2.1.9. Економіка Італії


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Італія – високорозвинута країна постіндустріального типу. За рівнем економічного розвитку в цілому посідає десяте місце в світі; за деякими економічними параметрами вона вже випереджає Вели-ку Британію і Францію. Порівняно з іншими розвинутими країнами Італія вирізняється дещо вищими темпами післявоєнного розвитку економіки, запізнілою індустріалізацією, більш високою часткою легкої промисловості і сільського господарства, виключною роллю туризму. Особливою, відмітною рисою Італії є значно більша, ніж в інших країнах розвинутої групи, її участь у регулюванні економіки. На державний сектор припадає 20% доданої вартості, 24% інвести-цій і 15% зайнятих. Рівень безробіття в Італії вищий, ніж у більшості країн ЄС. Своєрідністю економіки Італії є суттєва частка “тіньової економіки”, що також не типово для західноєвропейських країн. Ще однією особливістю є бурхливий розвиток малого і середнього біз-несу наприкінці ХХ ст.

Італія є членом ОЕСР, Європейського Союзу і НАТО.

На світових ринках Італія відома як виробник чорних металів (друге місце в ЄС), залізничного рухомого складу (друге місце в сві-ті), шляхо-будівельної техніки, текстильного устаткування (третє

Світова економіка

місце в світі), автомобілів (особливо гоночними машинами фірми «Феррарі»), конторського обладнання, персональних комп’ютерів (фірма «Оліветті»), холодильників, пральних машин, швейних ви-робів, взуття, меблів (друге місце в світі), будівельних матеріалів, а також цитрусових, вина, оливок і оливкової олії.

Економічна структура сучасної Італії є наслідком специфічних передумов, про які говорилося вище. Для неї притаманне органічне співіснування трьох секторів: великих корпорацій, державних під-приємств і кооперативного сектора. Крім того, значне поширення має “тіньовий сектор” економіки.

На «верхньому поверсі» італійської економіки знаходяться по-тужні корпорації, здебільшого «сімейного» типу. В одноосібному во-лодінні мажоритарним пакетом акцій перебуває близько 60% вартос-ті цінних паперів; у власності п’яти провідних акціонерів (для кожної фірми) – близько 90%, тоді як на дрібних володарів припадає лише 2% акцій1. Фінансово-промислові групи Італії мають холдингову структуру. Вони об’єднують під своїм контролем одну третину всіх італійських фірм з половиною усіх зайнятих. Італійські фірми широ-ко використовують практику взаємних домовлень, взаємної участі в капіталі (така взаємоучасть охоплює 85% усіх компаній країни).

Державний сектор, незважаючи на заходи по денаціоналізації, що були здійснені в 90-х роках, зберігає досить міцні позиції. На нього припадає 19% доданої вартості, 24% інвестицій і 15% зайнятих (без урахування сільського господарства). Керівництво державною власністю, здійснює ІРІ. Особливістю регулювання діяльності під-приємств, що підпорядковані ІРІ, є покриття збитків одних за раху-нок перерозподілу прибутків інших підприємств.

Кооперативний сектор є важливою складовою економічної сис-теми Італії. В країні нараховується близько 90 тис. кооперативів з 8 млн пайовиків. До цього сектора входять 107 «народних банків», 715 сільських і ремісничих ощадних кас, на які припадає відповідно 12 і 14% активів національної банківської системи2. Територіально кооперативи поділяються на промислові округи, констеляції, групи, мережі. Констеляція – це кооперація невеликої кількості підпри-ємств (5–10). Серед них є одне головне, до якого інші пристосову-ють своє виробництво. Мережа являє собою об’єднання самостій-них, але технологічно пов’язаних між собою підприємств. Часто

1          МЭ и МО. – 2001. – №5. – С. 78.

2          Там само. – С. 80

 

мережі працюють на принципі франчайзингу, тоді вони залежать від великих фірм (наприклад «Фіат», «Бенеттон»). Специфікою ді-яльності округів є широке використання місцевих ресурсів, у тому числі трудових, місцевих традицій виробництва.

Мале підприємництво, задіяне в кооперативний рух, відзнача-ється неабиякою економічною активністю, в тому числі на зовніш-ніх ринках. Особливо великою є роль малих і середніх підприємств у виробництві текстилю, модного одягу і взуття, побутових електро-товарів, харчових продуктів. Особливо велика частка кооперативів у керамічній промисловості; Італія виробляє 30 і експортує 60% сві-тової кераміки.

Держава підтримує дрібне й середнє підприємництво, стиму-люючи, зокрема, своєчасну закупівлю новітнього обладнання. Але головна причина успіху цього сектора полягає в гнучкості підпри-ємців, їхньому вмінню пристосовуватися до умов ринку, наданні належної уваги дизайну у виробництві продукції. Наслідком ак-тивізації кооперативного сектора є досить велика частка дрібних і середніх підприємств у зовнішній торгівлі: 40% експорту припадає на підприємства з числом зайнятих менше ніж 300 чол., тоді як част-ка великих корпорацій становить лише 20%. Інтереси кооператорів відстоює Конфедерація промисловиків (Конфіндустрія).

Концентрація економічної влади в руках держави не в усьому супроводжується ефективністю державного управління. Явища ко-рупції серед представників адміністративного апарату досить по-ширені. Це супроводжується масовим ухиленням підприємців від сплати належних податків, що породжує значний бюджетний дефі-цит. Крім того, це стало джерелом поширення «тіньової економіки», яка контролює чверть ВВП Італії. «Тіньовий» сектор економіки ши-роко використовує працю нелегальних іммігрантів. На Півдні, осо-бливо в Сицилії, деяка частина населення займається кримінальним бізнесом.

Галузева структура італійської економіки відповідає типу по-

стіндустріальної стадії, для якого притаманне переважання секто-

ра послуг. Проте порівняно з іншими провідними країнами в Італії

дещо вища частка промисловості, особливо легкої. У структурі ВВП

галузі економіки Італії посідають такі позиції (2008 р., %):

сільське господарство          2,0;

промисловість           26,7;

сектор послуг            71,3.

Світова економіка

Особливістю промисловості Італії є вкрай обмежена місцева сировинна база, значний імпорт енергоносіїв. Відповідно основна частка виробництва припадає на обробну промисловість. Порівня-но з іншими країнами Великої Сімки частка важкої промисловості не така велика, а частка легкої – вища. Ще однією особливістю є відставання Італії у виробництві наукоємної, технічно складної про-дукції через недостатні обсяги капіталовкладень у НДДКР.

Провідною галуззю промисловості Італії є машинобудуван-ня, в якому зайнято 2/5 усіх промислових робітників, створюється 1/3 всієї вартості промислової продукції і 1/3 експорту. В машино-будуванні лідируючі позиції займає виготовлення транспортних засобів і обчислювальної техніки. Світову відомість мають авто-мобілі фірм «ФІАТ» (Фабрика італійських автомобілів в Туріні), «Альфа-Ромео», «Феррарі», «Мазераті». В 1986 р. ФІАТ придбав контрольний пакет акцій фірми «Альфа-Ромео». ФІАТ являє со-бою величезний концерн, якому підпорядковані автомобільні заво-ди, підприємства з виробництва авіадвигунів, локомотивів, вагонів, тролейбусів і трамваїв, будівельні компанії, металургійне виробни-цтво, автотранспортні й судноплавні компанії, готелі й газети. До речі, Італія є батьківщиною моторолерів.

Протягом тривалого часу з провідних галузей італійського ма-шинобудування було суднобудування, але затяжна криза у світо-вому судноплавстві значно погіршила становище цієї галузі. Осно-вним італійським суднобудівельником є фірма «Італкантьєрі».

Електротехнічна й електронна промисловість Італії розвиваєть-ся досить швидко, але зосереджується переважно на виробництві побутової техніки. Тривалий час Італія посідала перше місце в світі за виробництвом пральних машин і холодильників. Вона відома та-кож своїм конторським обладнанням і обчислювальною технікою. Фірма «Оліветті», уславлена своїми друкарськими машинками, та-кож виробляє персональні комп’ютери й іншу електроніку.

Другою за значенням галуззю промисловості Італії є хімічна. Вона спеціалізується переважно на виробництві продукції органіч-ної хімії – пластмас, хімічних волокон, автомобільних шин, фарма-цевтичних товарів. Близько 1/4 хімічної промисловості контролюєть-ся компанією «Монтедісон». Вона утворилася шляхом об’єднання в 1965 р. однієї з найстаріших італійських компаній «Монтекатіні» з компанією «Едісон». «Монтедісон» контролює нафтопереробку й нафтохімію, виробництво пластмас, коксохімію; їй також належать

 

численні підприємства сілікатно-керамічної, текстильної, харчової промисловості, деякі популярні газети й підприємства кіноінду-стрії. У виробництві синтетичних волокон найсильніші позиції у фірми «СНІА-Віскоза», у виробництві автомобільних шин – у фір-ми «Піреллі».

Італія є другим (після Німеччини) виробником чорних металів ЄС. Металургійна промисловість країни майже повністю працює на довізній сировині.

У легкій промисловості відома фірма «Бенеттон», що спеціалізу-ється на виробництві високоякісної готової одежі й трикотажу; вона має свої магазини у 110 країнах світу. За виробництвом взуття Італія посідає третє місце (після Китаю і США), а за його експортом – пер-ше місце в світі.

Харчова промисловість Італії займає третє місце після машино-будування й хімічної промисловості за вартістю продукції. Особли-во відомі італійські вина, фруктові консерви, оливкова олія, а також макарони, за виробництвом яких Італія посідає перше місце в світі. Значну частину продукції харчової промисловості становлять ви-робництво цукру й сиру, відомого своїм неповторним смаком.

Значне місце в структурі економіки Італії займає промисловість будівельних матеріалів, яка працює переважно на місцевій сировині. Італія відома як значний виробник цементу (фірма «Італчементі»), художнього скла, фаянсу, кришталю, спеціального скла для автомо-білів, для оптичних прикладів, лабораторного посуду.

«ІРІ» контролює значну частину промислових підприємств країни. Він об’єднує понад 150 підприємств у різних галузях про-мисловості – машинобудуванні, суднобудуванні, чорній металургії. «ЕНІ» – також державний холдинг, контролює переважно хімічну й нафтопереробну промисловість. ФІАТ є приватною корпорацією, як і «Монтедісон», але в останньому є частка державного капіталу.

Сільське господарство Італії має землеробницький напрям. Рос-линництво дає 58% сільськогосподарської продукції, тваринництво – 42%. Незважаючи на сприятливі кліматичні умови, Італія забезпечує себе продовольством лише на 75–80%. Понад половину ріллі займа-ють зернові культури, але під тиском конкуренції інших країн ЄС площі під зерновими поступово скорочуються. За збиранням зерно-вих Італія втричі поступається Франції; головні культури – пшениця, кукурудза, рис. Італія щороку збирає 6 млн т фруктів, 15 млн т овочів (у тому числі 5 млн т помідорів). За врожаєм цитрусових (3 млн т) і

Світова економіка

оливок Італія в Європі поступається тільки Іспанії. Врожай виногра-ду становить 10 млн т на рік, понад 90% його переробляється на вино, за виробництвом якого Італія посідає перше місце в світі.

Тваринництво відіграє другорядну роль, по-перше, через недо-статню кормову базу, а по-друге – через конкуренцію дешевих про-дуктів тваринництва з інших країн ЄС. Молочне тваринництво роз-винуте переважно на півночі країни, де зосереджені кращі пасовища й запаси фуражу, вівчарства – на півдні, особливо на о. Сардинія, де й виробляють найкращий сир.

У післявоєнний період сільське господарство Італії зазнало поміт-ної технічної перебудови. Утворилися міцні товарні ферми, особливо на Півночі. Продуктивність праці в сільському господарстві навіть суттєво випереджала цей показник в інших галузях і в економіці в цілому.

Проте й зараз сільське господарство Італії поступається біль-шості інших країн ЄС за рівнем продуктивності праці. Однією з причин такого становища є ще значна подрібненість ферм. Великі латифундії на Півдні часто здаються в оренду дрібними частками й мають низьку рентабельність.

Сфера послуг в Італії досить різноманітна за структурою, але особливо виокремлюються туризм і банківська діяльність.

Туризм для Італії є важливим джерелом припливу іноземної ва-люти. За різними обчисленнями, щороку Італію відвідують 30–50 млн туристів, які залишають в цій країні 6–8 млрд доларів. За чисель-ністю місць у готелях та кемпінгах (3 млн чол.) Італія посідає перше місце в світі. Туризм забезпечує роботою понад 1 млн італійців. Три чверті обороту бізнесу від туризму припадає на три міста – Рим, Ве-нецію та Флоренцію. Туристи обов’язково відвідують Ватикан і Сан-Марино – самостійні держави, які тісно в економічному відношенні пов’язані з Італією. Туристи прагнуть побачити численні замки, мо-настирі, картинні галереї, славетні собори й інші архітектурні спору-ди. Приваблюють також морські й гірськолижні курорти. Останнім часом розвивається «шопінговий туризм», який притягує в Італію оптових торговців продукцією малих і середніх підприємств, а також індивідуальних споживачів італійського взуття та одягу.

На відміну від промислових монополій Італії, які поступають-ся своїм іноземним конкурентам досить помітно, велика кількість італійських банків досягли значних розмірів і займають досить міцні позиції у світовій кредитно-банківській системі. До першої сотні найбільших банків світу належать, зокрема, такі італійські:

 

«Банко ді Рома» («Римський банк»), «Банко націонале дель лаво-ро», «Банко комерчіале італьяна» («Комерційний банк»), «Кредіто італьяно» («Італійський кредит»), «Камера ді ріспармьо ломбарда», «Інституто банкаріо Сан-Паоло ді Торіно» та інші. Крім того, вели-кими кредитними закладами є спеціальні державні кредитні інсти-тути: «Медіобанка», «ІМІ», «Медіокредито». Контроль над усією кредитно-банківською системою здійснює «Банко Італьяно» («Іта-лійський банк»), який є також центральним емісійним банком.

Як і в інших розвинутих країнах, в Італії сформувалися фінансо-ві групи, що контролюються великими банками. Одна з найбільших таких груп – «Фінінвест», приватне об’єднання з кількістю робіт-ників 26 тис. чол. і оборотом понад 7 млрд дол. Головні напрями ді-яльності об’єднання: телебачення, видавницька справа, рекламний бізнес, виробництво й поширення теле- й кінопродукції, страхуван-ня; має мережу універсальних магазинів. «Фінінвест» належить ко-лишньому президентові Італії Сільвіо Берлусконі.

Динаміка економічного розвитку Італії характеризується підви-щеними темпами в перші повоєнні роки і поступовим спадом у 70–90 роки. Перші десятиліття після закінчення Другої світової війни Італія за темпами розвитку випереджала США, Велику Британію, Німеччи-ну, поступаючись тільки Японії й Канаді. Особливо високими тем-пи зростання були в промисловості, що пояснюється значно нижчим рівнем заробітної плати італійських робітників порівняно з рівнем ін-ших розвинутих країн; це підвищувало конкурентоспроможність іта-лійських товарів на зовнішніх ринках. У 50-х роках щорічний приріст промислової продукції Італії становив 8–9%. У 1961–1970 рр. пере-січні темпи приросту промислового виробництва в Італії становили 7,2%, тоді як у США – тільки 4,4, у Великій Британії – 2,4, у Фран-ції – 6,7, в ФРН – 5,8 і тільки в Японії – 15,0%.

Таблиця 2.12

Темпи приросту ВВП Італії (в %)1

 

            пересічно       2006    2008

 

            1961  1970      1971 1980       1981  1990      1991 2000       2001-2005     

           

 

ВВП    5,3       3,1       2,4       1,0       1,3       1,9       -0,7

1 Складено за: Современный монополистический капитализм. Италия. – С. 13; МЭ и МО. – 1998. – №10. – С. 116; Статистичний щорічник України за 2000 р. – С. 553; www.cia.gov.

Світова економіка

Ривок, який здійснила в економічному розвитку Італія в 50 – 60-х роках, зміцнив її позиції в групі найрозвинутіших країн. Це були роки високих темпів промислового виробництва, накопичення капіталу, зростання продуктивності праці і фінансової потужності, розширення зовнішньоекономічних зносин і зміцнення політичних позицій Італії у світі. Але в наступні десятиліття умови економіч-ного розвитку для Італії дещо змінилися. Після тривалої боротьби профспілок за добробут трудящих, починаючи із 70-х років, рівень заробітної плати італійських робітників суттєво підвищився й май-же досяг рівня інших країн Західної Європи. Це негативно позначи-лося на конкурентоспроможності італійських товарів, усунуло один з факторів сприяння швидкими темпами економічного зростання. Іншою причиною спадання темпів була світова енергетична криза, яка прийшла на середину 70-х років. Для Італії, що майже цілком залежить від імпорту нафти, різке підвищення цін на неї було дуже відчутним ударом.

Після кризи середини 70-х років економіка Італії розвивається нерівномірно, короткочасні зльоти розвитку чергуються з глибо-кими падіннями виробництва. Зростає дефіцитність державного бюджету й платіжного балансу країни, збільшується чисельність безробітних. Із середини 80-х років і до 1990 р. Італія вступила до періоду короткочасного пожвавлення, після якого настала стагна-ція. На початку 90-х років Італія відставала від інших країн Вели-кої Сімки за рівнем продуктивності праці і за душовим показни-ком ВВП.

У 90-х роках економіка Італії розвивалася повільними темпами, зі спадом в 1993 і 1999 роках. Приріст ВВП в Італії був нижчим, ніж у більшості інших розвинутих країнах. Порівняно з 1990 роком при-ріст ВВП в 1998 р. в Італії становив тільки 10%, тоді як у Франції – 13, Великій Британії і Німеччині – по 15, Канаді – 16, США – 27%. Тільки в Японії приріст був дещо нижчим – 9%1. Рівень безробіт-тя, який становив у 1997 р. 12%, на початок 2002 р. трохи знизився, чисельність безробітних становила 2,2 млн чол.2 В 1994 – 1995 рр. відбулося нове пожвавлення економіки, яке було перерване новою стагнацією, а в 1999 р. – спадом. У 2000–2006 рр. темпи розвитку італійської економіки залишалися невисокими. Криза 2008–2009 рр. ще більше погіршила показники економічного розвитку Італії.

1          www.cia.gov

2          http: \\ www.istat.it\fmi\ITALY-NSDP.html. 31.01.02.