Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
9.2. Методи і моделі діагностики ймовірності : Судова бухгалтерія : Бібліотека для студентів

9.2. Методи і моделі діагностики ймовірності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 

Загрузка...

В Україні з розвитком ринкових відносин та збільшенням кіль-кості підприємств виникла потреба аналізу фінансового стану, оцінки платоспроможності та прогнозування можливого банк-рутства підприємств. Це зумовлено тим, що в даний час досить велика кількість підприємств України знаходиться в скрутному фінансовому становищі. Взаємні неплатежі між господарськими суб’єктами, високі податкові і банківські ставки призводять до того, що підприємства стають неплатоспроможними. Крім того, багато фінансових шахраїв для приховання злочинів часто вико-ристовують імітацію банкрутства (фіктивне банкрутство). Тому для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства з метою своєчасного виявлення факту їх фінансової неспроможності, a також попередження злочинів, пов'язаних з фіктивним банкрутс-твом, необхідна система науково обґрунтованих моделей. Також такий аналіз необхідний для інвесторів, які планують вкласти кошти у підприємство, для акціонерів, для банків під час видачі кредитів. Використання науково обґрунтованих моделей прогно-зування фінансової неспроможності та банкрутства необхідне для ведення раціонального антикризового управління підприємством, допомагає розробити заходи, необхідні для підтримання його ус-пішного функціонування.

Перші дослідження, спрямовані на передбачення банкрутства, з'явилися в кінці 30-их років XX століття у розвинутих західних країнах. Зараз існує кілька систем аналізу для оцінки фінансового стану підприємств, прогнозування ймовірності їхньої неплато-спроможності та банкрутства. Кожна з них враховує специфіку і особливості економічної системи тієї країни, в якій вони були створені. Одні з найпоширеніших в аналізі є дискримінантні мо-делі прогнозування. Але, на жаль, в Україні ще не розроблені власні дієві методики прогнозування банкрутства.

Дослідження фінансового стану підприємства з метою ран-нього виявлення ознак його кризового розвитку, що викликають можливість банкрутства, є складовою частиною загального фі-нансового аналізу. Разом з тим цей блок фінансового аналізу має певні особливості як за об’єктами, так і за методами його прове-дення.

Об’єктами спостереження можливого «кризового поля», що реалізує загрозу банкрутства, є в першу чергу показники поточ-ного й перспективного потоку платежів і показники формування чистого грошового потоку по виробничій, інвестиційній і фінан-совій діяльності підприємства.

Рівень поточної загрози банкрутства діагностується за допо-могою коефіцієнта абсолютної платоспроможності. Він дозволяє визначити, якою мірою в рамках передбаченого законодавством місячного строку можуть бути задоволені за рахунок наявних ви-соколіквідних активів всі невідкладні зобов’язання підприємства. Якщо значення цього коефіцієнта менше від одиниці, то поточ-ний стан забезпечення платежів слід розглядати як незадовільний.

Рівень майбутньої загрози банкрутства діагностується за до-помогою двох показників: коефіцієнта поточної платоспромож-ності й коефіцієнта автономії. Ці показники розглядаються в ди-наміці ряд періодів. Стала тенденція до зниження рівнів цих коефіцієнтів свідчить про «відкладену загрозу банкрутства», що може виявитися в майбутньому періоді. Абсолютні значення цих коефіцієнтів можуть показати, як швидко «відкладена загроза бан-крутства» буде реалізована (чим нижче абсолютне значення цих коефіцієнтів, тим ймовірніше банкрутство підприємства). У літе-ратурі часто вказується, що оптимальне значення коефіцієнта по-точн—ї платоспроможності становить 0.7, а коефіцієнта автоно-мії 0.5, однак галузеві особливості й розміри підприємств вносять істотні корективи в ці усереднені нормативи.

Здатність до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу підприємства діагностується за допо-могою двох показників: коефіцієнта рентабельності капіталу й коефіцієнта оборотності активів. Перший із цих показників пока-зує те, якою мірою капітал підприємства здатний генерувати прибуток, тобто формувати додаткові грошові потоки для задо-волення зростаючих платіжних зобов’язань. Другий з них пока-зує ступінь швидкості формування цих додаткових грошових по-токів, тобто виступає як мультиплікатор формування прибутку підприємства. В основі цієї сукупної оцінки лежить «модель Дю-пона».

Методи інтегральної оцінки загрози банкрутства, реалізовані у дискримінантних моделях, засновані на комплексному розгляді вищевикладених показників (які у разі необхідності можуть бути доповнені й іншими).

Першим застосовувати аналіз співвідношень фінансових кое-фіцієнтів, як метод пророкування банкрутства, почав В. X. Бівер. У своїх дослідженнях він по одному порівнював показники не-платоспроможних фірм із такими ж коефіцієнтами фірм, що нор-мально працюють, і виявив, що ще задовго до краху різниця між ними разюча. Обидві групи складалися з 79 підприємств і вже за п'ять років до кризи були помітні ознаки, що дозволяли припус-кати його наближення.

У кожному зі схожих досліджень були дані пропозиції, які з коефіцієнтів варто взяти до уваги і які висновки можна зробити, спостерігаючи за їхніми змінами в часі. Однак вони не могли ви-значити ймовірності краху, оскільки спроби вирішити проблему за допомогою лише одного-двох коефіцієнтів часто приводили до фальшивих або суперечливих результатів.

Після порівняльних методів Бівера народжувалося все більше способів вирішення проблеми. Найбільш популярним є дискри-мінантньій аналіз. Починаючи із середини 80-х років, застосову-ється також метод логістичної регресії — Logit. Поява даних ме-тодів у пророкуванні краху обумовлена тим, що в процесі їхнього застосування з'явилася можливість дати відповіді на питання, перед якими традиційні методики були неспроможні, а саме:

•          Які фінансові коефіцієнти найбільш важливі в процесі ви-значення шансів господарської одиниці на крах.

•          У яких пропорціях потрібно брати до уваги дані коефіці-єнти.

•          Яким методом можна виявити дані коефіцієнти і їхні спів-відношення ОДИН 3 одним.

Автори моделей дали різні відповіді. У цьому немає нічого дивного, оскільки дослідження проводилися в різний час, у різній ринковій обстановці, на різних вибірках підприємств і різними способами

У процесі аналізу окремих сторін кризового фінансового роз-витку підприємства використовуються наступні стандартні його методи:

1.         Горизонтальний (трендовий) фінансовий аналіз;

2.         Вертикальний (структурний) фінансовий аналіз;

3.         Порівняльний фінансовий аналіз;

4.         Аналіз фінансових коефіцієнтів, аналіз фінансових ризиків;

5. Фінансовий аналіз поточної, критичної та надкритичної не-платоспроможності згідно з наказом Мінекономіки України № 10 від 17 січня 2001 р.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього по-передження та прогнозування банкрутства підприємств є дис-кримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів буду-ється функція та розраховується інтегральний показник, на під-ставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банк-рутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпірично-індуктивному дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких збанкруті-ли, а інші — успішно продовжують свою діяльність. При цьому широко застосовуються елементи економетричного моделюван-ня. Він має дві фази: фазу виведення дискримінантної функції та фазу класифікації (групування об'єктів відповідно до значення інтегрального показника). Отже, головне завдання багатофактор-ного дискримінантного аналізу в контексті оцінки фінансового стану підприємств зводиться до побудови оптимальної функції (моделі), завдяки якій можна з достатньо високим ступенем ймо-вірності здійснювати класифікацію аналізованих підприємств за рівнем їх фінансового стану.

У процесі аналізу добирається ряд показників (коефіцієнтів), для кожного з яких визначається питома вага в так званій «дис-кримінантній функції». Окремі величини характеризують різний вплив показників (змінних) на значення пояснюваної змінної, яка в інтегральному вигляді репрезентує фінансовий стан підприємс-тва. Базовий алгоритм лінійної багатофакторної дискримінантної функції можна представити в такій формі:

Z = Яо + Яі*1 + <ВД2 + ^3*3 + • • • + СІрХр,

де Z — залежна змінна (інтегральний показник фінансового стану підприємства);

х\, Х2,..., хр— незалежні змінні (показники) дискримінантної моделі;

а\,а2,...,ар — параметри дискримінантної моделі;

ао — вільний член дискримінантної функції, призначення яко-го полягає в приведенні критичного значення показника Z (лінії поділу) до заздалегідь визначеної величини, наприклад нуля.

Як і граничне значення вибраних показників, вагомість може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підпри-ємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рі-

вня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтеграль-ного показника, який є результатом розв'язання дискримінантної функції робиться висновок про належність об'єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів чи до групи таких, що успішно функ-ціонують. Прослідкувавши динаміку інтегрального показника, можна аналізувати діяльність підприємства протягом певного пе-ріоду. Для цього використовують дисьфимінантні моделі прогно-зування банкрутства.

Модель Альтмана (А). Цей метод був запропонований у 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Airman). Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis — MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити господарські суб'єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів. При побудові індекса Альтман обстежив 66 підпри-ємств, половина яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 p., a половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних кое-фіцієнти, що могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. 3 цих показників він відібрав п'ять найбільш значи-мих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чи-ном, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показни-ків, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має вигляд:

Z = l,2Xj +1,4Х2 +3,ЗХ3+0,6Х4 + Х5,         (1-1)

де Хх — (оборотні активи - поточні зобов'язання) / баланс;

Х2 — чистий прибуток / загальна вартість активів;

Х3 — прибуток до виплат / загальна вартість активів;

Хл — ринкова вартість акцій / зобов'язання;

Х5 — виручка / загальна вартість активів.

Результати чисельних розрахунків по моделі Альтмана по-казали, що узагальнюючий показник Z може набувати значен-ня в межах [-14, +22], при цьому підприємства, для яких Z > 2,99 попадають у число фінансово стійких, підприємства, для яких Z < 1,81 є безумовно неспроможними, інтервал [1,81 -2,99] складає зону невизначеності. Z-коефіцієнт Альтмана ви-користовується для великих компаній, що котирують свої акції на біржах.

Пізніше, в 1983 році Альтман отримав модифікований варіант своєї формули для компаній, акції яких не котуються на біржі:

Z = 0,717 Xj+ 0,847 Х2 + 3,107 Х3 + 0,42 Х4 + 0,995 Х5,            (1-2)

де Хл - - балансова вартість власного капіталу / зобов'язання. Якщо Z > 1,23, то ризик банкрутства мінімальний, в іншому випад-ку підприємству з великою ймовірністю загрожує банкрутство.

Досвід використання цієї моделі в ряді країн — США, Канаді, Бразилії, Австрії, Японії-- показав, що спрогнозувати ймовір-ність банкрутства за її допомогою за один рік можливо з точніс-тю 95 %, за два роки — 70 %, за три — 48 %, за чотири-п'ять ро-ків — 30 %.

Узагалі, відповідно до цієї формули, підприємства з рентабель-ністю, вищою від деякої границі стають «занадто сильними». В українських умовах рентабельність окремого підприємства знач-ною мірою піддається небезпеці зовнішніх коливань. Очевидно, ця формула в наших умовах повинна мати менш високі парамет-ри при різних показниках рентабельності.

Модель Спрингейта. Ця модель була побудована Гордоном Л. В. Спрингейтом в університеті Симона Фрейзера в 1978 році за допомогою покрокового дискримінантного аналізу методом, що розробив Едуард I. Альтман у 1968 році. При створенні моде-лі Спрингейт використовував дані 40 підприємств і досяг 92,5-процентної точності пророкування неплатоспроможності на рік уперед, проте з часом цей показник зменшується. Пізніше Боде-рас, використовуючи модель Спрингейта на даних 50 підпри-ємств із середнім балансом у 2,5 мільйона доларів, досяг 88-процентної точності пророкування.

У процесі створення моделі з 19 фінансових коефіцієнтів в ос-таточному варіанті залишилося тільки чотири.

Z = 1,03 Xj+ 3,07 Х2 + 0,66 Х3 + 0,4 Х4 ,  (1-3)

де X] — оборотні активи / загальна вартість активів;

Х2 — прибуток до виплат / загальна вартість активів;

Хз — прибуток до виплат / поточні зобов'язання;

Х4 — виручка / загальна вартість активів.

Якщо Z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Модель Таффлера. Британський учений Таффлер (Taffler) запропонував у 1977 р. чотирифакторну прогнозну модель, в якій при використанні комп'ютерної техніки на першій стадії обчис-люються 80 відношень за даними збанкрутілих і платоспромож-них компаній. Потім, використовуючи статистичний метод, відо-мий як аналіз багатомірного дискримінанта, можна побудувати

модель платоспроможності, визначаючи частки співвідношення, що якнайкраще виділяють дві групи компаній і їхні коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для ви-значення деяких ключових вимірів діяльності корпорації, таких, як прибутковість, відповідність оборотного капіталу, фінансовий ризик і ліквідність. Поєднуючи ці показники і зводячи їх відпові-дним чином, модель платоспроможності робить точну картину фінансового стану корпорації. Типова модель для аналізу компа-ній має вигляд:

Z = 0,53 Xj + 0,13 Х2 + 0,18Х3 + 0,16 Х4 ,            (1-4)

де Х\ — прибуток до виплат / поточні зобов'язання

Хг — поточні активи / зобов'язання

Хч — поточні зобов'язання / загальна вартість активів

ХІ, — інтервал кредитування.

Якщо Z > 0,3, то у фірми хороші довгострокові перспективи.

Одним з варіантів інтегрального підходу до оцінки фінансово-го стану підприємства є метод Creditmen, розроблений у Франції Ж. Де Паляном, відповідно до якого фінансова ситуація підпри-ємства може бути точно охарактеризована показником:

Z = 25 Х1 + 25 Х2 + 10 Х3 + 20 Х4 + 20 Х5,         (1-5)

де Х\ — високоліквідні активи / поточні зобов'язання;

Х2 — власний капітал / зобов'язання;

Х3 — високоліквідні активи / баланс;

ХІ, — виручка / дебіторська заборгованість;

Х$ — виручка / дебіторська заборгованість.

Коефіцієнт рівняння (25, 25, 10, 20, 20) виражає питому вагу впливу кожного показника.

Якщо Z = 100 — фінансова ситуація нормальна;

Z > 100 — фінансова ситуація гарна;

Z < 100 — фінансова ситуація викликає тривогу.

Модель R. Вченими Іркутської державної економічної акаде-мії запропонована своя чотирифакторна модель прогнозу ризику банкрутства, що має такий вигляд:

R = 0,838 Х1 + Х2 +0,054 Х3 +0,63 Х4 ,    (1-6)

де Х\ — оборотні активи / загальна вартість активів; Х2 — чистий прибуток / власний капітал; Хз — виручка / загальна вартість активів; ХІ, — чистий прибуток / сумарні витрати.

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності до зна-чення моделі R визначається в такий спосіб:

 

Значення R    Імовірність банкрутства, відсотків

Менше 0         Максимальна (90—100)

0—0,18           Висока (60—80)

0,18—0,32      Середня (35—50)

0,32—0,42      Низька (15—20)

Більше 0,42    Мінімальна (до 10)

До очевидних переваг даної моделі можна віднести те, що ме-ханізм її розробки і всі основні етапи розрахунків досить деталь-но описані в джерелі.

При використанні наведених моделей для українських підпри-ємств слід ураховувати ряд обставин. Так, показник «Власний капітал» відповідно до чинних в Україні методик переоцінки ак-тивів штучно завищується сумами за субрахунком 423 «Дооцінка активів». Старим, зношеним основним фондам надається таке саме значення, що й новим. Як наслідок, співвідношення між власним і позиковим капіталом не відповідає дійсності. Тому мо-делі, що використовують цей показник, можуть не відображати реального стану справ. Умовам діяльності українських підпри-ємств більш відповідає універсальна дискримінантна модель.

Універсальна дискримінантна модель. Ця модель була по-будована на основі кількох методик прогнозування банкрутства:

Z = 1,5Хі + 0,08Хг + 1(Щ + 5Хд + 0,3X5 + ОДХб,            (1-7)

де Х\ — cash-flow / зобов'язання;

Х2 — баланс / зобов'язання;

Хз — чистий прибуток / баланс;

Х4 — чистий прибуток / виручка;

Х$ — виробничі запаси / виручка;

Х6 — виручка / баланс (оборотність основного капіталу).

Для обчислення коефіцієнта XI використовується показник Cash-flow. Він був запроваджений на початку 50-х років XX сто-ліття для аналізу фінансового стану підприємства та аналізу оцін-ки привабливості цінних паперів. Фактологічною базою аналізу Cash-flow є дані звіту про фінансові результати та їх використан-ня. Показник Cash-flow характеризує величину чистих грошових потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестицій-

ної діяльності й залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Отримані результати після обрахунків можна інтерпретува-ти так:

Z > 2 — підприємство вважається фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 — фінансова рівновага (фінансова стійкість) пору-шена, але за умови переходу на антикризове управління банкрут-ство йому не загрожує;

0 < Z < 1 — підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 — підприємство є напівбанкрутом.

Міністерство економіки України наказом № 10 від 17 січня 2001 р. затвердило «Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з прихову-вання банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до бан-крутства».

Ці методичні рекомендації розроблені з метою забезпечен-ня однозначності підходів при оцінюванні фінансово-госпо-дарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, кри-тичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 1562—1564 Кримінального кодексу України (приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства), а також для своєчасного вияв-лення формування незадовільної структури балансу для здійс-нення застережних заходів щодо запобігання банкрутству під-приємств.

Відповідність розрахованих згідно з цими методичними реко-мендаціями економічних показників фінансового стану підпри-ємств різним рівням неплатоспроможності визначається держав-ним органом з питань банкрутства, арбітражним, керуючим підприємством, власником його майна (органом, уповноваженим управляти майном підприємства), інвестором, кредитором за влас-ною ініціативою, а також у визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан-крутом» (далі — Закон) випадках під час проведення експертизи фінансового стану підприємства.

Джерелами інформації для проведення розрахунків економіч-них показників і виявлення ознак неплатоспроможності чи банк-рутства є вибіркові показники з документів фінансової звітності підприємства.

Поточна неплатоспроможність може характеризувати фінан-совий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення по-точного боргу, що відповідає законодавчому визначенню як не-спроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встано-вленого терміну їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а та-кож виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення плато-спроможності.

Економічним показником ознак поточної неплатоспроможно-сті (Нпот) за наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства коштів, їх еквівален-тів та інших високоліквідних активів і його поточних зо-бов'язань, що визначається за формулою

НПот = (040) + (045) + (220) + (240) - (620) Ф. № 1

Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей ба-лансу свідчить про поточну неплатоспроможність суб'єкта під-приємницької діяльності.

Фінансовий стан підприємства, у якого на початку й на-прикінці звітного кварталу спостерігаються ознаки поточної неплатоспроможності, відповідає законодавчому визначенню боржника, який неспроможний виконати свої грошові зо-бов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), про-тягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фі-нансовому стану потенційного банкрутства, наявні, якщо на по-чатку й наприкінці звітного кварталу, що передував поданню за-яви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кпокр) і коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзаб) наприкінці звіт-ного кварталу менші від їх нормативних значень — відповідно 1,5 і 0,1.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визнача-ється як відношення суми оборотних коштів до загальної су-ми поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позико-

вих коштів і розрахунків з кредиторами і визначається за фор-мулою

(260) _. _

КПокр=          Ф. № 1.

(620)

Коефіцієнт забезпечення власними коштами характеризує на-явність оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактич-ною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів) і відпо-відно визначається за формулою

(380)-(080) _. _

Кзаб = Ф. № 1.

(240)

Якщо наприкінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кпокр або Кзаб) перевищує своє нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, пе-ревага має надаватися позасудовим заходам відновлення плато-спроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, передбаченого планом санації борж-ника, забезпечується позитивний показник поточної платоспро-можності й перевищення нормативного значення коефіцієнта по-криття (Кпокр > 1,5) за наявності тенденції зростання рен-табельності, платоспроможність боржника можна вважати відно-вленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менший від оди-ниці й підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовий стан характеризується ознаками надьфитичної неплатоспроможно-сті, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності (за під-сумками року Кпокр < 1 за відсутності прибутку) відповідає фі-нан’овому стану боржника, коли він відповідно до Закону зо-бовязаний звернутися в місячний термін до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задо-волення вимог одного або кількох кредиторів унеможливить ви-конання його грошових зобов’язань у повному обсязі перед ін-шими кредиторами.

Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню за-яви до арбітражного суду про порушення справи про банкрутст-во, не було ознак надкритичної неплатоспроможності, тобто фак-тичний коефіцієнт покриття перевищував одиницю при нульовій або позитивній рентабельності, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.

Економічними ознаками, що свідчать про доведення до банк-рутства, може вважатися такий фінансовий стан боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів, або здійснення інших дій, які відповідно до статті 1564 Криміналь-ного кодексу України кваліфікуються умисними й призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької ді-яльності.

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутс-тво буде встановлено, що боржник подав недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших докумен-тах, що свідчать про його фінансовий та майновий стан, яке фак-тично характеризується ознаками надкритичної неплатоспромо-жності, у таких випадках можуть мати місце ознаки прихо-вування банкрутства.

Щоб своєчасно виявити тенденції фор’ування незадовіль-ної структури балансу у прибуткового суб'єкта підприємниць-кої діяльності та вжити застережних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, здійснюється систематичний екс-прес-аналіз фінансового стану підприємства (фінансовий моні-торинг) за допомогою коефіцієнта Бівера (Кб), який розрахову-ється за формулою

(220) + (260) Ф. № 2

К6 =    ,

(480) + (620) Ф. № 1

тобто в чисельнику чистий прибуток і амортизація, в знамен-нику довгострокові й поточні зобов’язання (підсумки розділів III і IV).

Ознакою формування незадовільної структури балансу є та-кий фінансовий стан підприємства, за якого протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що свідчить про небажане скорочення частки прибутку, яка спрямовується на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому підсумку при-зводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг за його коефіцієнт забезпечення влас-ними коштами стає менший 0,1.

При проведенні детального економічного аналізу імовірності фінансових передумов банкрутства доцільно проводити аналіз можливості відновлення платоспроможності. Для цього обчис-люють коефіцієнт відновлення і втрати платоспроможності. Він розраховується в тих випадках коли підприємство має незадовільну структуру балансу (кпл < 2, Кзаб < 0,1) як відношення розра-хункового коефіцієнта поточної ліквідності до його нормативу. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду і зміни значення цього коефіцієнта між закінченням і початком звітного періоду в перерахунку на період відновлення платоспроможності, установлений рівним шести мі-сяцям:

К1 + 6ПІК^ -К0п )

І\ = —.            ^.         .—

ВІДН   -у.        ,

Н.П.Л

де Кн.п.л — нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності (Кн.п.л = 2);

П — звітний період, міс.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, який набуває значення більше за 1, свідчить про наявність реальної можливості в підприємства відновити свою платоспроможність. Коефіцієнт відновлення платоспроможності, який набуває значення менше за 1, свідчить про те, що в підприємства в найближчі шість місяців немає реальної можливості відновити платоспроможність.

При задовільній структурі балансу (кпл > 2, K3a6> 0,1) визна-чається коефіцієнт можливої втрати платоспроможності, як пра-вило, на термін 3 місяці. Він розраховується як відношення роз-рахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встанов-леного значення. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду і зміни значення цього ко-ефіцієнта між закінченням і початком звітного періоду в перера-хунку на період втрати платоспроможності, установлений рівним трьом місяцям:

К.л + Пв1р /ЩК1п.л - К0 л )

втр      т/.        ,

Н.П.Л

де Пвтр — період втрати платоспроможності підприємства, міс.

Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності набуває значення більше за 1, то це свідчить про наявність реальної можливості в підприємства не втратити платоспроможності. Коефіцієнт втрати платоспроможності, що набуває значення менше за 1, свідчить про те, що підприємство в найближчі три місяці може втратити платоспроможність.

Прийняття рішення про визнання структури балансу підпри-ємства незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним здійснюється за наявності підстав (кпл < 2, K3a6< 0,1), а також відсутності в підприємства реальної можливості відновити свою платоспроможність.

Така методика щодо встановлення незадовільної структури балансу не враховує динаміки розвитку підприємства. У випадку визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним доцільно здійснювати аналіз залежності встановленої неплатоспроможності підприємства від заборгова-ності держави перед ним.

Для цього розраховується коефіцієнт поточної ліквідності підприємства виходячи з припущення своєчасного погашення за-боргованості перед підприємством. При розрахунку значення за-значеного коефіцієнта сумарний обсяг кредиторської заборгова-ності підприємство коректується на величину, рівну платежам по обслуговуванню заборгованості перед підприємством, а сума за-боргованості вираховується із сумарних дебіторських і кредитор-ських заборгованостей підприємства.

Сума платежів по обслуговуванню заборгованості перед під-приємством розраховується виходячи з обсягів і тривалості пері-оду заборгованості по кожному з невиконаних зобов’язань, дис-контованих за ставкою Національного банку на момент виник-нення заборгованості:

п

N3a6 =^Pj ■ti -Erj/100/360,

i=1

де Л^аб — сума платежів no обслуговуванню заборгованості перед підприємством;

РІ — обсяг державної заборгованості по і-му не виконаному в термін зобов’язанню;

t ’ — період заборгованості по і-му не виконаному в термін зо-бовязанню;

Егі — річна дисконтна ставка НБ на момент виникнення забор-гованості.

Розмір коефіцієнта поточної ліквідності підприємства, що розраховується з урахуванням своєчасного погашення заборгова-ності, визначається за формулою:

(100 + -" + 140)-Х^

К. =    

П.Л     -\т        X-> г->

(620)-7V3a6-2,^

і

Встановлена неплатоспроможність підприємства вважається безпосередньо пов’язаною з заборгованістю перед ним, якщо значення скоригованого коефіцієнта поточної ліквідності більше або дорівнює 2; якщо Кпл < 2, то встановлена неплатоспромож-ність підприємства вважається не зв’язаною безпосередньо з за-боргованістю перед ним.

Дані дискримінантні моделі можна використовувати, правда з певною корекцією, як окремо, так і в сукупності для підтвер-дження результатів. Найбільш помітна залежність між моделями в динаміці, бо одномоментний аналіз може і не дати правильних результатів. За проведеним адаптивним аналізом можна ствер-джувати, що на українських підприємствах найбільш доцільно використовувати для аналізу фінансового стану та прогнозування банкрутства модель Таффлера. Показники за даною моделлю мають більш сталий та плавний характер, а порогове число не є завищеним для нашої кон’юнктури ринку. Також хороші резуль-тати отримано по моделях Спрингейта та універсальної дискри-мінантної моделі, що свідчить про можливість використання їх для аналізу вітчизняних підприємств.

Використовуючи методику прогнозування ймовірності банк-рутства за допомогою розглянутих моделей, визначають:

1.         Значення відносних показників для відповідних періодів;

2.         Для кожного періоду визначають інтегральний показник (Z) фінансового стану;

3.         Будуть графіки зміни інтегрального показника за періода-ми, на яких позначають:

 

—        на осі абсцис періоди;

—        на осі ординат величини коефіцієнтів;

—        порогові (критичні) значення інтегрального показника;

—        тенденцію зміни (тренд) інтегрального показника;

—        параметри тренду;

—        коефіцієнт достовірності апроксимації (Критерій Пірсона).

4.         Використовуючи вихідну інформацію та інформацію, отри-

ману в п. 1, 2, 3, складають аналітичну записку та роблять про-

гноз відносно фінансової стійкості досліджуваного підприємства (при R2 > 0,7).

1) Модель Альтмана:

де X] ф. № 1;

Z = 1,2Х+1,4Х2+3,ЗХ3+0,6Х4+Х5, Оборот.акт. (260 + 270) - Поточнізобов'язання(620 + 630)

Валюта балансу (280)

т,         Чистий прибуток(220)(форма № 2)

Х2                   ;

Загальна вартість активів (280) (форма №1)

хг         Прибуток до виплат(170)(форма № 2)

Х3                   ;

Загальна вартість активів (280) (форма №1)

 Ринкова вартістьакцій(Цані ринку цінних паперів) _

X 4      або

Зобов’язання(480 + 620 + 630) (форма№1)

 Балансова вартість власного капіталу(380)(форма №1)

X 4                              ;

Зобов'язання(480 + 620 + 630) (форма№1)

хг         Виручка (035)(форма № 2)

X,                    .

Загальна вартість активів (280) (форма №1)

Гранична межа Z = 1,23. 2) Модель Спрингейта:

деХ]

Z = 1,03 Х1 + 3,07 Х2 + 0,66 Х3 + 0,4 Х4, Оборотні активи (260 + 270)(форма № 1)

Загальна вартість активів (280) (форма №1)

Прибуток до виплат(170)(форма № 2)

Л2       ;

Загальна вартість активів (280) (форма №1)

Прибуток до виплат(170)(форма № 2)

Аз        ;

Поточні зобов’язання (620 + 630) (форма №1)

Виручка (035)(форма № 2)

Х\        .

Загальна вартість активів (280) (форма №1)

Гранична межа Z < 0,862.

3) Модель Таффлера:

Z = 0,53Xj + 0,13Х2 + 0,18Х3 + 0,16Х4, Прибуток до виплат(170)(форма № 2)

деХ]

Поточні зобов’язання (620 + 630) (форма №1)

Поточні активи (260 + 270 (форма № 1)

Аг        ;

Зобов'язання(480 + 620 + 630) (форма№1)

Поточні зобов’язання ((620 + 630) ,,          _

А?       (форма № 1);

Загальна вартість активів (280)

Хі\ — інтервал кредитування (Хд = 1).

Гранична межа Z > 0,3.

4) Модель Creditmen:

Z = 25 Х1 + 25 Х2 + 10 Х3 + 20 ХА + 20 Х5, Високоліквідні активи(220 + 230 + 240)(форма № 1)

деХ]

Поточні зобов’язання (620 + 630) (форма №1)

Власний капітал(380) (форма№1)

Хг        ;

Зобов'язання (480 + 620 + 630) (форма№1)

Високоліквідні активи (220 + 230 + 240) (форма № 1)

Хз        ;

Валюта балансу (280) (форма №1)

Виручка (035)(форма № 2)

Хі\       ;

Дебіторська заборгованість (150 + ...+ 210) (форма №1)

Дебіторська заборгованість (150 + ... + 210)(форма №1)

Х$       •

Зобов'язання(480 + 620 + 630) (форма№ 1)

Коефіцієнти рівняння (25, 25, 10, 20, 20) виражають питому вагу впливу кожного показника.

5) Модель R:

R = 0,838 Х1 + Х2 + 0,054 Х3 + 0,63 Х4 ,

Оборотні активи (260 + 270)(форма № 1)

ДЄ Х\  ;

Загальна вартість активів (280) (форма №1)

Чистий прибуток(220)(форма № 2)

A 2      ;

Власний капітал (380) (форма №1)

Чистий дохід(035)(форма№2)

Хз        ;

Загальна вартість активів (280) (форма №1)

„          Чистий прибуток(220)(форма № 2)

Ад                               .

Сумарні витрати (040 + 070 + 080 + 090 + 140 + 150 + 160)) (ф. №1)

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності до зна-чення моделі R визначається:

 

Значення R    Імовірність банкрутства, відсотків

Менше 0         Максимальна (90—100)

0—0,18           Висока (60—80)

0,18—0,32      Середня (35—50)

0,32—0,42      Низька (15—20)

Більше 0,42    Мінімальна (до 10)

6) Універсальна дискримінантна модель:

Z = 1,5Хі + 0,08X2 + ЮХз + 5Хд + 0,3Xs + ОДХб,

15

деХі

Рух грошових коштів(400) (форма№3)

            ,

Зобов'язання(480 + 620 + 630) (форма№1)

Валюта балансу (280) (форма№1) Зобов'язання(480 + 620 + 630) (форма№ 1)

Чистий прибуток (220)(форма № 2)

Аз        ;

Валюта балансу (280) (форма №1)

Чистий прибуток (220)(фформ№ 2)

Л4       ;

Виручка (035) (фформ№2)

Виробничі запаси (100)(форма № 1)

A 5      ;

Виручка (035)(форма № 2)

Виручка (035) (форма №2)

Хб

Валюта балансу (280) (форма №1)

Імовірність банкрутства підприємства у відповідності до зна-ченням моделі визначається:

Z > 2 — підприємство вважається фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 — фінансова рівновага (фінансова стійкість) пору-шена, але за умови переходу на антикризове управління банкрут-ство йому не загрожує;

0 < Z < 1 — підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 — підприємство є напівбанкрутом.

Практичне застосування методики прогнозування ймовірності бан-крутства за допомогою розглянутих моделей наведено в додатку 11.