2.1.6. Економіка Німеччини


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 

Загрузка...

Німеччина – одна з найрозвинутіших країн світу, вона належить до Великої Сімки найпотужніших і найвпливовіших в економічному відношенні держав. За розміром ВВП (за ПКС) ФРН посідає п’яте

Світова економіка

місце у світі, її частка становить 4%. Німеччина – найбільш розви-нута країна Європи. Вона є «локомотивом» Європейського Союзу, від стану її економіки багато в чому залежать темпи розвитку всієї організації. Можна впевнено твердити, що успіхи ЄС ґрунтуються насамперед на економічній стабільності Німеччини. Вона має по-тужну промисловість; за деякими виробами електротехнічного ма-шинобудування, верстатів, хімічної, оптико-механічної промисло-вості ФРН посідає перше-друге місця в світі.

ФРН більше, ніж США та Японія залежить від світового ринку. Її частка в світовому експорті становить 9%, а за обсягом товароо-бігу вона посідає друге місце, в світі, після США. Частка експорту в ВНП Німеччини становить понад 20 %, що є одним з найвищих показників серед держав Великої Сімки.

Німеччина має розвинуту науково-технічну базу, витрати на НДДКР становлять 3 % від ВВП; проте, за науково-технічним по-тенціалом ФРН поступається США та Японії.

Федеративна Республіка Німеччини має одну з найкращих у сві-ті систему соціального захисту населення, високий пересічний рівень заробітної плати. Водночас за душовим розміром ВВП вона поступа-ється США, Японії, Канаді й деяким своїм партнерам по ЄС. Вона має високу продуктивність праці (56 тис. дол. ВВП на одного зайнятого), але меншу, ніж у США (83 тис.), Канаді (71 тис.), Японії (57 тис.), Франції (59 тис.) і навіть Італії (58 тис.), хоч в 5,5 разу більше, ніж у Китаї (10 тис.).1 Висока якість німецької продукції певною мірою компенсує на світових ринках їх високу собівартість, яка утворюєть-ся внаслідок підвищення питомих витрат на робочу силу.

Німеччина є значним експортером капіталу, вона є п’ятим за обся-гом кредитором у світі, посідає третє місце за експортом інвестицій.

Німеччина відіграє важливу геополітичну роль, особливо в Єв-ропі. Розташована в центрі Європи, вона протягом майже півтора століття є відчутним фактором в політиці й економіці цієї частини світу. З другої половини ХХ ст. її геополітична роль посилилася. Найбільше це виявляється в провідній позиції Німеччини всередині Європейського Союзу. З 90-х років посилився геополітичний вплив ФРН на країни Центральної та Східної Європи, для яких вона по-ступово стає одним з головних торговельних партнерів та інвесторів. Від позиції Німеччини багато в чому залежать перспективи східно-європейських країн щодо вступу до ЄС.

1 МЭ и МО. – 2001. – №9. – С. 102. 

Серед найрозвинутіших країн Німеччина виокремлюється сво-єю «надіндустріалізованістю»: частка промисловості тут найбільша. В структурі валового національного продукту ФРН головні галузі економіки мають такі позиції (%):

промисловість           30,1;

сільське господарство          0,9;

послуги          69,0.

Основою промисловості Німеччини тривалий час була важка індустрія. В 1955 р. її частка в усьому промисловому виробництві становила понад 73%. Поступово, під впливом науково-технічного прогресу, структура промисловості почала трансформуватися. Зни-зилася частка вугільної промисловості, чорної металургії; водночас підвищеними темпами розвивалися електроніка, приладобудуван-ня, автомобільна, авіакосмічна промисловість. Проте й зараз Німеч-чина виступає в світовій економіці як один з провідних виробників продукції важкого машинобудування, найбільший експортер мета-лообробної техніки, хімічної продукції. В галузях інформаційної та комунікаційної техніки, авіакосмічної і особливо побутової електро-ніки Німеччина помітно поступається США та Японії.

Найконкурентнішими галузями промисловості Німеччини є: автомобілебудування, літакобудування, виробництво локомотивів і вагонів, верстатобудування, виготовлення приладів, електротехніч-на промисловість, точна механіка й оптика, хімічна й фармацевтич-на промисловість, чорна металургія. Гірнича промисловість посідає другорядне місце, але свого часу вугілля та калійні солі були важли-вим фактором розвитку промисловості й сільського господарства. Після Другої світової війни багато шахт закрилося під тиском кон-куренції нафти та газу. Славетний Рурський басейн поступово втра-тив значення “чорного серця” Німеччини. Відбулася реконструкція чорної металургії, скоротився випуск рядових марок металу і збіль-шилася частка легованих сталей. Важке машинобудування поступи-лося місцем неметалоємному, наукоємному машинобудуванню.

Після возз’єднання Західної і Східної частин Німеччини відбули-ся подальші структурні зміни в промисловості. На Сході була закрита переважна більшість підприємств чорної металургії та важкого маши-нобудування. Натомість кошти вкладаються в розвиток точної меха-ніки й оптики, харчової промисловості. Найбільша кількість зайнятих у промисловості припадає на сектор загального машинобудування та

Світова економіка

верстатобудування, далі йде автомобілебудування, хімічна промисло-вість, харчова, електротехнічна. Широко відомі традиційні галузі кра-їни – пивоваріння та виноробство. У ФРН виробляється 4 тис. сортів пива, кожний німець пересічно споживає 150 л. пива на рік.

Промисловість Німеччини відзначається високим рівнем кон-центрації виробництва. Великі підприємства, що складають тільки 2% від загальної чисельності, обіймають 30% всіх зайнятих в про-мисловості і дають половину виробництва продукції. В обробній промисловості 100 найбільших фірм зосереджують 60% загального обороту й понад 50% загального числа зайнятих. На початку 90-х років серед 50 найбільших промислових компаній світу 7 було ні-мецьких1. Найбільшими й найвідомішими корпораціями є: вироб-ники автомобілів «Фольксваген», «БМВ» та «Даймлер-Крайслер»; хімічні концерни «Гехст», «Байєр» та «БАСФ»; вугільний концерн «Рурколе АГ»; електроконцерни «Сіменс», група «Бош».

Серед 220 найбільших промислових корпорацій світу 17 – ні-мецькі; за цим показником ФРН посідає четверте місце, після США, Японії та Франції. Німецькі корпорації успішно просуваються на світові ринки, скуповуючи акції зарубіжних компаній. Так, внаслі-док злиття німецької автомобільної корпорації «Даймлер-Бенц» і американської «Крайслер» утворилося ТНК «Даймлер-Крайслер». Скупивши 34% акцій компанії «Міцубісі Моторс» за 2 млрд дол., «Даймлер-Крайслер» вийшла на японський ринок. «Фольксваген» зумів прорватися на світовий ринок вантажівок, скупивши пакет ак-цій шведської фірми «Сканія»2.

Промислова політика уряду спрямована на підвищення конкурен-тоспроможності продукції й на стимулювання розвитку наукоємних галузей. Держава створює сприятливі умови для кооперації економі-ки з наукою, підтримує малі та середні підприємства у впровадженні нових технологій, інноваційних заходів. Федеративним міністерством освіти, науки, досліджень та технології були споруджені «демонстра-ційні центри», де представники середнього та малого бізнесу можуть ознайомитися з інформацією про найсучасніший рівень техніки.

Сільське господарство, незважаючи на невелику частку в ВНП та в чисельності зайнятих, забезпечує потреби країни в продовольстві на 80%, а в споживанні пшениці, цукру, яловичини, сиру, вершкового

1          Ломакин В.К. Мировая экономика. – С. 519.

2          Родионова И.А. Мировая экономика. Индустриальный сектор. – СПб.: Питер,

2005. – С. 179, 185.

 

масла – повністю. У сільському господарстві, як і в промисловості, відбувається концентрація виробництва. Якщо в 1950 р. нараховува-лося 1,6 млн фермерських господарств, то до середини 90-х років їх залишилося 550 тисяч. Підвищилася продуктивність праці. В 1950 р. один фермер “годував” 10 чоловік, а в 90-х роках – понад 80. Проте й до сьогодні типовим для Німеччини залишається середнє за розміром сільськогосподарське підприємство. Майже 90% усіх господарств ма-ють площу 50 га. Основою сільського господарства є тваринництво. Воно дає 4/5 усієї продукції сільського господарства. Середній надій від одної корови – понад 4786 л на рік. За розвитком свинарства ФРН посідає перше місце в ЄС.

Про високий індустріальний рівень сільського господарства ФРН свідчать такі дані: на одиницю площі тут нараховується трак-торів у 4 рази більше, ніж у США; добрив на кожний гектар вносить-ся більше, ніж у Англії, Франції та США.

Сільськогосподарське виробництво Німеччини має вищу собі-вартість продукції, ніж інші країни ЄС, особливо Франція, Нідер-ланди, Данія. Тому великого значення надається захисту аграрного сектора від зовнішньої конкуренції. Держава здійснює активну по-літику, надаючи податкові пільги фермерам, встановлюючи підви-щені тарифи на імпорт сільгосппродукції із-за меж ЄС, а також ре-гулюючи ціни в інтересах фермерів. Аграрна реформа ЄС, рішення про яку було прийнято в 1992 р., головним заходом підтримки сіль-ського господарства визначає надання прямих субсидій.

Незважаючи на успіх сільського господарства, Німеччина зали-шається найбільшим у світі імпортером продукції сільського госпо-дарства.

За розвитком сфери послуг Німеччина дещо поступається ін-шим високорозвинутим країнам. Основними галузями цієї сфери є торгівля, транспорт, банківські та фінансові послуги, а також дер-жавне управління. На торгівлю припадає близько 10 % створеної брутто-вартості, на її підприємствах працює 4 млн чоловік.

Німеччина має розвинуту банківську систему. Німецький фе-деративний банк є емісійним банком. На чолі федерального банку знаходиться Рада центральних банків ЄС. Серед приватних банків найпотужнішими є «Дойче Банк», «Дрезднер Банк» та «Коммерц-банк». Усього в Німеччині функціонують 330 кредитних банків, 704 ощадних каси, 3 кооперативні центральні банки, 2778 кредит-них товариств, 33 іпотечних банки та ін. Наслідком концентрації в

Світова економіка

кредитно-фінансовій сфері стало скорочення кредитних закладів з 14 000 50-х до 3780 в 90-х роках. Кожного року близько 100 коопе-ративних банків вливаються до інших об’єднань.

Особливістю ФРН є менша кількість фінансових груп не тільки порівняно із США, а й з Японією, Францією, Великою Британією, де таких груп налічується 15–20; у ФРН вона не досягає й 10. Це пояснюється величезною концентрацією банківського капіталу в руках трьох названих вище гроссбанків: вони контролюють близь-ко чотирьох п’ятих акціонерного капіталу країни. Три головні фі-нансові групи сформувалися навколо цих банків – «Дойче Банка», «Дрезднер Банка» та «Коммерцбанка». Важливою особливістю фі-нансового капіталу ФРН є суттєва роль спілок підприємців. На чолі таких спілок стоять, як правило, представники найбільших концер-нів та банків.

Діяльність усіх кредитних закладів у ФРН контролюється Фе-деративним відомством нагляду за кредитною діяльністю. Якщо кредитний заклад потрапить у скрутне становище, то почнуть діяти інструменти збереження вкладів, компенсуючи втрати вкладників.

Високими темпами зростають операції з цінними паперами на фондових біржах. У Німеччині вісім бірж: Берлін, Бремен, Штут-гард, Франкфурт-на-Майні, Дюссельдорф, Гамбург, Ганновер і Мюнхен. Найбільшою є біржа у Франкфурті, вона посідає за зна-ченням четверте місце в світі, після Нью-Йорка, Токіо та Лондона.

Повоєнна економіка ФРН відзначається перепадами динаміки розвитку, які відзначали достоїнства й хиби економічної моделі й були причиною зміни економічної політики уряду. Найвищих тем-пів розвитку економіки ФРН досягає в 50-х роках, коли була впро-ваджена неоліберальна модель. Приріст ВВП становив пересічно 15–20%. Проте в 60-ті роки позитивні фактори стрімкого економіч-ного розвитку багато в чому себе вже вичерпали. Високий рівень соціальних витрат потребував підвищення податків з корпорацій, державний бюджет зводиться з дефіцитом. У першій половині 60-х років державні витрати зростали вдвічі швидше, ніж ВВП. У 1966 р. в країні вибухнула перша в повоєнному періоді економічна криза, хоч вона була нетривалою і неглибокою.

У 1968 р. розпочалося нове піднесення економіки, темпи її зростання становили 5–7 % щороку. Але криза 1974–1975 рр. була більш серйозною. Вона посилилася світовою енергетичною кризою; зважимо, що Німеччина є значним імпортером нафти й газу. Різко

 

підвищився рівень споживчих цін у країні – до 7% щороку, набирала темпів інфляція. ВВП скоротився на 5%, промислове виробництво – на 12%, обсяг внутрішніх приватних інвестицій – на 18,5%. Нарос-тало масове безробіття. Вихід з цієї кризи відбувався дуже повільно, а в 1980 – 1982 рр. сталася нова криза, яка супроводжувалася масо-вим збанкрутуванням й зниженням рівня життя населення.

З 1982 р. розпочалося економічне зростання, яке тривало майже десять років. У цей період відбувається докорінна перебудова технічної бази економіки. Фірми спрямовують до 50% виробничих інвестицій на модернізацію і раціоналізацію виробництва. Темпи приросту ВВП ко-ливалися від 1,5% в 1987 р. до 5,7% в 1990 р. Інфляція трималася на рівні нижче 3%, але безробіття залишалося ще високим. Початок 90-х років збігся з об’єднанням Західної та Східної Німеччини в єдину дер-жаву. В довгостроковій перспективі це є потужним стимулом подаль-шого економічного зростання. Але перші роки возз’єднання принесли багато проблем. Економіка колишньої НДР виявилася непристосова-ною до вимог світового ринку. Велика кількість підприємств через це була закрита. На модернізацію промисловості й на компенсацію без-робітним держава вимушена витрачати значні кошти. Це призвело до економічної кризи 1992 – 1993 рр. Проте цього разу спад в економіці тривав недовго. Інвестиції, що вкладалися на відновлення економіки східнонімецьких земель, почали, нарешті, працювати. В 1994 р. приріст ВВП на нових землях становив 10%, що було рекордом для Європи.

Після 1995 р. темпи зростання економіки Сходу помітно впали і стали нижчими, ніж у західних землях ФРН. Так, в 1997 р. на Заході приріст ВВП становив 2,4%, а на Сході – тільки 1,8%; в 2000 р. роз-рив ще збільшився: відповідно 3,2 і 1,1%. Модернізація економіки на Сході відбувається не так швидко, як сподівалися. Продуктивність праці там зростає повільніше, ніж заробітна плата. Так, заробітна плата східнонімецьких робітників порівняно із західнонімецькими становила 49,3% в 1991 р. і 77,1% в 2000 р.; продуктивність праці в ті роки становила 41,9 і 69,3%1. ВВП на душу населення в 1996 р. в східних землях становив 60% західного рівня. На Схід було пере-ведено понад трильйон марок, які пішли переважно не на виробничі інвестиції, а на соціальну підтримку населення, що негативно по-значилося на загальноекономічному розвитку країни й особливо на її фінансовому становищі. Темпи зростання ВВП в 90-ті роки були помірними, нижчими, ніж у США, але вищими, ніж у Японії.

1 МЭ и МО. – 2001. – №8. – С. 81.

Світова економіка

Таблиця 2.8

Темпи приросту ВВП Німеччини, %1

 

Пересічно 1991-1999            2000    Пересічно 2001–2006           2007    2008

1,4       2,9       1,4       2,5       1,3

Початок нового століття для німецької економіки відзначив-ся невисокими темпами розвитку; криза 2008-2009 рр. ще більше ускладнила ситуацію.