2. Містерії як форми освоєння трансцендентної реальності. (Містерії друїдів Британії та Галліі, культ Мітри, гностицизм, містерії Асар-Хапі, містерії Одіна)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Термін «містерія» як і «містика» походить від грецького слова «тует», що означає «тримати закритим рота». «Містами» називалися учасники сакральних дійств — містерій і хранителі (зберігачі) таєм-них вчень стародавності, зміст яких ретельно приховували від непо-свячених. Навряд чи хтось спробує відкинути твердження про те, що містерії складають своєрідне підгрунття для чималої кількості систем абстрактних понять, які, в свою чергу, не можуть існувати без кон-кретних філософських систем і течій . Саме уявлення про містерію — уявлення трансцендентне, навіть містичне та ірраціональне. Воно є аспектом свідомості, що завжди вміщає в себе тільки частину від Цілого, тобто частку від Всесвіту. У певному змісті, містерії викону-ють роль особливої трансцендентної науки, що є самодостатнім і за-мкненим на собі знанням, яке претендує на особливе формулювання проблем і основ буття, в якому існує людина

Містерії як цілісне освоєння духовного і практичного досвіду в конкретній людській свідомості, породжували нові можливості, пе-редумови і наслідки щодо осмислення багатьох філософських, релі-гійних, етичних, естетичних проблем. Містика завжди має «приклад-ний» характер, вона принципово не може бути «теоретичною», якою часто бувають філософські системи, побудовані в гіпотетичному про-сторі неживого розуму. Містика нерозривно пов’язана з конкретним суб’єктом знання, що одночасно є об’єктом містеріального знання і самопізнання.

Кардинальна відмінність містики від усіх наук і, в цілому, від галузі матеріальної людської культури, складається в тому, що вона мала і має справу з донауковими і предрелігійними предметами. Обвинувачувати її у зсуві меж між науками, — все рівно, що обвину-вачувати живий організм у нерозбірливому й одночасному викорис-танні всіх фізичних, хімічних, біологічних і інших законів.

Тепер, із позначених нами позицій розгляду містицизму в аспекті цілісної духовно-практичної людської активності (власне-містичної практики), ми можемо більш чітко позначити спектр можливих фі-лософських підходів до нього, а також розглянути основні аспекти прояву. Цікавим етапом знайомства з проявами надзвичайного духо-вного світу людини, були містерії. Про них відомо не так уже й бага-то, але ми спробуємо, зібравши цінний матеріал, відшукати деякі осо-бливості і зрозуміти причини, які спонукали людство обєднуватися до специфічних спільнот аби вшанувати своїх богів і доторкнутися до завіс таємночості. М.П. Холл у своїй книзі «Энциклопедическое из-ложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрей-церовской символической философии» сфрмулював мету і завдання чималої кількості містерій: «свою таємну інформацію і філософські досягнення вони приховували від профанів і вчили невелику групу спеціально посвячених осіб...»1. Приховане емблемами, ритуалами секретів знання зберігалося, як правило, невеликою групою посвяче-них умів. Потім посвячені філософи залишали свої таємничі форму-ли іншим, щоб ті мали змогу досягти цілковитого розуміння. Проте, якщо ці таємниці потрапляли до рук невігласів, Велика Таємниця залишалася прихованою за великою кількістю символів та алегорій.

1 Холл М. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистиче-ской и розенкрейцеровской символической философии. — М.: Изд-во Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2003. — 98.

У світі небагатьом відкривається зміст справжнього езотерично-го або духовного вчення, тому, саме через це, людина задовольняла-ся екзотеричною інтерпретацією духовних вчень, перетворюючи їх у «слухняні» абстрактні принципи природних законів, в яких поступо-во згасали джерела життєдайної сили Всесвіту.

Для того, щоб зробити простими принципи великої істини При-роди, достатньою була персоніфікація. Вівтарі, статуї та жертвопри-ношення стали не більше ніж символічним виразом великих абстрак-тних істин.

У давні часи існували групи філософів-містиків, які були гли-боко зануреними у таємниці Природи, створюючи замкнуті таємні філософські та релігійні гуртки — містерії: «Священні драми вико-нувалися у певні періоди. Найбільш значними були Містерії Ісіди, Сабазія, Кібели та Елевсінські Містерії....Після допуску до спілки посвячених вчили багатовіковій таємній мудрості...»1. Тому багато ритуалів засновувалися на випробуваннях, які повинні були пройти кандидати і лише після вдалого проходження їм вручали ключі му-дрості. Не можна недооцінювати ступінь впливу давніх таємних шкіл на розвиток цивілізації в цілому: «...вся досконалість цивілізації, всі досягнення науки, філософії та мистецтв зобов’язані тим інститутам, які під покровом таємниці намагалися описати найтонші істини ре-лігії та моралі, вкласти їх до сердець учнів... Їх основні зусилля були спрямованими на вчення про єдиного Бога, на воскресіння людини до вічного життя, на шляхетність людської душі. Вони прагнули під-вести людей до того, щоб ті бачили відблиск божественності в красі, величі та досконалості Всесвіту...»2.

На жаль, відбулася криза, яка потягла за собою викривлення та збочення містерій як таких. На перший план виступило чаклунство, маючи статус божественної магії, тим самим пророкуючи таємним доктринам забуття.

Із самого розквіту своєї свідомості людина обожнювала речі, по-клонялася ним як символам всюдисущої, невидимої Сили, про яку мало що могла знати. Давні філософи вірили, що жодна людина не може жити розумно без фундаментального знання законів Природи, тому Містерії були спрямованими на те, щоб навчити людину оперу-вати божественними законами у земній сфері, розумно використову-1 Там само, С. 50.

2 Там само, С. 50.

вати свої власні здібності, бути стійкою перед спокусами, вести пра-ведне життя, перетворюючи своє тіло у вівтар, присвячений Божеству.

Поклоніння сонцю — відігравало значну роль у всіх ранніх язич-ницьких Містеріях. Сонячне Божество персоніфікувалося в пре-красного юнака з довгим золотим волоссям, яке, в свою чергу, сим-волізувало промені сонця. Юнака було жорстоко вбито злодіями, які персоніфікували жорстокий принцип Всесвіту. Завдяки ритуалам, церемоніям, символічному очищенню, Бог Добра повертався до жит-тя і перетворювався на Рятівника всього народу. Таким чином, во-скресіння символізує межі, в яких людина здатна подолати нищість і проявити вищу природу. Містерії давали поштовх в процесі пробу-дження духовних сил, які довгий час були закуті в земну похіть.

Існує чимало давніх культів, які розсіялися по всьому світу, на Сході та на Заході. Деякі з них, наприклад, піфагорійці або герметис-ти, явно демонструють східний вплив, у той час як Розенкрейцери запозичили багато чого із мудрості арабських містиків. Хоча містич-ні школи зазвичай асоціюються з цивілізованими часами, є докази того, що люди в доісторичні часи знали про існування таких шкіл. Мешканці віддалених островів, навіть знаходячись на нижчому ща-блі розвитку, мають містичні ритуали та таємничу практику, якими б примітивними вони не були.

Містерії друїдів Британії та Галліі. Навколо походження слова «друїди» точиться багато суперечок. Макс Мюллер вважає, що ір-ландське слово «друї» в перекладі означає «люди дубових дерев». Він наголошує на тому, що лісні боги та боги дерев у Греції називалися «дріадами». Хтось із дослідників наполягає на тому, що це слово по-ходить від галльського «друідх», що означає «ліс».

Орден Друїдів шанувався за глибоке розуміння законів Природи. Друїди досить добре були обізнаними в медицині, зналися на лікар-ських рослинах. На думку науковців, багато друїдів були жерцями та лікарями, які лікували магнетизмом та амулетами з їх флюїдами. Універсальними засобами були зміїні яйця та омела, оскільки вони притягують астральне світло. Святковість, з якою омела зрізала-ся, говорить про те, що в народі укорінилася віра про її магнетичні властивості. Гриби, трюфелі, нарости на деревах та різноманітні види омел будуть свідомо використовуватися в медичній науці.

Омела вважається священною не лише тому, що є символом уні-версальної медицини або панацеєю, але тому, що росте на дубі. Дуб

у Друїдів символізував Верховне Божество. У певну пору року, при певному розташуванні зірок, сонця та місяця Головний Друїд з дуба, тримаючи священний ніж, зрізав омелу, загортав у спеціально при-готовлену білу тканину так, щоб не торкнутися землі, бо інакше вона передасть свої негативні вібрації і водночас, під деревом, у жертву приносили білого бика.

На жаль, друїди не записували своє таємне вчення, а передавали його усно спеціально підібраними та підготованими для цього канди-датами. Школа Друїдів була розподіленою на три частини, а їх таємне вчення було аналогічним Містеріям, які були схованими в алегоріях Блакитної Масонської Ложі.

Найнижчою з трьох частин вважалася школа Оватів (Овід). Це був почесний ступінь, який не вимагав спеціального очищення і ре-тельної підготовки. Овати вдягалися в одежу зеленого кольору, який у Друїдів символізував їх обізнаність у медицині, астрономії, поезії, музиці, сюди належали люди, які були досить добре обізнаними у життєвих проблемах.

До другої школи належали Барди (Бейрди). Колір їхнього одягу був небесно-блакитним, а це, в свою чергу, символізувало гармонію та істину, крім того, на них покладалася значна розумова праця, бо їм потрібно було запам’ятати 20 тисяч віршів священної поезії Друїдів.

Третя школа складалася власне з Друїдів, які задовольняли релі-гійні потреби народу, колір їх одягу був білим і символізував чистоту.

Їхня величність мала золотий скіпетр та вінок з листя дуба. Молоді члени Ордену були поголені та дуже просто одягнуті, на від-міну від старіших, які мали довгі, розкішні бороди та золоті прикраси.

Друїди жили у повному стриманні, вивчали природничі науки, віддавали перевагу повній таємничості та приймали нових членів тіль-ки після тривалого випробувального строку. Багато хто з членів жив у помешканнях, які нагадували собою монастирі, об’єднувалися до груп аскетів, небагато з них, за свідченями науковців, були одруженими, усамітнювалися в печерах, домівках із каміння. Тут вони молилися та розмірковували, виходячи лише для виконання релігійних ритуалів.

Друїди вірили в існування трьох світів та в можливість пересе-лення з одного світу в інший. У найвищому світі переважало щас-тя, у найнижчому — нещастя, а середній світ — це існуючий світ. Переселення з одного світу в інший існувало для покарання та за-охочення, а також для очищення душі. Вони були переконані в тому,

що в існуючому світі дуже тісно перепліталися добро і зло, а людина мала свободу і здатність обирати між ними. Програму Друїдів можна сформулювати достатньо просто: «…зібрати в одній душі властивості всіх речей, набути знання всіх істот і отримати владу над дияволом. Маючи три види пізнання: природи кожної речі, причин та впливів. Є три речі, які постійно зменшуються, — темрява, брехня і смерть. І є три речі, які постійно збільшуються, — світло, життя та істина...»1. Подібно до всіх інших Містерій, вчення Друїдів поділялося на дві значні частини. Найпростішій з них, моральному кодексу, навчали простий народ, а езотерична частина була доступною лише для осві-чених. Для того, щоб кандидат мав змогу увійти до Ордена, він мав бути вихідцем із шляхетної родини, маючи при цьому високі моральні якості. Доки кандидат не піддався всіляким спокусам і випробуван-ням на силу характеру, йому не довіряли ніяких важливих таємниць. Друїди вчили народ тому, що душа має безсмертну сутність, вірили у здатність переселення душі і, частково, у її воскресіння, вчили також і тому, що люди повинні бути врятованими, але небагато хто з них повернеться на землю, після власної смерті, доки не позбавиться і не здолає в собі елементи зла.

Таємні доктрини відкривалися в місцях віддалених від людських поселень, після того, як кандидат давав клятву зберігати їх священну і недоторкану сутність.

Хрест і змія були для Друїдів священними елементами. Хрест виготовлявся з гілок дубу, символізуючи Найвище Божество, вірили в існування маленьких мешканців лісу, а саме: русалок, фей, гномів, яким приносили жертви у храмах. Храми Друїдів мали різноманітні форми: яйце, символізувало зародження життя на Землі, хреста ви-ступав символом відродження, а храм у формі крил символізував по-літ Божественного Духу, змія символізувала собою Ху — Бога Сонця. «Їх головні божества зводилися в основному до двох фігур — чоло-віка та жінки, великим Отцю та Матері — Ху та Керидвен, аналогам Осіріса та Ісіди, Вакха та Цербери, що представляли собою два прин-ципи всього Буття...»2.

Ініціації друїдів — це особливий процес, в якому приховувалося під іменем Бога Сонця, а отже, Верховного Бога Друїдів — Ху, якого було вбито, а потім після численних ритуалів та містичних перевтілень,

1          Там само, С. 58.

2          Там само, С. 60.

повернено до життя. Таким чином, кандидатів клали в домовину, символізуючи смерть свого Бога, потім цю домовину виштовхували у відкрите море, і ті, хто повертався звідти живий, автоматично про-ходив третій ступінь і отримував достатню кількість таємних істин, якими раніше не володів.

Культ Мітри. Культ Мітри був досить швидко розповсюдженим внаслідок римських завоювань та роботі місіонерів. «Мітра» в пере-кладі означає «сонце», «повелитель Сонця». Митра як божество вті-лює в собі жіноче начало, а Всесвіт є її символом.

Згідно з персами, у світі існує два принципи: перший має назву Ахурамазда (Ормузд), уособлював в собі Духа Добра, від якого по-ходять ангели та архангели. Він має одне око і цим оком (місяцем, зірками, сонцем) він бачить усе. Другий принцип має назву Ариман. Він повстав проти Ормузди внаслідок того, що той створив світ, не порадившись з ним. Ариман став Духом зла і підкорив собі числен-ну кількість руйнівних духів, символізуючи принцип зла у Всесвіті, втіливши в собі низинну природу людини. Він має десять тисяч очей, все бачить. (Символ ока буде пізніше розглядатися у Масонському ракурсі). Тому в людині завжди будуть боротися два начала: добро та зло, Ариман та Ормузд мірятимуться силами.

Три тисячі років мудро керував Ормузд небесним світом і добром у ньому, створивши людину. Наступні три тисячі років він розумно та цілісно керував людиною. Наступні три тисячі років панувала влада Аримана, що призвело до запеклої боротьби за душу людини. Останні три тисячі років ознаменували собою повернення Ормузда, до світу повернулося добро, а смерть і зло назавжди зникли, при цьо-му Мітра (Бог Розуму) виконував роль посередника між ними.

Отже культ Мітри здійснювався у печерах. Ці печери були від-повідно прикрашеними знаками Зодіаку: Рака і Козерога. Зимове та літнє сонцестояння були в центрі уваги як ворота для душ, які схо-дяться в цей світ або сходяться до Бога. Рак був першими воротами для входження, а Козеріг — другими воротами. Це були шляхи без-смертного проходження з неба на землю і з землі на небо.

Посвячення до ритуалів Мітри складалося з трьох досить важ-ливих рівнів: самоочищення, підсилення інтелектуальної потужності та контроль над тваринною природою. Кандидатові на першому етапі пропонувалася корона на гострому лезі меча, при цьому його посвя-щали до таємних сил Мітри. Корона, швидше за все, символізувала

собою духовну природу, яка повинна бути очищеною, перед тим, як він постане, безпосередньо, перед Мітрою. Мітра, в свою чергу, уособ-лювала душу кандидата, яка знаходилася між його власним духом, Ормуздом, Аріманом, тваринною природою. На другому рівні канди-датові давався панцир розуму та чистоти, який допомагатиме йому битися на фоні земних небезпек із демонами хтивості, пристрасті, виродження. Третій рівень давав дозвіл на ковпак, на якому були на-мальовані знаки Зодіаку та інші астрономічні символи. Після того, як посвята була завершеною, кандидата вітали як повсталого з мер-ців і він ставав повноцінним членом Ордена, при цьому його назива-ли «левом» і ставили на лобі єгипетський хрест. Тому досить часто Мітра був зображений з двома левиними головами.

Через увесь ритуал проходить тема народження Мітри як Бога Сонця, який приніс себе у жертву заради людства, його смерті і вос-кресіння заради та спасіння душі перед всемогутнім Ормуздом. Жін-ки і хлопчики, які не досягли зрілості ніколи не були допущеними до цього Ордену.

Таким чином, багато інститутів виявили мітраістську культуру. Сходи з сімома перекладинами було символом мітраістської ініціа-ції, тому, масонський символ східців мав мітраістське походження. Символ ока трансформувався в Масонське Око, яке ніколи не закри-вається, не відпочиває і все бачить.

Гностицизм. Слово «гностик» походить від грецького «гносис», що в перекладі означає «мудрість», «знання». Члени цього Ордена були обізнані з таємними доктринами раннього християнства. Вони інтерпретували християнські Містерії у відповідності з язичницьким символізмом. Свою таємну інформацію та філософські досягнення вони приховували від невігласів та навчали лише невелику групу спеціально посвячених осіб.

Постать Симона Мага часто розглядають як засновника гности-цизму, а виникнення його секти припадає, на думку дослідників, на І століття від Різдва Христового. Симон Маг мав таємничі та надпри-родні сили, крім того від достатньо цікаво сформулював принципи гностицизму: «пишу ось про що... Із всесвітніх Еонів (періоди, пло-щини, цикли створення життя в просторі та часі, небесні створіння) виростають два паростки, без початку і без кінця, від одного Кореня, який є невидимою силою, неосяжним мовчанням (Битос). Із цих па-ростків один виявляє себе над іншим, і той, що зверху , є Великою

Силою, Універсальним Розумом, що впорядковує всі речі, і є чолові-чим. Другий паросток виявляє себе знизу, Велика Думка, і є жіночим початком, яке відтворює всі речі. Поєднуючись один з одним, вони створюють Проміжне Середовище, неосяжне Повітря, якому немає початку і кінця. І в ньому є Отець, який підтримує всі речі,... які не мають початку і кінця...»1.

Крім того, слід розуміти, що існують результати негативного і позитивного принципів, коли один діє на інший, а це відбувається в середній площині або в точці рівноваги, яку називають плеромою. Іншими словами, плерома — це особлива субстанція, яка утворилася шляхом поєднання суміші духовних та матеріальних еонів. Із плеро-ми зародився Деміург — безсмертний смертний, якому людство по-винно завдячувати не тільки власним фізичним існуванням, але й стражданнями, які ми відчуваємо протягом свого життя.

Цікавим є те, що в системі гностиків є три пари протилежнос-тей (Сізігії), які походять від Вічного і разом з Ним утворюють сім-ку: «Перші два — Ум (Нус) та Думка (Епінойя). Після них йдуть Голос (Фон) і його протилежність Ім’я (Онома) і, нарешті, Причина (Логісмос) та Міркування (Ентумезис). Із цих початкових шести , що з’єднуються Вічним Полум’ям, походять Еони (Янголи), які спрямо-вуються Деміургом, організовують нижчий світ...»2.

Слід зауважити, що гностична Містерія засновувалася на гіпоте-зі еманації як логічному зв’язку між не з’єднаними протилежностями, Абсолютним Духом та Абсолютною Субстанцією, які, на думку гнос-тиків, співіснували у Вічності.

Школа гностицизму розділилася на олександрійський та сірій-ський культи. Олександрійська школа схилялася до пантеїзму, а олександрійська тяжіла до дуалізму. Сирійський культ наслідував Симона, а олександрійський розвивав філософську творчість Васи-лида, який навіяв своїм послідовникам єгипетський герметизм, східний окультизм, персидську філософію. Його доктрина спря-мовувалася на те, щоб об’єднати школи раннього християнства із язичницькими Містеріями. Василид вчив тому, що Всесвіт розподі-лено на 365 еонів або духовних циклів, а їх сума — Верховний Отець (Абраксас), який зображується як складна та неоднозначна істота, з тілом людини і головою півня, а кожна з його ніг — це змія.

1          Там само, С. 70.

2          Там само, С. 70.

Гностики розділися у своїх поглядах щодо Деміурга, творця нижчих світів. Перша секта вважала, що Деміург, за допомогою своїх шістьох синів (еманацій) створив Всесвіт, він створив Себе і в серед-ині Себе, був відповідальним щодо зла, яке коїлося на землі, відділив душі людей від істини та «одяг» на них смертну оболонку. Друга секта вважала, що Деміург лише виконував волю невидимого Повелителя, який був жорстоким та невблаганним.

Цікавими були думки гностиків, щодо Христа. Для гностиків Христос був персоніфікацією Нуса, втіленням Божественного Ро-зуму, еманацією духовних Еонів. Нус увійшов у тіло Христа під час розп’яття. Гностики були переконаними в тому, що Христа неможли-во було розіп’яти, оскільки Божественний Нус не може вмерти: Коли нестворений Отець, — на їх думку, побачив падіння людства, Він по-силав Свого первістка Нуса в світ у формі Христа для спокутування всіх тих, хто вірив у Нього, для вивільнення сил, які створили світ (Деміург та шість його синів, планетарних творців). Він з’являвся се-ред людей як Ісус і робив дива.

Після смерті Василида домінуючу роль у гностичному русі почав відігравати Валентин, який ускладнив систему гностичної філософії: він збільшив чисельну кількість еманацій від Великого (Безодня), їх нараховувалося 15 пар та спирався на Непорочну Софію (Мудрість).

Згодом, діяльність гностиків припинилася, оскільки всі мате-ріали, які були пов’язані з їх діяльністю, були знищені. Зараз можна побачити елементи гностичних концепцій у сучасному світі, бо ті гар-монійно вплелися в офіційну догматику християнської церкви.

Містерії Асар-Хапі. Доречним буде почати з етимології слова, що дасть можливість знайти цікаві моменти в подальшому розгля-ді: «сорос-апіс» або «сор-апіс» — означають «склеп бика». Єгиптяни вклонялися домовині, яка мала людський вигляд.

Походження Асар-Хапі оточено завісою таємничості, через те, що його таємна природа була відкритою лише для тих, хто сповідував культ Серапіса. Єгиптяни були переконаними: «Як бог я такий, яким тобі здаюся, зіркові небеса — моя голова, мій тулуб — море, земля — це мої ноги, мої вуха — це повітря, проміні сонця, діамантові стріли — це мої очі...»1.

Деякі дослідники, як, наприклад Макробія, вважали, що Сера-піс — це ім’я Сонця. В перекладі з єврейської «серапіс» або «сараф» —

1 Там само, С. 76.

«сяяти», крім того, це слово має ще кілька значень «Священний Бик», «Сонце в Бику», «Душа Осирису», «Священна Змія», «Бик, який пішов шукати спокій». Серапіс — це бог, який міцно узурпував свій статус, став найвищим богом у грецькій та єгипетській релігіях аж до ІY століття християнської ери.

Давні єгиптяни вважали, що існує багато спільного між Осирис-Апісом та Серапісом. Матеріальне тіло Природи було названо Апісом, душа, яка після смерті залишала тіло, була міцно скута, наче тенетами, формами фізичного життя та мала назву Серапіс — сила, що повинна навести лад у Всесвіті. Слід зазначити, що скільки б не існувало варіативних форм перекладу чи кількість зображень цього бога, є те, що не можна піддавати сумніву або заперечувати. Образ цього бога акумулював у собі більшість уявлень, гармонійно сполучивши чоловічу силу з жіночою грацією. Статуї Серапіса ви-готовлялися з міцного матеріалу та оздоблювалися дорогоцінним камінням.

Єгипетська таємна філософська школа розділилася на дві, які називалися Мала та Велика Містерії. Діяльність першої спрямовува-лася на вшанування Ісіди, друга — проповідувала відданість Серапісу та Осирису. До Великих Містерій допускалася дуже обмежена кіль-кість осіб, що дозволяло зберігати таємниці Містерій, крім того, участь у Великих Містеріях в основному брали жерці. Ініціації та ритуали проводилися в спеціальних приміщеннях: печерах та підзем-них лабіринтах. Лабіринти повинні були символізувати ілюзорний характер нижчого світу, в якому людська душа блукала в пошуках іс-тини, намагаючись з’єднатися з Безсмертним. При цьому містичному возз’єднанні повинен бути присутнім Людина-Бик, Людина-Сонце (Серапіс), який виступав прототипом Христа.

Містерії Одіна. Дата заснування Містерій Одіна — не визначена дослідниками точно, через те, що одні вважають що вони виникли в І столітті до Різдва Христового, інші, — в перше століття нашої ери. Послідовники цієї містерії проводили таємні обряди, богослужіння, вершили правосуддя, виступали пророками та вершили долі.

Після смерті Одіна його образ проголосили божественним, він символізував мудрість, а керували культом, після його смерті дванад-цять священних Дроттарів, які символізували знаки Зодіаку. Вони виступали покровителями мистецтв та наук, які можна було опанува-ти лише після вдалого проходження випробувань.

Ритуальність та міфологія цих Містерій мала своєю основою Священну драму, яка розповідала про те, що існує Верховний та не-видимий Творець всіх речей, Все-Отець, а його регентом в Природі виступає Одін, з тіла (Іміра) якого виник всесвіт. Імір виник завдяки туману, який випав з світової Безодні, в якій мешкали гіганти Льоду та Вогню.

Одін створив світ та підкорив його законам порядку та ладу, він збудував чарівну фортецю, в який розташувалися дванадцять бо-гів (Езирів) на верхівці гори. Там було відведене місце для смерті (Валгалла).

Сином Одіна був Бальдер Прекрасний (скандинавський Хрис-тос), він не був войовничим і жорстоким, а приносив із собою до-брий та прекрасний дух. Так само як Христос, мав серед учнів Іуду, Бальдера зрадив Локі (персоніфікація зла). Локі підмовив сліпого бога долі (Хеда) вбити Бальдера стрілою з омели. Радість і щастя, ра-зом із смертю Бальдера зникли, а боги почали збиратися з метою від-крити таємниці воскресіння духу молодості та життя, які приносив із собою вбитий бог, як результат таких «зборів» виникли Містерії.

Містерії Одіна проводилися в дев’яти печерах, яки символі-зували Дев’ять Світів Містерій. Кандидат повинен був воскресити вбитого бога, для цього він називав себе мандрівником, а печера ви-ступала символами світів та сфер Природи. Дійство проводилося трьома верховними ініціаторами — Піднесеним, Рівним Піднесеному та Височайшим, які виступала аналогами Майстра, Молодшого та Старшого Зберігача в Масонській Ложі. «Після декількох годин блу-кання по хитросплетеним коридорам кандидата підводили до статуї Бальдера Прекрасного....Ця фігура стояла в центрі величезної зали.... Там знаходилося дерево з сімома квітами — емблемою планет. У цій кімнаті, яка символізувала дім Езира, або Мудрості, неофіт клявся на мечі. Він пив священний напій із кубка-черепа, вдало пройшов-ши всі випробування, які віддаляли його від пошуку мудрості, після чого йому дозволялося проникнути до таємниці Одіна — персоніфі-кації Мудрості. Він ставав перед священним кільцем порядку, робля-чи це в ім’я Бальдера. Посвячений прославлявся як людина ново-народжена: про неї говорили, що вона померла і знову народилася, не проходячи крізь ворота смерті...»1. При цьому людина визначає своє призначення та свій статус у Всесвіті та Космосі, виключаючи

1 Там само, С. 86.

маніпулювання собою негативними силами, які з’являються ззовні, створюючи складну захисну оболонку Трансцендентного, знаходячи в ній потенційний стан сили своєї величі.

Вона активно прагне завоювати своє місце в Безначальному та Безкінечному Житті, в малому та великому масштабах свого існуван-ня прагне відобразити себе у фундаментальному аспекті Космічної ідеї. Вириваючись із безкінечних ланцюгів логічних умовиводів, лю-дина потрапляє до іншої стихії, де всі дії та думки не піддаються за-конам логіки, більше того, — протистоять їй.

Якщо ми будемо довіряти свідченням містиків, то відчуємо див-ну переконливість та благу віру. Саме їм вдалося те, що в інших не виходило: вони встановили безпосередній зв’язок людського духу, що блукає, як вони кажуть, серед речей матеріального світу, з тією «єдиною Реальністю», тим нематеріальним та вичерпним Буттям, в якому знаходиться прихована Істина, яка є об’єктом пристрасного, жагучого бажання людини, єдиною прийнятною метою її пошуків.

Отже, слід зауважити, що філософсько-теоретичне осмислення містики, а також релігійно-містичного досвіду передбачають виник-нення значного ряду загально-філософських критеріїв під які можна підвести поняття, що дозволять виявити цілий спектр незвичайних форм містичного освоєння дійсності.

Відповідний матеріал дозволить суспільству уникнути хаотично-го шабашу безпрецедентного агресивно-ультимативного відношення до єдиної галузі чудес і перетворень, що покликані протистояти роз-гулу бездуховності в лабіринтах апокаліптичного часу. Експлуатація давньою мудрістю являє собою вульгаризацію духовного, культурно-го і наукового контексту, з якими пов’язуються нові шляхи осмис-лення реальності, використовуються нові ресурси людської природи і зачіпаються перспективи духовних пошуків. Історія розвитку фі-лософії демонструє, що містика і містичне пізнання є плідними для самої науки. Підтвердженням цього можуть бути піфагореїзм, плато-нізм, неоплатонізм, класичний німецький ідеалізм. Як показала іс-торія еволюції людського суспільства, містика і релігійно-містичний досвід, у тому числі світових духовних традицій, не можуть зали-шаться поза увагою наук, що вивчають людину. Заперечення і зне-вага містичними аспектами уже є неможливою, оскільки проблема, яка виникла сьогодні змушує суспільство вдаватися до підвищення теоретичного і методологічного рівнів пізнання.