1. Містицизм, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 

Загрузка...

Містицизм як розвинута система осмислення і трактування да-них містичного досвіду і специфічно можливих шляхів його досяг-нення, обов’язково визначається ступенем розвитку інтелектуальної сфери взагалі і, зокрема, рівнем розвитку теоретичного знання, при-чому не тільки на релігійному, а й на філософському рівні. Містика і містицизм, споконвічно націлені на єдність, у будь-який спеціалізо-ваній області людського знання і діяльності.

Містицизм існує самостійно, навіть, у вигадливих сполученнях із релігією, філософією, теологією, політикою, економікою. І будь-яка гіпертрофія «теорії» або «практики» в усіх можливих її перепле-теннях з іншими формами людської життєдіяльності не позбавляє його унікальної своєрідності.

В «Ілюстрованій енциклопедії містицизму і таємних релігій» Дж. Фер гюсона термін «містика» пов’язується з поняттями «місте-рія» і «містичний стан» («містичний досвід»). Дж. Фергюсон роз-глядає переважно психологічну сторону містики, у першу чергу, як комплекс психічних переживань, приділяючи основну увагу емпі-ричним, так сказати, прикладним дослідженням містичних фактів, поза їхнім теоретичним осмисленням1.

Філософсько-теоретичне осмислення містики, а також релігій-но-містичного досвіду в даній лекції припускають вироблення ряду

1 Ferguson J. An Illustrated Encyclopaedia of Mysticism and the Mystery Religions, L., 1976. — 201.

загальнофілософських критеріїв, під які можна підвести понят-тя, що дозволять виявити цілий спектр незвичних форм релігійно-містичного освоєння дійсності як окремо взятою людиною, так і суспільством. Крім цього, з’явиться можливість визначити містико-релігійно-філософський напрямок ряду значеннєвих відтінків у життєво-практичному трактуванні даного феномену.

Буде подано пояснювальний матеріал, який дасть можливість розкрити і зрозуміти особливості релігійно-містичного досвіду у ви-гляді переживань, екстазів, видінь, споглядань, крізь призму містерій і таємних спілок, які дозволять проілюструвати життя суспільства. Відповідне ставлення до визначеної проблеми дасть можливість сус-пільству уникнути хаотичного шабашу безпрецедентного агресивно-ультимативного відношення до єдиної галузіі чудес і перетворень, що покликані протистояти розгулу бездуховності в лабіринтах апокаліп-тичного часу.

Крім того, слід визначитися і повернути поняттю «релігійно-містичний досвід» початкового тлумачення, яке можна сформулюва-ти в такий спосіб: знаходження необхідного щаблю органічного ду-ховного розвитку суспільства, набуття рівноваги і гармонії, достатнє освоєння аспектів життя в сфері трансцендентної Реальності.

Усім народам і цивілізаціям був відомий такий унікальний духо-вний феномен як релігійно-містичний досвід, який набуває особливої актуальності, кому відбувається глобальна криза стосовно уявлень про світ і людину в ньому. На зміну «соціально-політичному місти-цизму» радянського суспільства1 прийшов «тотальний містицизм із тут і тепер — психологією»2. Духовність сприймалася як патологія і невиправне каліцтво на фоні атеїстичної розсудливої сфери, де ін-стинкт Абсолюту втрачений, а реальність почуттєвого світу безвісти втрачена. На загальному фоні домінує скептична страхітливість нігі-лізму, що повідомляє прилюдно про абсурдність світу трансцендент-ної реальності, відкидаючи, аспекти релігійно-містичного порядку.

Але одночасно з послабленням суспільного інтересу до науки та зниженням її можливостей в якості світоглядної ролі в сучасному культурному просторі значно зріс вплив релігій, невід’ємною рисою

1          Мамардашвили М. К. Мысль под запретом. Беседы с А. Э. Эпельбуэн // Вопросы

философии. — 1992. — № 5. — 112.

2          Юревич А. В., Цапенко И. П. Функциональный кризис науки // Вопросы фило-

софии. — 1998. — № 1. — С. 15-25, 20.

яких є містичність. Відродження релігійності, широкий інтерес до містичних практик стародавніх і новітніх релігій, прагнення залучи-тися до них, видання релігійної літератури і перевидання містико-богословських праць свідчать про нові процеси, що виражають шано-бливе ставлення до релігійних ідей і потреб у них із боку сучасників, які «випробували», в переважній більшості, чималу кількість сус-пільних ідеалів на собі і відчули їх негативні наслідки. Така ситуація викликає одночасно і побоювання за майбутнє людства, можливо, що воно робить чергову помилку, і сподівається на те, що оптимальний і відомий людству шлях духовного перетворювання буде знайдено.

Постійний розподіл на два полюси раціональне та ірраціональ-не, зовнішнє та внутрішнє, наукове та релігійне — унеможливило пізнання феномена, який існує для людини в якості трансцендентної реальності. Класична наука характеризується обмеженими методо-логічними можливостями, але яка в своїх претензіях на абсолютне знання відсторонює містичний досвід за межу наукової картини сві-ту. Існувало серйозне переконання у тому, що містика до цього часу парадоксальним чином об’єднувала в собі раціональний науковий метод пізнання і «не — науковий» предмет, яким була внутрішня ду-ховна реальність людини, традиційно закріплена лише за релігією1. Класична раціональність практично цілком випускала з виду внутріш-ній світ людини, що виникає в ній як складність і наслідок взаємодії з навколишнім світом і розглядає процеси, що відбуваються лінійно, як рух від простого до складного, де увага зосереджувалася лише на зовнішньому боці подій. Релігійно-містичний досвід, властивий кож-ному людському «Я», що знаходиться одночасно в особливих відно-шеннях з емпіричним світом і світом трансцендентним, виявився для класичної науки не тільки не пізнаваним, але й реально не існуючим, піддаючи усе девізу: «не з’ясовне, значить не існуюче». Такі ознаки людини як дух і духовність були всього лише частиною її психіки, ви-веденої із відчуттів, інстинктів і потягів. А саме по собі, людське тіло розвивало уявлення про механічне утворення, що складається з мно-жини частин, які гармонійно взаємодіють між собою. Альтернативою людської еволюції, в якій не було місця для власне особистісних внутрішніх характеристик виступила Людина-машина з усією своєю неповнотою та незавершеністю. Наукове пояснення внутрішніх про-цесів зводилося до традиційного застосування раціональних методів

1 Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М.: Наука, 1987. — 240.

дослідження, що споконвічно були непізнаваною Кантівською річчу-в-собі. Гармонійна духовність живої людської душі з її єдністю була втрачена класичною наукою, відчайдушно зверненою до окремих за-конів космосу і природи. Стрімкий розвиток класичної науки і зна-чна кількість наукових відкриттів «диктували обумовленість усіх майбутніх рухів у Всесвіті наявними початковими умовами, вони наче б виганяли зі світу не тільки ідею Святого Духа, але і творчий вольовий початок самої людської особистості»1. Активне прагнен-ня усе зводити до обмеженого числа елементарних форм і формул; спрощувати до елементарності уявлення про людину і навколишній світ, абсолютизувати безкомпромісність наукових знань забезпечили вкрай негативне відношення до всього, що об’єктивно не вписувалося в позиції класичної раціональності, не розкладалося на «запчастини» і, насамперед, це стосувалося містичного досвіду. Подібна однобіч-ність і лінійність класичної раціональності призвели до культурної кризи сучасності, яка характеризувалася посиленим зверненням до поза наукових методів пізнання, ірраціональності і містики в усьому, що стосується людини. «Непояснене панує у світі, що саморозуміння людства нічим не виправдане і що всі спроби людини зрозуміти цей світ закінчуються непереборним прагненням сунути голову в пісок, щоб не бачити нічого незрозумілого...»2. У класичній науці, позара-ціональній за своїм характером, містичний досвід як феноменальний модус, виявився практично не вивченим феноменом, винесеним за межі наукового розуміння, що призвело до однобічного уявлення про людину як про чисто матеріальну сутність.

Містицизм являє собою можливість переосмислити жадібні і не завжди виправдані сенсації і крайнощі, що неминуче тягли люд-ство тисячі років до провалів і безодень. Вандерхілл Елізабет у книзі «Містики ХХ століття» писала: «і от уже залишилася обвуглена го-ловешка — людина, що живе на прикінці ХХ століття, оточена вір-туальними масками mass media, вона втратила зв’язок із минулим і не набула зв’язку з теперішнім...»3. Протягом існування людського суспільства, незмінним залишався той факт, що людині притаманна

1          Энциклопедический словарь / Издатели Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон. — Спб.:

Типо-Литография И.А. Ефрона, 1896. — Т. 19. — 14.

2          Андерхилл Э. Мистицизм. Опыт исследования природы и законов развития ду-

ховного сознания человека. — К.: София, 2000. — 484.

3          Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. — М.: ООО «Видавництво Астрель»: МІФ:

ООО «Видавництво АСТ», 2001, — 13.

певна раціональність. Склалося так, що її відносять до тих феноменів нашого світу, які приводили мислителів усіх часів до висновку — цей світ є продуктом діяльності якогось розуму, вищого і сильнішого, здатного обмежити галузь людської раціональності, котра є безсилою перед могутнім трансцендентним Розумом: «Більшість тих, хто гли-боко замислювався про природу і походження світу, висловлювали припущення: існування світу свідчить про щось таке, що виходить за межі цього світу, — про джерело існування, яке не має фізичної при-роди, а володіє величним розумом, силою і владою. Майже всі великі філософи-класики — Платон, Арістотель, Декарт, Лейбніц, Берклі, Локк Спіноза, Кант, Гегель, — вбачали походження Всесвіту в транс-цендентній реальності. Вони дотримувалися різних поглядів на таку реальність і підходили до її аналізу по-різному. Але те, що наш світ не може пояснити себе сам, і те, що він вимагає пояснення, котре йому не належить, не викликало у них жодних сумнівів...»1.

Інтерпретація певних духовних технік, які виробило людство сповнена ознаками глибокого екзистенційного відчуття., що допомо-же виявити людині «нетрадиційне» або незвичне відчуття повсякден-ності. Таємничу реальність, яку ми постійно відчуваємо як зсередини, так і поза собою, але до якої так важко дістатися крізь міазми наших власних туманних уяв і думок — (ЦЕ). Уотс називав «ЦЕ»: «...нео-бумовленою, невизначеною природою буття, ще не розчленованого на відвернені поняття і символи. Усвідомлювати це — значить біль-ше ніколи не змішувати обумовлене з дійсним, скинути із себе владу слів, ідей і осягнути, що справжній світ є непізнаваний розумом. Щоб досягти ЦЬОГО, необхідно розпрощатися зі світом умовностей, і це саме той крок, якого багато людей боїться. Але деякі, визнавши, що світ неможливо визначити словами, і єдина річ, яку потрібно знати про нього це те, що він є, набувають свідомість усіх речей у їхній абсо-лютній конкретності, і в той же час, у всій їхній божественності і неви-мовності. Таке усвідомлення виходить за межі повсякденної самосві-домості і веде за собою відчуття єдності із Всесвітом, в якому всі речі сяють надзвичайною ясністю і любов’ю. Це відкритість усьому існую-чому, це не райське бачення, а бачення світу у всієї його цілісності — і це усе є чистим чудом...»2. Для науки, яка ніколи не мала однозначного

1          Ward K. God, Chance, and Necessity. Oxford: One World Publications, 1996. — P. 1, 83.

2          Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. — М.: ООО «Видавництво «Астрель»:

МІФ: ООО «Видавництво АСТ, 2001.

уявлення про релігійно-містичний досвід, його пошуки залишалися повною загадкою і виконували функцію ірраціонального і відчужено-го початку: «Ірраціональне — у самому широкому розумінні — те, що перебуває за межами розуму, алогічне або неінтелектуальне, неспів-розмірне з раціональним мисленням або навіть суперечне йому...»1. Акцентуючи увагу на аспектах класичної науки, раціональної за сво-їм характером, релігійно-містичний досвід не був гідним предметом для вивчення. Віднесення містичного до числа ірраціонального, тобто прояву в людині надзвичайних можливостей, зазвичай не можливих, і відсутність відповідних наукових теорій і методів, із погляду на які можна було б описати так зване «чудо». Взагалі, зняти з розгляду все ірраціональне, у тому числі й містичне як крайню форму його прояву запропонувала Епоха Просвітництва. «Ірраціональне — принципово неприпустиме раціональному пізнанню, несумісне з розумом і не від-повідне до його можливостей... Об’єктивної реальності, що відповіда-ла б цій категорії, діалектичний матеріалізм не визнає»2. Внутрішній світ людини з її потенційними можливостями раціональної форми світоорієнтації, (у тому числі і філософської як визначеного типу від-ношення людини до світу і себе), не припускали можливості реально-го існування того, що не обмірковувалося з позицій класичної науки. Містичне як крайній прояв ірраціоналізму залишалося поза межами наукової картини світу і визнавалося нереальним, не гідним уваги. «Наука, подібно до всіх інших витворів людини, теж, у міру своїх можливостей, створює Реальність із Нереальності — і теж коливаєть-ся між цими двома крайнощами…»3. Будучи загальною рисою нашого часу, містицизм, а точніше релігійно-містичний досвід, має до себе не однозначне відношення і представляє серйозну проблему. Багато хто в ньому знаходить деструктивний і гармонійний вплив на людську особистість, яка намагається знайти духовні шляхи свого подальшого розвитку, засвоїти аспекти релігійного духовно-містичного досвіду на фоні власної трансформації, при цьому найчастіше звертаючись до окультних феноменів, містичних практик тощо. «Тисячі і тисячі людей починають засвоювати вчення або прилучатися до практик, не

1          Философский энциклопедический словарь/ Сост. С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-

Оглы, Л. Ф. Ильичев. — М.: Сов.энциклопедия, 1989. — 95.

2          Философская энциклопедия. — М.: Сов.энциклопедия, 1969. — 318-319.

3          Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. — М.: ООО «Видавництво Астрель»: МІФ:

ООО «Видавництво АСТ», 2001. — 482.

маючи уявлення про те, куди ці заняття містикою та езотеризмом мо-жуть привести. Не випадково, багато лікарів і психологів уже давно відзначили, що слідом за черговим захопленням у суспільстві новим езотеричним або містичним вченням наростає і нова хвиля психічних захворювань, причиною яких є дані вчення»1. У такий спосіб духо-вна криза, яка давно назріла у глибинах людської сутності знаходить вихід і виявляється у збитковості індивіда і повній незатребуваності.

Фундаментальною властивістю людської природи, як відомо, є прагнення до загадкового і таємничого. Проте сучасна людина, час-то маючи при цьому практичну мету, намагається пізнати трансцен-дентні аспекти лише на основі свого власного досвіду. Суспільство добре засвоїло все, чому його вчив довгі роки науковий матеріалізм: усе, що може бути використаним людиною в ім’я її ж блага — повинно негайно використовуватися, знімаючи будь-яке почуття небезпеки і не піддаючи сумніву обрану мету.

Наука, раціональна за своїм характером, також потерпає від зна-чної кризи, що і збільшує проблему вивчення містичного досвіду: «Ми далекі від того положення у світі, коли прогрес науки забезпе-чить добробут, мир і гармонію для всіх. ...Сучасність більше не роз-глядається як досягнення еволюції, об’єднаної з прогресом»2. Тому мова сьогодні йде не про певні наукові можливості, а про культурну кризу взагалі, однією з ознак якої є звернення до ірраціональності і містики в усьому, що стосується людини3.

Експлуатація давньої мудрості являє собою вульгаризацію духо-вного, культурного і наукового контексту, з якими пов’язуються нові шляхи осмислення реальності, використовуються нові ресурси люд-ської природи і зачіпаються перспективи духовних пошуків. Історія розвитку філософії, демонструє, що містика і релігійно-містичне пізнання є дуже плідними для самої науки. Підтвердженням можуть бути піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм, класичний німецький іде-алізм. Як показала історія еволюції людського суспільства, містика і містичний досвід, у тому числі світових духовних традицій, не мо-жуть залишатися поза увагою наук, що вивчають людину.

1          Розин В. М. Мистические и эзотерические учения и практики в средствах массо-

вой информации // Общественные науки и современность. — 1997. — № 3, 45.

2          Оже М. Кризис смысла в современном мире// Философская и социологическая

мысль. — 1995. — № 5–6.

3          Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления. — К.:

Либидь, 1990. — 129.

Заперечення і зневага містичними аспектами уже є неможливою, оскільки проблема, яка виникла сьогодні змушує суспільство вдава-тися до підвищення теоретичного і методологічного рівнів пізнання на сучасному етапі його еволюціонування.

Слід зазначити, що філософський підхід до вивчення проблеми релігійно-містичного досвіду як феноменального-духовного модусу в контексті трансформації особистості має ряд складностей, обумов-лених, насамперед, наступним:

1.         Релігійні традиції, що розвивають містичний досвід, відбитий у творах культури різних народів, сприяли тому, що містич-ний досвід трансформувався у величезну кількість різно-манітних учень, практик, шкіл і методик. Вони, в силу своєї феноменальності, просторово-тимчасової загальності і роз-маїтості відповідно не обмірковувалися класичною наукою, раціональною за своїм характером, що цілком відривала про-блему існування Абсолюту (Єдиного) і цілого спектру форм, пов’язаних із ним.

2.         Не дивлячись на те, що містичний досвід, є гідним предметом розгляду для цілої низки наукових галузей він не мав під со-бою твердої бази або основної концепції, що визначала б сут-ність і особливості даного феномена. В жодній із них небуло відповідного розуміння понять «містика», «містицизм», «міс-тичний досвід», оскільки дані поняття або замовчувалися, або вживалися в неправильному контексті. Крім того, розуміння процесу містичного «діяння» як єдиного засобу досягнення вихідної містичної мети — набуття вічного просвітленного Абсолютного єднання зі світом трансцендентної реальності, вважалося зайвим.

3.         Містичний досвід залишався за межами наукової картини сві-ту, оскільки діалектичний матеріалізм, убачав у ньому крайню форму ірраціонального, вважаючи останнє, згубною формою світоорієнтації, не допускаючи навіть можливості існування внутрішнього світу людини як феноменального конгломера-ту духовності. Відсутність у науці відповідних теорій і мето-дів, неможливість його досягнення в лабораторних умовах і пізнання теоретичним шляхом робили релігійно-містичний досвід ненауковим предметом, який не може виконувати до-казові базисні функції при розгляді данної проблематики.

4.         Релігійна система вірувань традиційно пов’язувалася з міс-тикою, містицизмом і містичним досвідом. Варто пригадати, що ставлення до релігії донедавна було таким однобічним, що не визнавало самої можливості її претензії на істину, хоча зараз це відношення значно відхилилося від атеїстичної вісі. Суспільство поступово відроджує в собі бажання осмислити релігійно-містичну істину. Таке бажання знайшло відбиток у прагненні створити містичні групи, що являють собою не ізо-льований ореол, а розширену систему містичних відношень із трансцендентним світом (майстри, адепти).

5.         У сучасній науці і релігії є відсутньою єдність у поглядах щодо містики і містичного досвіду. Відсутність єдності формує по-вне протиріччя: від визнання містичного досвіду як «вищого духовного стану, в якому відбувається вихід за антропологіч-ну межу»1 до його визначення як «стану релігійної одержи-мості» і «релігійного фанатизму»2. У той же час, можна вва-жати, що релігія є основною точкою, в якій розуміння даного феномена і відношення до нього є, зокрема, тією проблемою, що утворює безодню нерозуміння як між самими релігіями, так і усередині них. Як зауважив Кіпріян (Керн), «містик міс-тика скоріше зрозуміє, ніж богослов богослова, незважаючи на вигадливу своєрідність мови...»3.

Релігійно-містичний досвід, є предметом теоретичного науково-го дослідження, при цьому споконвічно належав до особливої сфе-ри, яка демонструє зв’язок людини з трансцендентним світом. Хоча, визначена проблема в межах наукової теорії завжди намагається з’єднатися зі своїм об’єктом, тому і виникає нова проблема — пробле-ма наукового раціонального підходу до дослідження того, що по своїй суті є ірраціональним і позанауковим.

Крім того, складності виникають і при витлумачуванні значень містичного досвіду як такого. Щоб уникнути цього розглянемо де-кілька аспектів:

1          Хорунжий С. С. Заметки к энергийной антропологи. «Духовная практика» и

«отверзание чувств»: два концепта в сравнительной перспективе // Вопросы филосо-

фии. — 1999. — № 3, 55.

2          Волков Ю. Г., Поликарпов В. С. Человек: Энциклопедический словар. — М.:

Гардарики, 1999. — 231.

3          Архімандрит Киприан (Керн). Духовне предки святого Григорія Паламы: Опит

мистической родословной // Богословская мисль. — Париж, 1942. — Вып. 4, 123.

1.         Релігійно-містичний досвід, являє собою специфічний вид світогляду, що базується на процесі пошуку шляхів осягнен-ня Іншого (Містичний Шлях), спираючись на результати містичного «делания» (містять у собі елементи аскетизму, споглядання, духовної зрілості), набуваючи, тим самим, міс-тичного світовідчування.

2.         Небажаним є уявлення, теорії, ідеї, які людство прагне під-водити під сувору структуру побудови цілісного наукового вчення, заснованого на містичному матеріалі, але при цьому не варто позбавляти останнього елементарної системности і термінологічної бази.

3.         Варто особливо відзначити, що розглядати містичний досвід як особливу форму існування цілісної духовно практичної життєдіяльності суспільства (від шаманізму і містерій до ас-пектів духовного вдосконалення на грунті якогось із містич-них вчень.

4.         Відбувається усвідомлення того, що мудрість містики вихо-дить за межі соціального буття, а протиріччя, що виникають у передбачених відношеннях ведуть до цілком іншого давно забутого світу, а — Всесвіт виводять, на новий рівень світо-відносин, де досягається гармонійна єдність на рівянх «люди-на — світ», — ширше «людина — Всесвіт».

5.         Очевидно, що логіка, яка встановлює суб’єктно-об’єктні від-носини, — не здатна підпорядкувати містичний досвід тради-ційній раціональності.

6.         Містичний досвід як проблема викликає низку методологіч-них складностей, через неправильну картину сприйняття лю-дини як соціальної одиниці, що характеризується високим рівнем складності, має розум, волю, моральні почуття, складну систему психічних стосунків, спроможність створювати нові цілі і самостійно обирати шляхи свого розвитку як особистості.

7.         Крім того, біосоціальний характер, який виражається в при-належності людини до двох світів — природно-еволюційного і культурно-історичного споконвічно ставить її до рангу супе-речливого духовного ареолу в аспектах містичної реальності.

8.         Донедавна було нормальним однобічне і перекручене уявлен-ня, а точніше, відсутність адекватного уявлення, про людину як матеріально-духовну або природно-енергетичну цілісність.

8. Відсутність у сучасній науці єдиного розуміння сутності сві-домості та її взаємозв’язку з людським «Я», не розбираючи останнє на елементи і частини — поки є недоступним щаблем у духовному розвитку суспільства і трансформації особистос-ті як основного елемента даного соціуму.

Часто ігнорувалося багато обставин, акцентуючи увагу не на людській особистості як цілісності, а на окремих її проявах, вивчення яких закріплювалося за певними науками такими як: біологія, психо-логія. «Кожну людську особистість розділити на незліченну кількість складових, у залежності від її сфери діяльності, можливостей, емо-цій, вірувань і т.д. Невпинні протиріччя і конфлікти між складовими особистості породжують постійне метафізичне сум’яття і розпач. Ця внутрішня роздробленість відбиває, наш погляд, «зовнішній» світ, який ми сприймаємо як множину окремих речей і подій»1.

Тобто з позицій логіки і раціоналізму продовжувалося винищу-вання духовного і трансцендентного початків у людині, шляхом поділу її на елементарні складові, проте, як відомо, не можна зрозуміти те, що «розбито» на частини. Поза «єдністю людини», поза уявленням про неї як цілісність не може бути зрозумілим те, що стосується всієї її сут-ності. Неузгодженість, а часом, і відкрите протиставлення цих аспектів людського буття актуалізовували питання подальшого дослідження містичного досвіду як феноменального модусу в проектуванні на пер-спективи розвитку потенційних можливостей людини як цілісності.

Таким чином, класична наука з її методологічними підходами до проблеми дослідження містичного досвіду демонструє сьогодні свою неспроможність і, можливо, обмеженість. Сучасна наука надає нових підходів до дослідження фундаментальних філософських проблем, що переосмислюють концепцію людини і дають поштовх до подаль-шого дослідження містичного досвіду як феноменального духовного модусу, обумовлені розвитком холістичних ідей. Концепція єдності елементів людської сутності передбачає не обмежене дослідження людини, а вивчення її як матеріально-духовної цілісності, «нерозкла-деної» на окремі частини або функції. Ідеї цілісності в сучасній науко-вій картині грають важливу роль, оскільки сприяють перео смисленню взаємовідносин раціонального й ірраціонального, науки і релігії, до-зволяють піднятися до проблеми духовності, відкидають нові підхо-ди до розуміння свідомості людини і її особливих містичних станів.

1 Капра Ф. Дао физики. — К.: «София», М.: ИД «Гелиос», 2002. — 28.

Холістичні ідеї формують нове розуміння картини світу і людини в ньому, формують новий тип раціональності, що принципово відрізня-ється від класичного. «Нова» раціональність не зводиться тільки до логіко-інтелектуальної діяльності дослідника, вона не позбавляє його раціонального погляду на світ і людину з її потенційними можливос-тями. Проблема цілісності сьогодні знайшла свій відбиток у теорії са-моорганізації, основні ідеї якої мають значну роль для синтезування філософського знання про універсальні закони еволюціонування ці-лісних систем, у тому числі і людини.

Отже, виникає необхідність наукового переосмислення містич-ного досвіду як феноменального модусу в контексті трансформації особистості з урахуванням найбільш ефективних і всебічних підходів до проблеми, що формує особливий вищий тип раціональності.

ХХ століття залишило багату спадщину в аспекті зовнішніх здійснень і перетворень, які дали можливість інтенсивно пізнавати внутрішній світ людини, знайомитися з її духовними глибинами і та-ємними силами, що рухають нею з моменту народження і, протягом життя, наполегливо ведуть до єдиної мети — осягнення гармонійної цілісності і загального Просвітління.