити, що навіть позитивні елементи централізованої системи управління економікою (наприклад, прискорена індустрі-алізація) реалізувалися неоднаково в різних країнах. Найбільший ефект вони дали в країнах «недоіндустріалізованих», з низьким по-переднім рівнем розвитку промисловості і господарства в цілому – в СРСР, Китаї, Румунії, Болгарії, Югославії, Албанії, КНДР. В той же час позитивні наслідки централізованої індустріалізації Польщі, Чехословаччини, Угорщини були менш очевидні, а НДР у розвитку своєї економіки помітно програвала ФРН.

Соціалістична система господарства оволоділа економікою різ-них країн у неоднаковій мірі. Найбільш глибоко й послідовно вона реалізувалася в СРСР, що пояснюється також і тривалістю її існу-вання. Ця обставина багато в чому зумовлює той факт, що в колиш-ніх радянських республіках (в тому числі в Україні) перебудова еко-номіки на ринкові засади здійснюється значно важче, ніж у країнах ЦСЄ. На початку 90-х років в СРСР серед економічно активного населення вже не існувало поколінь, які б пам’ятали оперативні за-соби господарювання в умовах ринкової економіки. Ментальність значної частини населення країни була антиринковою. Ось чому в умовах вже перехідного періоду наші бізнесмени в багатьох випад-ках виявили безпорадність, урядовці – нерозуміння ситуації, певні частини населення й чиновництва – потайний і явний опір рефор-мам.

Найбільш крайніх і спотворених форм адміністративно-командна система набула в Китаї в 60-х роках, в період «великого стрибка». Колективізація відбувалася у формі комун, у яких усус-пільнення поширювалося не тільки на засоби виробництва, а в ба-гатьох випадках і на особисті речі селян. Комуна вважалася «само-достатньою» господарською одиницею, здатною забезпечити своїх членів усім необхідним. Більше того, в сільськогосподарських ко-

Світова економіка

мунах насаджувалися примітивні промислові підприємства, які ні-чого спільного не мали з агропромисловим комплексом, наприклад, установки по виплавці заліза. Продукція таких підприємств була надзвичайно низької якості, по суті, мало здатна для використання. Таким чином, розтринькувалися ресурси, а віддачі не було. Про-дуктивність праці в усіх секторах економіки була дуже низькою. В країні існувала розподільча система найпоширеніших продуктів споживання. В зовнішньоекономічній політиці уряд додержувався автаркії, тобто опори на власні сили при максимальному скороченні обсягів зовнішньої торгівлі. Така політика в решті решт призвела до голоду нечуваних масштабів, що охопив десятки мільйонів людей.

У соціалістичних країнах Центральної Європи (також у Литві, Латвії, Естонії) запровадження соціалістичної економічної систе-ми відбулося значно пізніше і в більшості країн було не таким гли-боким і в всеосяжним, як в СРСР. Так, у Польщі та Югославії не було здійснено колективізації сільського господарства, в цій сфері панувала дрібна приватна власність. В Чехословаччині та Угорщині земля не була націоналізована, й поряд з колективними сільськи-ми господарствами існував і приватний сектор. У цих країнах також дозволялося займатися дрібним приватним бізнесом у сфері послуг (торгівля, перукарні, кав’ярні, інші побутові послуги). В Югославії соціалістичні методи керування економікою багато в чому відрізня-лися від канонічної системи, що панувала в інших соціалістичних країнах. Націоналізовані підприємства тут мали значний ступінь самоуправління і свободу у визначенні номенклатури своєї продук-ції, її реалізації й ціноутворення. В країні існувала конкуренція під-приємств, централізація управління економікою була не такою жор-сткою, як в СРСР. З іншого боку, в Югославії зростало безробіття (явище, нетипове для соціалістичної системи) та інфляція.

Система соціалістичних економік відпала від системи світової еко-номіки через несумісність командно-адміністративних і ринкових ме-тодів господарювання. Утворилася світова соціалістична система, яка розвивалася на плановій основі. Організаційною формою цієї системи стала Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яка була утворена в 1949 р. До неї входили СРСР, НДР, Польща, Чехословаччина, Угорщи-на, Румунія, Болгарія, Албанія (припинила членство з 1962 р.), Монго-лія, В’єтнам і Куба; в деяких структурах РЕВ брала участь Югославія.

У межах Ради Економічної Взаємодопомоги соціалістичним країнам вдалося досягнути певної координації зовнішньоекономіч-

ної діяльності. На РЕВ припадала переважаюча частка зовнішньої торгівлі кожної з країн, було споруджено чимало спільних об’єктів народного господарства. Проте в цілому ефективність РЕВ була не-високою. Обсяги взаємної торгівлі країн – членів РЕВ значно посту-палися показникам країн Європейського Економічного Співтова-риства; ще менш ефективною була інтеграція у валютно-кредитній сфері, в міждержавному русі трудових ресурсів. Справа в тому, що РЕВ являла собою, насамперед, політичну організацію. Економічна інтеграція розглядалася як підпорядкований процес, що має спри-яти досягненню політичних цілей. Крім того, в умовах жорсткого централізованого планування інтеграційний процес набував непри-родного характеру, по суті, гальмувався. З розпадом соціалістичної системи як політичної сили припинила існування і РЕВ, що проде-монструвало її штучний характер.

Гальмування економічного розвитку соціалістичних країн розпо-чалося ще в 60-х роках. В той час його могли розгледіти лише фахівці, оскільки за рахунок кількісного нарощування виробничих потужнос-тей у промисловості загальні макроекономічні показники цих країн виглядали пристойно. Але вже детальний аналіз виявляв структурні негаразди. Відсутність ринкового регулятора призводила до того, що вироблялася велика кількість продукції, яка не знаходила збуту; в той же час відчувався гострий дефіцит багатьох видів продукції. Про-мисловість ставала все більш матеріало- і енергомісткою. Віддача на вкладання в основні фонди падала, знижувалася продуктивність пра-ці. Спадали темпи зростання національного доходу (табл. 2.20).

Таблиця 2.20

Темпи росту національного доходу в країнах-членах РЕВ (%)1

 

            1971    1975    1976    1980    1981    1985

Середньорічні темпи зростання     6,4       4Д       3,3

При цьому найнижчі темпи зафіксовано в країнах, які до війни були вже індустріально розвинутими. Так, якщо за 1960 – 1986 рр. національний доход в СРСР збільшився в 4 рази, в Болгарії – в 5,2, в Румунії – в 7,2, то в НДР – тільки в 3,2, Польщі – в 3,1, Угорщині – в 2,8, Чехословаччині – в 2,7 разу2.

1          Народное хозяйство СССР за 70 лет. – М.: Финансы и статистика, 1987. – С. 653.

2          Народное хозяйство СССР за 70 лет. – М.: Финансы и статистика, 1987. – С. 654.

Світова економіка

У 80-х роках криза економічної системи соціалізму вже стала оче-видною. Основні макроекономічні показники почали стрімко падати. Так, вироблений національний доход в Україні в 1990 р. порівняно з попереднім роком скоротився на 3,6%, а в 1991 р. – ще на 13,4%1.

Усе більшим ставав розрив із розвинутими країнами у викорис-танні наслідків науково-технічного прогресу. Так, у 1990 р. на атомних електростанціях в СРСР було вироблено тільки 12% електроенергії, тоді як в США – 19, ФРН – 33, Франції – 74, Великій Британії – 20%. Частка виробництва електросталі й киснево-конверторної сталі ста-новила в СРСР 48%, тоді як у Великій Британії, Італії, Франції, ФРН і Японії – 100%. Частка виробництва цементу за прогресивним «су-хим» способом у загальному обсязі виробництва цементу становила в СРСР 17%, а в США – 60, Японії – 78, ФРН – 90%2.

Стало зрозуміло, що ті позитивні фактори, які стимулювали екс-тенсивний розвиток економічної системи соціалізму, вже вичерпа-но. Перехід до ринкової системи господарювання став об’єктивним і неминучим.