Розділ 10 ФОРМИ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО КОНТРОЛЮ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 

Загрузка...

Аудит визначається як незалежна перевірка фінансових звітів підприємства й вираження думки про них призначеним аудито-ром на виконання такого призначення та згідно з відповідними зобов'язаннями, обумовленими законом. Із цього визначення ви-пливає ряд важливих моментів:

а)         аудитор не затверджує фінансових звітів компанії й не дає

гарантії їх правильності, він тільки виражає думку. Аудиторський

звіт дає деякий ступінь упевненості користувачеві фінансових

звітів, але ця впевненість не є абсолютною;

б)         аудитор не зобов'язаний запобігати шахрайству або іншим

помилкам. Однак вимога дати висновок про правдивість і точ-

ність фінансових звітів означає, що аудитор повинен виконати

свою роботу таким чином, щоб з високим ступенем імовірності

забезпечити виявлення будь-якого шахрайства, що досить істот-

не, щоб вплинути на правдивість і точність розглянутих звітів.

Звичайно, якщо в процесі аудиторської роботи аудитор дійс-

но виявить ознаки наявності шахрайства, він зобов'язаний про-

довжити розслідування і разом з цим визначити необхідність

дій: рекомендувати провести ревізію, інвентаризацію, внутрі-

шнє розслідування, сповістити власників, замовників, право-

охоронні органи, користувачів звітності;

в)         аудитор не відповідає за виконання ніякого бухгалтерсько-

го обліку або іншої роботи на підприємстві;

г)         аудитор займається тільки ефективністю систем бухгалтер-

ського обліку, створених керівництвом, а не безпосередньо ефек-

тивністю керівництва в будь-якому іншому відношенні. Бувають

і винятки із цього загального правила, іноді аудиторам доруча-

ється представити звіт про ефективність керівництва. Однак за-

галом передбачається, що аудитори повинні гарантувати справе-

дливість інформації, на підставі якої акціонери приймають рі-шення, але вони не повинні намагатися підказувати або впливати на ці рішення іншим способом.

Головною метою аудиту є надання користувачеві фінансових звітів упевненості у тому, що ці звіти дають досить точне по-дання про становище підприємства на певну дату і про те, як воно досягло такого становища. Це означає, що точне визначен-ня конкретного користувача фінансових звітів є важливим за-вданням.

Поява аудиторської функції історично пов'язана з розвитком акціонерних компаній, з наступним поділом функцій власника компанії і її керівника. Акціонери часто не беруть участі у що-денному управлінні компанією, цю роль вони доручають дирек-торам даної компанії. Отже ці директори повинні звітувати перед членами компанії про те, як вони здійснювали роботу підприємс-тва протягом кожного фінансового періоду; це основна роль фі-нансових звітів. У результаті звіт аудитора часто спеціально ад-ресований членам компанії. Однак фінансові звіти часто поши-рюються більш широко. Крім членів компанії, ними можуть ціка-витися, наприклад, потенційні інвестори, кредитори, службовці, профспілки й банки. Аудитори певною мірою несуть відповіда-льність перед третіми сторонами, які покладаються на інформа-цію у фінансових звітах.

Основний обов'язок аудитора — відзвітувати членам компанії про правдивість і точність фінансових звітів, які їм представлені. У процесі такої оцінки аудитор повинен також логічно розгляну-ти інші різні питання, такі як:

а)         чи велися бухгалтерські записи належним чином;

б)         чи відповідають звіти бухгалтерським документам, що до

них відносяться;

в)         чи була отримана вся необхідна інформація і необхідні

роз'яснення від посадових осіб компанії.

Аудитор проявляє більшу гнучкість у підході до своєї роботи. Якщо ціль звітів - - реєстрація угод, здійснюваних компанією, без відбиття комерційного положення, тоді і розумно, і ефектив-но використати стандартні процедури аудиту, що застосовуються до всіх типів компаній, якщо, однак у звітах передбачається дати картину підприємства, тоді аудиторський підхід повинен відбити ступінь суб'єктивності, який зростає. Суб'єктивність має й пере-ваги, і недоліки: вона дозволяє включати у звіти потрібну та до-речну інформацію таким чином, як не дозволило би жодне дета-льне зведення правил. У той же час вона знижує порівнянність

представленої інформації і означає, що користувач звітів повинен вивчити облікові методи, прийняті кожним окремим підприємст-вом. Розвиток законодавства та бухгалтерських стандартів озна-чає, що потрібно підтримувати рівновагу між порівнянністю і до-речністю в методах бухгалтерського обліку. Суб'єктивний підхід до аудиту та бухгалтерського обліку виходить із двох основних передумов:

а)         аудитор повинен домогтися розуміння бізнесу, а не тільки

бухгалтерських документів;

б)         аудитор повинен погодити свій підхід з конкретною систе-

мою бухгалтерського обліку, з якою він має справу.

Аудитор прагне гарантувати, щоб звіти давали точну картину стану й результатів роботи відповідного підприємства. Для дося-гнення цієї мети аудиторові потрібно вийти за чисто бухгалтер-ську функцію всередині компанії й глянути на те, як в остаточних звітах підприємства відображаються всі сторони його діяльності. Однією з найважливіших передумов такого підходу є те, що ау-дитор не обмежує своїх досліджень бухгалтерією, а намагається зрозуміти, як функціонує підприємство в цілому. Аудитор зви-чайно обговорює діяльність підприємства із працівниками, від-повідальними за кожну операційну ділянку, щоб домогтися внут-рішнього розуміння бізнесу. Це потім сформує його думку про самі звіти. Це розуміння бізнесу є головним в аудиті. Аудитор може сформувати обґрунтовану думку, якщо він розбирається в бізнесі, з яким має справу, оскільки тоді він може вирішити, чи відповідають звіти реальному стану справ. Необхідність відобра-зити комерційний стан підприємства також означає, що аудито-рові доводиться розглядати ділянки, у яких неможливі підрахун-ки з науковою точністю. Наприклад, сума, що ставиться до борж-ників у балансовому звіті, повинна брати до уваги не тільки дійс-ність первісних угод, відбитих у балансах, щоб показати борж-ника. Компанія і аудитор повинні дотримуватися думки, що борг буде повернений. Повернення боргу — це питання судження, то-му що борг може бути комерційно безповоротним задовго до по-чатку юридичного процесу з метою ліквідації боржника. Іншим прикладом є довгострокові контракти. Якщо компанія залучена у довгострокові проекти, які поширюються більше ніж на один або кілька облікових періодів, тоді відбиття тільки вартості контрак-тів, завершених протягом періоду, спотворить комерційне стано-вище підприємства. У результаті стандартною практикою тепер є відбиття прибутку, отриманого за такими контрактами протягом їхнього строку.

Іншою важливою передумовою даного підходу є те, що аудитор не обмежує своїх досліджень межами підприємства, Загальноприй-нятий принцип аудиту такий: свідоцтва, отримані від третьої сторо-ни, можуть бути більш надійними, ніж свідоцтва, отримані всере-дині компанії. Тому аудитор часто прагне перевірити дійсність і повноту балансів шляхом прямого контакту із клієнтами й поста-чальниками підприємства. Це звичайно досягається за допомогою процедури циркуляризації. Аудитор зв'язується з будь-якою тре-тьою стороною, щоб одержати підтвердження балансів, що знахо-дяться в бухгалтерських документах. У результаті отриманих від-повідей можуть бути зроблені коректування. I навпаки, аудитор може переглянути свою оцінку, якщо велика кількість відповідей незадовільна, і виявити помилки та слабкі сторони облікової сис-теми підприємства. Майже у всіх випадках аудитор безпосередньо зв'язується з банкірами клієнта для надання інформації з інших питань, таких як невиплачені гарантії, які можуть впливати на біз-нес, але не знаходяться в бухгалтерських документах.

Аудитор може застосувати в своїй роботі два різних основних підходи:

а)         субстантивний аудит;

б)         системний аудит.

Субстантивний підхід полягає в тому, щоб перевірити велику кількість угод і балансів, зареєстрованих у звітах, для переконан-ня, що вони повні, справжні й зареєстровані належним чином. Потім аудитор формує думку про генеральну сукупність у цілому на підставі результатів вибіркової сукупності, яку він перевірив.

Альтернативний підхід — це системний аудит. Він ґрунтуєть-ся на тому, що суми, показані у звітах, були створені обліковою системою. Структура системи повинна включати ключові конт-рольні механізми, які забезпечують правильність вихідних даних. Аудитор не заглиблюється в перевірку угод (операцій), а переві-ряє контрольні устрої всередині системи. Якщо аудитор упев-ниться, що контроль усередині системи, внутрішній контроль, діє задовільно, то в нього є розумна впевненість у тому, що на сис-тему можна покластися. Хоча ці два підходи значно відрізняють-ся один від одного, немає ніякої різниці в меті, до якої вони праг-нуть, Завдання обох — гарантувати правильність звітів. Ці два підходи не є взаємовиключними.

Існує п'ять основних категорій аудиторського аналізу, які ви-

ТТінспеТцТя! АнЕбо ревізія бухгалтерських книг, докумен-тів чи матеріальних активів. Інспекція книг і документів надасть

свідоцтва різного ступеня віропдності, залежно від іхнього харак-теру й джерела, при цьому застосовується загальне правило, що ставиться до свідоцтв третьої сторони й внутрішнього свідоцтва. Інспекція матеріальних активів дає дуже гарний доказ наявності, але не обов’язково володіння, вартості або ціни (хоча огляд, на-приклад, запасів може використовуватися в процесі оцінки, тому що він засвідчить наявність ушкоджених, старих і застарілих за-

ПаСб) Спостереження. Спостереження за операцією або проце-дурою, що виконується з метою визначення способу її виконан-ня. Спостереження дає тільки свідоцтво точності застосовуваної процедури під час фактичного спостереження; у випадку спосте-реження, наприклад, за процедурою інвентаризації наприкінці року, таке свідоцтво може буги досить цінним.

в)         Опитування і підтвердження. Пошук потрібної шформащї

в осіб з відповідними знаннями, усередині чи поза підприємст-

вом, офіційно й неофіційно, в усному або письмовому вигляді.

Тут також застосовуються звичайні правила, що стосуються на-

дійності свідоцтва.

г)         Підрахунок. Перевірка арифметичної точності бухгалтер-

ських документів і виконання незалежних розрахунків.

д)         Аналітичний огляд. Вивчення важливих коефіцієнтів, тен-

денцій і інших статистичних даних і дослідження незвичайних

або несподіваних змін. Аналітичний огляд звичайно є першим у

серії процедур, які потім перейдуть в ділянку опитувань, а потім

звичайно інспекції. Аудитор буде розпитувати керівництво про

причини несподіваних відхилень, які він виявив. Отримані відпо-

віді потім розслідуються й підтверджуються.

Всі або більшість із цих аудиторських процедур звичайно ви-конуються для будь-яких матеріальних ділянок фінансових звітів. Щоб одержати приклад матеріальних основних засобів, аудитор міг би використати таку методику одержання аудиторських сві-доцтв.

Інспекція:

1)         Особистий огляд активів, щоб переконатися в їхній наяв-ності.

2)         Інспекція рахунків на придбані активи або документів на право власності, щоб переконатися, що вони належать компанії.

Спостереження:

1) Якщо компанія веде підрахунок основних засобів, аудитор може бути присутнім, щоб переконатися, що підрахунок ведеться правильно.

Опитування й підтвердження:

1) Аудитор може опитувати керівництво, чи є які-небудь ак-тиви, що перебувають у цей час у третіх сторін. Якщо є, тоді він, можливо, спробує одержати незалежне підтвердження від цих третіх сторін.

Підрахунок:

1)         Розрахунки амортизації будуть перевірені.

2)         Може бути перевірений журнал реєстрації основних засобів.

3)         Рахунки витрат і рахунки резерву на амортизацію для кож-ної категорії активу будуть перевірені.

Аналітичний огляд:

1) Поточні капіталовкладення можуть порівнюватися з попе-редніми роками або з бюджетом капіталовкладень.

Результати аудиторських тестів реєструються в робочих до-кументах аудиту. У них міститься детальний виклад завдань тес-тування, обсяг вибірки, метод виконання теста, отримані резуль-тати й висновок аудитора, зроблений на підставі цих результатів. Остаточна думка аудитора ґрунтується на результатах зроблених перевірок. Як тільки аудитор завершив свою роботу, його висно-вок повинен бути повністю підтверджений робочими документа-ми й зібраними матеріалами, які він представляє. Вони повинні ствердити його висновок про правдивість і точність фінансових звітів.

Підсумовуючи, можна сказати, що аудитор намагається до-вести тільки п’ять речей про кожну ділянку аудиту, що він розглядає:

а)         наявність, що дані активи або пасиви існують або що угоди,

які були зареєстровані, дійсно мали місце;

б)         повнота, що всі дані пасиви й активи були зареєстровані і

що всі угоди, які мали місце, були зареєстровані;

в)         володіння, що всі одиниці/елементи дійсно належать під-

приємству, про яке він складає акт перевірки;

г)         оцінка, що всі статті були оцінені відповідним чином;

д)         подання, що всі статті, які мають відношення до справи,

були розкриті відповідним чином і представлені в річному звіті.

Для забезпечення можливості складання висновку аудитор повинен зібрати й оцінити достатні відповідні аудиторські свідо-цтва. Аудиторська інформація може бути отримана з різних дже-рел. Основні джерела — такі:

а) бухгалтерські книги. Вони можуть включати номінальний або головний журнал, журнали обліку закупівель і реалізації, жу-рнали касових операцій і щоденні журнали;

б)         системи бухгалтерського обліку й контролю;

в)         матеріальні активи, які можна подивитися;

г)         документи на володіння, які можна перевірити;

д)         адміністрацію й працівників, які можуть надати інформацію

й роз’яснення;

е)         треті сторони, особливо банкірів, юристів, постачальників і

клієнтів.

Звіт аудитора про річний звіт підприємства є кінцевою метою аудиту.

Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 року зі змінами і доповненнями, іншими законодавчими та нормативними актами України не передбачено проведення ауди-ту на вимогу співробітників органів дізнання та досудового слід-ства, не обумовлено дій слідчого і дізнавача у разі виявлення ау-дитором у ході перевірки порушень чи зловживань.

Що стосується працівників дізнання і досудового слідства, то вони, в межах своїх повноважень, можуть вимагати від аудиторів чи аудиторських фірм надання матеріалів, що свідчать про вияв-лені порушення або зловживання.